Д. Касілова,

Аспірант кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії

31 березня — 1 квітня 2010 року в Одеській національній юридичній ака­демії відбулась V Міжнародна цивіліс - тична наукова конференція студентів та аспірантів. Щорічне проведення конфе­ренції, присвяченої актуальним питан­ням сучасної цивілістики, вже стало доброю традицією. Однак виявлений цього року науковий інтерес молодих вчених перевищив очікування організа­торів.

В роботі конференції взяли участь понад 400 молодих науковців з Росії, Молдови та зі всіх регіонів України. Серед учасників конференції — пред­ставники Всеросійської державної по­даткової академії Міністерства фінансів

Російської Федерації, Київського націо­нального університету ім. Тараса Шев­ченка, Київського університету права НАН України, Національної юридичної академії України ім. Я. Мудрого, Сумсь­кого державного університету, Академії митної служби України, Львівського національного університету імені Івана Франка, Дніпропетровського національ­ного університету ім. О. Гончара, Во­линського національного університету ім. Л. Українки та інші, а також, зви­чайно, студенти Одеської національної юридичної академії.

Робота конференції проходила за та­кими напрямками: цивільне та сімейне право, судовий захист цивільних прав, господарське право, господарський про­цес, актуальні проблеми земельного та екологічного права.

Найбільший інтерес викликала сек­ція цивільного та сімейного права, на яку було заявлено майже половину від загальної кількості робіт. Така заці­кавленість дозволила виділити основні напрямки сучасної правової думки мо­лодих цивілістів і створила умови для більш ґрунтовної дискусії в рамках цих напрямків. Поряд з традиційними тема­ми досліджень у сферах сімейного пра­ва, права інтелектуальної власності та інших, великий науковий інтерес сьо­годні викликають актуальні проблеми особистих немайнових прав фізичних та юридичних осіб, питання медично­го права тощо. Враховуючи зазначене, були створені окремі підсекції, присвя­чені безпосередньо цим нагальним про­блемам. Так, вперше була виокремлена підсекція медичного права, на якій роз­глядалися, зокрема, цивільні відносини щодо трансплантації та донорства тка­нин і органів, проблемні питання надан­ня медичних послуг та відповідальності за лікарську помилку. На окремих під­секціях обговорювались також спадкові відносини, інститут цивільної відпові­дальності, окремі види договорів, а та­кож деякі аспекти римського приватно­го права та його рецепції в цивільному законодавстві України тощо.

Не менш активною була дискусія щодо проблемних питань цивільного процесуального права. В рамках секції судового захисту цивільних прав обго­ворювались останні законодавчі новели та шляхи подальшого вдосконалення процесуального законодавства, спірні аспекти окремих цивільно-процесуаль­них інститутів та інші питання.

Під час роботи секції господарського права були представлені вкрай актуаль­ні доповіді щодо наслідків світової фі­нансово-економічної кризи та шляхів її подолання, напрямків гармонізації пра­вової бази у зв’язку з членством Украї­ни в СОТ та інтеграційними прагнення­ми до ЄС.

Предметом дискусії на секції госпо­дарського процесу стали, в першу чер­гу, питання третейського судочинства в Україні, а також проблемні аспекти застосування мирової угоди в госпо­дарському процесі.

Остання секція здійснювала свою роботу за двома напрямками: актуальні проблеми земельного права та актуаль­ні проблеми екологічного права.

За результатами роботи конференції були визначені переможці у кожній сек­ції та підсекції. Приємною обставиною стала велика кількість серед перемож­ців студентів та аспірантів Одеської на­ціональної юридичної академії.

Наступного дня в актовій залі Одесь­кої національної юридичної академії відбулось урочисте нагородження всіх переможців почесними грамотами, а та­кож цінними для справжнього науковця подарунками — монографіями та під­ручниками викладачів академії.

Цікавою подією стало проведення серед переможців вже традиційного для цивілістичної конференції конкурсу на знання цивільного права «Кращий цивіліст», а також вперше запровадже­ного цього року аналогічного конкурсу з господарського права та процесу «Кра­щий юрист-господарник».

В цілому проведення подібних нау­ково-практичних конференцій сприяє отриманню молодими науковцями пер­шого досвіду в захисті своєї наукової по­зиції, обговоренні нових ідей, обміні до­свідом з іншими науковцями. Здатність молоді до нового мислення, вироблен­ня нестандартних підходів та сміливих ідей може бути використана також у наукових дослідженнях більш високого рівня, слугувати базою для подальшого вдосконалення законодавства. Участь у конференції юристів-практиків дає мож­ливість для практичної перевірки теоре­тичних напрацювань та закладає основу для подальшого наукового пошуку шля­хом висування нової проблематики.

V Міжнародна цивілістична нау­кова конференція стала черговим кро­ком, спрямованим на розвиток науко­вих здібностей студентів та аспірантів, яким була надана можливість спробува­ти себе на цивілістичній ниві юридичної науки.

Вибір теми дослідження обумовле­ний насамперед тим, що відсутність адекватної правової бази призводить, перш за все, до відсутності виконавської дисципліни, що природно позначається на ролі інституту застави і безпосеред­ньо залежить від соціально-економічних і соціально-психологічних чинників.

Виконання зобов’язання полягає у здійсненні кредитором і боржником дій, що охоплюють зміст їх прав та обов’язків. Боржник зобов’язаний ви­конувати зобов’язання, а кредитор має право вимагати виконання.

Такий чіткий розподіл ролей між сто­ронами додає певну чіткість конструкції зобов’язання і правовідносин, що вини­кають при цьому.

Проте в цивілістичній літературі та законодавчій практиці рідко постає питання про обов’язок співпраці контр­агентів у справі виконання договірного зобов’язання.

Зобов’язання має соціальне зна­чення, оскільки «закон санкціонує зобов’язання лише з міркувань суспіль­ної корисності. Тому різким зіставлен­ням обов’язку боржника і права креди­тора є досить однобічне і перебільшене твердження», а отже й виникає ідея про обов’язок співпраці контрагентів.

Порушення цивільних прав у тій чи іншій сфері (чи йде мова про збільшення процентних ставок за кредитом, підви­щення оплати комунальних послуг без їх реального надання і т. д.) спричиняє порушення виконавської дисципліни.

Гарантія виконання зобов’язання ба­гато в чому залежить від оптимального вибору кредитором способу забезпечен­ня зобов’язання, який, у свою чергу, за­лежить від суті зобов’язання.

На різних етапах розвитку вітчизня­ної історії права залежно від конкретно - історичних умов існували ті чи інші спо­соби забезпечення зобов’язань, основні відмінності і характер їх взаємодії був і залишається одним із головних завдань цивілістів.

Правова діяльність людини (як і юри­дична орієнтована дія, зокрема) завжди включена в контекст реального життя людей, ініціюється її вимогами, і, як справедливо зазначив Д. І. Мейєр, саме юридичний побут створює штучні при­йоми для доставлення зобов’язального права тієї твердості, якої не має по суті.

Ці прийоми, названі способами за­безпечення договорів, зводяться до таких видів: 1) зобов’язання боржни­ка в разі неспроможності його розши­рюються, стають більш обтяжливими, ніж за договором (тобто йдеться про неустойку); 2) зобов’язання, в разі не­спроможності боржника, поширюється на інших осіб — поручительство, яке надає зобов’язанню більше твердості, ніж неустойка; 3) з правом вірителя на задоволення поєднується, на випа­док неспроможності боржника, право вимагати продажу певної речі, що на­лежить боржникові, — застави... Не­долік застави, як способу забезпечення зобов’язання, Д. І. Мейєр бачив у тому, що «інколи все-таки здійснюється не те право, яке придбане вірителем».

Виконання зобов’язання за ст. 548 ЦКУ може бути забезпечено неустой­кою, поручительством, гарантією, заста­вою, утриманням, завдатком.

Будь-який з установлених способів забезпечення, зазначає Ф. І. Гавзе, приводить до того, що окрім головного забезпечуваного зобов’язання виникає нове зобов’язання.

Одні з них виникають між кредито­ром за головним зобов’язанням і третьою особою. Проте у всіх випадках вони є додатковими до головного зобов’язання, тобто мають акцесорний характер (див. ст. 548 ЦКУ).

У зв’язку з цим необхідно зупинити­ся детальніше не лише на окремих спо­собах забезпечення зобов’язань, але, перш за все, на тому, чи можемо ми, в теоретичному плані говорити про систе­му способів забезпечення зобов’язань. Для цього потрібно не лише визначити зв’язки між ними, але й зрозуміти, чим обумовлено їх існування, виявити мож­ливості їх зміни.

Дослідження цих питань має значен­ня не лише з погляду методологічних переваг, що представляються правиль­ною систематизацією певного юридич­ного матеріалу, але й для розкриття суті відповідних правових явищ.

Системний підхід до їх дослідження доповнюється і в певному значенні кон­кретизується їх структурним аналізом, крім того, лише в єдності системно­структурного аналізу можна побачити цілісну картину пізнаваного правового явища.

3 одного боку, системний підхід дає можливість «зберегти та розвинути при­нцип цілісності у вивченні того чи ін­шого предмета дослідження, охопити не тільки основні, а й усі супровідні явища, і таким чином встановити та проаналі­зувати у сукупності цілісний процес по­яви та розвитку відповідного предмета, встановити його основні зв’язки, зони впливу тощо». 3 іншого боку, системний підхід до дослідження правових явищ доповнюється і в певному значенні кон­кретизується їх структурним аналізом.

Прагнення до того, щоб знайти фі­лософське обґрунтування цього питан­ня, пов’язане, перш за все, з тим, що розкриття лише економічної сторони досліджуваних правових явищ, і тим більше констатація лише їх догматичної побудови, не приносить ясності в питан­ні про їх взаємодії і взаємозалежності, крім того, в сучасній юридичній літера­турі проблема тлумачення тих чи інших юридичних категорій і їх співвідношен­ня один з одним займає одне з перших місць.

3 таких позицій і підійдемо до роз­гляду окремих способів забезпечення виконання зобов’язань.

Сама необхідність в системному підході до дослідження правових явищ була пов’язана з тим, що впродовж ба­гатьох століть існували розрізнені знан­ня про окремі системні моменти: части­ни і цілого, єдності і структури явищ, внутрішніх зв’язків і взаємодії елемен­тів цілого тощо.

Виникла, таким чином, потреба у ві­дображенні об’єктів дійсності в різних системах координат — одна із найваж­ливіших гносеологічних передумов роз­витку системного підходу.

Перелік загальносистемних власти­востей не може сьогодні вважатися ви­черпним, тому зупинимося на тих, які, на наш погляд, мають певне значення для визначення системи способів забез­печення виконання зобов’язань.

Однорідність — яка розуміється в тому плані, в якому утворена система, відносно системотвірної ознаки.

Завершеність і мінімальність, що відповідно означає або неможливість приєднання нових елементів без руйну­вання цієї системи, або можливість ви­далення структурних елементів.

Детермінованість — тобто структура системи співвідносить елементи таким чином, що вони з тією чи іншою мірою можуть зумовлювати існування один одного, при цьому якщо знання деяких елементів вистачає для визначення яких-небудь інших елементів, то систе­ма детермінує.

Стабільність — стійкість системи відносно потенційно можливих змін в її структурі.

В даному разі вибір цих властивос­тей систем (оскільки ми не розглядали надійність, стаціонарність, впорядко­ваність) пояснюється такою їх харак­теристикою, як інформативність, хоча було б неправильно говорити про те, що не використовувані нами властиво­сті систем нею не володіють.

Ми маємо на увазі лише те, що чим більші інформативні властивості систе­ми, тим більша вірогідність, що знайдені залежності виявляться закономірними.

Стосовно вищеперерахованих способів забезпечення виконання зобов’язань (ст. 546 ЦКУ) використовується термін «засіб» і «спосіб» забезпечення вико­нання зобов’язань.

І хоча ці поняття не тотожні, мож­ливість їх використання таким чином сповна з’ясовна. Під «засобом» ми ро­зуміємо «підрозділ, що об’єднує явища, предмети за спільними ознаками».

Забезпечення виконання зобов’я­зання будь-яким із способів створює зобов’язальне правовідношення.

Подібно до того, як належне не мож­на відривати від сущого, можливість від дійсності, так і право не можна ізолюва­ти від тих стосунків, в яких воно вини­кає і здійснюється.

У правознавстві існує трактування правовідношення як певної цілісності «єдність правового зв’язку і тих явищ, які передбачаються як його елементи. Проте останні за своєю природою мо­жуть знаходиться лише в системі, а не у відношенні... Як і у всякому відношен­ні, усередині суспільного жодних еле­ментів немає».

У коло зобов’язань входять лише дії, що мають матеріальну цінність, таким чином, зобов’язання — це правовідно­шення, через яке одна сторона (борж­ник) зобов’язана зробити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (ст. 509 ЦКУ).

К. Кавелін звертав увагу на те, що «дії в зобов’язаннях мають бути визна­чені точним чином. Без такої визначе­ності зобов’язання могло б тягнутися на велику частину діяльності особи, і на­віть на всю діяльність і звернутися та­ким чином в майнове право на особу».

Якщо розглядати види забезпечення виконання зобов’язань як систему, то як інтегруюча ознака, безумовно, висту­пає їх майновий зміст, саме тому майже у всіх юридичних пам’ятках застава зав­жди згадується поряд з іншими видами забезпечення виконання зобов’язань.

Проте кожен з них має свої особли­вості і різний характер взаємозв’язку із заставою.

Завдаток і неустойка «забезпечують виконання зобов’язань боржника в на­турі під загрозою настання для нього невигідних майнових наслідків.

Сплата завдатку — ця дія пов’язувалася з початком виконання зобов’язань, але перенесене за особли­вою умовою до моменту його висновку, і служить забезпеченню його виконання в майбутньому, оскільки в разі невико­нання завдаток безповоротно втрачає його на користь того, хто його отримав.

За юридичною конструкцією завдаток і застава мають загальні межі, і, перш за все, це попереднє виділення майна для можливої примусової реалізації. За правовими наслідками невиконання зобов’язання, забезпеченого завдатком або заставою, також можна знайти пев­ні збіги, так, наприклад, при завдатку, якщо порушення зобов’язання сталося з вини боржника завдаток залишається у кредитора (ст. 571, п. 1 ЦКУ), при за­ставі, в разі невиконання зобов’язання, що забезпечується заставою, заставо - держатель набуває права звернення стягнення на предмет застави (ст. 589, п. 1 ЦКУ).

Згідно зі ст. 549 ЦКУ неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке повинні передати кре­диторові в разі порушення боржником зобов’язання. Можливо, було б правиль­не закріплення в законодавстві та за­безпечення неустойкою і кредиторських зобов’язань, слід зауважити, що це по­ложення може стосуватися всіх видів забезпечення виконання зобов’язань.

Значне поширення неустойки для забезпечення договірних зобов’язань пояснюється тим, що вона є зручним засобом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржни­ком своїх обов’язків, оскільки «існує можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов’язань. Немає не­обхідності надання доказів, які підтвер­джували б спричинення збитків і їх роз­мір (ст. ст. 550, 552 ЦКУ); можливість для сторін на свій розсуд сформулювати умови договору про неустойку, у тому числі в частині її розміру, порядку вира­хування, тим самим пристосовувавши її цілеспрямований вплив».

Іншими словами, стягнення неустой­ки важливе як засіб, спонукаючий не­справну сторону до реального виконан­ня зобов’язання.

Як і при заставі (можливо, це єдина загальна схожість), предметом неустой­ки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ст. 551 ЦКУ).

Гарантія — одне з важливих понять сучасного цивільного права, яке ми до­сить часто використовуємо в повсякден­ній практиці.

Виходячи з семантичного значення цього терміна (гарантія — це умова, що забезпечує успіх чого-небудь) її потріб­но розуміти як особливу надійність та­кого зобов’язання і встановлення шир­шої відповідальності в разі неналежного виконання.

З розвитком ринкових стосунків виникла необхідність в додаткових за­безпечувальних заходах, одним з та­ких заходів є гарантія, яка повинна укріплювати і підсилювати надійність зобов’язання.

Однак, досить часто термін «гаран­тія» («гарантувати») використовується законодавством і в договорах не в тому значенні або взагалі не несе жодного правового навантаження і залишається лише красивою назвою, що породжує марні чекання.

Складність і взаємозв’язок різних суспільних стосунків, а також прагнен­ня виробити доцільніші прийоми право­вого регулювання (поява яких викли­кана реальною практикою) обов’язково призводить до появи нетипових інсти­тутів, чому багато в чому сприяють не­вдачі в юридичній техніці формування нових правових розпоряджень.

Основна роль традиційних способів забезпечення виконання зобов’язань

— стимулювання дотримання договір­ної дисципліни.

Розширення забезпечувальної спря­мованості правових засобів, перш за все, пов’язане з необхідністю дотриман­ня інтересів сторін повною мірою.

Розширення арсеналу забезпечуваль­них засобів виразилося в появі нетипо­вих інститутів, до яких можна віднести право утримання і банківську гарантію.

Банківська гарантія — як і утриман­ня є нетиповим та і невідомим раніше нашому законодавству способом забез­печення виконання цивільно-правових зобов’язань, і на відміну від утримання не зарахована Цивільним кодексом Ук­раїни до основних видів забезпечення виконання зобов’язань.

Незважаючи на цілий ряд певних пе­реваг банківської гарантії перед заставою та іншими видами забезпечення виконан­ня зобов’язань, на наш погляд, сьогодні складно говорити про те, що це найнадій­ніший спосіб забезпечення, оскільки за період економічної кризи зросла серед громадян недовіра до всієї банківської системи, що значною мірою позначилося і на заставі, і на всіх інших видах забез­печення виконання зобов’язань.

Що стосується права утримання, то це інститут досить мало вивчений.

B. А. Удінцев згадує лише про дисер­тацію проф. М. М. Каткова, яка була видана в Києві в 1910 році, «Поняття права утримання в римському праві».

Виникнення і розвиток цього інсти­туту розглядається в роботі С. В. Сар - баш «Право утримання як спосіб забез­печення виконання зобов’язань».

Він зазначає, що М. М. Катков ак­центував увагу на тому, що в римсько­му праві саме це право вимоги, через яке затримується виконання, не було позовним, тому право утримання, в цьо­му випадку, було єдиним засобом захис­ту. Для права утримання в цьому разі не має безпосереднього значення bona або malafides (сумлінність або недобро­совісність) в особи, що зробила витрати на річ.

За загальним правилом, пише

C. В. Сарбаш, право утримання завжди супроводжує вимога про відшкодування витрат. Проте з цього правила є виклю­чення. Так, наприклад, немає права ут­римання тоді, коли заставодержатель витрачається на закладену річ: тут не­має місця праву утримання, оскільки застава «відповідає» перед кредитором і за витрати, які він зробив на закладену річ.

У Цивільному кодексі України за­става і право утримання віднесені до речово-правових способів забезпечення виконання зобов’язань, і наше законо­давство вже досить чітко виділяє інсти­тут права утримання у ряді способів за­безпечення зобов’язань. У Цивільному кодексі України праву утримання відве­дено 4 статті, його суть полягає в тому, що кредитор, що правомірно володіє річчю, яка підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, в разі невиконання ним в термін зобов’язання по оплаті цієї речі або відшкодуванню кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків, має право утримува­ти її у себе до виконання боржником зобов’язання (п. 1, ст. 594 ЦКУ).

Це визначення суті утримання бага­то в чому нагадує стосунки між креди­тором і боржником, що виникають при заставних правовідносинах, з тією різ­ницею, що заставник має право продати річ через забезпечення боргу, вимоги кредитора, що утримує річ у себе, за­довольняються з її вартості відповідно до ст. 591 ЦКУ, за якою (ч. 1 ст. 591 ЦКУ) реалізація предмета застави про­водиться шляхом його продажу з пуб­лічних торгів, якщо інше не встановле­не договором або законом.

З моменту прострочення боржником виконання зобов’язання кредитор має повне право утримувати у себе річ, але згідно з ч. 1 ст. 595 ЦКУ повинен негай­но повідомити про це боржника.

Таким чином, розглянувши основ­ні способи забезпечення виконання зобов’язань, ми можемо виявити ос­новну системостворюючу ознаку, яка полягає в захисті інтересів кредитора і стимулюванні боржника до виконання узятих зобов’язань шляхом впливу на сферу його майнових інтересів.

Ключові слова: застава, неустойка, порука, банківська гарантія, завдаток, утримання.

Стаття присвячена розгляду питань встановлення особливос­тей інституту застави в системі способів забезпечення виконання зобов’язань. Якщо розглядати види забезпечення виконання зобов’язань як систему, то як інтегруюча оз­нака, безумовно, виступає їх май­новий зміст, саме тому майже у всіх юридичних пам’ятках застава завжди згадується поряд з інши­ми видами забезпечення виконання зобов’язань.

Статья посвящена вопросам ус­тановления особенностей институ­та залога в системе способов обеспе­чения исполнения обязательств. Если рассматривать виды обеспечения ис­полнения обязательств как систему, то как интегрирующий признак, без­условно, выступает их имуществен­ное содержание, поэтому почти во всех юридических памятниках залог всегда упоминается наряду с другими видами обеспечения исполнения обя­зательств.

This article is devoted consideration of questions of establishment of features of institute of mortgage in the system of methods of providing of fulfilling commitment. If to examine the types of providing of implementation of obligations as system, an integrating sign, sure, comes forward them property maintenance, for this reason almost in all legal monuments a mortgage is always remembered next to other types of providing of implementation of obligations.

Література

1. Конституція України, прийнята на 5-й сесії ВРУ 28 червня 1996 р. / / Відо­мості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — С. 141.

2. Про заставу: Закон України від 2 жовт. 1992 р. № 2654-XII// Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47.

— С. 642.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 2003. — № 1.

4. Про іпотеку : Закон України від

5 черв. 2003 р. № 898-IV / / Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 38.

— С. 313.

5. Ярмыш Н. Н. Теоретические проблемы причинно-следственной связи / Н. Н. Яр­мыш. — X., 2003.

6. Сарбаш С. В. Некоторые проблемы

Обеспечения исполнения обязательств / / Вестник Высшего арбитражного суда РФ.

— 2007. — № 7.

7. Сарбаш С. В. Право удержания как способ обеспечения исполнения обяза­тельств / С. В. Сарбаш. — М., 2003.

8. Гражданское право : учебник. Т. I / под ред. О. Н. Садикова. — М. : Юрид. фир­ма «КОНТРАКТ»: «ИНФРА-М», 2010.

9. Понятие права удержания в римском праве / М. М. Катков. — К. : Тип. И. И. Чо - колова, 1910. — 185 с.