joomla
КРИМІНАЛЬНА ГЛОБАЛІЗАЦІЯ: ВІД ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОГО ЗЛОЧИНУ ДО ТРАНСНАЦІОНАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ
Юридичний вісник


УДК 341.4+343.9

Н. А. Зелінська,

Доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного права та міжнародних відносин Національного університету «Одеська юридична академія»

В. М. Дрьомін,

Доктор юридичних наук, доцент, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права університету «Одеська юридична академія»

Злочин не знає меж, а злочинці мало занепокоєні міркуваннями дотримання державного суверенітету. Тут можна сказати, що злочин, який перетинає кордон, є міжнародним. У той же час можливості примусового застосування внутрішньодержавного права обмежу­ються територією держави. Як правило, саме національне співтовариство — де­ржава — встановлює перелік діянь, які розглядаються як злочини, і передбачає санкції за їх скоєння. Це — логічний наслідок принципу національного суве­ренітету. У цьому розумінні міжнарод­ний злочин є національним [1]. Уник­нути зовнішньо парадоксального, хоча і вірного за сутністю, словосполучення «міжнародний національний злочин» дозволяє термін «транснаціональний злочин».

Поняття «транснаціональний зло­чин» не має однозначного тлумачення [2]. Воно є широкою концепцією, що включає різні види злочинів, які в ос­новному може бути віднесено до кате­горій організованої злочинності, кор­поративних злочинів, професійних і політичних злочинів, до того ж деколи до декількох категорій злочинів одночас­но [3]. Традиційно фактор перетину кор­донів злочинцями чи прояв результатів їх протиправних дій за межами країни місця їх скоєння — розглядається як обов’язковий компонент функціонуван­ня транснаціональної злочинності, що знаходиться у рухливому динамічному стані [4].

Перетин може полягати у передачі інформації, тобто бути «віртуальним», а не фізичним. Стандартне визначення транснаціонального злочину було нада­не у доповіді про результати четвертого Огляду ООН з питань щодо тенденцій в галузі злочинності і функціонування систем кримінального правосуддя, міс­тить акцент на транснаціональному ха­рактерові злочинної діяльності і полягає у такому: «Правопорушення, що охоп­лює — в аспектах, пов’язаних з пла­нуванням, скоєнням і/чи прямими чи опосередкованими наслідками — більш ніж одну країну» [5]. Національні за характером кримінально-правової забо­рони, такі злочини є міжнародними за характеристикою злочинної діяльності і/чи суб’єктів, які беруть в ній участь, через що вони підпадають під юрисдик­цію більш ніж однієї держави.

Перше питання, яке виникає при такій інтерпретації поняття «транснаціо­нальний злочин», полягає в тому, чи є достатньою наявність кримінально-пра­вової заборони однієї держави для того, щоб за наявності властивості трансна - ціональності діяння розглядалось як «транснаціональний злочин». Щодо цьо­го питання висловлюються різні точки зору. Так, Дж. М. Мартін, E. Т. Романо вважають, що термін «злочин» у цьому випадку означає, що поведінка винних осіб розглядається як порушення кримі­нальної заборони, принаймні, однієї із залучених держав [6].

Будь-яке діяння, яке порушує націо­нальне кримінальне право, можна роз­глядати як злочин. Відповідно, якщо діяння, яке має властивість трансна - ціональності, заборонено кримінальним законом хоча б однієї країни, воно є і «транснаціональним», і «злочином». Не­зважаючи на те, що це міркування на перший погляд видається бездоганним, воно викликає серйозні заперечення. їх висловлює, зокрема, колишній Гене­ральний секретар Інтерполу Андре Бос - сард, який називає такі риси міжнарод­ного злочину цієї категорії: 1) перетин державних кордонів людьми (злочинця­ми — в процесі скоєння злочину чи піс­ля його скоєння з метою переховування від правосуддя; жертвами — у випадку захоплення заручників, торгівлі людьми і т. д.); переміщення предметів (вогне­пальна зброя, наркотики, речі, здобуті злочинним шляхом) чи грошей (відми­вання доходів, крадіжка за допомогою комп’ютерного зв’язку) і т. д.; 2) на на­ціональному рівні, відповідно до при­нципу «nullum crimen, nulla poena sine lege», антисуспільна поведінка може розглядатися як злочинне правопору­шення у законодавствах принаймні двох держав або передбачається як злочинне багатосторонніми міжнародними угода­ми [1]. Таким чином, на думку А. Бос - сарда, транснаціональним може бути діяння, заборонене законом не менше ніж двох держав.

Ця точка зору видається більш обґрунтованою. Дійсно, для того, щоб діяння кваліфікувалось як «злочин», достатньо наявності кримінальної за­борони однієї держави. Однак для міжнародно-правової характеристики транснаціонального злочину у контексті міжнародного співробітництва у засто­суванні кримінальної репресії необхід­на, як мінімум, подвійна кримінальність, яка передбачає збіг позицій взаємодію­чих держав стосовно злочинності такого діяння. Таким чином, поняття «трансна­ціональний злочин» включає широкий спектр діянь різного ступеня суспільної загрози, які кваліфікуються як злочин­ні у праві принаймні двох держав, під юрисдикцію яких вони підпадають.

Поєднання множинної (дві і більше) юрисдикції і множинної (дві і більше) «кримінальності» конструює поняття «транснаціональний злочин». Це понят­тя відображає міжнародний (за поши­реністю) характер злочинної діяльності при національному походженні кримі­нально-правової заборони. Питання про злочинність індивідуальної поведінки та її кваліфікації стосовно даної категорії злочинів вирішується виключно з пози­ції національного права. Суперечності між інтернаціональним характером зло­чину і національним характером кримі­нально-правової заборони є основною проблемою боротьби з транснаціональ­ними злочинами, як на міжнародному, так і на транснаціональному рівні. Внут­рішньодержавне право багатьох держав у цілому має значний ступінь подібності до більшості видів транснаціональної злочинності. Разом з тим у законодавс­твах різних країн існують відмінності, які негативно впливають чи можуть впливати на розвиток міжнародної взає­модії.

Як зазначають І. І. Лукашук і А. В. Наумов, «інтернаціоналізація злочинності, необхідність об’єднання зусиль держав у боротьбі проти неї породили тенденцію до інтернаціоналі­зації кримінального права. Це є одна з центральних проблем боротьби зі зло­чинністю, особливо організованою. Ін­тернаціоналізація означає нарощування кількості загальних елементів у кримі­нально-правових і процесуальних сис­темах держав, збільшення їх здатності взаємодіяти одна з одною, а також з міжнародним правом» [7].

Термін «транснаціональна організо­вана злочинність» спочатку використо­вувався переважно у суто кримінологіч­ній інтерпретації [8]. Існують різні його трактування [9]. У широкому розумінні це поняття, безумовно, містить у собі


Й політичні, у тому числі терористичні, злочини, і загальнокримінальні транс­національні злочини. Проте для цілей розмежування ідеологічно мотивованих і загальнокримінальних видів злочинної діяльності термін «транснаціональна організована злочинність» нерідко роз­глядається як такий, що охоплює пере­важно загальнокримінальну організова­ну злочинність. Незважаючи на те, що терористична діяльність найчастіше має і транснаціональний, і організований ха­рактер, вона виноситься за межі понят­тя «транснаціональна організована зло­чинність». У цьому розумінні говорять про тероризм і «транснаціональну ор­ганізовану злочинність» як однопоряд - кові поняття. Таке розмежування має умовний характер і підкреслює специфі­ку тероризму, його відмінність від тих видів злочинної діяльності, головною метою яких є вилучення прибутку. При такій інтерпретації поняття «організова­на злочинність» не поглинає тероризм.

«У боротьбі за контроль або розподіл різного роду державних і суспільних ресурсів відбуваються агресивні війни між державами і внутрішні «криміналь­ні війни» між різними національними та транснаціональними злочинними ор­ганізаціями (спільнотами) або їх пред­ставниками. У сучасних умовах і тим і іншим для досягнення поставлених цілей не заважають національні кордо­ни держав», — відзначає В. В. Колесни­ков [10].

Міжнародна організована злочин­ність «глобалізувала» свою діяльність із тих же причин, що й законослухняні транснаціональні корпорації, які від­кривають свої філії і представництва в усьому світі, щоб отримати користь із привабливих ринків робочої сили або сировини. Те ж роблять і незаконні під­приємства. Крім того, міжнародні під­приємства, як законні, так і незаконні, також створюють у всьому світі свої підрозділи для задоволення своїх потреб у виробництві, маркетингу та дистрибу­ції. Незаконні підприємства здатні роз­ширювати географію своєї діяльності, щоб скористатися цими новими еконо­мічними умовами, створеними завдяки революції у сфері зв’язку та міжнарод­ного транспорту. Терористи також «гло - балізувалися», використовуючи свою здатність залучати до своїх лав нових членів у міжнародних масштабах, щоб бути ближче до діаспори, які можуть надавати їм технічну та фінансову до­помогу і мати доступ до більш багатих громад [11].

Розширення міжнародних криміналь­них зв’язків призводить до інституціо - налізації транснаціональної злочинності і становлення світового злочинного со­ціуму. Г. Гевелінг стверджує, що в ре­зультаті виникає ситуація панування рівнозначних або близьких за своїм со­ціальним змістом деструктивних явищ у різних частинах планети. Уявний па­радокс цього феномена полягає ще й у тому, що країни, які помітно відстають у своєму економічному розвитку, мо­жуть виявитися продуцентами найбільш витончених і складних у техніко-органі - заційному відношенні видів злочинної діяльності [12].

Міжнародний тероризм, глобалізація корупції та організованої економічної злочинності, світова торгівля зброєю та наркотиками, мафіозна бандократія, катастрофічне падіння моралі беруть наприкінці XX ст. естафету криміналі - зації суспільства, що почалася світови­ми війнами і революціями на початку століття. Жодна країна світу не в змозі впоратися самотужки з гігантським цу­намі глобальної криміналізації суспільс­тва [13]. «Група високого рівня щодо за­гроз, викликів та змін», створена ООН, у своїй доповіді під назвою «Більш без­печний світ: наша спільна відповідаль­ність», зазначила, що сьогодні загрози безпеці (включаючи тероризм і органі­зовану злочинність) взаємопов’язані більше, ніж будь-коли раніше [14].

Тим часом на міжнародній сцені з’явилися нові й небезпечні дійові осо­би. Рівень нестабільності і супутнього такій нестабільності насильства поси­люється внаслідок підвищення міжна­родної політичної ваги та зростання активності загальнокримінальних зло­чинних організацій. Організована зло­чинність (торговці зброєю, наркомафія) використовує терористичні акти як за­сіб отримання додаткового прибутку та досягнення політичного впливу. Вияв­ляється зловісна тенденція — зростаю­че значення аполітичних груп, що при­йшли до тероризму з метою фінансової вигоди і розглядають терористичні дії як частину злочинного бізнесу. Частина таких груп переслідує також і політичні цілі, проте головна мета їхньої політич­ної діяльності — збільшення прибут­ку шляхом дестабілізації обстановки в країнах та регіонах, де вони проводять свої операції. Така дестабілізація дозво­ляє їм здобувати суттєвий (якщо не виз­начальний) вплив на офіційну владу цих країн. Вести боротьбу з такими злочин­ними групами особливо важко, тому що вони володіють величезними матеріаль­ними і фінансовими ресурсами, прид­баними незаконною торгівлею зброєю і наркотиками, а також через їх здатність контролювати (впливати, управляти або деморалізувати) владу країн, де вони діють. Є серйозні підстави побоювати­ся, що злочинні режими, організовані ними терористичні групи або незалежні терористичні організації матимуть ре­альну можливість ядерного тероризму. Крім того, існує небезпека високотех- нологічного тероризму з використанням різноманітних способів нападу на тонку і взаємозалежну інфраструктуру сучас­ного суспільства [15].

«Кримінальне суспільство (середо­вище) з розвитком його міжнародних зв’язків і новим, транснаціональним полем діяльності, а також дедалі часті­шим використанням терору, при якому йдуть у хід погрози застосування радіо­активних та інших небезпечних засобів, глобалізується і протистоїть вже не окремій державі і суспільству з існу­ючим там режимом, але земній цивілі­зації взагалі з її культурою та іншими цінностями... Основою кримінальної глобалізації, як мінімум, є, з одного боку, висока організованість злочинців, глобалізація їх кримінального інтересу

І поля діяльності, наявність у них мас­штабних ресурсів, як людських, так фі­нансових та інших матеріальних (зброї тощо), по-друге, випередження гло­бальною криміналізацією цивілізованих процесів глобалізації, що включає дієву антикримінальну політику і позитивну співпрацю», — зауважує А. І. Долгова [16].

Цю позицію відомого російського кримінолога повністю поділяє амери­канський кримінолог професор Л. Шел - лі, яка стверджує, що «міжнародна організована злочинність стане для полі­тичних діячів однією з найважливіших проблем ХХІ ст. Ця проблема матиме таке ж велике значення, як холодна вій­на для ХХ ст. і колоніалізм для ХІХ ст. В умовах, коли стан суспільства, а та­кож політичних і фінансових систем багатьох країн погіршується в резуль­таті постійно зростаючої економічної могутності міжнародних організованих злочинних груп, усі аспекти міжнарод­них відносин виявляться пов’язаними із цією проблемою». З цим висновком можна повністю погодитися [17].

Варто зазначити, що в контексті проблем, що аналізуються, Україна є однією з ключових країн, враховуючи ії геополитичне становище. Багато де­ржав уважають наш регіон зоною своїх стратегічних інтересів і проводять у на­шому регіоні досить активну політику. Тут зосереджено найважливіші транс­континентальні комунікаційні коридо­ри, що значно підвищує роль України у світових економічних процесах. З точки зору політичної, наш регіон багатьма розглядається як буферна зона між кон­фліктними в геополітичному відношенні країнами Азії і Європи. Міждержавні

І внутрішньодержавні конфлікти, інші чинники геополітичного характеру створюють значну напруженість і ма­ють далекосяжні криміногенні наслідки. Ці наслідки глобалізаційних процесів вимагають глибокого осмислення. Ес­калація тероризму, активізація транс­національної організованої злочинності істотно позначаються на політичній та економічній стабільності в країні. Ви­никає потреба у всебічному аналізі та розробленні ефективних заходів із про­тидії цим загрозам.

Глобалізація, яка охопила всі сфери суспільного життя, безпосереднім чином позначається на процесах розширеного відтворення організованої злочинності і перетворення її на міжнародний нефор­мальний інститут.

Інституціональний характер організо­ваної транснаціональної злочинності по­лягає у тому, що учасники міжнародної кримінальної діяльності мають розгалу­жену злочинну мережу в інших країнах, використовують міжнародні зв’язки для здійснення глобальних незаконних опе­рацій, ухиляються від державного конт­ролю за допомогою корупції, створюють особливі правові та інформаційні умови для злочинної діяльності на міжнародно­му рівні. Проблеми забезпечення кримі­нологічної безпеки набули за сучасних умов особливої актуальності. Ескалація тероризму, активізація транснаціональ­ної організованої злочинності, зростаю­ча напруга в міждержавних відносинах,

— ці та інші фактори вимагають всебіч­ного аналізу та ефективних заходів із протидії їм і стримування негативних наслідків.

Ключові слова: транснаціональний злочин, міжнародні злочини, транснаціо­нальна злочинність, кримінально-право­ва заборона, глобалізація злочинності, інституціоналізація транснаціональної злочинності.

У статті доводиться, що трансна­ціональним злочином може бути діян­ня, заборонене законом не менше ніж двох держав. Поєднання множинної (дві і більше) юрисдикції і множинної (дві і більше) «кримінальності» конс­труює поняття «транснаціональ­ний злочин». Це поняття відображає міжнародний (за поширеністю) ха­рактер злочинної діяльності при на­ціональному походженні криміналь­но-правової заборони. Розширення міжнародних кримінальних зв’язків призводить до формування та інс - титуціоналізації транснаціональної злочинності, що потребує відповідної соціальної та правової реакції на рів­ні світової спільноти.

В статье обосновывается, что транснациональным преступлением является деяние, запрещенное зако­ном не менее чем двух государств. Сочетание множественной (две и более) юрисдикции и множествен­ной (две и более) «криминальности» конструирует понятие «трансна­циональное преступление». Это по­нятие отражает международный (по распространенности) характер преступной деятельности при на­циональном происхождении уголов­но-правового запрета. Расширение международных криминальных связей приводит к формированию и инсти­туционализации транснациональной преступности, что требует соот­ветствующей социальной и правовой реакции на уровне мирового сообщес­тва.

In this article the author states that an act could be transnational if it is prohibited by law in at least two states. The combination of multiple (two or more) jurisdiction and multiple (two or more) «criminality» forms the concept of «transnational crime». This concept reflects the international (based on dis­semination) feature of the criminal ac­tivity while the criminal prohibition has a national origin. The expansion of in­ternational criminal connections leads to transnational crime formation and institutionalization, which requires ap­propriate social and legal response from the world community.

Ëimepamypa

1. Bossard A. Transnational Crime and Criminal Law / A. Bossard. — Chicago : The Office of International Criminal Justice The University of Illinois at Chicago, 1990.

— Р. 5.

2. Mueller G. O. W. Transnational crime: Definitions and Concepts / / Combating Transnational Crime / P. Williams, D. Vlassis (eds). — 2001; Albanese J. Transnational Crime: An Introduction // International Journal of Comparative Criminology. — 2004. — Vol. 4, N 1. — P. 1-3; Williams P. Anticipating organized and transnational crime / P. Williams, R. Godson / / Crime, Law and Social Change. — 2002. — Vol. 37, N 4. — P. 311-355; Ruggiero V. Transnational Crime: Official and Alternative Fears / / International Journal of the Sociology of Law.

- 2000. — Vol. 28, N 3. — P. 187-199.

3. Десятый Конгресс ООН no предуп­реждению преступности и обращению с правонарушителями Вена, 10-17 апреля 2000 г. «Международное сотрудничество в борьбе с транснациональной преступнос­тью: новые вызовы в XXI веке». Рабочий до­кумент, подготовленный Секретариатом.

- UN. Doc. A/CONF. 187/6

4. Уголовная юстиция: проблемы меж­дународного сотрудничества : междунар. науч.-исслед. проект. — С. 230.

5. UN. Doc. A/CONF.169/15/Add. 1.

6. Martin J. M. Multinational Crime. Terrorism, Espionage, Drug & Arms Trafficking / J. M. Martin, A. T. Romano // Studies in Crime, Law, and Justice. — 1992. — Vol. 9.

- P. 16.

7. Лукашук М. И. Международное уго­ловное право / М. И. Лукашук, A. В. Нау­мов. - 1999. - С. 5.

8. United Nations & Transnational Organized Crime / Ph. Williams, E. U. Savona (editors). — Frank Cass & Co, 1996; Godson R. Strengthening cooperation against transnational crime / R. Godson, P. Williams // Survival. — 1998. — Vol. 40, N 3. — P. 66-88; Combating Transnational Crime: Concepts, Activities and Responses / Ph. Williams, D. Vlassis (editors). — Frank Cass & Co., 2001; Transnational Organised Crime: Perspectives on Global Security /

A. Edwards, P. Gill, A. Edwards (editors). — Routledge, 2003; Albanese J. Organized Crime in Our Times. — LexisNexis/Anderson, 2004.

9. Транснациональная организованная преступность: дефиниции и реальность / отв. ред. В. A. Номоконов. — Владивосток, 2001; Меркушин В. В. Борьба с транснаци­ональной организованной преступностью / В. В. Меркушин. — Минск, 2003; Топиль - ская Е. В. Организованная преступность / Е. В. Топильская. — С. Пб., 1999.

10. Колесников В. В. Экономическое раз­витие общества и преступность / / Сов­ременные проблемы и стратегия борьбы с преступностью : монография / науч. ред.

B. Н. Бурлаков, Б. В. Волженкин. — С. Пб. : Изд. дом С.-Петерб. гос. ун-та : Изд-во юрид. фак. С.-Петерб. гос. ун-та, 2005. —

C. 267-350.

11. Shelley L. The Globalization of Crime and Terrorism / / The Challenges of Globalization. — US State Dept. e-Journal.

— February 2006.

12. Гевелинг Л. В. Деструктивные фор­мы организации власти (клептократия, лутократия, плутократия в политической жизни африканской страны) : курс лекций [Электронный ресурс] / Л. В. Гевелинг.

— М. : ИСАА при МГУ, 2004. — Режим до­ступа : Http://www. iaas. msu. ru/pub_on/ geveling/l-1-5.htm

13. Дубнов А. П. Философия преступнос­ти: проблемы криминализации российского общества / А. П. Дубнов, В. А. Дубовцев.

— Екатеринбург : ЯВА, 1999. — 96 с.

14. Документ ООН А/59/565, п. 17.

15. Зелинский С. А. Международный терроризм: политические источники и дви­жущие силы // Актуальні проблеми полі­тики : зб. наук. пр. — О., 2000. — Вип. 8.

— С. 134-138.

16. Долгова А. И. Преступность, ее ор­ганизованность и криминальное общество / А. И. Долгова. — М. : Рос. криминол. ас - соц., 2003. — С. 427, 431.

17. Шелли Л. Электронный журнал Го­сударственного департамента США / Л. Шелли. — Август 2001 г. — Т. 6, № 2.

— Режим доступа : http: / / usinfo. state. gov/journals/itgic/0801/ijgk/gj06.htm.