joomla
НА ЗАХИСТ ЦІЛІСНОСТІ СУЧАСНОГО МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Юридичний вісник


Ю. Чайковський,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія»

Питання щодо цілісності міжнарод­ного права не є новим, і особливо остан­нім часом наука міжнародного права все частіше підіймає до дослідження питання фрагментації міжнародного права. Фраг­ментація стає предметом дослідження Комісії міжнародного права, їй присвя­чують свої праці авторитетні вітчизняні та іноземні вчені-міжнародники, такі як Ж. Абі-Сааб, Л. Алексідзе, В. Бут­кевич, В. Василенко, М. Гнатовський,

В. Денисов, П.-М. Дюпуї, В. Євінтов, Е. Жуанне, В. Карташкін, А. Кассезе, А. Козловські, Я. Коласа, Ю. Колосов, Т. Короткий, М. Коскенніемі, П. Лейно, І. Лукашук, А. Мовчан, І. Оборотов, А. Л. Паулюс, Д. Пулковські, Г. Тойб - нер, Г. Тункін, В. Т. Уорстер, М. Чер­кес та ін.

Вчені вказують на негативні і пози­тивні моменти фрагментації, причому більшість авторів шукають саме нега­тив у цьому об’єктивно існуючому яви­щі. Зокрема, І. Оборотов зазначає, що явище фрагментації характеризується проліферацією (розростанням, збіль­шенням кількості, розширенням) між­народно-правових норм та інститутів;

Автономністю чи самодостатністю де­яких міжнародно-правових режимів; поширенням міжнародного права на ті сфери відносин, які раніше не вважа­лися придатними для міжнародно-пра­вового регулювання; регіоналізацією та спеціалізацією міжнародного права; створенням міжнародних судів і інших органів, що застосовують і тлумачать міжнародне право та мають компетен­цію з однакових питань або питань, які співпадають частково. Це призводить до внутрішньосистемних конфліктів: між нормами та режимами, тлумаченням і застосуванням тих самих норм у різних ситуаціях, що, зрештою, створює не­безпеку для цілісності системи міжна­родного права та єдності міжнародного правопорядку [3].

Проте питання цілісності міжнарод­ного права підіймалося неодноразово й раніше. Зокрема, один з корифеїв радянського міжнародного права про­фесор Г. І. Тункін цьому питанню при­святив чимало своїх праць. При цьому професор Г. І. Тункін говорить не про процеси фрагментації, не називає їх цим «модним» нині терміном, але опи­сує ознаки розпаду міжнародного пра­ва, його «регіоналізації», «деградації» на ідеологічній підставі, шукає основу загального міжнародного права, вказую­чи на різницю за ідеологічною ознакою двох політичних систем як на нездатну спростувати можливість існування за­гального для всього міжнародного спів­товариства права [4, 7]. Проте не слід забувати, що навіть якщо міжнародне співтовариство розпадеться (гіпотетич­но) на ряд систем зі своїм регіональ­ним правом, повинно існувати загальне міжнародне право для регулювання дій держав за межами цих систем. Тобто міжнародне право — результат уз­годження воль держав, зацікавлених у регулюванні міжнародних відносин з метою співпраці. Напрацювання цих норм — еволюційний історичний про­цес, пізнана учасниками міжнародного спілкування необхідність.

Все рідше в сучасному світі можна почути думку щодо «європейськості» міжнародного права як підставу неприй­няття норм чи непогодження з нормами міжнародного права тією чи іншою не - європейською державою, хоча ще зовсім недавно, в середині ХХ ст., професор А. Фердросс вказував на шкідливість для міжнародного права появи нових незалежних держав, що з’явилися у результаті деколонізації, оскільки «до міжнародного співтовариства держав ввійшли нові держави, що ніколи не на­лежали до європейсько-християнської культурної сфери і тому представляють правові погляди, що відхиляються від західного уявлення про право» [6, 67].

У повсякденному розумінні «ціліс­ність» — це пов’язаність усіх частин чого-небудь, єдине ціле. Що ж таке «цілісність» по відношенню до міжна­родного права. У філософії цілісність ро­зуміється як внутрішня єдність об’єкта, його віддифференційованість від нав­колишнього середовища, а також сам об’єкт, що володіє такими властивостя­ми. При чому слід розуміти це не в абсо­лютному, а у відносному сенсі, тому що сам об’єкт володіє багатьма зв’язками із середовищем, існує лише в єдності з нею. Тож, філософія розуміє цілісність і як повноту, всебічне охоплення всіх властивостей і зв’язків об’єкта (тобто конкретність), і як внутрішню обумо­вленість об’єкта, те, що визначає його специфіку, унікальність (тобто сут­ність). Філософський словник радить застосовувати дану категорію, коли об’єкт дослідження є досить складним (має розгалужену систему структурних елементів) і специфіку об’єкта складно виявити зовні (напр., виходячи з влас­тивостей навколишнього середовища чи розглядаючи лише частину об’єкта) [7, 533]. Тлумачний словник з серії «Ве­лика Радянська Енциклопедія» визначає цілісність як внутрішню єдність об’єкта, його відносну автономність, незалеж­ність від навколишнього середовища і здається, що саме це визначення ціка­ве для міжнародного права як системи горизонтальної, в якій відсутній і не­можливий будь-який наднаціональний (наддержавний) примус. Міжнародне право частіше всього і розглядається лише як компонент міжнародної систе­ми [1, 86-87] за його роллю і місцем в регулюванні міжнародних відносин, або ж виходячи з оцінки певної його части­ни чи структурного компонента (напр., права Європейського Союзу).

Дане дослідження хотілось би зосе­редити на пошуку причин і підстав єд­ності міжнародного права, тим більше, що Комісія міжнародного права вказує на позитивні аспекти фрагментації. На­приклад, фрагментацію можна розгляда­ти як свідчення життєздатності міжна­родного права. Було також висловлено думку про те, що примноження норм, режимів та інститутів може зміцнити міжнародне право, це стосується також регіонального міжнародного права і ус­танов. Увагу було привернуто до тієї обставини, що розширення сфери охоп­лення міжнародного права означає, що тепер міжнародне право охоплює ті об­ласті, які раніше перебували поза полем його зору. Є також переваги і в зроста­ючому розмаїтті голосів і поліцентрич - ності міжнародного права [8]. Тобто Ко­місія вивчає фрагментацію як даність і можна навіть зробити висновок про те, що фрагментація тільки зміцнює єдність


Міжнародного права у діалектичному розумінні.

Міжнародне право є системою права і потенційно повинно застосовуватися в цілому міжнародному співтоваристві. Щодо критеріїв, на підставі яких між­народне право слід виділяти як правову систему (що формують, так би мови­ти, його системний корсет), професор М. Черкес вказує на: методи правового регулювання, об’єкт і суб’єкти права, способи нормотворення і забезпечен­ня юридичної сили [11, 18]. М. Черкес зазначає, що об’єктом міжнародного права є міжнародні відносини [11, 25]. Професор М. Ушаков також вказує на притаманність системі права власного, специфічного об’єкта і суб’єктів право­вого регулювання. Причому М. Ушаков звертає увагу саме на специфіку об’єкта: «Об’єктом внутрішньодержавного пра­вового регулювання є суспільні відноси­ни, що складаються в рамках держави, а об’єктом міжнародно-правового регулю­вання — суспільні відносини, що вини­кають в рамках міжнародного співтова­риства держав» [5, 9]. Проте, як вказує Т. Короткий, об’єкт правового регулю­вання не відбиває якісного рівня у від­мінностях між конкретними правовідно­синами, правовим інститутом, галуззю права та системою права. Всім цим від­носно відокремленим правовим явищам властивий власний, специфічний об’єкт. Інший довід на користь того, що кри­терієм виділення самостійної правової системи не може бути об’єкт правового регулювання, є притаманна сучасному міжнародному праву властивість дедалі більше вмішуватися в традиційну сфе­ру регулювання внутрішньодержавного права, як це відбувається в випадках з класичним прикладом щодо міжнарод­но-правових стандартів прав людини.

Причому саме питання про співвід­ношення міжнародного і внутрішньо­державного права набуває актуальності саме в період «змазування» меж щодо об’єкта правового регулювання міжна­родного і внутрішньодержавного права. Певною мірою це підтверджує і М. Чер­кес, підкреслюючи, що «серед об’єктів правового регулювання сучасним між­народним правом дедалі більшого зна­чення набувають загальнолюдські, або глобальні, проблеми» [11, 26], тобто об’єкт міжнародного права зазнає змін. А оскільки змінюється основоположна характеристика системи права, можна говорити про сутнісні зміни, що від­буваються у сучасному міжнародному праві.

За часів глобалізації питання про єд­ність системи міжнародного права може взагалі видатися риторичним, оскільки складається враження, що універсаліза­ції у глобальному світі має піддатися і міжнародне право. Проте глобалізація міжнародного права не ототожнюється з його універсалізацією і єдністю. Глобалі­зація права проявляється у розширенні його об’єкта у зв’язку із появою нових неурегульованих сфер міжнародних від­носин, зміні суб’єктного складу, проте універсалізацію попередньо можна виз­начити як узагальнення певних погодже­них засад і цінностей в межах загально­го міжнародного співтовариства, тобто це розростання правового регулювання як результат процесів економічних, сус­пільних і культурних. Глобалізація несе в собі ризики нав’язування правового вирішення суб’єктами, що формують взагалі дане явище. Тобто, як не пара­доксально це звучить, але глобалізація підтримує і навіть стимулює партикуля­ризм, а не універсальні цінності. Отже глобалізація не зміцнює цілісність між­народного права, а навпаки, через спри­яння явищу гегемоніалізму, може ство­рювати для нього загрози.

Повертаючись до нашої полеміки щодо об’єкта правового регулювання як ознаки системи права, слід зазначити, що «розмивання» об’єкта міжнародно - правового регулювання вказує саме не на відсутність системних зв’язків, а, навпаки, на їх ускладнення. Тобто явище фрагментації з цієї точки зору можна розглядати як підтвердження ус­кладнення системи міжнародного права, а не її руйнування.

Заслуговує на увагу думка професора А. Крусян, яка зазначає, що в науковій літературі існує значна кількість понять «система». Так, Д. Керімов у своїх пра­цях неодноразово формулював цю де­фініцію, збагачуючи її, але витримуючи певну одноманітність по суті. Він ха­рактеризує систему як інтеграцію одно­типних за змістом утворень у структур­но впорядковану цілісну єдність, що має відносну самостійність, стійкість, авто­номність функціонування і взаємодію із зовнішнім середовищем для досягнення певної мети. Визначення системи через цілісність, що «виражається в тому, що об’єднання відповідних частин має не­обхідний характер» і здійснюється «не тільки за формальними, але й за сутніс - но-змістовними ознаками», обумовлени­ми «єдністю їх задач і цілей, органічним зв’язком і взаємодією в процесі функ­ціонування», фіксується і в наступних роботах [13, 208-209]. Цілісність сис­теми припускає не зведення властиво­стей цілого до його складових, а аналіз складових елементів у контексті ціло­го. Саме ціле визначає сутність, зміст, функціональне значення і місце складо­вих елементів у системі. «Характерною особливістю цілісності як певної сис­теми є те, що об’єднання відповідних частин відбувається під егідою цілого» [13, 209].

Універсальність міжнародного пра­ва потрібно поєднувати з його єдністю, оскільки загальне право виключає інші правові режими, загалом схожі, в якості альтернативи його принципів та цілей. Тому виключає і колізію норм інших під­систем з універсальними принципами і цілями. Єдність права тому припускає, по-перше, узгодженість між нормами і правилами «першого вищого порядку»

І, по-друге, існування правил «другого порядку» (правила перевірки, зіткнення і тлумачення) для усунення колізій між нормами самого загального права, і кон­флікти між нормами загального права і його підсистем.

Загалом слід окреслити загальне міжнародне право як право всього і для всього міжнародного співтовариства. Це право регулює і структуру співтоварис­тва, і статус різних його членів, а та­кож взаємовідносини між ними. Таким чином, можна вважати загальне міжна­родне право правом конституційним, в описовому значенні цього слова, міжна­родного співтовариства але, чи є воно конституцією цього співтовариства в ін­шому сенсі, ніж описовому, це окрема, хоч і споріднена, проблема.

Описане вище початкове розуміння універсальності міжнародного права пов’язане з його здатністю забезпечити струнку систему взаємодії із регіональ­ним міжнародним правом і нейтраліза­ції спрямованості регіональних систем до універсалізації своїх норм і правил. Тенденції цієї очевидної універсальності не нові в історії міжнародного права. Слід знову згадати європоцентристсь - ке походження сучасного міжнародно­го права. Не здається, однак, що саме існування регіонального міжнародного права загрожує його універсальності і єдності, тому що воно не повинно при­звести до фрагментації міжнародного права. Єдність і універсальність між­народного права залежить від ступеню стабільності та легітимності його при­нципів і норм.

Позитивістське розуміння універ­сального міжнародного права, вузьке розуміння міжнародного права, спри­ймає його як право, що регулює взає­мовідносини держав. Звичаєве право з цієї точки зору є важливим правом для всіх країн, і, отже, обов’язковими для всіх держав. Його існування виправдо­вується спільними інтересами держав. Таке розуміння не виключає наявності регіональних систем міжнародного пра­ва, за умови, що вони є нормативно об - грунтуваними в праві загальному.

Друге значення універсальності міжнародного права пов’язане з його уявленням як системи права, тобто су­купності взаємопов’язаних принципів і норм, вироблених шляхом взаємодії і підданої системній інтерпретації. Таке розуміння універсальності міжнарод­ного права представлене, зокрема, Ко­місією міжнародного права в доповіді Дослідницької групи по фрагментації міжнародного права.

Наступне розуміння універсальності міжнародного права пов’язане із кон­цепцією міжнародного права як загаль­ного права людства. Таке розуміння природно ставить під сумнів існування держави як єдиного, або навіть головно­го суб’єкта міжнародного права. У цен­трі захисту, здійснюваного за його нор­мами, ставиться фізична особа, завдяки чому ці норми отримують універсальне значення. Звичайно, такий підхід до універсального права тягне зміни в ро­зумінні правотворчого процесу, зокре­ма релятивізації договірного механізму створення норм і принципів міжнарод­ного права, а також його інтерпретація в контексті мети міжнародного права, якою є захист і безпека людини. Сьогод­ні це розуміння універсальності міжна­родного права має політичну підтримку. Знаходить воно також підтримку біль­шості представників доктрини права.

Запропоновані розуміння універсаль­ності міжнародного права не є взає - мовиключними. У них навіть є деякі взаємодоповнення. Перше, державоцен - тричне, визнання універсальності між­народного права є на сьогоднішній день, безсумнівно, занадто вузьким. Міжна­родне право не є виключно міждержав­ним правом, тим не менш, місце держав в цьому праві майже завжди є вирішаль­ним, що, здається, не враховує третя з представлених концепцій універсаль­ності міжнародного права. Включення цих двох підходів дозволяє побачити в загальному міжнародному праві ціліс­ний правопорядок, що регулює поведін­ку держав, суб’єктів, які знаходяться під їх юрисдикцією, та інших учасників міжнародних відносин, заснованих на єдиних принципах і правилах, які за­безпечують нормативне обґрунтування для формування регіонального і двосто­роннього регулювання. Таке розуміння міжнародного права близьке до ідеалу дійсно міжнародного публічного права. Іншими словами, таке право претенду­вало б на роль реальної, а не просто номінальної універсальної конституції міжнародного співтовариства. А те, що міжнародне право конституціалізується, не викликає жодних сумнівів. Перефра­зовуючи відомий вислів Цицерона: «де суспільство, там держава, там і право», можемо зрозуміти як: якщо міжнародне співтовариство не є вже тільки сукуп­ністю суверенних суб’єктів, а навпаки, перетворюється на структурно оформле­ну спільноту, що базується на загально прийнятих цінностях, то рано чи пізно буде вимушена побудувати конституцій­ні основи свого існування і функціону­вання (де суспільство, там співтоварис­тво, там конституція) [12].

Системне розуміння міжнародного права представляється необхідним еле­ментом своєї універсальності та єдності і слід розглядати як необхідне доповнен­ня до інших його визначень. Системний характер вказує на узгодженість при­нципів і норм загального права, тобто на послідовні взаємозв’язки між ними, упорядкування джерел права і джерел правових зобов’язань. Без упорядкуван­ня системи міжнародне право було б позбавлене беззаперечної нормативної бази, що поставило б під питання його єдність і загальний характер. Без сис­темного корсету, за визначенням Між­народного Суду ООН у справі Oscar Chinn, міжнародне право було б збо­ром правових договірних зобов’язань схильних до зміни або припинення цих зобов’язань аналогічним способом [10]. Міжнародне право для Міжнародного Суду ООН не було б системою права. Таке власне розуміння міжнародного права піддалося критиці з боку Гербер­та Харта в його «Понятті права» [9]. Його головним мотивом був докір від­сутності у міжнародному праві правил другого порядку. Несистемне уявлення міжнародного права позбавляє його пе­редбачуваності і стабільності і, отже, підриває правову визначеність. Право, позбавлене тієї внутрішньої цінності, не має внутрішньої легітимації, аби претен­дувати на звання загального права.

Ключові слова: цілісність міжна­родного права, конституціоналізація, система міжнародного права, легітима­ція.

Стаття присвячена обґрунтуван­ню цілісності міжнародного права, досліджуються фактори впливу на процеси фрагментації міжнародного права, робиться висновок про єдність та універсальність сучасного міжна­родного права.

Статья посвящена обоснованию целостности международного права, исследуются факторы влияния на процессы фрагментации международ­ного права, делается вывод о единс­тве и универсальности современного международного права.

The article is devoted to the justifi­cation of the integrity of international law, examines the factors influencing the processes of fragmentation of in­ternational law, the conclusion of the unity and universality of the modern in­ternational law.

Література

1. Короткий Т. Р. Співвідношення по­нять «правова система» та «система пра­ва» щодо міжнародного права // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. праць.

— О, 2007. — Вип. 36. — С. 479-487.

2. Ллойд Д. Идея права : пер. с англ. / Ллойд Денис. — М. : Югона, 2002. — 416 с.

3. Оборотов І. Г. Поняття та типи фрагментації міжнародного права [Елект­ронний ресурс] / І. Г. Оборотов. — Режим доступу : ua. convdocs. org/docs/index - 67738.html? page=92

4. Тункин Г. И. Теория международно­го права. — М., 1970 ; Тункин Г. И. Теория международного права / Г. И. Тункин ; под общ. ред. Л. Н. Шестакова. — М., 2000. — 416 с.

5. Ушаков Н. А. Международное право : учебник / Н. А. Ушаков. — М. : Юристъ, 2000. — 304 с.

6. Фердросс А. Международное пра­во / А. Фердросс ; под ред., авт. предисл. Г. И. Тункин ; пер. с нем. Ф. А. Кублицкого, Р. Л. Нарышкиной. — М. : Иностр. лит., 1959. — 652 с.

7. Философский словарь / под ред. И. Т. Фролова. — 5-е изд. — М. : Политиз­дат, 1987. — 590 с.

8. Фрагментация международного права: трудности, обусловленные дивер­сификацией и расширением сферы охвата международного права. Глава 9 Доклада Ко­миссии международного права на 54 сессии ГА ООН (29.04 — 7.06 и 22.07 — 16.08.2002 года) [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу : untreaty. un. org/ilc/reports/2002/ russian/chp9.pdf

9. Харт Г. Л. Понятие права : пер. с англ. / Г. Л. Харт ; под общ. ред. Е. В. Афо - насина и С. В. Моисеева. — СПб. : Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2007. — 302 с.

10. Рішення Міжнародного Суду ООН у справі Oscar Chinn [Електронний ресурс].

— Режим доступу : Www. icj-cij. org/pcij/ serie_AB/AB_63/01_0scar_Chinn_Arret. pdf

11. Черкес М. Ю. Міжнародне право : підручник / М. Ю. Черкес. — 5-те вид., випр. і допов. — К. : Знання, 2006. — 397 с.

12. Zajadlo J. Konstytucjonalizacja prawa mi^dzynarodowego // Panstwo i Prawo. — 2011. — № 3.

13. Керимов Д. А. Философские осно­вания политико-правовых исследований / Д. А. Керимов. — М. : Мысль, 1986. — 332 с.


УДК 341.01:342.3