joomla
ПРАВО АПЕЛЯЦІЙНОГО ОСКАРЖЕННЯ СУДОВИХ РІШЕНЬ ОСОБАМИ, ЯКІ НЕ БРАЛИ УЧАСТІ У СПРАВІ
Юридичний вісник


УДК 347.956:347.921(477)

Д. Цихоня,

Аспірант кафедри цивільного процесу Національного університету «Одеська юридична академія»

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека ви­знаються в Україні найвищою соціаль­ною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України). Частина 1 ст. 55 Основного Закону держави гарантує кожному за­хист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушу­ються, створено або створюються пере­шкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмо­ва суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно

Зі ст. 64 Конституції України не може бути обмежено [1].

Положення Основного Закону де­ржави, що гарантують судовий захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів, кореспондують міжнародно - правовим актам, зокрема ст. 8 Загаль­ної декларації з прав людини, ч. 3 ст. 2, ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і ос­новоположних свобод, що засвідчує про гармонізацію та адаптацію національно­го законодавства до законодавства євро­пейського співтовариства.

Забезпечення апеляційного оскар­ження рішення суду, відповідно до п. 8

Ч. 3 ст. 129 Конституції України, є од­нією із основних засад судочинства. Право на оскарження судового рішен­ня гарантовано ст. 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, вста­новлених процесуальним законом, ма­ють право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України. Апеляційна перевірка рішень і ухвал є гарантією здійснення права на судовий захист. Перегляд рішень і ухвал в апеляційному порядку є також засобом виправлення вищестоящим су­дом, який перевіряє законність і обґрун­тованість рішень та ухвал суду першої інстанції, допущених помилок і форму­вання судової практики. У літературі та судовій практиці апеляцію вважають од­ним із видів перегляду судових рішень і ухвал [2, 336].

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.01.2010 року № 3-рп/2010 [3] визнав право на апе­ляційне оскарження судових рішень в контексті положень ч. 1, 2 ст. 55, п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України як складову права кожного на звернення до суду і зазначив, що апеляційне ос­карження судового рішення можливе у всіх випадках, крім тих, коли закон міс­тить заборону на таке оскарження.

Однією з умов реалізації права апе­ляційного оскарження є належність осо­би до кола суб’єктів, які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Питання апеляційного оскаржен­ня судових рішень традиційно є пред­метом активних досліджень у науці цивільного процесуального права таких вчених, як, зокрема: М. М. Бородін, П. О. Гвоздик, Л. Є. Гузь, К. В. Гу­саров, О. В. Дем’янова, В. В. Кома­ров, В. А. Кройтор, Д. Д. Луспеник, Р. М. Мінченко, О. М. Трач, Є. А. Чер - нушенко, П. І. Шевчук та ін.

Науково-практичний інтерес набу­вають питання, пов’язані з реалізацією права апеляційного оскарження, зокре­ма, з визначенням кола осіб, які мають право на звернення до суду з апеляцій­ною скаргою на рішення суду першої інстанції. Нагальними потребами сього­дення є дослідження проблематики на­дання права апеляційного оскарження особам, які не брали участі у розгляді справи судом першої інстанції, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Відповідно, метою даної статті є до­слідження та аналіз проблемних питань щодо реалізації права на апеляційне ос­карження особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Питання щодо суб’єктів права апе­ляційного оскарження на законодавчо­му рівні вирішено у ч. 1 ст. 292 ЦПК України. Згідно з положеннями даної статті сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирі­шив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстан­ції повністю або частково. Відповідно, суб’єктами апеляційного оскарження можуть бути також особи, які не бра­ли участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки. Що, у свою чергу, засвідчує про те, що коло осіб, які можуть звернутися до суду з апеляційною скаргою, законодавцем не­обмежено. Аналогічні приписи містять­ся у ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених даним кодексом.

Право на апеляційне оскарження особами, які не брали участі у справі, позитивно сприйнято і судовою практи­кою, зокрема, закріплено у п. 1 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року «Про судову практи­ку розгляду цивільних справ в апеляцій­ному порядку». Однак реалізація даного права, згідно з позицією спеціалістів Верховного Суду України, обумовлена умовою, а саме можливістю апеляцій­ного оскарження рішення суду першої інстанції зазначеними особами лише у разі, коли суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Варто відзначити, що на відміну від чинного цивільного процесуального за­конодавства, що значно розширив коло суб’єктів апеляційного оскарження, ЦПК України в редакції від 18.07.1963 року у ч. 1 ст. 290 передбачав мож­ливість звернення з апеляційною скар­гою лише для сторін, а також інших осіб та прокурора, які брали участь у розгляді справи. Відповідно, суб’єктами апеляційного оскарження визнавались особи, які брали участь у розгляді спра­ви, — сторони (позивач, відповідач), треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, їх представ­ники і правонаступники, заявники та заінтересовані особи у справах окре­мого провадження, а також прокурор у випадках, передбачених законодавством [4, 13].

О. В. Іванова під особами, не за­лученими до участі у справі, права яких порушені рішенням суду, розуміє


Суб’єктів спірного матеріального пра - вовідношення, не наділених процесуаль­ним статусом при провадженні у справі в суді першої інстанції. При цьому ха­рактерними рисами даних осіб вчена визначає: їх фактичну і юридичну не­участь у справі (в суді першої інстанції); появу у процесі після ухвалення рішен­ня судом першої інстанції; порушення прав і охоронюваних законом інтересів таких осіб рішенням суду; наявність як матеріальної, так і процесуальної заінте­ресованості у результаті справи, виступ на захист власних інтересів [5].

Надання права апеляційного оскар­ження суб’єктам, які не брали участі у розгляді справи судом першої інстанції, означає можливість оскарження рішен­ня в апеляційному порядку особами, які не мають статусу осіб, що беруть участь у справі, і не були повідомлені про час та місце судового розгляду за умови, якщо рішенням суду вирішено питання про їх права і обов’язки [6].

У зв’язку з зазначеним суттєвого те­оретичного та практичного значення от­римує питання щодо набуття суб’єктом статусу особи, яка бере участь у справі. З даного приводу С. С. Бичкова зазна­чає, що цивільного процесуального пра­вового статусу осіб, які беруть участь у справах позовного провадження, фі­зичні та юридичні особи, держава, а також інші учасники правовідносин, справи щодо яких розглядаються у по­рядку цивільного судочинства, набува­ють з моменту відкриття проваджен­ня у справі, а якщо вони вступають у цивільний процес після відкриття про­вадження у ньому — з моменту при­тягнення (залучення) чи допуску їх до участі у справі [7, 42]. Зокрема, цивіль­ний процесуальний статус третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, виникає в учас­ників правовідносин, справи щодо яких розглядаються у порядку цивільного су­дочинства, не з моменту відкриття про­вадження у справі, а з моменту їх всту­пу у справу або залучення до участі в справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду [8].

Традиційно у науці цивільного про­цесуального права елементами цивіль­ного процесуального статусу визначено цивільні процесуальні права та цивільні процесуальні обов’язки. Особи, які бе­руть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки, згідно з ч. 9 ст. 6 ЦПК України, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної спра­ви. Особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив про їх права, свободи чи обов’язки, мають право знайомити­ся з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, до­лучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал. Що, у свою чергу, спри­яє особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, у підготовці апеляційної скарги і можливості обґрунтувати у ній ті права і обов’язки, вирішення щодо яких мало місце у рішенні суду першої інстанції. Під час провадження в апеля­ційному суді ці особи наділяються пра­вами осіб, які беруть участь у справі, а саме правом брати участь у розгляді справи в апеляційній інстанції, заявляти клопотання, подавати докази. Це забез­печує їм можливість бути активними учасниками процесу доказування в апе­ляційному суді [9, 70].

Надання особам, які не брали участі у розгляді справи, права на апеляційне оскарження рішень судів, що стосують­ся їх прав і обов’язків, на думку Ю. Рад - зієвського, є виправданим, оскільки єди­ною можливістю захисту своїх прав у випадку незгоди зі змістом відповідного рішення для зазначених вище осіб є ос­карження такого рішення в апеляцій­ному порядку. Разом з тим помилкою законодавця, і з цим варто погодитися, вчений відзначає відсутність в ЦПК норми, що встановлює право осіб, які не брали участі у розгляді справи, на оскарження ухвал, що стосуються їх прав і обов’язків [10].

К. В. Гусаров відзначає, що оскіль­ки ст. 292 ЦПК України не обмежує кола суб’єктів апеляційного оскаржен­ня, то до суду зі скаргою може звер­нутися будь-яка особа, яка вважає, що її права порушені рішенням суду, що оскаржується. У зв’язку з чим вчений не виключає можливості зловживання процесуальними правами з метою за­тримання набрання рішенням законної сили з боку будь-якої особи, на думку якої судове рішення зачіпає її права чи інтереси [11, 837].

Подібні твердження щодо вірогід­ності безпідставного звернення до суду апеляційної інстанції будь-якої особи, яка вважає, що суд першої інстанції припустився помилки, В. А. Кройтор вважає перебільшенням, «...оскільки більшість громадян навряд чи буде вит­рачати час та кошти на оскарження рі­шення суду, що в дійсності не зачіпає їх прав та обов’язків. Поодинокі ж випад­ки необгрунтованого звернення до суду, без сумніву, зустрічаються і в практиці судів першої інстанції». Надання можли­вості оскаржувати рішення суду першої інстанції особам, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов’язки, на думку вченого, є виправданою і сприяє не лише захисту прав та інтересів таких осіб, а й реалі­зації принципу процесуальної економії, оскільки не змушує осіб, яких стосуєть­ся рішення, вирішувати свою проблему, що створило рішення суду, через суд першої інстанції [12, 199].

Можливість звернення особи до суду за захистом обумовлена, зокрема, наяв­ністю у неї юридичної заінтересованос­ті. Заінтересованою в цивільному про­цесі визнається особа, яка звертається до суду за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охо­роняються законом і в силу цього під­лягають судовому захисту. Отже, якщо звернення особи до суду обумовлено ін­шими корисливими цілями, що нерідко має місце в судовій практиці, відсутня заінтересованість в зазначеному вище розумінні [13, 92].

М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник вва­жають, що якщо суд ухвалив рішення безпосередньо про права, свободи чи обов’язки осіб, які не брали участі у справі, то вони є особами матеріально заінтересованими у вирішенні справи в апеляційній інстанції, тобто вони ма­ють процесуальний законний інтерес. Виступають в суді апеляційної інстанції від свого імені і на захист своїх прав [14, 461].

Зазначені особи в обов’язковому по­рядку повинні обґрунтувати своє право на апеляційне оскарження посиланням на те, які саме права та обов’язки вирі­шив суд [15, 66].

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційно­му порядку» зазначив, що при поданні апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, подання скарги на ухвалу суду, що не підлягає апеляційному ос­карженню, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеля­ційної скарги. Позиція Пленуму Верхов­ного Суду України віднайшла підтримку і в правовій доктрині. Деякими проце­суалістами відзначається можливість відмови у прийнятті апеляційної скар­ги у разі звернення до суду апеляцій­ної інстанції особи, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд питання не вирішував [14, 483]. Однак такі висновки є передчасними, необґрунтованими та такими, що не від­повідають приписам чинного цивільного процесуального законодавства, яке не передбачає можливості для суду апе­ляційної інстанції винести ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги у разі оскарження рішення суду особа­ми, які не мають права на таке оскар­ження. Відповідно, як слушно відзначає К. В. Гусаров, положення п. 8 зазна­ченої постанови Пленуму Верховного Суду України є нелогічним «...відносно того, що питання про прийняття апе­ляційної скарги до розгляду у випадку оскарження судового рішення особою, яка не брала участі в розгляді справи, має вирішуватися суддею-доповідачем на етапі прийняття до розгляду апеля­ційної скарги» [11, 837-838].

Отже, питання реалізації права апе­ляційного оскарження пов’язано з на­явністю такої умови, як належність суб’єкта до кола осіб, які мають право оскаржити в апеляційному порядку рі­шення суду першої інстанції. Систем­ний аналіз положень міжнародних нор­мативно-правових актів (ст. 8 Загальної декларації з прав людини, ч. 3 ст. 2,

Ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про гро­мадянські і політичні права, ст. 6 Кон­венції про захист прав людини і осново­положних свобод), Конституції України (ч. 1 ст. 55, 64, п. 8 ч. 3 ст. 129), ЦПК України (ст. ст. 3, 13), Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 14) надає змогу визначити, що судовий за­хист, у тому числі і захист у суді апеля­ційної інстанції, гарантується кожному. Право апеляційного оскарження, крім осіб, які беруть участь у справі, поши­рюється також і на тих осіб, які не бра­ли участі у справі за умови, що суд вирі­шив питання про їх права та обов’язки. Розширення кола осіб, які мають право на звернення до суду апеляційної інс­танції, безумовно, є прогресивним яви­щем, таким, що сприяє захисту прав та охоронюваних інтересів даних осіб і в теоретичному та практичному аспекті потребує подальшого дослідження.

Ключові слова: апеляційне прова­дження, право апеляційного оскаржен­ня, суб’єкти апеляційного оскарження, особи, які не брали участі у справі.

Стаття присвячена досліджен­ню особливостей суб’єктного складу апеляційного провадження. Основна увага зосереджена на проблемати­ці розширення кола осіб, які мають право оскаржити в апеляційному по­рядку рішення суду першої інстанції, зокрема, особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки.

Статья посвящена исследованию особенностей субъектного состава апелляционного производства. Ос­новное внимание сосредоточено на проблематике расширения круга лиц, имеющих право обжаловать в апелля­ционном порядке решение суда первой инстанции, в частности лицами, не принимающими участие в деле, если суд разрешил вопрос о их правах и обязанностях.

The article covers the research of the features of the subject structure of the process of appeal. The main attention is given to the problem of expanding the category of people who have a right to appeal against court's decision. Partic­ularly there is given the suggestion to include the people who are not related to the court case, but if the court would have made a decision covering their rights and obligations.

Література

1. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни у справі за конституційним звер­ненням громадян Проценко Р. М., Яро­шенко П. П. та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за звер­неннями жителів міста Жовті Води) від 25.12.1997 року № 9-зп [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу : http: / / zakon2. rada. gov. ua/laws/show / v009p710-97.

2. Тертишніков В. І. Цивільний про­цесуальний кодекс України : наук.-практ. комент. / В. І. Тертишніков. — X. : Вид. СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2007. — 576 с.

3. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни у справі за конституційним звер­ненням гр. Заїченка В. Г. щодо офіційного тлумачення положення п. 18 ч. 1 ст. 293 ЦПК України у взаємозв’язку зі ст. 129 Конституції України (про апеляційне ос­карження ухвал суду) від 27.01.2010 року № 3-рп/2010 [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу : http:/ /zakon1.rada. gov. ua/ laws/show/v003p710-10.

4. Чернушенко Є. А. Апеляційне оскар­ження в цивільному процесі України : авто­реф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / Є. А. Чернушенко. — О., 2004. — 22 с.

5. Иванова О. В. Лица, не привлеченные к участию в деле, права которых нарушены решением суда, в российском гражданском и арбитражном процессе : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15 [Електронний ресурс] / О. В. Иванова. — Режим досту­пу : Http://www. dissercat. com/content/ litsa-ne-privlechennye-k-uchastiyu-v-dele - prava-kotorykh-narusheny-resheniem-suda-v-

Rossiisk.

6. Гусаров К. В. Обжалование по прави­лам ГПК Украины судебного решения лица­ми, не принимавшими участия в деле, от­носительно прав и обязанностей которых суд вынес решение [Електронний ресурс] / К. В. Гусаров. — Режим доступу : http:// Www. juristlib. ru/book_3810.html.

7. Бичкова С. С. Цивільний процесу­альний правовий статус осіб, які беруть участь у справах позовного провадження : монографія / С. С. Бичкова. — К. : Атіка, 2011. — 420 с.

8. Бичкова С. С. Порядок вступу в цивільну справу третьої особи, яка не за­являє самостійних вимог щодо предмета спору [Електронний ресурс] / С. С. Бичко - ва. — Режим доступу : Http://www. nbuv. gov. ua/portal/soc_gum/Nvknuvs/2012_5 / buchkova. htm.

9. Ніколів М. Деякі питання суб’єктного складу процесу доказування в суді апеляційної інстанції / / Підприємниц­тво, господарство і право. — 2008. — № 2.

— С. 69-72.

10. Радзиевский Ю. Право на обжало­вание: третий лишний? [Електронний ре­сурс] / Ю. Радзиевский. — Режим досту­пу : Http://www. yurpractika. com/article. php? id=10007846.

11. Курс цивільного процесу : підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранко - ва [та ін.] ; за ред. В. В. Комарова. — X. : Право, 2011. — 1352 с.

12. Кройтор В. А. Принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду / / Право і безпека. — 2009.

— № 1. — С. 198-205.

13. Короед С. О. Юридична заінтересо­ваність у цивільному процесі // Судова апеляція. — 2011. — № 4. — С. 86-93.

14. Балюк М. І. Практика застосування Цивільного процесуального кодексу України (цивільний процес у питаннях і відповідях). Коментарі, рекомендації, пропозиції / М. І. Балюк, Д. Д. Луспеник. — X. : Харків юрид, 2008. — 708 с.

15. Мінченко Р. Деякі питання апеляцій­ного провадження в цивільному судочинс­тві України // Юридичний вісник. — 2010.

— № 4. — С. 65-68.