joomla
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник


УДК 342.56(477).001.73

Г. дрок,

Начальник територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, здобувач кафедри конституційного права ОНЮА

Паризька хартія для Нової Європи (1991) відзначила обов’язки держав та урядів відносно прав людини і встанови­ла, що їх захист та підтримка є найпер­шим їхнім обов’язком. їх дотримання становить істотну гарантію в державі з надмірною владою.

Значну роль у даному процесі повин­на відігравати судова влада, яка в умовах правової держави має стати охоронцем громадського миру в суспільстві. Саме їй належить головна роль з питань, що стосуються законності, захисту грома­дянина від незаконних дій органів де­ржави, спроб узурпації влади.

Проведена в Україні судова реформа мала намір радикально змінити зміст і напрям діяльності судів зі зміцнення за­конності, захисту прав і свобод людини в конституційному, адміністративному, цивільному, господарському та кримі­нальному судочинстві.

Україна отримала можливість створи­ти судову систему, спираючись на пози­тивний досвід діяльності судових систем інших держав, змогла б ефективно ви­конати призначену їй роль у суспільс­тві — стати надійним гарантом захисту прав і свобод людини. При цьому слід зазначити, що сам термін «судова влада» Україна вперше закріпила на конститу­ційному рівні зовсім недавно [1].

Вперше поняття «судова влада» по­явилось у Декларації про державний суверенітет України, у розділі третьому якої передбачалось, що «державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову». Свого подальшого розвитку це поняття набуло в Конституційному договорі між Президентом України і Верховною Радою України від 8 червня

1995 року, у розділі п’ятому якого сво­го конкретного правового змісту набу­ли поняття судової влади і принципів її здійснення, судової системи та право­суддя. Після Конституційного договору поняття судової влади було остаточно закріплене в Конституції України, яку було прийнято 28 червня 1996 року. Відповідно до ст. 6 Конституції, держав­на влада в Україні здійснюється на заса­дах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Судова влада, як і інші гілки державної влади, здійснює свої повно­важення у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. У цій статті Конституції визначаються основні засади правосуддя як особливої функції державної влади.

Зазначені конституційні положення знайшли свій подальший розвиток у За­коні України «Про судоустрій України», який набрав чинності з 1 червня 2002 року і визначив правові засади органі­зації судової влади та здійснення право­суддя в Україні.

Ратифікувавши 1997 року Конвенцію про захист прав людини та основопо­ложних свобод [2], наша держава прий­няла на себе зобов’язання забезпечити умови для ефективного функціонування судової влади, здатної справедливо вирі­шити будь-яку значущу справу, що має юридичні наслідки.

Конституція України 1996 року закрі­пила принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6), відвівши судам якісно нову роль у системі державного управління — судової влади.


У рамках традиційного поділу влад на законодавчу, виконавчу та судову відбулася зміна у співвідношенні пріо­ритетів цих влад. При цьому якщо в ХІХ столітті безумовна пріоритетність визнавалася за законодавчою владою, то у ХХ столітті першенствувала вико­навча (урядова) влада. Однак потреба в дедалі більшому професіоналізмі при ор­ганізації й існуванні держави привела до сьогоднішнього піднесення судової вла­ди. Сьогодні судова влада — не тільки остання інстанція у вирішенні правових і політико-правових питань (показова в цьому плані діяльність Конституційного Суду), але вона же в рамках адміністра­тивної юстиції не залишає варіантів для самоствердження виконавчої влади.

Піднесення судової влади в системі поділу влад у нашій державі визначено особливостями нинішньої соціальної ре­альності й такими конституційними по­ложеннями, як правова держава і верхо­венство права.

Судова влада у структурі державної влади України посідає особливе місце, зумовлене її соціальною роллю і спе­цифічними функціями. Із судовою вла­дою пов’язані такі категорії, як право­суддя, судовий контроль, юстиція.

Сучасним проблемам конституцій­ного реформування правосуддя, аналізу існуючої конституційної моделі право­суддя присвячено багато праць відомих вітчизняних вчених, керівників судо­вих органів, таких як: В. В. Долежан, С. В. Ківалов, М. І. Козюбра, В. В. Кри­венко, В. Т. Маляренко, І. Є. Марочкін, В. Онопенко, М. Орзіх, В. Пасенюк, П. Пилипчук, А. О. Селіванов, В. Сер­дюк, В. М. Шаповал, та ін.

Передумовою судової реформи має бути вдосконалення Конституції Украї­ни, зокрема уточнення назви її УІІІ роз­ділу — не «Правосуддя», як тепер у чинному Основному Законі, а більш уза­гальнююча — «Судова влада» (В. В. Долежан, А. О. Селіванов).

На думку В. В. Долежана, удоско­налення конституційних норм стосовно судоустрою, статусу суддів і судочинс­тва є «запорукою успішного завершення судової реформи в Україні» [3].

Учасники парламентських слухань на тему: «Про стан правосуддя в Україні», що відбулися 23 травня 2007 року з ме­тою вдосконалення системи правосуддя, проведення комплексної судово-право­вої реформи рекомендували, зокрема, Верховній Раді України внести пропо­зиції про зміни до Конституції України щодо: переобрання Верховною Радою України кожні десять років суддів судів загальної юрисдикції, яких призначено вдруге; посилення гарантій недоторкан­ності особи та запобігання втручанню в її особисте життя; уточнення повнова­жень Вищої ради юстиції [4].

Серед невирішених проблем у сфері судової влади важливою є, зокрема, реалі­зація принципу верховенства права, наго­лошував М. І. Козюбра, «що зобов’язує науку дослідити весь комплекс конститу­ційних засад правосуддя, яке має служи­ти суспільству і громадянину» [5].

На необхідність збереження серед засад (принципів) правосуддя в Консти­туції України, крім принципу верховенс­тва права, ще й принципів законності, справедливості звертали увагу В. В. До - лежан, С. В. Ківалов [6].

Проте слід зауважити, що процес становлення судової влади на даному історичному етапі реалізовано ще не повною мірою. За висловом Л. Грицаєнко, судово-правова реформа здатна дати бажаний результат лише тоді, коли до­статньою мірою будуть враховані досвід та історія розвитку як вітчизняного, так і європейського судочинства. Ефектив­не правосуддя є результатом розвитку думки і суспільного досвіду багатьох по­колінь людства [7].

Мета статті полягає в тому, щоб на основі теоретичних узагальнень науко­вих позицій провести аналіз концепту­альних засад реформування судової вла­ди в Україні.

Основною метою судово-правової ре­форми, згідно з концептуальними доку­ментами, є створення системи ефектив­ного державного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, а також суспільних інтересів, запобігання злочин­ним проявам і правопорушенням, затвер­дження режиму законності в діяльності


Органів влади і посадових осіб, забезпе­чення конституційного правопорядку.

Метою реформування законодавства про судоустрій і судочинство є створен­ня таких судової системи і судочинства, які гарантували б незалежність судів, суддів, а також реалізовували б демо­кратичні ідеї правосуддя, вироблені сві­товою наукою і практикою.

2006 року за участі Президента Украї­ни В. А. Ющенка відбулося чергове засі­дання Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. На ній було схвалено Концепцію вдосконалення судового устрою та за­безпечення справедливого судочинства в Україні відповідно до європейських стан­дартів [8], яка спрямована на розвиток правосуддя в найближчі десять років. Національна комісія також схвалила Рекомендації щодо здійснення судової реформи 2006 року та проект Плану за­ходів щодо реалізації 2006 року зазначе­ної Концепції, спрямовані на створення умов для належного забезпечення діяль­ності судової влади, поліпшення якості кадрового забезпечення суддівського корпусу, вдосконалення системи судоус­трою, підвищення ефективності судового захисту. Існує Меморандум «Про взає­морозуміння між Програмою розвитку ООН та Державною судовою адміністра­цією України щодо підтримки розвитку справедливого правосуддя в Україні» від 6 грудня 2006 року № 1694, в якому про­писано, у тому числі, яким чином сторо­ни, відповідно до своїх завдань та в межах чинного законодавства України, здійсню­ють співробітництво у сфері розвитку правосуддя в Україні з метою досягнення Україною міжнародних стандартів щодо забезпечення належних умов діяльності судів, доступу громадян до системи су­дочинства з метою забезпечення захисту їхніх прав, підтримки судової реформи та зміцнення судової системи.

Згідно із зазначеною Концепцією судівництво має функціонувати на за­садах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантувати право особі на справедливий суд [9].

Завданням подальшого розвитку пра­восуддя має стати реальне утвердження верховенства права в суспільстві й за­безпечення кожному права на справед­ливий судовий розгляд у незалежному та неупередженому суді. За Концепцією 2006 року подальший розвиток право­суддя в Україні має бути спрямований на утвердження верховенства права через забезпечення: доступності право­суддя; справедливої судової процедури; незалежності, безсторонності та про­фесіоналізму суддів; юридичної визна­ченості, однаковості судових рішень; ефективності судового захисту.

Як справедливо зазначає голова Ради суддів України П. Пилипчук, «судова ре­форма не буде ефективною, якщо вона проводитиметься окремо від заходів, спрямованих на розбудову України як демократичної, соціальної і правової дер­жави. Судова реформа має стати голов­ною складовою правової реформи» [10]. Погоджуючись з цим, до цього, на нашу думку, слід додати, що реформування су­дової системи слід у першу чергу розгля­дати в контексті першочергових змін і до­повнень до Конституції України, тобто в контексті конституційної реформи, коли будуть визначені стратегічні й ідеологічні пріоритети судоустрою і судочинства.

Вже кілька років продовжуються на­магання створити нову систему судів, яка відповідала б положенням Конститу­ції України і вимогам часу. Ця система має утворювати таке «судове дерево», яке найбільше сприяло б досягненню мети правосуддя. Для створення «судо­вого дерева» слід зробити відповідний аналіз і дати належне тлумачення текс­ту ст. 125 Конституції.

У ч. 1 цієї статті зазначається, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами тери - торіальності та спеціалізації. Але тлу­мачення ч. 4 цієї самої статті, в якій сказано, що відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди, дає підста­ви вважати, що в ній говориться також про третій принцип побудови «судового дерева». І цей принцип, на наш погляд, полягає в тому, що суди мають розташу­ватися в певному порядку один відносно іншого, аби один суд був апеляційною (чи касаційною) інстанцією для іншого.

Даний принцип можна було б назвати принципом ієрархії судів, тобто розподі­лу їх в порядку певних інстанцій.

Отже, конституційних принципів, за якими має будуватися «судове дерево», є три: принцип територіальності, при­нцип спеціалізації і принцип ієрархії.

При моделюванні системи судів має враховуватись положення ст. 125 Конс­титуції про те, що «найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України».

На наш погляд, тлумачення ст. 125 Конституції дає підстави вважати, що «вищі суди», про які йдеться в ч. 3 ст. 125 Конституції, слід розглядати як одночас­но й «апеляційні суди», про які йдеться в

Ч. 4 ст. 125 Конституції, і суди, що роз­глядають касаційні скарги. Отже, ці «вищі спеціалізовані суди» мають розглядати як апеляційні, так і касаційні скарги. На нашу думку, ті суди, які сьогодні існують як апеляційні, мають бути перетворені на «вищі суди», що здійснюють як апеляцій­не, так і касаційне провадження, поділя­ючись на відповідні палати, а Верховний Суд України має переглядати справи в порядку виключного провадження.

Створення системи «місцеві суди — вищі суди — Верховний Суд України», на наш погляд, є єдиним оптимальним способом вирішення проблеми побудови ефективного судоустрою, який би забез­печував найкращим чином здійснення правосуддя в Україні, зокрема здійснення апеляційного і касаційного провадження.

П. Пилипчук зробив цікаві пропози­ції щодо внесення змін до Конституції України в контексті підсилення судової влади. Так, він, зокрема, пропонує в Кон­ституції України чітко визначити як ор­гани судової влади, так і інші органи, по­кликані забезпечувати діяльність судів, які входять до складу судової системи (суди, судову міліцію, Вищу раду юсти­ції, кваліфікаційні комісії суддів, органи суддівського самоврядування, Держав­ну судову адміністрацію України). Для того щоб Верховна Рада України могла б більш оперативно реагувати на зміни, які відбуваються в суспільстві, більшість питань судоустрою має вирішуватися не Конституцією, а законодавством [11].

Ряд авторів (П. Пилипчук, А. Селіванов) пропонують внести зміни до ст. 131 Конституції України щодо фор­мування Вищої ради юстиції з тим, щоб більшість її конституційного складу ста­новили судді (у тому числі судді у від­ставці). Очолювати Вищу раду юстиції за посадою пропонується Президентові України, — тоді ВРЮ як орган, упов­новажений приймати рішення щодо об­рання та кар’єри суддів, має бути неза­лежним від уряду та адміністративних органів (П. Пилипчук).

Актуальною проблемою стала не­відповідність системи судів загальної юрисдикції вимогам Конституції Украї­ни, видам та стадіям судочинства.

Існуюча система судів загальної юрисдикції не повною мірою відповідає конституційним засадам організації пра­восуддя. Оптимізація судової системи, перехід на три - або чотирирівневий при­нцип судового устрою потребує, насам­перед, внесення змін у ст. 125 Консти­туції України [12].

Таким чином, реалізація закріплених у Конституції України положень про місце та роль судової влади в демокра­тичній, правовій державі, якою проголо­шено Україну, а також впровадження конституційних нововведень з організа­ції і функціонування правосуддя зумо­влюють необхідність подальшого рефор­мування судової системи. Від того, як будуть реалізовуватися на практиці кон­ституційні положення про судову владу і правосуддя, як вони будуть розвива­тися і деталізуватися, значною мірою залежатиме розвиток та зміцнення ук­раїнської державності, демократичних і правових засад у нашому суспільстві.

Реформування судової системи по­требує внесення змін до Конституції України — адже чинна судова сис­тема створена на основі Конституції

1996 року. При цьому слід враховувати, що систему правосуддя в Конституції України окреслено в загальному виг­ляді, визначено лише засади її організа­ції та діяльності. Це викликає нагальну потребу у виробленні та законодавчому закріпленні чіткого і системного бачен­ня стратегії реформування правосуддя.

1997 Піднесення судової влади в системі поділу влади визначається до того ж девальвацією законодавства, що скла­дається в Україні, яка наростає сніж­ною опукою і включає безліч законів, що найчастіше не знаходять свого ре­ального втілення в соціальній дійсності. У цьому зв’язку через неспроможність законодавця може бути поставлене пи­тання про використання в нашій пра­вовій системі доктрини тлумачення за­конів: тільки витлумачені судом закони підлягають застосуванню. В умовах пост­модерну судова практика є активним інструментом, що забезпечує своєчасне і стійке правове регулювання, свідчить про демократичні зміни в здійсненні де­ржавної влади, справжнє просування до ідеалів правової держави.

Об’єктивний процес піднесення судо­вої влади в системі поділу влади припус­кає додаткові гарантії діяльності суду, однією з яких бачиться визнання само­стійного правового інституту «повага до суду». Необхідний спеціальний закон, присвячений оформленню цього правого інституту, а не окремі статті, що існують у різних кодексах України і фактично не є нині єдиним цілим.

Слід погодитися з думкою Ю. М. Оборотова, що судова влада не тільки за­тверджується як самостійна в системі поділу влади нашої держави, але і, ві­дображаючи елітарний характер існу­вання держави, піднімається над зако­нодавчою і виконавчою владою [13].

Ключові слова: судова влада, де­ржавна влада, юрисдикція, судова сис­тема, правосуддя, судовий устрій право­ва система.

У статті розглядаються концеп­туальні засади реформування судової влади в Україні, аналізуються питан­ня впровадження конституційних нововведень з організації і функціону­вання правосуддя.

The author considers the conceptual bases for judicial reform in Ukraine and analyses the introduction of constitu­tional novelties to ensure proper orga­nization and administering of justice.

Література

1. Див.: Дудченко В. В. Ціннісно-пра­вові аспекти судової влади та правосуддя / В. В. Дудченко // «Судовий захист пра­ва власності», міжнар. наук.-практ. конф. (2004; Одеса). «Судовий захист права влас­ності», міжнародна науково-практична конференція, 2004 р.: [матеріали]. — О.: Юрид. літ., 2004. — С. 109.

2. Див.: Права людини в документах Ради Європи. — Амстердам; К.: Україно-амер. бюро захисту прав людини, 1997. — 274 с.

3. Долежан В. Удосконалення Консти­туції України як передумова судової ре­форми / В. Долежан // Право України. —

2007. — № 11. — С. 34.

4. Див.: Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про стан правосуд­дя в Україні»: схвалено Постановою Вер­ховної Ради України від 27 червня 2007 р. № 1245-У // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 2007. — № 47-48. — Ст. 526.

5. Цит. за: Віламова Н. Правова наука ретельно аналізує судову владу / Н. Віла­мова // Голос України. — 2008. — 4 лип.

6. Див.: Долежан В. В. Вказ. пр. — С. 33; Ківалов С. В. Українська юстиція на шляху до європейських стандартів / С. В. Ківалов // Голос України. — 2006. — 13 трав.

7. Див.: Грицаєнко Л. Деякі аспекти судово-правової реформи в Україні: реаль­ність та перспективи / Л. Грицаєнко // Право України. — 2004. — № 5. — С. 33.

8. Див.: Концепція вдосконалення судів - ництва для утвердження справедливого суду в Україні відносно до європейських стандар­тів: схвалено Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361 // Офіційний віс­ник України. — 2006. — № 19. — Ст. 1376.

9. Див.: Там само.

10. Петро Пилипчук: «Судова реформа має бути головною складовою правової ре­форми» / підгот. Федір Іллюк / / Юрид. вісник України. — 2007. — № 50. — С. 5.

11. Див.: Там само.

12. Див. докладніше: Ківалов С. Судова реформа в Україні: проблеми юридичної рег­ламентації / С. Ківалов / / Голос Украї­ни. — 2007. — 13 берез.

13. Див.: Оборотов Ю. Н. Возвышение су­дебной власти в системе разделения властей / Ю. Н. Оборотов // Актуальні проблеми політики: зб. наук. пр. / гол. ред. С. В. Ківа - лов; відп. за вип. Л. І. Кормич. — О.: Юрид. літ., 2002. — Вип. 13 14. — С. 380.