joomla
ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНОГО АПАРАТУ У ЗАГАЛЬНІЙ ТЕОРІЇ ПРАВА І ДЕРЖАВИ
Юридичний вісник


УДК 340.12



О. Ноздрін,

Аспірант кафедри теорії держави та права Одеської національної юридичної академії

Становлення сучасної правової пара­дигми у вітчизняній юриспруденції спо­нукає до перегляду проблем, які, здава­лося б, давно вже вирішені. Йдеться, передусім, про проблему концептуаліза - ції права [1].

Найважливіше завдання будь-якої науки полягає в тому, щоб всебічно вивчити, а потім виразити в поняттях і наукових визначеннях свій предмет. Поняття і їхні наукові визначення — це своєрідні згустки людської думки, що увібрали в себе знання про явища, їх властивості та ознаки.

Саме в поняттях, тобто способах ві­дображення державно-правових реалій, в узагальненнях практики, теорія права і держави концентрує накопичені знан­ня. Ці поняття повинні бути змістов­ними науковими абстракціями. Справ­ді науковими вони стають, коли вірно відбивають загальні й необхідні ознаки таких складних, багатобічних і динаміч­них явищ, як держава та право [2].

Порушене у статті питання стосуєть­ся проблеми методології сучасного ук­раїнського правознавства, стан розроб­лення якого, як слушно наголошує В. Селіванов, «...вочевидь відстає...від потреб як сучасної практики держав­но-правового будівництва в країні, так і потреб розвитку вітчизняної юридичної науки, вдосконалення її власного мето­дологічного арсеналу» [3].

Вітчизняна юридична наука перебу­ває на етапі системної трансформації. Системна трансформація у науці — це формування нової парадигми науково­го знання, що супроводжується зміс­товним розширенням меж традиційної методології з урахуванням здобутків інших наук і, як наслідок, удосконален­ням власної методології дослідження.

У переліку актуальних досліджень методологічних засад сучасного пра­вознавства пріоритети відводяться сис­темному пізнанню права [4]. Загально­визнано, що категорії є найважливішим інструментом пізнання у науці. Саме предметоутворюючі категорії у взаємодії з іншими категоріями і поняттями фор­мують стійку систему наукових знань з потенційними можливостями розвитку.

Вивчення категорій і з’ясування по­нятійної структури теорії права з по­зицій діалектичної логіки допомагають удосконалювати інструментарій юри­дичної науки, а отже, збільшують мож­ливості успішного вирішення завдань, які стоять перед нею. У зв’язку із цим проблема розмежування та виокрем­лення визначень, понять та категорій у категоріальному апараті теорії права виступає не просто як наукова, а як ме­тодологічна проблема юридичної науки.

Категоріальний апарат теорії права виражає й підсумовує отримані знання про право. Саме він надає якісну виз­наченість правовому науково теоретич­ному мисленню, фіксує структуру фун­даментальних знань про право й логіку їхнього розвитку, що проявляється у формуванні, зв’язках і системі основних юридичних понять — категорій.

Варто також помітити, що в юри­дичній науці протягом багатьох років висловлювалися сумніви в доцільності спеціального вивчення правових кате­горій і самостійної розробки понятійної системи теорії права. Сама постановка питання про пізнавальне значення юри­дичних понять розглядалася як данина формально-догматичному методу бур­жуазної юриспруденції. Але в міру усе більше глибокого філософського осмис­лення правознавством своїх теоретичних проблем ставало ясно, що подібна оцінка не витримувала зіставлення з висновками матеріалістичної діалекти­ки про значення правильних, серйозних абстракцій і категорій у теоретичній, науково-пізнавальній діяльності.

Теоретикам і практикам, які спе­ціалізуються у правознавстві чи юрис­пруденції, важливо визначитися в клю­чових поняттях, термінах, і що особливо важливо — в базових категоріях. Адже чітке розуміння категорій — це володін­ня мовою відповідної суспільної сфери, галузі науки тощо. У правовій сфері без цього будь-яка тематична розмова, дискусія, спроби укласти договір чи вирішити проблему через судовий спір може нагадувати діалог сліпого з глу­хим. Фахівці мають не лише слухати і чути, а й розуміти один одного. На жаль, це поки що відбувається далеко не завжди.

Проте дуже часто наукове і буден­не, побутове значення термінів суттєво різняться. «Категорія» — це інструмент наукового пізнання; концентратор, уза­гальнююча фіксація загальних та спе­цифічних ознак тих чи інших явищ і процесів. Інакше кажучи, категорія

— це узагальнене поняття щодо певних процесів і явищ. Правові (юридичні) ка­тегорії знаходять своє підтвердження в адекватних термінах (поняттях), тобто кожна категорія має визначатися по­нятійно, однозначним терміном.

Деякі відомі правознавці, як це не дивно, не вживають щодо тих чи ін­ших базових теоретичних узагальнень слово «категорія». Замість цього поча­ли останнім часом активно вживати вираз «терміно-поняття». Так, профе­сор П. Рабінович одну зі своїх статей починає запитанням: «Що таке “право” або — іншими словами — які явища ві­дображаються цим “терміно-поняттям”» [5]. На думку інших вчених, такий підхід є контрпродуктивним і може відіграти далеко непередбачувану негативну роль як у становленні методології юридичної науки у процесі системної трансфор­мації, так і у перспективі втрати юри­дичними знаннями статусу наукових і сприйняття їх як таких, що не здатні продукувати макротеоретичні конструк­ції, вкрай важливі для правотворення і правореалізації (особливо у сфері пра - возастосування) [6].

Зазначене непорозуміння спробуємо вирішити таким чином.

Звернемось до Філософського слов­ника, який подає таке тлумачення по­няття «термін». Термін (від лат. terminus

— гранична межа, крайній, останній)

— назва (ім’я) з відтінком спеціально­го (наукового) його значення, яке уточ­нюється у контексті якої-небудь теорії чи галузі знання. Термін є знаковим ви­раженням предмета. У науці смислове значення знака полягає у моделюванні раціональних побудов з метою досягнен­ня однозначності існуючих термінів [7].

«Поняття» — це думка, яка відобра­жає в узагальнюючій формі предмети і явища дійсності і зв’язки між ними за посередництвом фіксації загальних та специфічних ознак, у якості котрих проявляються властивості предметів і явищ та відношення між ними. Поняття опредмечуються, матеріалізуються як у мовній формі (в окремих словах), так і в результатах творчої діяльності людини [7]. У такому аспекті поняття виступає самодостатнім інструментом пізнання, але як один з елементів системи понять. Йдеться про те, що у понятті розкри­вається певний зміст, у якому інтегру­ються знання не тільки про зовнішні властивості об’єкта пізнання, а й внут­рішні закономірності його існування.

Логічно-смислове поєднання слів «термін» і «поняття» дає чисто семан­тичну конструкцію під назвою «термі - но-поняття», яка обслуговує вирішення видових питань, зокрема: що означає те чи інше поняття (термін) чи вис­ловлювання, судження, як їх потрібно розуміти.

Проте власне будь-яке терміно-по - няття за функціональними характерис­тиками покликане виключно позначити, окреслити предмет, але не спрямоване на організацію самого процесу пізнання. Отже, усі висновки, одержані у процесі пізнання, заснованому на «терміно-по- нятті», будуть поверховими через мето­дологічну неспроможність у рамках та­ кого підходу поставити питання як про зміст, так і про сутність пізнаваємого.

Наукові державно-правові визначен­ня — це коротке й точне розкриття політико-правових понять. Вони мають велике значення й для теорії, і для пра - возастосовної практики. Нерідко пи­тання про істотні ознаки якого-небудь юридичного поняття і його законодавчої дефініції (визначення) вирішує сам за­конодавець.

Стислість наукових визначень — їхнє достоїнство та недолік одночасно. Тому чим складніше те або інше державно - правове явище, тим з меншим успіхом можна виразити в короткому його ви­значенні все необхідне. Визначення в такому випадку набуває характеру лише деякого засобу первісної орієнта­ції в предметі, але розкрити повністю все конкретне даного явища не може. У подібних випадках застосовується кілька взаємозалежних дефініцій, що утворять понятійний ряд [8].

Оцінка наукових понять як атрибутів пізнавального мислення не може бути іншою для юриспруденції. І в теорії пра­ва поняття виступають як логічна фор­ма осягнення сутності правових явищ, як відбиття закономірного й особливого в правовій дійсності. Вони не апріорні, а адекватні колу об’єктивно існуючих пра­вових явищ, являють собою результат синтезу правових подань, квінтесенцію юридичних знань. Правові наукові по­няття — це змістовні, предметні образи, які відтворюють у мисленні (ідеально) об’єктивну суть реальних процесів пра­вової дійсності й відносин, що існують у ній, і виражають специфічно правову якісну визначеність даних процесів і явищ [9].

У поняттях, які вироблені теорією права, відбивається необхідна предмет­на діяльність людей у правовій сфері громадського життя, їхні класові інте­реси й цілі. Предметний зміст того або іншого юридичного наукового поняття містить у собі також спосіб пояснення й можливість більше глибокого осягнення сутності реального аналогу цього понят­тя в суспільному житті.

За формально-логічними ознаками юридичні поняття можна підрозділяти залежно від їхнього змісту на конкрет­ні, в яких явище мислиться в цілому (наприклад, право), і абстрактні, у яких виражається властивість явища або відношення між явищами (наприклад, правоздатність або юридична відпові­дальність), а залежно від об’єму — на одиничні, у яких мислиться одне явище (наприклад, Конституція України), і за­гальні, у яких відбивається сукупність однорідних явищ (наприклад, закон). В юридичній літературі не завжди точно проводяться ці розходження, хоча варто помітити, що загальні й одиничні юри­дичні поняття можуть бути як конкрет­ними, так і абстрактними, і навпаки.

Серед понять, якими оперує правова наука, слід визначити субпідрядні по­няття, тобто вони співвідносяться так, що обсяг одного поняття входить в об­сяг іншого (наприклад, поняття «указ» і «державний нормативний акт»).

У логічному апараті будь-якої науки головне теоретичне навантаження не­суть її основні, фундаментальні поняття

— категорії. їхній лад визначає систему знань у даній галузі науки.

В цій ситуації звернемося до зміс­товного тлумачення сучасною наукою поняття «категорія». Що ж таке кате­горія? Відповідь на це запитання по­чали шукати ще у Стародавній Греції, зокрема, особливу увагу йому приділив Арістотель, поглиблюючи і розвиваю­чи пізнання людини у сфері держави і права. Філософ присвятив цій проблемі однойменну працю [10], внаслідок чого тепер ми розуміємо термін «категорія» так, як його визначив Арістотель, ос­кільки старогрецьке слово «каіе§огіа» означало у побуті «звинувачення», а на філософській мові Арістотеля термін «категорія» позначав основну, загальну ознаку, найбільше родове поняття, що не зводиться до іншого, бо «будь-яка сутність... означає деяку (одну) дану річ» [11].

Відповідно до цього наступники і виз­начають категорію як «розряд, порядок чи відлік предметів, найбільш загальне і фундаментальне поняття, яке відби­ває найсуттєвіші, всезагальні якості і відносини предметів та явищ дійсності об’єктів світу та пізнання, найбільш за­гальні поняття, що виражають основні якості і закономірності явищ об’єктивної реальності і визначають характер науко­во-теоретичного мислення [12]».

У літературі правові категорії визна­чаються як «змістовні, предметні наукові подання, що відтворюють (ідеально) у мисленні об’єктивну суть реальних про­цесів і відносин правової дійсності, що виражають специфічно правову якісну визначеність даних процесів і явищ». Запропоноване визначення уявляється вірним, якщо не зводити правові кате­горії виключно до «специфічно юридич­ної якісної визначеності». Такий підхід, на нашу думку, утримує слідчого від того, щоб при вивченні природи пра­вових явищ вийти за межі їх властиво юридичних характеристик [13].

Практика використання термінів «категорія» і «поняття» показала, що в одних випадках вони розуміються як синоніми, а в інших — як такі, що знаходяться у відношенні повного взає - мовиключення [14]. Протилежність, антиномічність вживання одних і тих же термінів приводить до постановки проблеми співвідношення понять і ка­тегорій або, скоріше всього, є виражен­ням такої проблеми. Ці терміни по зміс­ту мають між собою спільні і відмінні риси. На нашу думку, спільне полягає в тому, що і перші і другі, якщо обмежи­тись рамками права, мають більш ши­рокий характер. Відмінність же полягає в тому, що поняття як форма логічного мислення мають «права громадянства» в будь-якій конкретній науці. Категорії

— це ті ж поняття без цього «права гро­мадянства». Крім того, категорії мають більш ширший характер, бо вони охоп­люють, тобто відображають як сферу мислення (нагадаємо, що поняття — це результат форми мислення), так і його об’єктивний зміст [15].

Однією з важливих атрибутивних властивостей категорії як інструмента наукового пізнання визнається систем­ність (розгляд кожної окремої категорії первісно передбачає визначення її місця серед інших категорій, з якими вона пе­ребуває у тісному взаємозв’язку). Саме через цю властивість категорії не зво­дяться до понять. У понятті як інстру­менті пізнання змістовно акумулюються знання про основні якості і властивості предметів та явищ реальної дійсності, формування яких зумовлені чинниками різної природи. Як правило, тут процес пізнання починається з визначення (де­фініції) або закінчується формулюван­ням такої. Категорія ж своїми функціо­нальними характеристиками спрямована на організацію самого процесу пізнання, на виокремлення одного з його вузлових моментів, виявляє закони функціону­вання реальної дійсності через намаган­ня розкрити сутність предмета в його динаміці та розвитку і, що важливо, у взаємодії з іншими явищами, які станов­лять певну цілісність. У такому аспекті категорія обов’язково є частиною систе­ми категорій, котрі в органічній єдності дають підставу для кваліфікації набутих знань як наукових. Звичайно, один і той же термін може виступати і у ролі кате­горії, і у ролі поняття. Причому поняття може згодом трансформуватися у кате­горію, але при цьому суттєво змінюють­ся його функції як інструмента пізнан­ня. Необхідно зауважити, що кожне предметоутворююче поняття засноване на групі взаємопов’язаних категорій, а змістовна його інтерпретація означає виявлення категоріальної структури ос­таннього. Все залежить від того, у рам­ках якої загальнонаукової парадигми і конкретної науки використовується це поняття. Відповідно і зміст категорії при збереженні її знака (тобто терміна) змі­нюється залежно від того, у зв’язку з якими категоріями вона перебуває.

На думку М. М. Розенталя, правові категорії — це згустки, «вузли» пізнан­ня, бо в них виражаються найбільш важливі, суттєві риси, сторони явищ і предметів. З їх допомогою пізнання роз­криває внутрішній зв’язок, єдність, сут­тєві відносини між явищами.

В. О. Тененбаум справедливо від­значає, що до системи категорій теорії права належать лише ті категорії, які максимально узагальнюють особливе, специфічне в об’єкті даної науки. Ка­тегорії є найбільш загальними понят­тями, що характеризують даний об’єкт вивчення, а їх ступінь узагальнення не повинна виходити за межі даного об’єкта [16].

«Правові категорії, — підкреслює

А. М. Васильєв, — найбільш глибокі, фундаментальні поняття, що є межею узагальнення і в якій-небудь галузі знань, і в правознавстві в цілому» [9]. Категорії теорії права, будучи гранично загальними в границях правознавства, вище понять інших юридичних дисциплін не тільки по своєму логічному рівні. Вони володіють також особливостями, пов’язаними з фундаментальним характером теоретич­них правових знань. Саме в правових категоріях зафіксований загальний під­сумок наукового пізнання об’єктивної сутності права як суспільного явища. Правові категорії використовуються для того, щоб виразити щире знання про правову сферу громадського життя, а категорії права виступають як зразок, державний масштаб поводження людей і оцінки їхніх вчинків.

Тільки будучи взаємозалежними, об’єднаними в систему теорії права, пра­вові категорії дають нам можливість уя­вити собі реальну картину правової дій­сності, розкрити її істотні властивості, виявити особливості права в порівнянні з іншими суспільними явищами. Пізнан­ня правової матерії розвивається від вивчення окремих її сторін і пов’язаних з ними проявів до пізнання цієї матерії як цілого, як сукупності властивостей і проявів. Це й відтворюється свідомістю як відносини й взаємозв’язки правових категорій. Відносини між правовими ка­тегоріями в підсумку повинні скласти теоретичну систему тому, що правова дійсність, яка ними відбивається, сама є система взаємозалежних і правових явищ, що закономірно розвиваються, і процесів. Виразити систему внутрішніх зв’язків права, його природу можливо лише в системі правових знань.

Тому правові категорії не можуть розглядатися без урахування їхніх взаємозв’язків. Лише система категорій логічно конкретно виражає сутність права.

Формування нових категорій можуть мати місце тоді, коли вони: а) відбива­ють нові загальні процеси, відносини й закономірності, що виникають у держав­но-правовій дійсності; б) обґрунтовані, доведені й перевірені досвідом; в) за своїми якісними особливостями і рівню узагальнення можуть бути включені в понятійний лад правової теорії.

З наведеного вище аналізу можна зробити загальний висновок.

В основі будь-якої системи науко­вого знання лежить певний понятійно - категоріальний апарат, що обов’язково визначається специфікою об’єкта до­слідження тієї чи іншої науки.

Категоріальний апарат теорії права виражає й підсумовує отримані знання про право, надає якісну визначеність правовому науково-теоретичному мис­ленню, фіксує структуру фундаменталь­них знань про право й логіку їхнього розвитку, що проявляється у формуван­ні, зв’язках і системі основних юридич­них понять — категорій.

Поняття змістовно акумулює знання про основні якості і властивості пред­метів та явищ реальної дійсності, фор­мування яких зумовлені чинниками різної природи. Так, процес пізнання починається з визначення (дефініції) або закінчується формулюванням такої. Категорія ж своїми функціональними характеристиками спрямована на ор­ганізацію самого процесу пізнання, на виокремлення одного з його вузлових моментів, виявляє закони функціону­вання реальної дійсності через намаган­ня розкрити сутність предмета в його динаміці та розвитку і, що важливо, у взаємодії з іншими явищами, які станов­лять певну цілісність.

Категорії є різновидом понять і яв­ляють собою основне стійке теоретич­не ядро. Вони поступово виділяються з усієї сукупності як поняття найбільш загальні за об’ємом і можливостями продуктивного використання у пізнан­ні наукових явищ, а тому є найбільш значними по своїй ролі у теорії права та держави [17].

Саме категорія забезпечує систем­ність мислення, здатного осягнути пред­мет як у його онтологічно-гносеологічній данності, так і у динаміці історичного розвитку. Предметоутворюючі категорії у взаємодії з іншими категоріями і по­няттями формують стійку систему нау­кових знань з потенційними можливос­тями розвитку.

Категорії теорії права та держави є опорними пунктами, сходинами пізнан­ня. Поява кожної нової категорії в ході розвитку пізнання не випадкова, а не­обхідна. Цей процес виникає тому, що пізнання, проникаючи все глибше в світ явищ, виявило нові всезагальні сторони і зв’язки, які вже не вкладаються в іс­нуючі категорії і потребують для свого вираження і фіксації нових категорій. З’явившись, кожна нова категорія всту­пає в певні необхідні відносини і зв’язки з існуючими категоріями і таким чином займає своє особливе, обумовлене роз­виваючим процесом пізнання місце в за­гальній системі категорій [18].

Ключові слова: категоріальний апарат теорії права та держави; правові категорії; теорія права та держави; сис­темне пізнання права; понятійна струк­тура теорії права.

У статті порушується питання проблеми методології сучасного ук­раїнського правознавства. Вивчення категорій і з’ясування понятійної структури теорії права з позицій діа­лектичної логіки допоможе удоскона­лити інструментарій юридичної на­уки, а отже, збільшити можливості успішного вирішення завдань, які сто­ять перед нею. Проаналізовано мето­дологічну проблему юридичної науки щодо розмежування та виокремлення визначень, понять та категорій у ка­тегоріальному апараті теорії права та держави.

В статье рассматривается вопрос проблемы методологии современного украинского правоведения. Изучение категорий и уяснение понятийной структуры теории права с позиции диалектической логики поможет усо­вершенствовать инструментарий юридической науки, а следовательно, увеличить возможности успешного решения стоящих перед ней задач. Проанализирована методологическая проблема юридической науки отно­сительно разграничения и выделения определений, понятий и категорий в категориальном аппарате теории права и государства.

The article raised the question of methodology problems contemporary Ukrainian jurisprudence. Learning cat­egories and clarify conceptual structure theory of law from the perspective of di­alectical logic, which will help improve the legal tools of science, and thus in­crease opportunities for successful solu­tion of tasks standing before it. Ana­lyzed methodological problem of legal science according the disengagement and separation of definitions, concepts and categories in the categorical appa­ratus of the theory of law.

Література

1. Дудченко В. В. Проблема концепту - алізації права // Актуальні проблеми дер­жави і права : зб. наук. пр. — О. : Юрид. л-ра, 2005. — Вип. 24.

2. Алексеев. Теория государства и права / Алексеев. — 1998.

3. Селіванов В. До питання методоло­гії розроблення сучасної правової доктрини України // Вісник Академії правових наук України. — 2005. — № 2(41). — С. 15—26.

4. Проблеми методології сучасного пра­вознавства // Вісник Академії правових наук України. — 1997. — № 1. — С. 143.

5. Рабінович П. Сучасне європейське праворозуміння // Право України. — 2006.

— № 3. — С. 4.

6. Гудима Д. Актуальні проблеми фі­лософії права (за матеріалами «круглого столу») / Д. Гудима, Т. Дудаш // Право України. — 2005. — № 5. — С. 151.

7. Мірошніченко М. Право: терміно-по - няття, поняття, категорія // Право Ук­раїни. — 2006. — № 3. — С. 29.

8. Философский энциклопедический сло­варь. — М., 1983. — С. 681.

9. Васильев А. М. Правовые категории : методологические аспекты разработки сис­темы категорий теории права / А. М. Ва­сильев. — М., 1976.

10. Аристотель. Категории / Аристо­тель; пер. А. В. Кубицкого ; ред., вступ. ст. и прим. Г. Ф. Александрова. — М. : Гос. со - циал.-экон. изд-во, 1939.

11. Чанышев А. Н. Аристотель /

А. Н. Чанышев. — 2-е изд., доп. — М. : Мысль, 1987. — (Серия «Мыслители про­шлого»).

12. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4 т. Т. 2. И—0 / Владимир Даль. — М. : Рус. яз., 1989; Ка­тегории материалистической диалектики / под ред. М. М. Розенталя и Г. М. Штра­уса. — М., 1957; Малая советская энцик­лопедия : в 10 т. — Изд. 3-е. — М. : Боль­шая сов. энцикл., 1960; Краткий словарь по философии / под общ. ред. К. В. Блаберга, И. К. Пантина. — 3-е изд., доработ. и доп.

— М. : Политиздат, 1979.

13. Гойман В. И. Действие права (ме­тодологический анализ) / В. И. Гойман.

— 1992.

14. Булатов М. А. Логические категории и понятия / М. А. Булатов. — К. : Наук. думка, 1981.

15. Конкин М. И. Проблема формирова­ния и развития философских категорий : монография / М. И. Конкин. — М. : Высш. шк., 1980.

16. Тененбаум В. О. Держава: система категорій / В. О. Тененбаум. — С. 9—10.

17. Готт В. С. Категории современ­ной науки (становление и развитие) / В. С. Готт, Э. П. Семенюк, А. Д. Урсул.

— М. : Мысль, 1984.

18. Шептулин А. И. Система категорий диалектики / А. И. Шептулин. — М. : На­ука, 1967.