joomla
ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Юридичний вісник


Ю. Унгурян,

Студент 5-го курсу судово-адміністративного факультету Одеської національної юридичної академії

Конституційний Суд України діє як орган судової влади, що здійснює роз­гляд справ конституційного провадження та забезпечує верховенство Основного Закону держави, збереження конститу­ційного ладу, конституційних прав та свобод людини і громадянина. Конститу­ційний Суд у своїй діяльності поклика­ний забезпечити єдність розуміння пра­вових норм та контролювати дотримання принципу поділу влади, задля того щоб жодна з її гілок не могла «привласнити» собі повноваження іншої.

За наслідком розгляду справ Консти­туційним Судом України ухвалюються рішення, які є обов’язковими до вико­нання на території України, остаточ­ними і не можуть бути оскаржені (ч. 2 ст. 150 Конституції України). Рішен­ня Конституційного Суду України, які володіють обов’язковістю, не наділені ніякою примусовою силою, окрім сили свого авторитету.

Виконання рішень Конституційного Суду залежить від політичної ситуації в країні, компетенції Суду, наявності відповідальності за невиконання або неналежне виконання його рішень, пра­восвідомості посадових осіб та готов­ності державних органів втілювати їх у реальність, оскільки Суду не належить повноваження нагляду за діяльністю по­садових осіб і державних органів по ре­алізації ухвалених ним рішень та не на­дані примусові засоби виконання своїх рішень.

Основний спосіб виконання рішень Конституційного Суду України — доб­ровільний, але частиною четвертою ст. 70 Закону України «Про Конститу­ційний Суд України» [1] передбачено, що невиконання рішень та недодержан­ня висновків Конституційного Суду Ук­раїни тягнуть за собою відповідальність згідно з законом. З вищенаведеного вип­ливає можливість появи ще одного спо­собу виконання рішень Конституційного Суду України — примусового. Отже ви­конання рішень Конституційного Суду України — це сукупність процесуаль­них дій, спрямованих на добровільне або примусове прийняття до здійснення тих приписів, які зазначені в офіційних судових актах єдиного органу конститу­ційної юрисдикції України.

На думку М. Маркуш, виконання рішень Конституційного Суду України

— це конституційний обов’язок держави, зокрема її глави, органів державної вла­ди, місцевого самоврядування, їхніх по­садових осіб, усіх громадян України [2]. Погоджується з нею і П. Євграфов, який вважає, що виконання рішень Конститу­ційного Суду є обов’язком кожного [3].

Конституційні суди не можуть вво­дити в дію свої власні рішення — «вони не мають ні зброї, ні солдат» і повинні спиратися на силу принципів, які вони проголошують, — вважає американсь­кий юрист Д. Баррі [4]. Однак в деяких країнах, наприклад в Австрії, передба­чається можливість використання для виконання рішень Конституційного Суду збройних сил. Зокрема, виконання де­яких рішень Конституційного Суду пок­ладається на Федерального Президента. Виконання здійснюється уповноваже­ними по його вказівці і у відповідності з його розсудом органами Федерації або земель, включаючи федеральну ар­мію. Клопотання про виконання таких рішень заявляється Федеральному Пре­зиденту Конституційним Судом [5].

Доводиться констатувати, що й досі не створено теоретичної моделі вико­нання рішень Конституційного Суду України і відповідно відсутній деталі­зований правовий механізм реалізації цих рішень. Тому прийняття рішення Конституційним Судом без його по­дальшого виконання втрачає будь-який сенс і підтвердженням цього є така латинська юридична формула: «parum est latam esse sententiam nisi mandetur executioni» — рішення суду не зовсім завершене, якщо воно не звернене до виконання [6].

Таким чином, виконання рішень Кон­ституційного Суду забезпечує ефектив­ність конституційного контролю.

В судово-конституційній практиці є вельми актуальними проблеми виконан­ня рішень Конституційного Суду Украї­ни. До речі, ці проблеми характерні і для конституційних судів деяких країн СНД (наприклад, Російської Федерації, Білорусі тощо), і без їх вирішення не можна говорити не лише про гаранту­вання верховенства права й Конституції України, демократичних цінностей, а й про існування інституту конституційної юстиції як такого. Це підкреслюють не тільки самі судді, які з цим стикаються, а й офіційні особи та представники нау­кового середовища.

В Україні проблеми з виконанням рі­шень Конституційного Суду виникають з самого початку його діяльності тобто з 1997 р. Так, вже перше Рішення Конс­титуційного Суду України від 13 травня

1997 р. № 1-зп (справа щодо несуміс­ності депутатського мандата) [7] не ви­конувалось через те, що протизаконне суміщення перебування депутатів на посадах голови ради та голови місцевої державної адміністрації або міського голови і народного депутата України, міністра і народного депутата України тощо продовжувалося і після набрання чинності наведеного рішення.

У площині виконання рішень органу конституційної юстиції України наявні, зокрема, такі проблеми:

1) неповне нормативне врегулюван­ня питання призводить до того, що не всі, до кого це має відношення, усвідом­люють реальну силу рішень Суду;

2) примусове виконання рішень Кон­ституційного Суду на відміну від рішень Європейського Суду з прав людини в законодавстві не передбачено;

3) недотримання приписів Консти­туції України перегукується з пробле­мою виконання рішень Конституційного Суду України, адже всі рішення Суду базуються на ній.

Варто зазначити, що проблеми вико­нання рішень Конституційного Суду Ук­раїни проявляються в таких аспектах:

1) політичний аспект (небажання ви­конувати рішення Конституційного Суду відповідними суб’єктами права, яке сто­сується конкретного нормативно-пра­вового акта). Наприклад: Рішення Кон­ституційного Суду України від 7 липня

1998 р. № 11-рп/98 (справа щодо по­рядку голосування та повторного роз­гляду законів Верховною Радою Украї­ни) [8]. В Рішенні Конституційний Суд України вирішив: «Положення частини третьої статті 84 Конституції України щодо здійснення народним депутатом України голосування на засіданнях Вер­ховної Ради України означає його без­посереднє волевиявлення незалежно від способу голосування, тобто народний депутат України не має права голосува­ти за інших народних депутатів України на засіданнях Верховної Ради України». Порушення встановленої Конституцією України процедури ухвалення законів та інших правових актів Верховною Ра­дою України є підставою для визнання їх неконституційними (частина перша статті 152 Конституції України)».

Верховна Рада України (в особі на­родних депутатів України) вже дванад­цятий рік після ухвалення цього Рішення Конституційним Судом його не виконує, тому що при проведенні голосування на пленарних засіданнях Верховної Ради України за допомогою електронної сис­теми підрахунку голосів «Рада» велика кількість народних депутатів голосує картками за відсутніх народних депу­татів України. Прийняті у такий спосіб Верховною Радою закони, постанови, звернення, заяви, резолюції, декларації є неконституційними, однак вони діють й досі.

В згаданому Рішенні Конституційний Суд України також вирішив: «У разі прийняття Верховною Радою України закону після повторного розгляду з ура­хуванням пропозицій Президента Ук­раїни глава держави зобов’язаний під­писати його та офіційно оприлюднити у десятиденний строк». Президент Украї­ни як гарант Конституції, який в першу чергу повинен забезпечувати виконання цього Рішення, дозволяє собі в деяких випадках затягувати з своєчасним під­писанням та оприлюдненням певного закону з подоланням вето на нього, а ін­коли взагалі відмовляється підписувати такий закон (наприклад, Закон України «Про Кабінет Міністрів України») і тому також не виконує це Рішення;

2) політико-організаційний аспект (небажання виконувати рішення Суду безпосередньо не пов’язано з певним нормативним актом, а є побічним і пов’язано з наявною політичною ситуа­цією). Наприклад: Рішення Конституцій­ного Суду України від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) [9]. В Рішенні Кон­ституційний Суд визнав деякі з поло­жень Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» неконсти­туційними. Крім цього, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет вклю­чати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупи­няти дію окремих законів України та/ або будь-яким чином змінювати визна­чене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Але вона це зробила, тим самим в окремих випадках скасувавши, а у деяких - змі­нивши обсяг прав та обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій громадянам, пе­редбачених іншими законами України. Кабінет Міністрів України не мав мож­ливості виконати рішення Конституцій­ного Суду, тому що Верховна Рада не внесла зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і тим самим також не виконала рі­шення Суду;

3) технічний аспект (нечіткість по­зиції, зайнятої Конституційним Судом в певній справі, помилка, неточність до­пущені судом). Наприклад: Ухвала Кон­ституційного Суду України від 14 берез­ня 2002 р. №3-уп/2002 про редакційне уточнення тексту Рішення Конституцій­ного Суду України від 29 січня 2002 р. № 1-рп/2002 (справа про оподаткуван­ня підприємств з іноземними інвестиція­ми) [10]. В Ухвалі Конституційний Суд здійснив уточнення раніше винесеного ним рішення для усунення допущеної неточності і запобігання неоднозначно­му тлумаченню одного з положень цьо­го рішення, тобто тлумачення усупереч правовій позиції КСУ.

Для розв’язання згаданих проблем потрібно вжити таких заходів:

- внести зміни і доповнення до За­кону України «Про Конституційний Суд України», встановивши відповідальність за невиконання рішень Конституційного Суду у формі штрафу, який слід засто­совувати до суб’єктів, що винні у неви­конанні рішень;

- передбачити прокурорський нагляд за виконанням рішень Конституційного Суду, закріпивши відповідну норму до Закону України «Про прокуратуру».

Ключові слова: Конституційний Суд України, виконання рішень Консти­туційного Суду України, проблеми ви­конання рішень Конституційного Суду України.

У сучасній літературі надзвичайно мало уваги приділяється висвітленню питання щодо реалізації рішень Кон­ституційного Суду України. Метою цієї статті стала спроба проведен­ня аналізу наявної конституційної практики та думок вчених сьогоден­ня і окреслення на їх підставі деяких аспектів проблеми виконання рішень єдиного органу конституційної юс­тиції України, а також пропонування удосконалення чинного законодавс­тва. Розкриття певних аспектів зга­даної проблеми слугуватиме підгрун­тям для подальших наукових пошуків у цій сфері.

In contemporary literature extraordi - narly few attention gives lighting ques­tion of the realization decisions of the Constitutional Court of Ukraine. The purpose of this article become a attempt conducts of analysis exists constitu­tional practice and ideas of scientists today’s and disclosing on their grounds some aspects of problems carried out de­cisions the only bodies of constitutional jusitce of Ukraine and also formulates proposals of perfecting legilation in force. In this sphere uncovers of some aspects mentional problems will serve basis for further scientific searhs.

Література

1. Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовт. 1996 р. // Ві­домості Верховної Ради України. — 1996.

— № 49. — Ст. 272.

2. Маркуш М. Шляхи підвищення ефек­тивності виконання рішень Конституцій­ного Суду України: теоретичні та прак­тичні аспекти //Вісник Конституційного Суду України. — 2009. — № 5. — С. 77.

3. Євграфов П. Б. Виконання рішень Конституційного Суду є обов’язком кож­ного / /Юридичний журнал. — 2003. — № 5(11). — С. 112.

4. Барри Д. Конституционный Суд России глазами американского юриста //Государство и право. — 1993. — № 12.

— С. 79.

5. Конституция Австрии 1983 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http: // constitutions. ru/archives/236/10.

6. Лилак Д. Д. Мудрість прадавніх про право, закон, владу, правосуддя. — К.: Оріяни, 2000. — 48 с.

7. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни від 13 травня 1997 р. № 1-зп про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81

Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального ко­дексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) //Офіційний віс­ник України. — 1997. — № 20. — Ст. 1315.

8. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни від 7 липня 1998 р. № 11-рп/98 у справі за конституційним поданням Прези­дента України щодо офіційного тлумачення частин другої і третьої статті 84 та час­тини другої і четвертої статті 94 Консти­туції України (справа порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) //Офіційний вісник Украї­ни. — 1998. — № 27. — Ст. 1014.

9. Рішення Конституційного Суду Ук­раїни від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 у справі за конституційним поданням 46 на­родних депутатів України щодо відповід­ності Конституції України (конституцій - ності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,

9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) / / Офіційний вісник України.

— 2007. — № 52. — Ст. 2132.

10. Ухвала Конституційного Суду Ук­раїни від 14 березня 2002 р. № 3-уп/2002 про редакційне уточнення тексту Рішення Конституційного Суду України від 29 січня 2002 р. № 1-рп/2002 у справі за конститу­ційним поданням Кабінету Міністрів Украї­ни щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 5 Закону України «Про усунення дискримінації в оподат­куванні суб’єктів підприємницької діяль­ності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» та частини першої статті 19 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (справа про оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями) //Вісник Конституційного Суду України. — 2002. — № 1. — С. 12.