joomla
«БАГАТОКОЛІЙНІСТЬ» ЗДІЙСНЕННЯ КРИМІНАЛЬНО - ПРАВОВОГО ВПЛИВУ — ВИМОГА СЬОГОДЕННЯ
Юридичний вісник


УДК 343.222:340.134(477)

О. Козаченко,

Доктор юридичних наук, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Відокремленого структурного підрозділу Миколаївський комплекс Національного університету «Одеська юридична академія»

Визначальною тенденцією розвитку сучасного кримінального права слід ви­знати пошук допустимих в умовах домі­нування принципу верховенства права і одночасно ефективних форм впливу на поведінку особи, яка вчинила як злочин­не, так і об’єктивно неправомірне діян­ня. В умовах сьогодення кримінальне законодавство характеризується певним різноманіттям правових прийомів і спо­собів впливу з метою кари, виправлен­ня, попередження злочинної діяльності. У той же час подальшого дослідження вимагають заходи впливу, орієнтовані на перевиховання, надання медичної допомоги і лікування особи, здійснення реституційно-компенсаційного впливу, підвищення ефективності превентивно - профілактичної діяльності, обумовле­ності здійснення реабілітаційно-заохо­чувального впливу. За таких умов існує необхідність комплексного теоретично­го дослідження системи кримінально - правових заходів на засадах культуро- антропологічної методології.

Кримінально-правова наука робить перші кроки у напрямку розбудови те­оретично обґрунтованої системи кримі­нально-правових заходів, яка, з одного боку, здатна забезпечити необхідний і достатній вплив на кримінальні прак­тики в різноманітних формах їх проя­ву, а з іншого — відповідає принципам функціонування правової та соціальної держави.

Ступінь розробленості проблеми визначення змісту системи криміналь­но-правових заходів розкривають праці вітчизняних і зарубіжних науковців, а саме: Л. В. Багрій-Шахматова [1], Б. Т Базилєва [2], Ю. В. Бауліна [3], В. О. Глушкова [4], В. В. Голіни [5], В. К. Грищука [6], Т. А. Денисової [7], О. М. Костенка [8], М. І. Панова [9], А. Піонтковського [10], С. В. Поз - нишева [11], О. Л. Ременсона [12], Є. Л. Стрельцова [13], М. О. Стручкова [14], К. А. Сича [15], В. Я. Тація [16],

A. О. Тулякова [17], П. Л. Фріса [18], М. І. Хавронюка [19], Н. М. Ярмиш [20] та багатьох інших, які досліджу­вали кримінально-правові властивості заходів впливу на особу, що вчинила злочинне діяння.

Формування нової концептуальної моделі системи кримінально-правових заходів вимагає розширення методоло­гічних засад кримінально-правових до­сліджень, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності сучасного наукового по­шуку. Відомо, що позитивізм як підґрун­тя наукових досліджень поступається місцем гуманітарній методології. Знач­ного поширення набувають культуро- антропологічні підходи до дослідження правових реалій, відповідно до яких антропологічний вимір дає можливість пояснити феномен правових установ­лень, а культурологічний вимір дозво­ляє звернутися до особистості та діяль­ності людини як учасника суспільних процесів. Уявляється, що перспективи розвитку кримінального права пов’язані з поширенням культуро-антропологіч - ної концепції, яка, у контексті засто­сування кримінально-правових заходів, вимагає зосередження на правах і сво­бодах усіх учасників суспільних відно­сини, незалежно від їх кримінально - правового статусу — правопорушник, потерпіла особа або треті особи — та мають особистий інтерес в умовах здій­снення кримінально-правового впливу. Культуро-антропологічна методологія забезпечує підґрунтя для визначення кримінально-правових заходів як систе­ми прийомів і способів примусового та реабілітаційно-заохочувального впливу держави на кримінальні практики, пра­вомірну поведінку, детерміновані куль­турним середовищем, яке склалося в конкретно-історичних умовах.

Формування сучасної системи кримі­нально-правових заходів в Україні має здійснюватися на умовах забезпечення балансу між публічними і приватними засадами регулювання кримінально-пра­вового конфлікту з метою застосування такого впливу, який є необхідною і до­статньою реакцією з боку держави, що спрямована на відновлення соціальної справедливості і характеризується гу­манним ставленням до особи, яка вчи­нила злочин або допустила об’єктивно неправомірну поведінку, враховує за­цікавленість потерпілої сторони в усу­ненні заподіяної шкоди, відшкодуванні завданих збитків і відновленні поруше­них прав, ураховує інтереси інших осіб, суспільства, держави.

Визначення соціальної справедли­вості як мети застосування системи кримінально-правових заходів вимагає звернення до характеристики цього по­няття в контексті здійснення криміналь­но-правового впливу. Загальновідомо, що соціальна справедливість являє со­бою основний елемент соціальних відно­син, який є похідним від рівних і спра­ведливих можливостей кожної людини з реалізації власного потенціалу. З юри­дичної точки зору, соціальна справед­ливість розглядається як відповідність між правами та обов’язками, між діян­ням та відданням, між працею та вина­городою. З кримінально-правової точки зору, соціальна справедливість характе­ризується відповідністю між протиправ­ними діяннями і примусовими заходами кримінально-правового впливу, між пра­вомірною постзлочинною поведінкою і реабілітаційно-заохочувальними захода­ми, між заподіяними збитками та захо­дами з їх відшкодування.

Соціальна справедливість в контек­сті культуро-антропологічного виміру є більш складним явищем, ніж у тра­диційному розумінні відповідності між злочином і покаранням. Культуро-ан - тропологічна концепція кримінально - правових заходів вимагає зосередження уваги на трьох напрямках забезпечення відповідності. По-перше, відповідність між суспільно небезпечним діянням і примусовими кримінально-правовими заходами, які застосовуються до особи, що його вчинила. По-друге, відповід­ність між шкодою, завданими збитками і заходами реституційно-компенсацій­ного характеру. По-третє, відповідність між інтересами людини, суспільства і держави.

У зв’язку з необхідністю застосуван­ня різнорівневого і різноспрямованого впливу з метою забезпечення (віднов­лення) стану соціальної справедливості і повинна йти мова про визначення сукуп­ності кримінально-правових заходів як узгодженої системи прийомів і способів впливу. Кримінально-правові заходи, за своєю правовою природою, покликані віддзеркалювати баланс закладеного в них примусового та заохочувально­го потенціалу шляхом поєднання при­йомів і способів здійснення впливу на кримінальні практики, властивості яких визначаються як особливостями методу кримінального права, так і змістовними характеристиками окремого виду кримі­нально-правового заходу. Наприклад, застосування такого іншого криміналь­но-правового заходу, як примусовий за­хід виховного характеру, базується на застосуванні примусу як способу впли­ву на поведінку особи, що не досягла повноліття, а використані при цьому прийоми свідчать про поставлену ціль

— коригування поведінки особи як ре­зультат морально-етичних переживань, матеріальних втрат, відчуття виховного впливу з боку батьків або осіб, які їх за­мінюють, ізоляції особи від соціального оточення з поміщенням у спеціалізовані установи для підвищення інтенсивності виховного впливу тощо. Таким чином, кожний кримінально-правовий захід ок­ремо і вся їх сукупність забезпечують баланс двох визначальних способів пра­вового регулювання — примусу та за­охочення, а прийоми здійснення впливу похідні від окремого виду кримінально - правового заходу.

Уявляється, що кримінально-правові заходи утворюють багатоколійну (у су­часних умовах розвитку кримінального права може йти мова про чотири на­прямки або «колії»: покарання, безпе­ка, реституція, заохочення) систему заходів кримінально-правового впливу, до якої можуть бути включені: система покарання і судимість, система інших заходів (позбавлених ознак кари) як примусових: примусові заходи медично­го характеру, примусові заходи вихов­ного характеру, примусове лікування; спеціальні кримінально-правові заходи, реституційно-компенсаційні криміналь­но-правові заходи; превентивний та про­філактичний нагляд, так і позбавлених ознак державного примусу: заходи реа­білітаційно-заохочувального впливу.

Культуро-антропологічний підхід до аналізу покарання поряд із норматив - но-доктринальним підходом до його ви­значення, який орієнтує на досліджен­ня змістовних характеристик покарання у їх статичному стані, та поглядом на кримінальне покарання у його соціоло­гічному значенні, який дає можливість акцентувати увагу на динамічному процесі впливу на осередки соціальної структури, акцентує увагу на відповід­ності покарання цивілізаційному роз­витку суспільства із визнанням людини, її прав та фундаментальних свобод як єдиної міри оцінки ефективності пока­рання.

Кара як визначальна ціль застосу­вання покарання та судимості не по­винна супроводжуватися заподіянням страждань особі, яка вчинила злочин, а характеризується цілеспрямованістю на обмеження або позбавлення певних юридичних благ, що й повинно визнава­тися суттєвою властивістю кари. Куль- туро-антропологічний вимір каральної функції кримінально-правових заходів дає підстави визначити, що каральна функція є певним напрямком правово­го впливу, який супроводжується поз­бавленням або обмеженням юридичних благ винної особи, за виключенням жит­тя і здоров’я особи, особистої гідності, громадянства, здійснюваного в умовах примусового, публічно-правового регу­лювання. Судимості притаманна караль­на функція в її безпосередній меті — об­меження або позбавлення юридичних благ, які мають характер, наприклад, обмеження у можливості виконувати публічні функції; втрати можливості бути обраним у представницькі органи держави; обмеження у здійсненні окре­мих видів діяльності; позбавлення мож­ливості допуску до державної таємниці; обмеження права на перетин кордону та прийняття у громадянство України; обмеження у виконанні конституційних обов’язків, зокрема обов’язку по про­ходженню військової служби, та інші.

Примусові заходи медичного харак­теру являють собою примусовий вплив на особу, яка вчинила суспільно небез­печне діяння, передбачене Особливою частиною КК України, у стані неосуд­ності, обмеженої осудності, та особу, яка вчинила злочин у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбу­вання покарання, який здійснюється у формі надання психіатричної допомоги амбулаторно або поміщення особи до психіатричної установи виключно за рі­шенням суду, винесеного на дискрецій­них засадах. З позиції культуро-антропо - логічного виміру це є актом гуманного ставлення до особи з відмовою від за­стосування кримінального покарання та лікування особи за рахунок держави.

Примусові заходи виховного характе­ру, в культуро-антропологічному вимірі, являють собою застосовувані на альтер­нативних засадах примусові прийоми і способи впливу, що призначаються судом особі, яка не досягла повноліт­тя, з метою здійснення її юридичного перевиховання й попередження мож­ливості вчинення злочинного діяння у майбутньому. Уявляється, що застосу­вання примусових заходів виховного ха­рактеру до осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння у віці від одинадця­ти років до досягнення віку криміналь­ної відповідальності, не повинно мати кримінально-правового характеру і тому відповідні заходи підлягають виключен­ню із системи заходів кримінально-пра­вового впливу.

Примусове лікування є особливим видом додаткового кримінально-правово­го заходу примусового характеру, який застосовується судом на дискреційних засадах до особи, що вчинила злочин або об’єктивно неправомірне діяння і має хворобу, яка становить небезпеку для інших осіб, шляхом надання медич­ної допомоги, необхідної і достатньої в конкретних умовах, що є актом гуман­ного ставлення як до особи, яка вчини­ла злочин, так і до інших осіб, захист інтересів яких є завданням криміналь­ного закону.

Спеціальними кримінально-право­вими заходами слід визнавати окремі прийоми і способи здійснення кримі­нально-правового впливу, які застосо­вуються судом як разом, так і окремо від покарання, до особи, що вчинила злочин або об’єктивно неправомірне діяння з метою попередження можли­вості вчинення діяння у майбутньому. До спеціальних кримінально-правових заходів може бути віднесено: спеціаль­ну конфіскацію: 1) гроші, цінності та майно, які були здобуті злочинним шляхом у процесі вчинення злочинів або об’єктивно неправомірних діянь, або їх грошовий еквівалент; 2) предме­ти, які використовувалися як знаряддя, обладнання та інші засоби вчинення злочину або об’єктивно неправомірних діянь; позбавлення спеціального права з використанням якого або із зловжи­ванням яким було вчинено злочин або об’єктивно неправомірне діяння.

Під реституційно-компенсаційними кримінально-правовими заходами слід розуміти примусові заходи індивіду­ального характеру, які застосовуються в судовому порядку з метою усунення заподіяної шкоди, відшкодування завда­них збитків або відновлення порушених прав, тобто подолання тих суспільно небезпечних наслідків, які утворилися в результаті вчинення злочинного або об’єктивно неправомірного діяння.

Кримінально-правові заходи з пре­вентивно-профілактичним змістом явля­ють собою різновид соціально-профілак­тичної примусової діяльності, яка має індивідуальний характер і здійснюється щодо осіб, які відбули покарання до зняття або погашення судимості, з ме­тою попередження вчинення вказаними особами злочинів.

Реабілітаційно-заохочувальні захо­ди являють собою систему прийомів і способів впливу на поведінку особи, яка вчинила злочин, з метою спонукання особи до соціально-позитивної поведін­ки шляхом пом’якшення або відмови від застосування примусового криміналь­но-правового впливу, за виключенням заходів, які мають реституційно-ком­пенсаційний характер. Реабілітаційно - заохочувальний вплив здійснюється у разі застосування, зокрема, інституту звільнення від кримінальної відповідаль­ності, інституту добровільної відмови при незакінченій злочинній діяльності, амністії та помилування, інституту звільнення від кримінального покарання і його відбування та інші. З метою роз­ширення заохочувальної складової спе­ціально-превентивної функції вважаємо за доцільне нормативно закріпити необ­хідність звільнення від кримінальної від­повідальності осіб, які відмовилися від доведення злочину до кінця, навіть за умови, що у фактично вчиненому міс­тяться ознаки іншого злочину, ніж той, від вчинення якого відмовилася особа.

Системоутворюючими ознаками вка­заних кримінально-правових заходів слід визнати такі їх характеристики. По-перше, їх нормативна визначеність у спільному для них акті — Криміналь­ному кодексі України. По-друге, підста­вами застосування виступає доведеність факту вчинення особою суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом як злочину. Такі діяння характеризуються протиправним і одночасно аморальним характером, тобто посягають на охоронювану зако­ном систему соціальних цінностей, яка склалася як результат генезису куль­тури суспільства, підтвердила свою со­ціальну та етнокультурну цінність і за своєю природою допускає застосування охоронної функції кримінального права. При цьому система кримінально-пра­вових заходів визначається не тільки особливостями об’єктів захисту, але й сама формується на засадах апробованої доцільності, відповідності ментальним, у тому числі і культурним, особливостям розвитку українського суспільства.

По-третє, їм притаманні загаль­ні для них властивості об’єктивного і суб’єктивного характеру. Суттєвою ха­рактеристикою кримінально-правових заходів є обумовлена рівнем національ­ної культури і встановлена кримінальним правом міра соціальної справедливості, яка реалізується в досягненні цілей за­стосування кримінально-правових за­ходів. Змістовні властивості криміналь­но-правових заходів визначаються як об’єктивними, так і суб’єктивними оз­наками. Зокрема, слід враховувати, що суб’єктний склад кримінально-правових заходів відрізняється від суб’єктного складу кримінальної відповідальності на підставі можливості застосування інших кримінально-правових заходів до осіб, у яких є відсутніми необхідні ознаки суб’єкта злочину. Об’єктивна характе­ристика кримінально-правових заходів визначається соціальною обґрунтованіс­тю включення окремого кримінально - правового заходу до системи правових заходів впливу на поведінку особи, яка визначається соціальною доцільністю та необхідністю. Суб’єктивна складова змісту кримінально-правових заходів визначається обов’язком особи, до якої вони застосовуються, зазнати функціо­нального впливу кримінально-правових заходів і виконати усі вимоги закону, які належать до порядку їх застосування.

По-четверте, специфічною є система цілей застосування кримінально-пра­вових заходів. Зокрема, страждання в цивілізованому суспільстві не можуть бути способом регулювання соціаль­них практик, навіть за умови, що така мета, як кара, є нормативно визначеною і щодо її існування проголошується со­ціальна доцільність. Поряд із карою до загальних цілей кримінально-правових заходів належать виправлення та пере­виховання, які знаходяться між собою в органічній єдності, оскільки для до­сягнення цілей виправлення використо­вується перевиховний вплив як у процесі безпосереднього застосування кримі­нально-правових заходів виховного при­значення (примусові заходи виховного характеру), так і в процесі застосуван­ня покарання. Особливою метою кримі­нально-правових заходів слід визнати надання медичної допомоги як способу зменшення деструктивного потенціалу злочинних проявів, яка полягає в засто­суванні до особи, яка вчинила діяння, передбачене Особливою частиною КК України, і має ознаки психіатричного або іншого захворювання, що становить небезпеку для оточуючого середовища, системи примусових заходів лікуваль­ного або відновлювального характеру, пов’язаних з наданням психіатричної, венерологічної, наркологічної, терапев­тичної допомоги, які не мають характе­ру покарання і застосування яких здійс­нюється виключно на підставі судового рішення у формі вироку, постанови або ухвали, за наявності медичного показан­ня для надання такої допомоги. Дослі­дження реституційних цілей здійснення кримінально-правового впливу свідчить, що існує два кардинально протилежних підходи, перший з яких характеризуєть­ся визнанням єдиної форми реституції в межах кримінального права — від­шкодування заподіяної шкоди потерпілій стороні (цивільний позов у криміналь­ному процесі), другий — відшкодування заподіяної шкоди шляхом призначення покарання. Запропоновано поєднання двох вказаних підходів шляхом норма­тивного визначення можливості засто­сування інших кримінально-правових заходів примусового й одночасно рес­титуційно-компенсаційного характеру із збереженням можливості застосування позовного порядку усунення заподіяної шкоди, відшкодування завданого збитку та відновлення порушених прав.

По-п’яте, здатність реалізовувати різні види функцій з метою досягнен­ня поставлених позитивних, соціально значущих цілей, визначальною серед яких слід визнати відновлення пору­шеного вчиненням злочину або іншого об’єктивно протиправного діяння стану соціальної справедливості. Таким чином, перспективи роз­витку сучасного кримінального права пов’язані з формуванням підґрунтя для визнання кримінально-правових заходів як узгодженої системи прийомів і спо­собів здійснення кримінально-правово­го впливу, необхідного і достатнього в умовах забезпечення балансу інтересів людини, суспільства і держави, які фун­кціонують в умовах «багатоколійності», здатної забезпечити необхідний і достат­ній вплив на кримінальні практики.

Ключові слова: культуро-ант - ропологічна методологія, система кримінально-правових заходів, «бага - токолійність» кримінально-правового впливу, кримінальне покарання, спе­ціальні кримінально-правові заходи, ре­абілітаційно-заохочувальні заходи, рес­титуційно-компенсаційний вплив.

Досліджуються питання визна­чення змісту і структури системи заходів кримінально-правового впли­ву, яка застосовується як за умови вчинення кримінального правопору­шення, так і інших протиправних діянь. З метою забезпечення балансу інтересів людини, суспільства і де­ржави обгрунтовується необхідність дослідження сукупності прийомів і способів впливу на засадах «багато - колійності», здатної забезпечити не­обхідний і достатній вплив на кримі­нальні практики.

Исследуются вопросы определения содержания и структуры системы мер уголовно-правового воздействия, которые применяются как при усло­вии совершения уголовного правона­рушения, так и иных противоправных деяний. С целью обеспечения баланса интересов личности, общества и го­сударства обосновывается необхо­димость исследования совокупности приемов и способов воздействия на началах «многоколейности», способ­ной обеспечить необходимое и доста­точное воздействие на криминальные практики.

In this article there is an investigation the questions of defining of the contents and of the structure of system measures of criminally legal influence which are applied as a condition of making the criminal offense and other illegal acts. For the purpose to provide the balance of interests of personality, society and state the needs of research the set of methods and ways of influence on the begging of the versatility, capable to provide necessary and sufficient impact on criminal practice located.

Література

1. Багрий-Шахматов Л. В. Социально­правовые проблемы уголовной ответствен­ности и форм ее реализации / Л. В. Баг - рий-Шахматов. — О. : ООО «Дизайн и полиграфия», 2000. — 566 с.

2. Базылев Б. Т. Ответственность в советском праве / Б. Т. Базылев. — Крас­ноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1985. — 110 с.

3. Баулін Ю. Кримінальна відповідаль­ність: сутність, зміст та правова форма / / Вісник академії правових наук України.

— X, 2003. — № 2-3. — С. 626-633.

4. Глушков В. О. Актуалізація пробле­ми вдосконалення законодавства України про оперативно-розшукову діяльність / / Вісник Вищої ради юстиції. — 2011. — № 2.

— С. 42-56.

5. Голина В. В. Криминологическая про­филактика, предотвращение и пресечение преступлений : учеб. пособие / В. В. Голи­на. — К. : УЖ ВО при Минвузе УССР, 1989.

— 72 с.

6. Грищук В. К. Кодифікація криміналь­ного законодавства України: проблеми іс­торії і методології / В. К. Грищук. — Л. : Світ, 1992. — 165 с.

7. Денисова Т. А. Покарання: кримі­нально-правовий, кримінологічний та кримі­нально-виконавчий аналіз : монографія / Т. А. Денисова ; Ін-т права ім. В. Сташиса Класич. приват. ун-ту. — Запоріжжя, 2007.

— 287 с.

8. Костенко О. Злочин і відповідаль­ність за нього у світлі соціального нату­ралізму (щодо соціально-натуралістичної доктрини кримінального правознавства) / / Право України. — 2010. — № 9. —

С. 31-39.

9. Панов М. Безпека як фундаменталь­на ознака категорія в методології правознав­ства (до постановки проблеми) / М. Панов, В. Тихий / / Вісник Академії правових наук України. — X, 2000. — № 3. — С. 10—16.

10. Пионтковский А. А. Учение о пре­ступлении по советскому уголовному праву / А. А. Пионтковский. — М. : Госюриздат, 1963. — 668 с.

11. Познышев С. В. Учение о каратель - ныхъ мерахъ и мере наказанія / С. В. Поз­нышев. — М., 1906. — 181 с.

12. Ременсон А. Л. Некоторые вопросы теории советского исправительно-трудового законодательства / / Советское государс­тво и право. — 1964. — № 1. — С. 93—94.

13. Стрельцов Є. Деякі роздуми про пра­вову сутність та соціальні завдання кримі­нального права // Право України. — 2010.

— № 9. — С. 102-109.

14. Стручков Н. А. Уголовная ответс­твенность и ее реализация в борьбе с пре­ступностью / Н. А. Стручков. — Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1978. — 288 с.

15. Сыч К. А. Уголовное наказание: те­оретико-методологические проблемы / К. А. Сыч. — Рязань, 2001. — 210 с.

16. Тацій В. Людина і правова держава: проблеми взаємовідносин і взаємодії / / Вісник Академії правових наук України.

— X, 2008. — № 2. — С. 3-12.

17. Туляков В. А. Виктимология: соци­альные и криминологические проблемы : монография / В. А. Туляков. — О. : Юрид. л-ра, 2000. — 336 с.

18. Фріс П. Л. Кримінально-правова полі­тика Української держави: теоретичні, іс­торичні та правові проблеми / П. Л. Фріс.

— К. : Атіка, 2005. — 332 с.

19. Хавронюк М. Види кримінальних покарань: досвід європейських держав / / Прокуратура. Людина. Держава. — 2005.

— № 3. — С. 95-102.

20. Ярмиш Н. Характеристика проявів волі у необережній бездіяльності при скоєн­ні злочину / / Вісник Національної ака­демії прокуратури України. — 2009. — № 1.

— С. 55-61.