joomla
ГЕНЕЗА РОЗУМІННЯ ПРАВОВОЇ НОРМАТИВНОСТІ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ СОЦІАЛЬНОЇ: СУТНІСНИЙ АНАЛІЗ
Юридичний вісник


Л. Заморська,

Кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри теорії та історії держави і права Чернівецького факультету Національного університету «Одеська юридична академія»

Нормативність в узагальненому виді розкривається в двох характеристиках: нормальність і нормованість. Нормаль­ність означає прийнятність певних со­ціальних відносин (що розкривається такими ознаками, як природна необ­хідність, типовість, поширеність і так далі), а нормованість соціальної матерії означає її впорядкованість, встановлен­ня моделей відносин, що класифікують­ся, рамок, масштабів, заходів поведінки. Нормованість є наслідком моделюючої здатності нормативних феноменів і ви­ражається у врегульованості соціальної діяльності певними нормативами.

Нормативність властива усім со­ціально-правовим явищам. Суспільні відносини, суспільна свідомість, со­ціальні норми — усе це прояви (фор­ми об’єктивування) соціальної норма­тивності. Говорячи про співвідношення норми і нормативності, можна сказати, що норма — це квінтесенція соціальної нормативності. Соціальні норми вира­жають нормативність у концентровано­му виді, є найбільш певним, лаконічним її проявом. Називаючи норми особли­во значимим проявом нормативності, Е. Г. Ліпатов підкреслює, що саме «ви­окремлення і відособлення норматив­ності у вигляді норм» дозволяє останнім бути і засобом відображення реальних потреб, і засобом встановлення поряд­ку [1]. Ознаки соціальної нормативності виступають упорядковуючими чинни­ками, що і вказує на регулятивні мож­ливості норм. Відповідь на питання: у чому полягає нормативна сила соціаль­них норм слід шукати у площині зв’язку категорій «належне», «норма», «норма­тивність» [2]. У зв’язку з цим виділяєть­ся позиція деяких науковців (О. А. Івін,

І. О. Ільїн, С. Н. Попов, П. М. Рабино­вич, Ю. П. Солодухін, А. А. Старчен - ко), які розглядають соціальну норму як авторитетний припис належного та ототожнюють її з логічним судженням нормативного характеру, тобто з суд­женням, що містить сформульоване правило поведінки.

Соціальні норми (а також правові) як прояв соціальної нормативності по­винні відбивати усі характеристики останньої. Проте слід зауважити, що при аналізі нормативності виділяють дві сторони проблеми: об’єктивні ви­моги соціального життя і усвідомлення необхідності нормативності. «...Люди в ході суспільної практики, — вказує Е. Г. Ліпатов, — починають усвідомлю­вати соціальну важливість цінностей і необхідність нормативності. Гї потреба проходить через свідомість, ідеологію і члени суспільства починають форму­вати традиції, звичаї, заповіді, норми релігійних відправлень, моральності, права. Усе це формує звички, образ поведінки і життя» [3]. Цей момент усвідомлення збільшує долю свідомо-вольового (суб’єктивного) моменту нормогенезу. Усвідомивши важливість нормативності, суспільство намагається змоделювати пізнані властивості нор­мативності у вигляді ідеальних норм. Соціальні норми спочатку передбачали­ся як квінтесенція нормативності, кон­центрат її регулюючих властивостей. У цьому сенсі соціальні норми є резуль­татом нормотворчості як сукупності со­ціальних взаємозв’язків, що історично склалися, і форм у нормативні ідеальні системи. У процесі формування соціаль­них норм як прояви соціальної норма­тивності суб’єктивний чинник має більше значення, ніж в інших нормативних втіленнях дійсності. Свідомість у дано­му випадку відіграє роль не лише як елемент будь-якої людської діяльності, а як творчий, перетворюючий чинник, що має на меті подальший позитивний вплив на соціальну діяльність. Соціаль­на норма — це результат певної розумо­вої абстракції, в процесі якої відбуваєть­ся відображення соціальної реальності. У нормах суспільні відносини можуть отримати як адекватне, так і спотворене відображення, про що вже говорилося вище. «Типізація — складний розумо­вий процес, що припускає узагальнення, відвернення від несуттєвих ознак явищ і виділення істотних», — вказує В. К. Бабаєв [4]. У цьому процесі абстрагуван­ня втрачаються конкретні, індивідуаль­ні властивості осіб і їх поведінки. При цьому треба пам’ятати, що в результаті усвідомлення значущості і регулятив­них можливостей нормативних фено­менів люди намагаються моделювати ідеальні ціннісні нормативи, інтереси, що відображають їх. Спроба норма­тивно закріпити необхідні для певно­го суспільства соціальні взаємозв’язки приводить до штучного моделювання ознак нормативності. Тому питома вага суб’єктивного чинника соціальних норм зростає. І якщо ознаки соціальної нор­мативності ми трактуємо як об’єктивні, природно необхідні характеристики со­ціальної дійсності, то ознаки соціальної норми, що відповідають їм, пояснюються більшою мірою через волю суспільства (класу, групи), через обумовленість ін­тересами якого-небудь суспільного про­шарку. Так, імперативність соціальних норм означає сприйняття їх суб’єктом в якості обов’язкових внаслідок того, що вони встановлені деякою спільністю як вимоги до поведінки в певній ситу­ації, обов’язкові для виконання. Імпе­ративність соціальних норм в першу чергу підтримується суспільною думкою (суб’єктивний чинник), тоді як імпера­тивний характер соціальної норматив­ності безпосередньо випливає з її при­роди, пояснюється необхідністю само підтримки суспільства. Як вже зазнача­лося вище, імперативність соціальних норм багато в чому штучно моделюєть­ся і забезпечується свідомо встановле­ною примусовістю їх виконання. При­мусовість соціальних норм також в набагато більшому ступені є штучно змодельованою в порівнянні з об’єктивною примусовістю нормативності.

При цьому чим складнішими, розвиненішими є суспільні відносини, тим більшу абстрактність мають модельовані суспільством ідеальні ціннісні системи. Міра абстрактності соціальних норм різна. У цьому сенсі юридичні норми в найбільшій мірі абстрагуються від пер­винних об’єктивних закономірностей. Позитивне право є свідомо створеною (штучно змодельованою. — Л. І.) сис­темою ідеальних ціннісних нормативів, які покликані відобразити, закріпити і захистити інтереси суспільства (точ­ніше, його частини, класи або групи). Роль нормотворчого суб’єкта в юридич­них нормах незрівняна більша, ніж в ін­ших нормативних регуляторах, бо юри­дичні норми — це спроба надати ознак об’єктивної нормативності певній групі соціальних взаємозв’язків, що відповіда­ють інтересам нормотворчості суспіль­ства. Юридичні норми є вищою мірою розумової абстракції, усі їх властивості зав’язані на проявах волі нормотворчого суб’єкта — держави (формальна визна­ченість, загальнообов’язковість, держав­на примусовість). Роль суб’єктивного моменту нормогенезу в правових нор­мах дійсно дуже велика, тут нормот - ворення підміняється його другим ета­пом — нормотворчістю. І тому саме в юридичних нормах максимально велика небезпека деформації відображення, про яку говорилося вище.

Нормативність соціальних норм на­багато далі знаходиться від об’єктивних потреб життєдіяльності суспільства, ніж нормативність, наприклад, поведінкового процесу. Як підкреслював

А. А. Ручка, соціальне регулювання детермінується передусім суспільною практикою людини і її взаємодією з предметно-речовим середовищем (тобто об’єктивними чинниками). «Фундамен­тальні детермінуючі чинники (природа, штучне предметно-речове середовище як результат взаємодії людини і при­роди) породжують регулюючі чинники (символічні і знакові системи регуляції, зразки поведінки, цілі і ідеали), які у міру розвитку відносин в суспільстві діють усе більш автономно» [5].

Висока міра абстрактності моделей поведінки, що видозмінюються, підви­щує і рівень деформації відображення (причому мова йде як про природну деформацію, що виникає у будь-якому процесі абстрагування, так і про штуч­но здійснену, коли моделюються бажані з точки зору інтересів певного класу варіанти поведінки).

Проте слід пам’ятати, що ідеальні соціальні норми — результат ціннісної модифікації об’єктивних норм, вони, як пише Е. А. Лукашева, «не конструюють дійсність довільно». «Оскільки перед ними стоїть завдання активного впли­ву на суспільні відносини, вони повинні «зважати» на світ реально існуючої нор­мативності» [6].

Ефективність ідеальної норми закла­дена в її максимальній «наближеності» до об’єктивної норми та адекватного відображення. «Це визначає, — пише Е. А. Лукашева, — їх трансформацію в єдину соціальну норму, суть якої полягає в посиленні її соціальної дії, перетворенні на ефективний засіб со­ціального управління процесами і яви­щами».

Соціальна норма являє собою не­роздільну єдність об’єктивного і суб’єктивного. Як недооцінка, так і пе­реоцінка об’єктивних або суб’єктивних чинників нормотворення тягне за собою формування спотвореної картини со­ціальної регуляції.

Єдність об’єктивних і суб’єктивних характеристик соціальної норми зумо­влює її ефективність, яку ми розгля­даємо як невід’ємну властивість норми. Сама життєздатність норми, і правової також, залежить від збалансованого поєднання її об’єктивних і суб’єктивних властивостей. «Ефективність ідеальних правових норм нерозривна з їх відповід­ністю об’єктивним соціальним нормам, включеним у буття», — підкреслює Е. А. Лукашева [7].

Відсутність належної збалансо­ваності в трактуванні об’єктивних і суб’єктивних характеристик норматив­ності призводить до спотвореного уяв­лення про суть правових явищ, у тому числі і норм права. Вважається, що ці моменти стали причиною багатьох про­блем в юридичній науці, у тому числі і кризи сучасного праворозуміння.

У сучасному правознавстві спостері­гається стійка тенденція до абсолютиза­ції суб’єктивних чинників нормогенезу. Під нормою традиційно розуміється ре­зультат творчості людини. І це, у свою чергу, привело до того, що в розумін­ні правової норми переважали саме суб’єктивні нормотворчі чинники. При аналізі властивостей і змісту право­вих норм гіпертрофується роль нормотворчого авторитету, волі законодавця. Стосовно теорії правової норми пере­більшується значення суб’єктивного чинника нормотворчості, що привело до дещо етатистського трактування, до абсолютизації ролі держави в розумінні правової норми. У результаті у свідо­мості залишається тільки уявлення про норму як загальнообов’язкове правило або веління, встановлене волею законо­давця, що підтримується силою держав­ного примусу.

Таке розуміння правової норми ба­гато в чому зумовило і певне (вузьке) трактування правової нормативності у вітчизняній теорії права, коли вона (нормативність) розумілася як функціо­нальна властивість права, похідна від юридичних норм. Вважається, що саме таке трактування нормативності багато в чому зумовило виникнення пробле­ми вітчизняного праворозуміння, що пов’язується із спробами здолати не­доліки «нормативної» концепції права.

«Суб’єктивістське» трактування нор­мативності у сучасному правознавстві безпосередньо пов’язане і з ще одним чинником. Відображення суспільною свідомістю об’єктивної нормованості соціального буття є «ідеологічним про­цесом, і тому воно може давати спотво­рені, неточні судження про відображе­ний об’єкт» [8]. Адекватне відображення правом суспільних відносин є складним процесом і, як вірно зазначив І. Сабо, має свої специфічні закономірності. «Ці закономірності видозмінюються за­лежно від суспільних систем, зокрема залежно від того, які політико-ідеологічні уявлення переважають в процесі правотворчості» [9]. «Ідеологізоване» відтворення тих або інших реальних відносин в умовах класово-антагоніс­тичних формацій завжди було пов’язане з прагненням панівних класів відобрази­ти свій класовий інтерес як загальний, монополізувати певні способи людської поведінки або соціальні блага. Форму­вання визначеного — ідеологізованого, класового праворозуміння привело до відповідного трактування нормативності права. Нормативність у вітчизняному правознавстві тривалий час існувала як ідеологічна, а не як правова, концеп­ція і була похідна від ідеологізованого праворозуміння. Подальший відхід від класового праворозуміння дещо зачепив проблематику правової нормативності, яка, як і правова норма, продовжувала залишатися етатизованою.

Розуміння нормативності нерозривно пов’язане з праворозумінням. Понят­тя правової нормативності, її місце як властивості права серед інших його властивостей безпосередньо залежить від розуміння права. Від праворозуміння залежить і саме трактування правової норми. Зміна «питомої ваги» правової нормативності безпосередньо пов’язана з еволюцією уявлень про право у су­часному правознавстві. Деформація уявлень про правову нормативність і про правову норму викликана абсолю­тизацією суб’єктивних аспектів нормогенезу. Вирішальну роль серед таких суб’єктивних чинників відіграла ідео­логізація праворозуміння і юридичної науки в цілому. Сучасні підходи до праворозуміння пов’язані, на нашу думку, і з новим трактуванням нормативності права на основі накопиченого до сьогод­нішнього дня масиву наукового знання. Логічним продовженням цього підходу буде конструювання сучасної моделі правової нормативності з урахуванням новацій праворозуміння і існуючих напрацювань правової науки.

Ключові слова: соціальна норма­тивність, норма права, правова реаль­ність, нормативність права.

Автор намагається визначити по­няття та сутнісний зміст соціальної нормативності через загальну харак­теристику основних властивостей даного явища соціальної дійсності, а також встановити її значення для правової нормативності.

Автор пытается определить поня­тие и сущностное содержание соци­альной нормативности через общую характеристику основных свойств данного явления социальной действи­тельности, а также установить её значение для правовой нормативнос­ти.

Author tries to define a concept and essential content of social normative­ness through general description of basic properties of this phenomenon of social reality also the author tries to set the place of social norm and its value for normativeness of law.

Література

1. Липатов Э. Г. Нормативность пра­вовых явлений : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Э. Г. Липатов. — Саратов,

1996. — С. 10.

2. Кабальський Р. О. Нормативність права як предмет філософського аналі­зу : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Р. О. Кабальський. — X, 2008. — С. 8.

3. Липатов Э. Г. Вказ. пр. — С. 11.

4. Нормы советского права. Проблемы теории / под ред. М. И. Байтина, В. К. Ба­баева. — Саратов, 1987. — С. 84.

5. Ручка А. А. Социальные ценности и нормы / А. А. Ручка. — К., 1976. — С. 26.

6. Лукашева Е. А. Право. Мораль. Личность / Е. А. Лукашева. — М., 1986.

— С. 33.

7. Лукашева Е. А. Вказ. пр. — С. 35.

8. Пеньков E. M. Социальные нор­мы: управление, воспитание, поведение / Е. М. Пеньков. — М., 1990. — С. 33.

9. Сабо Имре. Основы теории права / Имре Сабо. — М. : Прогресс, 1974. — С. 176.