joomla
АКТУАЛЬНІ ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ВОЄННОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник


УДК 342.4(477)



О. Погібко,

Начальник управління (центру) забезпечення реалізації договорів про скорочення озброєнь, Міністерство оборони України

З проголошенням незалежності роз­почався процес теоретичного осмислен­ня і створення системи забезпечення національної безпеки і оборони держа­ви. І це слушно, оскільки дотримання проголошених національних інтересів України та реалізація курсу на укріп­лення миру та стабільності потребує адаптації національного війська віднос­но здатності протистояти новим загро­зам національній безпеці.

У цілому зовнішньо - та внутрішньо­політичні чинники спрогнозовують та обумовлюють відповідні зміни щодо ре­алізації оборонної та безпекової політи­ки держави.

При цьому актуальність обраної теми визначається політичними, соціологіч­ними і економічними змінами, а також відсутністю цілісної системи конститу­ційного забезпечення воєнної реформи держави.

Ключове місце у структурі норматив­но-правової бази воєнної реформи посі­дає Конституція України, яка визначає основні політико-правові засади розвит­ку і реформування Збройних Сил Украї­ни та усієї Воєнної організації держави [1]. Прийняття Конституції, підкреслює М. П. Орзіх, — це створення норма­тивно-правової моделі конституційного ладу України [2].

Сьогодні в Україні відбуваються про­цеси поглиблення воєнної реформи та її складової державної, військової ре­форми. Беручи до уваги, що процес роз­витку, трансформації армії передбачає, в першу чергу, відпрацювання та уточ­нення існуючої нормативно-законодав­чої бази та перегляд оперативних кон­цепцій і основ застосування військових формувань.

Так, зміни в політичних та економіч­них умовах існування держави, наголо­шують О. І. Гріненко, М. М. Денєжкін, потребують змін у якісних показниках і темпах розвитку військової складової національної безпеки [3].

Разом з тим російський фахівець В. О. Озеров звертає увагу на те, що у вітчизняній науці до цього часу нема спільної думки дослідників відносно ос­новних напрямків правового забезпе­чення воєнної реформи [4].

Важливо визначитись, розбудова на­ціональної армії є однією з важливих ланок в будівництві держави і лише під цим кутом повинно розглядатись право­ве забезпечення розвитку військового формування.

Проблематика дослідження законо­давства з військових питань та право­вих основ розвитку оборонної сфери де­ржави не втрачає актуальності. Однак в опублікованих працях питання конс­титуційно-правових основ воєнної ре­форми не були предметом спеціального комплексного дослідження.

У цей же час серед фахівців відсутня єдність поглядів на подальший розвиток законодавства з питань нормативно-пра­вового забезпечення воєнної реформи.

В цілому питання оборонної реформи держави досліджувались в працях віт­чизняних фахівців, зокрема: Б. П. Ан - дресюка, Ю. І. Бута, О. І. Гріненка,

B. С. Картавцева, С. О. Кириченка,

C. В. Ківалова, Б. А. Кормич, Ю. М. Обо - ротова, М. П. Орзіха, Б. А. Пережня - ка, С. М. Прилипка, В. Г. Радецького,

A. І. Семенченка, Ю. М. Тодики,

B. Б. Толубка, О. І. Чорноусенка та ін.

В російській конституційно-правовій

Науці правові проблеми воєнної рефор­ми аналізуються в роботах О. І. Вла­димирова, І. І. Котлярова, М. І. Кузне­цова, В. О. Кулікова, В. О. Озерова,

В. І. Сліпченка та інших.

У статті досліджуються питання пра­вового забезпечення воєнної реформи та її складової — реформування, роз­витку та трансформації Збройних Сил України.

Проблема зміцнення воєнної безпеки та підвищення обороноздатності перед­бачає розробку і втілення у життя нових поглядів на запобігання збройним конф­ліктам та підготовку держави і її війсь­кових формувань до відбиття можливої агресії. Зважаючи на це, С. О. Тюшке - вич, стверджує, що, оцінюючи воєнні загрози, їх джерела і причини, війсь­ково-політичне керівництво отримує можливість виваженої розробки воєнної політики держави і у відповідності з нею вирішувати завдання у сфері оборони та військового будівництва [5].

В кінці минулого століття радикаль­но трансформувалась сутність війни та локальних бойових дій. У війнах і ло­кальних конфліктах бойові дії не від­сторонені на другорядний план, однак поступають пріоритет політичним, дип­ломатичним, економічним, інформацій­ним та іншим формам протидій.

На думку військового вченого

В. І. Сліпченка, «...в війнах нового покоління вирішальна роль буде від­водитись вже не великій кількості су­хопутних військ, не атомному, а ви­сокоточному звичайному ударному, оборонному озброєнню і озброєнню на нових фізичних принципах» [6].

З огляду на це, на сучасному етапі військові формування держави у від­повідності до удосконаленого законо­давства повинні мати раціональну струк­туру, збалансований бойовий склад, надійну інтегровану систему управління та бути оснащені сучасним озброєнням

І технікою.

Так, Ж. Дзейко дає таке тлумачен­ня правових основ — військове законо­давство, стверджує фахівець, це ціліс­на сукупність нормативних принципів у складі нормативно-правових актів та міжнародних договорів, які регулюють суспільні відносини у сфері становлен­ня, розвитку та діяльності Збройних Сил України [7].

Передусім в сучасних умовах основ­ними напрямками подальшого розвитку та структурної перебудови військових формувань слід вважати: удоскона­лення правових основ їх розвитку та трансформації; досягнення стабільності

І уніфікація вертикалі та набуття ними максимальної автономності під час ви­конання завдань.

Власне, ці напрями діяльності ста­новлять основні завдання законодавства про оборону. Відповідно до них війсь­ково-політичне керівництво повинно ре­формувати та трансформувати збройні


Сили до рівня, який дозволить їм за свої­ми можливостями гарантовано забезпе­чувати реалізацію у воєнній сфері націо­нальних інтересів України.

З цього приводу відомі фахівці

В. Б. Толубко, Ю. І. Бут, В. А. Кос - тецький слушно зазначають, що понят­тя воєнної реформи охоплює не тільки відповідні заходи стосовно складових Воєнної організації держави, воно та­кож торкається діяльності всіх органів державної системи управління [8].

Поряд з цим, вбачає С. М. Нечхаєв, реформування Воєнної організації дер­жави — явище складне й багатоплано­ве, яке здійснюється під керівництвом вищих органів державної влади [9].

Звісно, Збройні Сили України — це державна структура, яка призначена для збройного захисту суверенітету, незалеж­ності, територіальної цілісності й неподіль­ності України від нападу ззовні [10].

У зв’язку з цим російський фахівець

В. І. Останков вважає, що обґрунту­вання складу збройних сил є однією з складних проблем теорії та практики їх розбудови і базується на урахуванні загроз національними інтересам Росії, а також економічними і мобілізаційними можливостями країни [11].

У наслідок реформування, які про­водяться на підставі існуючої правової бази, основні пріоритети розвитку по­винні спрямовуватись на підвищення боєздатності армії, миротворчу діяль­ність та активну співпрацю на міжна­родній арені, тобто формування сучасної армії у відповідності до європейських та світових стандартів.

Разом з тим питання доцільності за­стосування збройної сили для захисту національних інтересів та співвідношен­ня збройних сил і інших військових фор­мувань повинні вирішуватись виключно на законодавчому рівні.

Статтею 107 Конституції України встановлено, що одним із найважливі­ших суб’єктів, призначених забезпечу­вати національну безпеку України, є Рада національної безпеки та оборони (РНБО) України [1].

Президент України є Верховним Го­ловнокомандувачем Збройних Сил Ук­раїни і також Головою Ради національної безпеки і оборони (РНБО) — коорди­наційного органу з питань національної безпеки і оборони при Президентові Ук­раїни [12].

Безумовно, під час внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року форми державного управління змінились, тому доцільно приведення в відповідність до положень Конституції України інших законодавчих актів, ре­гулюючих правовідносини у сфері націо­нальної безпеки і оборони.

В новій редакції базового закону мож­ливе визначення основним завданням РНБО — державного, міжвідомчого та колегіального органу державної влади

— координацію діяльності силових та правоохоронних органів при вирішенні завдань забезпечення національної без­пеки і оборони.

Важливою ланкою правової бази на­ціональної, отже, і воєнної безпеки є Закон України «Про основи національ­ної безпеки України», який визначає за­гальні положення та принципи забезпе­чення національної безпеки [13].

До того ж у законі залишається поза увагою правове визначення необхід­ності підтримання воєнної могутності держави, в той же час лише позначено напрям на повномасштабну участь у за­гальноєвропейській структурі безпеки, як базового компонента національної безпеки.

Далі, в Законі України «Про обо­рону України» визначено, що оборона України — це система політичних, еко­номічних, соціальних, воєнних, науко­вих, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної аг­ресії або збройного конфлікту [14].

Однак у законах України «Про ос­нови національної безпеки України» та «Про оборону України» залишено поза увагою питання урегулювання загаль­ної діяльності військових формувань за мирного та воєнного часу [13; 14].

Зазначена проблема не розкрита в повному обсязі і в інших законодавчих актах. Окрім цього слушною є думка, висловлена М. Г. Фещуком, що закона­ми невизначені чіткі юридичні поняття військового організму, військової ор­ганізації, військової частини, установи та військового формування [15].

Наведений аналіз наштовхує на дум­ку, що у Законі України «Про оборону України» слід визначити правові основи оборони та повноваження структурних підрозділів органів державної влади. Відповідно, розкрити основні заходи військових формувань Воєнної органі­зації держави щодо оборони, а також конкретніше окреслити порядок дій дер­жавних органів та органів воєнного уп­равління у разі збройної агресії, загрози нападу на Україну.

У свою чергу, Закон України «Про Збройні Сили України» в цілому виз­начає правові основи, функції, склад, організацію, діяльність та керівництво Збройними Силами України [10].

Поряд з цим, висловлює думку

І. С. Руснак, перехід збройних сил до тривидової структури здійснено вихо­дячи з досвіду військового будівництва провідних у військовому відношенні країн та проведення низки наукових до­сліджень [16].

У цьому аспекті, необхідно зауважи­ти, відносно військового формування за умов загострення та виникнення нових загроз національній безпеці на сучасно­му етапі важливими є врегулювання на законодавчому рівні шляхом внесення змін до чинного закону таких питань: визначення виключно в правовому полі діяльності армії; уточнення функцій, складу, структури та розташування; порядку і засобів комплектування, а також співпраці на міжнародному про­сторі. Власне кажучи, на законодавчо­му рівні повинні відображатись завдан­ня щодо спроможності війська діяти у складних та нестандартних ситуаціях, участі у спільних заходах бойової під­готовки, спрямованих на відпрацювання питань протидії терористичним актам і диверсіям, а також ліквідації наслід­ків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру.

На думку С. О. Кириченка, військове реформування є процесом цілеспрямо­ваної зміни окремих складових військо­вого організму, а військова трансформа­ція передбачає докорінну зміну ідеології та принципів існування всієї військової системи [17].

Звісно, основною концептуальною засадою забезпечення воєнної безпеки є Воєнна доктрина України, яка має важливе значення у формуванні кон­цептуальної та нормативно-правової бази воєнного будівництва та розвитку Збройних сил [18].

Однак, на нашу думку, у воєнно-полі­тичних засадах Воєнної доктрини серед реальних та потенціальних внутрішніх загроз національній безпеці у воєнній сфері відсутня основна внутрішня загро­за — «спроба насильницького повален­ня конституційного ладу», а також не визначені заходи «у загрозливий період та у разі початку збройного конфлікту, війни». В той же час до внутрішніх за­гроз національній безпеці належить «не­задовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільне­них з військової служби, та членів їх сімей» [18].

При цьому слід підкреслити, Воєн­на доктрина повинна врегульовувати проведення воєнної реформи з кінце­вим результатом — відродження ВПК та розбудовою сучасних збройних сил, здатних забезпечити безпеку суспіль­ства і держави. Звідси цим концеп­туальним документом слід урахувати необхідність підвищення експортного потенціалу в галузі міжнародного вій­ськово-технічного співробітництва та визначити пріоритети реформування та розвитку, мету, цілі і етапи реалізації воєнної реформи відповідно до сучасних глобальних викликів.

На думку автора, Воєнна доктри­на також повинна визначити напрями реалізації проекту «контрактна армія»,

— звідси армія має бути по-європей - ськи професійною, а військова служба

— престижною професією.

Власне кажучи, тривалий час, особ­ливо на початку створення, головною проблемою основ розбудови національ­ного війська була відсутність науково обґрунтованої комплексної програми у цій сфері, тому якісно новий період розвитку військових формувань розпо­чався з затвердженням Державної про­грами будівництва та розвитку Зброй­них Сил України на період 2005 року та подальших комплексних документів.

Саме тому, у зв’язку з недостатністю ресурсів, проводиться аналіз виконаних заходів Державної програми розвитку озброєння та військової техніки зброй­них сил (ДП ОВТ) на період до 2009 р.

Відповідно важливим етапом в ре­алізації вимог Конституції України є Державна програма розвитку Збройних Сил України на 2006-2011 роки, спря­мована на формування професійної ар­мії, здатної як виконувати завдання за­хисту суверенітету та недоторканності України, так і робити гідний внесок у забезпечення міжнародної глобальної і регіональної безпеки [19].

На сучасному етапі реформування важливим питанням є визначення пра­вового статусу Об’єднаного оперативно­го командування — нового органу війсь­кового управління оперативного рівня.

Так, аналіз дає підстави стверджува­ти, що одним з основних напрямів ре­форми є комплексне вирішення питань, пов’язаних з функціонуванням армії в умовах поступового повного переходу на професійну основу, питання комплек­тування і кадрового менеджменту. Слід підкреслити, важливим завданням ре­формування та розвитку Збройних Сил України є вдосконалення всієї системи призову і комплектування військ [20].

У цьому аспекті у виконанні основ­них заходів концептуальних докумен­тів, визначенні стратегічних напрямів і перспектив розвитку кадрової політики, підвищенні ефективності кадрової ро­боти у військах важливу роль відіграє Концепція кадрової політики в Збройних Силах України. Правове забезпечення щодо виконання заходів з переходу армії до комплектування військовослужбов­цями контрактної служби є важливим напрямом військового реформування

— складової воєнної реформи.

Звісно, до нормативних актів з ре­формування існуючої системи комплек­тування військових частин, установ та закладів слід віднести Постанову Кабі­нету Міністрів України від 22 серпня 2007 року № 1054 «Про територіальний Центр комплектування військовослуж­бовцями за контрактом».

Зауважимо, підготовка сержантів но­вої генерації проводиться в Центрі під­готовки сержантів збройних сил.

З огляду на викладене, думається доцільним є відпрацювання програм пе­реведення видів Збройних Сил України на контрактний спосіб комплектуван­ня, відповідно до яких в командуваннях видів збройних сил, на підставі складе­них планів, проводити перехід на конт­рактну основу комплектування.

До речі, формулюючи ключові основ­ні завдання, особливу увагу необхідно приділити саме організаційно-правовому питанню переходу Української армії на контрактну основу.

Нові політичні пріоритети, у підході до такої складної галузі, як оборона де­ржави, зумовлюють необхідність адек­ватного ставлення до її правового уре­гулювання.

Так, розробка Концепції патріотичного виховання, підкреслює В. Б. Безбородов, стане правовою основою для прийняття та введення в дію нормативних докумен­тів, визначаючих конкретні напрямки та форми військово-патріотичного вихован­ня військовослужбовців [21].

Відомо, в національному війську склалась ситуація певного дефіциту про­фесіоналів — патріотів держави, тому у відповідності до затвердженої Концеп­ції допризовної підготовки і військово - патріотичного виховання молоді, серед першочергових завдань розвитку війсь­кових формувань є покращення війсь­ково-патріотичного виховання молоді. Вочевидь, лише на міцному фундаменті патріотизму і національної свідомості захисників можлива реалізація програ­ми розвитку і трансформації, успішне виконання поточних завдань Збройних Сил України.

Зусилля в напрямку правового за­безпечення, підвищення бойового по­тенціалу національного війська та його подальшого реформування та транс­формації, думається, слід спрямувати:

На відпрацювання та удосконалення діючої нормативно-правової бази щодо подальшого розвитку армії; оптиміза - цію організаційної структури війська; підвищення ефективності військового управління; вдосконалення бойової під­готовки; підвищення бойової готовності військових частин і підрозділів; підтри­мання в боєздатному стані, оновлення озброєння, військової техніки, розвиток інноваційних технологій; удосконалення системи матеріально-технічного забез­печення армії; забезпечення ефективно­го комплектування армії військовослуж­бовцями за контрактом; упровадження служби у військовому резерві; вивіль­нення з’єднань і військових частин армії від виконання невластивих їм функцій (утримання надлишкового озброєння та військової техніки, інших матеріальних засобів тощо); забезпечення соціальних гарантій військовослужбовцям і членам їх сімей, особам, звільненим з армії, та активізацію діяльності з патріотичного виховання молоді, військовослужбовців та громадян України.

Таким чином, розвиток та трансфор­мування армії до нового зразку повинні супроводжуватись змінами існуючих, а також розробленням нових законодав­чих засад з питань зростання показни­ків бойової готовності, комплектування на професійній основі та розширення військового співробітництва Збройних Сил України.

Ключові слова: воєнна реформа держави, конституційно-правові основи реформування та розвитку військового формування.

У статті досліджуються питання законодавчого забезпечення воєнної ре­форми та її складової — реформуван­ня, розвиток та трансформація війсь­кового формування — Війська України. Автор звертає увагу на проблеми пра­вових основ воєнної реформи в Україні.

В статье исследуются вопросы за­конодательного обеспечения военной реформы и ее составляющей — рефор­мирование, развитие и трансформа­ция военного формирования — Войска

Украины. Автор обращает внимание на проблемы правовых основ военной реформы в Украине.

In the article research problems leg­islative supply military reform and its main part — a reformation, development and reformation of the military forma­tion Ukrainian Armed Forces. Author pay your attention to problem of the legal base of the military reform in Ukraine.

Література

1. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 1996. — № 30. — Ст. 142; Про вне­сення змін до Конституції України : Закон України від 8 груд. 2004 р. № 2222-IV / / Відомості Верховної Ради України. — 2005.

— № 2. — Ст. 44.

2. Орзіх М. П. Започаткування сучас­ного етапу конституційної реформи в Ук­раїні // Юридичний вісник. — 2003. — № 2.

— С. 68-78.

3. Гріненко О. І. Погляди на функціо­нування системи оборонного планування у Збройних силах України / О. І. Грінен­ко, М. М. Денєжкін / / Наука і оборона.

— 2005. — № 5. — С. 16-22.

4. Озеров В. А. Тезисы докладов совета по обороне и безопасности. Федеральное собрание РФ // Независимое военное обоз­рение. — 2001. — № 47. — С. 6-8.

5. Тюшкевич С. А. Военная наука и безо­пасность России // Военная мысль / МО РФ. — М., 2001. — № 2. — С. 39-46.

6. Слипченко В. И. Войны шестого поко­ления / В. И. Слипченко. — М. : Вече, 2002.

— С. 13-37.

7. Дзейко Ж. Правова робота у сфері нормотворчої діяльності органів військово­го управління і військового командування // Право військової сфери. — 2008. — № 4.

— С. 13-14.

8. Толубко В. Б. Воєнна реформа: досвід та сучасність / В. Б. Толубко, Ю. І. Бут,

В. А. Костецький // Стратегічна панора­ма. — 2004. — № 1. — С. 140-146.

9. Нечхаев С. М. Погляди на зміст і структуру концепції розвитку Воєнної організації держави // Наука і оборона.

— 2007. — № 3. — С. 23-27.

10. Про Збройні Сили України : Закон України від 5 жовт. 2000 р. № 2019-ІІІ //Відомості Верховної Ради України. — 2000.

— № 48. — Ст. 410.

11. Останков В. И. Военно-стратегичес­кое обоснование состава Вооруженных Сил Российской Федерации // Военная мысль / МО РФ. — М, 2002. — № 1. — С. 4-12.

12. Про Раду національної безпеки і оборони України : Закон України від 5 бе­рез. 1998 р. № 183 / 98-ВР / / Відомості Верховної Ради України. — 1998. — № 35.

— Ст. 237.

13. Про основи національної безпеки Ук­раїни : Закон України від 19 черв. 2003 р. № 964-ІУ // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 2003. — № 39. — Ст. 351.

14. Про оборону України : Закон Украї­ни від 5 жовт. 2000 р. № 2020-111 / / Ві­домості Верховної Ради України. — 2000.

— № 49. — Ст. 420.

15. Фещук М. Г. Необхідна військово - правова реформа // Право військової сфе­ри. — 2006. — № 10. — С. 4-6.

16. Руснак І. С. Повітряні Сили Зб­ройних Сил України : п’ять років захисту повітряного простору Вітчизни // Наука і оборона. — 2009. — № 4. — С. 3-5.

17. Кириченко С. О. Військовий вимір трансформації Збройних Сил України в контексті євроатлантичної інтеграції // Наука і оборона. — 2008. — № 3. — С. 33-36.

18. Воєнна доктрина України : Указ Президента України від 15 черв. 2004 р. № 648/2004 / / Офіційний вісник України.

— 2004. — № 30. — Ст. 205.

19. Державна програма розвитку Зброй­них Сил України на 2006-2011 роки (Основ­ні положення) : Указ Президента Украї­ни від 27 груд. 2005 р. № 1862-25т/2005.

— К. : МО України, 2005. — С. 2-3.

20. Административное право Украины : учебник / под общ. ред. С. В. Кивалова. — X. : Одиссей, 2004. — С. 814-815.

21. Безбородов В. Б. Правові аспекти військово-патріотичного виховання особо­вого складу Збройних Сил України: Пробле­ми та шляхи їх розв’язання // Право вій­ськової сфери. — 2008. — № 7. — С. 6-8.