joomla
КОНСТИТУЦІЙНИЙ ЛАД УКРАЇНИ: АКТУАЛЬНІ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Юридичний вісник


О. Прієшкіна,

Доктор юридичних наук, професор кафедри конституційного права та правосуддя Одеського національного університету імені І. І. Мечникова

Конституційний лад України пере­буває на стадії свого становлення, і на даний процес впливають соціально- економічні, політичні й духовні факто­ри системного характеру, які слід вра­ховувати при формуванні державності українського народу. Прийняття Конс­титуції України 1996 року, оновлення чинного національного законодавства,

І насамперед конституційного, має іс­тотне значення для становлення де­мократичного конституційного ладу, в основі якого лежать права і свободи лю­дини і громадянина. Визнання на конс­титуційному рівні людини як найвищої соціальної цінності визначає стратегічні напрями діяльності організаційно-право­вих структур державного механізму, цілі й завдання розвитку та функціонування громадянського суспільства, а легаліза­ція принципу політичної та ідеологічної багатоманітності справляє істотний ор­ганізаційний та нормативний вплив на політико-правовий процес у державі та виборчу систему України.

Слід зазначити, що розвиток науки конституційного права, а також необхід­ність науково-теоретичного осмислення інтенсивних процесів державотворення, які відбуваються в сучасній Україні, змушують звернутися до аналізу зміс­ту і сутності цілої системи фундамен­тальних категорій, що застосовуються в сучасному конституціоналізмі. Однією з таких базових категорій слід визнати «конституційний лад».

Є загальновідомим, що в тезаурусі та науково-категоріальному апараті віт­чизняної науки конституційного права термін «конституційний лад» почав за­стосовуватися відносно недавно, тобто категорія «конституційний лад» є віднос­но новою. Радянська державно-правова наука оперувала поняттями «суспільний устрій» [і], «суспільний лад» [2], а та­кож висувалися такі поняття: «держав­ний лад» і «суспільний лад». Навіть нині у деяких наукових працях зустрічається наполегливе намагання уникати засто­сування поняття конституційного ладу. Так, наприклад, російський конституціо­наліст професор Д. Златопольський вва­жає, що немає достатніх підстав відмо­влятися від раніше вживаного терміна «суспільний лад», оскільки як консти­туція, так і державний лад формуються на засадах певних політичних, соціаль­них та економічних відносин, які разом складають поняття суспільного ладу [3]. Тому не можна стверджувати, що існує якийсь відмінний від суспільного конс­титуційний або державний лад. Єдиним винятком з цього правила слід визнати лише такий тип взаємодії між державою

І суспільством, коли конституції, закони та інші нормативно-правові акти мають антиправовий характер і відображають лише вузькі інтереси правлячої гру­пи [4].

З іншого боку, поряд з намаганням уникнути в доктрині використання по­няття «конституційний лад» зустрічаєть­ся і протилежна тенденція, сутність якої полягає в тому, що доволі часто понят­тям «конституційний лад» механістично замінюється таке усталене в юридичній науці поняття, як «державний лад», що зовсім на завжди є достатньо обґрун­тованим з науково-теоретичної точки зору [5].

Слід зазначити, що нині позиція, яка уникає використання в доктрині понят­тя «конституційний лад», не може ви­значатися як домінуюча, оскільки навіть


У тих випадках, коли ми не знаходимо в тих чи інших працях чіткої дефініції поняття конституційного ладу, воно все одно застосовується і відіграє надзви­чайно важливу історичну роль.

Однак існує інша тенденція. Навіть тепер, коли поняття «конституційний лад» зустрічається в переважній кіль­кості підручників з конституційного права як України, так і зарубіжних країн, у численних монографіях, нау­кових статтях та інших дослідженнях наукового або науково-практичного ха­рактеру, ми можемо відзначити існуван­ня декількох дефінітивних підходів до його визначення, які відрізняються не лише окремими складовими частинами чи елементними ознаками, а й принци­пово по-різному підходять до питання про визнання сутності, змісту і форми конституційного ладу. Зважаючи на це, гадаємо, що звернення до доктриналь­ного та нормативного аналізу поняття «конституційний лад», а також спроба класифікації способів його визначення є вельми важливим науковим завдан­ням, що відрізняється доктринальною та прагматичною актуальністю.

Варто відзначити, що і в Росії, після прийняття в 1993 році нині чинної Кон­ституції Російської Федерації, немає жодного підручника конституційного права, в якому б не відокремлювалась та виділялась або глава про конститу­ційний лад, або глава про основи кон­ституційного ладу [6], або те й інше разом [7]. На наш погляд, прикладом визначення, яке може сприяти вияв­ленню місця категорії «конституційний лад» у ряді інших важливих категорій конституційного права, може послужи­ти визначення, що його запропонувала Н. О. Богданова, яка вважає, що «конс­титуційний лад — це логічна побудова, яка відображає об’єктивовані в нормах конституційного права устрій держави і суспільства, а також становище люди­ни в системі відносин: держава — сус­пільство — особистість» [8]. Дослідник Н. О. Боброва належить до тих пер­ших вчених, які ще в радянські часи досліджували елементи радянського конституційного ладу, тобто фактично почали звільняти вітчизняну науку від застосування цього поняття виключно в критичному значенні як «буржуазного» поняття [9].

Водночас слід зауважити, що в ук­раїнській і зарубіжній науковій, пра­вовій, політологічній, філософській та іншій літературі існує низка дефінітив­них визначень конституційного ладу. Розмаїтість таких поглядів носить об’єктивний характер і зумовлена, по - перше, як істотними змінами в кон­ституційному ладі України та інших держав, особливо з кола колишніх со­юзних республік колишнього Союзу РСР, а по-друге, суттєвими зрушеннями в науковій конституційній думці щодо сутності і змісту конституційного ладу. Вказані епохальні зміни в доктрині було викликано, насамперед, потужними процесами демократизації суспільного та державного життя.

На думку більшості українських юристів-конституціоналістів, консти­туційний лад, насамперед і головним чином, опосередковує суспільний та державний лад [10]. Як стверджував відомий вітчизняний конституціоналіст Ю. М. Тодика, поняття конституцій­ного ладу розвивається з категорій су­спільного й державного ладу [іі], тобто для того щоб існував певний конститу­ційний лад, необхідна наявність двох складових вихідних елементів: держави

І суспільства, кожен з яких постає як сукупність складних взаємозв’язків та взаємовідносин між окремими елемен­тами, що їх утворюють. Проте чи завж­ди зв’язок між державою і суспільством оформляється у вигляді конституційно­го ладу?

Очевидно, що відповідь на це запи­тання має бути негативною, оскільки, як відзначав Б. Кістяківський, взає­модія між державою і суспільством на­буває ознак конституційності лише за тієї умови, якщо до них додається ще один такий елемент, як право, причо­му під «правом» у даному разі слід ро­зуміти не лише позитивне право, тобто таке, що встановлюється законодавчою діяльністю самої держави, а й те право, яке живе у свідомості народу [12].


Отже, з позицій свого генезису кон­ституційний лад виступає насамперед системою заснованих на праві й рег­ламентованих законом інститутів, які визначають фундаментальні основи взаємодії держави, суспільства та гро­мадянина. Як зазначає В. Є. Чиркін, вказана система правових інститутів, навіть сама держава, може бути розгля­нута як інститут конституційного права, тобто як система правових норм, які ре­гулюють державну владу з юридичних позицій [13], утворюють певний поря­док, який визначає:

А) функціонування державної влади та її органів;

Б) принципи політичної, економічної, соціальної організації суспільства;

В) напрями суспільного і державного розвитку;

Г) права людини і громадянина;

Д) обов’язки держави перед суспіль­ством та перед окремими його членами, навіть у широкому розумінні, коли вони виступають як члени територіальної громади.

Виходячи з цього положення, стає зрозумілим, чому в деяких наукових до­слідженнях конституційний лад досить часто та системно пов’язують з такими поняттями, як «демократія» та «правова держава». Більш того, він розглядається, як правило, виключно щодо тих країн, яким властиві ознаки демократизму де­ржавної влади та правової державності.

Безумовно, сама ідея обмеження пов­новажень держави правом фактично оз­начає визнання одного з основних при­нципів правової держави, тобто мається на увазі принцип верховенства права, без якого «неможливе здійснення прав і свобод особи, а також гарантії, що нада­ються їй з боку державної влади» [14].

Як відмічає В. М. Шаповал, у цьому сенсі Конституція є перш за все основ­ним законом держави, а не суспільства

[15] , тому поняття конституційного ладу завжди включає в себе й такий важливий елемент, як конституційна регламентація суспільного життя, тобто Конституція, крім політичних і держав­них відносин, практично завжди визна­чає засади і принципи організації суто суспільних у широкому розумінні чи суспільно-економічних відносин, тобто поняттям конституційного ладу охоплю­ються такі три сфери: політична, еконо­мічна, соціальна. Спільним між ними є те, що всі вони виступають онтологіч­ними та екзистенціальними предметами конституційного регулювання, у резуль­таті якого функціонування кожної із зазначених сфер набуває своєї правової визначеності.

Дійсно, процес правового регулюван­ня суспільного ладу як складової конс­титуційного ладу носить дещо відмінну форму від регулювання державного ладу, який завжди визначається з максималь­ною чіткістю, повнотою і всебічністю (більшу частину сучасних конституцій займають норми, які встановлюють ор­ганізацію держави і державної влади, визначають порядок функціонування і взаємодії гілок влади тощо) [16].

Проте слід відзначити, що будь-яка конституція містить у собі положення, що унормовують організацію суспільно­го ладу. Наприклад, у Конституції Ук­раїни проголошується багатоманітність ідеологічного, політичного, економічно­го життя суспільства, про це безпосе­редньо вказується у ст. 15 Конституції: «Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної, ідео­логічної багатоманітності. Жодна ідео­логія не може визнаватися державою як обов’язкова. Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України» [17].

Таким чином, визнаючи специфіч­ні риси конституційного регулювання суспільних відносин, було б невірно доходити висновку, що конституція ви­значає лише основи державного ладу й організації державної влади [18].

У цьому аспекті слід відзначити, що М. Малишко окреслює конституційний лад як сукупність правових положень, що визначають суспільний і державний лад країни [19]. На означену властивість конституційного ладу вказує у своєму коментарі до Конституції Російської Федерації В. Четвернін [20]. Дійсно, виникає запитання: чи маємо ми право використовувати поняття «конституцій­ний лад» щодо всіх без винятку держав

— як демократичних, так і недемокра­тичних? Слід зазначити, що всі тези, які пропонує Б. І. Сташків відносно від­повіді на це запитання, стосуються не стільки конституційного ладу, скільки конституційного устрою. Тому доводя­чи, що будь-яка держава обов’язково повинна мати юридично закріплену і певним чином нормативно зорганізова­ну систему відносин як між органами державної влади, так і між державою та суспільством, цей дослідник фактично передбачає, що обов’язковою ознакою будь-якої держави є саме конституцій­ний устрій, а не конституційний лад. Про це саме свідчить і його наголос на існуванні фактичної і юридичної Конс­титуції [21], тобто якщо конституційний лад є експлікацією фактичної Конститу­ції, то конституційний устрій пов’язаний лише з юридичною Конституцією.

З прийняттям нових конституцій і, відповідно, зі змінами в конституційно­му ладі держав з числа колишніх респуб­лік колишнього Союзу РСР посилилась увага до проблематики конституційного ладу і збагатилась доктринальна думка з цих питань. Так, В. Т. Кабишев зазна­чає, що конституційний лад — це вся система суспільних відносин як предмет конституційного регулювання, а також система конституційних норм і принци­пів, що регулюють окремі види суспіль­них відносин існуючого реального ладу [22]. Уявляється, що дане визначення є значно повнішим і точнішим порівняно з традиційним, хоча в цілому вважаємо, що тут відбувається розширене тлума­чення конституційного ладу, яке безпід­ставно включає до нього конституційні норми і конституційні принципи.

Прикладом традиційної уяви про конституційний лад вчених-конститу - ціоналістів колишнього Союзу РСР є його визначення, що дав Ю. П. Єре­менко, який вважає «конституційний лад» системою пануючих економічних, політичних та ідеологічних відносин в їх конституційній формі вираження, які втілюють повновладдя народу й визна­чають суть і основні риси суспільства в цілому [23].

Прихильники аналогічного підходу К. І. Козлова та О. О. Кутафін визнача­ють конституційний лад як певну форму або певний спосіб організації держави, закріплений в її Конституції [24], ото­тожнюючи його фактично з державним ладом.

Разом з тим, описуючи сутність кон­ституційного ладу в Україні, В. Ф. По - горілко вважав, що конституційний лад є системою суспільних відносин, проте не будь-які суспільні відносини можна розглядати як складову конституційно­го ладу, а тільки такі, що передбачені й гарантовані Конституцією як Основним Законом. Тільки подібний зв’язок між конституційними нормами і суспільни­ми відносинами дає можливість зробити наступний крок і тлумачити конститу­ційний лад як певний тип конституцій­но-правових відносин, зумовлених рів­нем розвитку суспільства, держави і права [25]. Вважаємо, що акцентування та рефлексія на симбіозі та синергійній взаємодії конституційних норм і суспіль­них відносин є ключовим для розуміння домінантної сутності конституційного ладу, оскільки це дає змогу досліджу­вати динаміку конституційного ладу, тобто в разі перехідного характеру сус­пільства, держави і права, ми отримає­мо всі підстави вживати такі поняття, як «перехідний конституційний лад» та «становлення конституційного ладу».

На думку О. Ф. Фрицького, у найза - гальнішому вигляді конституційний лад

— це закріплення в Основному Законі держави форми і засобів організації де­ржави [26].

Найбільш правильним з функціо­нально-технологічних позицій уявляєть­ся визначення поняття конституційного ладу, що запропонував О. Г. Мучник. Під конституційним ладом він розуміє систему принципів (на наш погляд, не лише їх. — О. П.), які дають можливість реально забезпечити додержання прав

І свобод людини, а діяльність держави здійснювати на основі фактично прове­деного розподілу влади відповідно до її Конституції [27]. Конституційний лад

— це «юридичний хребет», на якому формується та тримається вся політич­на система країни [28], джерелом та ар­хітектором конституційного ладу право­вої держави є народ.

Таким чином, конституційний лад

— це вища форма державного ладу, яка притаманна країнам, у яких сформова­не громадянське суспільство і створена правова держава.

Отже, проведений системний та нор­мативний аналіз різних доктринальних позицій щодо змісту поняття «конститу­ційний лад» дозволяє дійти висновку, що майже всі вони акцентують та рефлек­тують увагу на державницькій стороні цього інституту у відриві від основної складової самого поняття — людини як найвищої соціальної цінності, інтересам якої мають бути підпорядковані всі інші елементи конституційного ладу — гро­мадянське суспільство, державний лад, принципи конституційного ладу тощо. Між тим з часів прийняття перших де­кларацій щодо ролі й місця людини в державі основою конституційного ладу завжди була людина і громадянин.

Мабуть, саме тому в Конституції Ук­раїни відповідно до профільного розділу закріплено таку назву розділу — «Загаль­ні засади», в якому містяться лише осно­ви конституційного ладу України, який у цей час ще проходить процес свого ста­новлення та поступового розвитку.

Як підсумок проведеного вище аналі­зу основних теоретичних аспектів по­няття «конституційний лад», що подано в сучасній національній конституційно - правовій доктрині, можна сформулюва­ти такі висновки:

— конституційний лад України — це система суспільних відносин (соціаль­них, економічних, політико-правових), передбачених і гарантованих Конститу­цією і законами України, прийнятими на її основі та відповідно до неї;

— за своєю суттю конституційний лад становить собою певний тип кон­ституційно-правових відносин, зумо­влених рівнем розвитку суспільства, держави і права. Сучасний конституцій­ний лад України за своєю суттю є пере­хідним, змішаним, що зумовлено насам­перед відповідним рівнем розвитку та суперечливим характером становлення суспільства, держави і права, які поєд­нують риси різних соціально-економіч­них формацій і відповідно різних типів держави і права, що перебувають у фазі становлення;

— за своїм змістом конституційний лад опосередковує собою, насамперед і головним чином, передбачені й гаранто­вані Конституцією України державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпо­середнього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самовря­дування, територіальний устрій, основи національної безпеки та інші найваж­ливіші інститути конституційно-право­вих відносин;

— за формою конституційний лад становить собою систему основних ор­ганізаційних і правових форм суспіль­них відносин, передбачених Конститу­цією України, основних видів організації і діяльності держави, суспільства та ін­ших суб’єктів конституційно-правових відносин. Він, насамперед, опосередко­вує собою передбачену Конституцією України форму держави — за харак­тером державного устрою і державно­го правління (унітарну республіку) та форми безпосереднього народовладдя (вибори, референдуми тощо).

Необхідність системного дослідження інституту конституційного ладу Украї­ни визначається не тільки начальними практичними потребами державотво­рення, а й сучасним станом вітчизняної правової науки, відчутністю поглибле­ної та всебічної теоретичної розробки цієї проблеми.

В умовах побудови в Україні де­мократичної правової держави актуалі­зується проблематика вітчизняного кон­ституціоналізму, зокрема окремих його елементів (конституція і конституційне законодавство, конституційні правовід­носини, конституційна правосвідомість, конституційні норми й інститути, кон­ституційні ідеї і теорії, конституційна законність).

Ключові слова: Конституція Украї­ни, конституційний лад, конституціо­налізм.

У статті аналізуються основні підходи до визначення поняття, зміс­ту та сутності конституційного ладу України. Досліджуються пробле­ми розвитку науки конституційного права, а також необхідність науко­во-теоретичного осмислення інтен­сивних процесів державотворення.

В статье анализируются основ­ные подходы к определению понятия, содержания и сущности консти­туционного строя Украины. Иссле­дуются проблемы развития науки конституционного права, а также необходимость научно-теоретическо­го осмысления интенсивных процес­сов государствостроения.

In this article the main approaches of the definition of concept, maintenance and essence of the constitutional sys­tem of Ukraine are analyzed. The prob­lems of the development of the science of the constitutional law, and also the necessity of the science-theoretical try­ing to understand of intense processes of statebuilding are investigated.

Література

1. Советское государственное право.

— М. : Госюраздат, 1948. — С. 86.

2. Советское государственное право / под ред. С. С. Кравчука. — М. : Юрид. лит., 1985. — С. 74.

3. Златопольский Д. Л. Государствен­ное право зарубежных стран: Восточной Европы и Азии / Д. Л. Златопольский. — М. : Зерцало, 1999. — С. 56—58.

4. Страшун Б. А. Конституцион­ное (государственное) право зарубежных стран / Б. А. Страшун. — М. : БЕК, 1995.

— Т. 1-2. — С. 170-171.

5. Белкин А. А. Наименование отрас­ли: государственное и конституционное право / / Правоведение. — 1997. — № 4.

— С. 142.

6. Григонис Э. П. Конституционное право России : курс лекций / Э. П. Григо­нис, В. П. Григонис. — С. Пб. : Питер, 2002.

— С. 52-70.

7. Козлова Е. И. Конституционное пра­во России / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин.

— М. : Юристъ, 1995. — С. 75-148 ; Коз­лова Е. И. Конституционное право России : учебник / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин.

— 3-е изд., перераб. и доп. — М. : Юристъ,

2002. — С. 121-198.

8. Богданова Н. А. Система науки кон­ституционного права / Н. А. Богданова.

— М. : Юристъ, 2001. — С. 161.

9. Боброва Н. А. Гражданство как эле­мент конституционного строя / / Акту­альные проблемы государства и права. — Деп. в ИНИОН АН СССР 04.01.83, № 14282 ; Боброва Н. А. Партии как субъекты конс­титуционных отношений (анализ социаль­ного и буржуазного конституционализма) / / Актуальные проблемы государства и права. — Деп. в ИНИОН АН СССР 04.01.83, № 14282.

10. Орзих М. Ф. Конституционный строй государства и общества / / Осно­вы правоведения : учеб. пособие. — О., 2000.

— С. 7 ; Орзіх М. Конституційна реформа в Україні: пошук шляхів // Юридический вестник. — 2000. — № 3 ; Основи консти­туційного права України : підручник / за ред. В. В. Копейчикова. — К. : Юрінком Ін - тер, 1997. — С. 8-12, 30 37.

11. Тодыка Ю. Н. Конституция Укра­ины — основа стабильности конституци­онного строя и реформирования общества / Ю. Н. Тодыка, Е. В. Супрунюк. — Симф., 1997. — С. 7 ; Тодыка Ю. Н. Основы конс­титуционного строя Украины / Ю. Н. То­дыка. — X. : Факт, 1999. — С. 79.

12. Кистяковский Б. А. Философия и социология права / Б. А. Кистяковский.

— С. Пб, 1999. — С. 450.

13. Чиркин В. Е. Государствоведение : учебник / В. Е. Чиркин. — М. : Юристь,

1999. — С. 85-86.

14. Скрипнюк О. В. Соціальна, право­ва держава в Україні: проблеми теорії і практики / О. В. Скрипнюк. — К, 2000.

— С. 139.

15. Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн / В. М. Шаповал. — К., 1997. — С. 51.

16. Годованець В. Ф. Конституційне пра­во України : конспект лекцій / В. Ф. Годо­ванець. — К., 1997. — С. 51.

17. Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

18. Орзіх М. П. Сучасний конститу­ціоналізм в Україні. Вступ до українсько­го конституційного права : монографія /М. П. Орзіх, А. Р. Крусян. — К. : Алерта, 2006. — С. 224; Орзіх М. П. Державний ус­трій України: концепція конституційної моделі / / Вісник академії правових наук України. — 1993. — № 1. — С. 34.

19. Малышко Н. И. Основы конституци­онного устройства России / Н. И. Малыш­ко. — К, 1997. — С. 9.

20. Конституция Российской Федера­ции : проблемный комментарий / отв. ред.

В. А. Четвернин. — М., 1997. — С. 21.

21. Сташків Б. І. Конституційне право України / Б. І. Сташків. — Чернігів, 1999.

— С. 46.

22. Кабышев В. Т. Становление консти­туционного строя России / В. Т. Кабышев.

— Саратов : Изд-во СГУ, 1993. — С. 4.

23. Еременко Ю. П. Советская Конс­титуция и законность / Ю. П. Еременко.

— Саратов, 1982. — С. 18.

24. Козлова Е. И. Конституционное пра­во России / Е. И. Козлова, О. Е. Кутафин.

— М. : Юристъ, 1996. — С. 75.

25. Конституційне право України / за ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. То - дики. — К., 1999. — С. 63.

26. Фрицький О. Ф. Конституційне пра­во України : підручник / О. Ф. Фрицький.

— К, 2002. — С. 99.

27. Мучник А. Г. Комментарий к Конституции Украины / А. Г. Мучник.

— К. : Парлам. изд-во, 2000. — Кн. 1.

— С. 41.

28. Там само. — С. 57.