joomla
КОНЦЕПЦІЯ МАРГІНАЛЬНОСТІ В КРИМІНОЛОГІЇ: МОЖЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ
Юридичний вісник


УДК 343.97:316.624.2

Ю. Стрелковська,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національного університету «Одеська юридична академія»

Маргінальність та її прояви у су­часному суспільстві останніми роками привертає все більше уваги як з боку теоретиків, так і практиків. Це зумов­лено тим, що процеси маргіналізації на­селення, що іманентно притаманні кож­ному стратифікованому суспільству, у період його трансформацій посилюють­ся багаторазово. Внаслідок докорінних політичних та соціально-економічних перетворень, що відбулися наприкінці XX ст., у країнах пострадянського про­стору склалися так звані перехідні сус­пільства. Такі чинники, як дестабілізація економіки, спад виробництва, зниження життєвого рівня, крах старих ідеалів та цінностей призвели до стирання іс­нуючих раніше поміж соціальними гру­


Пами меж та становлення нових видів міжгрупової інтеграції за формами влас­ності, доходами, включенням у владні структури. Зазначені процеси істотно відбилися на соціальному самопочутті переважної більшості громадян, що при­звело до маргіналізації значної частини населення.

Поширеність явища маргіналізації в суспільствах на пострадянському про­сторі зумовлює потребу вивчення за­значеної проблематики у рамках кримі­нології, оскільки такі істотні зміни в соціальній структурі не можуть не поз­начитися на стані злочинності та тен­денціях її розвитку. Як слушно зазначає з цього приводу В. М. Дрьомін, «про­блема маргінального статусу та маргі­нальної поведінки у вітчизняній кримі­нології не дістала належної розробки. Потреба ж у подібних дослідженнях є. Як свідчить статистика, все більше чис­ло людей опиняється виключеними із громадського життя, відторгаються со­ціальними групами, з якими вони себе раніше ідентифікували, залучаються у злочинні форми поведінки. Невизначен - ність, пограничність соціального стату­су таких людей характеризує їх як мар­гінальних особистостей» [1].

Незважаючи на важливість цієї теми, у кримінологічній літературі вона прак­тично не вивчена, хоча певні напрацю - вання у цьому напрямі вже є. Так, ок­ремі аспекти проблеми маргінальності у кримінології висвітлено у роботах таких вчених, як А. В. Голікова, А. Голодняк, В. М. Дрьомін, М. В. Краснов, Н. А. Ло - пашенко, В. В. Лунєєв, Е. Ф. Побегай - ло, Є. В. Садков, Р. Ф. Степаненко, О. Н. Черниш та М. О. Черниш.

Метою цієї статті є дослідження можливостей застосування концепції маргінальності у кримінології, а також визначення основних напрямків подаль­шого вивчення цієї проблематики сто­совно проблем злочинності в цілому та окремих її видів.

Нерозробленість концепції маргі - нальності стосовно проблем криміноло­гії обумовлена такими причинами:

1. Неоднозначність трактування ос­новних її понять, що значно заважає проведенню подальших досліджень у цьому напрямі. Так, І. П. Попова вка­зує на такі труднощі стосовно визна­чення змісту поняття маргінальності: по-перше, у практиці використання са­мого терміна склалося кілька підходів (у соціології, соціальній психології, культурології, політології, економіці тощо); по-друге, в процесі уточнення та еволюції цього поняття в соціології за­твердилося кілька значень, пов’язаних із різними типами маргінальності; по - третє, його нечіткість, невизначеність робить складним вимір самого явища маргінальності, його аналіз у контексті соціальних процесів [2].

2. Відсутність офіційних статистич­них даних щодо поширеності процесів маргіналізації в Україні та щодо кількості злочинів, вчинених маргіналами. Тому задля оцінювання розповсюдженості цього явища доводиться звертатися до наукових розробок та експертних оці­нок, які суттєво різняться. Наприклад,

В. М. Волосевич та А. Ф. Крижанівсь - кий вважають, що «від 37 до 45 відсо­тків дорослого населення відповідають основним ознакам маргінальності» [3]. Деякі автори роблять більш песиміс­тичні висновки про загальну, наскрізну маргіналізацію усього суспільства.

3. Наявність суб’єктивної складо­вої у визначенні маргінального статусу особи. Так, процес маргіналізації може відбуватися у двох напрямках: 1) мар - гінальність ззовні — приписується сус­пільством, яке, визначаючи того або іншого індивіда як маргінального, тим самим перешкоджає його подальшій ін­теграції в суспільство; 2) маргінальність зсередини — відбувається самоідентифі - кація особою себе як маргінала, засно­вана на відчутті власної невідповідності «нормі» [4]. В обох випадках присутня суб’єктивна оцінка, у першому з боку представників соціуму (стигматизація особи в якості маргінальної, хоча особа сама себе може з такою не ідентифіку­вати), у другому — з боку самої особи, що не завжди може проявлятися зовні.

Аналіз кримінологічної літератури, в якій досліджуються окремі аспекти мар- гінальності та її проявів, свідчить проте, що досить поширений в соціології підхід до розуміння маргінальності лише як наслідку спадної соціальної мобіль­ності частіше за все використовується й кримінологами. Так, Ф. Побєгайло під маргінальним середовищем розуміє «декласованих та напівдекласованих елементів: дармоїдів, жебраків, бродяг, безпритульних дітей, алкоголіків, нар­команів, суб’єктів із кримінальним ми­нулим, що соціально не адаптувалися, повій, сутенерів» [5], які утворюють «со­ціальне дно». Ще категоричніше з цього питання висловлюється Р. Ф. Степа­ненко, прирівнюючи маргінальних осіб до делінквентів [6].

Вбачається, наведений вище підхід, за якого маргінальність зводиться лише до негативного явища, а всі особи, які перебувають у маргінальному стані, асо­ціюються винятково з представниками «соціального дна», є дещо дискусійним та потребує корегування у зв’язку з таким. По-перше, він не повною мірою відбиває саму сутність концепції маргі­нальності, яка є значно ширшою. Як за­значає Л. А. Бєляєва, проблема маргі­нальності є багатовекторною: вона може бути наслідком як низхідної, так і висхід­ної соціальної мобільності. Маргінальні особи виступають як актори суспільних змін на різних рівнях (загальнодержав­ному, регіональному, місцевому), їхня діяльність може мати різноспрямовані соціальні наслідки: як позитивні, так і негативні [7]. Крім того, слід підкрес­лити, що ще засновник концепції маргі - нальності Р. Парк наголошував на наяв­ності її позитивного аспекту. По-друге, подібне звуження тлумачення терміна «маргінал» істотно збіднює можливості застосування концепції маргінальності у кримінології в контексті пояснення при­чин злочинності, оскільки в такому разі із поля зору кримінологів автоматично випадають цілі групи населення, що не є представниками «соціального дна», проте перебувають у маргінальному стані в сучасному суспільстві, — «нові маргінали».

Про появу нових маргінальних груп за різних часів у науковій літера­турі зазначали деякі вчені (наприклад,

А. А. Галкін, аналізуючи соціально-еко­номічні та ідейно-політичні аспекти мар­гіналізації капіталістичного суспільства у 70-80-х рр. минулого століття). Дещо пізніше на цю проблему вже стосовно сучасного суспільства звернула увагу

І. П. Попова. До «нових маргіналів» вона відносить «постфахівців» (фахівців галузей економіки, які втратили в су­часній ситуації соціальну перспективу і змушені змінювати свій соціально-про­фесійний статус); «нових агентів» (пред­ставників малого бізнесу, самозайняте населення) та «мігрантів» (біженців та вимушених переселенців) [8].

У зв’язку з вищенаведеним нау­ковий інтерес становить концепція Ю. Ю. Бродецької, яка, базуючись на неоднорідності маргінального середови­ща, пропонує розрізняти два типи мар­гінальності: пограничну та периферійну, оскільки, вже з точки зору етимології, це поняття може означати як погра - ничний, проміжний стан соціального суб’єкта, так і периферійний його стан

[9] . Отже, можна вважати, що класич­ні маргінали — представники нижчих верств населення, більшість яких утво­рюють «соціальне дно» суспільства, — є носіями периферійної маргінальності, а «нові маргінали» — відповідно погра - ничної маргінальності.

У сучасній літературі неодноразово висловлювалася думка щодо криміно - генності маргінального статусу особи, який, як правило, пов’язують із таки­ми характерними ознаками соціально­го самопочуття маргіналів, як серйозні сумніви у власній особистій цінності; невизначеність зв’язків із друзями та постійний страх бути знехтуваним; тен­денція здебільшого уникати невизначе - них ситуацій, аніж ризикувати прини­женням; надмірне занепокоєння щодо майбутнього та побоювання будь-яких ризикованих дій, а також впевненість у тому, що оточуючі несправедливо з ним поводяться. Дійсно, маргінальній особі притаманні певні характеристики, що суттєво підвищують ризик скоєння злочину (наприклад, ослаблення або розрив соціально корисних зв’язків, не­визначеність, відсутність роботи тощо), проте набір подібних рис у кожної особи індивідуальний, що обумовлює питання про різний ступінь криміногенності мар - гінальності.

У зв’язку з цим уявляється мож­ливим розглянути залежність ступеня криміногенності особи від того, носієм якого виду маргінальності вона є. Так, криміногенність осіб, яким притаманна погранична маргінальність, щодо зло­чинів загальнокримінальної спрямова­ності (особливо проти життя та здоров’я особи) буде значно нижчою, ніж кримі - ногенність осіб — представників пе­риферійних маргінальних груп. Це в основному обумовлено двома відміннос­тями: близьким соціальним оточенням та способом життя таких індивідів. Діа­метрально протилежну ситуацію можна спостерігати при аналізі злочинів еконо­мічної спрямованості. У цьому випадку криміногенність пограничної маргіналь - ності істотно зростає, тоді як криміно - генність периферійною наближається до нуля. Це пояснюється відсутністю потрібного рівня освіти, кваліфікації та доступу до матеріальних ресурсів представників останньої. Як свідчить практика, більшість осіб, які скоюють економічні злочини, мають вищу освіту і використовують при цьому свої про­фесійні навички. З числа маргіналів до них можна віднести постфахівців, які з тієї або іншої причини не знайшли можливості реалізувати себе у законній сфері.

Ще одним важливим напрямком у вивченні проблеми взаємодетермінації маргінальності та злочинності є вікти - мологічний напрямок. Маргінальність можна розглядати як умову процесу вік - тимізації, оскільки маргінальній особис­тості властиві такі специфічні ознаки, які обумовлюють її підвищену віктим - ність. Остання, у свою чергу, провокує скоєння злочинів стосовно представни­ків маргінальних прошарків або їх залу­чення до кримінальної діяльності, яка у ряді випадках має організований харак­тер. Ступінь віктимності маргінальних осіб також як і ступінь криміногенності безпосередньо залежить від того, носієм якого виду маргінальності є особа. Для представників периферійних маргіналь­них груп населення більш характер­ним є скоєння стосовно них злочинів насильницької спрямованості (вбивств, спричинення тілесних ушкоджень різ­ного ступеня тяжкості тощо). У цьому випадку мова йде про групову підви­щену віктимність периферійних верств суспільства, обумовлену їх способом життя. Віктимність членів пограничних маргінальних груп є значно нижчою. Іншими є й злочинні прояви, жертва­ми яких вони стають: у цьому випадку більш характерним є вчинення проти зазначеної категорії населення злочинів корисливої та корисливо-насильницької спрямованості. Це пояснюється вищим рівнем життя та матеріальної забезпе­ченості, а також більш обережною по­ведінкою таких осіб, порівняно з пред­ставниками периферійних маргінальних груп. Досить часто представники маргі­нальних груп стають жертвами органі­зованої злочинності.

Проведене автором дослідження [10] дозволяє зробити висновок про те, що саме маргінальні групи є значною скла­довою соціальної бази злочинності. Як зазначає В. М. Дрьомін, останнім ча­сом до сфери злочинної діяльності за­лучаються традиційно «благонадійні» верстви населення: наукові співробіт­ники, викладачі вищих навчальних за­кладів, вчителі, лікарі, представники творчих професій. В даному випадку можна виділити два основні чинники криміналізації: 1) соціальні реформи, що поставили більшість представників інтелігенції на грань виживання («виму­шена» деградація інтелігенції); 2) зрос­тання «попиту» на високо інтелекту­альні форми злочинної діяльності (у сфері високих технологій, економічній, фінансово-кредитній системі тощо) [11]. До вищезгаданих категорій населен­ня можна додати представників таких нових маргінальних груп, як мігранти (у тому числі нелегальні та біженці з «гарячих точок»), а також постфахівці, зокрема колишні військовослужбовці, співробітники правоохоронних органів та спортсмени. Останні частіше стають об’єктом пильної уваги представників організованої злочинності у зв’язку з на­явністю в них певних навичок та вмінь, які можуть стати в пригоді при вчинені злочинів. Аналіз матеріалів практики та офіційних статистичних даних свід­чить про наявність вже сформованої тенденції входження до організованих злочинних угруповань представників маргінальних груп населення, для яких раніше кримінальна активність не була характерною. Як зазначають В. І. Ха - балов та О. А. Євланова, організована злочинність залучає до своїх лав про­фесіоналів своєї справи, що обумовлює її професіоналізацію. У даний час там задіяні разом із закоренілими злочинця­ми і юнаками колишні працівники МВС, учасники афганської та чеченської воїн, спортсмени зі світовими іменами тощо [12]. Розглянемо зазначену тенденцію детальніше.

Маргіналізаційні процеси серед міг­рантів обумовлені зміною звичного укладу життя, оточення; розривом со­ціально корисних зв’язків, що існували на попередньому місці проживання; а іноді (як правило, у випадках зовніш­ньої міграції) — і зміною культурної, мовної формації. Зазначені фактори со­ціального середовища, що ускладнюють процес адаптації мігрантів та обумовлю­ють їх маргінальне становище, суттєво загострюються у випадку з вимушеними мігрантами — біженцями з «гарячих то­чок», криміногенність яких підвищують досвід поводження зі зброєю та інші бойові навички. Складність психоло­гічного стану, обумовленого стресом, за несприятливих обставин може при­звести до скоєння злочину. До того ж у зв’язку з наявністю зазначених вмінь та практичних навичок деяких біженців вони можуть стати об’єктом залучен­ня до участі у кримінальній діяльності місцевих організованих злочинних груп як членів виконавчої ланки (бойовиків). Маргінальні процеси серед нелегальних мігрантів значно загострюються через відсутність у них офіційного статусу в країні перебування, що практично уне­можливлює їх працевлаштування у ле­гальний спосіб та залишає відкритими для цього лише тіньовий сектор еконо­міки або кримінальну сферу (наркобіз - нес, незаконний обіг зброї, контрабанда тощо).

Останнім часом спостерігається тенденція «діаспоризації» суспільств, яка містить у собі криміногенний по­тенціал, оскільки етнічні діаспори є соціальною базою для етнічної органі­зованої злочинності. Суспільна небез­печність організованих злочинних груп (далі — ОЗГ), сформованих на етнічній основі, значно підвищується за рахунок наявності у більшості з них міжнарод­них зв’язків, як правило, з організова­ними угрупованнями на своїй батьків­щині. Проблема етнічної організованої злочинності є особливо актуальною для Одеського регіону, оскільки, на відміну від інших адміністративно-те­риторіальних одиниць України, на те­риторії Одеської області офіційною статистикою постійно фіксується діяль­ність ОЗГ, сформованих на етнічній основі. Основними умовами існування етнічної організованої злочинності в Одеській області є: 1) багатонаціональ - ність складу населення; 2) посилення міграційних процесів; 3) специфіка гео­графічного положення, завдяки якому виникає можливість організації та фун­кціонування каналів нелегальної міг­рації; 4) збройні конфлікти на постра­дянській території, які зумовили появу великої кількості біженців з «гарячих точок», що приїздять у пошуках нового місця проживання.

Процеси маргіналізації представни­ків іншої групи «нових» маргіналів-пост - фахівців, до якої було віднесено колиш­ніх військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів та спортсменів, різняться між собою за детермінацією та особливостями протікання, однак об’єднує представників вищепереліче - них груп те, що їх залучення до органі­зованої злочинної діяльності відбуваєть­ся через наявність в них специфічних навичок та вмінь (що економить час на їх підготовку), а також необхідних зв’язків у державних та правоохорон­них органах (зокрема, у колишніх їх співробітників). Вищезазначені фактори обумовлюють підвищену небезпеку ор­ганізованих злочинних формувань, до складу яких вони входять.

Як свідчать результати опитувань, проведених автором серед колишніх співробітників правоохоронних органів (208 засуджених Менської виправної колонії № 91) та співробітників слідчо­го управління МВС України в Одеській області та відділу прокуратури Одесь­кої області з нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими ус­тановами, які ведуть боротьбу з органі­зованою злочинністю (48 респондентів), найчастіше беруть участь у діяльності ОЗГ особи, що мають досвід участі у воєнних діях в Афганістані (79,1 % та 75 % респондентів відповідно). На другому місці по розповсюдженості — учасники боїв у Чечні та Придністров’ї (52,2 % та 50 % опитаних). Найрідше у складі ОЗГ зустрічаються колишні офіцери Збройних Сил України, що без­посередньо не брали участі у воєнних діях (44,8 % та 37,5 % респондентів). Аналіз матеріалів судової практики, а також публікацій у ЗМІ дозволяє дійти висновку, що колишні військовослуж­бовці частіше за все стають учасниками ОЗГ загальнокримінальної корисливої спрямованості, які спеціалізуються на вбивствах на замовлення, вимаганні, викраденні людей з метою отримання викупу, а також залякуванні конкурен­тів, отриманні необхідної інформації від певного кола осіб або для примушуван­ні вчинити дії, в яких зацікавлене керів­ництво таких ОЗГ, тощо.

Входження колишніх співробітни­ків правоохоронних органів до лав ор­ганізованої злочинності є також досить розповсюдженим явищем (на це вка­зали 56,6 % опитаних колишніх спів­робітників правоохоронних органів, що відбувають покарання у Менській ви­правній колонії). Основними причина­ми цього респонденти назвали бажання заробити — 79,7 %, наявність давніх знайомств та залежність від представни­ків організованої злочинності — 21,5 %. Основним шляхом криміналізації зазна­ченої групи осіб є входження до складу організованого формування через діючих його членів, з якими колишній працівник правоохоронного органу був знайомий у зв’язку із своєю професійною діяльніс­тю (на це вказали 68,8 % респонден­тів). Згідно з проведеним опитуванням найбільш характерними для колишніх співробітників правоохоронних органів функціями у складі організованого фор­мування є навчання спеціальних нави­чок — 65,2 % опитаних; здійснення розвідки та контррозвідки — 56,5 %; керівна функція — 45,7 %; здійснення охорони членів ОЗГ — 28,3 %; функція безпосереднього виконання злочинних акцій — 22,8 %; навчання поводженню з вибуховими речовинами — 17,4 %; інше — 14,1 %.

В діяльності ОЗГ також беруть участь спортсмени, переважно ті, хто вже за­вершив свою спортивну кар’єру. Слід зазначити, найчастіше залучаються до організованої злочинної діяльності пред­ставники різноманітних видів боротьби, боксу, спортивної стрільби, біатлону. Цей перелік обумовлений наявністю в осіб вказаної категорії певних спортив­них навичок та вмінь (володіння прийо­мами бойових єдиноборств, вміння по­водитися зі зброєю тощо), які цікавлять представників криміналітету. У зв’язку з вищенаведеним найбільш характерною функцією в ОЗГ для спортсменів є безпо­середнє виконання конкретних злочинів, а найпоширенішими напрямами органі­зованої злочинної діяльності — банди­тизм, вимагання та скоєння вбивств на замовлення. Основним шляхом залучен­ня спортсменів до організованої злочин­ної діяльності є об’єднання у групи або на основі знайомств, набутих у спор­тивних секціях, або через друзів-спорт - сменів. Іноді такі товариства спеціально створюються для підготовки майбутніх членів ОЗГ, що входять до складу однієї злочинної організації.

Проведене дослідження, спрямо­ване на з’ясування можливостей за­стосування концепції маргінальності в кримінології, дозволяє дійти висновку про перспективність продовження вив­чення означеної проблематики, основ­ними напрямами якого можна виділити такі: 1) аналіз процесів маргіналізації в контексті детермінації злочинності; вивчення окремих маргінальних груп суспільства, як соціальної бази злочин­ності в цілому, а також її окремих видів;

2) дослідження криміналізації «нових» маргінальних груп; 4) віктимологічний аспект проблеми маргіналізації населен­ня; 5) впровадження заходів по знижен­ню процесів маргіналізації в контексті протидії злочинності.

Ключові слова: маргінал, маргі - нальність, детермінація злочинності, криміногенність маргінальності, віктим - ність маргіналів.

Стаття присвячена перспекти­вам застосування концепції маргі­нальності у кримінології. Окреслено основні причини, що ускладнюють дослідження у цьому напрямі. Акцен­тується увага на розповсюдженості у науковій літературі вузького підхо­ду до трактування поняття «маргі - нал», обгрунтовується необхідність його розширення та дослідження «нових» маргінальних груп стосовно проблем злочинності. Сформульова­но основні напрями подальших до­сліджень концепції маргінальності у кримінологічній науці.

Статья посвящена перспективам применения концепции маргинальнос - ти в криминологии. Очерчены основ­ные причины, усложняющие проведе­ние исследований в этом направлении. Акцентируется внимание на распро­страненности в научной литературе узкого подхода к трактовке понятия «маргинал», обосновывается необхо­димость его расширения и исследо­вания «новых» маргинальных групп применительно к проблемам преступ­ности. Сформулированы основные на­правления дальнейших исследований концепции маргинальности в крими­нологической науке.

The article is devoted to the prospects of application of conception of margin- ality in criminology. Principal reasons, complicative the leadthrough of re­searches in this direction, are outlined. Attention is accented on prevalence in scientific literature of the narrow going near interpretation of concept «mar­ginal», the necessity of his expansion and research of «new» marginal groups is grounded as it applies to the prob­lems of criminality. Basic directions of further researches of conception of mar- ginality in criminology science are set forth.

Література

1. Дремин В. Н. Маргинальная лич­ность: проблема самоидентификации и насилие в семье / / «Громадська програма співробітництва по запобіганню насильс­тву в сім’ї» : матеріали 1-го Міжнар. наук.- практ. семінару (Одеса, 25 лют. — 6 берез. 1999 р.). — О, 1999. — С. 54.

2. Попова И. П. Новые маргинальные группы в Российском обществе (теорети­ческие аспекты исследования) / / Социс.

— 1999. — № 7. — С. 63.

3. Волосевич В. М. Маргінальна право­свідомість і злочинність / В. М. Волосе­вич, А. Ф. Крижанівський // Вісник Одесь­кого інституту внутрішніх справ. — 1997.

— № 1. — С. 42.

4. Стремилова О. В. Маргинальность как социальное определение / / Актуаль­ные проблемы современной науки. — 2003.

— № 5. — С. 128.

5. Криминология : учебник / [под ред. В. Н. Кудрявцева и В. Е. Эминова]. — [3-е изд., перераб. и доп.] — М. : Юристъ,

2005. — С. 401.

6. Степаненко Р. Ф. Предупреждение преступлений, совершаемых лицами, веду­щими маргинальный образ жизни : дис. ... кандю. юрид. наук : 12.00.08 / Р. Ф. Сте­паненко. — Казань, 2005. — С. 10, 71.

7. Беляева Л. А. Маргинальность в сов­ременной России / / Социс. — 2002. — № 4.

— С. 152

8. Попова И. П. Новые маргинальные группы в Российском обществе (теорети­ческие аспекты исследования) / / Социс.

— 1999. — № 7. — С. 68-70.

9. Бродецкая Ю. Ю. Феномен марги - нальности в современном украинском об­ществе: теоретико-методологический ана­лиз : дис. ... канд. социол. наук : 22.00.01 / Ю. Ю. Бродецкая. — Днепропетровск, 2003.

— С. 59.

10. Стрелковська Ю. А. Маргінальні гру­пи в структурі організованої злочинностіі кримінологічне дослідження і дис. ... канд. юрид. наук і 12.00.08 f Ю. А. Стрелковсь­ка. — О., 2008. — 249 с.

11. Дрьомін В. М. Злочинність як соци­альна практикаі інституціональна теорія криміналізації суспільства : монографія / В. М. Дрьомін. — О. : Юрид. л-ра, 2009.

— С. 245-246.

12. Организованная преступность — 3 / [под ред. А. И. Долговой, С. В. Дьякова].

— М. : Криминол. ассоц., 1996. — С. 222.