joomla
ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ ШЛЮБУ НЕДІЙСНИМ
Юридичний вісник


УДК 347.615



К. Глиняна,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри циві льного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Частково аналізуючи особливості правового регулювання сімейних відно­син, необхідно окрему увагу приділити питанням визнання шлюбу недійсним. Сучасний аналіз існуючих наукових до­сліджень у галузі сімейного права доз­воляє зробити висновок, що правове регулювання правовідносин стосовно недійсності шлюбу має певні характерні риси та особливості. Проблеми аналізу існуючих наукових досліджень правово­го регулювання зазначених вище понять розглядаються у працях відомих фахівців у галузі сімейного права: Ч. Н. Азимова, С. С. Алексеева, М. В. Антокольської, С. М. Братуся, О. В. Дзери, І. В. Жилін - кової, О. С. Иоффе, О. М. Калітен- ко, М. Н. Малєїної, В. П. Масло­ва, Г. К. Матвеева, А. М. Нечаєвої, 3. В. Ромовської, В. А. Рясенцева, Ю. К. Толстого, Ю. С. Червоного, Я. М. Шевченко, С. Я. Фурси, Л. С. Яви - ча, О. І. Яворської та ін.

Питання про з’ясування підстав виз­нання шлюбу недійсним має свої особ­ливі аспекти, так як на практиці поши­реним є погляд віднесення визнання шлюбу недійсним до підстав його при­пинення. Слід зауважити, що припи­нення шлюбу у навчальній та науковій літературі найчастіше визначається як припинення на майбутнє правовідносин між подружжям, які виникли із зареєст­рованого дійсного шлюбу на підставі певних юридичних фактів [1]. При цьо­му припинення шлюбу слід відрізняти від недійсності шлюбу. У російській та вітчизняній науці сімейного права утвердився погляд про те, що поняття «припинення шлюбу» та «недійсність шлюбу» є самостійними. Так, недійсний шлюб не породжує правових наслідків з моменту його виникнення, в той час як припиняється завжди дійсний шлюб. Правовідносини, які виникли з дійсного шлюбу, припиняються лише на майбут­нє [2].

Але слід зазначити, що деякі вчені обстоюють іншу позицію щодо співвід­ношення припинення та недійсності шлюбу. Наприклад, К. П. Победоносцев виділяв два способи припинення шлю­бу, незалежно від смерті: 1) визнання шлюбів незаконними та недійсними, коли виявляється, що шлюб у саму хви­лину свого укладення був незаконним;

2) розірвання шлюбу внаслідок події, яка слідувала за укладенням, коли вона має руйнівну силу [3]. С. А. Муратова також вважає, що існують аргументи на користь віднесення визнання шлюбу недійсним до підстав його припинення, та наголошує, що недійсний шлюб при­пиняється з моменту вступу в законну силу рішення суду про визнання його та­ким [4]. 3аконодавство деяких зарубіж­них країн також розглядає недійсність шлюбу як один із способів його припи­нення. Наприклад, за Сімейним кодек­сом Болгарії недійсність шлюбу розгля­дається як один із способів припинення шлюбу (поряд з припиненням шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя та розірванням шлюбу), а наслідки недій­сності шлюбу є аналогічними наслідкам припинення шлюбу. Дещо інша позиція закріплена в англійському законодавстві та підтримується в англійській правовій науці. Зокрема, відмінність між припи­ненням шлюбу та його недійсністю по­лягає у такому: у випадку припинення шлюб припиняється внаслідок певної поведінки одного або обох з подружжя, а при недійсності шлюб ліквідується через наявність фундаментальних пере­шкод для існування такого шлюбу.

Що ж стосується українського сі­мейного права, слід зазначити що СК України не містить поняття недійсності шлюбу, проте визначає, що підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених ст. ст. 22, 24-26 СК. Крім того ч. 2 ст. 40 СК встановлює, що шлюб визнається недійсним у разі його фіктивності.

При цьому СК України запровадив підхід, який базується на теорії поді­лу правочинів на абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспо­рювані), та, відповідно, закріпив два порядки визнання шлюбу недійсним: адміністративний та судовий. Відповід­но до СК України адміністративний порядок визнання шлюбу недійсним за­стосовується до випадків, коли наявні найбільш серйозні порушення вимог, що встановлені законодавством для ук­ладення шлюбу, а саме: одношлюбність, відсутність близького споріднення та дієздатність осіб. Шлюб, укладений з порушенням зазначених вимог є нікчем­ним, визнання такого шлюбу недійсним судом не вимагається, необхідно лише анулювання запису про шлюб органами РАЦС за заявою заінтересованої осо­би. В інших випадках визнання шлю­бу недійсним відбувається у судовому порядку.

Визнанню шлюбу недійсним в судо­вому порядку присвячені дві статі СК: ст. 40 та ст. 41. Перша регулює випад­ки, коли шлюб визнається недійсним за рішенням суду (шлюб, укладений без вільної згоди, та фіктивний шлюб), а друга — випадки, коли шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду (шлюб між усиновлювачем та усиновле­ною ним дитиною; двоюрідними братом та сестрою, тіткою, дядьком та племін­ником, племінницею; шлюб з особою, яка приховала тяжку хворобу; шлюб з порушенням вимог відносно шлюбного віку).

Відповідно до ст. 40 СК шлюб виз­нається недійсним, якщо він був зареєс­трований без вільної згоди жінки або чоловіка. Згода особи не вважається вільною тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психіч­ним розладом, перебувала у стані ал­когольного, наркотичного, токсичного сп’яніння, в результаті чого не усві­домлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства.

Підстави недійсності шлюбу, перелічені у ч. 1 ст. 40 СК, свідчать про вади волі осіб, які укладають шлюб. На відміну від цивільного права, де вади волі скла­дають самостійні підстави недійсності правочинів, у сімейному праві вади волі розглядаються як види відсутності віль­ної згоди та розглядаються в рамках од­нієї статті.

Однієї з вад волі, що свідчить про відсутність вільної згоди особи на ук­ладення шлюбу, є тяжкий психічний розлад, що призвів до неусвідомлення такою особою значення своїх дій і (або) неможливості керувати ними. Зако­нодавець не визначає, що розуміється під тяжким психічним розладом. Суд у кожному конкретному випадку повинен вирішити, чи мав місце такий розлад та чи свідчив він про відсутність вільної згоди особи на укладення шлюбу. При визнанні шлюбу недійсним за цією під­ставою окрім показань свідків суд роз­глядає документи, які підтверджують стан особи, а також може призначити судово-психіатричну експертизу.

Іншим випадком наявності вади волі особи на укладання шлюбу є укладення шлюбу особою, яка перебувала у стані алкогольного, наркотичного або токсич­ного сп’яніння. Слід також зазначити, що на практиці встановити наявність стану алкогольного, наркотичного або токсичного сп’яніння на момент укла­дення шлюбу є досить важко. З аналі­зу судової практики можна побачити, що вирішуючи питання про недійсність шлюбу за цією підставою суди обмежу­ються витребуванням довідки про те, чи перебуває особа на обліку лікаря-нарколога або психіатра як хронічний алко­голік.

Досить складним є вирішення пи­тання про недійсність шлюбу внаслідок його укладення під впливом фізичного або психічного насильства. Слід та­кож відрізняти шлюби, які укладені під впливом насильства, від так званих «ор­ганізованих шлюбів», тобто шлюбів, які були організовані батьками подружжя. Укладення останніх є поширеним серед представників деяких національностей та релігій та не може вважатися укла­денням шлюбу під впливом насильства, оскільки сторони добровільно висловлю­ють свою згоду на укладення шлюбу.

О. В. Дзера та О. О. Отраднова до­тримуються погляду про те, що для ви­знання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не є обов’язковим, щоб контрагент сам здійснював насильство. Необхідно лише, щоб він знав про факт насильства, та використав це на свою користь для при­мушення особи до вчинення правочи­ну [5]. Наприклад, одна особа знала про те, що щодо іншої особи мало місце на­сильство, та повідомила останню про те, що насильство було вчинено нею (хоча насправді це не так), під впливом чого особа, щодо якої мало місце насильство, уклала угоду з особою, яка знала про факт вчинення насильства. Ми повніс­тю поділяємо точку зору О. В. Дзери та О. О. Отраднової та вважаємо, що ана­логічним чином повинно вирішуватися питання про недійсність шлюбів, укла­дених під впливом насильства.

Одним з найскладніших теоретич­них та практичних питань є питання визнання шлюбу недійсним у разі його фіктивності. Відповідно до ч. 2 ст. 40 СК шлюб є фіктивним, якщо його укла­дено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набут­тя прав та обов’язків подружжя. Стаття 40 СК прямо визначила, що для визнан­ня шлюбу недійсним достатньою є від­сутність наміру створення сім’ї хоча б у однієї з сторін, які укладають шлюб, поклавши край тривалій науковій дис­кусії з цього приводу.

На практиці довести відсутність на­міру створити сім’ю дуже складно та, більш того, майже неможливо у випад­ках, коли намір створити сім’ю відсут­ній лише в одного з подружжя, який намагається ввести іншого з подружжя в оману щодо дійсних причин укладен­ня шлюбу. Як зазначає 3. В. Ромовська, одним із доказів фіктивності шлюбу може бути нетривале спільне прожи­вання, приховання наміру виїхати за кордон, відмова від інтимних стосунків, підтримання інтимних відносин з ін­шими особами тощо. Водночас велика вікова різниця або матеріальний розра­хунок, задля досягнення якого особа од­ружується, чи небажання мати дітей не можуть трактуватися як достатній доказ відсутності наміру створити сім’ю [6]. М. І. Петров підкреслює, що в якості доказів створення сім’ї звичайно висту­пають такі обставини, як спільне про­живання, придбання майна для спільно­го користування, взаємна турбота один про одного, взаємна матеріальна під­тримка, вияв подружніх відносин перед третіми особами, народження дитини або спільне виховання дитини іншого з подружжя, народженої від іншого шлю­бу, та інші характерні для подружжя взаємовідносини [7]. Слід наголосити, що жоден з наведених доказів не може розглядатися в якості єдиного та до­статнього для прийняття судом рішення про визнання шлюбу недійсним з під­став його фіктивності. Так, наприклад, окреме проживання подружжя не може бути однозначним доказом фіктивності шлюбу, оскільки відповідно до діючого законодавства України подружжя не зобов’язане спільно проживати; відмова від інтимних стосунків також не може вважатися доказом фіктивності шлю­бу, оскільки нашому законодавству не відома концепція «консумації шлюбу» (вступу у статеві відносини як умови дійсності шлюбу).

Частина 3 ст. 40 СК передбачає можливість санації шлюбів, укладених з вадами волі та фіктивних шлюбів, визначаючи, що якщо на момент роз­гляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди осо­би на шлюб або її небажання створи­ти сім’ю, шлюб не може бути визнаний недійсним.

Судовий порядок визнання шлюбу недійсним застосовується також у ви­падках визнання шлюбу недійсним за підставами, передбаченими ст. 41 СК. На відміну від ст. 40 СК, відповідно до якої у випадку наявності передбачених нею підстав суд повинен визнати шлюб недійсним, за ст. 41 СК суду надано лише право визнати шлюб недійсним у випадку наявності обставин, передба­чених цією статтею. Зокрема, у ст. 41

СК йдеться про наступні випадки, коли шлюб може бути визнаний судом не­дійсним: укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною; укладення шлюбу між двоюрідними бра­том та сестрою, між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; укладення шлюбу з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх на­щадків, та укладення шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

Стаття 41 СК передбачає можливість санації шлюбів, які можуть бути визнані недійсними з підстав, передбачених цією статтею (окрім шлюбів, зареєст­рованих з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпеч­ну для другого з подружжя і (або) їх­ніх нащадків). Така санація зокрема має місце у випадку вагітності дружини або народження дитини в осіб, зазначених п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 41 СК, або якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

Перейдемо до розгляду підстав, за наявності яких шлюб є недійсним. Від­повідно до ст. 39 СК недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночас­но перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; шлюб, зареєстрований між роди­чами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою; та шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. Розглянемо вищезазна­чені підстави більш детально.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 СК недійс­ним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому за­реєстрованому шлюбі. У такому ви­падку недійсним визнається останній шлюб, оскільки на момент його укла­дення один з подружжя вже перебу­вав у іншому зареєстрованому шлюбі. Порушення принципу одношлюбності є найпоширенішою підставою визнання шлюбу недійсним [8].

Стаття 39 СК встановлює, що по від­ношенню до шлюбів, які зареєстровано з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі, може бути застосований принцип санації, який полягає в тому, що якщо поперед­ній шлюб було припинено до анулюван­ня актового запису щодо повторного шлюбу, повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу. Слід зазначити, що відповідно до ст. 39 СК санація повторного шлю­бу наступає автоматично після припи­нення попереднього шлюбу, тобто без прийняття органом РАЦС або судом будь-яких рішень щодо підтвердження дійсності повторного шлюбу. Такий під­хід щодо санації недійсного шлюбу, з нашої точки зору, є правильним.

Шлюб, зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідним братом та сестрою визнається недійсним в адміністратив­ному порядку на підставі ч. 2 ст. 39 СК. Наявність заборони на укладення шлю­бу між такими особами продиктована міркуваннями як біологічного, так і мо­рального характеру.

Недійсним відповідно до ч. 3 ст. 39 СК є шлюб, зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. Визнання шлюбу недійсним за цієї підставою може мати місце лише у випадку, коли один з подружжя був визнаний недієздатним на момент укладення шлюбу. Якщо ви­знання такого з подружжя недієздат­ним мало місце після укладення шлюбу, шлюб між ним та іншим з подружжя може бути розірваний в адміністра­тивному порядку відповідно до ст. 107 СК. У випадку ж, якщо на момент ук­ладення шлюбу особа не була визнана недієздатною, проте не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керу­вати ними, шлюб визнається недійсним в судовому порядку.

Підсумовуючи вищезазначене, мож­на визначити що, недійсність шлюбу розглядається як припинення правовід­носин між особами, шлюб яких було зареєстровано з порушенням встанов­лених законодавством вимог, з моменту реєстрації шлюбу, та на відміну від цьо­го припинення шлюбу розглядається як припинення на майбутнє правовідносин між подружжям, які виникли із зареєс­трованого дійсного шлюбу на підставі певних юридичних фактів [9].

Ключові слова: сімейне право, шлюб, подружжя, припинення шлюбу, недійсний шлюб, сім’я, підстави, пра­вові наслідки.

У статті дається аналіз та ос­новні положення визнання шлюбу недійсним та його відмінність від припинення шлюбу. Розглядаються правова природа, особливості та під­стави визнання шлюбу недійсним.

В данной статье рассматривают­ся основные положения признания брака недействительным и его отли­чие от прекращения брака. Рассмат­ривается правовая природа, особен­ности и основания признания брака недействительным.

The article analyzes the main pro­visions and annulment of the marriage and its difference from the divorce. Consider the legal nature and basis of annulment of the marriage.

Література

1. Советское семейное право / под ред.

B. А. Рясенцева. — М. : Юрид. лит., 1997.

— С. 115 ; Сімейне право України : підруч­ник / за ред. В. С. Гопанчука. — К. : Істи­на, 2002. — С. 52.

2. Сімейне право України : підруч­ник [для студ. юрид. вузів і ф-тів] / [Т. О. Ариванюк, І. А. Бірюков, В. С. Го - панчук та ін.] ; ред. В. С. Гопанчук. — К. : Істина, 2002. — С. 69—70.

3. Победоносцев К. П. Курс граждан­ского права. Ч. 2. Права семейственные, наследственные и завещательные [Элек­тронный ресурс] / К. П. Победоносцев.

— М. : Статут, 2003. — 800 с.

4. Муратова С. А. Семейное право: учебн. пособие [нормативные акты] /

C. А. Муратова. — М. : Юриспруденция, 2001. — С. 70-71.

5. Дзера О. В. Недійсність правочи - ну (угоди) за новим Цивільним кодексом України / О. В. Дзера, О. О. Отраднова / / Юридична Україна. — 2003. — № 10.

— С. 12.

6. Ромовська 3. В. Сімейний кодекс Ук­раїни : наук.-практ. комент. / 3. В. Ро­мовська. — К. : Ін Юре, 2003. — С. 101-102.


7. Петров М. И. Семейное право : учеб. пособие для вузов / М. И. Петров. — М. : Приориздат, 2005. — С. 76.

8. Ромовсъка 3. В. Сімейний кодекс Ук­раїни : наук.-практ. комент. / 3. В. Ро­мовсъка. — К. : 1н Юре, 2003. — С. 99 ; Со­ветское семейное право : учеб. пособие / К. А. Борзова [и др.] ; под ред. В. Ф. Чигира.

— Минск : Университетское, 1989. — С. 78;

Андреева Л. А. Недействителъностъ брака по семейному праву Российской Федерации : учеб. пособие / Л. А. Андреева, О. М. Мед­ведев. — М. : МГИУ, 1996. — С. 20.

9. Советское семейное право / под ред. В. А. Рясенцева. — М. : Юрид. лит., 1997.

— С. 115 ; Сімейне право України : підруч­ник / за ред. В. С. Гопанчука. — К. : Істи­на, 2002. — С. 52.