joomla
ЄВРОПЕЙСЬКІ СТАНДАРТИ СУДОЧИНСТВА: ДЕЯКІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ
Юридичний вісник

УДК 347.97/99(477)

І. Кривцова,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства

Актуаль­ність пошуку єдиних принципів і алго­ритмів функціонування судової системи також посилюється у світлі ухвалення Концепції удосконалення судочинства для затвердження справедливого суду в Україні згідно з європейськими стандар­тами, затвердженій Указом Президен­та України № 361/2006 від 10 травня 2006 р., оскільки вперше на законодав­чому рівні актуалізована необхідність і можливість введення в національну пра­вову систему «європейських стандартів» судоустрою і судочинства.

Розуміючи під «стандартом» (від англ. standard — норма, зразок, ета­лон) комплекс норм, правил, вимог, що приймаються за початкові для зістав­лення з ними інших подібних об’єктів, автором буде зроблена спроба виявити зразки функціонування судової систе­ми в результаті аналізу міжнародних (європейських) актів, що закріплюють основоположні принципи правосуддя. При цьому як загальна методологічна передумова дослідження враховувати­меться відсутність конкретного перелі­ку стандартних правил судочинства, та потреба пошуку оптимальних засад від­правлення правосуддя, що найбільшою мірою відповідають міжнародно-визна- ним принципам і служитимуть бажа­ним світовою громадськістю зразком правового регулювання національного судочинства.

Суб’єктами стандартотворення в су­довій системі є міжнародні організації (ООН, Рада Європи і ін.) і судові органи (Міжнародний суд, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) і т. д.), що діють в їх рамках, наднаціональна організація

— Європейський Союз і судовий орган (Суд Європейських Співтовариств), що діє в його рамках, європейські органі­зації, метою роботи яких є поліпшення ефективності діяльності системи право­суддя в національних державах (напри­клад, Європейська комісія з ефектив­ності правосуддя).

Європейський характер стандар­тів судочинства[1], що забезпечується суб’єктним складом їх створення, свід­чить про орієнтири функціонування су­дових систем незалежно від їх прина­лежності до конкретних національних держав.

Аналізуючи міжнародні (європейсь­кі) норми загального і спеціалізованого характеру, зупинимося на таких основ­них стандартах у сфері судочинства у відношенні:

1) доступу до правосуддя, який роз­кривається завдяки палітрі основних ха­рактеристик і принципів:

- апріорність звернення за судовим захистом в разі порушення прав і сво­бод, так «...кожний в разі суперечки про його цивільні права і обов’язки або при пред’явленні йому будь-якого кримінального звинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи в розумний термін незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону» [3];

- законність створення і функціону­вання судових органів передбачає, що «...кожна людина має право на судовий розгляд в звичайних судах або трибу­налах, що застосовують встановлені юридичні процедури. Не повинні ство­рюватися трибунали, що не застосо­вують встановлених належним чином юридичних процедур, в цілях підміни компетенції звичайних судів або судо­вих органів...» [4];

- подолання мовного бар’єру на шляху звернення до суду за захистом своїх прав і свобод, оскільки кожна лю­дина має право «.користуватися безко­штовною допомогою перекладача, якщо він не розуміє мови, використовуваної в суді, або не говорить на цій мові...» [3];

- надання юридичної або будь-яких інших форм допомоги всім судовим ін­станціям (цивільним, кримінальним, комерційним, адміністративним, сус­пільним і так далі) і населенню з метою сприяння ефективного доступу остан­нього до судів [5];

- інформованість громадськості про місце знаходження і компетенції судів, а також про порядок звернення до суду або ж захисту своїх інтересів в судово­му розгляді [6];

- принцип спрощення, що полягає в не перенавантаженні судового процесу учасниками; в полегшенні або заохочен­ні, де це доречно, примирення сторін або мужнього врегулювання суперечки до прийняття його до розгляду або ж в ході розгляду; простоті процесуаль­них дій, ясності використовуваної мови тощо [6];

- принцип прискорення розгляду по­лягає в максимальному скороченні тер­мінів винесення ухвал (що передбачає відміну застарілих і таких, що не мають практичного значення процедур, надан­ня судам персоналу, що полегшує їх ефективну роботу та розробляє механіз­ми, що дозволяють контролювати хід розгляду з самого його початку) [6; 7];

2) правової допомоги, що передбачає:

- закріплену п. «с» Європейської конвенції про захист прав людини і ос­новних свобод 1950 р. можливість люди­ни «...захищати себе особисто або при допомозі обраного нею захисника або, при недоліку у неї коштів для оплати послуг захисника, користуватися послу­гами призначеного їй захисника безко­штовно, коли того вимагають інтереси правосуддя» [3];

- відсутність розгляду економіч­ного чинника як перешкоди на шляху використання або захисту своїх прав в будь-яких судах, правомочних виноси­ти ухвали по цивільних, торговельних, адміністративних, соціальних або подат­кових справах; з цією метою будь-яка особа повинна мати право на необхід­ну юридичну допомогу, що охоплює всі витрати, понесені особою, якій вона надається, в ході витребування або за­хисту своїх прав, і зокрема гонорари адвокатів, мита, витрати на експертизу, відшкодування витрат свідків і витрати на переклад в судовому розгляді [8];

- надання національними державами своїм громадянам (а також всім іншим фізичним особам, які мають постійне місце проживання на території держа­ви, де відбувається розгляд) юридичної допомоги по цивільних, комерційних і адміністративних справах, незалежно від характеру суду, що здійснює юрис­дикцію [9];

- забезпечення державою особам, що знаходяться в економічно несприят­ливому становищі, можливості отри­мання необхідної юридичної допомоги і консультацій з усіх питань, які можуть зачіпати їх права і інтереси, шляхом:

A) спрощення процедури надання юри­дичної допомоги і розгляду питання про негайне надання тимчасової юридич­ної допомоги, коли така можливість є;

B) обмеження круга обставин, при яких компетентні органи можуть відмовити в юридичній допомозі; с) розгляду пи­тання про створення можливостей для неурядових організацій або добровіль­них організацій, що надають підтримку бідним верствам населення, надавати допомогу в доступі до судів; ^ розши­рення участі неурядових організацій або добровільних організацій в таких квазі - судових формах вирішення конфліктів, як посередництво і примирення; е) на­дання юридичної або будь-яких інших форм допомоги у вживанні таких ме­тодів вирішення конфліктів [5];

3) пріоритету позасудових методів вирішення конфліктів, що має на увазі обов’язок держави сприяти примиренню сторін як поза судовою системою, так і в (або) процесі судового розгляду, в за­безпеченні цього передбачається [10]:

По-перше, а) передбачити разом з відповідними заохоченнями процедури примирення до судового розгляду або інші заходи врегулювання суперечок поза його межами; б) покласти на суддів як одне з основних завдань відповідаль­ність за досягнення примирення сторін і укладення мирового договору по всіх відповідних питаннях до початку або на будь-якій стадії судового розгляду;

С) вважати за етичний обов’язок адво­катів або запропонувати компетентним органам визнати як такий принцип, від­повідно до якого адвокати повинні спри­яти примиренню сторін до початку су­дового розгляду або на будь-якій стадії судового розгляду;

По-друге, необхідність не збільшува­ти, а поступово зменшувати кількість за­вдань, покладених на суддів, що не відно­сяться до судового розгляду, покладаючи ці завдання на інших осіб або органи;

По-третє, обов’язок визначити від­повідні органи, що не входять в судову систему, в які можуть звертатися сто­рони для вирішення позовних вимог на незначні суми і по питаннях деяких кон­кретних сфер права;

4) оперативності судочинства, що ха­рактеризує процес судочинства такими принципами [11]:

- активна роль суду в забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаю­чи при цьому права сторін, у тому числі і їх право на безсторонність.

Зокрема, суд повинен володіти пов­новаженнями proprio motu, щоб ви­магати від сторін пред’явлення таких роз’яснень, які можуть бути необхідни­ми; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; контролюва­ти допит свідків, виключати з участі в розгляді свідків, чиї можливі свідчення не мають відношення до даної справи, обмежувати кількість свідків, коли така кількість може виявитися зайвою;

- доцільність не нагромадження про­цесу судочинства, наприклад обмеження останнього двома судовими засіданнями

— засіданням підготовчого характеру, де заздалегідь слухалася справа, і засі­данням, де повинні представлятися до­кази, заслуховуватися доводи сторін і, якщо можливо, прийматися рішення;

- необхідність вживання санкцій до сторони, якщо вона, отримавши судове повідомлення, не зробить процесуальних дій в терміни, встановлені законом або судом; можливість виклику свідків, а при їх нез’явленні без поважних причин на­кладення на них відповідних санкцій, така ж позищя викладена відносно експерта, призначеного судом, у випадку, якщо він не подасть свою доповідь або без поваж­них причин затримає її подання;

- притягнення до дисциплінарної відповідальності учасників процесу у випадку, якщо сторона порушує явно необгрунтований позов, а суд повинен володіти повноваженнями ухвалювати рішення у справі на основі спрощеної процедури і, якщо це необхідно, накла­дати на цю сторону штраф або виносити ухвалу про відшкодування збитків іншій стороні; якщо сторона в ході судового розгляду поводиться недобросовісно і явно порушує процедуру з очевидною метою затягнути розгляд, суд повинен володіти повноваженнями або негайно вирішити по суті, або застосувати такі санкції, як, наприклад, накласти штраф, зобов’язати відшкодувати збиток або позбавити права на процесуальні дії; у особливих випадках він повинен стяга­ти з адвоката судові витрати;

- максимально короткі терміни ух­валення судового рішення і стислість останнього (у нім може міститися по­силання на будь-яку норму права, проте в нім, безумовно, мають бути вирішені, явно або неявно, всі питання, пов’язані зі скаргами сторін;

- прискорення вирішення суперечки: а) у випадках, пов’язаних з безперечним правом, заздалегідь оціненим збитком, а також у випадках, пов’язаних з по­зовами на невеликі суми; Ь) у зв’язку з дорожньо-транспортними подіями, трудовими спорами, питаннями, що сто­суються стосунків між орендодавцем і орендарем житла, і деякими питаннями сімейного права, зокрема встановлен­ням і переглядом розміру аліментів.

З цією метою можна було б викорис­товувати один з таких заходів: спрощені методи початку розгляду; проведення судового розгляду без засідань, або про­ведення тільки одного засідання, або, за­лежно від обставин, проведення поперед­нього підготовчого засідання; проведення виключно письмового або усного судо­чинства, залежно від обставин тощо.

5) відшкодування шкоди і оскаржен­ня рішень, а саме:

- дія принципу реституції, який по­лягає у тому, що при відповідних об­ставинах правопорушники або треті сторони, що несуть відповідальність за їх поведінку, повинні надавати спра­ведливу реституцію жертвам, їх сім’ям або утриманцям, яка повинна включати повернення власності або виплату за заподіяну шкоду або збиток, відшкоду­вання витрат, понесених в результаті віктимізації, надання послуг і відновлен­ня в правах [12];

- дія принципу компенсації, проте, в тих випадках, коли компенсацію не­можливо отримати в повному обсязі від правопорушника або з інших джерел, державам слід вживати заходів до на­дання фінансовій компенсації, напри­клад, жертвам, які в результаті тяжких злочинів отримали значні тілесні ушкод­ження або істотно підірвали своє фізич­не або психічне здоров’я і так далі [12];

- дія принципу апеляції, що має на увазі, за винятком випадків, коли закон наказує інше, позови сторін, позовна давність або заперечення у справі і, в принципі, їх пояснення повинні подава­тися на максимально ранній стадії ви­робництва і у будь-якому випадку до за­кінчення його попереднього етапу, якщо такий є [11];

- існування судового контролю, можливості контролю за будь-яким рі­шенням нижчого суду («суд першої інс­танції») з боку вищого суду («суд другої інстанції») [13].

Аналізуючи вплив цих стандартів на функціонування національних судових систем, доходимо висновку о шляхах цього впливу, а саме через: 1) законо­давчу владу при врегулюванні питань ор­ганізації і діяльності органів судової вла­ди з урахуванням правових орієнтирів здійснення правосуддя, зосереджених в положеннях міжнародних актів (напри­клад, Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (1950 р.) і протоколах до неї, Основних принци­пів, що стосуються незалежності судо­вих органів (1985 р.), у численних ре­комендаціях і резолюціях Ради Європи), або в документах спеціально створених європейських організацій, метою роботи яких є поліпшення ефективності діяль­ності системи правосуддя в національ­них державах (наприклад, Європейська комісія з ефективності правосуддя); або

2) судову владу при урахуванні власне практики і досвіду створення, функціону­вання, здійснення процедур і наділ пов­новажень міжнародних (європейських) судових інстанцій (наприклад, ЄСПЛ, Міжнародний суд, Суд Європейських Співтовариств), або рішень цих судів, які формують правові орієнтири для націо­нальних судів в складних і спірних пи­таннях здійснення правосуддя.

Ключові слова: європейський стан­дарт судочинства, доступ до правосуддя, правова допомога, пріоритет позасудо - вих методів вирішення конфліктів, опе­ративність судочинства, відшкодування шкоди і оскарження рішень.

У даній статті зроблена спроба розкрити основні європейські стан­дарти судочинства, в результаті аналізу міжнародних (європейських) норм загального та спеціалізованого характеру, сформульовано поняття «європейський стандарт судочинс­тва», визначено коло суб’єктів стан - дартотворчості, а також шляхи впливу цих стандартів на функціону­вання національних судових систем. Автор зупинився на характеристиці основних стандартів судочинства у відношенні: доступу до правосуддя, правової допомоги, пріоритету позасу - дових методів вирішення конфліктів, оперативності судочинства, відшко­дування шкоди і оскарження рішень, вказавши на підхід, що найбільшою мірою відповідає міжнародно-визна- ним принципам, який має бути вра­хований відповідними національними органами і служити концептуальною схемою у процесі забезпечення захис­ту основних прав громадян.

An attempt to expose the basic Euro­pean standards of justice is undertaken in this article, as a result of analysis of in­ternational (European) norms of general and specialized character, to formulate a concept «The European standard of jus­tice», define the circle of subjects which create standards, and also ways of influ­encing of these standards on functioning of the national judicial systems. As a re­sult an author was stopped for description of basic standards of justice in a relation: access to justice, legal aid, priority of ex­tra-judicial methods of permission of con­flicts, operativeness of the legal proceed­ing, compensation of harm and appeal of decisions, specifying on approach, in a most degree answering internationally - acknowledged to principles, which must be taken into account the proper national organs and to serve as a conceptual chart in the process of providing of defense of basic rights of citizens.

Література

1. Пилипчук П. Президент подписал план реформирования третьей власти. За­мечания судей рассматривались после / / Зеркало недели. — 2006. — 8 апр.

2. Европейские стандарты права на справедливое судебное разбирательство и российская практика / под общ. ред. А. В. Деменевой. — Екатеринбург : Изд-во Урал. ун-та, 2004; Лаптев П. А. Европейс­кие стандарты правосудия в российской су­дебной системе // Российское правосудие.

— 2008. — № 5; Международные правовые стандарты в российской правоприменитель­ной практике / подг. к печати В. Боброва // Российская юстиция. — 2003. — № 3; Мельник Н. Правосудия. net? / Н. Мельник,

Н. Хавронюк / / Зеркало недели — 2008.

— 30 авг.— 5 сент.; Фоков А. Европейские стандарты правосудия в России / / Рос­сийский судья. — 2006. — № 11.

3. Стаття 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4 листопада 1950 р. (зміни від 21 вересня 1970 р., 20 грудня 1971 р., 1 січня 1990 р.,

6 листопада 1990 р., 11 травня 1994 р.) і Протоколи 1, 4, 6, 7, 12. — Режим досту­пу : Http://conventions. coe. int/Treaty/ rus/Treaties/Html/005.htm.

4. Пункт 5 Основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, схвалені резолюціями Генеральної Асамблеї ООН 40/32 від 29 листопада 1985 року і 40/146 від 13 грудня 1985 року. — Режим доступу : Http://www. un. org/russian/ documen/convents/ indep. htm.

5. Пункт 3 Рекомендації Комітету Міністрів СЄ № R (93) 1 від 8 січня 1993 р. «Про ефективний доступ до закону і до правосуддя малоімущих груп населення».

— Режим доступу : http:/ /Www. dejure. md/library_upld/d282.doc.

6. Рекомендація Комітету Міністрів СЄ № R (81) 7 від 14 травня 1981 року «Про заходи, що полегшують доступ до право­суддя». — Режим доступу : http: / / www. echr-base. ru/rec81_7.jsp.

7. Резолюція Комітету Міністрів СЄ 12/2002 від 18 вересня 2002 р. «Заснування Європейської комісії з ефективності право­суддя». — Режим доступу : http: / / www. echr-base. ru/res2002_12.jsp.

8. Пункти 1—3 Резолюції Комітету Міністрів СЄ 8/1978 від 2 березня 1978 року «Про юридичну допомогу і консульта­ції». — Режим доступу : http: / / Www. hri. ru/docs/?content=doc &id=250/

9. Резолюція Комітету Міністрів СЄ 5/1976 від 18 лютого 1976 р. «Про пра­вову допомогу в цивільних, торговельних і адміністративних питаннях». — Режим доступу : Http://www. echr-base. ru/res76_

5.jsp/

10. Рекомендація Комітету Міністрів СЄ № R (86) 12 від 16 вересня 1986 р. «Про заходи по недопущенню і скороченню над­мірного робочого навантаження на суддів».

— Режим доступу : http: / / Www. evolutio. info/index. php? option=com_ content&task=v iew&id=214&Itemid=38/

11. Рекомендація Комітету Міністрів СЄ № R (84) 5 від 28 лютого 1984 р. «Про принципи цивільного судочинства, направ­лені на вдосконалення функціонування пра­восуддя». — Режим доступу : Http://www. dejure. md/ library_upld/d274.doc.

12. Пункт 8 Декларації основних при­нципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнята Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 40/ 34 на 96-м пленарному засіданні від 29 листопада 1985 року. — Режим доступу : http: / / Www. un. org/russian/documen/declarat/power. htm

13. Стаття 1 Рекомендації Комітету Міністрів СЄ R (95) 5 від 7 лютого 1995 року «Щодо введення в дію і поліпшення функціонування систем і процедур оскар­ження по цивільних і торговельних спра­вах». — Режим доступу : http: / / Www. hri. ru/ docs/?content=doc&id=132.