joomla
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ
Юридичний вісник

УДК: 342.728:061.2(477)



К. Кулі,

Асистент кафедри конституційного права Одеської національної юридичної академії


У широкому розумінні громадянсь­ке суспільство являє собою сукупність суспільних інститутів, які безпосеред­ньо не включені в державні структури і дозволяють громадянам, об’єднуючись, реалізовувати і захищати свої права і ін­тереси.

Сучасне громадянське суспільство — це, в першу чергу, суспільство свободної територіальної самоорганізації населен­ня. Однак для досягнення конкретних результатів необхідна ефективна співпра­ця громадян через їх об’єднання у формі громадських, а саме, некомерційних ор­ганізацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування. До того ж Конституція України закріпила право громадян брати участь в управлінні державними справами та право громадян на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволен­ня політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Також Конституцією наголошено визнання та гарантування місцевого самоврядування, тобто права територіальної громади са­мостійно вирішувати питання місцевого значення. Через це залучення громадян до планування та прийняття державних та місцевих рішень є актуальною пробле­мою як в теоретичному, так і в практич­ному плані.

Проблемам взаємозв’язку грома­дянського суспільства, органів держав­ної влади та місцевого самоврядування присвячені публікації таких українських авторів, як: В. Корнілова, А. Ткачук, О. Захарченко, О. Бабінова, О. Берданова, Н. Гринчук, О. Соколов, Н. Сич, М. Лесечко, О. Сидорчук та російських авторів: М. Бажинова, В. Гельмана,

С. Риженкова, Д. Тихонова. Окремі пуб­лікації стосуються конкретно проблем налагодження соціального партнерства громадських організацій з органами міс­цевого самоврядування, пошуку нових організаційно-правових форм співпраці неурядових організацій з органами міс­цевого самоврядування (О. Хуснутдінов, О. Максименко, П. Трачук, О. Іщенко, Л. Василенко, А. Крупник та ін.). Усі ці роботи фрагментарно зачіпають ок­ремі положення правового регулювання діяльності громадських організацій у їх співпраці з органами місцевого самов­рядування, але, наскільки нам відомо, комплексного аналізу законодавства та перспектив його вдосконалення у сфері конституційно-правового регулювання організації, діяльності і партнерства гро­мадських (некомерційних) організацій з органами місцевого самоврядування в Україні поки що не має. Тому це і є ме­тою нашого наукового дослідження.

Конституційно-правовою основою діяльності громадських організацій в Ук­раїні є: Конституція України від 28 чер­вня 1996 року, закони України: «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 року [1], «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 1 грудня 1998 року [2], «Про свободу совісті та релігій­ні організації» від 23 квітня 1991 року


[3], «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15 вересня 1999 року [4], «Про благодійництво та бла­годійні організації» від 16 вересня 1997 року [5], «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року [6], «Про оподаткування прибутку підпри - ємств»[7], Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України [8].

Пропонуємо більш детально розгля­нути питання правового регулювання співпраці громадських організацій з ор­ганами місцевого самоврядування, але з початку треба розуміти, що являють собою громадська організація та органи місцевого самоврядування.

Отже, ми знаємо, що згідно з Зако­ном України «Про об’єднання грома­дян» (ст. 3) громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, націо­нально-культурних, спортивних та ін­ших інтересів.

У свою чергу, згідно з Конститу­цією України, місцеве самоврядування здійснюється територіальною грома­дою (жителями села чи добровільного об’єднання жителів кількох сіл, сели­ща та міста) в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сіль­ські, селищні, міські ради та їх виконав­чі комітети (ч. 3 ст. 140).

Так почнемо з того, що порядок створення та діяльність громадських організацій регулюється Законом Украї­ни «Про об’єднання громадян.» Отже, легалізація громадської організації здій­снюється Міністерством юстиції Ук­раїни, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комі­тетами сільських, селищних, міських рад (ч. 4 ст. 14 Закону України «Про об’єднання громадян»). Тобто з цього моменту починається співпраця громад­ських організацій з органами місцевого самоврядування. Підтвердженням цьо­го також є положення п. 7 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самов­рядування в Україні» стосовно делего­ваного повноваження виконавчих ор­ганів сільських, селищних, міських рад реєструвати у встановленому порядку місцеві об’єднання громадян, органи те­риторіальної самоорганізації населення, які створюються і діють відповідно до законодавства.

Що стосується контролю за діяльніс­тю об’єднань громадян з боку органів місцевого самоврядування, то легалізу­ючі органи здійснюють контроль за до­держанням об’єднаннями громадян по­ложень їх статутів. Представники цих органів мають право бути присутніми на заходах, що проводяться об’єднаннями громадян, вимагати необхідні докумен­ти, одержувати пояснення (ч. 2 ст. 25 Закону України «Про об’єднання гро­мадян.»). В свою чергу, зареєстровані об’єднання громадян мають право одер­жувати від органів державної влади і управління та органів місцевого само­врядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей (п. 6 ч. 1 ст. 20 того ж закону).

Але наша робота присвячена пра­вовому регулюванню конкретно некомерційних організацій, хоча фактично в законодавстві не має єдиного підходу до використання терміна «некомерційна організація», як і не має її визначення.

Так, Цивільний кодекс України рег­ламентує загальне правове регулювання статусу усіх юридичних осіб. Він виді­ляє серед організаційно-правових форм юридичних осіб підприємницькі та непідприємницькі товариства (ч. 2 ст. 83), де непідприємницькі товариства - це товариства, які не мають на меті одер­жання прибутку для його наступного розподілу між учасниками (ч. 1 ст. 85).

Відповідно до Господарського кодек­су України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарю­вання, споживачі, органи державної вла­ди та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також окремі громадяни, громадські та інші організації, які виступають за­сновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2).

До того ж у Господарському кодексі України поряд з господарською комер­ційною діяльністю (підприємництвом) окрему главу присвячено некомерційній господарській діяльності.

Так, некомерційне господарювання - це самостійна господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господа­рювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших ре­зультатів без мети одержання прибутку (ч. 1 ст. 52 ГКУ). В цьому Кодексі ви­користовується навіть поняття «суб’єкт некомерційного господарювання». До речі, в Конституції України у ч. 3 ст. 13 міститься поняття «суб’єкт господарю­вання».

Окрім цього, окрема стаття Госпо­дарського кодексу присвячена особли­востям статусу благодійних та інших неприбуткових організацій у сфері гос­подарювання, але поняття некомерційної (неприбуткової) організації в ній не має. Є тільки визначення благодійної організації, якою визнається недержав­на організація, яка здійснює благодійну діяльність в інтересах суспільства та окремих категорій осіб без мети одер­жання прибутків від цієї діяльності (ч. 2 ст. 131 ГКУ), але благодійні організації більш детально ми розглянемо пізніше.

У Законі «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» окрім реєстрації місцевих об’єднань громадян у п. 13 ч. 1 ст. 34 міститься положення про державну реєстрацію виконавчими органами сіль­ських, селищних, міських рад конкретно місцевих благодійних організацій і фон­дів, інших неприбуткових організацій. Також до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад нале­жить сприяння роботі творчих спілок, національно-культурних товариств, асо­ціацій, інших неприбуткових організа­цій, які діють у сфері охорони здоров’я, культури, фізкультури і спорту, роботи з молоддю (п. 8 ч. 1 ст. 32 того ж за­кону).

Отже, зроблений аналіз законодавс­тва показав, що існують такі поняття, як: непідприємницькі товариства, неко - мерційна діяльність, некомерційне гос­подарювання, суб’єкт некомерційного господарювання, неприбуткова організа­ція, недержавна організація, неурядова організація. З одного боку, це тотожні поняття, оскільки основною метою цих організацій є не отримання прибутку для його наступного розподілу між учас­никами, а реалізація та захист законних соціальних, економічних, творчих, віко­вих, національно-культурних, спортив­них та інших інтересів людей.

З іншого боку, треба відрізняти не­підприємницькі товариства від непри­буткових установ і організацій, особли­вості оподаткування яких визначаються Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Цивільний ко­декс не регулює правовий статус окре­мих видів непідприємницьких товариств [9, 58-59]. Тобто з цього положення ми можемо зробити висновок, що неприбут­кова установа та неприбуткова органі­зація є видом непідприємницького това­риства. До того ж, згідно з Цивільним кодексом України, товариством є ор­ганізація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Тоді логічно було б стверджувати, що товариство - поняття ширше, ніж організація. Але ми вважає­мо навпаки, тобто непідприємницьке то­вариство є видом неприбуткової органі­зації, тому що і товариство і організація є видами об’єднань громадян відповід­но до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про об’єднання громадян», в якій зазначено, що об’єднання громадян незалежно від назви: рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо (у тому числі товариство) визнається політичною партією або гро­мадською організацією.

Поняття «некомерційна організа­ція» застосовується в акті локального регулювання, а саме в Положенні про соціальне замовлення в м. Одесі від

10 серпня 2000 року [10], де зазначаєть­ся, що некомерційні організації (НКО)

— громадські та благодійні організації, які створюються та діють відповідно до законів України «Про об’єднання грома­дян» та «Про благодійництво та благо­дійні організації» та не мають основною метою своєї діяльності отримання при­бутку для його розподілу між засновни­ками та членами організації у вигляді їх доходів (п. 1.2).


До речі, у російському законодавстві використовуються три основних поняття: «некомерційна організація», «громадське об’єднання», «неурядова організація», але базовим поняттям є «некомерційна організація» (це такі організації, які не мають за основну мету своєї діяльності одержання прибутку і не розподіляють прибуток між учасниками).

Під громадським об’єднанням ро­зуміється добровільне, самоврядне, не - комерційне формування, створене за ініціативою громадян, які об’єдналися на основі суспільних інтересів для ре­алізації загальної мети.

Поняття «іноземна некомерційна не­урядова організація» у російському за­конодавстві використовується переваж­но стосовно некомерційних організацій, які створені за межами Росії відповідно до законів іноземної держави, засновни­ками (учасниками) яких не є державні органи [11, 30].

Поряд із суперечностями стосовно назви та поняття некомерційних ор­ганізацій, є ще досить незрозумілі речі. Закон України «Про об’єднання грома­дян», є загальним законом стосовно ре­гулювання правового статусу громадсь­ких організацій, але він, на наш погляд, має ще деякі прогалини. Окрім того, що він не має визначення поняття «неко­мерційна організація», він не надає пе­реліку видів некомерційних організацій.

Оскільки у сфері правового регулю­вання некомерційних організацій окрім загальних норм, розташованих в Законі «Про об’єднання громадян», діють ще і спеціальні норми, то відповідно до за­конів України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», «Про благодійництво та благодійні організації» ми можемо умов­но поділити некомерційні організації за об’єктом спеціального законодавчого регулювання на молодіжні та дитячі, релігійні, благодійні організації та про­фесійні спілки. Але це не є виключний перелік.

Розглянемо особливості правового статусу цих організацій.

Молодіжні громадські організації

— об’єднання громадян віком від 14 до 28 років, метою яких є здійснення діяль­ності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, еко­номічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

Дитячі громадські організації — об’єднання громадян віком від 6 до

18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтере­сів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Взагалі, Закон «Про молодіжні та дитячі громадські організації» визначає організаційні та правові засади утворен­ня та діяльності молодіжних і дитячих громадських організацій та державні га­рантії забезпечення їх діяльності.

Молодіжний рух в Україні коорди­нується Українським національним ко­мітетом молодіжних організацій, який є незалежною неурядовою організацією і має статус всеукраїнської спілки мо­лодіжних та дитячих громадських ор­ганізацій (ст. 6). Отже, в цьому законі міститься термін «незалежна неурядова організація».

Що ж стосується взаємовідносин цих організацій з органами місцевого самов­рядування, то відповідно до закону мо­лодіжні та дитячі громадські організації залучаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування до розроблення і обговорення проектів рішень з питань державної політики щодо дітей і молоді (ст. 8).

Відповідні органи виконавчої вла­ди, що працюють з молоддю, органи місцевого самоврядування та спілка всеукраїнських молодіжних громадсь­ких організацій здійснюють фінансову підтримку діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій. При затвердженні місцевих бюджетів перед­бачаються видатки на реалізацію прог­рам молодіжних та дитячих громадсь­ких організацій.

Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування можуть деле­гувати молодіжним та дитячим громад­ським організаціям повноваження щодо реалізації відповідних програм (про­ектів, заходів). Але у цьому випадку вони подають молодіжним та дитячим громадським організаціям фінансову та матеріальну допомогу і здійснюють контроль за реалізацією наданих пов­новажень, у тому числі за цільовим ви­користанням виділених коштів. У свою чергу, молодіжні та дитячі громадські організації, їх спілки, які одержали фі­нансову або іншу матеріальну підтрим­ку, зобов’язані подавати звіти про цільо­ве використання фінансів і матеріальних цінностей цим органам у встановлені ними терміни (ст. 10).

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Конститу­ції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпе­решкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» ре­гулюється правовий статус релігійних організацій. Цей Закон гарантує право на свободу совісті, регламентує основні організаційні і правові засади утворен­ня і діяльності релігійних організацій і надає державні гарантії забезпечення їх діяльності.

Відповідно до Закону релігійні ор­ганізації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституціональної структури, обирають, при­значають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Релігійні організації поділяються на релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіо­нерські товариства (місії), духовні нав­чальні заклади, а також об’єднання, що склалися з вищезазначених релігійних організацій (ст. 7).

Взаємодія релігійних організацій з органами місцевого самоврядування починається в момент реєстрації їх статутів, коли орган, який здійснює реєстрацію, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, вико­навчого комітету сільської, селищної, міської рад, а також спеціалістів. У цьо­му випадку рішення про реєстрацію статутів (положень) релігійних органі­зацій приймається у тримісячний тер­мін (ч. 4 ст. 14).

Також сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети здійснюють де­ржавний контроль за додержанням за­конодавства України про свободу совісті та релігійні організації.

Закон України «Про благодійництво та благодійні організації» визначає за­гальні засади благодійництва, забезпе­чує правове регулювання відносин у сфері благодійної діяльності, гарантує державну підтримку діяльності благо­дійних організацій.

Відповідно до Закону, благодійна організація - недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійс­нення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб (ст. 1). Це визначення майже дослівно збігається з визначенням благодійної організації у Господарському кодексі Ук­раїни (це визначення надане вище), але закон більш чітко регламентує головну мету благодійних організацій — благо­дійну діяльність.

У свою чергу, благодійна діяльність

— добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передба­чає одержання прибутків від цієї діяль­ності.

Тобто в цьому законі використовуєть­ся термін «недержавна організація».

Існують такі організаційно-правові форми благодійних організацій: членсь­ка благодійна організація, благодійний фонд, благодійна установа, інші бла­годійні організації (фундації, місії, ліги тощо) (ст. 6).

Що стосується відносин благодійних організацій з державною та міською владою, то втручання органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання та їх посадових осіб у діяльність благодійних організацій, як і навпаки, крім випадків, передбачених цим Зако­ном, забороняється. Держава в особі її органів гарантує і забезпечує захист передбачених законодавством України прав та інтересів фізичних і юридич­них осіб — учасників благодійництва та благодійної діяльності (ст. 23).

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Конститу­ції України, громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-еко­номічних прав і інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх про­фесійної діяльності.

Закон України «Про професійні спіл­ки, їх права та гарантії діяльності» виз­начає особливості правового регулюван­ня, засади створення, права і гарантії професійних спілок.

Відповідно до Закону, професійна спілка (профспілка) — добровільна не­прибуткова громадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільни­ми інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Отже ми бачимо, що тут використали термін «неприбуткова організація».

Таким чином, конституційне виз­начення профспілок і надане в Законі майже дослівно збігаються, але Закон деталізує це визначення тим, що проф­спілка є не лише громадською організа­цією, вона є добровільною неприбутко­вою громадською організацією.

Професійні спілки, їх об’єднання у своїй діяльності є незалежними від ор­ганів державної влади та органів міс­цевого самоврядування, роботодавців, інших громадських організацій, політич­них партій, їм не підзвітні і не підконт­рольні (ст. 12).

В цьому законі правам і обов’язкам профспілок присвячено 16 статей, але проаналізуємо найбільш важливі поло­ження.

Стосовно взаємодії профспілок з ор­ганами місцевого самоврядування, то представництво інтересів членів проф­спілки у відносинах з роботодавцями, органами державної влади та органами місцевого самоврядування здійснюється на основі системи колективних дого­ворів та угод, а також відповідно до за­конодавства. Профспілки, їх об’єднання здійснюють контроль за виконанням ко­лективних договорів, угод.

Важливим правом профспілок є участь у визначенні головних критеріїв життєвого рівня, прожиткового міні­муму, а також мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, соціальних виплат, політики ціноутворення, розроб­ці соціальних програм, спрямованих на створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини та со­ціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а та­кож у старості та в інших випадках, пе­редбачених законом (ст. 23).

У разі затримки виплати заробітної плати роботодавець зобов’язаний на ви­могу виборних профспілкових органів дати дозвіл на отримання в банківських установах інформації про наявність кош­тів на рахунках підприємства, установи, організації або отримати таку інформа­цію і надати її профспілковому органу. У разі відмови роботодавця його дії або бездіяльність можуть бути оскаржені до місцевого суду (ч. 2 ст. 45).

В умовах існуючої світової фінансо­вої та політичної кризи все більш стає зрозумілим, що ці норми у більшості мають декларативний характер. Масові скорочення робочих місць, звільнення населення без попередження і без ком­пенсації, відправка у відпустку за свій рахунок, затримка заробітної плати, на­віть застосування звільнення «як би» за своїм бажанням, аби не виплачувати ма­теріальну компенсацію. За статистични­ми даними, у період кризи безробітними залишились близько мільйона українців.

Прикладом у питанні правового ре­гулювання діяльності некомерційних ор­ганізацій може бути Росія, де на відміну від України, окрім загальних норм За­кону РФ «Про громадські об’єднання» від 25 травня 1995 року, є спеціальний Федеральний закон «Про некомерційні організації» від 12 січня 1996 року, в який, до речі, були внесені зміни 1 груд­ня 2007 року. До того ж у Цивільно­му кодексі Російської Федерації (який набрав сили 1 січня 1995 року) норми, регулюючі діяльність некомерційних ор­ганізацій (НКО), розташовані у єдиному розділі (глава 4, ст. 116-132), а не роз­ташовані фрагментарно, як у нас.

У Цивільному кодексі РФ є перелік видів некомерційних організацій, у тому числі тих, які можуть займатись бла­годійництвом; включені основні харак­теристики цивільно-правового статусу різних видів НКО, порядок отримання і використання їх майна та ін. Російське законодавство регламентує існування більше 20 організаційно-правових форм НКО [12].

Також в Росії активно розвиваєть­ся законодавство у сфері регулювання взаємодії некомерційних організацій з органами державної влади та місцевого самоврядування. Ці питання регулю­ються, окрім федеральних законів «Про некомерційні організації», «Про гро­мадські об’єднання», «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (та ін.), спеціальними законами суб’єктів Російської Федерації. А саме, Законом м. Москви № 38 від 12 липня 2006 року «Про взаємодію органів державної вла­ди м. Москви з недержавними некомерційними організаціями» [13].

Участь некомерційних організацій в реалізації державних і муніципальних за­мовлень на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг для державних і муніципальних потреб регламентується Федеральним законом від 21 липня 2005 року «Про розміщення замовлень на пос­тавки товарів, виконання робіт, надання послуг для державних і муніципальних потреб» та законами суб’єктів РФ про державне соціальне замовлення.

Підсумовуючи все вище зазначене, хочеться наголосити на тому, що ук­раїнське законодавство у сфері право­вого регулювання діяльності некомерційних організацій є недосконалим та застарілим і потребує внесення змін до існуючих законів та прийняття нових. Тому пропонуємо прийняти в Україні, по-перше, закон «Про некомерційні ор­ганізації», який визначить термін «некомерційна організація», надасть перелік всіх видів та організаційно-правових форм некомерційних організацій, закрі­пить права, обов’язки та гарантії діяль­ності НКО; по-друге, прийняти закон «Про взаємодію некомерційних організа­цій з органами державної влади та орга­нами місцевого самоврядування», який закріпить основні принципи та форми взаємодії некомерційних організацій з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, у тому чис­лі розміщення соціального замовлення, як однієї з форм їх взаємодії, перелік форм підтримки діяльності НКО та ін.; по-третє, нарешті, прийняти закон «Про соціальне замовлення в Україні», який вдосконалить механізм соціального за­мовлення і надасть можливість вирі­шувати проблеми і надавати послуги громадянам не тільки на місцевому та регіональному, а також і на державному рівні.

Ключові слова: некомерційна організація, громадська організація, об’єднання громадян.

Однією з актуальних проблем в Ук­раїні є недосконалість законодавства у сфері регулювання некомерційних організацій. Для цього не достатньо правових підстав за відсутністю спе­ціальних норм у сфері правового ре­гулювання взаємодії та партнерства між некомерційними організаціями і органами державної влади та орга­нами місцевого самоврядування. Тому необхідно вносити кардинальні змі­ни в наше законодавство, приймати «нові-старі» закони і налагодити від­носини між державним, приватним секторами та громадськими органі­заціями.

In Ukraine one of the most actual problems is the imperfection of legislation in the sphere of control non-commerce organizations. It is not enough the legal reasons for lack of special standards in the sphere of the legal control co-operation and partnership between non-commerce organizations and government bodies of state power and local authorities. Therefore it is necessary to insert the cardinal amendments and replacements

In our législation, to adopt «new-old» laws and to put in the order relations between state, private and social organizations.

Література

1. Про об’єднання громадян: Закон Ук­раїни від 16 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 34.

— Ст. 504.

2. Про молодіжні та дитячі громадсь­кі організації: Закон України від 1 грудня

1998 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 1999. — № 1. - Ст. 2.

3. Про свободу совісті та релігійні ор­ганізації: закон України від 23 квітня 1991 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 1991. — № 25. — Ст. 283.

4. Про професійні спілки, їх права та га­рантії діяльності: Закон України від 15 ве­ресня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 45. — Ст. 397.

5. Про благодійництво та благодійні організації: Закон України від 16 вересня 1997 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 1997. — № 45. - Ст. 292.

6. Про місцеве самоврядування в Ук­раїні: Закон України від 21 травня 1997 р. / / Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 24. — Ст. 170.

7. Про внесення змін до Закону Украї­ни «Про оподаткування прибутку підпри - емств» від 22 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 27.

— Ст. 181.

8. Науково-практичний коментар Гос­подарського кодексу України / За заг. ред. Г. Л. Знаменського, В. С. Щербини; Кол. авт.: О. А. Беляневич, О. М. Вінник,

В. С. Щербина та ін. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 720 с.

9. Цивільний кодекс України: із зміна­ми та доповненнями станом на 1 січня 2008 р.: Наук.-практ. комент. / За заг. ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитоновой,

Н. Ю. Голубевої. — К.: Всеукр. асоц. видав­ців «Правова єдність,» 2008. — С. 58—59.

10. Положение о социальном заказе в го­роде Одессе: Приложение к решению Одес­ского городского совета от 10 августа 2000 года № 1440-ХХІІІ // Социальный заказ в Одессе: Сб. актов местного самоуправле­ния. — О., 2000.

11. Леонов Ю. С. Некоммерческие орга­низации: законодательное регулирование и практика / / Государственная власть и местное самоуправление. — 2008. — № 6.

— С. 30.

12. Доклад общественной палаты Рос­сийской Федерации о состоянии граждан­ского общества в Российской Федерации (Проект) / / http:/ / www. oprf./ru/rus/ documents/report/

13. О взаимодействии органов госу­дарственной власти города Москвы с не­государственными некоммерческими орга­низациями: Закон г. Москвы от 12 июля 2006 г. // http:// Www. sovpravo. ru/docs/ stat/2814_stat/html