joomla
Захист корпоративних ПРАВ: співвідношення категорій «форми захисту», «способи захисту» та «засоби захисту» (сучасні погляди та концепції)
Юридичний вісник


УДК 347.721.036(477)

О. Бігняк,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри права інтелектуальної власності та корпоративного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Право покликано захищати інтереси, при цьому захист складає невід’ємну частину права і розглядається науков­цями по-різному: як міра дозволеної по­ведінки; як система правового регулю­вання; як гарантія прав; як примусовий спосіб здійснення порушеного права з метою його відновлення; як комплекс погоджених організаційних заходів; як сукупність мір правоохоронного харак­теру; як діяльність тощо. Одні концеп­ції зосереджуються на матеріально-пра­вовій стороні категорії захисту, інші на процесуальній стороні, а деякі захист трактують занадто широко в якості пра­вових норм.

Між тим, кожна галузь як матеріаль­ного, так і процесуального права міс­тить інститут захисту, при цьому жодна з них не наводить визначення даній ка­тегорії. Наукові роботи у більшій своїй частині сконцентровані на аналізі форм і способів захисту, при цьому не роз­діляючи їх та залишаючи поза увагою взаємозв’язок з іншими правовими ка­тегоріями, особливості захисту, що обу­мовлені розбіжностями предмету право­вого регулювання.

На сьогодні для науки цивільного права актуальним є дослідження ціліс­ної системи захисту корпоративних прав для удосконалення діючого законо­давства, для прийняття нових норматив­но-правових актів, для правозастовчої діяльності, а також для правозахисних інститутів інших галузей права.

Метою статті є визначення поняття захист корпоративних прав та аналіз ха­рактерних ознак, проведення досліджен­ня таких категорій як «форми захисту», «способи захисту» та «засоби захисту», їх співвідношення із категорією «захист прав».

Питанням захисту прав приділя­ли увагу такі учені, як Ю. Ф. Бєспа - лов, О. П. Вершинін, Л. М. Звягинце­ва, І. Г. Побірченко, Ю. Д. Притика, З. В. Ромовська, І. В. Спасибо-Фатеєва, Н. А. Чечина та ін.

Право на захист є самостійним суб’єктивним правом, що має матеріаль­но-правову природу та є передумовою виникнення процесуальних відносин. Так, суб’єктивне право на захист скла­дається з можливості здійснення пра­вомочною особою власних позитивних дій; можливості вимоги відповідної по­ведінки від зобов’язаної особи; вико­ристання державно-примусових заходів стосовно осіб, які порушили юридичний обов’язок. Корпоративні права, як й інші права учасників цивільного обігу, є суб’єктивними правами та право на за­хист є невід’ємною гарантією здійснення корпоративних прав та інтересів, що ви­пливає з приписів ст. 15 Цивільного ко­дексу України. Потреба у захисті корпо­ративних прав виникає у разі порушення або зловживання такими правами, у разі виникнення спору щодо таких прав.

Захист є складовою прав його носія, що вживаються для відновлення або припинення порушуваних прав, який опосередковується певними формами.

У енциклопедичному значенні під захистом розуміють комплексну сис­тему заходів, вживаних для забезпе­чення вільної і належної реалізації суб’єктивних прав, включаючи судовий захист, законодавчі, економічні, органі­заційно-технічні і інші засоби і заходи, а також самозахист цивільних прав [1, 169].

І. В. Спасибо-Фатеєва розглядає за­хист як міру дозволеної поведінки пра­вомочної особи, що виражена в мож­ливості самостійно або за допомогою юрисдикційних органів застосувати до зобов’язаної особи заходи державно - примусового характеру з метою усунен­ня перешкод у здійсненні суб’єктивного права або відновлення його у поперед­ній стан чи покарання за порушення [2, 234]. Ю. Д. Притика також підхо­дить до захисту прав як до юридичної діяльності, спрямованої на усунення пе­решкод на шляху здійснення суб’єктами своїх прав та припинення правопору­шення, відновлення положення, що іс­нувало до порушення [3, 16].

Піддаючи сумніву викладені пози­ції, слід зазначити, що захист вклю­чає в себе елементи як матеріального, так і процесуального порядку, вони є взаємозв’язані та доповнюють один од­ного, а акцент на діяльність (визначен­ня тільки процесуально-правової сторо­ни) звужує предмет дослідження даного явища. Тим більше, захист права не є мірою дозволеної поведінки, скоріше всього це стосується форм та засобів за­хисту, які розглядаються як закріплені охоронною нормою закону або договору допустимі дії, спрямовані на поперед­ження, припинення порушення прав, а так само на їх відновлення. Захист не може розглядати тільки як діяльність, дане визначення характерне для форм захисту, які опосередковуються діяль­ністю, яку ми поділяємо на процесуаль­ну діяльність та процедурну діяльність направлену на вирішення спорів. Слуш­ною є концепція І. Г. Побірченка, що форми правового захисту у відношенні між соціалістичними організаціями ма­ють принципові відмінності від форми правового захисту за участю громадян [4, 19], від яких і буде залежати про­цесуальна або процедурна діяльність учасників.

Поряд з цим, слід врахувати, що за­хист може бути виражений не лише в формі діяльності відповідних органів, захист прав може бути виражений в рамках охоронного матеріального пра - вовідношення (акціонер, засновник — господарське товариство).

В. П. Грибанов зазначає, що за своїм матеріально-правовим змістом захист включає в себе: по-перше, можливість уповноваженої особи використовува­ти дозволені законом засоби власного примусового впливу на правопоруш­ника, захищати належне йому право власними діями фактичного порядку (самозахист цивільних прав); по-друге, можливість застосування безпосеред­ньо самою уповноваженою особою юри­дичних заходів оперативного впливу на правопорушника; по-третє, можливість уповноваженої особи звернутися до компетентних державних чи громадсь­ких органів з вимогою спонукання осо­би до певної поведінки [5, 107].

Враховуючи особливості корпоратив­них відносин, слід зазначити, що їм не характерні стадії захисту прав та інтере­сів сформульовані ученими-правниками [6, 6-8], а саме: виникнення конфлікту (наявність збитку, порушення прав та інтересів); документальна фіксація кон­флікту (у тому числі встановлення при­чинного зв’язку); оперативний захист прав (відмова від оплати рахунків та ін.); претензійна робота; примусовий захист (позов); виконання судового рішення. У корпоративних відносинах до стадій захисту прав скоріше всього відносять­ся: наявність конфлікту — позасудовий захист — судовий захист, а віднесення до стадії захисту прав — виконання су­дового рішення — взагалі є спірним.

Поряд з відсутністю в законодавс­тві визначення «захист права», неод­нозначністю доктринальних підходів, національне законодавство не містить й поняття «форма захисту», навіть не оперує таким терміном, підмінюючи або використовуючи терміни «порядок захисту», «способи захисту». Однак «засоби» та «форми» захисту є не то­тожними поняттями, всі вони входять до системи захисту, але означають різні його складові.

В. В. Бутнєв визначає форму захис­ту як комплекс погоджених організацій­них заходів щодо захисту суб’єктивних прав, що протікають у рамках єдиного правового режиму [7, 17].

В. В. Дунаєв під формою захисту цивільних прав визначає дії, засновані на нормі права або договорі, що проті­кає або у рамках правової процедури, або без неї, спрямовані на попереджен­ня, припинення порушення прав і їх відновлення, здійснювані спеціальним юрисдикційним органом або самим пра- вовласником [8]. Інші науковці під фор­мою захисту вбачають «определенный порядок защиты прав и интересов, осу­ществляемый тем или иным юрисдик­ционным органом в зависимости от его природы» [9, 6; 10, 12-14; 11, 7].

Враховуючи напрацювання стосов­но видів форм захисту цивільних прав, слід констатувати що найбільш загаль­ною класифікаційною основою форм захисту корпоративних прав виступає суб’єкт, правомочний здійснювати за­хист суб’єктивних прав. Цьому слідують обґрунтовані твердження Г. А. Сверд­лика і Е. Л. Страунінга [12, 37] про те, що форма захисту вказує на суб’єкта, що здійснює заходи захисту, тим са­мим визначаючи його в якості основної, кваліфікуючої ознаки однієї форми по відношенню до інших.

Отже, не піддаючи детальному аналі­зу існуючі теорії щодо класифікації видів форм захисту, слід зазначити, що учасники корпоративних відносин мо­жуть використати як юрисдикційну, так і неюрисдикційну форму захисту. Якщо з юрисдикційною формою захисту кор­поративних прав все зрозуміло, та за­конодавець чітко визначив підвідомчість корпоративних спорів господарським судам, слід зазначити, що не всі види неюрисдикційної форми захисту можуть використовуватися учасниками корпо­ративних відносин.

Так, до неюрисдикційної форми за­хисту відносять третейську (арбітраж­ну) форму захисту; примирювальні про­цедури; медіацію; позасудовий порядок; самозахист. Між тим, в разі захисту корпоративних прав учасники корпора­тивних відносин можуть використати практично всі види неюрисдикційної форму захисту, окрім третейської (арбіт­ражної) форми захисту. Такий висновок зроблено на підставі того що корпора­тивні спори є виключною підвідомчістю господарського суду та відповідно учас­ники корпоративних відносини, права й обов’язки яких регулюються корпора­тивним законодавством та установчими документами, не можуть за домовленіс­тю змінювати підвідомчість корпоратив­них спорів, самостійно здійснювати виб­ір права, що підлягає застосуванню до змісту їхніх правовідносин, навіть у разі наявності в корпоративних відносинах іноземного елементу. Про неможливість обрання третейської (арбітражної) фор­ми захисту корпоративних прав свідчить Рекомендація Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04­5/14 «Про практику застосування за­конодавства у розгляді справ, що ви­никають з корпоративних відносин». Господарські суди, вирішуючи спори між акціонерами з питань корпоративно­го управління, повинні враховувати, що укладені між акціонерами — іноземни­ми юридичними або фізичними особами угоди (правочини) про підпорядкування питань корпоративного управління іно­земному праву порушують публічний порядок і згідно із ст. 228 ЦК України є нікчемними. Учасники господарських товариств незалежно від суб’єктного складу акціонерів не вправі також під­порядковувати розгляд корпоративних спорів, пов’язаних з діяльністю госпо­дарських товариств, які зареєстровано в Україні, зокрема, таких, що виплива­ють з корпоративного управління, між­народним комерційним арбітражним су­дам [13].

Отже, наявність певної кількості форм захисту прав ставить перед суб’єктом корпоративних відносин питання щодо ефективності та доцільності використан­ня тої або іншої форми захисту. При цьо­му, учасники корпоративних відносин у зв’язку із специфікою, пов’язаною із суб’єктами та змістом корпоративних відносин, не можуть використати всі існуючі види форм захисту. Врахову­ючи суб’єктний склад корпоративних відносин, імперативність регулювання їх лише національним законодавством, звернення до такого виду неюрисдикцій - ної форми захисту як третейські (арбіт­ражні) інституції неможливе.

Специфіка зв’язків, які виникають у корпоративних відносинах між їх учас­никами, передбачає використання при захисті корпоративних прав адміністра­тивної форми захисту. О. Р. Кібенко зазначала: «...права акціонерів можуть захищатися різними способами: 1) внут­рішніми (корпоративними) — самоза­хист; 2) шляхом звернення до ДКЦПФР (адміністративний, позасудовий поря­док); 3) в судовому порядку» [14, 248]. Адміністративна форма захисту харак­теризується тим, що спір вирішується органом, який не є учасником спірного правовідношення, але пов’язаний з од­ним або декількома учасниками спірно­го правовідношення відповідними пра­вовими організаційними відносинами. Таким органом є Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, на яку відповідно до Указу Президен­та України «Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 23.11.2011 р. покладено завдання щодо захисту прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів та законодавства про акціонерні товариства, застосуван­ня санкцій за порушення законодавства у межах своїх повноважень [15].

Поряд з адміністративним захистом захист корпоративних прав відбуваєть­ся за допомогою цілої системи альтер­нативних процедур (консенсуальних процедур): посередництво, примирення, в основі яких лежить співробітництво сторін та які направлені на досягнення прийнятних домовленостей для сторін конфлікту. Так, спірні питання корпо­ративного характеру стають предметом розгляду органів управління товариств (загальні збори, наглядова рада, ревізій­на комісія); позасудового врегулювання спорів із залученням професійних осіб, які сприяють примиренню (медіація).

Для повного дослідження поняття «захист прав» поряд з «формою захис­ту» необхідно також розглянути понят­тя «способи захисту» і «засоби захисту» та визначити їх співвідношення.

Не можна погодитися з позицією Ю. Ф. Бєспалова, який під судовими способами захисту розуміє передбачені законодавством і вживані судом захо­ди державного примусу, спрямовані на примусову реалізацію прав і інтересів особи [16, 126]. Таке розуміння судових способів захисту звужує їх правову при­роду, крім цього, при захисті корпора­тивних прав особа має право самостійно обрати спосіб захисту, який передбаче­ний законодавством, та скористатися адміністративною формою захисту, від­повідно до якої уповноважені органи за­стосують міри примусу, які будуть спря­мовані на дієвий захист та реалізацію корпоративних прав.

До способів захисту корпоративних прав відносяться: відновлення поруше­них і визнання оспорених суб’єктивних прав, визнання недійсним відповідного рішення загальних зборів акціонерів (учасників) товариства чи наглядової ради товариства, переведення на акціо­нера прав та обов’язків покупця акцій у зв’язку з наявністю переважного пра­ва на придбання акцій, що продаються, іншими акціонерами товариства, усу­нення загрози порушення суб’єктивних прав, вплив на особу, винну в порушен­ні суб’єктивних прав, та ін. При цьому використання способів захисту корпо­ративних прав може бути здійснено в рамках статей 16 ЦК України та 20 ГК України.

Способи захисту цивільних прав, пе­релічені в ч. 2 ст. 16 ЦК України, ма­ють назву «захист цивільних прав та інтересів судом», в зв’язку з чим може скластися враження, що зазначені в ч. 2 ст. 16 ЦК способи можуть застосо­вуватися лише судом. Насправді, право на захист особа здійснює на свій роз­суд (ч. 1 ст. 20 ЦК України). А оскільки захист корпоративних прав може здій­снюватися у різних формах, то вибір способу захисту із переліку способів, визначених в ч. 2 ст. 16 ЦК України, залежить не стільки від форми захисту, скільки від специфіки права, що захи­щається, характеру порушення і відбу­вається з урахуванням встановлених законом меж здійснення суб’єктивного права на захист.

Таким чином, враховуючи існуючі способи захисту корпоративних прав, умовно їх можна згрупувати як способи профілактичного характеру та способи примусового здійснення прав і виконан­ня обов’язків, які отримали пряме за­конодавче закріплення, які не можуть бути залежними від форми захисту, але які залежать від змісту корпоративних прав та правомочностей органів управ­ління господарського товариства.

Застосування способів захисту кор­поративних прав забезпечується за до­помогою цілого ряду прийомів, які в юридичній науці називаються засобами захисту. Засоби захисту в даному аспек­ті можна підрозділити на декілька груп:

— засоби, вживані при судовій фор­мі захисту (позовна заява, заява, скар­га, судові акти, накази та ін.);

— засоби, вживані при адміністра­тивній формі захисту (заява, скарга, пропозиція, виконавчий припис нотаріу­са, рішення органів державної влади і органів місцевого самоврядування, при­йняті по зверненням громадян та ін.);

— засоби, вживані при самозахисті (утримання майна, заява про відмову виконання обов’язку та ін.).

Отже, як вибір способу захисту, так і вибір засобу захисту, залежать від змісту правовідносин та волевиявлення особи, що прибігає до захисту. Однак, якщо способи захисту визначаються нормами матеріального права, то фор­ми і засоби захисту регламентуються не тільки нормами процесуального, але й нормами матеріального права. Крім цьо­го, якщо «способи захисту» та «форми захисту» є самостійними категоріями, між якими існує тісний взаємозв’язок, то «форма захисту» та «засоби захисту» співвідносяться між собою як загальне і часткове.

У ході дослідження поняття захис­ту прав, аналізу співвідношень понять «форми захисту», «способи захисту», «засоби захисту» ми дійшли наступних висновків.

До характерних рис захисту корпо­ративних прав можна віднести те, що він:

— виникає в разі порушення чи створення реальної загрози порушення прав та інтересів;

— є правом кожної особи, чиї права та інтереси є порушеними або вважа­ються порушеними;

— містить матеріальну та процесу­альну складову;

— метою є припинення порушення, відновлення права або запобігання пра­вопорушенню;

— обумовлюється реалізацію від­повідних способів;

— має відповідну форму, що є об’єктивною необхідністю;

— засоби.

З точки зору широкого розуміння захисту прав, яка повинна ввібрати сучасні погляди та концепції, захист корпоративних прав — це комплексна система заходів матеріального та проце­суального порядку, що включає в себе форми, способи, засоби, які самостійно обираються особою, права та інтереси якої порушені, та застосовується для за­безпечення таких прав.

Складовими елементами захисту корпоративних прав є форми, засоби та способи. Слід зазначити, що у соціаль­но-юридичному значені це самостійні явища, хоча тісно пов’язані між собою, при цьому форми захисту та засоби за­хисту співвідносяться між собою як за­гальне і часткове.

Ключові слова: захист прав, кор­поративні права, форма захисту, спосіб захисту, засіб захисту.

У статті досліджується понят­тя захисту корпоративних прав, висвітлено співвідношення понять «захист прав», «форма захисту», «способи захисту», «засоби захис­ту».

В статье исследуется понятие за­щиты корпоративных прав, освеще­ны соотношение понятий «защита прав», «форма защиты», «способы за­щиты», «средства защиты».

The article examines the concept of protection of corporate rights, high­lights correlation between «protection», «a form of protection», «how to protect», «protection».

Література

1. Тихомирова Л. В. Юридическая эн­циклопедия / Л. В. Тихомирова, М. Ю. Ти­хомиров ; под ред. М. Ю. Тихомирова. — М., 1997. — С. 169.

2. Спасибо-Фатеева И. В. Акционерные общества: корпоративные правоотноше­ния / И. В. Спасибо-Фатеева. — Х. : Пра­во, 1998. — 256 с.

3. Притика Ю. Д. Поняття і диферен­ціація способів і захисту цивільних прав та інтересів //Вісник Київського національ­ного університету імені Тараса Шевченка.

— 2004. — № 60-62. — С. 16-19.

4. Побирченко И. Г. Хозяйственные споры и формы их решения : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / И. Г. Побирченко. — Х., 1971. — 43 с.

5. Грибнов В. П. Осущемствление и за­щита гражанских прав/ В. П. Грибанов.

— М. : Статут, 2000. — 411 с.

6. Побирченко И. Г. Формы защиты прав и соотношение материального и про­цессуального права в отдельных правовых інститутах / И. Г. Побирченко. — Кали­нин, 1978. — 185 с.

7. Бутнев В. В. К понятию механизма защиты субъективных прав // Субъек­тивное право: проблемы осуществления и защиты. — Владивосток, 1989. — 119 с.

8. Дунаев В. В. Понятие и виды форм защиты гражданских прав [Електрон­ний ресурс] // Сибирский юридический вестник. — 2003. — № 4. — Режим до­ступу : Www. law. edu. ru/doc/document. asp? docid=1149711#_ftn11.

9. Воложанин В. П. Несудебные формы разрешения гражданско-правовых споров / В. П. Воложанин. — Свердловск, 1974.

— 202 с.

10. Вершинин А. П. Способы защиты гражданских прав в суде : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.03 / Вершинин Александр Пав­лович. — СПб., 1998. — 420 с.

11. Шакарян М. С. Соотношение су­дебной формы с иными формами защиты субъективных прав граждан // Акту­альные проблемы защиты субъективных прав граждан и организаций. — М., 1985.

— С. 7-17.

12. Свердлык Г. А. Защита и самоза­щита гражданских прав : учеб. пособие / Г. А. Свердлык, Э. Л. Страунинг. — М. : Лекс-Книга, 2002. — 208 с.

13. Про практику застосування зако­нодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин : рекомендації Вищого господарського суду України від 28.12.2007 р. № 04-5/14 // Вісник гос­подарського судочинства. — 2008. — № 1.

— С. 22.

14. Кибенко Е. Р. Корпоративное право Украины : учеб. пособие / Е. Р. Кибенко.

— Х. : Фирма «Эспада», 2001. — 288 с.

15. Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку : Указ Прези­дента України від 23.11.2011 р. // Урядо­вий кур’єр. — 2011. — № 228.

16. Беспалов Ю. Ф. Семейно-правовое положение ребенка в Российской Федера­ции / Ю. Ф. Беспалов. — Владимир : ВГПУ, 2000. — 190 с.