joomla
ДЕЛЕГУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ НЕУРЯДОВИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
Юридичний вісник


Н. Мішина,

Доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Демократичні процеси вдосконалення державного управління в Україні перед­бачають, в тому числі, боротьбу із бюро­кратизмом, скорочення чисельності апа­рату державних службовців. У деяких сферах державного управління такий результат може бути досягнутий завдя­ки використанню механізму делегування повноважень державних органів неуря­довим організаціям. Однією зі сфер, де нормативно-правовими актами передба­чено делегування повноважень держав­них органів неурядовим організаціям, є фондовий ринок (ринок цінних паперів). Дослідники погоджуються, що після про­голошення незалежності в Україні він створювався за моделлю США [1, с. 6], однією з характерних рис якої є делегу­вання повноважень державного регуля­тора ринку цінних паперів неурядовим організаціям — саморегулівним організа­ціям учасників фондового ринку (СРО). Однак, в національній практиці таке де­легування поки що не відбувалося.

Проблеми державного регулюван­ня фондового ринку в Україні, в тому числі із залученням до нього СРО, до­сліджуються переважно фахівцями - економістами — О. В. Баулою [2], О. В. Любкіною [3], О. В. Собкевич [і],

О. М. Шарнопольською [4], ін. Серед ав­торів виокремлюються наукові і науково - практичні роботи членів Державної ко­місії з цінних паперів і фондового ринку України (ДКЦПФР) С. О. Бірюка [5], М. О. Бурмаки [5], О. М. Мозгового [б], а також працівників центрального апа­рату ДКЦПФР. У сфері правознавства цьому питанню присвячено дві дисерта­ції на здобуття наукового ступеня кан­дидата юридичних наук — Г. М. Оста­пович [7] і А. О. Приступко [8]. Але згадані дослідники обмежуються тільки констатацією наявних проблем і виснов­ком про необхідність більш широкого залучення СРО і делегування їм повно­важень ДКЦПФР [3]. Вони ніяк не кон­кретизують ці пропозиції, не аналізують причини сучасного стану незадіяності СРО у сфері державного регулювання фондового ринку України.

Ціллю статті є сформулювати аль­тернативні пропозиції, спрямовані на покращення ситуації із делегуванням повноважень ДКЦПФР саморегулів - ним організаціям учасників фондового ринку, в тому числі шляхом держав­ного втручання — шляхом перегля­ду Верховною Радою двох базових для фондового ринку законів — «Про цінні папери і фондовий ринок» і «Про дер­жавне регулювання ринку цінних па­перів». Здавалося б, ця теза входить у протиріччя із розповсюдженою думкою про необхідність мінімізації державного втручання у справи громадянського сус­пільства (СРО як неурядові організації є його інститутом), так і у сферу націо­нальної економіки (фондовий ринок є її важливим елементом). Адже на фондо­вому ринку роль державного регулятора виконує ДКЦПФР, і втручання інших державних органів з метою вплинути на регулятора може розглядатися як по­рушення принципу децентралізації вла­ди (ДКЦПФР підзвітна Верховній Раді України [9]; щодо питання підпорядку­вання ДКЦПФР дивись [10]).

На користь висунутої тези свідчить аналіз нормативно-правових актів, що регламентують питання державного регулювання фондового ринку. Так, у 2006 році із Закону «Про державне ре­гулювання ринку цінних паперів» було виключено статтю 17, присвячену СРО і їх потенційним можливостям отриму­вати через делегування деякі повнова­ження ДКЦПФР; ці норми було вклю­чено до Закону «Про цінні папери та фондовий ринок». Проект Закону «Про цінні папери і фондовий ринок» попе­редньо опрацьовувався ДКЦПФР, — а отже, такий намір або виходив від неї, або був погоджений із нею. Фактично це поставило СРО на один рівень із ін­шими учасниками фондового ринку — емітентами цінних паперів, ліцензовани­ми професійними учасниками фондового ринку, інвесторами, — які, однак, не можуть отримувати від ДКЦПФР де­леговані повноваження. У Законі «Про державне регулювання ринку цінних па­перів» наразі йдеться про одного регуля­тора — ДКЦПФР. Ще один негативний наслідок полягає в тому, що виключен­ня згадки про СРО із Закону «Про дер­жавне регулювання ринку цінних папе­рів» ускладнює запропонований у статті спосіб подолання проблеми, про яку йдеться, — у разі перерозподілу повно­важень між ДКЦПФР і СРО на зако­нодавчому рівні, Закон потребуватиме більш істотної переробки.

Ще один аргумент. ДКЦПФР утво­рена у 1995 році; перше Положення ДКЦПФР про СРО прийнято у грудні 1996 року. У 1998 році у щорічному зві­ті ДКЦПФР вперше з’являється фраза: «у 1999 році Комісія планує розглянути питання щодо делегування частини сво­їх повноважень тим саморегулівним ор­ганізаціям, які мають необхідну техніч­ну оснащеність та достатньо ресурсів. Це, зокрема, повноваження щодо роз­гляду суперечок між членами СРО, між членами СРО та їх клієнтами в межах арбітражних і дисциплінарних органів»

[11] . І з деякими варіаціями, це твер­дження включено до кожного щорічно­го звіту ДКЦПФР, по 2009 рік включ­но. Цікаво, що жодне з перерахованих повноважень, — розгляд суперечок між членами СРО, між членами СРО та їх клієнтами, — ніколи не належало ДКЦПФР у відповідності із законодав­ством!

Вважаємо, що при розгляді делегу­вання повноважень доцільно виходити з правової позиції Конституційного Суду України:

- делегування повноважень є важ­ливим конституційно-правовим інсти­тутом, що являє собою передачу по­вноважень від одного суб’єкта владних повноважень іншому. Делегування по­вноважень не є формою остаточної їх передачі. Вони залишаються повнова­женнями органу, від якого делеговані, і можуть бути повернуті або змінені [12];

- делеговані повноваження не підля­гають подальшому делегуванню без зго­ди на це з боку суверена влади [13].

Які ж повноваження можуть бути делеговані ДКЦПФР саморегулівним організаціям? Відповідь на це запитан­ня надає стаття 49 Закону «Про цінні папери і фондовий ринок»: збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності; проведен­ня перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотриман­ня вимог законодавства про цінні папе­ри, правил, стандартів професійної по­ведінки; подання їй обов’язкового для розгляду клопотання про припинення (зупинення) дії ліцензії на проваджен­ня професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності; сертифі­кація фахівців фондового ринку; вида­ча ліцензій особам, які здійснюють про­фесійну діяльність на фондовому ринку; інші повноваження [14].

У статті 48 наведено і умови делегу­вання: наявність правил і стандартів про­фесійної діяльності на фондовому рин­ку, що є обов’язковими для виконання всіма членами СРО; статус непідприєм - ницької організації; наявність у власнос­ті для забезпечення статутної діяльнос­ті активів у розмірі не менше ніж 600 тисяч гривень. Майже 15-річний досвід існування фондового ринку незалежної України яскраво свідчить і про те, що більшість СРО ці умови виконують, і про небажання ДКЦПФР «розстатися» із власними повноваженнями. Причини цього є різними, але так чи інакше вони мають економічний характер. Напри­клад, контрольно-ревізійні повноважен­ня відкривають можливість отримання хабарів, надання взаємних «неофіцій­них» послуг тощо. Повноваження з під­готовки спеціалістів, яку за договорами із ДКЦПФР здійснюють установи осві­ти, приносить значні кошти. Так, з ве­ресня 1996 по грудень 2009 пройшло навчання за спеціалізацією на фондово­му ринку 45 196 осіб, атестовано 46 126 осіб; на початку 2000-х років було вве­дено обов’язкове навчання з питань фі­нансового моніторингу, яке пройшли 7 347 осіб, а іспит склали 8419 осіб (пла­та стягується окремо за курс навчання, окремо за іспит) [15].

Виникає запитання: може, слід від­мовитися від американської моделі дер­жавного регулювання фондового ринку, яка в Україні не працює? Декларується, що вдосконалення законів і підзакон - них актів, які містять норми про СРО, спрямовано на те, щоб «укріпити» СРО, підготувати для отримання делегованих повноважень. Насправді за останні 3-4 роки зусилля нормотворців призвели до штучного зменшення кількості СРО, яке було практично примусовим! Таке втру­чання держави у сферу громадянського суспільства було спричинено новелою Закону «Про цінні папери і фондовий ринок», ч. 1 ст. 48 якого закріпила, що СРО професійних учасників фондового ринку утворюються за принципом: одна СРО з кожного виду професійної діяль­ності на ринку цінних паперів — тор­гівлі цінними паперами, реєстрації прав власності на цінні папери (депозитарна діяльність), управління активами інсти - туційних інвесторів (мал.1, джерело да­них [16]).

Кількість СРО та їх членів на національному фондовому ринку

image007


*

03


1998 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009

ДЖерело: Річні звіти ДКЦПФР (1998-2009). Стара тенденція: у=24.8х+22.5 ; нова тенденція у = 411х -4300, де х - рік


Мал. 1. Кількість СРО та їх членів на національному фондовому ринку

На мал. 1 чітко виокремлюються стара та нова тенденція співвідношень між загальною кількістю СРО на націо­нальному фондовому ринку та кількіс­тю членів кожної СРО у середньому. Стара тенденція охоплюється рівнян­ням:

У = 24.8х + 22.5

А нова — рівнянням:

У = 411х - 4300,

Де у — це кількість членів у кожній СРО в середньому, а х — рік.

Останнє рівняння дає можливість спрогнозувати кількість членів СРО у кожній організації у майбутньому (мал. 2) Кількість членів СРО у кожній організації за короткий темін істотно

Збільшилась


image008

2011

 

2012

 

2013

 

2014

 
image009



Мал. 2. Кількість членів СРО: тенденція на майбутнє



Може виникнути побоювання, що вплив і повноваження СРО будуть роз­повсюджуватися тільки на її членів, а не на всіх учасників фондового ринку того чи іншого виду професійної діяль­ності. Адже законодавство передбачає, що СРО повинна об’єднувати більше 50 відсотків професійних учасників фондо­вого ринку за одним з видів професійної діяльності. Насправді, одразу після по­яви СРО професійних учасників у при­мусовому порядку зобов’язали стати членами щонайменше однієї СРО (це і досі є умовою отримання ліцензії). Та­ким чином, на сучасному етапі «випа­дання» із сфери впливу СРО суб’єкта, який здійснює той вид професійної ді­яльності, за яким створена СРО, уне­можливлюється.

Ще раз наголосимо, що Проект За­кону «Про цінні папери і фондовий ри­нок» розроблявся за участю ДКЦПФР. Отже, ця норма отримала щонайменше мовчазне погодження. Наслідком цього стало державне втручання у сферу гро­мадянського суспільства з метою штуч­ного обмеження кількості неурядових організацій (СРО). Цілком ймовірно, це може призвести до монопольних про­явів з боку тих СРО, що залишилися функціонувати, стосовно їх членів (не­можливістю вибору СРО, побоювання­ми щодо підвищення розміру членських внесків, які ніколи не були символич - ними тощо). Це також різко збільшує ймовірність перетворення функціону­ючих СРО на «кишенькові» структури

ДКЦПФР, внаслідок чого знов-таки по­страждають їхні члени, — адже саме їх інтереси, в тому числі перед ДКЦПФР, мають обстоювати СРО. Цікавим фак­том є також те, що дві із трьох наявних на фондовому ринку СРО очолюються колишніми працівниками центрального апарату ДКЦПФР.

Таким чином, доходимо висновку, що модель організації фондового ринку у США і здійснення державного конт­ролю за ним із широким залученням неурядових організацій навряд чи буде прийнятною для України. Слід зважу­вати не тільки на вказані факти, але й на історичний досвід розвитку громадян­ського суспільства. Від самого проголо­шення незалежності США громадянське суспільство було добре розвинутим, а його вплив на публічну владу — ваго­мим. Саме про це писав А. Токвіль, коли зазначав, що «мешканець Нової Англії цікавиться справами громади, оскіль­ки бере участь в управлінні нею; ...він втручається в будь-який, навіть наймен­ший інцидент у житті громади, бо в цій доступній йому, нехай і в обмеженій сфері діяльності, він вчиться управля­ти суспільством» [17, с. 71]. Серед пе­ресічних громадян США і вчених досі переважає думка, що влада належить асоціаціям людей на місцевому рівні (те­риторіальним громадам), які делегували її на вищий рівень (суб’єктам федерації і державі). Популярність такої ідеї під­креслює течія в політології, яка сформу­валася у США у 1990-ті роки і отримала назву «комунітаризм», від англійсько­го «community» — громада. За думкою прихильників комунітаризму, найважли­віші рішення було б більш правильним приймати саме на рівні територіальних громад, і тому державні органи й орга­ни суб’єктів федерації розглядаються як «зло», якому «протистоять» і від якого пересічних членів громад і мікрогромад «захищають» сусідські асоціації (анало­ги органів СОН) і муніципальні органи. Ідеальні управлінські рішення, як вважа­ють прихильники цієї точки зору, повин­ні бути прийняті або внаслідок безпо­середньо укладеної угоди між особами, або, якщо це є неможливим, повинні бути схвалені на референдумі. Саме ця ідея впливає і на організацію державно­го контролю на фондовому ринку США. Має місце практична реалізація принци­пу «влада виходить від народу» у його широкому розумінні.

Чинне законодавство України, попри існуючі декларації, фактично будується на протилежному принципі, а саме — «влада виходить від держави». Це, зо­крема, пояснює провал спроби запро­вадити історично непритаманну модель фондового ринку, яка базується на ак­тивній регулятивній участі неурядових організацій.

Висновок із дослідження полягає у тому, що для покращання ситуації до­цільно виходити із сучасних українських реалій, насамперед беручи до уваги принцип «влада виходить від держави». Перший можливий спосіб вирішення проблеми — це перерозподіл на зако­нодавчому рівні повноважень з регулю­вання фондового ринку, наділення ними не тільки ДКЦПФР, але й СРО. Другий можливий спосіб полягає в тому, щоб не залучати СРО до виконання цих повно­важень, але наближати їх до неурядо­вих організацій із усіма ознаками інсти­тутів громадянського суспільства, — не обмежувати штучно їхню кількість, не робити членство СРО обов’язковою умо­вою отримання ліцензії. Це дозволить сформувати дійсно «сильні», активні, конкуруючи між собою СРО, що пози­тивно вплине на стан фондового ринку в цілому. І, можливо, через кілька десяти­річ, з одного боку, негативне відношен­ня державних органів до делегування повноважень неурядовим організаціям зміниться, а з іншого — в умовах постій­ної конкуренції СРО стануть достатньо впливовими для отримання делегованих повноважень. Перспективи подальших розвідок у даному напрямку вбачаються у більш детальному дослідженні переваг та недоліків кожного з запропонованих способів подальшого реформування дер­жавного регулювання ринку цінних па­перів в Україні.

Ключові слова: делеговані повнова­ження, неурядові (саморегулівні) орга­нізації, фондовий ринок.

У статті проаналізовані причини сучасних проблем у сфері делегування власних повноважень державним ре­гулятором на фондовому ринку Укра­їни неурядовим (саморегулівним) ор­ганізаціям, яке декларується, але не відбувається на практиці, і надано альтернативні способи їхнього вирі­шення.

В статье проанализированы при­чины современных проблем в сфере делегирования собственных полно­мочий государственным регулятором на фондовом рынке Украины непра­вительственным (саморегулирую­щимся) организациям, которое де­кларируется, но не происходит на практике, и предложены альтерна­тивные способы их решения.

The article deals with the prob­lem of delegation of the governmental functions to the NGOs on the Ukrai­nian stock market (this delegation is declared but not implemented). Author concludes with the alternative ways of solving the problem.

Література

1. Собкевич О. В. Розвиток фондового ринку України як чинник підвищення рів­ня економічної безпеки держави: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандида­та екон. наук: спец. 21.04.01 «Економічна безпека держави» / Оксана Володимирівна Собкевич. — К., 2008. — 22 с.


2. Баула О. В. Формування інститутів ринку цінних паперів України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандида­та екон. наук: спец. 08.01.01. «Економічна теорія» / Олена Вікторівна Баула. — Л.,

2007. — 22 с.

3. Любкіна О. В. Фондовий ринок Укра­їни: особливості формування і перспекти­ви розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата екон. наук: спец. 08.01.01. «Економічна теорія» / Олена Вік­торівна Любкіна. — К, 2003. — 20 с.

4. Шарнопольська О. М. Механізм інте­грації України у світовий фондовий ринок: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата екон. наук: спец. 08.05.01. «Сві­тове господарство і міжнародні відносини» / Оксана Миколаївна Шарнопольська. — Донецьк, 2005. — 20 с.

5. Бірюк С. О. Державне регулювання ринку цінних паперів (запитання та відпо­віді): навчальний посібник / Сергій Олексі­йович Бірюк, Микола Олексійович Бурмака, Михайло Іванович Звєряков та ін. — Одеса: Пальміра, 2006. — 562 с.

6. Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины / Мозговой О. Н. — Киев, УАННП «Феникс», 1997. — 276 с.

7. Остапович Г. М. Державний контроль на ринку цінних паперів України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юр. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і процес; фінансо­ве право; інформаційне право» / Ганна Ми­хайлівна Остапович. — К., 2006. — 21 с.

8. Приступко А. О. Фінансово-правове регулювання фондового ринку в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юр. наук: спец. 12.00.07 «Теорія управління; адміністративне право і про­цес; фінансове право; інформаційне пра­во» / Альона Олексіївна Приступко. — К., 2006. — 24 с.

9. Про державне регулювання ринку цін­них паперів в Україні: Закон від 30 жовтня 1996 р. [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу : http:/ /zakon1 .rada. gov. ua/cgi-bin/ laws/main. cgi? nreg=448 %2F96- %E2 %F0

10. У справі за конституційним поданням 48 народних депутатів України щодо відпо­відності Конституції України (конститу - ційності) положень частин першої, п’ятої, дванадцятої статті 6 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», пунктів 1, 9 Положення про Дер­жавну комісію з цінних паперів та фондово­го ринку, затвердженого Указом Президен­та України від 14 лютого 1997 року (справа про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку) : Рішення Конститу­ційного Суду України від 1 квітня 2008 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http: / /zakonl. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/ main. cgi? nreg=va03p710-08

11. Річний звіт ДКЦПФР за 1998 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://www. ssmsc. gov. ua:8081/ShowPage. aspx? PagelD=149

12. Щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 4,

8, 10, підпункту «б» підпункту 2 пункту 13, пунктів 14, 17 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будів­ництві»: Рішення Конституційного Суду України від 3 лютого 2009 р. у справі за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим / / Офіцій­ний вісник України. — 2009. — № 11. — Ст. 342.

13. Щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абза­ців сьомого, одинадцятого статті 2, стат­ті 3, пункту 9 статті 4 та розділу V111 «Третейське самоврядування» Закону Украї­ни «Про третейські суди»: Рішення Консти­туційного Суду України від 10 січня 2008 р. у справі за конституційним поданням 51 на­родного депутата України (справа про за­вдання третейського суду) // Офіційний ві­сник України. — 2008. — № 28. — Ст. 903.

14. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу: http: / / zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=3480-15&p=1282301049055274

15. Річний звіт ДКЦПФР за 2009 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://www. ssmsc. gov. ua:8081/UserFiles/ File/annual_report/2009.zip

16. Річні звіти ДКЦПФР [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу : http:// Www. ssmsc. gov. ua:8081/ShowPage. aspx? Page1D=12

17. Токвиль А. Демократия в Америке / Токвиль Алексис де; пер. с франц. / Пре - дисл. Гарольда Дж. Ласки. — М. : Прогресс, 1992. — 554 с.


ПРЕЗИДЕНТИ ЯК СУСПІЛЬНІ ЛІДЕРИ



УДК 342.511

Н. Мішина,

Доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

У 2011 році інститут президентства в України відмічає 20-річний ювілей. Про­тягом цього часу президенти України сумлінно виконували покладені на них обов’язки глави держави, гарантуючи її державний суверенітет, територіаль­ну цілісність, додержання Конституції, виступаючи арбітрами між гілками де­ржавної влади. Розвиток та вдоскона­лення конституційно-правових норм, що регламентують інститут президент­ства в Україні, відбувається постійно і є органічною частиною триваючої конс­титуційної реформи. Розвиток інституту президентства отримує доктринальне супроводження завдяки напрацюванням фахівців у сфері конституційного права. Так як конституційна реформа в Україні ще триває, важливим науковим завдан­ням є зміцнення теоретично-правових підвалин нормативної регламентації інс­титуту президентства у державі, а важ­ливим практичним завданням — вчасне реформування відповідних норм чинно­го законодавства України.

На шляху розвитку інституту пре­зидентства є чимало здобутків, які не тільки сприяли його розвитку, але й збагатили теорію українського конс­титуціоналізму. Наприклад, у 1995 р. вперше в конституційному праві Украї­ни було використано таке джерело пра­ва, як конституційний договір. Першим конституційно-правовим звичаєм стало прийняття новообраним Президентом України присяги на тексті не тільки Конституції України, як це передбачено чинним законодавством, але й на Пер - сопницькій Євангелії.

Впровадження цього конституційно - правового звичаю, який має не тільки церемоніальне, але й моральне значен­ня, та обговорювана науковцями та практиками необхідність вдосконалення переліку функцій та повноважень пре­зидента, надає підстави висунути тезу про виокремлення як однієї з функцій президента його функції забезпечення суспільного добробуту. Адже прези­дент є гарантом додержання Конститу­ції України, на нормах якої базується конституційний лад — юридична ор­ганізація державного і суспільного ладу (М. П. Орзіх).

Функції і повноваження Прези­дента України досліджувалися у працях В. Б. Авер’янова, Ф. Г. Бур­чака, С. С. Головатого, В. В. Копєйчи - кова, Л. Т. Кривенко, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики, В. М. Шаповала і ін­ших. Компетенція Президента України розглядалася у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридич­них наук С. Г. Серьогіною [1]. Вона виокремила повноваження у сферах державного будівництва, законодавчої діяльності, забезпечення конституційної законності, обороноздатності й націо­нальної безпеки, основних прав і сво­бод громадян, нагородної політики, а також у сфері міжнародних відносин. Ще одна класифікація повноважень за­пропонована С. А. Агафоновим, який у дисертації на здобуття наукового ступе­ня кандидата юридичних наук «Інститут Президента в системі державної влади України» зазначив, що президент має повноваження у різноманітних сферах, таких як: а) представництво і зовніш­ня політика; б) державне управління; в) військове керівництво; г) сфера за­конодавства; д) судова галузь; є) сфера громадянства; ж) сфера нагород; з) над­звичайні повноваження [2]. Але вплив Президента на суспільний розвиток за­лишився поза увагою дослідників.

Проблема зосередження функцій президента у державній сфері і зали­шення осторонь його внеску у розвиток суспільного добробуту притаманна не тільки Україні, але й багатьом країнам

— колишнім республікам СРСР. Напри­клад, про функцію забезпечення суспіль­ного розвитку не згадується у працях численних державознавців, які дослі­джували інститут президентства в СРСР, в Російській Федерації та у зарубіжних країнах, як М. В. Баглай, Б. Н. Габри - чидзе, В. М. Горшеньов, Б. М. Лазарев,

А. О. Мішин, Ю. М. Козлов, О. Є. Ку - тафін, Б. О. Страшун, Ю. О. Тихоми­ров, Б. М. Топорнін, В. Є. Чиркін, ін. Не розглядали цю функцію і автори, які досліджували питання, пов’язані із пов­новаженнями президента у дисертаціях на здобуття наукового ступеня кандида­та юридичних наук (І. С. Іксанов «Пре­зидент Російської Федерації: основні повноваження і їх організаційне забез­печення» [3], В. І Радченко «Президент Російської Федерації у системі розподі­лу влади» [4]).

Ціллю статті є обґрунтування доціль­ності виокремлення функції забезпе­чення суспільного розвитку як однієї з найважливіших функцій глави держави у республіках (далі — президент). Ви­конання цієї функції перетворює їх на найвідоміших та дуже впливових сус­пільних лідерів країни.

Термін «президент» походить від ла­тинського «рге» — «перед» та «sedere»

— сидіти, що обумовлює особливе місце президента як глави держави не тільки у державі, але й у суспільстві. Тради­ційно — і це підтверджується текстами конституцій зарубіжних країн, — пов­новаження президентів обмежуються сферою державної влади. Але поступо­во все більш помітною стає тенденція до розширення переліку функцій президен­тів — завдяки фактичному включенню до нього функції забезпечення суспіль­ного розвитку, яка опосередковує впро­вадження та підтримку президентом дій та програм, спрямованих на зміцнення суспільної злагоди та добробуту.

Ця функція почала формуватися нещодавно, у 1990-х рр., і поки що не знайшла відображення у конституцій­них актах та у працях конституціона - листів. Про її наявність і впливовість свідчить, однак, практика повсякденної діяльності голів держав у республіках. Наприклад, Раштрапати (президент) Індії Пратибха Патил утворила та очо­лює благодійницький фонд, який здійс­нює підтримку різноманітних проектів, спрямованих на підвищення суспільного добробуту у країні. Напрямком діяль­ності, який П. Патил визначила як пріо­ритетний, стала модернізація освіти на усіх рівнях та доступність освіти, особ­ливо для жінок. 11 квітня 2011 р. вона виступила з промовою, у якій відмітила тісний зв’язок державного управління із корпоративною соціальною відповідаль­ністю, а також необхідність постійного врахування в роботі органів публічної влади можливого впливу управлінських рішень і дій на суспільство [5]. У всіх президентів США, поряд із офіцій­ною біографією, існує «благодійницька біографія» (charity biography). Зокрема, Б. Обама підтримує 7 благодійницьких фондів і бере активну участь у суспіль­ному житті країни [6]. Він є відомим не тільки своїми пожертвами на благодій­ність і участю у добровільницькій во­лонтерській діяльності, але й тим, що на найвищому рівні заохочує активістів, високо вшановуючи їх внесок у суспіль­ний розвиток (нагородами, відзнаками, подяками тощо). Цікаво, що суспільна активність Б. Обами не обмежується територією США, — наприклад, він під­тримує програми з покращання охорони здоров’я та освітні програми у Демокра­тичній Республіці Конго.

Одна з веб-сторінок офіційного сай­ту Президента Республіки Ірландія при­свячена суспільним проектам Мері Ма - келліс. Наразі президент спрямовує свої зусилля у трьох напрямках: підтримка кампаній безпеки дорожнього руху, під­тримка безпритульних та заохочення національного виробництва екологічно чистих продуктів харчування [7].

Офіційне веб-представництво Прези­дента України також містить сторінку, присвячену суспільній активності прези­дента, вірніше, одному з її напрямків — головуванню у Громадській гуманітарній Раді (див. [8]). З її утворенням відповід­но до сучасної європейської практики розпочато змістовний процес консуль­


Тацій з гуманітарної проблематики. Цей орган має консультативно-дорадчий ста­тус і покликаний стати дієвим механіз­мом об’єднання зусиль органів держав­ної влади і громадськості у вирішенні найважливіших питань гуманітарного розвитку, впровадження системних ре­форм, дотримання прав і свобод людини в гуманітарній царині [9].

Тенденція розширення функцій пре­зидентів за рахунок функції забезпечен­ня суспільного розвитку сформувалася під впливом кількох факторів. Першим фактором стало поступове зближення монархічної форми правління із рес­публіканською, яке відбувається через демократизацію більшості сучасних мо­нархій. Адже саме монархам протягом віків була притаманна роль «батька» або «мати» нації, яка підтримувалася від­повідною суспільно-корисною активніс­тю. Трансформація більшості сучасних монархій у парламентські істотно звузи­ла повноваження монархів у державній сфері і сприяла фокусуванню уваги на їх внеску у суспільну діяльність.

Другий фактор — це все більше поширення випадків обрання жінки на посаду глави держави. Саме жінки найчастіше включають до своїх перед­виборних кампаній підтримку найріз­номанітніших програм гармонійного суспільного розвитку. До речі, це часто розглядається як їх вагома конкурентна перевага перед кандидатами-чоловіками. Цей фактор також свідчить на користь висунутої тези стосовно того, що тен­денція розширення повноважень пре­зидентів за рахунок суспільних почала активно втілюватися у життя у 1990-х рр. Першим президентом-жінкою, яка була обрана народним голосуванням, була Ізабель Перон (Аргентина, 1974). До 1980 р. існувало лише 5 держав-рес - публік, в яких посаду глави держави обіймала жінка; із 1980 по 1989 рр. — 9 держав, із 1990 по 1999 рр. — 17 дер­жав, із 2000 по 2010 рр. — 23 держави. За 3 місяці 2011 р. у республіках на по­саду глави держави обрано вже трьох жінок (Президент Бразилії, Капітан-ре - гент Сан-Марино, Президент Косово). Станом на 1 квітня 2011 року жінки - президенти очолюють 12 із більш ніж 140 держав із республіканською фор­мою правління [І0].

Третій фактор, який обумовлює пос­тійне зростання значущості такої функ­ції глави держави у республіках, як фун­кція забезпечення суспільного розвитку,

— це одна з нових наукових концепцій, концепція корпоративної соціальної від­повідальності, яка посіла чільне місце у юридичній науці, в першу чергу у кон­ституційному праві. Під корпоративною соціальною відповідальністю традиційно розуміють відповідальність організа­ції за вплив своїх рішень та діяльності (продукти, послуги, процеси) на сус­пільство і навколишнє середовище, що реалізується через прозору та етичну поведінку, яка:

— допомагає сталому розвиткові, здоров’ю та добробуту суспільства;

— зважає на очікування зацікавле­них сторін;

— не суперечить відповідному зако­нодавству та міжнародним нормам по­ведінки;

— поширена в усій організації і прак­тикується у її відносинах (діяльність організації в рамках сфери свого впли­ву; Міжнародний стандарт ISO 26000: 2010, цит. за: [11]).

Ідея корпоративної соціальної від­повідальності охоплює не тільки поза - державні громадські об’єднання і біз- нес-компанії, але й державні органи. Поширюється вона і на главу держави. Корпоративна соціальна відповідальність являє собою самоорганізацію і саморе­гуляцію своєї поведінки на користь сус­пільства шести груп «учасників спіль­ної справи» (stakeholders): 1) органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 2) бізнес-компаній; 3) найманих працівників; 4) спожива­чів; 5) неурядових організацій; 6) освіт­ніх та дослідницьких установ. Корпора­тивна соціальна відповідальність, хоча і регламентується нормами права у біль­шості зарубіжних країн (здебільшого фрагментарно, у меншості країн — рам­ково), але має витоки з норм моралі.

Отже, навряд чи функція забезпе­чення суспільного розвитку колись буде спиратися на відповідні повноваження президентів, які були б закріплені у конституційно-правових нормах. її здій­снення спирається на інші види суспіль­них норм — моральні та / або релігій­ні. Обсяг та перелік дій президентів із сталого розвитку добробуту суспільства навряд чи можливо визначити органам державної влади та/або народу. Нато­мість, президенти самостійно, за влас­ним бажанням обирають, виконувати їх чи ні. Вони самі покладають на себе такі повноваження, виходячи з власних моральних принципів та з концепції кор­поративної соціальної відповідальності, самостійно визначають їхній обсяг.

Нормативною підставою для виокрем­лення функції забезпечення суспільно­го розвитку, тим не менш, може стати текст присяги президентів, який часто міститься у Конституції. Виключення: 1) найстаріші тексти присяг, як пра­вило, відповідних посилань не містять (присяга Президента США); 2) інколи президенти при вступі на посаду прися­гу не приймають (Республіка Франція). Тексти присяг значної кількості країн містять такі урочисті обіцянки прези­дента, які навряд чи можна ефективно виконати, не вдаючись до суспільно - корисної активності (відповідні фрази виділено курсивом):

— Україна: «Я, (ім’я та прізвище), волею народу обраний Президентом Ук­раїни, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обсто­ювати права і свободи громадян, додер­жуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підноси­ти авторитет України у світі» (ст. 104 Конституції України [12]);

— Російська Федерація: «Присяга­юся при здійсненні повноважень Пре­зидента Російської Федерації поважати і охороняти права і свободи людини і громадянина, дотримуватися і захищати Конституцію Російської Федерації, захи­щати суверенітет і незалежність, безпе­ку і цілісність держави, вірно служити народу» (ст. 82 Конституції [13]);

— Федеративна Республіка Німеч­чина: «Я присягаюся присвятити свої сили благу німецького народу, при­множувати його надбання, оберігати його від збитку, дотримуватися і охоро­няти Основний закон і закони Федера­ції, сумлінно виконувати свої обов’язки і дотримуватися справедливості по від­ношенню до кожного. Хай допоможе мені Бог»; присяга може бути принесе­на і без релігійного звернення (ст. 56 Основного Закону [14]). Цікаво, що у тексті присяги забезпечення сталого розвитку добробуту суспільства стоїть на першому місці, випереджаючи навіть необхідність дотримуватися і охороняти Основний закон і закони держави.

Висновки з даного дослідження. Роз­виток сучасної конституційно-правової практики надає підстави з-поміж інших функцій глав держав із республікансь­кою формою правління виокремлювати нову функцію — функцію забезпечен­ня суспільного розвитку. Перспективи подальших розвідок у даному напрямку вбачаються у детальній розробці основ­них напрямків діяльності президентів

З виконання функції сталого розвитку добробуту суспільства.

Ключові слова: президент, функції президента, повноваження президента, суспільство, суспільний розвиток.

У статті вперше висувається і обгрунтовується теза про те, що розвиток сучасної конституційно - правової практики надає підстави з-поміж інших функцій глав держав

Із республіканською формою прав­ління виокремлювати нову функцію

— функцію забезпечення суспільного розвитку; наводяться передумови формування цієї функції та її відмін­ності від інших функції президентів.

В статье впервые выдвигается и обосновывается тезис о том, что развитие современной конституци­онно-правовой практики дает осно­вание среди других функций глав государств с республиканской формой правления выделять новую функцию

— функцию обеспечения обществен­ного развития; приводятся предпо­сылки формирования этой функции и ее отличия от других функции прези­дентов.

In the article the author states that the contemporary constitutional and le­gal practice gives the basis to consider that the new function of the heads of republican government aroused — the function to develop the sustainable wel­fare society. Author analyses the prereq­uisites for the formation of this function and its differences from other functions of presidents.

Література

1. Серьогіна С. Г. Компетенція Пре­зидента України: теоретично-правові за­сади : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / С. Г. Серьогіна. — X., 1998. — 18 с.

2. Агафонов С. А. Інститут Президен­та в системі державної влади України : ав­тореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 /

С. А. Агафонов. — К., 2003. — 20 с.

3. Иксанов И. С. Президент Российс­кой Федерации: основные полномочия и их организационное обеспечение : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / И. С. Иксанов. — М, 2009. — 227 с.

4. Радченко В. И. Президент Россий­ской Федерации в системе разделения влас­тей : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 /

В. И. Радченко. — Саратов, 1995. — 153 с.

5. Speech by Her Excellency the President of India at the Public Sector Day and to present awards to the central public sector

Enterprises [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://presidentofindia. nic. in/

6. Baraсk Obama. Charity Biography. [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу : Http://www. looktothestars. org/ celebrity/998-barack-obama

7. President of Ireland official web site. Out and About. [Електронний ресурс].

— Режим доступу : Http://www. president. ie/index. php? section=2&newsletter=23&sub= 10&lang=eng

8. Про Громадську гуманітарну раду : указ Президента України від 2 квіт. 2010 р. № 469 / / Урядовий кур’єр. — 2010. — № 65.

9. Громадська гуманітарна рада. Пре­зидент України Віктор Янукович. Офіційне веб-представництво [Електронний ресурс].

— Режим доступу : Http://www. president. gov. ua/content/humanity. html

10. Worldwide Guide to Woman Leadership [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://www. guide2womenleaders. com/

11. [Електронний ресурс]. — Режим до­ступу : http:/ / Www. csr-ukraine. org/index. html

12. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30.

— Ст. 142.

13. Конституция Российской Федера­ции : офиц. изд. — М. : Юрид. лит. : Админ. Президента РФ, 1997. — 64 с.

14. Основной Закон Федеративной Рес­публики Германии [Електронний ресурс].

— Режим доступу : Http://vivovoco. rsl. ru/ VV/LAW/BRD. HTM