joomla
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОСТРОКОВОГО ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ У РАЗІ НЕМОЖЛИВОСТІ ЇХ ВИКОНАННЯ ЗА СТАНОМ ЗДОРОВ’Я
Юридичний вісник


О. Олькіна,



Асистент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Особлива роль Президента України як вищої посадової особи держави поля­гає в гарантуванні державного суверені­тету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини та громадянина. Гла­ва держави впливає на весь державний механізм, забезпечуючи конституційний правопорядок та узгоджену роботу всіх органів державної влади. Конституція України закріплює, що діяльність Пре­зидента України протягом строку пов­новажень є постійною.

Однак дострокове припинення пов­новажень глави держави можна роз­глядати як виняток з цього правила, що обумовлює актуальність його дослі­дження з метою забезпечення закон­ності та обґрунтованості прийняття рі­шення щодо дострокового припинення повноважень Президента України, зок­рема, внаслідок неможливості виконан­ня обов’язків за станом здоров’я.

Стаття 110 Конституції України встановлює, що неможливість виконан­ня Президентом України своїх повнова­жень за станом здоров’я має бути вста­новлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прий­нятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України — за звернен­ням Верховної Ради України, і медично­го висновку [1].

При цьому безпосереднє звернення до тексту ст. 110 Конституції України не дає можливості зробити висновок про характер погіршення здоров’я Пре­зидента України, що є підставою для припинення його повноважень.

Слід визнати, що неможливість ви­конання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я озна­чає такий стан його здоров’я, внаслідок якого він не лише не може виконувати свої обов’язки на час обговорення цьо­го питання Верховною Радою України, але не зможе їх виконувати і в майбут­ньому протягом тривалого часу. Такий висновок ґрунтується, по-перше, на ці­льовому тлумаченні змісту даної стат­ті. Цілком зрозуміло, що законодавець мав на увазі саме стійкий та тривалий розлад здоров’я. Припинення повнова­жень глави держави через короткочасні порушення стану здоров’я не має під со­бою раціонального підґрунтя. До того ж конституційна процедура встановлення неможливості Президента України ви­конувати свої повноваження за станом здоров’я є досить тривалою та передба­чає спільні дії Верховної Ради України й Верховного Суду України, необхідність підготовки медичного висновку.

Більш того, в проекті Закону Украї­ни «Про Регламент Верховної Ради Ук­раїни» від 17 вересня 2002 р. № 1039­1 В. Асадчевим була здійснена спроба визначити, який саме стан здоров’я виключає можливість Президента Ук­раїни виконувати свої повноваження. Так, встановлювалось, що дане питання ініціюється у таких випадках:

«1.1. наявності симптомів, які свід­чать про недієздатність Президента Ук­раїни;

1.2. каліцтва, яке унеможливлює виконання Президентом України своїх повноважень;

1.3. надто хворобливого стану або


Тривалої хвороби, яка унеможливлює виконання Президентом України своїх повноважень;

1.4. зловживання Президентом Ук­раїни алкоголем;

1.5. вживання Президентом України заборонених до вживання наркотичних речовин;

1.6. довготривалою госпіталізацією, пов’язаною з необхідністю лікування або операційного втручання» [2].

Загалом, визначення випадків для ініціювання процедури дострокового припинення повноважень Президента України через неможливість виконува­ти свої обов’язки за станом здоров’я є слушним. Однак визначення вичерпного переліку таких випадків є недоцільним через те, що навряд чи можливо перед­бачити усі ситуації, за яких виконання повноважень главою держави за станом здоров’я стане неможливим.

Отже, враховуючи необхідність від­повідної медичної оцінки стану здоров’я Президента України, що унеможливлює виконання ним своїх обов’язків, було б доречно встановити такі підстави ініцію­вання процедури припинення його пов­новажень:

— у разі наявності симптомів, які свідчать про недієздатність чи обмеже­ну дієздатність Президента України;

— якщо Президент України не ви­конує свої обов’язки через перебування на безперервному стаціонарному (амбу­латорному) лікуванні більше одного мі­сяця та в інших випадках.

О. Волощук вважає, що ст. 110 Кон­ституції України потрібно викласти в такій редакції: «Неможливість виконан­ня Президентом України своїх повнова­жень за станом здоров’я має бути вста­новлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прий­нятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України та висновку Конституційного Суду України — за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку. У разі тимчасо­вої нездатності Президента України за станом здоров’я виконувати свої повно­важення їх тимчасово виконує Голова

Верховної Ради України, а в разі немож­ливості останнім — Прем’єр-міністр Ук­раїни. Особа, яка тимчасово виконує повноваження Президента України, не може здійснювати повноваження, перед­бачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 12, 14, 15, 16, 22, 25, 27 статті 106 Конститу­ції України». Аргументуючи це тим, що необхідно передбачити порядок тимча­сового заміщення поста Президента ін­шою особою; визначити порядок форму­вання та функціонування авторитетної медичної комісії, яка б стежила за ста­ном здоров’я Президента України; а та­кож учасником даного процесу зробити Конституційний Суд України, який би слідкував за дотриманням порядку роз­гляду питання дострокового припинен­ня повноважень Президента України за станом здоров’я [3, 42].

Можна підтримати пропозицію О. Волощук щодо визначення порядку формування та функціонування автори­тетної медичної комісії, яка б надавала висновок про стан здоров’я Президента України. Однак далі автор не враховує те, що навіть негативний висновок Кон­ституційного Суду України щодо дотри­мання порядку дострокового припинен­ня повноважень глави держави через неможливість виконувати свої обов’язки за станом здоров’я не відмінить факт неможливості подальшої роботи Пре­зидента України. Крім того, дана про­цедура є досить тривалою, проходить в декілька етапів (ініціація дострокового припинення повноважень Президента України, якщо Верховній Раді України стануть відомі факти, що свідчать про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, здійснюється Головою Верхов­ної Ради України або не менш як 45 на­родними депутатами України; створення парламентом тимчасової слідчої комісії, яка формує висновок з урахуванням медичного висновку про стан здоров’я Президента України; звернення Верхов­ної Ради України до Верховного Суду України; прийняття на закритому пле­нарному засіданні Верховної Ради Украї­ни рішення про дострокове припинення повноважень Президента України на підставі подання Верховного Суду Ук­раїни і медичного висновку). З огляду на складність та тривалість законодавчо встановленої процедури, існує значна вірогідність одужання глави держави до вирішення питання про його тимчасове заміщення. Крім того, не доречно в Ос­новному Законі держави закріплювати порядок тимчасового заміщення Прези­дента України іншою особою, тому що народ уповноважує на здійснення функ­цій глави держави тільки особу, яку він обрав.

При цьому, у зв’язку з особливостя­ми процедури дострокового припинення повноважень Президента України у разі неможливості виконувати свої повно­важення за станом здоров’я, яка відбу­вається в умовах гласності і відкритості, виникає сумнів щодо можливості її ре­алізації.

По-перше, доречно з’ясувати, як спів­відноситься необхідність розголошення відомостей про стан здоров’я Президен­та України зі ст. 286 Цивільного кодек­су України, ст. 391 Основ законодавс­тва України про охорону здоров’я, які встановлюють, що фізична особа (па­цієнт) «має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за ме­дичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні» [4; 5]. Враховуючи те, що подання інформації про діагноз особи за місцем роботи в бюлетені непрацездат­ності порушує право особи на таємницю про стан її здоров’я, Печерський район­ний суд м. Києва прийняв постанову від 25.07.2006 р. № 2-А-216-1/06 про визнання незаконним та невідповідним правовим актам вищої юридичної сили Наказу № 532, в частині розміщення в листку непрацездатності інформації про первинний та заключний діагно­зи та коду захворювання відповідно до МКХ-10 [6].

Більше того, практикою Європейсь­кого суду з прав людини відомості про здоров’я особи віднесено до складових особистої ідентичності людини, яка в свою чергу визнається складовою при­ватного життя. Так, у рішенні «М. С. проти Швеції» від 27.08.1997 р. Євро­пейський суд з прав людини вказує: «Охорона даних особистого характеру,

І особливо медичних даних, має осново­положне значення для здійснення права на повагу до приватного та сімейного життя. Дотримання конфіденційності відомостей про здоров’я становить ос­новний принцип правової системи всіх держав — учасниць Конвенції. Націо­нальне законодавство має забезпечувати відповідні гарантії, щоб унеможливити будь-яке повідомлення чи розголошення даних особистого характеру стосовно здоров’я, якщо це не відповідає гаран­тіям, передбаченим статтею 8 Конвен­ції» [7].

По-друге, в чинному законодавстві не визначено, який саме стан здоров’я (хвороби) призводить до неможливості виконання Президентом України своїх повноважень. Не уточнюється також, яка саме медична установа готує від­повідний висновок і в якій формі він повинен бути складений. Залишається незрозумілим, чому саме Верховний Суд України вносить письмове подання про дострокове припинення повнова­жень Президента України через немож­ливість виконувати повноваження за станом здоров’я.

Отже, стосовно першого спірного питання слід зазначити, що Президент України як і кожен громадянин має пра­во на таємницю про стан його здоров’я. Однак слід взяти до уваги, що ст. 8 Єв­ропейської конвенції про захист прав людини та основних свобод встанов­лено, що «кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонден­ції, органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушен­ням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб» [8]. Можна зроби­ти висновок про можливість втручання органів державної влади у здійснення цього права в інтересах національної громадської безпеки або економічного добробуту країни з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб, що і має місце під час дострокового припинення повно­важень Президента України у зв’язку з неможливістю виконувати повноважен­ня за станом здоров’я.

Вдосконалення порядку достроково­го припинення повноважень Президен­та України у зв’язку з неможливістю виконувати повноваження за станом здоров’я вбачається у підвищенні ролі Верховного Суду України, якому має бути надано право вивчати всі обста­вини, що зумовлюють неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, давати їм медико-юридичну оцінку та приймати остаточне рішення.

У зв’язку з цим ст. 110 Конституції України має бути викладена в такій ре­дакції: «Неможливість виконання Пре­зидентом України своїх повноважень за станом здоров’я має бути встановлена Верховним Судом України на підставі письмового подання Верховної Ради Ук­раїни і медико-експертного висновку».

Отже, процедура дострокового при­пинення повноважень Президента Ук­раїни у зв’язку з неможливістю викону­вати повноваження за станом здоров’я повинна складатись з таких стадій:

1. Ініціація дострокового припинен­ня повноважень Президента України здійснюється Головою Верховної Ради України або не менш як 45 народними депутатами України, у разі якщо Прези­дент України не виконує свої обов’язки через перебування на стаціонарному чи амбулаторному лікуванні більше одного місяця або в інших випадках.

2. Створення парламентом тимчасо­вої слідчої комісії для перевірки фактів неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я, яка не пізніш як у 15-денний строк подає висновок та пропозиції, на підставі яких Верховна Рада України може прийняти рішення про звернення до Верховного Суду України з поданням про дострокове припинення повнова­жень Президента України. Подання до Верховного Суду України надсилається Головою Верховної Ради України не піз­ніш як наступного дня після прийняття рішення парламентом.

3. Розгляд Пленумом Верховного Суду України протягом 10 днів подан­ня про дострокове припинення повно­важень Президента України у зв’язку з неможливістю виконувати повноважен­ня та призначення медичної та (або) су­дово-психіатричної експертизи.

4. Ухвалення Верховним Судом Ук­раїни рішення про дострокове припи­нення повноважень Президента України у зв’язку з неможливістю виконувати повноваження на підставі дослідження усіх наявних у справі доказів та медико - експертного висновку.

5. Негайне письмове повідомлення Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра Украї­ни, Голови Конституційного Суду Украї­ни про прийняте рішення і його офіцій­не оприлюднення.

Таким чином буде забезпечуватись об’єктивне та компетентне вирішення питання щодо дострокового припинення повноважень Президента України у разі неможливості їх виконання за станом здоров’я.

Ключові слова: Президент України, Верховний Суд України, дострокове при­пинення повноважень, стан здоров’я.

У статті розглядаються пробле­ми дострокового припинення повно­важень Президента України через неможливість їх виконання за ста­ном здоров’я. Звертається увага на відсутність закріплення у чинному законодавстві України критеріїв та­кого стану здоров’я, а також співвід­ношення права кожного на таємни­цю про стан здоров’я та гласності щодо дострокового припинення пов­новажень глави держави. Вносяться пропозиції щодо вдосконалення про­цедури дострокового припинення пов­новажень Президента України через неможливість їх виконання за ста­ном здоров’я.

В статье рассматриваются про­блемы досрочного прекращения пол­номочий Президента Украины из-за невозможности их исполнения по со­стоянию здоровья. Обращается вни­мание на отсутствие закрепления в действующем законодательстве кри­териев такого состояния здоровья, а также соотношение права каждо­го на тайну о состоянии здоровья и гласности относительно досрочного прекращения полномочий главы го­сударства. Вносятся предложения по усовершенствованию процедуры досрочного прекращения полномочий Президента Украины из-за невозмож­ности их исполнения по состоянию здоровья.

The article deals with the problem of early termination of power of President because of the impossibility of its perfor­mance for health reasons. It pays atten­tion to the lack of consolidation in the current legislation the criteria of such a state of health, as well as the ratio of the right of everyone to secrecy about the health and transparency of early termination of the Head of State. It also makes suggestions for improving proce­dures for early termination of the head of state because of the impossibility of its performance for health reasons.

Література

1. Конституція України від 28 черв. 1996 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

2. Про Регламент Верховної Ради Ук­раїни : Закон України від 10 лют. 2010 р. / / Офіційний вісник України. — 2010. — № 12. — Ст. 565.

3. Волощук О. Т. Неможливість ви­конання Президентом своїх обов’язків за станом здоров’я : проблеми реалізації конституційних норм // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавс­тво : зб. наук. пр. — 2005. — Вип. 273.

— С. 39-42.

4. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листоп. 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993.

— № 4. — Ст. 19.

5. Цивільний кодекс України від 13 січ. 2003 р. / / Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст. 461.

6. Про визнання незаконним та невід­повідним правовим актам вищої юридич­ної сили нормативно-правового акта від 3 листоп. 2004 № 532/274 / 136-ос/1406 : постанова Печерського районного суду м. Києва від 25 лип. 2006 р. № 2-А-216-1/06 [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://www. licasoft. com. ua/component/ Ііса/ ? p=0&base=5&menu=324843&u= 1 &typ e=1&view=text.

7. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «М. С. проти Швеції» від 27 серп. 1997 р. [Електронний ресурс].

— Режим доступу : Http://cmiskp. echr. coe. int/tkp197/view. asp? action=html&document Id=696054&portal=hbkm&source=externalbyd ocnumber&table=F69A27FD8FB86142BF01C 1166йЕА398649.

8. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 лис - топ. 1950р. // Офіційний вісник України.

— 2006. — № 32. — Ст. 2371.


УДК: 352