joomla
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ
Юридичний вісник


УДК 342.086

Н. Батанова,

Кандидат юридичних наук, науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України

Проблематика конституційно-право­вої відповідальності набуває сьогодні все більшої актуальності як для теорії, так і для практики конституційного пра­ва, оскільки вона є ефективною гаран­тією охорони Конституції України. Без її послідовного вирішення важко гово­рити про розвиток конституційного пра­ва, адекватного потребам захисту прав і свобод людини і громадянина та побу­дові демократичної соціально-правової держави.

Наявні в Україні наукові дослідження як загальних (Л. Р. Наливайко, В. Ф. По - горілко, В. Л. Федоренко, Ю. М. Тоди - ка, О. В. Батанов, О. О. Майданник,

А. О. Червяцова та ін.), так і інститу - ціональних (Л. Т. Кривенко, О. В. Крас- нікова, О. В. Мельник, В. І. Полевий та ін.) проблем конституційно-правової від­повідальності вказують на безсумнівну необхідність її легалізації на конститу­ційному рівні як самостійного виду юри­дичної відповідальності.

Існує багато загальнотеоретичних розбіжностей щодо визначення поняття і змісту конституційно-правової відпові­дальності. Конституційно-правову від­повідальність розглядають як міру де­ржавного примусу, яка ґрунтується на юридичному і суспільному осуді право­порушення і виражається у встановлен­ні для правопорушника визначених не­гативних наслідків [1-3]; як примусове застосування законодавчо закріплених конституційних санкцій до суб’єктів конституційно-правових відносин у разі невиконання (неналежного виконання) ними своїх конституційних обов’язків (повноважень) або за зловживання конституційними правами (повноважен­нями) [4]; обов’язок суб’єкта конститу­ційно-правових відносин відповідати за невідповідність своєї юридично значимої поведінки тій, яка приписана йому дис­позиціями цих норм, забезпечений мож­ливістю застосування уповноваженою інстанцією мір державного (або при­рівняного до нього суспільного) впливу [5]; правовий зв’язок між сторонами, при якому одна з них (суб’єкт відпові­дальності) зобов’язується відповідати очікуваній моделі поведінки, інша сто­рона (інстанція відповідальності) оцінює цю відповідність і у випадку негативної оцінки відповідним чином реагує на по­рушення [6] та ін.

Найбільш дискусійним питанням як теорії держави і права, так і галу­зевих наук, в тому числі конституцій­ного права, є існування двох аспектів юридичної відповідальності: позитив­ного (проспективного) та негативного (ретроспективного). Відповідно вчених, які досліджують проблематику конс­титуційно-правової відповідальності, можна поділити на два «табори»: «нега - тивістів», тобто тих, які визнають лише існування негативної конституційно-пра­вової відповідальності, та прихильників «двохаспектної» конституційно-правової відповідальності, яка поділяється на позитивну та негативну. Прихильники концепції негативної (ретроспективної) відповідальності вважають, що консти­туційно-правова відповідальність настає за вчинення правопорушення (конститу­ційного делікту) та має прояв у неспри­ятливих наслідках для правопорушника. їх опоненти дотримуються широкого тлумачення конституційно-правової від­повідальності, відповідно до якого у ній розрізняють два аспекти — позитивний і негативний. Під позитивною (проспек­тивною) відповідальністю розуміють конституційно-правову відповідальність, яка існує ще до вчинення правопору­шення або незалежно від його вчинен­ня; це відповідальність за правомірну діяльність.

Деякі вчені навіть вважають, що од­нією із специфічних рис конституційної відповідальності є перенесення у ній центра ваги з ретроспективного аспекту на позитивний [7] . «Є галузі, — заува­жують Н. А. Боброва і Т. Д. Зражевсь - ка, — які в об’єктивно-правовому плані мають виключно ретроспективну відпові­дальність (позитивна відповідальність в охоронних галузях — сфера правосвідо­мості). І навпаки, є галузі переважно ре­гулятивного змісту, які спираються пе­реважно на позитивну відповідальність. Полярними у цьому змісті є такі галузі, як кримінальне і державне право» [8]. На думку В. В. Невінського, сьогодні потребує подальшого розвитку ідея кон­ституційної відповідальності як пози­тивної відповідальності, що передбачає формування в громадян, посадових осіб, виборних представників, колегіальних органів публічної влади почуття грома­дянського обов’язку по дотриманню і захисту Конституції, неухильному вико­нанню рішень Конституційного Суду як вищого судового органу конституційно­го контролю» [9].

В Україні прихильниками кон­цепції двохаспектної конституційно - правової відповідальності є багато вчених-конституціоналістів (О. Ф. Фри - цький, О. В. Мельник, О. В. Совгиря та Н. Г. Шукліна, А. О. Червяцова та ін.). Так, В. Ф. Мелащенко розглядав рет­роспективну відповідальність як відпові­дальність за минуле, а позитивну — як відповідальну поведінку, відповідаль­не ставлення особи (органу) до своїх обов’язків, належне виконання своїх обов’язків, підзвітність, юридичну ком­петентність. Він вважав, що у сфері кон­ституційних відносин домінує саме пози­тивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допоміжної, хоча далеко не другорядної відповідальності [10]. Л. Р. Наливайко визначає конституцій­но-правову відповідальність як вид со­ціальної та юридичної відповідальності, який існує у сфері конституційно-пра­вових відносин, передбачений нормами конституційного права, характеризуєть­ся специфічним колом суб’єктів, ме­ханізмом реалізації та санкціями й по­лягає у примусовому зазнаванні засобів впливу за протиправне діяння (ретрос­пективний аспект) та у відповідальному стані зобов’язаного суб’єкта (позитив­ний аспект), виступає найважливішою гарантією реалізації й захисту Консти­туції [11]. На думку В. Ф. Погорілка та

В. Л. Федоренка, конституційно-право­ва відповідальність — це самостійний вид юридичної відповідальності, визна­чений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб’єкта конститу­ційно-правових відносин, наслідки яко­го перевищують вимоги конституційно - правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб’єктом конституційного правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційного законо­давства [12].

Слід зазначити, що серед прихильни­ків концепції «двохаспектної» конститу­ційно-правової відповідальності не має єдиного підходу щодо розуміння її пози­тивного аспекту. Досліджуючи проблеми юридичної відповідальності, Д. А. Ли - пинський у своїй монографічній праці виділив сім основних напрямів у теорії позитивної відповідальності, а саме: 1) як усвідомлення обов’язку; 2) як обов’язок надати звіт; 3) як обов’язок дотримуватись приписів, вимог право­вих норм; 4) статусна відповідальність;

5) добровільна форма реалізації відпові­дальності; 6) позитивна відповідальність

— це реальна правомірна поведінка; 7) заохочувальна позитивна відпові­дальність [13].

Позитивна конституційно-правова відповідальність розглядається як «від­повідальна поведінка, відповідальне ставлення особи (органу) до своїх обов’язків, підзвітність, юридична компетентність»

[14] , «відповідальний стан зобов’язаного суб’єкта» [11], «обов’язок суб’єкта на­лежним чином реалізовувати законо­давчо встановлені повноваження» [15], «відповідальність органів державної вла­ди один перед одним» [16], «позитивне діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових при­писів і заохочуються державою в межах і формах, передбачених чинним законо­давством» [12, 518] тощо. Такі визначен­ня суперечать одне одному і не дають розуміння змісту позитивної конститу­ційно-правової відповідальності, оскіль­ки «відповідальний стан зобов’язаного суб’єкта визначається суб’єктивними правами і юридичними обов’язками учасника конституційно-правових від­носин; «відповідальне ставлення особи (органу) до своїх обов’язків є правомір­ною поведінкою суб’єкта конституцій­но-правових відносин, а невиконання або неналежне виконання обов’язків, передбачених конституційними норма­ми тягне за собою негативну відпові­дальність; моральне ставлення суб’єкта конституційно-правових відносин до ви­конання своїх обов’язків лежить поза межами конституційно-правового регу­лювання [12, 517].

Деякі вчені зовсім відкидають існу­вання позитивної юридичної відповідаль­ності як феномена. Так, Б. А. Страшун підкреслює, що конституційно-правову відповідальність слід розуміти тільки як «негативну». На його думку, поділ відповідальності на «позитивну» та «негативну» є нонсенсом, враховуючи, що фактично мова йде про зовсім різні речі: одна справа, коли ми говоримо про коло завдань і повноважень, за які від­повідає посадова особа, а інше, — коли ця особа або орган піддається негатив­ним наслідкам [17]. Слід погодитись з О. О. Кутафіним, що від поняття «по­зитивна відповідальність» слід відмови­тись, оскільки його використання при­зводить до того, що одне і те ж явище іменується і обов’язком, і відповідальніс­тю, а також до розмивання призначення відповідальності як одного з ефективних регуляторів поведінки [1, 400].

Ми розуміємо намагання прихиль­ників «двохаспектної» юридичної від­повідальності обґрунтувати необхідність і правомірність позитивної юридичної відповідальності з точки зору виділення особливої функції права — стимулюючої, яка заохочує активну правомірну поведін­ку суб’єктів права, проте спроби звести зміст юридичної відповідальності до усві­домленого виконання обов’язків, перед­бачених правовими нормами, призводять до стирання меж між соціально-девіант - ною та суспільно-корисною поведінкою суб’єктів права, між правопорушенням і правомірною поведінкою. Не можна та­кож ототожнювати з відповідальністю заохочення за соціально-корисне діяння, адже таким чином змішуються різні за правовою природою механізми впливу на суспільні відносини.

З даного приводу слушним видаєть­ся зауваження О. І. Санталова, який зазначає, що заохочення і нагорода, хоча і є способом регулювання поведін­ки людей, однак вони відрізняються від відповідальності. Якщо відповідаль­ність пов’язує, обмежує поведінку в непотрібному напрямку, то заохочення «розв’язує», підштовхує у потрібному напрямку [18].

Н. П. Колдаєва пропонує критично переглянути твердження, що мета де­ржавно-правового регулювання полягає перш за все в тому, щоб нормативно - правові акти дотримувались свідомо та добровільно. Такий погляд, зазна­чає вона, виводить категорію юридич­ної відповідальності з правового поля. Відповідальність — стрижень закону, і якщо вона підміняється принципом добровільності, то право втрачає свою специфіку. Юридична відповідальність є державним примусом до виконання вимог права. При цьому до правопоруш­ника застосовуються юридичні санкції. Юридична відповідальність виступає як державний примус і за формою є нега­тивною реакцією суспільства на проти­правний вчинок. З цієї точки зору тео­рія позитивної відповідальності не має правового змісту [19].

Показово, що відомий вчений-конс - титуціоналіст Н. О. Боброва, яка стоя­ла у витоків ідеї позитивної відповідаль­ності в державному праві [8], сьогодні змінила свою точку зору, назвавши своє захоплення позитивною відповідальніс­тю «науковим романтизмом». Як не парадоксально, вважає вона, але захоп­лення позитивною відповідальністю вла­ди, держави, її органів і посадових осіб відвело в сторону від індивідуалізації їх відповідальності у власне юридичному значенні і певною мірою стало науковим «обґрунтуванням» фактичної безвідпові­дальності влади, нібито відповідальної перш за все в позитивному сенсі [20].

Прихильники «вузького» розуміння конституційно-правової відповідальності, як правило, не заперечують можливість існування позитивної конституційної від­повідальності, але не як юридичної. На їх думку, цьому перешкоджає, насампе­ред, відсутність у позитивної відповідаль­ності кореспонденції з санкціями [19]. Обов’язок сумлінного і відповідального виконання встановлених повноважень не завжди і не повною мірою супрово­джується забезпеченням відповідними юридичними санкціями, а відсутність останніх виключає відповідальність. Навпаки, конституційна відповідальність настає тільки в тому випадку і тільки за порушення таких норм, що закріплю­ють конституційні права й обов’язки, що забезпечені юридичними санкціями. Іншими словами, конституційно-правова відповідальність — це встановлена нор­мами конституційного законодавства від­повідальність суб’єктів конституційних правовідносин за порушення конститу­ційно-правових норм [21].

Отже, на нашу думку, конституцій­но-правову відповідальність слід розумі­ти виключно як негативну (ретроспек­тивну) юридичну відповідальність, яка настає за вчинення суб’єктом конститу­ційного делікту.

Вважаємо, що найкраще відображає якісні характеристики конституційно - правової відповідальності концепція юридичної відповідальності як правовід - ношення, відповідно до якої, конститу­ційно-правова відповідальність є одним із видів охоронних конституційно-право­вих відносин.

Конституційно-правовій відповідаль­ності властиві усі ознаки та елемен­ти конституційно-правових відносин (об’єкти, суб’єкти, зміст, юридичний факт).

З моменту вчинення конституцій­ного делікту, який є конституційним юридичним фактом, між інстанцією конституційно-правової відповідальності та правопорушником (деліквентом) ви­никає правовідношення конституційно - правової відповідальності, елементами якого виступають взаємно кореспонду­ючі права і обов’язки правопорушни­ка і суб’єкта, який є інстанцією конс­титуційно-правової відповідальності. Правопорушник зобов’язаний зазнати мір конституційно-правової відповідаль­ності, які передбачені санкцією поруше­ної конституційно-правової норми, і по­нести несприятливі наслідки, а суб’єкт, який є інстанцією конституційно-право­вої відповідальності, має повноваження притягнути його до конституційно-пра­вової відповідальності.

Особливістю конституційно-право­вої відповідальності є те, що це пра­вовідношення нерівноправних сторін

— владовідношення, яке засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі.

Юридична відповідальність має таку властивість, як нормативність, а норма­тивність юридичної відповідальності, як і нормативність права, включає в себе можливість державного примусу. І якщо до вчинення правопорушення держав­ний примус існував як можливість, то з виникненням конкретного правовідно - шення юридичної відповідальності така можливість переросла в реальну дійс­ність. Державний примус закладений в самій нормі, яка передбачає юридичну відповідальність, а державний апарат є лише засобом реального здійснення дер­жавного примусу.

Примусовий характер конституцій­но-правової відповідальності прояв­ляється не тільки в державному, але й в прирівняному до нього суспільному примусі. Прикладом цього може бути відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради (розділ V Закону України «Про статус депутатів місцевих рад») або ж дострокове припинення за рішенням місцевого референдуму повно­важень сільського, селищного, міського голови (ч. 2 ст. 79 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Звичайно, суспільний примус, так само як і державний, здійснюється на основі конституційно-правових норм (або при їх санкціонуванні) і, як правило, під дер­жавним контролем. Мета примусової діяльності досягається шляхом впливу на політичну, моральну, організаційну і майнову сферу конкретного суб’єкта конституційно-правових відносин.

Конституційно-правовій відповідаль­ності властиві усі загальні ознаки юри­дичної відповідальності, які характерні й для інших видів юридичної відповідаль­ності. Вона ґрунтується на загальних принципах юридичної відповідальності і є мірою державного (або прирівняного до нього, суспільного) примусу, який виражається у встановленні для право­порушника певних негативних наслід­ків. Проте дані ознаки у конституцій­но-правовій відповідальності мають свої особливості, які свідчать про своєрід­ність її як самостійного виду юридичної відповідальності. Також конституційно - правова відповідальність володіє спе­цифічними ознаками, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідаль­ності (підстава, суб’єктний і об’єктний склад, інстанція конституційно-правової відповідальності, наявність специфічних конституційно-правових санкцій).

Отже, на нашу думку, конституцій­но-правову відповідальність можна виз­начити як конституційно-правове відно­шення, засноване на державному (або прирівняному до нього суспільному) примусі, яке виникає з моменту вчинен­ня конституційного делікту, одна сторо­на якого — правопорушник (деліквент) зобов’язана понести несприятливі на­слідки, передбачені санкцією поруше­ної норми, а інша сторона — інстанція конституційно-правової відповідальності має повноваження притягнути його до відповідальності.

Ключові слова: конституційно-пра­вова відповідальність, юридична відпові­дальність, правовідношення, позитивна юридична відповідальність, негативна юридична відповідальність, конститу­ційний делікт.

У статті досліджуються про­блеми визначення поняття і змісту конституційно-правової відповідаль­ності. Аналізуються різні концепції конституційно-правової відповідаль­ності та робиться висновок, що кон­ституційно-правову відповідальність слід розуміти виключно як негативну (ретроспективну) юридичну відпові­дальність, яка настає за вчинення суб’єктом конституційного делікту.

В статье исследуются проблемы определения понятия и содержания конституционно-правовой ответст­венности. Анализируются различные концепции конституционно-право­вой ответственности и делается вывод, что конституционно-право­вую ответственность следует пони­мать исключительно как негативную (ретроспективную) юридическую ответственность, наступающую за совершение субъектом конституци­онного деликта.

In the article the problems of defi­nition of concept and contest of con­stitutional and legal responsibility are researched. Different concepts of consti­tutional and legal responsibility are an­alyzed and the conclusion becomes that constitutional and legal responsibility it is necessary to understand exclusively as negative (retrospective) legal re­sponsibility which comes for fulfillment by the subject constitutional delict.

Література

1. Кутафин О. E. Предмет конститу­ционного права / О. E. Кутафин. — М. : Юристъ, 2001. — С. 387.

2. Тодыка Ю. Н. Конституция Украи­ны: Проблемы теории и практики : моно­графия / Ю. Н. Тодыка. — X. : Факт, 2000.

— С. 188-189.

— Кравченко В. В. Конституційне пра­во України : навч. посіб. / В. В. Кравченко.

— Вид. 4-те, випр. та допов. — К. : Атіка, 2006. — С. 28.

3. Колосова Н. М. Теория конституци­онной ответственности: природа, особен­ности, структура : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / H. М. Колосова. — М., 2006.

— С. II.

4. Виноградов В. А. Конституционная ответственность: вопросы теории и пра­вового регулирования / В. А. Виноградов.

— М. : Тип. «Далона-П», 2000. — С. 20-2I.

5. Краснов М. А. Публично-правовая от­ветственность представительных органов за нарушение закона / / Государство и право. — I993. — № 6. — С. 46.

6. Зражевская Т. Д. Ответственность по советскому государственному пра­ву / Т. Д. Зражевская. — Воронеж, I980.

— С. 24.

7. Боброва H. А. Ответственность в системе гарантий конституционных норм (государственно-правовые аспек­ты) / H. А. Боброва, Т. Д. Зражевская.

— Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, I985.

— С. I7.

8. Невинский В. В. Конституционная ответственность и решения Конституци­онного Суда Российской Федерации // Про­блемы исполнения федеральными органами государственной власти и органами госу­дарственной власти субъектов Российской Федерации решений Конституционного Суда РФ и конституционных (уставных) судов субъектов РФ : материалы Всерос. совещ. (Москва, 22 марта 2001 г.). — М., 200I. — С. I02.

9. Мелащенко В. Ф. Конституційно - правова відповідальність // Конституцій­не право України / за ред. В. Ф. Погорілка.

— К, 2000. — С. 2I.

10. Наливайко Л. Р. Конституційно - правова відповідальність: Питання теорії та практики : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Л. Р. Наливайко. — К., 2000. — С. 7.

11. Погорілко В. Ф. Конституційне пра­во України. Академічний курс : підручник. У 2 т. Т. I / В. Ф. Погорілко, В. Л. Фе­доренко ; за ред. В. Ф. Погорілка. — К. : Юрид. думка, 2006. — С. 5I8-5I9.

12. Липинский Д. А. Проблемы юриди­ческой ответственности / Д. А. Липин­ский. — С. Пб. : Юрид. центр Пресс, 2003.

— С. I5-42.

13. Мелащенко В. Ф. Основи конститу­ційного права України / В. Ф. Мелащенко.

— К, I995. — С. 20.

14. Умнова И. А. Современная консти­туционная модель российского федерализ­ма: проблемы совершенствования и тен­денции эволюции // Государство и право.

— I999. — № II. — С. I0.

15. Колюшин Е. И. Конституционное (государственное) право России : курс лек­ций / Е. И. Колюшин. — М. : Изд-во МГУ, I999. — С. 22.

16. Сивицкий В. А. Актуальные про­блемы конституционно-правовой ответс­твенности: обзор научной конференции // Государство и право. — 2002. — № 2.

— С. II7.

17. Санталов А. И. Теоретические воп­росы уголовной ответственности : моно­графия / А. И. Санталов. — Ленинград : Изд-во Ленингр. ун-та, I982. — С. 7.

18. Проблемы правовой ответственнос­ти государства, его органов и служащих: «Круглый стол» журнала «Государство и право» / / Государство и право. — 2000.

— № 3. — С. 30-3I.

19. Боброва H. А. Конституционный строй и конституционализм в России : мо­нография / Н. А. Боброва. — М. : ЮНИТИ - ДАНА, Закон и право, 2003. — С. 244.

20. Ливеровский А. А. Обеспечение законности в деятельности субъектов Российской Федерации (правовой ас­пект) // Ученые записки. — С. Пб., 200I.

— Вып. 8.