joomla
Методологічні правила визначення порівнюваності правових об’єктів
Юридичний вісник


УДК 340.5:(34.025+34.06)

Ю. Баранова,

Здобувач кафедри права Європейського Союзу і порівняльного правознавства Національного університету «Одеська юридична академія»

Порівняння — явище багатоаспек - тне, що поділяється на багато видів. У зв’язку з цим перед дослідником стоїть нелегкий вибір: яке саме порів­няння застосувати? Тут потрібно вихо­дити з теоретичних і практичних мож­ливостей, але, в будь-якому випадку, не уникнути спотворення. З цього приво­ду можна навести слова А. Х. Саідова: «Будь-яке порівняння торкається лише однієї сторони або лише кількох сторін порівнюваних предметів або понять, абстрагуючи тимчасово і умовно інші сторони» [1, 39]. Наприклад, дослідник хоче провести порівняння, об’єктами якого виступають правові системи Ук­раїни та Росії як пострадянських де­ржав. Зрозуміло, що в подібній ситуації він не може використовувати всі мож­ливі види порівняння, оскільки йому до­ведеться розглядати ті або інші елемен­ти системи в узагальненому вигляді, не деталізуючи. Порівняння на макрорівні передбачає акцентування уваги не на конкретних проблемах і їх вирішен­ні, а на дослідженні певних процедур, механізмів, схем. Потім слід виріши­ти, яким шляхом йти — порівнювати діахронно чи синхронно, а може ком­біновано? Далі, це буде морфологічне чи субстанціональне порівняння, повне чи неповне та ін.? Від вибору, який зу­стрічається буквально на кожному кро­ці, залежить результат. Звичайно, все врахувати неможливо, та й чи потрібно це робити, оскільки, як відомо, в світі все змінюється, а тому дослідження, на які були витрачені десятки років і маса зусиль, можуть завтра набути хіба що ретроцінність. Тому, на наш погляд, із самого початку потрібно чітко уявити собі межі досліджуваного, тобто окрес­лити лише ті аспекти, які цікавлять більш за все. Але і в цій позиції є свої слабкі сторони, оскільки дослідник під­свідомо буде уникати тих інститутів та норм, які, на його думку, занадто заплу­тані і тому непридатні в якості належно­го матеріалу. Таким чином, виникнуть прогалини, які, безсумнівно, вплинуть і на саму природу «відкинутого» об’єкта. Вважаємо, що подолати зазначені труд­нощі дозволить система методологічних правил, які будуть орієнтувати дослід­ника у складному вирі правової реаль­ності.

Передусім, слід констатувати, що в юриспруденції дотепер відсутні спе­ціальні доробки щодо вироблення мето­дологічних правил визначення порівню - ваності правових об’єктів. Разом з тим публікації таких авторів як І. Емінеску, Ж. Сталєв, Д. Льобер, Р. Саллєйль,

І. Каленскі, М. Марченко та інших опо­середковано можуть дати певне уявлен­ня щодо процесу порівняння правових об’єктів.

Метою даної статті є розроблення та обґрунтування методологічних правил визначення порівнюваності правових об’єктів.

Порівняння — процес двоєдиний, в якому виявлення схожих рис і відмін­ностей безперервно пов’язані. «У своє­му загальному значенні порівняння є дія, якою ми встановлюємо тотожність (схожість) і відмінність у предметах і явищах дійсності, в їх (цих предметів і явищ) відображеннях у нашому розумі. Порівняти — означає відрізнити щось як рівне собі від іншого, а також, з ін­шого боку, — знайти в іншому те ж саме або схоже з ним» [2, 162].

У процесі порівняння слід виділити: 1) пошук вихідних даних, посилок для порівняння; 2) застосування в процесі порівняння різних методів, залежно від доцільності.

Під час підготовки і проведення порівняльно-правових досліджень не­обхідно суворо дотримуватися вимог, відповідно до яких об’єкти порівняння повинні бути «порівнюваними», інакше між ними в обов’язковому порядку по­винен існувати прямий зв’язок [3, 13].

Крім того, мова йде не про механічне виявлення спільних або відмінних рис, а про ефективність та доцільність дослід­ження. Для того, щоб порівняння мало значення, потрібно знайти те, що має значення для об’єкта, який вивчається [4, 235].

Визначаючи здатність об’єкта до порівняння, ми здійснюємо його про­сте вивчення, що ще не є порівнянням. Компаративістське дослідження пере­дбачає не елементарне співставлення правових об’єктів, а виявлення загаль­ного, особливого, одиничного, дослід­ження закономірностей їх розвитку. Крім того, визначаючи здатність об’єкта до порівняння, ми вирішуємо питання про достатність матеріалу, необхідного для порівняння певного видового об’єк­та — правової сім’ї, правової системи, правової доктрини. І, нарешті, ми роби­мо висновок про відповідність характеру наявного матеріалу меті певного порів­няння [5, 37].

З огляду на вищезазначене, пропо­нуємо наступні методологічні правила визначення порівнюваності досліджува­них об’єктів:

1) порівнюваними визнаються об’єкти, що виконують одні й ті ж фун­кції та задачі (правило функціоналізму). Виконання цієї вимоги дозволить подо­лати не лише теоретичні, а й практичні труднощі, оскільки в будь-якому випад­ку єдина функціональна спрямованість сприяє раціональному розумінню і ефективній імплементації позитивного досвіду. Наприклад, можна порівнювати Верховний Суд США і Японії, однією з функцій яких є здійснення контролю за конституційністю законів і регламент­них актів. У тому випадку, якщо об’єкти мають протилежну функціональну спря­мованість, можна констатувати факт непорівнюваності, оскільки вони мають різні сфери застосування.

Правило функціоналізму полягає в тому, що будь-які об’єкти, які використо­вуються в порівняльно-правових дослід­женнях, мають свої цілі, завдання, обу­мовлюються рядом чинників, внаслідок чого відіграють певну роль відповідно до теоретичних та практичних установок. Італійський компаративіст М. Грезі - де зазначає, що в порівняльному пра­вознавстві термін «функціоналізм» має принаймні два взаємопов’язаних, але різних значення. Перше перебуває у площині методологічного аналізу. У цьо­му контексті розуміння функціоналізму зводиться до вивчення переваг і не­доліків функціонального методу, який є одним з найвідоміших інструментів порівняльно-правового дослідження. Друге розуміння функціоналізму вихо­дить з ідеї про те, що право відповідає на потреби суспільства — погляд, який прихильники функціоналізму вважають найкращим при поясненні відмінностей і подібностей між правовими системами світу [6, 100]. К. Цвайгерт і X. Кьотц справедливо зазначають, що в праві можна порівнювати лише те, що вико­нує одну і ту ж функцію [7, 50];

2) порівнюваність можлива лише внаслідок дотримання відповідності між видом порівняння та масштабами дослідження. Наприклад, регіональне порівняння повинне проводитися лише в межах певного регіону (об’єктом мо­жуть виступати країни СНД, сканди­навські країни), глобальне — в світово­му масштабі. Порушення цього правила приводить до спотворення мети до­слідження і диспропорції об’єктів. Раціональне співвідношення «вид — масштаб» дозволяє уникнути «мето­дологічної непорівнюваності» (об’єкти мають спільні ознаки, однак належать до різних субстанціональних утворень, у зв’язку з чим неможливим є їх ме­ханічне вичленення в конкретній ситу­ації — порівнюючи країни Латинської Америки в рамках регіонального порів­няння, ми не можемо залучити в число досліджуваних об’єктів одну із сканди­навських країн);

3) порівнюваними визнаються об’єкти, що належать до одного рівня та виду (правило однопорядковості). Порівнянню підлягають лише однопо - рядкові явища, інститути та інституції, узяті в їхніх відповідних формах і роз­глянуті на відповідних рівнях. Важко передбачити результати, якщо порівню­валися, наприклад, норми з інститутами чи галузі права з правовими доктрина­ми, правосвідомістю тощо. Для дотри­мання цього правила застосовується виділення в процесі проведення порів­няльно-правових досліджень макрорівня і мікрорівня. Об’єктом порівняння на макрорівні є основні правові системи сучасності, їх типи. На цьому рівні вирі­шуються загальнотеоретичні проблеми, що стосуються правової карти світу в цілому, тенденцій правового розвитку, а порівняння має теоретико-пізнавальну мету. Об’єктами порівняння на мікрорів - ні є правові норми, інститути та галузі права. Інколи для порівняння правових інститутів чи галузей права оперують поняттям «середній» рівень (інституцій - ний, галузевий). Водночас виокремлен­ня різноманітних рівнів у порівняльно - правових дослідженнях є відносним і залежить від об’єкту та мети конкрет­ного дослідження [8, 27].

Дотримання правила однопорядко - вості передбачає ієрархічну підпоряд­кованість правового інструментарію (внаслідок чого норми повинні порів­нюватися з нормами, інститути з інсти­тутами) та його видову обумовленість (судову гілку влади Росії можна порів­нювати із судовою гілкою влади Украї­ни, але не з виконавчою чи законодав­чою). Якщо об’єкти належать до різних рівнів та видів, виникає правова не - порівнюваність в зв’язку з порушенням «технічного правила», сутність якого полягає в необхідності визначення при­належності об’єкта до певного сегмен­та правової системи і, у відповідності з цим, порівняння з аналогічно влаштова­ним об’єктом іншої системи.

image003При порівнянні правових норм у різ­них країнах ми зустрічаємось з низкою проблем. Правова норма складається із певних частин: гіпотези, диспозиції, санкції, і цілком можливе порівняльне дослідження не тільки окремої норми, а й її частини, наприклад, порівняння санкцій. Основна теоретична пробле­ма вивчення окремих норм, на думку

А. А. Тилле, полягає в оцінці норми в її контексті або поза контекстом, а також у можливості та необхідності в усіх ви­падках встановлення соціально-еконо­мічного змісту норми [9, 82].

Відомий угорський юрист Д. Ерші з цього приводу використовує такий яскравий приклад: порівнюючи шматки металу від мосту Ватерлоо зі шматками металу від Ейфелевої вежі, ми не отри­маємо жодних уявлень про об’єкти в цілому. Так і порівняння окремих норм різних правових систем не дає уявлення про систему в цілому. А звідси він ро­бить висновок: «Чим більші відмінності насамперед між соціально-економічними умовами і потім між розвитком права і юридичними традиціями, тим більшими повинні бути одиниці порівняння, тоб­то потрібно йти до більш глибоких ко­ренів» [9, 83];

4) об’єкти порівнювані в тому випад­ку, якщо вони мають схожі і відмінні риси. Перш за все, слід відзначити, що наявність хоча б однієї спільної риси є обов’язковою передумовою порівняння. Без цього проводити порівняння немож­ливо. Стосовно відмінних рис справа по­лягає в іншому. Ми досліджуємо об’єкти в різних країнах, відповідно вони вини­кали і розвивалися під впливом різних факторів і тому не можуть бути ідентич­ними. Ситуація, коли об’єкти не мають жодної спільної риси зустрічається до­сить рідко. Перш за все, вона можлива при мікропорівнянні;

5) порівнюваними визнаються об’єкти, що мають єдине соціальне та правове призначення. Порівнюваність залежить не лише від зовнішньої подіб­ності, але й від того, яку роль відіграє досліджуваний об’єкт у різних сферах буття. Для нас дуже важливо, щоб яви­ще, яке вивчається, мало не лише за­кріплений правовий статус, але й реаль­не втілення в життя;

6) порівнюваними визнаються об’єкти, що знаходяться в одній сфері (правовій, соціальній, культурній, еко­номічній). Правило стосується розме­жування сфер знаходження об’єкта. При цьому слід враховувати два момен­ти. По-перше, якщо об’єкт знаходиться виключно в одній сфері — не можна порівнювати його з об’єктом, що зна­ходиться в іншій сфері. По-друге, якщо об’єкт знаходить своє відображення в різних сферах, його можна порівнюва­ти з іншим об’єктом тільки пропорційно такому впливу;

7) порівнюваність залежить від кіль­кості досліджуваних об’єктів: чим менше об’єктів, тим більша вірогідність знайти критерії порівняння. Правило діє за умо­ви, що підбір об’єктів здійснюватиметь­ся не механічно, а шляхом застосування певних критеріїв. При цьому не змен­шується роль глобальних досліджень і акцент робиться лише на тому, що чим більша кількість країн включається в дослідження, тим більший рівень абс­трагування, що, природно, впливає на якість отриманих результатів;

8) порівнюються не випадкові, а ти­пові факти, враховується зв’язок з кон­кретною обстановкою, причинами ви­никнення правового явища, динамікою розвитку. Дане методологічне правило покликане забезпечити достовірність фактів, що порівнюються;

9) при визначенні порівнюванос - ті правових об’єктів слід враховувати регіональні особливості утворення та функціонування даного об’єкта в різних країнах. При цьому необхідно порівню­вати особливості конкретної правової системи (зокрема в Україні) не тільки зі світовими тенденціями в цій сфері, а й з особливостями правового розвитку регіону, до якого належить та чи інша держава. Так, Україна повинна розгля­датися в порівняльно-правовому аспекті з країнами Європи, тобто в рамках особ­ливостей європейського регіону. Се­ред останніх слід відзначити тривалий вплив християнської релігії і моралі на правову систему і відповідно на основні тенденції діяльності держави. Причому Західна та Центральна Європа перебу­вала під впливом переважно католициз­му, а Україна та інші країни колишньо­го Радянського Союзу — православ’я, ставлення якого до держави слід врахо­вувати як регіональну особливість.

Важливою тенденцією формування управлінської системи є суттєвий вплив французької адміністративної моделі часів Наполеона на більшість країн За­хідної Європи, які після закінчення на­полеонівських війн не ліквідували пов­ністю нав’язаної їм моделі управління суспільством, а навпаки, вдосконалили й поширювали її. Недаремно адміністра­тивну модель Західної Європи інко­ли називають «наполеонівською» або «французькою».

Для формування сучасної адміністра­тивної системи європейських країн ве­лике значення мали філософські ідеї щодо політичної організації суспільства та ролі держави у розв’язанні соціаль­них завдань. Це, зокрема, концепція Макса Вебера.

Натомість у Східній Європі на фор­мування адміністративних структур та характер адміністративної діяльності значний вплив справили марксистські ідеї та їх практична реалізація. Почина­ючи з 1917 р., Центральна Європа пере­бувала під ідеологічним впливом як мар­ксистської ідеології, так і веберівських ідей, а тому адміністративні моделі країн цього регіону мали значну специфіку в різні історичні періоди. Такі регіональ­ні особливості повинні враховуватися у порівняльно-правових дослідженнях. Не усвідомлюючи ідеологічно-філософсько­го підґрунтя формування тієї чи іншої правової системи, неможливо порівню­вати її інститути;

10) порівнюваність правових об’єктів залежить від всебічного врахування іс­торичних, національних, економічних, соціально-політичних умов. На думку М. Н. Марченко, дане правило пере­дбачає встановлення не лише загаль­них рис і ознак правових систем, що порівнюються, але і їх особливостей, а також специфічних ознак, властивих окремим системам; виділення головних і другорядних ознак і рис систем, що порівнюються; порівняльне дослідження правової матерії не лише в статиці, а й в динаміці [10, 45];

11) для визначення порівнюваності важливе значення мають знання визна­чаючих елементів правових систем, до яких належать інститути, що порівню­ються, врахування їх впливу. Доведе­но, що кожне правове рішення, кожна правова норма, що входить в юридич­ну систему, має самостійне значення, але визначається в основному деяки­ми постійними ключовими положення­ми, які можна назвати визначальними елементами юридичної системи. З точ­ки зору французького права принцип легальності правопорушень і покарань з його головною вимогою суворого ви­конання суддею кримінальних законів є одним із найбільш значимих визна­чальних елементів французького права. Але цей елемент — не єдиний. Увага до визначальних елементів кожної пра­вової системи особливо необхідна в тих випадках, коли порівнюються юридичні норми, що мають різну структуру і ви­никли під різним ідеологічним впливом [11, 104-105];

12) порівнюваними визнаються тіль­ки ті законодавства і правові системи, які знаходяться на одному рівні суспіль­ного розвитку. Порівнювати потрібно не лише ті явища, які просто співпадають в часі і просторі, а ті з них, які є одно­типними по рівню і характеру розвитку [12, 103].

На думку автора, методологічні пра­вила визначення порівнянності право­вих об’єктів вироблені з урахуванням універсальних параметрів дослідження. Вони дозволять уникати теоретичних помилок. Їх систематичне використання на практиці дозволить оптимізувати до­слідницький процес і забезпечить ефек­тивні результати.

Ключові слова: методологічні правила визначення порівнюваності, об’єкти порівняння, порівняльно-право­ве дослідження, правова реальність.

У статті досліджуються питання, пов’язані з порівнюваністю об’єктів порівняльно-правового дослідження. З метою подолання теоретичних по­милок вироблена система методоло­гічних правил визначення порівнюва­ності правових об’єктів.

В статье исследуются вопросы, касающиеся сравнимости объектов сравнительно-правового исследова­ния. С целью устранения теорети­ческих ошибок выработана система методологических правил определе­ния сравнимости правовых объектов.

This article explores issues relating to the comparability of the comparative legal study. To eliminate the error a system theoretical methodological rules determining the comparability of legal sites.

Література

1. Саидов А. Х. Сравнительное право­ведение (основне правовые системы совре­менности) : учебник / А. Х. Саидов ; под ред. В. А. Туманова. — М. : Юристь, 2003.

— 448 с.

2. Савинов А. В. Логические законы мышления (о структуре и закономернос­тях логического процесса) / А. В. Савинов.

— Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, 1958.

— 370 с.

3. Тилле А. А. Сравнительный метод в юридических дисциплинах / А. А. Тил­ле, Г. В. Швеков. — М. : Высш. шк, 1973.

— 430 с.

4. Кох Х. Международное частное пра­во и сравнительное правоведение / Х. Кох, У. Магнус, Винклер фон Моренфельс ; пер. с нем. Ю. Н. Юмашева. — М. : Междунар. отношения, 2003. — 480 с.

5. Егоров А. В. Теоретико-методо­логические основания сравнительного правоведения (предмет и объект сравни­тельно-правовых исследований) // Порів­няльно-правові дослідження. — 2007. — № 1-2. — С. 37-43.

6. Legrand P. Comparative legal studies: traditions and transitions / P. Legrand, R. Munday, eds. — Cambridge : Cambridge University Press, 2003. — P. 300.

7. Цвайгерт К. Введение в сравнитель­ное правоведение в сфере частного пра­ва. В 2 т. Т. 1. Основы / К. Цвайгерт, Х. Кетц. — М. : Междунар. отношения, 1998. — 480 с.

8. Порівняльне правознавство у сис­темі юридичних наук: проблеми методо-


Логії : монографія / за ред. Ю. С. Шем- шученка. — К. : Ін-т держави і права ім.

В. М. Корецького НАН України, 2006. — 256 с. — (Серія «Енциклопедія порівняльно­го правознавства» ; вип. 3).

9. Тилле А. А. Социалистическое срав­нительное правоведение / А. А. Тилле. — М. : Знамя, 1975. — 340 с.

10. Марченко М. Н. Курс сравнительно­го правоведения : учебник / М. Н. Марчен­ко. — М. : Зерцало, 2002. — 708 с.

11. Леже Р. Великие правовые систе­мы современности: сравнительно-право­вой подход / Р. Леже ; пер. А. В. Грядов.

— 3-е изд., перераб. — М. : Волтерс Клувер, 2011. — 529 с.

12. Скрипилев Е. А. Утверждение ис­торико-сравнительного метода в русском правоведении Х1Х — начала ХХ века // Проблемы сравнительного правоведения.

— 1981. — С. 96-112.