joomla
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ
Юридичний вісник


УДК: 347.426.6



Т. Ківалова,

Доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Класифікація зобов’язань відшко­дування шкоди є важливою, оскільки, дозволяє вирішувати широке коло за­вдань: від скорочення опису сукупності явищ, які вивчаються, до з’ясування взаємозв’язків між ними.

У зв’язку з тим, що в літературі по­ряд із терміном «класифікація» викорис­товуються і подібні терміни «типологія», «систематизація», «групування» тощо, тому до початку її проведення доціль­но визначитися стосовно змісту цього поняття. На нашу думку, у цьому пи­танні можна приєднатися до аргументо­ваної позиції В. Ф. Попондопуло, який вважає, що класифікація може бути не пов’язаною зі змістом об’єктів, що гру­пуються, а мати підставою формальні ознаки. Разом із тим класифікація може бути явищем і більш широкооб’ємним, таким, що охоплює як змістовне гру­пування (типологію), так і наступне групування, пов’язане із врахуванням формальних ознак. Таким чином, групу­вання, яке ґрунтується на формальних критеріях, незалежно від відповідного змістовного значення множини об’єктів, називається класифікацією [1].

Керуючись викладеними міркування­ми, у межах кожного типу зобов’язань слід розрізняти види зобов’язань як основну ланку в системі зобов’язань. У свою чергу, в межах видів зобов’язань можуть бути виділеними підвиди (різно­види) зобов’язань, які мають деякі внут­рішньовидові особливості. У межах пра­ва, що регулює даний тип зобов’язань, слід виділяти також систему загальних положень про зобов’язання даного типу, яка є управляючою стосовно права, що закріплює однотипні види зобов’язань, як системи, стосовно котрої здійснюєть­ся управління. У системі цих загальних положень також має бути відображеним усе те загальне, що властиве правово­му регулюванню усіх видів зобов’язань зазначеного типу [1, 124]. Зазначене стосується зобов’язань відшкодування шкоди у широкому значенні, як типу зобов’язань, і зобов’язань відшкодуван­ня шкоди, передбачених главою 82 ЦК України, як виду. У свою чергу, останні можуть розглядатися як тип, якщо як визначальний критерій обирається не «відшкодування», а «завдання» шкоди. Таке суміщення двох згаданих типів зобов’язань здається доцільним як особ­ливий (тимчасовий) методологічний прийом у зв’язку з тими трансформація­ми концепції зобов’язань відшкодування шкоди, які відбулися і продовжуються у цивільному законодавстві України про­тягом останнього часу.

При цьому, враховуючи ту обстави­ну, що предметом дослідження у віт­чизняній та радянській цивілістиці в цій галузі були, головним чином, деліктні зобов’язання, почати розгляд відповід­них питань здається доцільним з огляду класифікацій останніх, які пропонували­ся в літературі.

Отже, оскільки підстави виникнення зазначених зобов’язань та їх зміст за­лежать від обставин завдання шкоди, особи заподіювача шкоди, особливостей завдання шкоди, об’єкта, якому завдано шкоди, тощо, істотне практичне значен­ня має встановлення їх видових особли­востей та особливостей їх різновидів.

У юридичній літературі пропонува­лися різні класифікації зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, які проводилися на підґрунті різних кри­теріїв. Так, свого часу набула поширен­ня класифікація зобов’язань, що виника­ють внаслідок завдання шкоди, залежно від об’єкта, якому завдано шкоди. Від­повідно до цього критерію розрізняли зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди особистого характеру (шкода, завдана життю і здоров’ю фі­зичної особи), і зобов’язання, що вини­кають внаслідок завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи [2, 11 — 12]. Проте наведена класифікація вже застаріла концептуально, оскільки згід­но з сучасною концепцією вітчизня­ного права цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та май­нові відносини. Отже, розрізнення лише таких об’єктів, як життя і здоров’я фі­зичної особи та майно фізичної або юридичної особи, що могло вважатися виправданим раніше, тепер є недостат­нім. Більше того, при такій класифіка­ції зобов’язань виникає питання, куди мають бути віднесені правовідносини відшкодування шкоди, завданої іншим благам особистого характеру (крім жит­тя і здоров’я) фізичної особи; шкоди, завданої немайновим правам юридичної особи тощо.

Інша класифікація зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди, мала своїм критерієм врахування особ­ливостей суб’єктів, які завдали шкоду. Із врахуванням зазначеного критерію про­понувалося розрізняти: 1) зобов’язання із заподіяння шкоди, завданої непра­вомірними діями суб’єктів цивільного права; 2) зобов’язання із заподіяння шкоди, завданої неправомірними діями державних органів та їхніх посадових осіб у сфері адміністративного управ­ління, а також незаконними діями ор­ганів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду [3, 32-34]. Однак така класифікація є неповною, оскіль­ки не враховує всі різновиди суб’єктів цивільних відносин, які можуть висту­пати в ролі особи, що завдала шкоду, та боржника у зобов’язаннях, які тут розглядаються.

Д. В. Боброва пропонувала більш де­тальний поділ зазначених зобов’язань на види. Із врахуванням особливостей суб’єктів, які завдали шкоду, вона ви­окремлювала такі види зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди (називаючи їх «відповідальністю за за­подіяну шкоду»): 1) відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її службових осіб; 2) відповідальність за шкоду, заподіяну діями державних громадських організацій, а також їх службових осіб; 3) відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними ор­ганами; 4) відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небез­пеки; 5) відповідальність за шкоду, за­подіяну неповнолітніми, недієздатними і громадянами, нездатними розуміти зна­чення своїх дій; 6) відповідальність за шкоду, спільно заподіяну кількома осо­бами; 7) зобов’язання відшкодування шкоди потерпілим, які є специфічними суб’єктами (неповнолітнім, громадянам, які не підлягають соціальному страху­ванню, тощо) [4, 505-560].

Такий підхід має свої переваги, од­нак є вразливі місця. Зокрема, не кожен із запропонованих у цій класифікації видів зобов’язань безумовно може бути визнаний «відповідальністю» у точно­му значенні цього поняття. Наприклад, викликає заперечення кваліфікація як «відповідальності» обов’язку держави відшкодувати шкоду у випадках, вста­новлених ст. ст. 1170, 1173-1177 ЦК України, або обов’язку відшкодувати шкоду, який покладається на АРК або органи місцевого самоврядування у ви­падках, передбачених ст. ст. 1173-1175 ЦК України. Крім того, у запропонованій класифікації немає єдиного критерію або системи критеріїв, які б дозволили визначити достатньо повно і чітко за­гальну структуру зобов’язань.

Очевидно, більш логічною вигляда­ла б класифікація, де враховуються як критерії, що об’єднують, так і критерії, що диференціюють певні типи пра­вовідносин. Зокрема, мали б братися до уваги особливості підстав виникнен­ня зобов’язань, специфічні властивості їхніх елементів в окремих різновидах зобов’язань тощо.

Із врахуванням цих обставин, прагну­чи досягти зазначеної мети і дати більш повну уяву про зобов’язання відшкоду­вання завданої шкоди, деякі вітчизняні та зарубіжні правознавці пропонували


Більш складну і розгалужену систе­му класифікації зобов’язань завдання шкоди. Зокрема, помітного поширення на цьому підґрунті набув «двоступінча - тий» поділ, при якому первісним пропо­нується вважати розрізнення двох груп зобов’язань, що виникають внаслідок за­вдання шкоди: 1) загальний або ж гене­ральний делікт; 2) спеціальні делікти.

Загальний, або ж генеральний делікт визначає загальні засади відповідаль­ності за завдання позадоговірної шкоди, до яких, зокрема, належать такі вимо­ги: 1) шкода, завдана особі або майну, має бути відшкодована у повному об­сязі особою, яка цю шкоду заподіяла;

2) сам факт завдання шкоди особі або майну незалежно від того, у сфері яких відносин її було заподіяно, визнається протиправним, якщо особа, котра за­вдала шкоду, не доведе, що діяла вона правомірно; 3) склад цивільного право­порушення, який слугує підставою де­ліктного зобов’язання, закріплений у за­гальній нормі про деліктні зобов’язання. Він містить у собі такі елементи, як шкода, протиправна поведінка, причин­ний зв’язок, вина заподіювача шкоди. На думку прихильників позиції, яка тут наводиться, загальним поняттям делікту

І зобов’язання, що виникає на його під­ставі, охоплюються різні конкретні види правопорушень. Вони мають відмінні риси, що дає підставу для розрізнення також деліктів спеціальних.

На відміну від загального делікту, у спеціальних деліктах знаходять відобра­ження особливості окремих складів пра­вопорушень. Сфера застосування спе­ціальних деліктів чітко визначена, вони застосовуються лише у випадках, прямо вказаних у законі. Таким чином, вимо­ги загальної норми про відшкодування шкоди специфічно інтерпретуються у спеціальних деліктах. Якщо спеціальний делікт відсутній, завжди застосовується загальна норма.

Підтримуючи поділ зобов’язань, що виникають внаслідок заподіяння шко­ди, на загальні та спеціальні делікти,

О. С. Йоффе та його послідовники у цій галузі розрізняли такі спеціальні види зазначених зобов’язань (відпові­дальності за заподіяння шкоди): 1) від­повідальність за діяльність, пов’язану з підвищеною небезпекою для оточуючих;

2) відповідальність за шкоду, завдану ак­тами органів влади, в яких виражається їхня управлінська функція; 3) відпові­дальність за шкоду, завдану недієздат­ними, частково дієздатними і тими, хто не міг розуміти значення своїх дій, тощо [5, 803-819; 6, 23-27].

В. Т. Смирнов та О. А. Собчак на­зивали трохи інші, але загалом такі самі по суті, спеціальні види деліктних зобов’язань: 1) завдання шкоди незакон­ними діями державних та громадських організацій, а також посадових осіб (ак­тами влади); 2) завдання шкоди діяль­ністю джерела підвищеної небезпеки;

3) завдання шкоди службовою особою у зв’язку з виконанням нею її трудових (службових) обов’язків; 4) завдання шкоди неповнолітніми особами і особа­ми, які визнані недієздатними [7, 31].

Переосмислюючи результати згада­них та інших досліджень [8] у цій галузі, у контексті аналізу концепції відповід­них зобов’язань за ЦК України, деякі вітчизняні автори звертали увагу на те, що практично у всіх класифікаціях більшою чи меншою мірою приймався до уваги такий критерій, як специфіка суб’єкта, діями чи бездіяльністю якого заподіяно шкоду. На розвиток такої по­зиції була запропонована класифікація зазначених зобов’язань, згідно з якою основою первісної ланки поділу має бути врахування самого характеру завдання шкоди (правопорушення), наявність оз­нак та обставин, за яких було завдано шкоди і які відповідно до закону мають бути враховані при відшкодуванні шко­ди. Залежно від характеру і значення завдання шкоди, пропонувалося спочат­ку розрізняти: 1) загальні (генеральні) делікти, 2) спеціальні делікти.

Далі за різними підставами прово­дився досить детальний поділ спеціаль­них деліктів на окремі види. Так, за­лежно від суб’єкта, що заподіяв шкоду, розрізняються: 1) делікти із загальним суб’єктом; 2) делікти зі спеціальним суб’єктом (зайняття певної посади, ви­конання якихось спеціальних функцій


Тощо). Залежно від суб’єкта відшкоду­вання: 1) деліктні зобов’язання, в яких боржником є той, хто заподіяв шкоду, 2) деліктні зобов’язання, в яких борж­ником є інша особа, на яку вказує при­пис закону (ст. ст. 1172, 1178 ЦК Украї­ни та ін.). Залежно від об’єкта, котрому завдано шкоди: 1) зобов’язання, які виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю (§2 глави 82 ЦК України),

2) зобов’язання, які виникають внаслі­док завдання шкоди майну (ч. 1 ст. 1166, ст. 1191 ЦК України), 3) зобов’язання, які виникають внаслідок завдання шко­ди іншим немайновим благам, внаслідок чого у потерпілого виникає право на від­шкодування моральної шкоди (ст. 1167 ЦК України) [9-11].

Разом із тим і наведені вище онов­лені із врахуванням положень нового вітчизняного цивільного законодавства позиції усе ж таки не повною мірою від­повідають концепції ЦК України з цього питання. Так, якщо у раніше чинному цивільному законодавстві йшлося про «відповідальність» за завдання шкоди (ст. ст. 440-443, 445-452, 456, 457, 461 ЦК УРСР 1963 р.), то у ЦК Украї­ни термін «відповідальність» використо­вується лише у ст. 1166, 1167, 1194, а в решті норм глави 82 ЦК України йдеть­ся про «відшкодування шкоди» [12].

Звідси випливає той важливий ви­сновок, що норми глави 82 ЦК Украї­ни, так само як і правовідносини, що виникають на підставі норм глави 82 ЦК України, не можуть класифікувати­ся, як раніше, лише залежно від видів «правопорушення», тобто поділятися за­лежно від особливостей останнього на «види відповідальності», на генеральний

І спеціальний делікти тощо. Відповідні зобов’язання охоплюють випадки від­шкодування і тієї шкоди, яка виникла в результаті правопорушення, і тієї, яка завдана правомірними діями. При цьому визначальним фактором є не характер і вид правопорушення, а сам факт виник­нення шкоди у потерпілого, який слугує підставою виникнення у нього права на відшкодування цієї шкоди.

Слід зазначити, що, враховуючи тенденції змін, які відбуваються у віт­чизняному цивільному законодавстві, деякі науковці пропонували поділяти зобов’язання завдання шкоди на ті, що виникають внаслідок завдання шкоди протиправними діями, і ті, що виника­ють внаслідок завдання шкоди правомір­ними діями [13, 278]. Проте при такому підході, незважаючи на його позитивні якості, не враховується та обставина, що шкода може бути результатом не лише дій суб’єктів права, але й вини­кати внаслідок подій, впливу складних юридичних фактів тощо. Крім того, тут не враховується й та обставина, що у вітчизняному цивільному законодавстві йдеться не про «зобов’язання завдан­ня шкоди», а про «зобов’язання від­шкодування шкоди» (виділено мною.

Із врахуванням зроблених уточ­нень виправданим здається підхід, при якому первісним (основним) поділом зобов’язань відшкодування шкоди має бути розділення їх на: 1) зобов’язання відшкодування шкоди, завданої учасни­ку цивільних відносин не протиправним поводженням іншої особи. Натомість, шкода може бути результатом події, правомірної поведінки того, хто завдав шкоду, або самого потерпілого. Пра­вовідносини, що виникають при цьому, є відносинами цивільно-правового за­хисту; 2) зобов’язання відшкодування шкоди, завданої учаснику цивільних відносин внаслідок правопорушення (протиправної поведінки або ж делікту в точному значенні цього терміно-поняття). За своєю сутністю правовідно­сини, які виникають внаслідок делікту, є цивільно-правовою недоговірною від­повідальністю.

Потім, уже з врахуванням такого поділу, може відбуватися подальша диференціація зобов’язань відшко­дування шкоди залежно від обрання того чи іншого критерію. Так, з ура­хуванням чинника виникнення шкоди зобов’язання відшкодування шкоди, завданої не протиправним поводжен­ням, можуть бути підрозділені на: 1) ті, що виникли внаслідок подій (не­


Переборна сила); 2) ті, що виникли внаслідок правомірних дій самого по­терпілого (рятування здоров’я, життя або майна іншої особи тощо); 3) ті, що виникли внаслідок правомірної по­ведінки (дії або бездіяльності) інших осіб (внаслідок необхідної оборони, крайньої необхідності тощо).

У свою чергу, зобов’язання відшко­дування шкоди, завданої неправомір­ною поведінкою, можуть поділятися на відповідальність за загальний делікт (генеральний делікт полягає у проти­правному завданні шкоди як такої) і відповідальність за спеціальні делікти, тобто за протиправне завдання шкоди, наслідки якої окремо регулюються нор­мами законодавства.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову або моральну шко­ду (генеральний делікт) визначені у ст. ст. 1166 та 1167 ЦК України. Зі змісту згаданих норм випливає, що та­кими підставами (за загальним прави­лом, винятки з якого встановлюються у законі) є: 1) наявність шкоди; 2) проти - правність поведінки особи, яка завдала шкоду; 3) причинний зв’язок між проти­правною поведінкою порушника і шко­дою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду.

Відповідальність за спеціальні делік­ти також диференціюється за різними критеріями, якими, на нашу думку, зок­рема, можуть бути: 1) суб’єкт, що за­вдав шкоду; 2) об’єкт, котрому завдано шкоди; 3) особливості поведінки, діяль­ності або об’єктів, якими завдано шко­ду; 4) суб’єкт, що відшкодовує шкоду.

З врахуванням названих критеріїв на­ступна класифікація відповідальності за спеціальні делікти (тобто класифікація зобов’язань відшкодування протиправно завданої шкоди) може виглядати, як ви­дається, таким чином:

1. Залежно від суб’єкта, що завдав шкоду:

1.1. Відшкодування шкоди, завданої деліктоздатною фізичною або юридич­ною особою (ст. ст. 1166-1169, 1171 ЦК України);

1.2. Відшкодування шкоди, завда­ної неделіктоздатною фізичною особою (ст. ст. 1178, 1181, 1184, 1186 ЦК Ук­раїни);

1.3. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою з обмеженою деліктоздатністю (ст. ст. 1179, 1180, 1182,

1183 ЦК України);

1.4. Відшкодування шкоди, завданої державою, органом державної влади, органом влади АРК або органом міс­цевого самоврядування (ст. ст. 1170, 1173, 1175 ЦК України);

1.5. Відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою орга­ну державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (ст. 1174 Цк України);

1.6. Відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України);

1.7. Відшкодування шкоди, завданої працівником юридичної або фізичної особи тощо (ст. 1172 ЦК України).

2. Залежно від об’єкта, якому завда­но шкоди:

2.1. Відшкодування шкоди, завданої життю або здоров’ю фізичної особи (§ 2 глави 82 ЦК України);

2.2. Відшкодування шкоди, завданої іншим немайновим благам (ст. 1167 ЦК України);

2.3. Відшкодування шкоди, завданої майну (ст. 1192 ЦК України).

3. Залежно від особливостей по­ведінки, діяльності або об’єктів, якими завдано шкоду:

3.1. Відшкодування шкоди, завданої при здійсненні права на самозахист та при діях у стані крайньої необхідності (ст. ст. 1169, 1171 ЦК України);

3.2. Відшкодування шкоди, завданої в результаті нормотворчої діяльності (ст. ст. 1170, 1175 ЦК України); (дже­рело підвищеної небезпеки, виготов­лення або продаж неякісних товарів тощо);

3.3. Відшкодування шкоди, завданої злочином (ст. 1177 ЦК України);

3.4. Відшкодування шкоди, завда­ної джерелом підвищеної небезпеки (ст. ст. 1187, 1188 ЦК України);

3.5. Відшкодування ядерної шкоди (ст. 1189 ЦК України);


3.6. Відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами (ст. 1190 ЦК України);

3.7. Відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (ст. 1194 ЦК України);

3.8. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (пос­луг) (§ 3 глави 82 ЦК України).

4. Залежно від суб’єкта, на якого покладається обов’язок відшкодування шкоди:

4.1. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала (ст. 1166 ЦК України);

4.2. Відшкодування шкоди особою, з якою той, хто завдав шкоду, знаходить­ся у трудових або службових відноси­нах (ст. ст. 1172, 1174 ЦК України);

4.3. Відшкодування шкоди особою, яка мала здійснювати нагляд за неделік - тоздатною особою (ст. ст. 1178, 1181,

1184 ЦК України);

4.4. Відшкодування шкоди батька­ми, позбавленими батьківських прав (ст. 1183 ЦК України);

4.5. Відшкодування шкоди державою (ст. ст. 1170, 1173-1177 ЦК України);

4.6. Відшкодування шкоди АРК або органом місцевого самоврядування (ст. 1173-1175 ЦК України);

4.7. Відшкодування шкоди володіль­цем джерела підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України);

4.8. Відшкодування шкоди продав­цем або виготовлювачем товару, вико­навцем робіт (послуг) (§ 3 глави 82 ЦК України).

При оцінці запропонованого вище підходу може виникнути питання, чи виправдані такі детальні класифікації зобов’язань відшкодування шкоди з точ­ки зору практичної.

На нашу думку, доцільність та­ких детальних розділень зазначе­них зобов’язань якраз, у першу чер­гу, і зумовлена потребами практики. Взаємозв’язок між вказаними групами зобов’язань відшкодування шкоди поля­гає в тому, що норми цивільного законо­давства, які належать до перших трьох з цих груп, виконують своєрідну інформа - ційно-орієнтаційну функцію: у багатьох випадках саме врахування особливостей суб’єкта, який завдав шкоди; поведінки чи особливого виду діяльності, якими завдано шкоди, інформують про особ­ливості правовідносин, що виникають у тому чи іншому випадку, і орієнтують на необхідність встановлення спеціального суб’єкта відшкодування (боржника), пошук відповідних норм законодавства тощо.

Отже, запропоновані класифікації та згрупування норм цивільного законо­давства стосовно відшкодування шкоди не лише дають змогу всебічної характе­ристики певного правового інституту та відповідного виду правовідносин, але й дозволяють більш точно з’ясувати харак­тер та обсяг додаткового нормативного матеріалу, який підлягає застосуванню стосовно конкретного випадку завдання шкоди, встановити перелік документів, необхідних для подачі позову, тощо. Іншими словами, метою класифікації в даному випадку є не тільки теоретич­ний інтерес, але й задоволення потреб законодавців, які працюють над вдоско­наленням чинного цивільного законо­давства, а також надання науково-мето­дичної допомоги юристам-практикам.

Ключові слова: класифікація зобов’язань відшкодування шкоди, за­вдання шкоди, загальний делікт, спе­ціальний делікт.

У статті детально проаналізо­вані існуючі класифікації зобов’язань відшкодування шкоди залежно від об­раного критерію, визначені їх перева­ги та недоліки, запропоновані шляхи удосконалення з урахуванням змін, які відбуваються у вітчизняному цивільному законодавстві, викладене авторське бачення проблеми систе­ми, поділу та групування зобов’язань відшкодування шкоди.

В статье подробно проанализиро­ваны существующие классификации обязательств возмещения вреда в зависимости от выбранного крите­рия, определены их преимущества и недостатки, предложены пути совер­шенствования с учетом изменений, происходящих в отечественном граж­


Данском законодательстве, предло­жено авторское видение проблемы системы, разделения и группировки обязательств возмещения ущерба.

In the article author analyzes the existing classification of obligations compensation for damage, depending on the chosen criteria, defined by their advantages and disadvantages, sug­gests ways of the improvement, taking into account changes in domestic civil law, author suggests the own vision of problem system, separation and liabili­ties for damages classifying.

Ëimepamypa

1. Попондопуло В. Ф. Об объективных границах, правовых формах и критериях классификации обязательств // Проблемы гражданского права : сб. ст. — Ленинград, 1987. — С. 114-124.

2. Малеин Н. С. Возмещение вреда, при­чиненного личности/ Н. С. Малеин. — М. : Юрид. лит., 1965. — 229 с.

3. Загорулько А. И. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъекта­ми гражданского права / А. И. Загорулько.

— X. : Консум, 1996. — 112 с.

4. Цив1льне право Украши : тдручник. У 2 кн. Т. 2 / за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузне­цовой. — К. : Юршком 1нтер, 2002. — 640 с.

5. Иоффе О. С. Обязательственное право/ О. С. Иоффе. — М. : Юрид. лит., 1975. — 880 с.

6. Русу С. Д. Дел1кти в цив1льному прав1 Украши : навч. пойб. / С. Д. Русу. — Хмель­ницький : Вид-во НАПВУ, 2001. — 164 с.

7. Смирнов В. Т. Общее учение о деликт­ных обязательствах в советском граждан­ском праве : учеб. пособие / В. Т. Смирнов,

А. А. Собчак. — Ленинград : Изд-во Ле - нингр. ун-та, 1983. — 152 с.

8. Яичков К. К. Система обязательств из причинения вреда в советском граждан­ском праве // Вопросы гражданского пра­ва. — М, 1957. — С. 168-175.

9. Калетнік I. Г. Зобов’язання від­шкодування шкоди, завданої працівни­ками (службовими особами) митних ор­ганів, у системі деліктних зобов’язань / / Актуальні проблеми держави і пра­ва : зб. наук. пр. — О., 2003. — Вип. 18.

— С. 555-561.

10. Чернат В. А. Поняття та харак­терні риси зобов’язань відшкодування шко­ди за ЦК 2003 р. // Митна справа. — 2005.

— № 2. — С. 94-99.

11. Ківалова Т. С. Концептуальні за­сади визначення поняття та системи зобов’язань відшкодування шкоди за Цивіль­ним законодавством України / / Часопис Київського університету права. — 2008.

— № 1. — С. 116-123.

12. Ярошенко К. Б. Обязательства вследствие причинения вреда (глава 59)// Гражданский кодекс Российской Федерации.

Ч. 2. Текст, комментарии, алфавитно-пред­метный указатель / под ред. О. М. Козырь,

А. Л. Маковского, С. А. Хохлова. — М. : Междунар. центр финансово-экон. разви­тия, 1996. — С. 579-584.

— Отраднова О. А. Проблемные вопро­сы понятия классификации обязательств из нанесения вреда (гл. 82 ГК Украины) // Розвиток цивільного законодавства України: шляхи подолання кодифікаційних протиріч : міжнар. наук.-практ. конф., 28-29 верес. 2006 р. : тези доп. — К., 2006. С. 276-279.// Актуальні проблеми політики. — 2002.

— № 15. — С. 92-98.

17. Орзіх М. П. Європейський вимір кон­ституційного реформування в Україні: кон­цептуальний підхід / / Стратегічні пріо­ритети. — 2008. — № 2. — С. 149-156.

18. Селівон М. Гармонізація положень національного законодавства з нормами міжнародного права та їх застосування в практиці Конституційного Суду України // Вісник Конституційного Суду України.

- 2003. - № 3. - С. 34-41.