joomla
ГАЛУЗЕВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В АНТРОПОЛОГІЇ ПРАВА
Юридичний вісник


УДК 340:572.02:347.1



В. Завальнюк,

Кандидат юридичних наук, професор, ректор Національного університету «Одеська юридична академія»

З кінця XX ст. у вітчизняній юридич­ній науці відбувається переосмислення світоглядних орієнтирів. Відбувається інтенсивне переосмислення накопиче­ного матеріалу, формуються нові ідеї та погляди, відбувається поворот науки в сторону людини.

На думку О. О. Пучкова, у широко­му розумінні до юридико-антропологіч - ного аналізу належать прийоми дослід­ження правової реальності, правової науки та правових текстів, пов’язаних з використанням у ролі критерію інтере­сів, цінностей і прав людини та її буття (або, в поняттях філософії — «збере­ження ідентичності людини») [1].

У сучасній філософсько-антрополо­гічній літературі переважно аналізуєть­ся право в цілому, а спеціальних філо­софсько-антропологічних досліджень, присвячених застосуванню антрополо­гічного підходу галузевими юридичними науками, майже немає.

Цікавим уявляється зауваження ві­домого російського цивіліста І. О. По - кровського, який наприкінці XIX — по­чатку XX ст. зауважував, що цей період знаменується в історії цивільного пра­вознавства пошуками «втраченої ідеї права», цього «справедливого» чи «пра­вильного» права та ін. Ці пошуки, у свою чергу, призвели не до чого іншого, як до відродження того, що здавалося похованим назавжди — до відроджен­ня природного права. Заговорили про «природу речей» у соціальних відноси­нах, про «незмінні моральні цінності» та ін. XIX ст., вмираючи, повернулося до тих ідей, які воно чуло у своєму раннь­ому дитинстві, але які воно потім так ретельно намагалося заглушити в собі протягом всього свого життя [2].

Переосмислення світоглядних засад права відобразилося на сучасному зако­нодавстві.

Вищими соціальними цінностями в Україні визнано людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторкан­ність і безпеку (ст. 3 Конституції Украї­ни) [3].

Конституція України заклала при­нципово нові підвалини для розвитку і зміцнення суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової де­ржави. Права і свободи людини та їх га­рантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відпові­дає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

У суспільства немає майбутнього, якщо воно не поважає права і свободи особистості, їх забезпечення — необ­хідний атрибут будь-якої держави [4]. Жодна держава світу не може сьогод­ні обійти питання захисту прав люди­ни і громадянина під час вирішення як внутрішніх, так і глобальних проблем людства. Саме це положення визнано головним напрямком турботи і діяль­ності сучасного міжнародного співтова­риства.

Конституція України віддала належ­не концепції природних прав людини, закріпивши права громадян України на життя, честь, гідність, свободу, особис­ту недоторканність тощо. Тим самим положення Конституції засвідчують на­магання Української держави відійти від зверхніх поглядів на людину як на гвинтик державного механізму та права людини, що були притаманні соціальній практиці СРСР, і визнати верховенство загальнолюдських цінностей, якими є й права людини.

Зрозуміло, що така суспільна пере­оцінка соціальних пріоритетів знайшла відображення і в галузевому законо­давстві, стала стержнем його реформу­вання. Будь-яка норма права повинна бути пронизана духом всебічного захис­ту прав та охоронюваних законом інте­ресів особи.

У сучасній Україні одним із найяскравіших показників радикаль­ності реформування її правової системи стало прийняття Цивільного кодексу (далі — ЦК України) [5]. Це прояви­лось, зокрема, у тому, що він — вперше в українській історії — надав «природ­ним» (антропним, загальносоціальним, позадержавним) правам і свободам лю­дини безпосередньо юридичного зна­чення, визнав їх напряму діючим дже­релом суб’єктивних юридичних прав і обов’язків у певних суспільних відно­синах. Держава офіційно санкціонувала власне природне праворозуміння, пос­тавила цивільно-юридичне регулюван­ня на службу невідчужуваним правам і свободам людини. Одним з найваго­міших його здобутків на цьому шляху стала розробка книги 2 «Особисті не - майнові права фізичних осіб», в якій вперше віднайшло своє місце широке правове регулювання та захист особис­тої немайнової сфери людини.

Природно-правовий вимір ЦК Украї­ни проявляється в такому. Нагадаємо насамперед зміст ст. 1 ЦК: «Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивіль­ні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, май­новій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на ад­міністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюд­жетних відносин цивільне законодавс­тво не застосовується, якщо інше не встановлено законом».

Отже, «кваліфікаційними» ознаками тих суспільних відносин, що їх бере під свій захист ЦК, причому ознаками, які виникають й існують незалежно від де­ржави, об’єктивно щодо неї, є: юридич­на (тобто — як далі аргументуватимемо

— формальна) рівність учасників осо­бистих відносин; їхнє вільне волевияв­лення (вільне — як нижче знову ж буде доводитись — з формальної сторони, у формальному аспекті); майнова само­стійність цих суб’єктів.

Надання державного захисту озна­ченим суспільним відносинам видається переконливим проявом кардинальної гу­манізації цивільно-юридичного регулю­вання в Україні. Адже у такий спосіб держава підтримує, стимулює й охоро­няє такі загальнолюдські цінності, як-от: гідність (самоцінність) кожного, неод­мінним складником визнання якої є по­вага до власного вибору людиною своєї поведінки, тобто повага до її свободи; справедливість у стосунках учасників суспільного життя, фундаментальною ознакою (критерієм, показником) якої є формальна рівність останніх; добровільна особиста активність, ініціативність люди­ни у взаєминах із іншими суб’єктами.

Отже, ст. 1 ЦК України, яка слугує нормативною основою, маяком держав­ного захисту приватних прав фізичної особи (та й інших учасників суспільного життя), насправді є виразником «уособ­ленням» гуманістичної філософії прав і свобод людини.

Стаття 270 ЦК України закріплює орієнтовний перелік особистих немай - нових прав. Насамперед, до переліку включені особисті немайнові права, які передбачені в Конституції України, зок­рема право на життя (ст. 27 Конститу­ції України), право на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України), право на безпечне для життя і здоров’я довкіл­ля (ст. 50 Конституції України), право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29 Конституції України), право на недоторканність особистого і сімейно­го життя (ст. 32 Конституції України), право на повагу до гідності та честі (ст. 28 Конституції України), право на таємницю листування, телефонних роз-


Мов, телеграфної та іншої кореспонден­ції (ст. 31 Конституції України), право на недоторканність житла (ст. 30 Конс­титуції України), право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересу­вання (ст. 33 Конституції України), пра­во на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції України). Однак даний пе­релік не є вичерпним, тому він може бути доповнений, як у самій Конститу­ції України, так і нормами ЦК та інших актів цивільного законодавства.

Зрозуміло, що передбачити повний перелік особистих немайнових прав фізичної особи в законодавчих актах є справою нереальною. Тому ЦК України встановлює можливість поширювально­го тлумачення норм ЦК щодо особис­тих немайнових прав фізичної особи, незважаючи на те, чи закріплені вони в законі, чи ні. При цьому за основу має братись те, чи відповідає дане особисте немайнове право вимогам, які висува­ються щодо даного виду цивільних прав, що передбачено у ст. 269 ЦК. Таким чи­ном, Цивільний кодекс України фактич­но відмовляється від теорії «дарованих» прав, які надані особі доброю волею держави чи законодавця, і визнає їхній природний характер.

Таким чином, є підстави констату­вати, що ЦК України демонструє відхід від жорсткої легістсько-позитивістської інтерпретації предмета цивільно-юри­дичного регулювання «за рахунок» ви­користання природного праворозуміння. І у цьому можна вбачати вагоме досяг­нення даного закону.

Окремо слід наголосити на тому, що зазначена особливість ЦК України забезпечена також у низці його статей щодо понять антрополого-правового характеру, а також втіленням деяких положень загальної теорії прав люди­ни. Наприклад, закріплення у ст. 271 дефініції загального поняття особистого немайнового права як можливості люди­ни вільно, за власним розсудом, обира­ти свою поведінку; у ст. 269 положення про те, що такі права виникають у неї насамперед від народження, існують по - життєво («довічно») і не можуть бути скасовані. І це, безперечно, у цілому підвищило рівень наукової обґрунтова­ності цього фундаментального законо­давчого акта.

Проникнення природно-правових засад у ЦК України можна вбачати й у тому, що, визначаючи носіїв цивіль­них прав і обов’язків, він використо­вує терміно-поняття «людина» (ст. 24). Тут знайшла прояв неодноразово зга­дувана сучасна тенденція, так би мо­вити, антропологізації правової ідео­логії, котра внаслідок цього змістовно гуманізується.

Показовим є, мабуть, і те, що у ст. 1 ЦК України мовиться не про суб’єктів права, а про «учасників» відносин, а та­кими учасниками люди стають не стільки тому, що до цього їх спрямувала держава, скільки в силу об’єктивних — природни­чих (біотичних, психофізіологічних та ін­ших) і загальносоціальних — закономір­ностей їх існування й розвитку. У цьому терміновживанні теж можна констату­вати впровадження природного праворо - зуміння у «позитивну» цивілістику.

Для зручності правозастосування зазначені особисті немайнові права класифікують залежно від їх цільового призначення на: а) особисті немайнові права, що забезпечують природне існу­вання фізичної особи (глава 21 ЦК Ук­раїни); б) особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи (глава 22 ЦК України) [6].

У юридичній літературі існують й інші погляди щодо класифікації осо­бистих немайнових прав. Відповідно до однієї з них особисті немайнові права громадян можна розділити на дві великі сфери — інститут недоторканності осо­би та інститут недоторканності особис­того життя громадян з додаванням до них ще деяких правомочностей особис­того характеру [7].

Під правом недоторканності особи необхідно розуміти гарантовану держа­вою особисту безпеку і свободу людини, що полягає в недопущенні, припинен­ні і караності За посягання на жит­тя, здоров’я, тілесну недоторканність і повну свободу (фізична недоторкан­ність); честь, гідність, моральну свобо­ду (моральна недоторканність); психіку (психічна недоторканність); індивіду­альну свободу людини, що виражається в можливості розпоряджатися собою і на свій розсуд визначати місце свого пе­ребування (особиста безпека).

Моральність як найширше поняття, як ідея відповідності добру і справедли­вості не визначає конкретного правила поведінки, її приписи виражені у більш загальній формі, але вона формує тип поведінки, що має відповідати найви­щим людським чеснотам, ідеалам люд­ської свідомості, а отже стає принципом цивільного права, бо є тим «робочим механізмом», за допомогою якого, за висловом професора Н. С.Кузнєцової, визначаються межі можливої та належ­ної поведінки учасників цивільно-право­вих відносин [8]. Використовуючи цей «робочий механізм», законодавець конк­ретизує моральні ідеї в категоріях прав та обов’язків, тобто формулює моделі цивільно-правових норм.

Друга велика сфера особистих прав і свобод — це недоторканність особис­того життя громадянина. Це — сфера сімейних, побутових і інтимних відно­син, що не підлягають безпосередньому контролю з боку держави, суспільства, інших осіб.

Між суб’єктами особистих немайно - вих відносин відсутні відносини влади і підпорядкованості, вони юридично неза­лежні та не підлеглі один одному. Вони самі вирішують питання, повідомляти чи ні відомості про своє приватне життя чи зберігати його в таємниці, змінити своє ім’я або не робити цього, погодитись на запропонований метод лікування чи ні. Усі немайнові права об’єднуються тим, що вони служать визнанню за особистіс­тю її моральної цінності [9].

Управомоченим суб’єктом цивільно­го немайнового права виступає фізична особа, а зобов’язаними суб’єктами — всі можливі суб’єкти цивільного права в абсолютних відносинах (громадяни, юридичні особи, Україна, суб’єкти Ук­раїни) або окремий суб’єкт цивільного права у відносних відносинах.

Особисті немайнові права у сімей­ному праві (виховання дітей, спільне розв’язання питань життя сім’ї тощо) посідають істотне місце (хоча існує точ­ка зору, що основу предмета галузі сі­мейного права становлять відносини не - майнові, а особисті немайнові відносини відіграють у ньому другорядну роль). їхньою особливістю є те, що вони вини­кають тільки між громадянами. Сімейні правовідносини немайнового характеру виникають з обставин, передбачених Сі­мейним кодексом (шлюб, спорідненість, усиновлення та ін) і зареєстрованих у встановленому порядку.

До немайнових трудових прав нале­жать право на об’єднання в професійні спілки, право на публічне визнання за­слуг, право на запис у трудову книжку про винаходи, що використовуються, тощо. Ці права виникають у процесі трудової діяльності і регулюються тру­довим законодавством.

Враховуючи усе вище наведене, слід зробити такий висновок. Сприйнявши певною мірою природно-правову доктри­ну, ЦК України забезпечив входження невідчужуваних антропо-соціальних прав людини в українське цивільне за­конодавство і тим самим підніс на якіс­но вищий рівень їх державну охорону й захист. З огляду на це, він став винят­ковим, унікальним галузевим законо­давчим актом Української держави.

Втіливши певні здобутки загально­теоретичного праводержавознавства, зокрема загальної теорії людських при­родних прав, ЦК України слугує певним імпульсом для її подальшого розвитку. Адже цей кодекс вміщує чимало своєрід­них, нових не тільки для цивілістики, загальноправових положень.

Ключові слова: антропологія пра­ва, антропологічний підхід, природне право, цивільне право, особисті немай - нові права.

Досліджено сприйняття природ­но-правової доктрини ЦК України, що забезпечило входження невідчужува - них антропо-соціальних прав людини у вітчизняне цивільне законодавство, піднесло на якісно вищий рівень їх дер­жавну охорону й захист. Исследовано восприятие естест­венно-правовой доктрины ГК Украи­ны, что обеспечило вхождение неотъ­емлемых антропо-социальных прав человека в отечественное граждан­ское законодательство, подняло на более высокий уровень их государс­твенную охрану и защиту.

The nature-law doctrine of Civil Code of Ukraine is investigated which gave a possibility to include the anthro­po-social human rights into the Ukrai­nian civil legislation. That allows to grow the level of the legal protection of such rights.

ЛШература

1. Пучков О. А. Юридическая антро­пология и развитие науки о государстве и праве (теоретические основы) : автореф. дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / Олег Александрович Пучков. — Екатеринбург, 2001. — С. 8.

2. Покровский Н. А. Основные пробле­мы гражданского права / Н. А. Покровс­кий. — М. : Статут, 1998. — С. 120—131.

3. Конституція України : прийня­та 26 черв. 1996 р. / / Відомості Вер­ховної Ради України. — 1996. — № 30.

— Ст. 141.

4. Анисимов А. Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защита / А. Л. Анисимов. — М. : Юрист, 1994. — С. 3.

5. Цивільний кодекс України : прий­нятий Верховною Радою України 16 січ. 2003 р. / / Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 2003. — № 40—44. — Ст. 356.

6. Цивільний кодекс України : коментар / за ред. Є. О. Харитонова. — X. : Одіссей, 2008. — С. 391.

7. Мохов А. Личные неимущественные права и их ограничения в гражданском процессе // Российская юстиция. — 2001.

— № 9. — С. 25.

8. Кузнецова Н. С. Основні завдання Книги першої проекту Цивільного кодек­су України / / Кодифікація приватного (цивільного) права України. — К. : Укр. центр правничих студій, 2000. — С. 123.

9. Гражданское право : учебник / под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — М. : Проспект, 1996. — С. 8.