joomla
МЕТАФОРА ПРАВОВОЇ ЦІННОСТІ
Юридичний вісник


УДК 340.12:124.5



К. Горобець,

Студент 4-го курсу факультету міжнародно-правових відносин та юридичної журналістики Одеської національної юридичної академії

Дослідження у сфері цінностей, виявлення закономірностей їх форму­вання, трансформації та використання

— одна з основних тенденцій розвитку філософської думки у XX столітті. Сьо­годні вчення про цінності — аксіологія

— стрімко дифузує в суспільні науки. В юриспруденції це вилилось у теорію цінностей в праві, які виражають внут­рішню причинність легітимності права через їх сприйняття суб’єктами в праві. Аксіосфера права — новий термін у філософії права, він охоплює всю гаму виразу цінностей, ціннісних настанов, оцінок та інших аксіологічних компо­нентів буття права. Введення категорії аксіосфери права дозволяє сприйняти структуру цінностей в праві як певну ієрархізовану цілісність; це ставить під сумнів тезу сучасної філософської ак­сіології про лише інструментальну роль права в забезпеченні цінностей і відсут­ність власне правових цінностей як спе­цифічної реальності.

Дослідження правової сфери має будуватися на досягненнях сучасної фі­лософської думки. Герменевтика давно зарекомендувала себе як один із клю­чових, базисних підходів до розуміння природи права, його дії, ролі та місця в системі суспільних регуляторів. За­вдяки прийомам юридичної герменевти­ки стало можливим використовувати в правовій науці цілу низку категорій, які не піддавалися правовій екстраполяції в рамках класичної раціоналістичної гно­сеології. Саме тому сучасне розуміння герменевтики як методу осягнення пра­вової реальності зводиться не тільки до тлумачення. Роль герменевтики значно ширша і становить цілісну парадигму філософсько-правового пізнання.

Метою цієї статті є виявлення та по­яснення тих закономірностей буття та функціонування правових цінностей, які вказують на універсальність та всеохоп - ність аксіологічних компонентів право­свідомості і, таким чином, являють со­бою основу передрозуміння аксіосфери права.

Герменевтика як напрям філософії досліджувалася такими видатними фі­лософами, як М. Гайдеггер, Г. Г. Га - дамер, П. Рікьор. Розробкою правової герменевтики займалися такі вчені - юристи, як В. В. Дудченко, Ю. М. Обо­ротов, П. М. Рабінович, В. А. Суслов, теорії метафори присвятили свої пра­ці європейські та американські учені Ж. Фоконьє, М. Тернер, Дж. Лакофф, М. Джонсон та інші.

Теорія метафори тісно пов’язана не тільки з герменевтикою, але й із фено­менологією. Так, головний тезис теорії концептуального змішування, яка сьо­годні вважається найбільш вдалою з точки зору пояснення природи метафо­ричного мислення, полягає в тому, що, пояснюючи одне суще в термінах ін­шого сущого, відбувається розширення певних емпіричних меж, в рамках яких безпосередньо реалізується передро - зуміння. Тобто екстраполяція суті одно­го концепту та природи іншого концепту і є інтелектуальне передрозуміння, яке, хоч і є останньою стадією передрозумін - ня як такого, але саме на цьому рівні проявляється метафоричність мислення

[1] . Таким чином, розширення емпірич­них знань про одне суще на інше пе­реносить абстрактні концепти, поки що невідомі індивіду, зі статусу ноумена до статусу феномена. Інтенційність досві­ду в цьому випадку виступає ключовим компонентом свідомості: індивід перед­бачає можливість застосування досвіду знання про один об’єкт на інший об’єкт. Звідси випливає основна ціль метафори

— розширити значення та вживаність поняття про феномен. Тому метафора існує здебільшого не у сфері реально­го використання права, а у сфері його доктринального вивчення. Методологіч­но це дуже важливо та корисно. Нап­риклад, сприйняття права за допомогою розширення емпіричної екстраполяції категорії «правове» на моральне та етич­не поле привело до створення концепції природного права — адже природне праворозуміння починається там, де суспільство вбачає потребу в розширен­ні механізмів задоволення потреб, які не можуть більше підтримуватися юри­дичними засобами [2]. Іншими словами, метафора в праві у самому широкому сенсі дозволяє назвати правовим усе, що на етапі передрозуміння правовим не є: правове мислення, правові емо­ції тощо. Такий феноменологічний під­хід до метафоричної природи не лише правових цінностей, але й цінностей в праві загалом дозволяє більш детально збагнути процес філіації цінностей в рамках правової сфери. Метафоризація позанормативних категорій шляхом роз­гляду їх під кутом зору правової теорії безперечно актуалізує предмет інтенції, в ньому починають вбачатися правові риси, що в кінцевому підсумку може привести до філіації такої категорії в право.

В контексті досягнень правової ак­сіології теорія метафори як герменевти - ко-феноменологічного підходу набуває нових рис і якостей. Зазвичай герменев­тику в праві в найширшому сенсі вико­ристовують для того, щоб обґрунтувати та підтвердити цінність традиції. Герме­невтика пов’язується з існуванням різ­номанітних правових систем, правових сімей, оскільки свобода, демократія, від­повідальність по-різному трактуються в праві різноманітних цивілізацій. На цьо­му шляху розкриваються перспективи самостійного існування національних правових культур, у тому числі право­вої культури України із особливим ба­ченням проблеми прав людини, право­вої держави, розподілу влади, місцевого самоврядування і так далі [3].

Таким чином, герменевтика виступає методом апологізації права — створен­ня певної доктринальної сфери, в рам­ках якої можна говорити про українсь­ке право, німецьке право, французьке право. У найбільш широкому розумінні, апологія права — це глобальній шлях його розвитку, що базується на певних ключових парадигмах і цінностях. В на­уковій літературі зазначається, що су­часна апологізація повинна будуватися на принципі висування суб’єкта права в центр правового розвитку. На цьому шляху вбачається трансформація ролі права від засобу регуляції до засобу координації. Це перетворює право на ціннісно-нормативну систему з ієрархі - зованою структурою цінностей в праві [4]. Апологія права вибудовується на засадах герменевтики — інтерпретації правових цінностей крізь призму пра­вової реальності конкретного суспіль­ства. У цьому сенсі апологія виступає своєрідним опозитом глобалізації права. Але у цього висновку є інша сторона.

Якщо за допомогою герменевтики створюється можливість успішної аполо - гізації права, то так само герменевтично можна обґрунтувати всезагальність пра­вових цінностей. Складовою герменев - тичної філософії можна вважати теорію гештальту. її сутність полягає у тому, що свідомість людини має тенденцію сприймати речі у завершеній формі, повноті, цілісності і водночас простоті. Гештальт є цілісність. Але якщо існує цілісність, то мають бути частки цієї цілісності (кластери). У сфері людсь­кої свідомості ціле передує частці. Не ціле виникає з часток, а частка з цілого. Крім того, цілому притаманні властиво­сті, які неможна звести до простої суми властивостей часток. Тому частка виз­начається цілим [5]. Оскільки культур­ні цінності глибоко метафоричні, вони виражаються в багатоманітних образах та смислах, можна говорити, що різни­ця розуміння правових цінностей — це не різниця значень категорій, а різна концептуалізація єдиного гештальту, частки якого детерміновані свідомістю. З цієї позиції можна піддати сумніву популярне в наші часи твердження про відсутність єдиних правових цінностей в людській цивілізації.

Метафора правової цінності поля­гає у культурній детермінації глибоких, архетипових категорій, які властиві свідомості будь-якої людини. Правове мислення саме по собі є метафоричним: пояснення правових явищ завжди відбу­вається через інші явища. Таким чином, пояснення правових категорій відбу­вається за принципом герменевтичного кола. При цьому усвідомлення правових цінностей незалежно від волі індивіда буде базисом передрозуміння явища. Але правові цінності не можна називати базисними концептами та неподільними примітивами, вони не виступають клас­терами, вони є ідеями гештальту права, бо головна риса гештальту, що відрізняє його від суми властивостей кластерів,

— це наявність цілі. Кластерами висту­пають найбільш конкретизовані регуля­тори — норми права.

Як видно з цієї гіпотези, метафорич­ність правової цінності робить її моду­сом, тобто формою, типом пізнання аксіосфери права того чи іншого сус­пільства. За відсутності єдиного моду­су правової цінності пізнання правової системи, відмінної від детермінованої індивідом, було б неможливим. Мета­форичне пізнання правової цінності від­бувається таким чином.

Одна правова цінність інтерпретуєть­ся в різноманітних концептах: припус­тімо, існує дві первинні аксіосфери (джерело і ціль). Вони комбінуються за допомогою певного структурного відоб­раження (екстраполяція досвіду), що породжує третю, комбіновану, незалеж­ну від первинних, аксіосферу, що несе результативну інтегративну структуру. Цей процес зміщення концептів може відбуватися лише в площині родових просторів — певною часткою правосві­домості, в рамках якої можлива екстра­поляція досвіду із найменшими втра­тами та викривленнями із джерела до цілі. Якщо ж це неможливо, метафора набуває рис нового концепту (проміж­ного), який містить у собі досвід пізнан­ня первинної правової цінності та перед - розуміння її інтерпретації в цілі.

У процесі інтеграції та наступного зміщення правових цінностей відбува­ються такі три процеси: «композиція», «завершення» і «розвиток». Перше, що відбувається — композиція, що дозволяє проектування змісту джерела на ціль та результативну аксіосферу. Тут важли­во відмітити, що в цей процес включені особистісне розуміння та асоціювання, котрими керує суб’єкт. Завершення

— процес, у результаті якого отримана змішана аксіосфера (вихідний простір), а саме її структура, екстрапольована від джерела до цілі, співвідноситься з ін­формацією в довгостроковій пам’яті, ак­сіосфера, що пізнається, зіставляється із власним правовим досвідом дослідника. І розвиток — наступне інтелектуальне моделювання змішаного концепту. Піс­ля того, як встановлюються зв’язки з довгостроковим знанням про зміщення, суб’єкт може розвивати та будувати по­дальші моделі буття змішаної аксіосфе - ри, тобто робити певні висновки про ефективність аксіосфери іншої правової системи [6].

Така модель дозволяє говорити про існування єдиних правових цінностей в усіх правових системах. Основою для такого ствердження виступає хоча б той факт, що право як абсолютна цінність, «річ сама по собі», гештальт, в усіх пра­вових системах переслідує ті ж самі цілі, що випливають із його аксіосфери, основні компоненти якої — справед­ливість, порядок, рівність, правосуддя і так далі. Метафоричність цих правових цінностей полягає в тому, що їх значен­нєве поле дуже широке, тому й екстра­поляція властивостей однієї правової цінності на іншу можлива в рамках усіх правових систем.

Втім, такий модус пізнання ак - сіосфери ефективний не лише в пло­щині компаративістського аналізу, але й у пізнанні аксіосфери права як такої: адже у кожного дослідника структури правових цінностей існує власне пе - редрозуміння, а отже, і метафори як аксіосфери в цілому, так і окремих її компонентів. У цьому проявляється уні­кальність правових цінностей як засобу пізнання: вони одночасно є компонента­ми передрозуміння і частками цілого у герменевтичному колі безпосереднього пізнання.

Використання метафори правової цінності тісно пов’язане з можливістю міфологізації такої цінності, створенням хибних апологізацій. Наприклад, обрана в Україні стратегія розвитку права на всебічне використання законодавчого права та кодифікації, в поєднанні з мі­фами про народовладдя, правову держа­ву, прямої дії закону тощо, призводить до падіння рівня легітимності правової системи [7].

Тому важливо відмітити, що філіація правових цінностей (а вона безпосеред­нім чином впливає на апологію права)

— глибоко акультураційний процес, який потребує зваженості та обереж­ності. Ось чому безпосередній акуль - турації правових цінностей повинна передувати їх метафоризація як екстр - поляція правового досвіду.

Ключові слова: правова аксіологія, цінності в праві, аксіосфера права, пра­вова герменевтика, феноменологія.

З позицій філософської герменев­тики та теорії метафори обґрунто­вується роль правових цінностей у механізмі пізнання аксіосфери пра­ва. Метафоричний характер право­вої цінності полягає у розширенні меж правового досвіду та залучення абстрактних категорій, що лежать за межами права, та їх екстраполя­ції на правову сферу. Теорія мета­фори правової цінності дозволяє та­кож проводити компаративістський аналіз в рамках зіставлення цілей гештальту права різних правових систем.

Keywords: legal axiology, values in law, law axiosphere, legal hermeneutics, phenomenology.

In the article grounded the role of the legal values in the mechanism of law axiosphere cognition from the point of view of legal hermeneutics and meta­phor theory. The metaphor role of legal values is to extend the legal experience and bringing in the legal sphere the ab­stract categories. Metaphor theory also allow to make a comparative analysis of legal systems in the way of law gestalt comparing.

Література

1. Лакофф Дж. Метафоры, которыми мы живем : пер. с англ. / Дж. Лакофф, М. Джонсон ; под ред. А. Н. Баранова. — М. : Едиториал УРСС, 2004. — С. 27.

2. Рабінович П. Праворозуміння «при­родне» та «легістське»: неминучість спів­існування / / Право України. — 2009. — № 3. — С. 68.

3. Оборотов Ю. М. Теорія держави і права (прагматичний курс): [екзамен. довід.! / Ю. М. Оборотов. — О. : Юрид. л-ра, 2006. — С. 17.

4. Оборотов Ю. Н. Апология права [тезиси] / / Правове життя сучасної України : тези доп. Міжнар. наук. конф. проф.-викл. і асп. складу [«Правове жит­тя сучасної України»], (Одеса, 5—6 черв.

2009 р.) / Одес. нац. юрид. акад. — О. : Фенікс, 2009. — С. 78.

5. Дудченко В. В. Традиція правового розвитку: плюралізм правових вчень : [мо­нографія] / В. В. Дудченко. — О. : Юрид. л-ра, 2006. — С. 29.

6. Fauconnier G. Metaphor, Metonymy, and binding / G. Fauconnier, M. Turner // Metaphor and metonymy in comparison and contrast/ed. By Renü Dirven; Ralf Pörings. — Berlin ; New York : Mouton de Gruyter, 2003. — P. 477—478.

7. Введение в украинское право / [С. В. Кивалов, Ю. Н. Оборотов, П. П. Му - зыченко и др.] ; под ред. С. В. Кивалова, Ю. Н. Оборотова. — [2-е изд.]. — О. : Юрид. л-ра, 2009. — С. 143—144.