joomla
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ СУДОВОЇ ВЛАДИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник


УДК 342.82(477)

В. Крижановський,

Суддя Приморського районного суду м. Одеси, здобувач кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Суверенна та незалежна Українська держава неможлива без неупередже - ного суду, який є гарантом законності. Судовий захист є найвищою формою га­рантії прав людини. Це підтверджується не лише свідомістю громадян демокра­тичного суспільства, а й конструкцією державного механізму [1], у тому числі судової системи і рівнем суддівського корпусу. Ці аспекти мають важливе значення, бо судове рішення є безпереч­ним, оскільки вважається, що найвища оцінка належить тільки одній з трьох гі­лок влади — судовій.

Судова влада в Україні виступає як основна юридична гарантія захис­ту прав і свобод людини і громадяни­на. Саме тому одним із найважливіших кроків на шляху здійснюваної в Україні судово-правової реформи та розбудови демократичної системи судової влади стала реалізація основоположних пра­вових гарантій здійснення правосуддя із забезпечення гарантованих Конститу­цією прав і свобод людини і громадяни­на [2].

Усі зусилля в судово-правовій рефор­мі спрямовані на реальне забезпечення ефективного захисту прав та свобод лю­дини і громадянина. Саме для цього в Україні здійснюються заходи щодо ство­рення на принципах територіальності та спеціалізації системи судів, яка б, з одного боку, була доступною для грома­дянина і дозволила б на високому про­фесійному рівні вирішувати конфлікти, що виникають у суспільстві, з іншого

— шляхом перевірки судових рішень в апеляційній і касаційній інстанціях максимальною мірою унеможливлювала судову помилку, забезпечувала однако­ве застосування законодавства, насам­перед, судами різних юрисдикцій, а на основі конкретних судових прецедентів

— і всіма державними органами, орга­нами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, тобто забезпечувала функціонування державного апарату на засадах закон­ності як основної умови побудови пра­вової держави.

Питання судового захисту прав людини і громадянина досліджува­лися в різних аспектах, зокрема, в рамках судово-правової реформи, у працях як зарубіжних (М. С. Матейко - вич, Н. Ю. Турищева, В. П. Кашепов, І. Б. Цимбаренко) [3], так і вітчизня­них вчених (С. В. Ківалов, В. В. Кри­венко, О. Г. Свида, М. М. Баранець, В. В. Колесниченко, Л. І. Григор’єва, В С. Стефанюк, А. Заєць, С. Штогун, П. В. Вовк) [4].

Проте, незважаючи на велику кіль­кість робіт зарубіжних і вітчизняних дослідників, присвячених дослідженню проблем судового захисту прав і свобод людини і громадянина, більшість аспек­тів його проблематики залишаються гостро дискусійними. Реалії сучасного державотворення в Україні, новий ви­ток судово-правової і адміністративної реформ вимагають подальшого вдоско­налення судового захисту в механізмі захисту прав і свобод громадян. Цьо­го вимагає і євроінтеграційний курс України.

Метою цієї статті є намагання про­аналізувати основні напрями і засади діяльності органів судової влади у за­безпеченні прав людини на сучасному етапі державотворення в Україні.

У забезпеченні прав і свобод грома­дян особлива роль належить судово-правовим інститутам, що здійснюють захист і охорону вищої цінності право­вої держави — людини, її прав і свобод. Отже, мета правової держави — захист прав людини, забезпечення гідності особистості як невід’ємного компонен­та культури суспільства, який втілив багатовікові уявлення про людину, що самовизначається, вільну від убогості, насильства, приниження. Захист прав людини — це, насамперед, діяльність уповноважених державою органів із запобігання правопорушенням або з відновлення порушених прав. Законо­давство України, передбачаючи форми захисту суб’єктивних прав і законних інтересів громадян, як одну з основних, найважливіших, закріплює судову.

Суди, відповідно до Конституції Ук­раїни, здійснюючи правосуддя по цивіль­них справах, виступають гарантом за­хисту прав людини, зокрема іноземців, осіб без громадянства і юридичних осіб

[5].

Дедалі частіше предметом судового розгляду стають цивільні та криміналь­ні справи нових категорій, насамперед такі, що виникають у сфері адміністра­тивно-правових і цивільно-правових від­носин. Суди також розглянули велику кількість заяв та звернень, віднесених до їхньої компетенції системи адміністра­тивних судів.

Забезпечення прав і свобод право­суддям дозволяє оскаржити будь-які неправомірні дії органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядуван­ня, суб’єктів, що зазіхають на права і свободи людини, що ущемляють їх. Посадові особи з низьким рівнем пра­восвідомості, правової культури, конс­титуційним нігілізмом не мають права очолювати відповідні структури органів влади, у тому числі й судової. Забезпе­чення реалізації права судового захисту, у першу чергу, залежить від належного правового механізму. Тому законодавс­тво, що регулює дані відносини, зв’язані із захистом суб’єктивних прав громадян, повинне вдосконалюватися, стандарти­зуватися із загальноєвропейським і сві­товим, враховуючи національні особли­вості й перспективи.

У багатьох положеннях Конститу­ції, присвячених охороні прав та свобод людини і громадянина, як про важли­ву їхню гарантію йдеться про судовий захист. Судова влада в Україні реалі­зується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, ад­міністративного, кримінального, а також конституційного судочинства і поклика­на захищати права і свободи громадян, конституційний лад України, забезпечу­вати відповідність актів законодавчої та виконавчої влади Конституції України. Велике значення в судово-правовій ре­формі, яка відбувається в Україні, на­давалося і надається втіленню в життя концепції правової держави, що означає: поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову; законність у всіх сферах життя держави та суспільства; встановлену законом незалежну судо­ву владу; безпосередній судовий захист прав і свобод людини та законних інте­ресів громадянина; судовий захист фі­зичних та юридичних осіб як суб’єктів суспільних відносин; пряму дію норм Конституції та законів України; захист від незаконного затримання, обшуку та арешту; незворотну дію законів щодо учасників суспільних відносин, права і свободи яких реалізуються тільки за їх волевиявленням; гарантії на право звер­нення до суду для захисту конституцій­них прав і свобод людини і громадянина; розгляд у судах справ, які охоплюють­ся правовим регулюванням суспільних відносин. Влада не повинна нехтувати своїми принципами і має завжди діяти в ім’я закону і справедливості згідно з Конституцією і законами України. Виз­начальні засади верховенства права та правової держави, які юридичними засо­бами мають реально забезпечувати мак­симальне здійснення, охорону та захист основних прав і свобод людини та гро­мадянина, знайшли своє закріплення в Конституції. Побудова правової держа­ви, її зміст і спрямованість визначають­ся правами і свободами людини, їхніми гарантіями, набутими в державі.

У статях 6 та 124 Конституції Украї­ни суд визначено як незалежний орган державної влади, який у встановлених Конституцією межах виконує свої пов­новаження, здійснюючи правосуддя. Суди всіх рівнів складають єдину судову систему, де кожний суд за характером своєї діяльності, наданими йому повно­важеннями виступає як специфічний державний орган, на який покладено обов’язок від імені держави захищати права і свободи громадян шляхом здійс­нення правосуддя.

До складу механізму захисту прав людини входять нормативні (насампе­ред, матеріально-правові), процесуальні та інституціональні форми і засоби за­хисту.

Нормативна частина представлена досить об’ємним законодавством. По­ловина прийнятих законів — акти про зміну і доповнення діючих, що свідчить про нестабільність, недосконалість нор­мативно-правової бази захисту прав лю­дини в цілому.

Міжнародні акти, як правило, прямо не передбачають зобов’язань держави у сфері правотворчої активності. Є лише загальний обов’язок держави привести національне законодавство у відповід­ність до міжнародних зобов’язань, неза­безпечення такої відповідності само по собі не є прямим порушенням міжна­родного права.

Невиконання законодавцем обов’язку з прийняття процесуальних законів може призвести до неможливості здій­снення права чи конфліктних ситуацій. Наприклад, у зв’язку з відсутністю від­повідного до Конституції Закону про порядок проведення демонстрацій Кон­ституційний Суд України змушений був 2001 року надати роз’яснення (тлума­чення) ст. 39 Конституції. Нерідко кон­ституційне право одержує процесуальне забезпечення в традиційних процесуаль­них галузях. Наприклад, ст. 55 Консти­туції про право громадян на оскаржен­ня в суді рішень, дії або бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб проце­суально забезпечується Кодексом ад­міністративного судочинства, Законом України «Про звернення громадян».

Правосуддя здійснюється судом на основі процесуального закону, що і є забезпеченням захисту конституційних гарантій людини, який докладно регла­ментує процедуру розгляду та вирішен­ня справ і фактично є способом його здійснення. Детальна регламентація су­дового процесу та точне виконання су­дом усіх процесуальних вимог покликані гарантувати правильне встановлення дійсних обставин справи, належне за­стосування до цих правовідносин норм матеріального закону та постановлення на їхній основі законного й обґрунтова­ного рішення.

На підставі зазначених положень необхідно дійти висновку, що рішення суду (судді), а також його дії або без­діяльність у питаннях здійснення право­суддя (пов’язаних із підготовкою, роз­глядом справ у всіх судових інстанціях

І судах будь-якої юрисдикції) можуть оскаржуватись лише в порядку, перед­баченому цивільним чи іншим проце­суальним законом, а не шляхом оскар­ження їх в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б принцип незалежності суддів і заборону втручан­ня у вирішення справ незалежним су­дом. Правозахисна та праворегулююча діяльність суду при здійсненні правосуд­дя заснована на процесуальних нормах

— визначених правилах процедури.

Система судів (судова влада) наділе­на відповідною юрисдикцією, має свій предмет відання і реалізує свої повнова­ження через визначені законодавством (Законом України «Про Конституційний Суд України» 1996 р., Законом України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р., Цивільним процесуальним, Криміналь­но-процесуальним, Господарським про­цесуальним кодексами України, Кодек­сом адміністративного судочинства, Кодексом України про адміністративні правопорушення) процедурні рамки і правила, керуючись якими суди здійс­нюють правосуддя в конституційному, цивільному, кримінальному, адміністра­тивному чи господарському судочинстві. Отже, з метою здійснення правосуддя законодавство регламентує правила су­дочинства, закріплюючи основні проце­суальні норми (інакше кажучи, правила процедури вирішення справ), необхідні для діяльності будь-якого суду, зокрема, порядок підготовки справ до розгляду, витребування доказів, їх дослідження, розгляд справи, порядок виготовлення протоколу судового засідання, постановлення рішення, його оскарження тощо.

В Україні, у сучасних умовах держа­вотворення, послідовно вдосконалюєть­ся механізм, що гарантує і забезпечує право людини на судовий захист.

Так, ст. 55 Конституції України пе­редбачила, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування, посадових осіб.

Ефективність судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у їхніх конфліктах з владними струк­турами значно підвищується із запро­вадженням судової спеціалізації при розгляді справ, що виникають з публіч­но-правових відносин. Україна, як вірно зазначає О. Г. Свида, обрала оптималь­ний варіант вирішення адміністративних спорів — шляхом формування в системі судів загальної юрисдикції підсистеми адміністративних судів. Це позитивно вплинуло на судовий порядок вирішен­ня адміністративно-правових спорів у порівнянні з чисто адміністративним. Водночас є потреба поєднання діяль­ності адміністративних судів з іншими формами правозахисту, забезпечення можливості обрання зацікавленими осо­бами альтернативних засобів обстою­вання своїх прав. Для якнайкращого за­хисту прав і свобод доцільно органічно поєднувати реалізацію юрисдикційних повноважень адміністративних судів та наглядових і судово-представницьких повноважень прокуратури [6].

У сучасних умовах державно-право­вого будівництва незалежної України актуальності набула проблема судового захисту виборчих прав громадян.

Як слушно зазначив нинішній голова Вищої ради юстиції В. В. Колесниченко, недосконалість виборчого законодавства значною мірою спричиняє звернення суб’єктів виборчого процесу до суду з явно необгрунтованими скаргами (тепер

— позовами) з приводу явно незначних порушень виборчого законодавства, які абсолютно не можуть порушити прав суб’єктів виборчого процесу і тим більше вплинути на наслідки голосування [7].

Згідно з положеннями Кодексу ад­міністративного судочинства Украї­ни, який набрав чинності 1 вересня

2005 року, на спори щодо правовідно­син, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, поширюєть­ся компетенція адміністративних судів.

Точне і неухильне додержання ад­міністративними судами норм КАС України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму, є неодмінною умовою забезпечення їх правильного, справедливого і широкого вирішення з метою захисту прав, свобод та інтересів виборців та інших суб’єктів виборчого процесу чи процесу референ­думу.

Аналіз судової практики у справах щодо спорів, пов’язаних з виборчим про­цесом чи процесом референдуму, пока­зує, що деякі суди допускають помилки в застосуванні положень КАС України, який регулює ці питання, іноді за його нормами вирішують спори, що належить вирішувати за правилами цивільного су­дочинства, або спори, які перебувають за межами виборчого процесу тощо.

З метою поліпшення розгляду справ цієї категорії та роз’яснення питань, що виникли під час розгляду цих справ у адміністративних судах, Пленум Ви­щого адміністративного суду України квітня 2007 року видав постанову № 2 «Про практику застосування ад­міністративними судами положень Ко­дексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов’язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму».

Таким чином, вивчення матеріалів судової практики зі справ, що виникли під час виборчих процесів в Україні ос­танніх років, дозволяє дійти висновку про високу ефективність і результатив­ність судового захисту виборчих прав громадян України.

Ефективною в механізмі судового за­хисту прав людини є можливість захисту своїх прав у міжнародних інстанціях. Як зазначив міністр юстиції України В. Лав­ринович, протягом останніх десяти років значно зросла кількість скарг, що подаються до Європейського суду проти України. Станом на грудень 2008 року в Європейському суді на розгляді загалом перебувало 96 550 справ проти держав

— сторін Конвенції. З них 8500 справ проти України, що становить 8,8 відсот­ка від загальної кількості справ (ста­ном на початок 2008 р. — 7 відсотків, 2007 р. — 7,6, 2006 р. — 5,7 відсотка). На початок 2010 року кількість справ щодо України, які перебувають на роз­гляді в Європейському суді, вже зросла до 10 000. Така тенденція свідчить про зростання рівня правової культури на­селення, що, у свою чергу, позитивно впливає на розвиток держави, зокрема утвердження міжнародних стандартів у сфері захисту прав людини [8].

Станом на 14 жовтня 2010 року Єв­ропейський суд виніс проти України 671 рішення щодо суті, з яких у 400 було встановлено відсутність усіх або декількох стверджуваних заявниками порушень (визнано відповідні скарги заявників частково неприйнятними). У 52 справах Європейським судом пос­тановлено ухвали про затвердження умов дружнього врегулювання. Також Європейським судом було винесено 242 ухвали щодо повної або часткової не­прийнятності скарг заявників, поданих проти України. Порівняно з іншими де­ржавами за кількістю справ, які перебу­вають на розгляді Європейського суду, Україна посідає третє місце після Росії та Туреччини. Для виконання рішень Європейського суду держава має вжити заходів індивідуального характеру, спря­мованих на усунення конкретного пору­шення, визначеного у відповідному рі­шенні, та заходів загального характеру, спрямованих на усунення підстави для аналогічних скарг проти України. Ви­конання рішення Європейського суду є комплексним поняттям і потребує вжит­тя цілої низки заходів як щодо виправ­лення конкретного порушення стосовно конкретної особи, так і спрямованих на уникнення аналогічних порушень сто­совно інших осіб у подальшому. І лише в разі ефективності вчинення такого комплексу дій рішення може вважатися виконаним. З метою ефективного ви­конання рішень Європейського суду з огляду на те, що процедура виконання цих рішень є достатньо складною і по­требує злагодженої роботи всіх органів державної влади, 23 лютого 2006 року було прийнято Закон України «Про ви­конання рішень та застосування практи­ки Європейського суду з прав людини», який зафіксував на законодавчому рівні систему інституційних та процедурних механізмів виконання рішень Європей­ського суду та запобігання новим пору­шенням Конвенції про захист прав лю­дини та основоположних свобод [8].

Таким чином, ефективний механізм судового захисту прав людини — це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави [9]. Норма­тивна і процесуальна частини механіз­му захисту прав людини синтезуються інституціональною частиною: державні інститути, використовуючи властиві їм компетенцію і спеціальні засоби, дода­ють дієвість усім частинам механізму. Практично в компетенції органів усіх гілок державної влади — забезпечення прав людини. Виходячи з того, що голов­ним обов’язком держави є затверджен­ня і забезпечення прав і свобод людини, вона відповідальна перед людиною за свою діяльність, зміст і спрямованість якої визначаються правами людини (ст. 3 Конституції).

Реалізація судово-правової реформи в Україні має забезпечити пріоритет права в усіх сферах життя нашого сус­пільства. Це залежить від багатьох фак­торів: кваліфікації суддівського корпу­су, рівня правової культури і свідомості суспільства, відносин судових органів з іншими державними та недержавними структурами.

Вирішення цих непростих проблем потребує чималих зусиль. Судово-пра­вова реформа, що відбувається в Ук­раїні, передусім націлена на підвищення ефективності механізму судового захис­ту законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Це визначається Кон­ституцією України, цілою низкою за­конів, а також міжнародно-правовими зобов’язаннями держави.

При цьому доступ до правосуддя і виконання та дотримання судового рі­шення мають бути максимально забез­печені. Європейський суд з прав люди­ни неодноразово наголошував саме на цих параметрах реального забезпечення прав і свобод людини.

Судовий захист конституційних прав громадян є однією з актуальних теоре­тичних та практичних проблем правової дійсності.

Історичний досвід свідчить, що судо­вий розгляд у формі детально урегульо­ваного процесу — це найкращий спосіб вирішення спорів, встановлення істини відшукання правди [10]. У цивілізовано­му світі суду належить центральне міс­це у всій правовій системі. Ю. Є. Полянський визначає, що саме суд становить собою справжнє право, істину, спра­ведливість [11]. Саме тому Конституція записала, що права та свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантовано право звернути­ся в суд і оскаржити в суді рішення, дії або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоуправління, поса­дових осіб. Сьогодні надана законодавча можливість звернутися до спеціалізова­ного адміністративного суду, діяльність якого урегульована, зокрема, Кодексом адміністративного судочинства.

Ці конституційні положення значно посилюють роль суду, яку він повинен реалізувати в суспільстві та державі, покладають на нього особливо важ­ливі завдання охорони прав і свобод людини.

Ключові слова: конституційно-пра­вові засади, судова влада, права люди­ни і громадянина, судовий захист прав людини і громадянина, міжнародні стан­дарти судового захисту прав людини, Європейський суд з прав людини.

У статті розглянуто конститу­ційно-правові засади діяльності ор­ганів судової влади у забезпеченні прав людини на сучасному етапі дер­жавотворення в Україні з урахуван­ням вимог судово-правової реформи і міжнародно-правових стандартів.

В статье рассмотрены конститу­ционно-правовые основы деятельнос­ти органов судебной власти в обеспе­чении прав человека на современном этапе государственного строительс­тва в Украине с учетом требований судебно-правовой реформы и между­народно-правовых стандартов.

The article examines the constitu­tional bases of the judiciary to protect human rights at the present stage of nation-building in Ukraine, taking into account the requirements of judicial and legal reform, and international legal standards.

Література

1. Ківалов С. В. Деякі питання судово-правової реформи // Вісник прокуратури.

— 2000. — № 1. — С. 120.

2. Полянський Я. Г. Правові гарантії правосуддя: проблеми забезпечення безп­ристрасності та об’єктивності судового розгляду // Правова держава : зб. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корець кого НАН України. — К, 1997. — Вип. 13.

— С. 149.

3. Кашепов В. П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства их реализации // Государство и право. — 2004. — № 2. — С. 5; Матейкович М. С. За­щита избирательных прав граждан в Рос­сийской Федерации / М. С. Матейкович.

— М. : Изд-во МГУ, 2003. — С. 220; Турищева Н. Ю. Охрана избирательных прав граж­дан в уголовном законодательстве России и зарубежных стран // Журнал российского права. — 2007. — № 6. — С. 56—64; Цымбаренко И. Б. Международно-правовые основы судебной защиты прав и свобод личности // Государство и право. — 2004. — № 2.

— С. 49-57.

4. Ківалов С. В. Актуальні проблеми судового захисту прав людини в Україні і міжнародні стандарти // Актуальні про­блеми політики : зб. наук. пр. — О., 2002.

— Вип. 13-14. — С. 6; Кривенко В. В. Де­мократизація судової системи України: проблеми і перспективи : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / В. В. Кривенко. — О., 2006. — С. 19; Вовк П. В. Захист прав, сво­бод та інтересів громадян в адміністра­тивному суді першої інстанції : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / П. В. Вовк. — О., 2009. — С. 22; Свида О. Г. Адміністративні суди в Україні: становлення та перспекти­ви розвитку : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / О. Г. Свида. — О., 2008. — С. 17; Баранець М. М. Права людини як суб’єкт судового захисту / / Актуальні пробле­ми політики : зб. наук. пр. — О., 2002.

— Вип. 13-14. — С. 119; Григор’ева Л. І. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадянина / / Вісник Верхов­ного Суду України. — 1999. — № 4. — С. 6; Стефанюк В. С. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав та сво­бод людини і громадянина // Вісник Вер­ховного Суду України. — 2003. — № 6. —

С. 21; Штогун С. Судова реформа — шлях до вдосконалення захисту прав і свобод людини і громадянина // Право України.

— 2002. — № 8. — С. 36; Заєць А. Судова влада як основна юридична гарантія захис­ту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Держава і право : зб. наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецько - го НАН України. — К., 1997. — Вип. 13. —

С. 143-151; Колесніченко В. В. Роль судової влади у захисті виборчих прав : автореф. дис. ... канд. юрид. наук / В. В. Колесничен­ко. — О, 2009. — С. 18.

5. Тертышников В. И. Формы защи­ты и осуществления субъективных прав граждан, прав иностранных граждан, лиц без гражданства и юридических лиц /

B. И. Тертышников, Р. В. Тертышников.

— X. : КОНСУМ, 1999. — С. 17.

6. Свида О. Г. Вказ. твір. — С. 7.

7. Колесниченко В. Особливості розгля­ду судами спорів, що виникають при засто­суванні виборчого законодавства України // Юридический вестник. — 2007. — № 1.

— С. 41.

8. «Якщо права поновити не вдалося

— маете змогу захистити себе в міжна­родних інстанціях» : інтерв’ю з Міністром юстиції України В. Лавриновичем // Голос України. — 2010. — 4 листоп.

9. Ківалов С. В. Актуальні проблеми судового захисту прав людини в Україні і міжнародні стандарти // Актуальні про­блеми політики : зб. наук. пр. — О., 2002.

— Вип. 13-14. — С. 6.

10. Терпюк І. Я. Історія держави і права України. Практикум. — К., 1999. — С. 26.

11. Полянский Ю. Е. Судебная реформа в Украине: проблемы ее реализации / / Актуальні проблеми політики : зб. наук. пр. ОНЮА. — О, 2002. — Вип. 13-14. —

C. 93-101.