joomla
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗМІ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник


О. Каплій,

Аспірант кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

В Україні на сучасному етапі держа­вотворення в умовах розбудови нової правової системи значно зростає роль ЗМІ, оскільки суспільне життя відби­вається саме в масовій інформації, а на зміну техногенній цивілізації приходить інформаційна. Безперечно, держава має усвідомлювати, що ЗМІ постають най­важливішим демократичним інститутом, який сприяє реалізації конституційних прав громадян на свободу думки і слова, права на інформацію. Тому діяльність ЗМІ потребує комплексного конститу­ційно-правового регулювання, здатного забезпечити баланс інтересів особис­тості, суспільства і держави.

Реалії сьогодення свідчать, з одного боку, про існування певних зрушень у напрямку оновлення національного за­конодавства у сфері ЗМІ, що пов’язано насамперед із реформуванням усієї ук­раїнської правової системи, а з іншо­го — про появу тенденції неналежного забезпечення конституційно-правово­го регулювання ЗМІ; про невиконання обов’язків та зобов’язань України як члена Ради Європи щодо інформацій­ного плюралізму, транспарентності, запобігання монополій та ін., про фор­мування недовіри з боку суспільства до політики держави тощо.

Слід зазначити, що на сьогодні є роботи, присвячені окремим питанням законодавчого забезпечення діяльності ЗМІ, їх правового статусу та юридич­ної відповідальності журналістів, ролі преси у правовому інформуванні гро­мадян України, організаційно-правових механізмів засновництва, реєстрації та ліцензування ЗМІ, які проводяться фа­хівцями в різних галузях права, вважає­мо за необхідне вказати на відсутність комплексних напрацювань у сфері конс­титуційно-правових основ організації та діяльності ЗМІ в Україні.

Науково-теоретичне підґрунтя скла­ли наукові праці українських та росій­ських фахівців у галузі загальної теорії держави і права, інформаційного права, конституційного права: І. В. Арістової, І. Л. Бачило, В. М. Брижка, Ю. П. Бу­рила, В. Д. Гавловського, В. М. Гвоз­дева, О. С. Денисової, В. М. Головій, В. Ф. Іванова, Р. А. Калюжного, Б. А. Кормича, Т. А. Костецької, О. В. Коха - новської, Г. М. Красноступ, І. В. Людвик, А. І. Марущака, В. М. Монахова, О. В. Нестеренко, Ю. В. Палагнюк, Т. О. Приступенко, Р. С. Свистович, В. В. Середюк, Т. М. Слінько, М. А. Фе­дотова, В. С. Цимбалюка, М. Я. Швеця та інших.

Таким чином, важливість створення правового фундаменту розвитку ЗМІ в Україні, в якому має визнаватися та забезпечуватися конституційне право громадян на інформацію, а отже й необ­хідність розробки та вдосконалення від­повідного законодавства, з одного боку, і відсутність сучасних комплексних напрацювань конституційно-правових основ організації та діяльності ЗМІ — з іншого, обумовлюють актуальність да­ного дослідження.

Метою статті є дослідження консти­туційно-правового регулювання органі­зації та діяльності ЗМІ в Україні, його аналіз і виявлення основних тенденцій та шляхів вдосконалення конституцій­но-правової регламентації.

Найбільш рельєфним трендом роз­витку конституційно-правового статусу сучасних ЗМІ є, у першу чергу, тяжіння до його унормування в чинному консти­туційному законодавстві та деталізація конституційно-правових положень про ЗМІ в поточному законодавстві. Це по­яснюється насамперед відсутністю впро­довж багатьох десятиліть правової бази щодо діяльності вітчизняних ЗМІ.

Лише з проголошенням демократії та гласності після 1986 р., з прийняттям у 1990 р. у колишньому СРСР Закону «Про пресу та інші засоби масової інфор­мації» поступово почали розв’язуватися нормативні проблеми функціонування ЗМІ [1].

В Україні першим розробленим та прийнятим нормативно-правовим актом, завданням якого стала регламентація ін­формаційних відносин, став Закон Ук­раїни «Про інформацію», який до прий­няття Конституції України був базисом для розробки і прийняття інших норма­тивно-правових актів.

Після визначення цього, український законодавець почав нарощувати масу нормативно-правових актів, завданням яких стало регулювання діяльності ок­ремих ЗМІ (наприкінці 1992 р. був при­йнятий Закон України «Про друковані засоби масової інформації в Україні» [2], у 1993 р. — «Про телебачення та радіо­мовлення» [3], на початку 1995 р. — «Про інформаційні агентства» [4]).

Загалом, чинне законодавче вре­гулювання діяльності системи ЗМІ в країнах розвинених демократій можна умовно розділити на те, в рамках якого існує окремий закон про функціонуван­ня ЗМІ (Австрія, Швеція, Франція), і таке, що не має окремого закону про ЗМІ (Велика Британія, США). Почасти це пов’язано з державним устроєм: за федерального устрою закони про ЗМІ мають регіональний статус, а за унітар­ного — національний [5].

Тому з трьох найбільш визнаних правових моделей діяльності ЗМІ у сус­пільстві — американської, англійської та французької, на думку українського науковця В. Шкляра, Україна тяжіє до останньої, що засвідчує перелік держав­них актів конституційно-правового ста­тусу українських ЗМІ [6].

З кінця 1970-х рр. принципи сво­боди слова та доступу до інформації, задекларовані в Конвенції про захист прав і основних свобод людини, згідно з дослідженнями європейських учених, знайшли своє відображення в Конститу­ціях ста двадцяти чотирьох країн світу [7]. При цьому законодавство Швеції у галузі інформації на сьогодні відносить­ся до найбільш чітких, регламентованих та прозорих актів не тільки у європейсь­кому співтоваристві, а й у всьому світі.

На думку А. П. Зайця, саме Конс­титуція відтворює сформовану у сус­пільній свідомості світоглядну оцінку людського фактора, констатуючи його найвище місце у суспільстві серед усіх соціальних цінностей, а через консти­туційне закріплення надає ідеї людини нормативного характеру [8].

Конституція України, представляючи собою Основний Закон України, відіграє провідну роль в правовому забезпеченні діяльності ЗМІ.

Конституція України (так, як і в ба­гатьох країнах) не бере на себе регу­лювання інформаційних відносин. Усе це перекладається на спеціальні закони. Міг би бути, правда, цілий підрозділ «Свобода інформації» за проектом Кон­ституції України від 26 жовтня 1993 р. Згодом уже нові розробники від поділу Основного Закону на підрозділи від­мовились. Так випали деякі підрозділи

— не тільки 14-й: «Свобода інформації». Добре це чи погано, залежить від систе­ми законодавства в державі, від фактич­них конституційних гарантій — прямих або через конституційний рівень спе­ціальних законів. Можливо, доцільніше було б зберегти окремі підрозділи про гарантію прав і свобод, освіту, науку, культуру, громадські об’єднання... і сво­боду інформації [6].

Основою правової регламентації діяльності ЗМІ та законодавчого регу­лювання інформаційного простору в Україні є положення статті 34 Консти­туції України, які утверджують право кожного громадянина вільно шукати, одержувати, передавати, виробляти та поширювати інформацію будь-яким за­конним способом.

Відмітимо також важливість части­ни 1 статті 34, яка проголошує свободу думки і слова, свободу вираження своїх поглядів і переконань. Важливо, щоб задеклароване право на свободу слова не залишилося лише декларацією. Слуш­ною щодо цього є думка відомого медіа-юриста Н. Петрової: «Саме ЗМІ можуть відкрити посттоталітарні суспільства до зовнішнього світу, забезпечити просвіту громадськості, сприяти їй у здійсненні добре проінформованого вибору, стабілі­зувати вільний обіг інформації та забез­печити різноманітність поглядів» [9].

В усьому цивілізованому світі категорія свободи слова виступає невід’ємним природним чинником сус­пільного буття і одночасно однією з найістотніших демократичних норм Конституції, практикою конституційно­го ладу. В Україні ж поки що відзнача­ють правову недосконалість, а звідси й проблеми реалізації в реальному житті свободи слова та інформації. Так, під час парламентських слухань у Верхов­ній Раді України 10 квітня 1997 р. «Сво­бода слова в Україні: стан, проблеми, перспективи» критично проаналізовано статтю 34 Конституції України про сво­боду слова [10]. Було сказано, що ця стаття не краща в Основному Законі, не робить їй честі якщо не суто змістом, то неякісними формулюваннями [11].

За висловом Ю. С. Шемшученка, з юридичної точки зору конституційне право кожного на свободу думки і слова та на вільне вираження своїх поглядів і переконань полягає в можливості кож­ної особистості самостійно визначати для себе систему моральних, духовних та інших цінностей та вільно, без будь-якого ідеологічного чи іншого контролю оприлюднювати свої думки шляхом ви­користання будь-яких засобів їх вира­ження, у тому числі через поширення інформації у формі поглядів і переко­нань щодо різних питань політичного, економічного, культурного, духовного життя суспільства і держави [12].

Необхідно зауважити, що в частині 3 статті 34 Конституції України є застере­ження щодо здійснення цих прав, якщо це стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобі­гання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захис­ту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для під­тримання авторитету і неупередженості правосуддя. Варто вказати, що відповід­но до частини 2 статті 64 Конституцій ці обмеження можуть бути доповнені обмеженнями, які встановлюються в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Положення Конституції України не акцентують увагу саме на діяльності ЗМІ, але, в цілому, вони складають до­сить міцний фундамент регламентуван­ня правових відносин в інформаційній сфері життя суспільства [13]. У Консти­туції України закріплені такі конститу­ційні основи діяльності ЗМІ:

1. Ст. 34 — свобода думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і пере­конань (ч. 1), свобода інформації (в то­му числі, масової) (ч. 2), закріплення можливості обмежень на основі закону (ч. 3);

2. Ст. 13 — забезпечення захисту права власності (економічна гарантія діяльності недержавних ЗМІ) (ч. 4);

3. Ст. 15 — закріплення політичної, економічної та ідеологічної багатоманіт­ності (ч.1), заборона цензури (ч. 3);

Досить важливою для регулювання діяльності ЗМІ є норма Конституції Ук­раїни, закріплена в частині 3 статті 15, а саме: «Цензура заборонена». Відповід­но до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про інформа­цію» (стаття 24), цензура — це будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до жур­наліста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджу­вати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджан­ня в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації. Водночас ця заборона не поширюється на випадки, коли попереднє узгодження інформації здійснюється на підставі закону, а та­кож у разі накладення судом заборони на поширення інформації.

Варто звернути увагу на слово «зок­рема» перед переліком суб’єктів, які потенційно можуть зазнавати цензури.

Раніше (в редакції Закону України «Про інформацію» 1992 р.) цензура могла стосуватися лише журналістів і ЗМІ, але зрозуміло, що її можуть зазнавати і письменники, автори наукових праць та ін., проте на сьогодні законодавчі га­рантії захисту від цензури поширено і на них. Із визначення цензури прибрано згадку про те, що вона має виходити з боку державних органів, їх посадових осіб, тобто тепер цензурою буде також і втручання власника ЗМІ в творчий про­цес (окрім випадку затвердження влас­ником редакційного статуту, правил ре­дакційної політики, змін до них).

А. Г. Ріхтер вказує, що «заборона цензури постає головним елементом за­безпечення свободи виробництва та по­ширення масової інформації» [14]. Слід також підкреслити, що положення про заборону цензури як принципу свободи масової інформації закріплюються в кон­ституціях багатьох держав світу [15].

Ще ряд конституційних положень має відношення до діяльності ЗМІ і пов’язується з окремими видами інфор­мації. Перш за все, це стосується такого важливого виду інформації як правова інформація, обіг якої значною мірою забезпечується ЗМІ. Відповідно, ЗМІ є одним із найдієвіших факторів фор­мування та підвищення рівня правової культури населення. З огляду на це, важко переоцінити значення ст. 57 Кон­ституції України, згідно з якою кожно­му гарантується право знати свої права та обов’язки. Закони та інші норматив­но-правові акти, які визначають права та обов’язки громадян, мають бути до­ведені до відома населення у порядку, встановленому законом; у противному разі вони є нечинними.

На сьогодні в Україні сформувалася специфічна національна доктрина пра­ва, яка поєднує в собі елементи двох найпоширеніших у світі англо-американського й континентального підходів. Щодо діяльності ЗМІ, то — з одного боку — протягом років незалежності створений чималий корпус спеціальних законів та підзаконних нормативних актів, що фрагментарно регулюють ок­ремі аспекти їх діяльності, не творячи, однак, чіткої ієрархічної системи. На­слідком такої правотворчої практики є те, що ряд прийнятих законів України, які прямо чи опосередковано регулюють організацію та діяльність ЗМІ, концеп­туально не узгоджені між собою, зазна­чені в них норми суперечать одна одній і породжують правовий хаос.

З іншого боку — значний масив норм, що стосуються регулювання діяль­ності ЗМІ, міститься у кодифікованому законодавстві суміжних галузей права, наприклад — в цивільному, адміністра­тивному, трудовому, кримінальному. Така модель створює низку серйозних системних проблем [16].

Останнім часом теорія та практика правотворення в нашій країні схиляється до другого підходу, більш традиційного для України, тобто юридичної доктрини легальної систематизації законодавс­тва на рівні кодифікації. Це характерно для тих галузей законодавства, у яких множина правових норм у певній сфері суспільних відносин досягла критичної маси та щодо яких здійснено наукові обґрунтовану систематизацію на рівні легальної кодифікації [17]. Як зазна­чають вітчизняні науковці, відсутність системності в підходах до кодифікації інформаційного законодавства є однією з важливих проблем його реформуван­ня, тому й пропонують розроблення Ін­формаційного кодексу.

Цікавою особливістю розвитку зако­нодавства України про ЗМІ стала від­сутність єдиного нормативно-правового акта, що мав би регулювати правовий статус усіх різновидів ЗМІ, яким, на­приклад, для Російської Федерації є Закон «Про засоби масової інформа­ції» [18]. Подібну до нього функцію в Україні виконує Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про інформацію», але він поширює свою дію не лише на ЗМІ, але і відповідно пре­амбули цього Закону «на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства й держа­ви при одержанні, використанні, поши­ренні і зберіганні інформації».

Таким чином, українські закони, що регулюють діяльність різноманітних видів ЗМІ, діють практично незалежно один від одного, що призвело до суттє­вих розбіжностей у правовому статусі ЗМІ. Водночас Закон Російської Феде­рації «Про засоби масової інформації» зрівняв будь-які форми періодичного по­ширення масової інформації [18].

Перевагою «українського» шляху розвитку законодавства про ЗМІ стало більш глибоке опрацювання норм, що регулюють специфічні сторони діяль­ності окремих видів мас-медіа. Його не­доліком — деяка розбіжність у нормах, що призвела до ситуації, коли два різних ЗМІ, що переслідують єдину ціль — ін­формування громадськості, — але дося­гають цієї цілі за допомогою різних тех­нічних методів (друкованої продукції, теле - чи радіомовлення), мають різний статус щодо відповідальності за свою діяльність.

Висвітлюючи питання правового за­безпечення інформаційних відносин, зокрема у сфері масової інформації, не­обхідно підкреслити наявність значної кількості нормативно-правових актів, які регулюють інформаційні відносини. До переліку законів України, що ре­гулюють діяльність ЗМІ, слід віднести такі: «Про інформацію» [19]; «Про до­ступ до публічної інформації» [20]; «Про Концепцію Національної програми ін­форматизації» [21]; «Про Національну програму інформатизації» [22]; «Про Основні засади розвитку інформаційно­го суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [23]; «Про друковані засоби ма­сової інформації (пресу) в Україні» [2]; «Про державну підтримку засобів масо­вої інформації та соціальний захист жур­налістів» [24]; «Про порядок висвітлен­ня діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» [25]; «Про інформаційні агентства» [4]; «Про телебачення і радіомовлення» [3]; «Про телекомунікації» [26]; «Про захист суспільної моралі» [27] тощо.

Втім найбільший за обсягом масив у ієрархічній структурі нормативного ма­теріалу з питань діяльності ЗМІ містить­ся в підзаконних нормативно-правових актах, зокрема, в постановах Кабінету

Міністрів України, актах міністерств, державних комітетів, інших централь­них органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій тощо.

Разом з тим варто зауважити, що на сьогодні потребує удосконалення стан правового забезпечення діяльності ЗМІ. Однією із головних причин незадовіль­ного стану речей постає те, що значна кількість нормативно-правових актів щодо забезпечення інформаційних від­носин були прийняті раніше, ніж Кон­ституція України. Слід підкреслити, що дане зауваження стосується й Закону України «Про інформацію». Тому прий­няття 13 січня 2011 р. Закону України «Про інформацію» в новій редакції спри­яло належному правовому забезпечен­ню та ефективній реалізації положень ст. 34 Конституції України щодо сво­боди інформації зокрема під час засек­речування документів, які були закриті для загального доступу з порушенням законодавства. Водночас цей Закон визначив подальший розвиток законо­давства у сфері масової інформації та, відповідно, правового регулювання ін­формаційних відносин у сфері масової інформації.

Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, при­свячених діяльності ЗМІ, проте рівень практичного застосування цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого та потребує свого коригуван­ня.

Аналізуючи відповідне законодав­ство, І. В. Людвик виокремлює такі проблеми: велика кількість законів та підзаконних нормативних актів у сфері діяльності ЗМІ ускладнює їх пошук, аналіз та узгодження для практичного застосування; застарілість законодав­чих актів про ЗМІ та їх неузгодженість з положеннями Конституції України і між собою; відсутність легальної чіткої ієрархічної єдності законів, що викли­кає суперечливе тлумачення при за­стосуванні правових норм у практиці; декларативний характер багатьох із за­конодавчих актів про ЗМІ за відсутності дієвих юридичних механізмів реаліза­ції їх приписів; термінологічна неузго­дженість законодавчих актів про ЗМІ; невідповідність ранніх законодавчих ак­тів про ЗМІ міжнародним стандартам у галузі свободи слова; відсутність єдино­го кодифікованого законодавчого акта у сфері інформаційного права, розділ чи підрозділ якого б узагальнював норма­тивні положення законодавства про ЗМІ тощо [28].

Аналіз відповідних статей Конститу­ції України дозволяє дійти висновку, що положення Основного Закону країни не акцентують увагу саме на ЗМІ, але в цілому вони складають досить міцний фундамент регулювання правових від­носин у цій важливій царині життя сус­пільства. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, вільне ви­раження своїх поглядів і переконань. Кожен вправі вільно збирати, зберіга­ти, використовувати й поширювати ін­формацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір (ст. 34 Консти­туції). По суті, це конституційне поло­ження проголошує відкритість та свобо­ду ЗМІ. Тому конституційні положення визначають основні напрямки та склад, структурують законодавчу базу України у сфері регулювання організації діяль­ності ЗМІ та права громадян на інфор­мацію, яку на сьогодні складають, окрім Конституції України, спеціальні закони, підзаконні акти, окремі норми інших га­лузей законодавства.

Порівняльний аналіз законодавчого регулювання ЗМІ в Україні дав змогу виявити позитивні та негативні аспекти правової регламентації діяльності ЗМІ в нашій державі. Цікавою особливістю розвитку законодавства України про ЗМІ стала відсутність єдиного норма­тивно-правового акта, що мав би регу­лювати правовий статус усіх різновидів ЗМІ. Безперечно позитивним є наяв­ність спеціальних нормативно-правових актів, що визначають правовий статус друкованих ЗМІ, регулюють діяльність телебачення та радіомовлення. Необхід­ність прийняття такого акта також під­тверджується дещо хаотичною політи­кою у сфері проведення інформаційної політики держави. Тому, на нашу думку, є необхідність у прийнятті Закону «Про засоби масової інформації», в якому в окремих розділах буде врегульована діяльність друкованих, аудіовізуальних та Інтернет-ЗМІ.

Ключові слова: ЗМІ, свобода дум­ки і слова, цензура, Конституція Украї­ни, свобода масової інформації.

Стаття містить системний аналіз норм Конституції України, законодавства про діяльність ЗМІ в Україні. На основі цього аналізу авто­ром визначаються шляхи його вдоско­налення та пропонується пропозиція щодо необхідності прийняття За­кону «Про засоби масової інформа­ції», в якому в окремих розділах буде врегульована діяльність друкованих, аудіовізуальних та Інтернет-ЗМІ.

Статья содержит системный анализ норм Конституции Украины, законодательства о деятельности СМИ в Украине. На основе этого ана­лиза автором определяются пути его совершенствования и предлагается предложение о необходимости приня­тия Закона «О средствах массовой информации», в котором в отдельных разделах будет урегулирована де­ятельность печатных, аудиовизуаль­ных и Интернет-СМИ.

This article contains a systematic analysis of the Constitution of Ukraine, laws of the media activities in Ukraine. On the basis of this analysis, the au­thor defines the ways to improve it, and offers a proposal to pass the Law «On Mass Media», which in some sections will be regulate the activity of print, audiovisual and online media.

Література

1. Тарасенко P. В. Інформаційне пра­во : навч.-метод. посіб. / P. В. Тарасенко ; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е. О. Дідоренка. — Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. — С. 216.

2. Про друковані засоби масової інфор­мації (пресу) в Україні : Закон України від 16 листоп. 1992 р. № 2782-XII (із змін. і доп.) / / Відомості Верховної Ради Украї­ни. — 1993. — № 1. — Ст. 1.

3. Про телебачення і радіомовлен­ня : Закон України від 21 груд. 1993 р. № 3205-IV (із змін. і доп.) / / Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10.

— Ст. 43.

4. Про інформаційні агентства : Закон України від 28 лют. 1995 р. № 74/95-ВР (із змін. і доп.) / / Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 13. — Ст. 83.

5. Інформаційні процеси в структурі світових комунікаційних систем : підруч­ник / А. А. Чічановський, О. Г. Старіш.

— К. : Грамота, 2010. — С. 300—309.

6. Шкляр В. І. Вектори часу / / Украї­на на шляху до Європи / упоряд.: В. І. Шк­ляр, А. В. Юричко. — К. : Етнос, 2006. —

С. 231.

7. Дженис М. Европейское право в области прав человека: Практика и ком­ментарии / М. Дженис, Р. Кей, Э. Брэдли.

— М, 1997. — С. 135.

8. Заєць А. П. Правова держава в кон­тексті новітнього українського досвіду / А. П. Заєць. — К. : Парлам. вид-во, 1999.

— С. 107.

9. Петрова Н. Медіа і Право / Н. Пет­рова, В. Якубенко. — К. : ЕС-ТАСІС-БІ-БІ - СІ, 2007. — С. 156.

10. Конституція України : затв. Законом України від 28 черв. 1996 р. № 254к/96-ВР (із змін., внесеними згідно із Законом України від 1 лют. 2011 № 2952-VI / / Відомості Верховної Ради України. —

1996. — № 30. — Ст. 141 ; 2011. — № 10.

— Ст. 68.

11. Свобода слова в Україні: стан, про­блеми, перспективи : матеріали парлам. слухань у Верховній Раді України 10 квіт. 1997 р. / Верховна Рада України, Комітет законодавчого забезпечення свободи сло­ва та засобів масової інформації ; упоряд. Є. І. Лук’яненко. — К. : Парлам. вид-во,

1997. — С. 15-16.

12. Шемшученко Ю. С. Конституційні права, свободи і обов’язки людини і гро­мадянина в Україні / за ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. — К. : Юрид. думка, 2008. — С. 64-71.

13. Середюк В. В. Конституційне право­ве регулювання свободи масової інформації в Україні / / Проблеми законності : респ. міжвід. наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій.

— X. : Нац. юрид. акад. України, 2008. — Вип. 98. — С. 195.

14. Роскошный А. П. Пресса в полити­ческой жизни общества : учеб.-метод. посо­бие по спецкурсу / А. П. Роскошный. — До­нецк : Изд-во ДонГУ, 1998. — С. 11—12.

15. Інформаційне законодавство країн Європи ї Азії / / Збірник законодавчих ак­тів у 6 т. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка та І. С. Чижа. — K., 2005. — Т. 4.

16. Дотримання інформаційних прав і свобод українських громадян: нормативно - правове забезпечення і регулятивні важелі. Аналітична записка [Електронний ресурс].

— Режим доступу : http:/ / Www. niss. gov. ua/articles/231 /

17. Проект Концепції реформування за­конодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу : http: / / www. bezpeka. com/ru/lib/art519.html

18. О средствах массовой информации : Закон Российской Федерации от 27.12.1991 № 2124-1 / / Право массовой информации в Российской Федерации / М. А. Федо­тов. — М. : Междунар. отношения, 2002.

— С. 549-578.

19. Про внесення змін до Закону Украї­ни «Про інформацію» : Закон України від 13 січ. 2011 р. № 2938-V1 // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 32.

— Ст. 313.

20. Про доступ до публічної інформації : Закон України від 13 січ. 2011 р. [Елект­ронний ресурс]. — Режим доступу : http:/ / Www. rada. gov. ua.

21. Про Концепцію Національної про­грами інформатизації : Закон України від 4 лют. 1998 р. / / Відомості Верхов­ної Ради України. — 1998. — № 27-28. — Ст. 182.

22. Про Національну програму інформа­тизації : Закон України від 4 лют. 1998 р. / / Відомості Верховної Ради України. —

1998. — № 27-28. — Ст. 181.

23. Про Основні засади розвитку інфор­маційного суспільства в Україні на 2007­2015 роки : Закон України від 9 січ. 2007 р. / / Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 12. — Ст. 102.

24. Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів : Закон України від 23 верес. 1997 р. (із змін. і доп.) № 540/ 97-ВР / / Відомості Верховної Ради України. — 1997.

— № 50. — Ст. 302.

25. Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцево­го самоврядування в Україні засобами масо­вої інформації : Закон України від 23 верес. 1997 р. (із змін. і доп.) № 539 / 97-ВР / / Відомості Верховної Ради України. — 1997.

— № 49. — Ст. 299.

26. Про телекомунікації : Закон Украї­ни від 18 листоп. 2003 р. / / Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 12.

— Ст. 155.

27. Про захист суспільної моралі : За­кон України від 20 листоп. 2003 р. / / Ві­домості Верховної Ради України. — 2004.

— № 14. — Ст. 192.

28. Людвик І. В. Проблеми законодавчо­го забезпечення конституційно-правового статусу засобів масової інформації в Ук­раїні / / Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право.

— Ужгород : Поліграф-центр «ЛІРА», 2008.

— Вип. 10. — С. 142-143.