joomla
ВИДИ ЛОКАЛЬНИХ НОРМ
Юридичний вісник


УДК 340.132



В. Форманюк,

Аспірант кафедри теорії держави і права Національного університету «Одеська юридична академія»

У сучасних умовах не втрачає своєї актуальності проблема виділення кон­кретних видів правових підстав класи­фікації локальних норм для глибшого розуміння правової природи інституту локальної норми та локального акта, так як формою вираження локальних норм служать локальні нормативні акти.

Наукова новизна статті полягає у визначенні правових підстав класифіка­ції локальних норм.

У юридичній літературі певні ас­пекти порушеної проблематики ви­світлювались у працях Н. В. Козлової,

В. М. Кравчука, Ю. М. Оборотова,

О. Ф. Скакун, Г. В. Хникіна, І. С. Шит - кіної і інших вчених. Проте цілісне, системне та комплексне дослідження, пов’язане з теоретико-методологічним аналізом даного питання, не проводи­лось.

Важливе місце в теорії і практиці дії локальних норм належить їхній класи­фікації. Правових підстав та наукових позицій щодо класифікації локальних норм значна кількість.

Правильність і повнота класифіка­ції залежить, насамперед, від вибору її підстави, якою виступають найбільш істотні ознаки, що визначають всі інші ознаки класифікуємого явища.

Так, на думку О. Ф. Скакун, «корпо­ративні норми слід розрізняти за цілями об’єднання людей в корпорації:

— норми, що містяться в документах громадських — не комерційних, не дер­жавних — об’єднань (партій, профспі­лок, добровільних товариств, створених на членстві), тобто не маючих за мету отримання прибутку;

— норми, що містяться в документах комерційних корпорацій, перш за все тих, які створюються на добровільних основах для підприємницької діяльності (господарських товариств — повних, командитних, акціонерних товариств — відкритих, закритих и т. п.) та мають за мету отримання прибутку» [2].

При цьому О. Ф. Скакун зазначає, що «ці норми, як і норми підприємств, установ, організацій, називаються ло­кальними, так як вони містяться в ло­кальних нормативних актах» [2].

В. М. Кравчук зазначає інші підста­ви для класифікації локальних норм. Так, вони «можуть бути класифіковані за різними критеріями:

1) за строком дії:

— постійні — встановлюються без­строково і діють до їх скасування;

— тимчасові — встановлюються на певний строк;

2) за органом:

— норми, встановлені вищим орга­ном юридичної особи;

— норми, встановлені виконавчим органом;

— норми, встановлені наглядовим (контрольним) органом;

3) за колом осіб:

— норми, які поширюються на всіх суб’єктів корпоративних відносин;

— норми, які поширюються на певну групу суб’єктів: учасників, правління, працівників;

— норми, які поширюються лише на одного суб’єкта (наприклад, лише на го­лову правліня);

4) за юридичною силою:

— норми, які мають вищу юридичну силу;

— норми, які мають нижчу юридич­ну силу;

5) за джерелом закріплення:

— норми, що закріплені в установ­чих документах;

— норми, що закріплені в рішеннях органів управління;

6) за формою закріплення:

— письмові;

— усні» [1].

На нашу думку, локальні норми слід підрозділяти за такими підставами:

1. За предметом регулювання. Ло­кальні норми приймаються і діють у рамках функціонуючих соціальних ут­ворень, вони одержують «прив’язку» до визначених функцій, видів діяльності організації (підприємства, установи) чи суб’єктів цієї діяльності (підрозділи, по­садові особи і т. д. ).

З урахуванням зазначених особли­востей можна виділити групи норм, що регулюють:

— виробничу діяльність (наприклад, по виробництву готової продукції і її прийманню);

— фінансову діяльність (наприклад, по здійсненню фінансових операцій; ор­ганізації і порядку оплати праці на під­приємстві);

— охоронну (наприклад, по регулю­ванню питань техніки безпеки й охоро­ни праці);

— управлінську (наприклад, норми, що встановлюють правове становище керівника, адміністрації, окремих служб організації, морального і матеріального стимулювання та ін.).

У цьому зв’язку варто підкресли­ти, що норми, які опосереднюють той чи інший вид діяльності організації чи закріплюють правове становище ви­значеного суб’єкта внутрішньооргані - заційних відносин, утворять деяку єд­ність, в основі якої лежать предметні взаємозв’язки норм.

Стосовно до конкретної організації предметна класифікація прийнятих тут внутрішньоорганізаційних норм зале­жить від характеру і сфери її діяльності, здійснюваних нею функцій [3]. Так, на­приклад, у рамках промислових підпри­ємств розробляється і діє велике число


Техніко-правових норм, а також норм, що регламентують організацію процесу виробництва, фінансових питань та ін.; у рамках навчальних закладів — норми, що регулюють організацію навчального процесу, науково-дослідну роботу й ін.

Предмет регулювання знаходиться також у деякій залежності і від органі­заційно-правої форми самої організації. Наприклад, комерційні організації ма­ють більш широке (у порівнянні з де­ржавними підприємствами й організа­ціями) коло повноважень по здійсненню нормативного регулювання своєї діяль­ності. Так, на загальних зборах членів акціонерного товариства може бути прийнятий статут своєї організації, ви­рішуватись питання, що стосуються розподілу прибутку і т. п. Даним правом не наділені трудові колективи держав­них підприємств, установ, організацій. За них зазначені питання вирішуються вищими органами.

2. За методом регулювання підрозді­ляються на диспозитивні й імперативні.

Диспозитивні дозволяють організа­ціям у межах законних засобів врегу­лювати відносини на власний розсуд, у рамках дозволеного конкретизувати свої права й обов’язки, а також суб’єктів, що вступають з ними в правовідносини, деталізувати їхній зміст, наприклад, це стосується системи оплати і стимулю­вання праці, що встановлюється робо­тодавцем.

Різновидом диспозитивних норм виступають, зокрема:

— альтернативні норми, що надають можливість вибрати один з зазначених у законодавстві й інших правових актах варіантів поводження (рішення);

— факультативні норми, що дозволя­ють за певних умов відступити від голов­ного варіанта поводження, вибираючи другорядний (запасний);

— фахівці в галузі права виділяють також рекомендаційні норми, які уста­новлюють варіанти бажаного з погля­ду законодавця способу врегулювання суспільних відносин, для забезпечення, реалізації яких суб’єкти нормотворчої діяльності тієї чи іншої організації про­водять відповідні їхній компетенції дії з урахуванням власних можливостей і резервів.

Імперативні норми — категоричні, обов’язкові розпорядження, що не доз­воляють ніяких відступів, залишаються необхідними для того, щоб однозначно розмежувати сферу інтересів, установи­ти пріоритети і переваги, наказати мо­дель поводження суб’єкту внутрішньоор - ганізаційних відносин. Так, наприклад, місячна заробітна плата працівника не може бути нижче встановленого зако­ном мінімального розміру оплати праці.

3. За суб’єктами прийняття розрізня­ються норми:

А) прийняті колегіально адміністра­цією і колективом. На конференціях, зборах колективу приймаються локаль­ні норми по найбільш важливих питан­нях економічного і соціального розвитку організації, підвищення ефективності її виробництва, поліпшення якості про­дукції, що випускається, збільшення продуктивності праці й ін. залежно від сфери діяльності організації. Вони ад­ресовані, як правило, усім працівникам організації чи її членам;

Б) прийняті в єднально-договірному порядку адміністрацією і виборними органами, що представляють інтереси працівників чи її членів. У єднально-до­говірному порядку адміністрацією разом з виборними органами, що представля­ють інтереси працівників чи її членів, приймається більшість локальних норм. У їхній розробці і встановленні бе­руть участь, як правило, два чи більше суб’єкти локальної нормотворчості. Зви­чайно в ролі «співавтора» нормативних рішень адміністрації організації виступає профспілковий комітет. Його правомоч­ності в даній сфері закріплені чинним законодавством України;

В) прийняті одноосібно керівником організації. У рамках організацій діє чимале число норм (переважно органі­заційного характеру), встановлених одноосібно їх керівниками, а також керівниками структурних підрозділів. Перевагою цієї форми локальної нор­мотворчості є оперативність і органі­заційна простота розробки і прийняття норм. Для проведення загальних зборів (конференцій) колективу, спільних засі­дань виборних органів необхідно вирі­шити цілий ряд організаційних питань, при цьому не відволікаючи від виробни­чих справ великої кількості працівни­ків справитися з цим завданням дуже складно. Зазначена ж форма позбавле­на цих недоліків, керівник самостійно розглядає питання і приймає відповідні нормативні документи.

4. Підставою поділу локальних норм права на окремі групи є їхня спеціалі­зація, тобто здатність регулювати внут - рішньоорганізаційні відносини з ураху­ванням їх специфіки.

Спеціалізація як один із проявів влас­ного правового розвитку, що втілює і зов­нішні фактори, що впливають на право, і внутрішні потреби правової системи, полягає в тому, що умовно може бути названо поділом праці між нормами, у результаті якого ті чи інші норми і їхні комплекси усе більш зосереджуються на виконанні визначених операцій, при цьому конкретизується зміст норм і од­ночасно відбувається інтеграція в регу­люванні суспільних відносин. Наявність спеціалізації локальних норм є, на наш погляд, показником, вираженням їхньої організованості. У процесі спеціалізації в праві виділяються різні групи норм. Найбільш важливе значення має від­окремлення регулятивних і охоронних.

5. За характером розпоряджень, що містяться в них. Якщо звернутися до локальних норм, то слід зазначити, що вони в абсолютній більшості є регуля­тивними. Це відповідає їх відведенню в системі норм права, їхній загальній спрямованості, соціальній і юридичній природі. Локальні норми, як і інші ре­гулятивні норми права, підрозділяються на зобов’язуючі — норми, що містять розпорядження (прикладом можуть слу­жити норми посадових інструкцій у тій частині, де встановлюються обов’язки працівників організацій), що забороня­ють, — норми-заборони (такі норми, зокрема, містяться в інструкціях з тех­ніки безпеки, прийнятих в організації), і ті, які управомочують, — норми-дозво - ли (вони у великій кількості містяться в колективних договорах; положеннях про моральне і матеріальне стимулю­вання; у посадових інструкціях у роз­ділах, де закріплені права працівників; в інших нормативних актах організації). Іноді та сама локальна норма може бути віднесена одночасно до двох із трьох пе­рерахованих груп.

Серед норм організацій можна зус­тріти також спеціалізовані норми, зок­рема оперативні, що скасовують діючі нормативні положення чи поширюють їхню дію на нове коло внутрішньоор- ганізаційних відносин, або продовжуючі дію норм на новий термін.

У великих локальних нормативних актах організацій нерідко включають­ся вступні частини (преамбули), де за­кріплюються завдання даної сукупності внутрішньоорганізаційних норм — де­кларативні норми.

У кожній організації діє чимале чис­ло норм, ціль прийняття яких — закріп­лення в загальному виді визначених елементів внутрішньоорганізаційних відносин, місця того чи іншого органу в організаційній структурі організації

— це загально закріпні норми.

6. За терміном дії локальні норми підрозділяються на тимчасові і довго­строкові (постійні).

До тимчасових належать норми, термін дії яких обмежений визначеним тимчасовим проміжком. Дані норми, як правило, містяться в положеннях про преміювання працівників організа­ції, обліковій політиці, графіках відпус­ток, у багатьох техніко-правових актах. До довгострокових (постійних) можна віднести норми посадових інструкцій, положень про структурні підрозділи організації, правил внутрішнього трудо­вого розпорядку і деяких інших актів, тобто ті норми, термін дії яких не виз­начений.

7. Класифікація локальних норм може бути здійснена з урахуванням їхньої юридичної чинності.

Як відомо, юридична чинність яв­ляє собою порівняльну властивість, що виражає ієрархічну підпорядкованість норм права, а також утримуючих їхніх правових актів нормам (актам) органів, що стоять вище. Правові норми мають свою природу, яка відзначається в особ­ливому характері створення цих норм, в особливостях їхнього застосування, у специфічній сутності їхньої обов’язкової сили, що, у кінцевому рахунку, прояв­ляється в правових відносинах, котрі виникають у результаті реалізації норм права. А така реалізація унаслідок ве­личезного різноманіття джерел права і створюваних ними норм у сучасних умовах дуже скрутна без установлення визначеної ієрархічної їхньої субпідпо - рядкованості.

Між локальними нормами існують визначені розходження з погляду їхньої юридичної чинності, які обумовлюються тією обставиною, що в рамках однієї і тієї ж організації діють кілька суб’єктів локальної нормотворчості, що відрізня­ються визначеним місцем, положенням у системі органів керування організа­цією.

Порівняно вагома група локальних норм приймається суб’єктами керуван­ня організацією в цілому (колективом, адміністрацією). Інша група норматив­них розпоряджень установлюється на рівні структурних підрозділів організації. Норми, прийняті в рамках структурних підрозділів володіють меншою юридич­ною чинністю, вони повинні відповідати розпорядженням, що виходять від ор­ганів керування організацією в цілому.

Між нормами, що складають одну з зазначених груп, також існують роз­ходження. Так, наприклад, найбіль­шою юридичною чинністю володіють нормативні розпорядження, прийняті спільно адміністрацією і колективом на загальних зборах (конференції). Вони є обов’язковими для виконання ад­міністрацією, іншими органами органі­зації, усіма членами колективу. Норма­тивні рішення, що виходять від інших суб’єктів локальної нормотворчості, не повинні їм суперечити.

Наступну ступінь у даній ієрархії займають норми, закріплені в спільних актах адміністрації і виборних органів, що представляють організації. Вони ма­ють деякий пріоритет відносно норма­тивних розпоряджень, прийнятих одно­осібно керівниками. По-перше, вони не можуть бути ними скасовані, змінені в однобічному порядку. По-друге, у цьо­му зв’язку одноособові акти керівників не можуть суперечити положенням, за­кріпленим у спільних документах цих органів.

Таким чином, нижчу ступінь у даній ієрархії займають одноособові акти, прийняті тією чи іншою посадовою осо­бою.

8. Локальні норми поділяються на матеріальні і процесуальні норми. Ма­теріальні норми закріплюють повнова­ження органів керування, а процесуальні визначають порядок їхнього утворення.

Таким чином, діяльність юридичних осіб регулюється не лише законом, але й тими правилами поведінки, які вста­новлює для себе сама організація. Тому на сучасному етапі розвитку наукової ідеї необхідно вдосконалювати такі пра­вові надбудови, як локальні норми та локальні нормативні акти.

Ключові слова: локальна норма, види локальних норм, локально-право­вий акт, внутрішньоогранізаційні відно­сини.

Стаття присвячена узагальненню та виділенню конкретних видів пра­вових підстав класифікації локальних норм для глибшого розуміння правової природи інституту локальної норми. В статті на підставі комплексного аналізу теоретичної літератури ав­тор обгрунтовує своє бачення конк­ретних видів локальних норм.

Статья посвящена обобщению и выделению конкретных видов право­вых оснований классификации локаль­ных норм для более глубокого пони­мания правовой природы института локальной нормы. В статье на основе комплексного анализа теоретической литературы автор определяет свое видение конкретных видов локальных норм.

The Article is dedicated to general­ization and separation concrete type le­gal bases to categorizations of the local rates for more deep understanding the legal nature of the institute of the local rate. In article on base of the complex analysis of the theoretical literature, the author defines its vision concrete type of local rates.

Література

1. Кравчук В. M. Корпоративне право : наук.-практ. комент. законодавства та

Судової практики / В. М. Кравчук. — К. : Істина, 2008. — С. 16—17.

2. Скакун О. Ф. Теория государства и права (энциклопедический курс) : учеб­ник / О. Ф. Скакун. — X. : Эспада, 2005.

— С. 439, 441.

3. Хныкин Г. В. Систематизация ло­кальных источников трудового права / / Законодательство. — 2005. — № 10. — С. 71-75.