joomla
ГОЛОСУВАННЯ «CONTRA OMNES» ЯК СКЛАДОВА ВИБОРЧОЇ ІНЖЕНЕРІЇ
Юридичний вісник


УДК 342.84(477)



М. Афанасьєва,

Кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

Конституційні принципи демократії, народовладдя, свободи вибору представ­ників в органи державної влади та міс­цевого самоврядування визначають, що народ як єдине джерело влади вправі під час проведення періодичних вибо­рів по своєму вільному розсуду або під­тримувати одного з кандидатів, список кандидатів політичної партії, або відмов­ляти в підтримці як деяким, так і всім кандидатам на виборні посади. Голосу­вання «проти всіх», засноване на влас­ному переконанні й бажанні відмовити в підтримці всім кандидатам (спискам кандидатів), означає в умовах вільних виборів не байдужне, а негативне від­ношення виборців до всіх зареєстрова­них і внесених у виборчий бюлетень по даному виборчому округу кандидатів. Зміст такого волевиявлення в тім, що кандидатам відмовляється в представ­ництві народу у виборних органах пу­блічної влади. Законодавче закріплення права виборців не підтримувати жодно­го з кандидатів чи список кандидатів від політичних партій, тобто голосувати «проти всіх», це відповідна реакція зако­нодавця на бажання виборців відмовити в довірі кожному, а значить, і всім ви­сунутим кандидатам.

Правова природа протестного голо­сування досліджувалася у працях росій­ських вчених М. С. Бондаря, Н. В. Бура­кова, Ю. А. Вєдєнєєва, А. А. Джагаряна, Г. Л. Кертмана, С. Д. Князева та інших; нормативно-правове регулювання про­цедури голосування в Україні висвітлю­валося у працях Ю. Б. Ключковського, М. І. Ставнійчук, В. Полторака та ін­ших, але з точки зору використання за­значеного конституційно-правового ін­ституту як елементу цілеспрямованого впливу на електоральну поведінку та результат виборів, правові дослідження не проводилися. Ціллю статті є усунен­ня зазначеної теоретичної прогалини.

Інститут «contra omnes» є специ­фічним елементом законодавства кра­їн колишнього Радянського Союзу, на міжнародно-правовому рівні воно зустрі­чається лише в частині першої статті 4 Конвенції про стандарти демократич­них виборів, виборчих прав і свобод у державах-учасниках Співдружності Не­залежних держав [1], якою встановлене, що дотримання принципу прямого вибор­чого права означає, що громадяни голо­сують на виборах, відповідно, за кандида­та та (або) список кандидатів або проти кандидата, кандидатів та (або) списку кандидатів безпосередньо, або проти всіх кандидатів та (або) списків кандидатів.

Діючий у радянський період порядок голосування не передбачав наявність графи «не підтримаю жодного кандида­та», хоча сама можливість проголосу­вати проти всіх включених у виборчий бюлетень кандидатів існувала. Вибо­рець при заповненні бюлетеня залишав в ньому прізвище того кандидата, за якого він голосує, викреслюючи прізви­ща інших. Отже, виборець мав у своєму розпорядженні можливість викресли­ти з виборчого бюлетеня прізвища всіх кандидатів і, таким чином, відмовити кожному з них (і всім разом) у довірі на представлення його громадянської пози­ції у сформованому органі [2, 167-168].

Голосування «проти всіх» являє со­бою самостійну юридичну форму ви­раження певної електоральної позиції, що дозволяє розглядати його в якості самостійного періодично повторювано­го соціально-політичного явища, про що свідчить статистика Центральної вибор­чої комісії України з результатів голо­сувань за період 1998-2010 рр. [3]. Так, по виборам народних депутатів України кількість виборців, які не підтримали кандидатів у депутати, включених до ви­борчих списків партій (блоків), від жод­ної партії (блоку) дорівнювала: 5,25 % (чергові вибори 1998 р.), 2,45 % (чергові вибори 2002 р.), 1,77 % (чергові вибо­ри 2006 р.), 2,73 % (позачергові вибо­ри 2007 р.); кількість голосів виборців, які не підтримали жодного кандидата в народні депутати в одномандатних ви­борчих округах склала: 7,16 % (чергові вибори 1998 р.); 7,43 % (чергові вибори 2002 р.); по виборам Президента Украї­ни — 3,44 % (чергові вибори 1999 р.), 2,34 % (чергові вибори 2004 р.), 4,36 % (чергові вибори 2010 р.). В абсолютних цифрах мова йде про кількість виборців від 600 тисяч до майже 2 мільйонів осіб.

Голосування «contra omnes», як пра­вило, обумовлено ситуаційними електо­ральними коливаннями, пов’язаними з різкими негативними змінами зовнішніх соціально-економічних обставин, вибут­тям з передвиборної боротьби канди­дата, політичної партії, що підтримува­лися виборцем, відсутністю у виборця необхідного для здійснення усвідомле­ного волевиявлення обсягу інформації, негативним відношенням до порядку формування виборних органів публічної влади та до самої влади тощо.

За даними соціологічного опитуван­ня, у 2011 році в Україні зафіксована рекордна кількість виборців, які готові голосувати «проти всіх» або взагалі не прийти на вибори. Про це свідчать ре­зультати аналізу громадської думки, яке проведено компанією з маркетингових та соціальних досліджень «GfK Ukraine» [4] у червні 2011 року, згідно з якими 16 % українців не брали би участі у наступ­них парламентських виборах, 24 % про­голосували би проти всіх та ще 22 % не знали б, за яку партію проголосувати — загалом, 62 % виборців, що не визначи­лися з вибором. Це найвищий показник за останні роки, ще в грудні 2010 року таких виборців було лише 45 %.

За таких соціальних настроїв пер­спектива внесення змін у виборче за­конодавство, пов’язаних зі скасуванням права виборців не підтримувати жодно­го з кандидатів чи списку кандидатів політичної партії, як це передбачається проектом закону «Про вибори народних депутатів України» [5], розробленим Ро­бочою групою при Президентові Украї­ни з питань вдосконалення законодав­ства про вибори [6], може свідчити як про процес модернізації виборчої проце­дури та приведення її у відповідність до європейських стандартів, так і про спро­би політичного істеблішменту отримати певні преференції при встановленні ре­зультатів голосування.

Скасування графи «не підтримаю жод­ного кандидата», з одного боку, дозволяє державі перебороти політичну апатію ви­борців, що склалася останнім часом, під­вищити їх громадську відповідальність та зацікавленість у результаті голосування, оскільки вибори за своєю суттю перед­бачають акт обрання представників, а не протесту проти них. Крім того, відмі­на у виборчому бюлетені зазначеної гра­фи є інструментом боротьби з нелегітимною виборчою технологією: реєстрації кандидатів та політичних партій (блоків) з прізвищами та назвами «проти всіх». Так, під час виборчого процесу 2010 року Центральна виборча комісія зареєстру­вала кандидатом на посаду Президента України Василя Васильовича Противсіх, який напередодні виборів офіційно змінив прізвище, а у парламентських виборах 2002 року участь приймав Виборчий блок політичних партій з однойменною на­звою. Згідно з відомостями Центральної виборчої комісії кандидат В. В. Противсіх отримав підтримку 40 352 виборців, що склало 0,16 % від кількості виборців, які прийняли участь у голосуванні, при цьо­му у першому турі голосування не підтри­мали жодного кандидата 2,2 % виборців, схожі результати отримав Виборчий блок політичних партій «Проти всіх» — 29 665 осіб (0,11 %), при кількості виборців, які не підтримали кандидатів у депута­ти, включених до виборчих списків пар­тій (блоків), від жодної партії (блоку) — 635 199 виборців (2,45 %). Зазначені результати свідчать про низький електо­ральний ефект такої технології, але, не дивлячись на це, такі приклади є проява­ми маніпуляцій свідомістю виборців, і їм не місце у демократичній державі.


З іншого боку, скасування у вибор­чому бюлетені графи «проти всіх», тим більш за умови підвищення прохідно­го бар’єру, може бути здійснено на ко­ристь певних претендентів на виборні посади, оскільки не складно спрогнозувати, що за відсутністю можливості не підтримувати жодного з запропонованих кандидатів, списків кандидатів від полі­тичних партій явка на наступних пар­ламентських виборах буде нижчою, а кількість зіпсованих бюлетенів вищою, що вплине на процедуру розподілу де­путатських мандатів. Таким чином, вка­зане реформування виборчого процесу має потенції як позитивного, так і нега­тивного впливу на політичне представ­ництво та електоральну поведінку, що дає підстави розглядати зміну порядку голосування та форми виборчого бюле­теня як складову виборчої інженерії, ді­яльності з модифікації виборчого зако­нодавства з метою досягнення заданого політико-правового результату.

Конституція України безпосередньо не встановлює порядок реалізації виборчо­го права, включаючи і право голосувати «contra omnes». Визначення конкретного змісту нормативно-правового регулюван­ня виборчого процесу, зокрема, порядку голосування, відноситься до компетенції законодавця в межах виборчих законів. Таке регулювання має забезпечити до­тримання конституційних принципів та норм щодо умов та меж допустимих об­межень прав громадян, а встановлена ви­борчим законом процедура голосування у будь-якому разі не повинна спотворюва­ти сутності волевиявлення громадян.

У зв’язку з цим представляється до­речним розглянути позицію Європей­ської комісії з прав людини, що вираже­на в рішенні від 22 березня 1972 року у зв’язку зі скаргою X. проти Австрії [7], щодо оскарження закону про вибо­ри Федерального Президента та практи­ки його застосування, у тому числі щодо форми виборчого бюлетеня, яка виклю­чає саму можливість голосувати проти всіх кандидатів. На думку заявника, за­конодавче регулювання, яке передбачає голосування за допомогою офіційного виборчого бюлетеня, який не дає мож­ливості відхилити обидві кандидатури, але зобов’язував голосувати за одну з них, представляє собою порушення сво­боди совісті та свободи сповідувати свої переконання публічним порядком (стат­тя 9 Конвенції про захист прав людини та основних свобод), а також права на вільні вибори (стаття 3 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод). Стосовно обох пи­тань Комісія своїм рішенням вказала, що всупереч твердженням заявника, вибо­рець не зобов’язаний обирати одного з двох кандидатів, вказаних в офіційному бюлетені. Насправді, виборець вправі, з’явившись на виборчу дільницю, або по­дати незаповнений бюлетень, або зроби­ти свій бюлетень недійсним. Що стосу­ється передбачуваного порушення права на вільні вибори, то, на думку Комісії, навіть якщо припустити, що положен­ня статті 3 Протоколу 1 до Конвенції, згідно з яким Високі Договірні Сторони зобов’язуються проводити з розумною періодичністю вільні вибори шляхом тай­ного голосування в таких умовах, які за­безпечували б вільне волевиявлення на­роду при обранні органів законодавчої влади, підлягає застосуванню в цій спра­ві, то вищенаведені підстави свідчать, що скаржник не був примушений до вибору між тим або іншим кандидатом, вказа­ним у бюлетені, а тому право, передбаче­не Конвенцією, порушено не було. Таким чином, на думку Комісії, вибір конкрет­ного порядку реалізації права на голосу­вання «проти всіх» включених до вибор­чого бюлетеня кандидатів відноситься до прерогатив самого виборця, законода­вець зобов’язаний лише створювати умо­ви для невтручання в право громадянина здійснювати вільний політичний вибір.

Нормативне заперечення допусти­мості формулювання волі виборців протестним шляхом ставить виборця з негативною громадською позицією в си­туацію вибору варіанта поведінки між неявкою на виборчу дільницю та при­веденням бюлетеня в стан недійсності, а з урахуванням тенденції європейських країн застосовувати технічні засоби для проведення процесу голосування, які залишають в минулому паперові форми виборчого бюлетеня, то взагалі лише ва­ріант ігнорування голосування. Ні пер­ша, ні друга модель електоральної по­ведінки не буде відображати щиру волю виборця, при цьому обидві об’єктивно розцінюються як прояв неповаги до по­рядку виборів і свідчать про нерозвине­ність політико-правової культури, що навряд чи може бути сприйнято як по­зитивний фактор розвитку громадян­ського суспільства.

Сам по собі інститут голосування «проти всіх» має право на існування, що однак не тотожно долі рядка «проти всіх» у виборчому бюлетені. При цьо­му не слід забувати, що завдання за­конодавця — забезпечити адекватне відбиття соціальної дійсності та запро­понувати громадянам ефективну право­ву регламентацію процесам реалізації їхнього вільного волевиявлення [2,191].

Ключові слова: виборча інженерія, виборчий процес, голосування «проти всіх».

Реформування процедури голосу­вання «проти всіх» — складова ви­борчої інженерії, оскільки має мож­ливість впливати на електоральну поведінку та результати голосуван­ня. Скасування інституту «contra omnes» може свідчити як про процес модернізації виборчої процедури та приведення її у відповідність до євро­пейських правових стандартів, так і про спроби політичних суб’єктів отримати преференції при встанов­ленні результатів голосування.

Реформирование процедуры голо­сования «против всех» — элемент избирательной инженерии, посколь­ку имеет возможность влиять на электоральное поведение и результа­ты голосования. Отмена института «contra omnes» может свидетельство­вать как о процессе модернизации из­бирательной процедуры и приведения ее в соответствие с европейскими правовыми стандартами, так и о по­пытках политических субъектов по­лучить преференции при установле­нии результатов голосования.

Reforming the voting « contra omnes « — an element of electoral engineer­ing, since has the ability to influence the electoral behavior and election re­sults. Cancellation of institute «contra omnes» can testify to the modernization of the election procedure and brining it into line with European law standards, or about the attempts of political actors get preferences in determining the elec­tion results.

Література

1. Про стандарти демократичних ви­борів, виборчих прав і свобод у державах - учасниках Співдружності Незалежних дер­жав : Конвенція [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради Украї­ни — Режим доступу : Http://zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi

2. Бондарь Н. С., Джагарян А. А. Консти­туционная ценность избирательных прав граждан России / Н. Бондарь, А. Джага - рян. — М.: Формула права, 2005. — 336 с.

3. Результати голосування по виборам народних депутатів України та Президен­та України за період 1998-2010 рр. [Елек­тронний ресурс] / Офіційний сайт Цен­тральної виборчої комісії України — Режим доступу : Http://www. cvk. gov. ua

4. Результати опитування громадської думки, що проводилося компанією з марке­тингових та соціальних досліджень «GfK Ukraine» протягом 2-16 червня 2011 року [Електронний ресурс] — Режим досту­пу : Http://www. gfk. ua/public_relations/ press/press_articles/008372/index. ua. html

5. Про вибори народних депутатів Укра­їни : доопрацьований проект Закону Укра­їни від 27 травня 2011 року [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Міністер­ства юстиції України. — Режим доступу : Http://www. minjust. gov. ua/0/35372

6. Про Робочу групу з питань удоско­налення законодавства про вибори : Указ Президента України [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної ради Укра­їни — Режим доступу : Http://zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi

7. X. v. Austria : The European Commission on Human Rights decision of 22 March 1972 [Електронний ресурс] / Офіційний веб­сайт Європейського суду з прав людини — Режим доступу : Http://www. echr. coe. int