joomla
ПРИЗНАЧЕННЯ ВИБОРІВ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ СКЛАДОВА ВИБОРЧОЇ ІНЖЕНЕРІЇУДК 342.84(477)
Юридичний вісник

М. Афанасьева,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Сучасна виборча практика свідчить, що вотум виборця — це лише одна з умов успіху або невдачі у виборчих пе­регонах. Іншою, іноді більш значущою умовою є законодавче регулювання виборчого процесу. Визначальну роль у законодавчій регламентації відігра­ють політичні партії, представлені в парламенті, які окрім встановлення загальнообов’язкових правил поведінки побічно визначають як свої власні шан­си, так і шанси своїх опонентів на вибо­рах. Якщо законодавче регулювання ви­борів розуміти як установлення правил конкурентної боротьби, то фактично правила змагання визначають найбільш сильні конкуренти, що не вважається раціональним ані в економіці, ані в полі­тиці [1].

В ході розробки виборчих норм за­конодавець використовує право як засіб цілеспрямованого впливу на суспільні відносини з метою отримання бажаних політичних результатів, нерідко про­диктованих партійними інтересами. Він нібито здійснює інженерну діяльність з проектування правил поведінки, яка от­римала в науковій літературі назву «ви­борча (або електоральна) інженерія».

У зарубіжній літературі проблема­тика виборчої інженерії досліджується з минулого століття, зокрема у працях: М. Дюверже, Г. Майєра, П. Норріса, Дж. Сарторі та інших. У вітчизняних дослідженнях питанню виборчої інже­нерії не приділено комплексної уваги, фрагментарно це явище розглядалося у працях: О. Барабаша, В. Бебіка, В. Полторака, Ю. Ключковського, М. Орзіха та інших.

В межах соціальних наук термін «ви­борча інженерія» наповнюється різним сенсом, не отримуючи як слід єдиного визначення. Так, В. Бебик, розглядає виборчу інженерію як пристосування виборчих процедур до реалізації інте­ресів правлячих політичних еліт щодо завоювання та збереження влади [2]. На його думку, виборчий закон — це легальний спосіб використання людьми, що знаходяться при владі, своїх пере­ваг для впливу на процес формуван­ня кадрового складу представницьких органів влади [3]. Ю. Шведа вважає, що виборча інженерія — це наука про впровадження нових елементів у вибор­чу систему [4], при цьому останню він розглядає у вузькому значені як спосіб розподілу представницьких мандатів залежно від результатів голосування. М. Кіт уявляє виборчу інженерію як намагання політичних партій, що мають владу приймати рішення в законодавчих органах, використовувати можливості, пов’язані зі зміною правил, на підставі яких проводяться вибори [5].

В якості вихідного тезису визначимо виборчу інженерію як процес модифі­кації виборчого законодавства з метою досягнення заданого політико-правового результату, причому зазначений процес не обов’язково має носити негативний маніпуляційний характер, його приро­да залежить від цілей, які ставляться суб’єктом. Технології виборчої інженерії можуть застосовуватися стосовно кож­ної зі стадій виборчого процесу, у тому числі щодо етапу прийняття рішення про їх призначення.

Фактор часу відіграє важливу роль для належної організації та проведен­ня виборчого процесу, проте юридичне значення має не сам час, а певні його відрізки чи моменти. Дата проведення виборів — це термін, певний момент у часі, з яким виборче законодавство пов’язує настання конституційно-право­вих наслідків. Маніпулювання терміна­ми виборів у відповідності до інтересів тієї чи іншої політичної партії або кан­дидата — це одна з дієвих виборчих тех­нологій. Можна навести різні приклади переносу часу виборів у країнах Спів­дружності Незалежних Держав, коли саме таким шляхом правлячі політики успішно збільшували чи зменшували термін свого правління, з метою одер­жання перемоги та передачі влади ви­значеній особі. Так, у Ростовській облас­ті спеціально перенесли терміни виборів глав районних адміністрацій на початок осені, щоб вони пройшли на сприятли­вому психологічному тлі відразу після закінчення основних сільськогоспо­дарських робіт. У Башкортостані було прийнято рішення перенести вибори Президента Республіки на більш ранній термін, щоб дати можливість бути обра­ним діючому Президенту до його 65-річ - чя — крайнього терміну балотування в президенти за місцевою конституцією. У 1999 році багато глав адміністрацій суб’єктів Російської Федерації перенес­ли вибори на 19 грудня, вважаючи, що якщо вони пройдуть одночасно з вибо­рами в Державну Думу, це полегшать їм перемогу [6]. Однак не завжди пере­нос часу виборів приносив успіх. Так, в Україні в 1994 році Л. Кравчук погодив­ся на дострокові президентські вибори, ніяк не плануючи програти.

Обов’язковість та періодичність про­ведення виборів є визнаними на міжна­родному рівні виборчими стандартами. Загальна декларація прав людини 1948 року проголосила, що воля народу повин­на виявлятися у періодичних нефальси - фікованих виборах (п. 3 ст. 21), у свою чергу Міжнародний пакт про цивільні та політичні права 1966 року зазначив, що періодичні вибори сприятимуть за­безпеченню стабільного демократич­ного розвитку держави (ст. 25). Такий доктринальний підхід простежується також у регіональних документах, зок­рема у Протоколі № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1952 року зазначено, що Високі Договірні Сторони зобов’язуються про­водити вільні вибори з розумною періо­дичністю, у Документі Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру ОБСЄ 1990 року вільні вибори, які повинні проводитися через розумні проміжки часу, віднесено до елементів справедливості, що істотно необхідні для повного вираження гідності, влас­тивої людській особистості, рівних і невід’ємних прав усіх людей.

Забезпечення дотримання встанов­леної чинним законодавством Украї­ни періодичності виборів має визна­чальне значення для функціонування демократичної держави, її республі­канських засад [7]. Проте національне виборче законодавство не містить роз­горнутої системи гарантій забезпечен­ня обов’язковості призначення виборів в строки, встановлені Конституцією та законами, що підтверджується прикри­ми фактами маніпулювання термінами призначення виборів в Україні, у тому числі стосовно виборів Президента.

Призначення виборів Президента України, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 85 Конс­титуції України, належить до повнова­жень Верховної Ради України. Стосовно останніх президентських виборів пар­ламент виконував свій обов’язок щодо призначення двічі. Спочатку датою про­ведення президентських виборів мало стати 25 жовтня 2009 року, але Поста­нова Верховної Ради України від 1 квіт­ня 2009 року № 1214-УІ [8] щодо цього призначення стала предметом розгляду Конституційного Суду України. Призна­чаючи чергові президентські вибори на жовтень, парламент послався на статтю 58 Конституції України, за якою закони та інші нормативно-правові акти не ма­ють зворотної дії у часі. На думку пар­ламентської більшості, оскільки Прези­дент України обирався за Конституцією в редакції 1996 року, то відповідно і за­кінчення конституційного строку повно­важень має відбуватися за попередньою редакцією Основного Закону. На під­ставі цього парламент прийняв Постано­ву, керуючись положеннями ч. 1 ст. 17 Закону України «Про вибори Президен­та України» [9], за якою чергові прези­дентські вибори відбуваються в останню неділю жовтня п’ятого року повнова­жень Президента, як це передбачалось ч. 5 ст. 103 Конституції України в редак­ції від 28 червня 1996 р. не чинною на момент прийняття Постанови. Посилан­ня на ст. 58 Основного Закону визнані Конституційним Судом безпідставними, оскільки Закон України «Про внесення змін до Конституції України» № 2222 від 8 грудня 2004 року [10] у розділі II «Прикінцеві та перехідні положення» не містив приписів щодо застосування при призначенні дати виборів Президента України попередньої редакції ч. 5 ст. 103 Основного Закону, а ч. 1 ст. 17 Закону України «Про вибори Президента Украї­ни» визнана судом неконституційною [11]. Наслідком цього стало повторне призначення парламентом чергових ви­борів Президента України на останню неділю останнього місяця п’ятого року президентських повноважень — 17 січ­ня 2010 року [12], як це передбачала ч. 5 ст. 103 Конституції України в ре­дакції від 8 грудня 2004 року.

Наведений приклад не є одиничним у вітчизняній виборчій практиці, неод­нократними були і призначення дати місцевих виборів 2010 року. Постано­вою Верховної Ради України від 20 жов­тня 2009 р. № 1648 [13] чергові вибори депутатів місцевих рад, а також сільсь­ких, селищних, міських голів спочатку були призначені на неділю 30 травня 2010 року, але 16 лютого 2010 року Верховна Рада України скасувала за­значену Постанову [14], при цьому нову дату місцевих виборів не встановила. Скасування призначення пояснювалося складною економічною ситуацією і фак­тичним блокування бюджетного проце­су, відсутністю підстав для виділення із Державного бюджету коштів на прове­дення місцевих виборів, необхідністю зміни виборчої системи на місцевих виборах. У подальшому народними де­путатами пропонувалися різні варіанти проекту постанови про призначення міс­цевих виборів: на 27 червня 2010 року (В. В. Каплієнко, В. Г. Задирко), на 26 вересня 2010 року (О. В. Білозір), на 7 листопада 2010 року (В. I. Ко - новалюком); на 27 березня 2011 року (М. В. Томенко) і нарешті підтрима­ний парламентом варіант — 31 жовтня 2010 року (В. I. Коновалюк, М. В. Че­четов) [15].

Кількаразові призначення чергових виборів стали наслідком неоднознач­ності конституційних формулювань щодо обчислення терміну виборів. Одним з дієвих запобіжних засобів використан­ню маніпулятивних технологій виборчої інженерії щодо призначення виборів є конституційне закріплення абсолютно визначеної дати їх проведення, тобто терміну, що виключає диспозитивність і варіабельність у його обчисленні.

Крім того, звертає на себе увагу відсутність розгорнутої системи зако­нодавчих гарантій, щодо забезпечення обов’язковості призначення та періо­дичність проведення виборів в строки, встановлені Конституцією та законами. Виборче законодавство не передбачає порядок дій, у разі якщо уповноважені на призначення виборів чи оголошен­ня виборчого процесу органи відсутні або не виконують свої повноваження належним чином. Вітчизняна виборча практика має приклад, коли у процедурі призначення президентських виборів брала безпосередню участь судова гілка влади, не маючи на те конституційно- правових повноважень. Не обговорюю­чи законність, обґрунтованість та право­ву природу рішення Судової палати по цивільних справах Верховного Суду Ук­раїни від 3 грудня 2004 року по скарзі довіреної особи кандидата на пост Пре­зидента України В. А. Ющенка на без­діяльність Центральної виборчої комісії, діяння по встановленню результатів повторного голосування по виборам Президента України 24 листопада 2004 року [16] зосередимося на прецеденті участі суду у призначенні дати виборів, а саме дати ще одного повторного голо­сування.

Згідно з регулятивною частиною судового рішення Верховний Суд зобов’язав Центральну виборчу комісію призначити повторне голосування по виборах Президента України у строк, встановлений ч. 1 ст. 85 Закону Украї­ни «Про вибори Президента України», обчислюючи його з 5 грудня 2004 року. Відповідно до ч. 1 ст. 85 Закону Украї­ни «Про вибори Президента України» повторне голосування призначається Центральною виборчою комісією на третю неділю після дня виборів, і жод­ним чином не після винесення судово­го рішення. Фактично Верховний Суд України на власний розсуд обчислив та визначив дату проведення повторного голосування, що згідно з Конституцією України є прерогативою законодавчого органу та замість Центральної виборчої комісії призначив проведення повторно­го голосування.

З метою вирішення ймовірних про­блемних ситуацій за відсутністю органу, що має призначати проведення виборів або у разі неналежного виконання покла­дених на нього обов’язків, слід взяти на озброєння досвід Російської Федерації. Частинами 8 та 9 ст. 10 Федерального Закону «Об основних гарантіях вибор­чих прав та права на участь у референ­думі громадян Російської Федерації» від

12 червня 2002 року № 67-фЗ [17], у разі якщо уповноважений орган або по­садова особа не призначить вибори у строки, передбачені законом, або якщо такі органи відсутні, то вибори признача­ються виборчими комісіями відповідного рівня. Крім того, Законом передбачений порядок дій, у разі якщо відповідна ви­борча комісія не призначить вибори або якщо така комісія відсутня та не може бути сформована, у такому випадку суд може визначити строк, не пізніше яко­го мають бути призначені вибори, або обов’язати Центральну виборчу комісію сформувати тимчасову виборчу комісію для призначення виборів.

Крім того, зловживання правом при­значення чергових президентських та місцевих виборів не мало б взагалі шансів відбутися, якби конституційно-правова конструкція зовсім не передбачала при­йняття окремого парламентського акта щодо цього. Доречним уявляється за­позичення та впровадження у практику організації виборів Президента України порядку призначення чергових виборів народних депутатів України. Так, згід­но з ч. 2 ст. 15 діючого Закону України «Про вибори народних депутатів Украї­ни» [18] чергові парламентські вибори проводяться у зв’язку із закінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення, при цьому Центральна виборча комісія лише оголошує про початок виборчого процесу. За умови абсолютно визначе­ного конституційно закріпленого термі­ну проведення чергових виборів, такий підхід зняв би гостроту щодо питання призначення та не залишив би підстав для застосування маніпуляційної вибор­чої інженерії.

Кроком на зазначеному шляху мож­на вважати Закон України «Про вне­сення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів на­родних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Ав­тономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» № 2952-УІ від 1 лютого 2011 року [19], яким ч. 5 ст. 103 Основного Закону викладена у новій редакції, що закріплює пряму абсолютно визначену вказівку на день проведення виборів Президента України — остання неді­ля березня п’ятого року повноважень. Передбачаючи можливі розбіжності та суперечки стосовно визначення дати проведення наступних після відновлен­ня положень Конституції України в ре­дакції від 28 червня 1996 року чергових президентських виборів, законодавець у розділі XV Конституції «Перехідні поло­ження» окремо передбачив, що вибори мають проводитися в останню неділю березня 2015 року.

На виборах нерідко виграє той, хто встановлює правила, тому завдання на­уковців та практиків у сфері виборчої інженерії забезпечити впровадження у конституційне законодавство розви­нутої системи виборчих стандартів та гарантій реалізації й захисту виборчих прав, у тому числі на вільні вибори, які повинні проводитися через розумні про­міжки часу.

Ключові слова: виборча інженерія, вибори, виборчий процес.

image001Виборча інженерія — процес мо­дифікації виборчого законодавства з метою досягнення заданого політи - ко-правового результату. Технології виборчої інженерії можуть застосо­вуватися стосовно кожної зі стадій виборчого процесу, у тому числі щодо призначення виборів. Маніпулювання термінами виборів в інтересах тієї чи іншої політичної партії або кан­дидата — це одна з дієвих виборчих технологій. Національне виборче за­конодавство не містить розгорну­тої системи гарантій забезпечення обов’язковості призначення виборів в строки, встановлені Конституцією, що підтверджується фактами мані­пулювання термінами призначення виборів Президента України.

Избирательная инженерия — про­цесс модификации избирательного законодательства с целью достиже­ния заданного политико-правового результата. Технологии избиратель­ной инженерии могут применяться относительно каждой со стадии из­бирательного процесса, в том числе относительно этапа назначения вы­боров. Манипулирование сроками вы­боров в соответствии с интересами той или иной политической партии или кандидата — это одна из дейс­твенных избирательных технологий. Национальное избирательное законо­дательство не содержит разверну­той системы гарантий обеспечения обязательность назначения выборов в сроки, установленные Конститу­цией, что подтверждается фактами манипулирования сроками назначе­ния выборов Президента Украины.

Electoral engineering it is a process of modification of electoral legislation with the purpose of achievement the ex­pected political result. Technologies of the electoral engineering can be used in relation to the stage of appointing of elections. Manipulation the terms of elections in interests of political party or candidate — it’s one of effective elec­toral technologies. National electoral legislation does not contain the unfold­ed system of guarantees of providing obligatory of appointing of elections, that is confirmed the facts of manipula­tion the terms of appointing of presi­dential elections in Ukraine.

Література

1. Майер Г. Виборче право як інстру­мент розподілу влади або виборче право й політика // Вибори та демократія. — 2005. — № 2. — С. 17.

2. Бебик В. М. Менеджмент виборчої кампанії: ресурси, технології, маркетинг : навч.-метод. посіб. / В. М. Бебик. — К. : МАУП, 2001. — С. 68.

3. Столичные новости. — 2001. — № 37, 9—15 окт. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://cn. com. ua/N185/index. html.

4. Скрытые риски открытых списков. Информационное агентство «Минпром» [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://minprom. ua/page3/news14338.html.

5. Кот М. Учатся ли политические пар­тии? Оценка эффективности политической игры польских партий в процессе принятия избирательного закона в 2001 году / / Социология: теория, методы, маркетинг.

— 2005. — № 2. — С. 115.

6. Кудинов О. П. Основы организации и проведения избирательных кампаний в регионах России: Теории, методы, техно­логии, практика / О. П. Кудинов. — Кали­нинград : Янтарный сказ, 2000. — С. 347.

7. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни від 28 квітня 2009 р. № 8-рп/2009 у справі за конституційним поданням Пре­зидента України щодо офіційного тлума­чення положення частини восьмої стат­ті 83 Конституції України у системному зв’язку з положеннями частин шостої, сьомої статті 83, пункту 9 частини пер­шої статті 106, частин третьої, четвер­тої статті 114 Конституції України / / Офіційний вісник України. — 2009. — № 34.

— Ст. 1172.

8. Про призначення чергових виборів Президента України : постанова Верховної Ради України від 1 квіт. 2009 р. № 1214-VI / / Офіційний вісник України. — 2009. — № 26. — Ст. 861.

9. Про вибори Президента України : За­кон України від 5 берез. 1999 р. № 474-XIV / / Офіційний вісник України. — 1999. — № 12. — Ст. 469.

10. Про внесення змін до Конституції України : Закон України від 8 груд. 2004 р. № 2222 / / Офіційний вісник України. —

2004. — № 49. — Ст. 3201.

11. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни від 12 травня 2009 р. № 10-рп/2009 у справі за конституційним поданням Прези­дента України щодо відповідності Консти­туції України (конституційності) части­ни першої статті 17 Закону України «Про вибори Президента України» та Постанови Верховної Ради України «Про призначення чергових виборів Президента України» // Офіційний вісник України. — 2009. — № 37.

— Ст. 1263.

12. Про призначення чергових виборів Президента України : постанова Верховної Ради України від 23 черв. 2009 р. № 1535-УІ / / Офіційний вісник України. — 2009. — № 48. — Ст. 1616.

13. Про призначення чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів у 2010 році : поста­нова Верховної Ради України від 20 жовт. 2009 р. № 1648-УІ // Офіційний вісник Ук­раїни. — 2009. — № 82. — Ст. 2763.

14. Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Верховної Ради Украї­ни «Про призначення чергових виборів де­путатів місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів у 2010 році» : постанова Верховної Ради України від 16 лют. 2010 р. № 1889 / / Офіційний вісник України. — 2010. — № 12. — Ст. 566.

15. Про призначення чергових виборів де­путатів місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів у 2010 році : постанова

Верховної Ради України від 1 лип. 2010 р. № 2412-VI // Офіційний вісник України.

— 2010. — № 51. — Ст. 1687.

16. Рішення Судової палати з цивільних справ Верховного Суду України від 3 груд. 2004 р. № 6-388-1 про визнання дій Цент­ральної виборчої комісії по встановленню результатів повторного голосування по ви­борам Президента України та складанню протоколу про результати повторного го­лосування по виборам Президента України від 21 листопада 2004 року неправомірними [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/ main. cgi? nreg=n0090700-04.

17. Об основных гарантиях избира­тельных прав и права на участие в рефе­рендуме граждан Российской Федерации : Федеральный Закон Российской Федерации від 12 черв. 2002 р. № 67-ФЗ [Електрон­ний ресурс]. — Режим доступу : http:// cikrf. ru/law/federal_law/zakon_02_67fz_ n. html/

18. Про вибори народних депутатів Ук­раїни : Закон України від 25 берез. 2004 р. № 1665-IV [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://zakon1.rada. gov. ua/cgi- bin/laws/main. cgi? nreg=1665-15&c=1

19. Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів : Закон України від 1 лют. 2011 р. № 2952-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011.

— № 10. — Ст. 68.