joomla
ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ НА ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ
Юридичний вісник


УДК 347.774



С. Мазуренко,

Доцент кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Одеської національної юридичної академії

З виникненням товарно-грошових відносин, коли ремісники та майстри стали клеймити свою продукцію, стали з’являтися товарні знаки, які вказува­ли на виробника товарів і дозволяли розрізняти аналогічну продукцію інших виробників.

Що стосується першого визначення товарного знака, то воно вперше було зафіксоване у Новоторговому Уставі (1767), який містив правові норми, які регулювали внутрішню та зовніш­ню торгівлю. Згодом стали все частіше з’являтися факти фальсифікації торго­вельних знаків. На ринок випускалися підробки за наявністю торговельного знака, які сходили за вироби відомих майстрів, що призводило до майнових втрат, а також завдавало шкоди діловій репутації майстра, що дуже цінилося на той час. З ціллю захисту від фальсифі­каторів у 1830 р. був прийнятий закон, який містив загальні правила і способи клеймування товарів, а також була пе­редбачена кримінальна відповідальність за порушення прав на торговельний знак, в тому числі і за підробку товару або клейма. Згодом були підписані ряд міжнародних угод, які передбачають процедуру набуття прав на торговельні марки. Це Паризька конвенція 1883 р., Мадридська угода про міжнародну реєст­рацію товарних знаків 1891 р., протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків 1989 р.

Згідно з зазначеними угодами від­повідно до принципів територіальності право інтелектуальної власності на торговельну марку розповсюджується тільки на територію тієї країни, де вона отримала правову охорону як торговель­ний знак. Це означає, що реєстрація то­варного знака в одній країні автоматич­но не породжує його правової охорони в інших державах. Тільки деякі держави, Німеччина, США, Філіппіни, Індонезія, надають охорону незареєстрованим по­значенням, виходячи із факту їх вико­ристання.

За останні часи бурхливий розвиток виробництва і глобалізація економіки потребують універсалізації законодавс­тва та, зокрема, пошуку універсальних засобів охорони прав на торговельні марки. Подоланню територіального об­меження прав на торговельні марки у міжнародному приватному праві слу­гують міжнародно-правові акти: бага­тосторонні та двосторонні конвенції та договори про визнання та охорону та­ких прав. Якщо перші орієнтуються на уніфікацію національних законодавств у сфері інтелектуальної власності, то інші зобов’язуються визнати та надати охо­рону суб’єктивним виключним правам, що виникли в силу законів іншої країни [1]. Такі акти спрямовані на вирішення першочергового завдання — подолати екстериторіальне визнання прав на тор­говельні марки, не обмежувати права на ці об’єкти, що ускладнені іноземним елементом.

Розвиток правової охорони торго­вельних марок у міжнародному при­ватному праві започатковано прий­няттям Паризької конвенції з охорони промислової власності, яка є відкритою для всіх держав. Вона містить норми, що стосуються охорони торговельних марок. Як вважає О. М. Мельник [2] правова охорона торговельних марок складається з трьох головних груп: на­ціональний режим, право пріоритету, загальні правила [3].

Українське законодавство про тор­говельні знаки, на жаль, не містить чіткого переліку підстав виникнення правової охорони торговельних марок. Подібна законодавча позиція ускладнює можливість реалізації належних конк­ретній особі прав, рівно як і правозасто - совчу діяльність відповідних державних органів.

Проаналізувавши національне зако­нодавство та міжнародні договори і уго­ди в зазначеній сфері, слід виділити такі підстави виникнення правової охорони на торговельні марки в Україні:

1) реєстраційні процедури, до яких належать: а) національна реєстрація торговельної марки; б) міжнародна реєстрація торговельної марки згідно з Мадридською угодою та протоколом до Мадридської угоди; в) реєстрація тор­говельної марки Європейського Союзу; г) право пріоритету;

2) право попереднього користувача згідно зі ст. 500 Цивільного кодексу Ук­раїни;

3) факт загальновідомості позначен­ня відповідно до ст. 6Ьіб Паризької кон­венції про охорону промислової влас­ності.

Розглянемо кожну з підстав виник­нення прав на торговельну марку.

Серед зазначених підстав більш роз­повсюдженою є державна реєстрація торговельних марок, про що свідчать показники Держдепартаменту інтелек­туальної власності. За 2009 р. було за­реєстровано 15 137 свідоцтв на торго­вельні марки, а за Мадридською угодою

— 9664 свідоцтва [4]. Порядок її про­ведення визначається Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг», а також Правилами скла­дання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг [5]. Правова охорона на торговельну марку виникає з моменту отримання свідоцтва, яке засвідчує пра­во власності певного суб’єкта на торго­вельну марку. Проте правова охорона не може надаватися торговій марці, яка суперечить суспільним інтересам, при­нципам гуманності і моралі та на яку поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені ст. 6 вказаного закону. Термін дії сві­доцтва становить 10 років, який може бути неодноразово продовжений щора­зу на десять років, у разі подання від­повідного клопотання.

Що стосується міжнародної реєст­рації, то вперше принципи правової охорони торговельних марок на міжна­родному рівні були закладені Паризь­кою конвенцією про охорону промисло­вої власності, які у подальшому були покладені в основу інших міжнародно - правових актів з охорони торговельних марок. 14 квітня 1891 р. у рамках Па­ризької конвенції була підписана між­народна угода про застосування такої системи охорони торговельних марок

— Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків [6], учас­ником якої є й Україна, на підставі Закону від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території Ук­раїни» [7], а 28 квітня 1989 р. підписа­ний Мадридський протокол про міжна­родну реєстрацію товарних знаків [8].

За Мадридською угодою реєстрація торговельної марки можлива тільки за умови її реєстрації за національною процедурою. Якщо торговельна марка зареєстрована за Мадридською угодою або Мадридським протоколом, то вона отримує повну охорону в декількох краї­нах, які зазначаються в заявці, шляхом подачі тільки однієї заявки. Термін дії такої торговельної марки — 20 років, кількість разів продовження такого тер­міну не обмежується.

Можна вважати, що правова охоро­на набувається на підставі національної реєстрації і клопотання про міжнародну реєстрацію торговельної марки, а сама міжнародна реєстрація є підставою для правової охорони в країнах, які були за­явлені в заявці за умови не відмови цих країн в наданні правової охорони.

Ще однією підставою виникнення правової охорони на торговельну мар­ку є реєстрація торговельної марки Європейського Союзу. У 1993 році була створена нова система охорони торго­вельних марок на загальноєвропейсько­му рівні, що одержала назву єдиної тор­говельної марки Європейського Союзу (community trade mark).

Основним нормативно-правовим до­кументом, яким регулюється порядок набуття прав на торговельні марки в Європейському Союзі, є Регламент Ради ЄС № 40/94 від 22 грудня 1993 р. «Про торговельну марку Європейського Союзу» (далі — Регламент). Органом реєстрації торговельної марки Європей­ського Союзу є Офіс по гармонізації на внутрішньому ринку (The Office for Harmonization in the Internal Market), розташований в іспанському місті Алі - канте.

Згідно зі ст. 5 Регламенту подати за­явку на реєстрацію торговельної марки Європейського Союзу можуть як грома­дяни держав — учасниць Союзу, так і громадяни інших держав — учасниць Паризької конвенції або Угоди про створення Світової організації торгівлі (СОТ), а також громадяни держав, які хоч і не є учасниками Паризької кон­венції, але мають місце проживання або місцезнаходження чи діючі промислові або торговельні підприємства на тери­торії Союзу чи держави, яка є учасни­цею Паризької конвенції.

Подати заявку також можуть грома­дяни будь-якої держави, яка не є учас­ницею Паризької конвенції чи Угоди про створення СОТ, але яка (згідно з опублікованими свідоцтвами) надає гро­мадянам усіх держав-членів ту ж саму охорону торговельних марок і яка, у разі вимоги підтвердження реєстрації торго­вельної марки в країні походження, роз­глядає реєстрацію торговельних марок Союзу як таке підтвердження. Особами, які можуть набути прав на торговельну марку Союзу, можуть також бути особи без громадянства та біженці, які роз­глядаються як громадяни країни, в якій вони перебувають.

Якщо заявник не може стати власни­ком торговельної марки через те, що не належить до осіб, перелік яких наведе­но вище, заявка повинна бути відхиле­на. При цьому заявка не може бути від­хилена до того, як заявнику буде надана можливість відкликати її чи надати свої пояснення. Що стосується самої проце­дури реєстрації, то вона значно прості­ша, ніж національні та міжнародні про­цедури реєстрації торговельної марки, що надає значні переваги. По-перше, для подання заявки передбачені значно менші фінансові витрати на оплату мита порівняно з повними витратами по на­ціональній реєстрації у всіх країнах ЄС.

По-друге, спрощені формальності реєстрації. Подається одна заявка в єдиний адміністративний центр з реєст­рації та встановлена єдина мова реєст­рації (усі документи подаються на одній мові). Після проходження процедури реєстрації видається єдиний документ про належну реєстрацію торговельної марки. Важливим моментом є те, що за­явка може бути подана там, де зручні­ше заявникові, — у національних відом­ствах або безпосередньо в м. Аліканте.

По-третє, реєстрація торговельних марок Європейського Союзу носить уні­тарний та виключний захист. Єдиний порядок реєстрації забезпечує надійний захист у всьому Європейському Союзі. Торговельна марка Європейського Сою­зу єдина для всіх країн і дає власникам виключні права, що дозволяють їм за­бороняти будь-які дії третіх осіб щодо використання тотожних торгових марок у їхніх комерційних діях.

Ще однією перевагою є те, що у ролі торговельної марки Європейського Сою­зу може реєструватися і незареєстрова - на за національною процедурою торго­вельна марка.

Однак крім виражених переваг тор­говельної марки Європейського Союзу є і недоліки. У разі відмови хоча би од­нією країною Євросоюзу у наданні пра­вової охорони, така торговельна марка не буде зареєстрована взагалі у Євро­пейському Союзі.

Підставою набуття правової охорони на торговельні марки є також пріоритет заявки. Право пріоритету згідно зі ст. 4 Паризької конвенції полягає в тому, що особи (громадяни країн — учасниць Па­ризької конвенції), які перший раз по­дали заявку на реєстрацію торговельної марки в одній з країн Союзу, протягом 6 місяців від дати її подання (першої за­явки) можуть подати заявку на реєстра­цію марки, яку було заявлено в перший раз, по відношенню до тих самих товарів, які були заявлені в перший раз, в іншій державі — учасниці Паризької конвенції, тобто ця особа має переважне право на реєстрацію своєї торговельної марки і в інших країнах — членах Союзу.

Отже, право пріоритету на торго­вельну марку може виникати на підставі першої належним чином поданої заявки на реєстрацію торговельної марки.

Згідно зі ст. 4А п. В Паризької кон­венції «права, набуті третіми особами до дня першої заявки, що є підставою для права пріоритету, зберігаються відповід­но до внутрішнього законодавства кож­ної країни Союзу», що дає можливість національним законодавствам самим урегулювати це питання.

Стаття 500 ЦК України встановлює, що будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріо­ритету заявки в інтересах своєї діяль­ності добросовісно використала торго­вельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазна­ченою підготовкою. Проаналізувавши дану норму, можна зробити висновок, що наявність спільних умов є законною підставою для виникнення права на ви­користання такої торговельної марки.

Як вважає М. Лабзін, таке право є обмеженням виключних прав власників свідоцтва на торговельну марку і воно не дозволяє виключному праву на тор­говельну марку діяти проти особи, яка здійснила визначені добросовісні дії до дати пріоритету, з такою ж силою, з якою воно діє проти всіх останніх, які такі дії здійснили [9].

А В. М. Крижна вказує, що введен­ня права попереднього користувача не може застосовуватися для торговельних марок у зв’язку з тим, що дуже важ­ко встановити межу значної і серйозної підготовки для використання торговель­ної марки [10].

Змістом права попереднього користу­вача є забезпечена законом можливість особи безоплатно використовувати то­тожний запатентованому об’єкт, незва­жаючи на те, що виникло виключне пра­во. Однак таке використання можливе тільки в тому обсязі, який був отрима­ний на дату пріоритету або обумовле­ний зробленими на цей час приготуван­нями. Право попереднього користувача обмежує обсяг використання об’єкта, включаючи обмеження по передачі пра­ва на таке використання тільки разом з підприємством, де було зроблено добро­совісне використання або серйозна під­готовка для такого використання.

Отже, можна зробити висновок, що право попереднього користувача є спе­ціально передбаченою законодавцем можливістю такої поведінки, яка за від­сутності відповідної правової норми була б заборонена в силу наявності патенту.

У правовій доктрині зазвичай виді­ляють такі підстави набуття прав на торговельні марки, якими є реєстрація або першість у використанні. Проте слід не погодитись з такою класифікацію підстав виникнення правової охорони і вказати на ще одну підставу, яка пе­редбачена нормами Паризької конвенції та Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» — виз­нання їх добре відомими відповідними органами.

Охорона прав на добре відомий знак здійснюється згідно зі ст. 6Ьіб Паризь­кої конвенції про охорону промислової власності та вказаним законом на під­ставі визнання знака добре відомим Апеляційною палатою або судом. Однак ні ст. 6Ьіб Паризької конвенції, ні кон­венція в цілому на початку не передба­чали ніяких визначень і критеріїв для встановлення загальновідомості знака. Подальший розвиток теорія загальнові­домих знаків отримала в Угоді про тор­говельні аспекти прав інтелектуальної власності 1994 р. (Угода ТРІПС). Необ­хідність створення юридичного поля для забезпечення захисту відомих товарних знаків визнається практично у всіх краї­нах світу, про що свідчить регіональне і національне законодавства, судові пре­цеденти і рішення органів, що займа­ються забезпеченням охорони товарних знаків [іі].

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань інте­лектуальної власності в частині виконан­ня вимог, пов’язаних з вступом України до СОТ» ст. 20 п. 1 доповнено абзацом другим такого змісту: знак може бути визнаний добре відомим незалежно від реєстрації його в Україні.

Сутністю добре відомого знака є те, що цей товарний знак знаний і має високу репутацію серед певного кола споживачів та асоціюється в останніх з конкретним виробником.

Відповідно до змісту норми ст. бЬІБ (1) Паризької конвенції знаки, визнані загальновідомими, охороняються від реєстрації і використання інших знаків, які являють собою відтворення, імітацію або переклад знака, визнаного загаль­новідомим, якщо це призведе до змішу­вання із загальновідомим знаком щодо ідентичних або подібних (споріднених) товарів, для яких використовується за­гальновідомий знак.

З аналізу норми ст. бЬІБ Паризької конвенції можна зробити висновок, що охорона добре відомих знаків здій­снюється без спеціальної реєстрації і охорона таких знаків у національному законодавстві держав-учасниць повинна бути пов’язана не з умовою реєстра­ції позначення, а з фактом його вико­ристання у господарському обороті.

Однак дискусія навколо питання про підставу набуття прав на торговельні марки, які визнаються добре відомими, не є завершеною. Як вважає А. П. Ра - бец, у прийнятті компетентним органом позитивного рішення про задоволення заяви про визнання товарного знака доб­ре відомим є риси державної реєстрації, що не відповідає ст. бЬІБ Паризької кон­венції. Також вважає й А. П. Сергєєв, який вказує, що рішенню Апеляційної палати не слід надавати правовстанов - люючого характеру, оскільки добре відо­мі знаки не потребують ніякого офіцій­ного визнання їх такими.

Іншої точки зору дотримуються Т. С. Демченко та Фредерік Мостерт, які вважають, що правова охорона добре відомих знаків виникає не в результаті державної реєстрації або використан­ня, а внаслідок широкої відомості серед зацікавленої частини населення, перед­умовою виникнення правової охорони добре відомих знаків є встановлення факту їх відомості рішенням відповідно­го компетентного органу [12].

Тобто можна зробити висновки, що для набуття правової охорони потріб­но, по-перше, визнання компетентним органом знака добре відомим, по-друге, в основі лежить факт його використан­ня, по-третє, факт добре відомості серед певної групи населення.

Слід відмітити ще одну особливість добре відомих знаків: у ряді країн їх правова охорона розповсюджується не тільки на товари, що зробили їх добре відомими, але й на всі товари і послу­ги. В Україні, якщо буде встановлено, що торговельний знак добре відомий, то правова охорона надається для всіх 45 класів МКТП.

Враховуючи норми Паризької кон­венції щодо добре відомих торговельних марок, доцільно вести мову про їх пра­вову охорону, адже права на такі марки вже є набутими у процесі використання їх у господарському обороті.

Ключові слова: торговельні марки, правова охорона, національна реєстра­ція, добре відома торговельна марка, право пріоритету, право попереднього користувача.

Українське законодавство про тор­говельні знаки не встановлює чіткого переліку підстав виникнення право­вої охорони на торговельні марки, що ускладнює можливість реалізації на­лежних конкретній особі прав, рівно як і правозастосовчу діяльність від­повідних державних органів. Тому у статті зроблений аналіз національ­ного законодавства, міжнародних договорів та угод з ціллю виявлення підстав надання прав на торговельну марку.

Украинское законодательство о торговых знаках, к сожалению, не пре­дусматривает четкого перечня осно­ваний возникновения правовой охраны на торговые марки, что существенно усложняет как возможность реали­зации принадлежащих конкретному лицу прав, так и правоприменитель­ную деятельность государственных органов в соответствующей сфере. Поэтому целью статьи является про­ведение анализа национального, меж­дународного законодательства для выявления оснований возникновения прав на торговую марку.

Unfortunately, Ukrainian legislation does not specify the grounds for appear­ance of legal protection for trademarks; this fact complicates both realization of his/her rights by certain owner and law enforcement activity of state bodies in the relevant sphere. Therefore, the aim of this research work is to analyze the national and international legislations in order to determine the grounds for appearance of rights for a trademark.

Література

1. Атаманова Ю. Є. Право інтелекту­альної власності: система міжнародно-пра­вового регулювання / Ю. Є. Атаманова.

— X. : ПП «Див», 2004. — С. 5.

2. Мельник О. М. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні: цивільно-пра­вовий аспект // Державна податкова ад­міністрація України / Акад. держ. податко­вої служби України. — Ірпінь, 2001. — С. 8.

3. Международные соглашения по ох­ране промышленной собственности / под ред. Ю. И. Свыдосца. — М. : ЦНИИПИ, 1968. — С. 8.

4. Показники роботи за 2009 рік / / Офіційний веб-портал Державного де­партаменту інтелектуальної власності.

— Режим доступу : http: //Www. sdip. gov. ua/ua/year2009.html? s=print]

5. Наказ Держдепартаменту інтелек­туальної власності від 28.07.95 № 116 «Про затвердження Правил складання, подання та розгляду заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг», за­реєстрований в Міністерстві юстиції Ук­раїни за № 416/2220 від 22.09.1997.

6. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, 14 квітня 1891 р., пере­глянута в Брюсселі 14.12.1990 р., в Вашинг­тоні — 02.06.1911 р., в Гаазі — 6.11.1925 р., в Лондоні — 02.06.1934 р., в Ницці — 15.06.1957 р., в Стокгольмі — 14.06.1967 р.

7. Мэггс П. Б. Интеллектуальная собс­твенность / П. Б. Мэггс, А. П. Сергеев.

— М. : Юристъ, 2000. — С. 377.

8. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, прийнятий в Мадриді 28 червня 1989 р. : офіц. вид. — К. : Ін Юре, 2004. — 38 с.

9. Лабзин М. Право преждепользования в современном законодательстве // ИС. Промышленная собственность. — 2008.

— № 5. — С. 12-23.

10. Право інтелектуальної власності. Академічний курс : підручник / О. П. Ор - люк, Г. О. Андрощук, О. Б. Бутнік-Сівер- ський [та ін.] ; за ред. О. П. Орлюк,

О. Д. Світоцього. — К. : Ін Юре, 2007. — С. 426.

11. Родіонова Т. Проблеми охорони прав на добре відомий знак для товарів і пос­луг // Інтелектуальна власність. — 2008.

— № 9. — С. 37-41.

12. Фредерік В. Мостерт. Загальновідо­мі і знамениті знаки. Міжнародний аналіз / Фредерік В. Мостерт. — 1997.