joomla
ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗБУДОВИ В СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІЙ (ДУХОВНІЙ) СФЕРІ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ: ПІДСУМКИ, ПРОБЛЕМИ, ПЕРСПЕКТИВИ
Юридичний вісник


УДК 351.84/85 (477)

Б. Пережняк,

Кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Становлення та розвиток України як суверенної, демократичної держави, в якій діють принципи поділу влади і верховенства права, вимагало вжиття заходів щодо формування і подальшого вдосконалення національного законодав­ства, забезпечення якості ухвалюваних нормативно-правових актів, їх відповід­ності до потреб правового регулювання суспільних відносин, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, особливо у сфері утвердження і забез­печення прав і свобод людини [1].

За 20 років незалежності Україн­ська держава має певні досягнення в соціально-культурній (духовній) сфе­рі: перехід на нову структуру, термін і зміст навчання, сприяння розвитку об­дарованої молоді, визначення пріоритет­них напрямів розвитку вітчизняної на­уки, відродження культури і мистецтва, туризму.

Характерною рисою соціально-куль­турної сфери є те, що вона пов’язана не тільки з матеріальними цінностями, але й значною мірою з духовними потреба­ми громадян. Законодавство в цій сфері покликано забезпечити естетичне і мо­ральне виховання людини, її навчання, задоволення соціально-культурних по­треб.

Важливим засобом здійснення дер­жавної політики у сфері соціально - культурного (духовного) будівництва є законодавство. За предметом і спрямо­ваністю правового регулювання законо­давство в цій сфері підрозділяється на окремі підгалузі: освіта, наука, культу­ра. Розвитку й удосконаленню законо­давства, що регулює багатогранні сус­пільні відносини в цій сфері, у сучасних умовах приділяється значна увага.

У Концепції розвитку законодавства України, розробленої Інститутом дер­жави і права ім. В. М. Корецкого НАН України, передбачено, зокрема, що роз­виток законодавства повинен здійсню­ватися відносно: а) традиційних галузей і інститутів права; б) сфер суспільної ді­яльності, що охоплюються комплексни­ми галузями законодавства; в) основних напрямів діяльності (функцій) держави. Виходячи з цього, повинне вдоскона­люватися і розвиватися законодавство, зокрема, в окремих сферах духовно­го життя суспільства — освіти, науки, культури, мови, релігії, видавничої, бі­бліотечної, музейної, архівної справи, охорони пам’яток історії і культури і т. п.

Незважаючи на соціально-правову значимість, проблема вдосконалення нормативно-правової бази соціально - культурного будівництва в Україні не одержала ще належної уваги в дослі­дженнях учених-юристів. Аналіз розвит­ку законодавства в цій сфері представ­лений окремими статтями, фрагментами монографічних робіт, підручників [2].

1. Надзвичайно важливою «цеглою» в правовому фундаменті незалежної Української держави став прийнятий

23 травня 1991 р. Закон «Про освіту», що регулює суспільні відносини у сфері


Виховання, навчання, професійної, на­укової підготовки громадян. Його спра­ведливо можна вважати своєрідною «конституцією» освіти.

10 Лютого 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про професійно-технічну освіту». Цей За­кон визначає правові, організаційні та фінансові основи функціонування і роз­витку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професій­ної самореалізації особистості й забез­печення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках.

13 травня 1999 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про загальну середню освіту». Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові осно­ви функціонування і розвитку системи загальної освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного сус­пільства в Україні.

У 2000 р. був прийнятий Закон Укра­їни «Про позашкільну освіту».

11 Липня 2001 р. Верховна Рада при­йняла Закон України «Про дошкільну освіту», що визначає правові, органі­заційні та фінансові основи функціону­вання і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, вихо­вання і навчання дитини, ґрунтується на об’єднанні сімейного і суспільного виховання, досягненнях вітчизняної на­уки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні.

17 січня 2001 р. Верховна Рада прий­няла Закон України «Про вищу освіту». Цей Закон спрямований на врегулюван­ня суспільних відносин у сфері навчан­ня, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює пра­вові, організаційні, фінансові та інші основи функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалі - зації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Створення незалежної Української держави поставило перед управлінням наукою якісно нові завдання. Виникла насущна потреба вдосконалення систе­ми і структури державних і громадських органів управління нею, організації нау­кових досліджень і розробок, підвищен­ня ефективності наукових досліджень.

З прийняттям 13 грудня 1991 р. За­кону «Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяль­ності» в Україні почався процес ство­рення правових основ державної полі­тики у сфері науки і науково-технічної діяльності. Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові основи функ­ціонування і розвитку науково-технічної діяльності, забезпечення потреб сус­пільства і держави в технологічному розвитку.

Нині цей Закон діє в редакції від 1 грудня 1998 р. за назвою: Закон Укра­їни «Про наукову і науково-технічну ді­яльність».

25 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон «Про науково - технічну інформацію».

Цей Закон визначає основи держав­ної політики у сфері науково-технічної інформації, порядок її формування і ре­алізації в інтересах науково-технічного, економічного і соціального прогресу кра­їни. Метою Закону є створення в Укра­їні правової бази для одержання і вико­ристання науково-технічної інформації.

10 лютого 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу», що визначив правові, організаційні та фінансові основи експертної діяльності в науково-технічній сфері, а також за­гальні основи і принципи регулювання суспільних відносин у сфері організації і проведення наукової і науково-технічної експертизи з метою забезпечення нау­кового обґрунтування структури і змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, наукових, науково-технічних, соціально-економічних, екологічних програм і проектів, визначення напря­мів науково-технічної діяльності, аналі­зу й оцінки ефективності використання науково-технічного потенціалу, резуль­татів дослідження.

Сучасний розвиток українського сус­пільства вимагає подальшого, прогресив­ного врегулювання суспільних відносин у галузі вищої освіти. Потрібно встано­вити нові, сучасні, з врахуванням євро - інтеграційного курсу України, правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створити умови для самореалізації осо­бистості, забезпечення потреб суспіль­ства і держави у висококваліфікованих кадрах. На це і спрямована нова редак­ція Закону «Про вищу освіту», який по­дано Кабінетом Міністрів України до розгляду у парламент.

Цей законопроект має численні су­перечності, певні зауваження і запере­чення з боку громадськості. На думку Голови Громадської ради освітян і на­уковців України С. Ніколаєнка, запро­понований урядом проект закону «Про вищу освіту», без сумніву, розв’яже окремі проблеми, проте радикального оновлення в діяльності вищої школи, підвищення її якості не принесе. В ситу­ації, що склалася, на його думку, краще було б підготувати закон про внесення змін і доповнень до деяких законодав­чих актів з питань вищої школи — од­ночасно до Бюджетного, Податкового, Земельного кодексів, самого Закону про «Про вищу освіту» та інших зако­нів. «Це був би швидкий і ефективний законодавчий шлях, який дав би укра­їнським університетам змогу отримати необхідну підтримку» [3].

2. Законодавство є важливим за­собом проведення державної політи­ки в сфері культури. За предметом і спрямованістю правового регулювання законодавство в цій сфері підрозділя­ється на окремі підгалузі: законодав­ство про культуру і мистецтво, про кі­нематографію, про бібліотечну справу, про архівну справу, про телебачення і радіомовлення, про видавничу справу тощо.

Сучасна стратегія розвитку сфери культури в Україні та її перспективи ви­значені державою в кількох концепціях та програмах:

- Загальнодержавна програма розвитку національної кіноіндустрії на 2003-2007 рр. (затверджена Законом України від 25 грудня 2002 р.);

- Концепція державної політики в галузі культури на 2005-2007 рр. (за­тверджена Законом України від 3 берез­ня 2005 р.);

- Про першочергові заходи щодо збагачення та розвитку культури і ду­ховності українського суспільства (Указ Президента України від 24 листопада

2005 р. № 1647/2005);

- Концепція державної програми роз­витку архівної справи на 2006-2010 рр. (схвалена розпорядженням Кабінету Мі­ністрів України від 23 серпня 2005 р.);

- Державна програма розвитку куль­тури на період до 2007 р. (схвалена роз­порядженням Кабінету Міністрів Украї­ни від 6 серпня 2003 р. № 1235).

Досягнення визначених у державних концепціях цілей і завдань державної політики в певних галузях соціально - культурного будівництва має забезпе­чувати посилення законотворчості в цій сфері.

До 1992 р. законодавство України з питань культури не мало єдиного ба­зового системоутворюючого акта. Воно складалося із сукупності досить розріз­нених за конкретним змістом в основ­ному галузевих нормативних актів, що регламентували діяльність суб’єктів та об’єктів управління у сфері мистецтва, культурно-просвітницької роботи, кіне­матографії, телебачення і радіомовлен­ня, видавничої справи тощо.

14 лютого 1992 року Верховна Рада України прийняла «Основи законодав­ства України про культуру», які визна­чали правові, економічні, соціальні, ор­ганізаційні засади розвитку культури в Україні, регулювання суспільних відно­син у сфері створення, поширення, збе­реження та використання культурних цінностей. Норми цих Основ були спря­мовані на реалізацію суверенних прав України у сфері культури; відродження і розвиток культури української нації і культур національних меншин, які про­живають на території України; забезпе­чення свободи творчості, вільного роз­витку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості; реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей; соці­альний захист працівників культури; створення матеріальних і фінансових умов розвитку культури.

Суттєвим кроком розвитку законо­давства про культуру стало прийняття Законів України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992), «Про телебачення і радіомов­лення» (1993, нова редакція 2006 р.), «Про національний архівний фонд і ар­хівні установи» (1993), «Про музеї та музейну справу» (1995), «Про інформа­ційні агентства» (1995), «Про бібліотеки та бібліотечну справу» (1995), «Про ви­давничу справу» (1997), «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлен­ня України» (1997), «Про кінематогра­фію» (1998), «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» (1 999), «Про охорону культурної спад­щини» (2000), «Про державну підтрим­ку книговидавничої справи в Україні» (2003), «Про театри і театральну спра­ву» (2005), «Про Концепцію державної політики в галузі культури на 2005­

2007 роки» (2005), «Про внесення змін до статті 255 Кодексу України про адмі­ністративні порушення щодо порядку та умов демонстрування і розповсюдження фільмів в Україні» (2006) тощо.

14 грудня 2010 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про культуру» [6]. Цей Закон визначає пра­вові засади діяльності у сфері культури, регулює суспільні відносини, пов’язані із створенням, використанням, розпо­всюдженням, збереженням культурної спадщини та культурних цінностей, і спрямований на забезпечення доступу до них.

Структурно він складається з деся­ти розділів: Розділ І. Загальні положен­ня. Розділ II. Права і обов’язки у сфері культури. Розділ III. Діяльність у сфе­рі культури. Розділ IV. Базова мережа закладів культури. Розділ V. Фінансу­вання і забезпечення господарської ді­яльності закладів. Розділ VI. Соціальні гарантії працівників у сфері культури. Розділ VII. Участь громадськості у роз­витку сфери культури. Розділ VIII. Між­народні культурні зв’язки. Розділ IX. Відповідальність за порушення законо­давства про культуру. Розділ X. Прикін­цеві положення.

Новий Закон України «Про культу­ру» покликаний осучаснити всю сис­тему принципів і механізмів державної культурної політики.

Потрібно також удосконалити систе­му бюджетного фінансування культури, головним інструментом якої має стати запровадження конкурсних грантових механізмів для підтримки мистецьких проектів творчої молоді і творчих спі­лок, а також удосконалити систему роз­поділу міжбюджетних трансфертів під час формування видатків на культуру в регіонах. Треба прийняти і впровадити в життя вже підготовлені законопроек­ти щодо підтримки українського кінема­тографа, зберегти чинні пільги для укра­їнського книговидання тощо.

Українське законодавство у сфері культури увібрало в себе практично весь позитивний досвід, накопичений демократичними інститутами в регу­люванні й реалізації принципу свобо­ди літературної і художньої творчості, охорони культурної спадщини, збере­ження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цін­ність.

Після прийняття нового Податко­вого кодексу в Україні було скасовано гастрольний збір, кошти з якого спря­мовувалися на підтримку гастролей українських театральних і музичних ко­лективів. Міністерство культури Украї­ни підготовило зміни до Закону «Про га­строльні заходи в Україні», які дозволять виправити ситуацію [4]. Проте прийнят­тя Верховною Радою України 18 жовтня

2011 р. в першому читанні законопроек­ту «Про внесення змін до Закону Укра­їни «Про гастрольні заходи в Україні» викликало серйозні дискусії [5]. Думка і пропозиції, висловлені на громадських слуханнях (організатор — Комітет з пи­тань промислової та регуляторної полі­тики і підприємництва Верховної Ради України) та «круглому столі» Міністер­ства культури України, будуть врахова­ні при доопрацьовані цього документа перед поданням його до парламенту на друге читання.

Узагальнюючи вищезазначене, слід підкреслити, що в Україні в рамках довгострокової державно-правової, що включає і конституційну і адміністра­тивну, реформи, відбувається вдоско­налення вітчизняної правової системи, наближення її до світових європейських стандартів, створюється, розвивається і вдосконалюється чинне законодавство. Ці процеси в повній мірі оновлюють за­конодавство в соціально-культурній (ду­ховній) сфері — освіти, науки і куль­тури, — однієї з пріоритетних сфер суспільних відносин.

Ключові слова: законодавство, соціально-культурна (духовна) сфера, закони, що регулюють відносини у сфе­рі освіти, науки і культури.

Досліджуються питання станов­лення сучасного стану і перспекти­ви розвитку законодавства, що регу­лює відносини в соціально-культурній (духовній) сфері незалежної України: освіті, науці й культурі.

Исследуются вопросы становле­ния современного состояния и пер­спектив развития законодатель­ства, регулирующего отношения в социально-культурной (духовной) сфере независимой Украины: образо­вании, науке и культуре.

The article examines the problems of the emergence of modern state and prospects of legislation that govern the relationships in socio-cultural (spiritu­al) sphere of independent Ukraine: edu­cation, science, culture.

Література

1. Проблеми розвитку конституційного законодавства України : зб. висновків Євро­пейської Комісії «За демократію через пра­во» (Венеціанської комісії) : пер. з англ. — К. : Парламент. вид-во, 2010. — С. 7.

2. Адміністративне право України : підручник / за заг. ред. С. В. Ківалова. —

О. : Юрид. літ., 2003. — С. 511-523; Селі - ванов А. О. Наука і закон. Перший досвід системного аналізу законодавства у сфері науки і науково-технічної діяльності / Се­ливанов А. О. — К. : Логос, 2003.

3. Ніколаєнко С. Вища освіта потребує справжньої підтримки / С. Ніколаєнко // Голос України. — 2011. — 26 листопада.

4. Минкульт — за аншлаг! // Зеркало недели. — 2011. — № 44. — 3-9 дек. — С.13.

5. Стельмашевская О. Опасные гастро­ли. Культурная индустрия под «топором» репрессивного закона / О. Стельмашевская / / Зеркало недели. — 2011. — № 44. — 3-9 дек. — С. 1, 13.