joomla
Міжнародний комерційний арбітраж: причини популярності
Юридичний вісник


УДК 341.9(07)



О. Волощук,

К. ю.н., доцент кафедри міжнародного права Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Одним із основних способів вирішен­ня зовнішньоекономічних спорів як в Україні, так і в усьому світі є міжнарод­ний комерційний арбітраж. Роль та міс­це арбітражу як найбільш ефективного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері міжнародних економічних відно­син, була визнана ще у 20-ті рр. XX ст., що, зокрема, було підтверджено прий­няттям двох міжнародних конвенцій, присвячених питанням комерційного арбітражу: Женевського протоколу про арбітражні застереження 1923 р. [11] та Женевської конвенції про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р. [6]. Слід зауважити, що хоча даний ін­ститут міжнародного приватного права має давню історію, проте саме ці дві конвенції стали одним із перших кроків на шляху міжнародно-правовї уніфікації норм, що регульовували міжнародний комерційний арбітраж.

Практично 90 відсотків зовнішньо­економічних договорів передбачає вирі­шення спорів саме міжнародним комер­ційним арбітражем. Арбітражу віддають перевагу і підприємці, і юристи з різних країн світу. Організації та фірми різних країн, укладаючи контракти, вважають, що краще вирішувати спори шляхом арбітражу, ніж у суді, що примирен­ня краще, ніж арбітражний розгляд, а запобігання спорам краще, ніж прими­рення. Однак не завжди можна запобіг­ти та передбачити виникнення спору та врегулювати конфлікт, який виник, шляхом переговорів. Тому для правової гарантії угод великого значення набуває створення умов для «швидкого, деше­вого та остаточного» вирішення торго­вельних спорів у міжнародному комер­ційному арбітражі.

В умовах розвитку та спеціалізації міжнародного економічного обміну де­далі більше зростає значення міжна­родно-правового регулювання комер­ційного арбітражу. При цьому в ряді публікацій справедливо підкреслюється ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних цивільних справ порівняно з національними суда­ми. Також робиться висновок, що арбіт­раж займає щодо міжнародних цивіль­них справ таке ж місце, як державний суд стосовно загальноцивільних справ [7, 6]. У цілому маємо констатувати, що в Україні проблематика функціонування та організації міжнародного комерцій­ного арбітражу досліджена недостат­ньо. У науці міжнародного приватного права із окреслених проблем існує ва­куум, який можна пояснити лише тим, що даний інститут є досить молодим для України, хоча і вельми популярним серед учасників зовнішньоекономічної діяльності. За період з 1994 по 2000 р. кількість справ, розглянутих у постійно діючих міжнародних комерційних арбіт­ражних установах, збільшилася у два рази, а господарських спорів, розгляну­тих Міжнародним комерційним арбіт­ражним судом при Торгово-промисловій палаті України (далі — МКАС при ТПП України), — більш ніж у 30 разів і до­сягла 700 спорів на рік. За цим показ­ником МКАС при ТПП України посідає перше місце серед постійних арбітраж­них установ Європи [13, 5].

Окремі аспекти окресленої проблеми досліджені у працях таких українських і закордонних учених, як С. С. Алексєєв, А. С. Довгерт, А. В. Венедіктов, О. М. Вінник, І. Є. Замойський, О. С. Йоффе, В. В. Комаров, Т. С. Кисельова, Л. А. Лунц, В. Ф. Опришко, І. Г. Побірченко, Ю. Д. Притика, Т. В. Сліпачук, Г. А. Цірат, Г. Ф. Шершеневич, О. X. Юлдашев та ін. Однак цього недостаньо. Інститут міжнародного комерційного арбітражу вимагає прове­дення ще більш ґрунтовних досліджень, тому для молодих вчених та дослідників є широкий простір для проведення до­сліджень у даному напрямку.

Мета даної статті полягає в тому, щоб на основі вивчення практики між­народного комерційного арбітражу, нор­мативних актів, які діють у цій сфері,

І, перш за все, міжнародних конвенцій, внутрішнього законодавства України та зарубіжних країн визначити та досліди­ти переваги та недоліки арбітражного порядку розгляду спорів, основні причи­ни його популярності.

Докорінні зміни, що сталися на ру­бежі 80-90-х рр. XX ст. у політичному й економічному житті України, та стрім­кий розвиток міжнародних економічних відносин на початку XXI ст., призвели до формування принципово нової, порів­няно з радянським періодом, системи зовнішньоекономічних зв’язків. Внаслі­док зазначених обставин усі суб’єкти підприємницької діяльності отримали можливість самостійної участі в міжна­родних відносинах. Відповідним чином, зросла кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних контрактів. У теперішній час більшість міжнарод­них економічних спорів вирішуються в міжнародному комерційному арбітражі. Цілком логічно виникає запитання: що ж призвело до такого успіху міжнарод­ного комерційного арбітражу? Чому сторони надають перевагу саме такому способу вирішення їхнього спору?

Однак перед тим, як досліджувати причини популярності міжнародного комерційного арбітражу, варто заува­жити, що, незважаючи на ефективність та соціальне значення міжнародного комерційного арбітражу, необхідно вра­ховувати ступінь його можливого за­стосування, як і ступінь застосування та використання судового процесу для розгляду міжнародних цивільних справ. Хоча арбітраж більш привабливий, аніж суд, але в деяких випадках доцільніше для захисту прав та охоронюваних зако­ном інтересів використовувати судовий захист.

Переваги арбітражу порівняно з де­ржавними судами полягають, насампе­ред у тому, що він забезпечує більш прийнятну, доступну та більш просту, порівняно з державними судами, проце­дуру вирішення спорів. Іншими словами, йдеться про процедуру, встановлену сто­ронами спору, яка в цілому може бути адекватна та пристосована для прийнят­тя узгоджених рішень [10]. Навіть у тих випадках, коли сторони звертаються до постійно діючого комерційного арбітра­жу, який має свої правила процедури, вони можуть самостійно передбачити процедуру арбітражу. В Арбітражно­му регламенті ЮНСІТРАЛ 1976 р. пе­редбачено, що коли сторони вирішили передати на розгляд арбітражу спори згідно з даним Регламентом, то вони розглядаються відповідно до Регламенту

З тими змінами, про які сторони можуть домовитися у письмовій формі (ст. 1) [3, 219]. Проте привабливим міжнарод­ний комерційний арбітраж є не тільки з огляду на процедуру вирішення спору, яку можуть узгоджувати та уточнювати сторони спору.

Дослідивши практику розгляду тре­тейських спорів у міжнародному комер­ційному арбітражі, можна виділити ряд причин популярності цього альтератив­ного способу вирішення спорів.

1. Небажання передавати спори на розгляд в національний суд іншою сто­роною. У разі відсутності домовленості між сторонами позивач може звернути­ся до суду місця знаходження відпові­дача, місця здійснення його діяльності чи знаходження майна, що не завжди може буде вигідним для відповідача з різних причин (зокрема, такий суд у більшості випадків для нього є інозем­ним, у певній країні може бути не роз­винуте відповідне законодавство у сфері міжнародної торгівлі, судді можуть бути некомпетентними у питаннях міжнарод­ної торгівлі тощо).

2. Прийнятність, доступність та простота арбітражу. Іншими словами, йдеться про процедуру, встановлену сторонами спору, яка в цілому може бути адекватна та пристосована для прийняття узгоджених рішень. Навіть у тих випадках, коли сторони звертаються до постійно діючого комерційного арбіт­ражу, який має свої правила процеду­ри, вони можуть самостійно передбачи­ти процедуру арбітражу. Відповідно до статті II Регламенту Міжнародної тор­гової палати (Париж) при провадженні справи арбітр керується правилами, які випливають з Регламенту, а у випад­ках, коли його положень недостатньо,

— будь-якими правилами, які встанови­ли сторони [2].

3. Компетентність. Це означає, що арбітри обираються сторонами, ними мо­жуть бути будь-які особи (не обов’язково юристи), але вони обов’язково повинні бути спеціалістами в тій чи іншій сфері зовнішньоекономічної діяльності. Як правило, до участі в арбітражному роз­гляді залучаються за угодою сторін або в інший спеціально передбачений засіб лише відповідні фахівці, щодо кваліфіка­ції яких у питаннях, пов’язаних з пред­метом спору, ніяких сумнівів не вини­кає. Це можуть бути визнані спеціалісти у тій чи іншій галузі міжнародного при­ватного права або навіть експерти від­повідних міжнародних організацій. Як приклад можна послатись на рекомен­даційний список арбітрів Міжнародно­го комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України ста­ном на 28 листопада 2009 р., серед яких

4 академіки та 2 члени-кореспонденти академій наук, 34 доктори юридичних наук, професори, 9 кандидатів юридич­них наук, доцентів, 2 заслужених діячі науки і техніки, 18 заслужених юристів України, які до того ж представляють не тільки Україну, а й Австрію, Бол­гарію, Німеччину, Норвегію, Польщу, Росію, Словакію, США, Фінляндію, Францію, Хорватію, Чехію, Швецію, а також 5 суддів у відставці [5].

4. Можливість впливу на суд. Без­умовно, маючи можливість обрання ар­бітрів з подібних переконливих списків, сторони арбітражного процесу вплива­ють на суд, виключаючи можливість участі у справі недостатньо кваліфікова­них арбітрів, чим, певною мірою, сприя­ють винесенню за спором справедливо­го рішення. Однак цим, так би мовити, безпосереднім впливом на арбітрів спра­ва не закінчується.

Зацікавленість сторін у справедливо­му вирішенні спору знаходить своєрідне відображення у ставленні самих арбітрів до справи: певні моральні, а головним чином — матеріальні результати, що виникають внаслідок визнання тієї чи іншої особи арбітром, «примушують» його діяти у процесі розгляду спору об’єктивно, неупереджено і у найбільш справедливий спосіб, оскільки у випад­ку винесення несправедливого рішення ця особа може втратити зазначений статус (її просто перестануть запрошу­вати до розгляду спорів). Тобто у будь - якому разі арбітри незалежно від того, яка сторона їх призначила, зобов’язані дотримуватися нейтралітету та вирішу­вати спір неупереджено. В кінцевому підсумку те, що сторони можуть фор­мувати склад арбітражу, який розглядає та вирішує справу, сприяє довірі сторін до арбітражів та їх компетенції.

Сторони мають можливість впливати на всі стадії арбітражного розгляду — згода сторін є обов’язковою при звер­ненні до арбітражу, сторони, як вже зазначалося, самостійно визначають склад арбітрів, сторони обирають місце арбітражу, сторони обирають мову ар­бітражу, сторони можуть повністю або частково визначати арбітражну проце­дуру, сторони можуть погодитися роз­глянути спір «по справедливості» (тобто без застосування правових норм) тощо.

6. Швидкий і відносно дешевий роз­гляд спору. Деякі дослідники проблем міжнародного комерційного арбітражу дотримуються погляду, що перевага, яка надається арбітражному вирішен­ню спорів, що випливають із міжнарод­них комерційних угод, полягає в тому, що арбітражний розгляд, як правило, швидший та дешевший. Ідея швидкості арбітражного розгляду закріплена в уніфікованих документах, присвячених арбітражу, а також у регламентах ба­гатьох постійно діючих арбітражних судів. Так, відповідно до п. 4.9 Рег­ламенту Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП України 1994 р. строк арбітражного розгляду справи не повинен перевищувати 6 місяців з дня одержання арбітражним судом належно оформленого позову і суми арбітражно­го збору [12, 288]. Згідно з п. 8.12 склад арбітражного суду виносить постанову про припинення арбітражного розгляду, якщо склад арбітражного суду визнає, що продовження розгляду стало з яки­хось причин непотрібним чи неможли­вим, у тому числі, коли позивач пору­шив порядок сплати арбітражного збору [12, 293-294] .

Арбітражний розгляд спорів є менш формалізованим, оскільки характери­зується відсутністю багатьох проце­дурних формальностей, притаманних державним судам, а також меншим на­вантаженням постійно діючих міжнарод­них комерційних арбітражів чи спеціалі­зованих судів, внаслідок цього є більш швидким, а також завдяки відсутності у цьому розгляді другої чи якоїсь іншої інстанції він стає відносно і дешевшим та майже завжди остаточним засобом вирішення комерційних спорів. Тобто, як зазначається у цьому зв’язку, сторо­ни віддають перевагу завершеності, а не педантичній юридичній чіткості процесу. Однак, незважаючи на те, що швидкість арбітражу — безсумнівний факт, усе ж є певна частина вчених та дослідників, які із цим твердженням не погоджують­ся, вказуючи на те, що швидкість не за­вжди означає об’єктивність. Також, на їхню думку, не є обґрунтованим тверд­ження, що метою розгляду справ арбіт­ражем є бажання мати менші витрати [14, 342, 344] .

7. Збереження комерційної таємниці. Провадження в арбітражі має конфіден­ційний характер, на противагу гласності судового провадження. Процедура роз­гляду спорів є закритою, забороняється публікація арбітражних рішень без зго­ди сторін, арбітри зобов’язані не розго­лошувати інформацію, яка стала їм відо­мою в процесі розгляду спору. Це теж є істотною перевагою, якщо сторони зацікавлені в збереженні комерційної таємниці. Так, відповідно до статті 29 Арбітражного регламенту Європейської економічної комісії ООН 1966 р. справа слухатиметься при відчинених дверях лише за умови, що обидві сторони цього вимагатимуть [7, 241].

8. Рішення МКА є остаточним. Рішен­ня комерційного арбітражу, на відміну від рішень державного суду, вважаються остаточними, що сприяє завершеності будь-якого арбітражного провадження. Вони не підлягають ні апеляції, ні на­ступному оскарженню, хоча в установле­ному порядку рішення арбітражу може бути оголошене недійсним, державним судом може бути відмовлено у визнанні та приведенні до виконання арбітраж­ного рішення компетентними устано­вами. Тобто воно може бути скасовано державним судом лише у виключних випадках, у випадку грубого порушен­ня правил арбітражного провадження. Рішення, винесене із дотриманням усіх формальних правил, суд не вправі відмі­няти як необґрунтоване.

9. Нарешті, система міжнародних конвенцій забезпечує майже повну мож­ливість примусового виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу. Зокрема, О. В. Брунцева вважає, що за Нью-Йоркською конвенцією про визнан­ня та виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р. [8, 202-207] забезпе­чується виконуваність арбітражного рі­шення практично у всьому світі [4, 39].

Таким чином, можна стверджувати, що зростаюча популярність арбітраж­ного розгляду комерційних спорів, про яку раніше зазначалось, пояснюється не лише певною недовірою до націо­нальних судових засобів вирішення та­ких спорів, а й власними перевагами арбітражу, які є вкрай суттєвими. За­значені переваги арбітражу дають під­стави для висновку про те, що арбітраж є унікальним юридичним інструментом, який дає змогу остаточно вирішити правовий спір, долаючи при цьому ряд труднощів правового та фактичного ха­рактеру, які можуть виникати при звер­ненні до державного суду. Наприклад, учасники угоди «А» і «Б» із різних країн укладають зовнішньоекономічний конт­ракт. У випадку виникнення спору «А» може звернутися до суду з позовом за місцем знаходження «Б». «А» буде зму­шений дібрати юристів у країні «Б», які обізнані у законодавстві та знають прак­тику; з’ясувати компетенцію відповідних національних судів, процедуру розгляду справ, правила обрання права, що буде застосовуватись, можливість апеляції та оскарження рішень суду, повторного розгляду справи і т. д. Якщо у зв’язку з невиконанням умов контракту до суду «А» буде змушений звернутись «Б», то він зіткнеться з аналогічними пробле­мами. Якщо ж сторони укладають уго­ду про арбітраж у країні «А», «Б» або третій країні, то практично проблеми, які виникають при зверненні до держав­ного суду, будуть виключені [9, 28-29].

Отже, можна виділити ряд основних ризиків та труднощів, з якими стикаєть­ся сторона при зверненні до державного суду. Це, зокрема, такі ризики: незнання процедури, обов’язкової для іноземного державного суду; обов’язковість ведення процесу мовою місцезнаходження суду; наявність декількох інстанцій та про­цесуальний формалізм, який має місце при зверненні до загальних судів; не за­вжди судді мають належну компетенцію для розгляду спорів, що виникають із зовнішньоторговельного обігу; збирання доказів та їх оцінка на підставі націо­нальної системи права. Тому і переваги міжнародного комерційного арбітражу є дзеркальним відображенням негативних моментів, які мають місце при розгляді справи національним судом [9, 29].

Водночас деякі дослідники поряд із перевагами застосування арбітражних процедур вказують на ряд серйозних недоліків міжнародного комерційного арбітражу. До них, зокрема, відносять:

1) відсутність можливості оскар­ження арбітражного рішення. Над ар­бітражем стоїть вищий контролюючий орган. До того ж за своєю природою арбітраж уникає зайвих контактів із су­дами. Рішення арбітрів є остаточними і не можуть бути оскаржені до суду чи іншого органу з причин, наприклад, не­правильного застосовування матеріаль­ного права (за виключенням Англії, де це можливо). Єдиною підставою для оспорювання рішення є серйозні проце­суальні порушення, передбачені в ст. 5 Нью-Йоркської конвенції [8, 202-207];

2) обмеження повноважень арбітрів. Повноваження арбітрів значно за об­сягом вужчі, ніж у суддів державних судів. Наприклад, вони не можуть ви­магати присутності свідків під погрозою стягнення штрафу за неявку чи наклас­ти арешт на майно відповідача, що зна­ходиться у третьої особи, — все це пре­рогативи суддів;

3) неможливість об’єднання позов­них вимог. Якщо спір виник, наприклад, із договору на будівництво об’єкта і замовник намагається стягнути певну суму з генерального підрядника, котрий, у свою чергу, пред’являє позов субпід­рядникам і поставникам, то при потребі державний суд може об’єднати ці поз­ви і розглядати їх в одному процесі. В арбітражі без згоди всіх зацікавлених сторін розгляд багатостороннього спору одним складом арбітражу, як правило, неможливий;

4) арбітраж не завжди гарантує від­сутність судового процесу. Якщо сторона ухиляється від участі в арбітражі, якщо (у певних випадках) необхідно прий­няття забезпечувальних заходів, якщо рішення не виконується добровільно чи сторона, що програла процес, нама­гається скасувати арбітражне рішення, звернення до суду не уникнути.

Отже, можна зробити висновок про те, що міжнародний комерційний арбіт­раж має свої позитивні та негативні сто­рони. Водночас його широке міжнародне визнання та застосування на практиці свідчить про те, що переваги арбітражу є набагато вагоміші, ніж його недоліки. До того ж, якщо у випадку «внутрішнього» спору сторони мають можливість вибору між державним чи третейським судом, то в міжнародному контексті такого ви­бору не існує. Немає міжнародного суду, який би вирішував міжнародні комерцій­ні спори. Фактично вибір відбувається між національним судом та міжнародним комерційним арбітражем.

Ключові слова: арбітраж, міжна­родний комерційний арбітраж, націо­нальний суд, арбітр.

У статті на основі вивчення прак­тики міжнародного комерційного ар­бітражу, міжнародних конвенцій, законодавства України та зарубіж­них країн визначено та досліджено переваги та недоліки арбітражного порядку розгляду спорів, основні при­чини його популярності.

В статье на основании изучения практики международного коммер­ческого арбитража, международных конвенций, законодательства Украи­ны и зарубежных стран определены и изучены преимущества и недостатки арбитражного порядка рассмотре­ния споров, основные причины его по­пулярности.

The article is dedicated to the pros and contras of the international com­mercial arbitrage as an institute, of its activity. The essential attention is paid to the reason of the high popularity of the international commercial arbitrage.

Література

1. Арбитражный регламент Европей­ской экономической комисии ООН / / Міжнародний комерційний арбітраж / Г. А. Цірат. — К, 2002. — С. 235-247.

2. Арбітражний регламент Міжнарод­ної торгової палати [Електронний ресурс].

— Режим доступу : http:/ / Www. iccwbo. org/uploadedFiles/Court/Arbitration/ other/rules_arb_russian. pdf

3. Арбітражний регламент ЮНСІТРАЛ 1976 року / / Міжнародний комерційний арбітраж / Г. А. Цірат. — К, 2002. — С. 219-235.

4. Брунцева Е. В. Международный ком­мерческий арбитраж / Е. В. Брунцева. — С. Пб. : Изд. дом «Сентябрь», 2001. — 368 c.

5. http: / / Www. ucci. org. ua/arb/ icac/ ru/arb_list. html

6. Конвенция об исполнении иностранных арбитражных решений 1927 г. / / Регистр текстов международных конвенций и других документов, касающихся права международ­ной торговли. — Нью-Йорк, 1973. — Т. II.

7. Лебедев С. Н. Международньй тор­говый арбитраж / С. Н. Лебедев. — М. : Юрид. лит., 1965. — 436 с.

8. Нью-Йоркская конвенция о призна­нии и приведении в исполнение иностран­ных арбитражных решений 1958 г. / / Міжнародний комерційний арбітраж / Г. А. Цірат. — К, 2002. — С. 202-207.

9. Переверзева О. С. Міжнародний ко­мерційний арбітражний суд з вирішення спорів у сфері торговельного мореплавс­тва : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / О. С. Переверзева ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2006. — 173 с.

10. Порада Є. Взаємодія між міжнарод­ним комерційним арбітражем та державни­ми судами // Юридическая газета. — 2004.

— № 13. — Режим доступу : кИр://ттт. yur-gazeta. com/oarticle/887/

11. Протокол об арбитражных оговор­ках 1923 г. // Регистр текстов междуна­родных конвенций и других документов, ка­сающихся права международной торговли.

— Нью-Йорк, 1973. — Т. II.

12. Регламент Международного ком­мерческого арбитражного суда при Тор­гово-промышленной палате Украины / / Міжнародний комерційний арбітраж / Г. А. Цірат. — К, 2002. — С. 282-300.

13. Торгашин О. М. Правові засади регу­лювання діяльності міжнародного комерцій­ного арбітражного суду при торгово-про­мисловій палаті України : дис. ... канд. наук : 12.00.04 / О. М. Торгашин. — 2008. — 213 с.

14. Шмитгроф К. Экспорт: право и практика международной торговли / К. Шмитгроф. — М. : Юристь, 1993. — 512 с.