joomla
ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ ДО ВНУТРІШНЬОГО РИНКУ ЄС
Юридичний вісник


О. Вишняков,

Доктор юридичних наук, завідувач кафедри права Європейського Союзу та порівняльного правознавства Національного університету «Одеська юридична академія»

Європейські прагнення України ставлять перед правовою наукою за­вдання розробити відповідну цілісну правову концепцію. Дослідженнями українських правознавців В. Н. Денисо­ва, М. М. Гнатовського, О. Р. Кібенко, Л. А. Луць, В. І. Муравйова, М. М. Ми - кієвича, Р. А. Петрова та ін. вже ство­рено загальний її базис. Разом з тим ви­никають специфічні проблеми, пов’язані із запропонованою Європейською комі­сією, обмеженою євроінтеграцією Укра­їни, тобто економічною інтеграцією на тлі політичної асоціації, але без повно - форматного членства в ЄС. Метою стат­ті є визначення правових механізмів, що відповідали би підготовці та реаліза­ції цього етапу євроінтеграції.

Згідно з Законом про Загальнодер­жавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС [1], процес адаптації включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких має досягати­ся певний ступінь відповідності законо­давству ЄС. Перший етап було розрахо­вано орієнтовно на 2004-2007 рр., але, як вказано у Програмі, «періоди наступ­них етапів... визначатимуться залежно від результатів, досягнутих на попере­дніх етапах, економічної, політичної та соціальної ситуації, яка складається в Україні, а також взаємовідносин Укра­їни і Європейського Союзу» (Розділ IV). У сфері нормотворчої роботи на пер­шому етапі має створюватися механізм адаптації законодавства «в тому числі щодо перевірки проектів законів Украї­ни та інших нормативно-правових актів на предмет їх відповідності acquis Євро­пейського Союзу» (Розділ V).

Виходячи з аналізу Закону, адапта­ція до законодавства ЄС має за мету не досягнення відповідності, а лише ство­рення механізму для її досягнення, по­чаткове пристосування діючої правової системи України до права ЄС. Це лише підготовча стадія правової інтеграції як такої. Вона має за мету не входження до правового поля ЄС, а лише, так би мо­вити, «перше наближення». Якоюсь мі­рою це підтверджується статтею 51 Уго­ди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС [2] (УПС), якою передбачається «наближення» (англ. — approximation) законодавства України до законодавства ЄС. Мається на меті поступово зробити законодавство Укра­їни сполучним (англ. — compatible) з законодавством ЄС шляхом виявлення суперечностей та одностороннього знят­тя контроверсійних положень (до речі, у офіційній українській версії УПС замість терміну «сполучний» помилково вжива­ється термін «відповідний», що спотво­рює сутність ст. 51 УПС, встановлюючи для України зобов’язання, яке на неї на­справді не покладено) [3]. Характерно та­кож, що в україномовній версії Плану дій Україна — ЄС 2005 р. [4] термін «адап­тація» застосований як замінник терміну «наближення» («approximation»), що фі­гурує в англомовній версії. Тут ми маємо так чи інакше підміну термінології, тим більше, що термін «адаптація» має чіт­кий зворотний переклад — adaptation. Наразі в документі, що прийнятий на заміну Плану дій — «Порядку денному асоціації Україна — ЄС» 2009 р. [5] тер­мін «approximation» адекватно перекла­дений як «наближення», а термін «адап-


Тація» взагалі відсутній. Скоріш за все, це свідчить про те, що термін «адапта­ція», уведений в обіг ще Указом Пре­зидента України від 11 червня 1998 р.

[6] , залишається понятійним інструмен­том для «внутрішнього користування» в Україні як «третій» відносно ЄС країні.

Термін «наближення» (апроксимація) не дорівнює терміну «адаптація», бо за­стосовується Європейським Союзом як для третіх країн (в тому числі для Укра­їни), так й до країн-членів ЄС, причому для останніх значення цього терміну є дещо іншим — не «наближення до.», а «зближення» (наприклад, назва Глави 3 Розділу VII Частини третьої Догово­ру про функціонування ЄС [7] — «Збли­ження законодавств»). Разом з тим, по­рівнюючи термінологію УПС та Закону про Загальнодержавну програму адапта­ції, можна прийти до висновку, що для законодавства третіх країн як «адапта­ція», так й «наближення» відображають незалежно від національної терміноло­гічної версії лише підготовчий етап інте­грації до правової системи ЄС. Що ж до «відповідністі» (термін, який вживається у Законі), то її досягнення не є необхід­ним на підготовчій стадії адаптації, воно притаманне наступному етапу інтегра­ції — етапу, на якому «відповідність» до права ЄС досягається та постійно підтри­мується на майбутнє у повному обсязі. На цьому наступному етапі наближення до законодавства ЄС здійснюється вже не тільки ендогенним шляхом, але й за допомогою зовнішніх, екзогенних чин­ників — міжнародних договорів. Такими виступають, зокрема, договор про асоці­йований статус щодо ЄС та угода про вільну торгівлю з ЄС, угода про створен­ня митного союзу (наприклад, Туреччи­на) або про спільний економічний про­стір (деякі країни Європейської асоціації вільної торгівлі). На завершальному ета­пі — виникає новий чинник інтеграції до ЄС — наднаціональне регулювання з боку вторинного законодавства ЄС, а щодо міжнародно-правового чинника, то він змінює об’єкт — ним становляться відносини членства в ЄС.

Що стосується перспективи входжен­ня України до внутрішнього ринку ЄС, то заходи з адаптації та наближення як такі забезпечити його неспроможні, бо це потребуватиме у якості результату вже не «сполучності», а більш високо­го, завершального підготовчого ступеню правової інтеграції, який у документах «Європейської політики сусідства» [8] (ЄПС) визначається як «вирівнювання» (англ. — aligning) щодо права ЄС. Та­кий результат дає основу для перехо­ду від підготовчого до наступного ета­пу — до відповідності законодавству ЄС та створення спільного правового про­стору. Це, у свою чергу, потребуватиме подальшого переходу України до завер­шального етапу процесу правової інте­грації.

На всіх етапах європейської правової інтеграції використовуються механіз­ми гармонізації та уніфікації правових норм. Варто відзначити, що гармоніза­ція та уніфікація правових норм держав - членів ЄС здійснюються як конвер­генція національних правових систем через наднаціональні механізми ЄС. Для країн-потенційних кандидатів, таких як Україна, — це конвергенція щодо пра­вової системи ЄС, а не щодо національ­них систем країн-членів ЄС, причому без участі наднаціональних регулято­рів, через суто національні або через міжнародно-договірні регулятори.

В умовах ЄС правова гармонізація обумовлюється змішаною компетенцією ЄС з певних питань та супроводжуєть­ся обов’язковим приведенням законо­давства країн-членів у відповідність до директив, що їх видають Європарламент спільно з Радою ЄС, Рада ЄС та Євро - комісія. При цьому кожна країна-член ЄС має право на свій розсуд обирати шляхи і способи досягнення визначе­ної у директиві мети — сполучності та несуперечності норм національних за­конодавств з того чи іншого питання. Для країни, що не є членом ЄС, гармо­нізація є механізмом, через який норма національного законодавства добровіль­но «підтягується» як мінімум до стану сполучності, несуперечності щодо зако­нодавства ЄС в цілому, тобто не тіль­ки щодо директив ЄС (хоча практично саме вони виступають у якості взірця).


Як показала практика приєднання до ЄС, гармонізація законодавства країн - кандидатів у члени ЄС на етапі перехо­ду до членства має результатом те, що гармонізовані норми країн-кандидатів не містять специфіки проблем та інтер­есів цих країн або умов, що у них існу­вали [9, р. 201-205], тобто є в даному сенсі дещо штучними. На нашу думку, головна причина в тому, що країна на цьому етапі не приймає участі у надна­ціональному нормотворенні та регулю­ванні. В результаті для такої країни її національна правова норма в результа­ті гармонізації щодо норм наднаціональ­них може стати занадто «авангардною», незбалансованою щодо стану реальних відносин у даній країні, які вона регу­лює, тоді як для іншої країни, що не є членом ЄС, наднаціональна норма може бути адекватною або навіть виявитися дещо «відсталою».

Отже, добровільна гармонізація за­конодавства третіх країн щодо правових норм ЄС — це, скоріше, результат спів - ставлення можливих негативних наслід­ків незбалансованості та передчасності гармонізаційної норми щодо реальних відносин у конкретній країні з більш пе­реважаючими позитивними наслідками, перш за все, — з можливістю доступу за допомогою гармонізованих правових норм до внутрішнього ринку ЄС та до­сягнення тим самим більшого економіч­ного ефекту. Для України таких нелег­ких рішень потребуватиме, наприклад, запровадження зони вільної торгівлі (ЗВТ) з ЄС, яке може статися лише за умови гармонізації законодавства (з пи­тань регулювання цін, відшкодування ПДВ, технічного регулювання та ін.) з нормами та стандартами СОТ та відпо­відними торговельними та податковими нормативними актами ЄС, хоча до цього поки що не завжди може спостерігатися реальна готовність.

Іншим механізмом правової інтегра­ції виступає уніфікація законодавства. Одним із шляхів уніфікації законодав­ства країн-членів ЄС є наднаціональний шлях, тобто уніфікація через регламен­ти Європарламенту і Ради ЄС, Ради ЄС та Єврокомісії, які є обов’язковими, не потребують їх запровадження через на­ціональне законодавство, діють напря­му, «через голову» національних влад. Останні лише приймають опосередкова­ну участь у їх виробленні. Для третіх країн, зокрема, для України, уніфікацією щодо права ЄС буде добровільне прий­няття національних актів, тотожних будь-яким конкретним актам ЄС (тоб­то не тільки регламентам, хоча взірцем практично виступають саме регламенти ЄС). Правова адаптація на такому рівні відповідала би тезі концепції «сусідства» щодо вищезазначеного «вирівнювання» законодавства країни-«сусіда» відносно права ЄС. Треба зазначити, що в нор - мотворчій практиці України уніфікація вже широко застосовується, наприклад у сфері стандартизації, якісних товар­них показників, статистичних катего­рій тощо. Так, наказом Держстандарту України від 02.07.1998 р. № 459 було затверджено Українську класифікацію товарів зовнішньоекономічної діяльнос­ті (УКТЗЕД) [10], базовану на міжна­родній Гармонізованій системі опису та кодування товарів (ГС), а також на Ком­бінованій номенклатурі Європейського Союзу (КС), уведеної регламентом Ради ЄС [11] (з наступними змінами). Наразі в Україні застосовується оновлена ре­дакція УКТЗЕД, що враховує нову ре­дакцію ГС та КС. Саме за нею побудова­но товарну номенклатуру в оновленому Митному тарифі України [12]. Взірцем для «вирівнювання» міг би в подальшо­му стати й модернізований Митний ко­декс ЄС [13]. Треба зазначити, що, на відміну від країн-членів ЄС, які мають, як правило, у процесі уніфікації скасо­вувати свої національні акти, заміщую­чи їх уніфікованими актами ЄС, треті країни можуть, не скасовуючи своїх ак­тів, лише замінити їх текстом акту ЄС.

Можна стверджувати, що інтеграція до права ЄС як процес співпадає з про­грамою правової реформи в Україні. Але за строками тут можуть бути розбіжнос­ті, оскільки для адаптації законодавства як підготовчого етапу в процесі інтегра­ції досить навіть пристосування права у певних питаннях чи правових галузях (за ст. 51 УПС це здебільшого галузі ре­гулювання в економічній сфері), тоді як правова реформа — це зміна в іпостасі всебічній, що охоплює правотворчість і правореалізацію в найширшому їх зна­ченні. Отже, адаптація може заверши­тися значно раніше за правову рефор­му, причому необов’яково завершитися членством в ЄС. Можна також ствер­джувати, що процес конвергенції віднос­но права ЄС є лише частиною право­вої реформи, значно ширшої за цілями та завданнями. У всякому разі інтегра­ція щодо права ЄС має координуватися саме з останніх позицій. Не можна не погодитися з М. М. Гнатовським в тому, що, зважаючи на субсидіарний та про­порційний характер правової системи ЄС, основним напрямком для входжен­ня до європейського правового простору має бути не тільки і не стільки апрок­симація законодавства, скільки рефор­мування всієї правової системи за єв­ропейськими стандартами, які містяться у документах ОБСЄ, Ради Європи та ЄС, а також із врахуванням національ­ної правової практики держав-членів ЄС [14, с. 177].

Щодо зближення, то, як влучно від­значає С. С. Алєксєєв (він має на ува­зі зближення не тільки національних та релігійних правових систем, а й збли­ження публічного і приватного права), воно є лише зовнішнім проявом більш глибинних процесів, що перетворюють світ права, які можуть бути названі пра­вовою конвергенцією, або правовою гло­балізацією, що в результаті породжує нову однотипність, «право цивілізова­них народів». В цьому контексті пра­вова конвергенція має «власні» засади, які полягають у єдності інтелектуаль­ного змісту права, у його першооснові, невід’ємності від розуму, у пов’язаних з цим традиціях і спрямованості суспіль­ної думки, особливо — правознавства [15, с. 115].

Як би там не було, Україна має до­статнє національне законодавче «по­криття» для, так би мовити, «виконання

І перевиконання» зобов’язань на рівні УПС та документів, прийнятих на її роз­виток, щодо «наближення» (апроксима­ції). Але передбачене ЄПС «вирівнюван­ня» законодавства «сусіда» щодо acquis ЄС є, вочевидь, більш високим ступе­нем правової інтеграції відносно «набли­ження» задля «сумісності» (УПС). Тоб­то, вочевидь, ЄПС йде далі. Задля того, щоб ті чи інші країни-«сусіди», які праг­нуть втілення подальших реформ, закрі­плювалися на внутрішньому ринку ЄС, а їх інтеграція та процеси лібералізації забезпечували функціонування «чоти­рьох свобод» (для товарів, послуг, ка­піталів та осіб), ЄС має бути готовим до тісної співпраці з такими країнами у відбудові їх здатності не тільки до «ви­рівнювання», а й до «імплементації час­тин» асquis ЄС (правового доробку ЄС) у законодавстві України. Це означатиме новий етап правової інтеграції, що може включати уніфікацію через тотожнє від­творення на національному рівні третьої країни існуючих в ЄС правил.

Інтеграція як процес має для третіх країн здебільшого односторонню динамі­ку. Але «конвергенція», про яку йдеть­ся у документах ЄПС, не виключає за сенсом цього терміну правового взаємо­проникнення та скоординованих змін в законодавстві з обох боків (третьої країни та ЄС). Для ЄС це, наприклад, скасування для України презумованого для неї законодавством ЄС дискриміна­ційного статусу «країни з неринковою економікою» у антидемпінгових розслі­дуваннях [16]. Інший приклад — скасу­вання щодо України дискримінаційного статусу «країни з державною торгівлею» при здійсненні імпортних процедур [17]. Отже, взаємне остаточне зняття тор­говельних бар’єрів означатиме перехід до реалізації режиму найбільшого спри­яння, який закріплено в праві Світової організації торгівлі та задекларовано в УПС (Стаття 10).

Правовим механізмом участі Украї­ни у внутрішньому ринку ЄС має бути згідно з ЄПС «конвергенція економіч­ного законодавства» України та ЄС. Отже, виникає питання щодо змісту терміну «конвергенція економічного за­конодавства» (convergence of economic legislation). Звертає на себе увагу, що в УПС (ст. 51) використовується тер­мін «наближення діючого і майбутньо­го законодавства України до законодав­ства Співтовариства» (approximation of Ukraine’s existing and future legislation to that of the Community). Порівняння термінів «конвергенція» та «наближення до.» приводить до висновку, що поява у документах ЄС категорії «конверген­ція» є ознакою певного прогресу і має розумітися вже не як односторонній, а як двосторонній процес, змістом якого є зближення аж до взаємопроникнення. Примітно й те, що термін approximation, який використовується щодо більш ши­рокого масиву законодавства, ніж «еко­номічне», у Плані дій Україна — ЄС (2005 р.) було сформульовано вже як approximation with — «зближення з.» (а не «наближення до.»), — тобто вже йшлося про апроксимацію на її «конвер­гентній» стадії.

«Конвергенція економічного законо­давства» пов’язується із перспективою взаємного відкриття економік та посту­пового зниження торговельних бар’єрів, що стимулюватиме інвестиції та зрос­тання. З правової точки зору цей процес передбачає чутливість до змін в законо­давстві одне одного. Практика показала, що така чутливість поки що реалізуєть­ся в одному напрямку: позитивні захо­ди з боку України — позитивні заходи ЄС у відповідь, наприклад, деякі зміни в законодавстві України, які супрово­джували ринкові перетворення та еко­номічний поступ на початку нового ти­сячоліття, знайшли відповідний відгук у ЄС, що дало змогу підписати у 2003 р. двосторонній протокол про взаємний доступ до ринків товарів та послуг, що значною мірою забезпечило вступ Укра­їни до СОТ.

Поняття «економічне законодавство» (economic legislation) не має чіткого ви­значення в Україні. На наш погляд, воно включає широке коло правових питань та цілих правових галузей, що регулю­ють майнові відносини товарного харак­теру і тісно пов’язані з ними відноси­ни. До цього кола, очевидно, належать правові блоки, визначені у першу чер­гу серед тих, що підпадають під процес «наближення» згідно з УПС (пункт 2 ст. 51). З точки зору системи права

України це, перш за все, господарське, а також цивільне, митне, зовнішньоеко­номічне, банківське, фінансове, регуля­торне законодавство, законодавство про природні ресурси, державні закупівлі, захист прав споживачів, охорону праці, довкілля, ядерну енергетику.

Подекуди «конвергентні» зобов’язан­ня України прямо пов’язуються з кон­кретними нормативними актами ЄС, хоча з обережним застереженням про імплементацію їх «принципів» або «основних принципів». Вже давно у різ­ного роду урядових планах та заходах з виконання зобов’язань почали прямо вказуватися без застережень деякі кон­кретні нормативні акти ЄС, яких треба додержувати (наприклад, у п. 2.3.5 (81) розпорядження уряду від 22.04.2005 р. № 117-р — щодо оподаткування тютю­нових виробів та алкогольних напоїв). Крім того, ця практика запроваджується через міжнародні угоди, — так, Догово­ром про заснування Енергетичного Спів­товариства [18] передбачено, що кожна сторона договору зобов’язується реалі­зувати положення нормативно-правової бази ЄС з енергетики. З цією метою До­говір включає перелік конкретних нор­мативних актів ЄС та передбачає графік їх імплементації країнами-учасницями Договору. Разом з цим, на наш погляд, для імплементації конкретних актів за­конодавства ЄС існуючого в Украї­ні адаптаційно-підготовчого механізму недостатньо, навіть щодо «основних», «рамкових» положень цих актів.

Практика країн-членів ЄС показує необхідність існування у конституціях положень, які забезпечують дію актів ЄС та їх верховенство, не зважаючи на те, що суди в змозі за різних резонів підтвердити передачу владних повно­важень до ЄС та повноцінну дію права ЄС у тій чи іншій вітчизняній правовій системі. Д. Шоу вважає, що таке зазна­чення може відображати, зокрема, до­свід країн ЄС, у конституціях яких пря­мо передбачено можливість обмеження у здійсненні національного сувереніте­ту, за умов, які визначаються важливим національним інтересом, не зачіпають прав людини та підвалин демократич­ного управління, та якщо це відповідає принципам рівності та взаємності [19, р. 430-431]. Такі наукові рекомендації заслуговують на увагу. В українському контексті впровадження, згідно з меха­нізмами гармонізації та уніфікації, дирек­тив та регламентів ЄС як актів прямої дії можливе, на нашу думку, тільки за умови змін до Конституції України, які б передбачали самообмеження щодо су­веренітету держави та надавали прямої дії на території України актам інститу­тів ЄС. Варто зазначити, що аналогічна проблема для України вже виникала при прийнятті Закону від 20 квітня 2004 р. «Про ратифікацію Угоди про формуван­ня Єдиного економічного простору» [20] (за участю Росії, Білорусі, Казахста­ну та України), оскільки, згідно із за­стереженням України, її участь в Угоді не має суперечити Конституції Украї­ни. Це застереження є цілком зрозумі­лим, зважаючи, зокрема, на передбаче­не Угодою створення наднаціонального регулюючого органу з повноваженнями виносити обов’язкові для сторін рішен­ня, тобто — по суті справи, передачу цьому органу частини державного су­веренітету сторін Угоди. В умовах цьо­го застереження вже неможливим було застосувати передбачений ст. 9 Консти­туції засіб усунення суперечностей між міжнародним договором та Конституці­єю — внесення змін до Основного за­кону України.

Отже, коли йдеться, в тому числі — у заходах, затверджених Урядом Украї­ни, про «імплементацію» законодавства ЄС, йдеться поки що тільки про рівень «адаптації» та «наближення», тобто про добровільні заходи суверенної держави без посилань на владні інституції ЄС або про заходи на виконання міжнарод­них договорів з ЄС. Конкретні законо­давчі акти ЄС виступають при цьому лише як акти опосередкованої дії. Так, регламенти як уніфікуючі акти в рамках ЄС у разі їх імплементування в Україні не мають властивої їм прямої дії. Це ж стосується й директив як гармонізуючих актів ЄС. Останні, незважаючи на необ­хідність їх впровадження через націо­нальний законотворчий механізм країн - членів ЄС, визнані Судом ЄС такими, що мають пряму дію [21], принаймні «по вертикалі». Але за межами ЄС, на рівні «адаптації» та «наближення» вони такої властивості вже не мають.

Відносно близька перспектива «по­глибленої» та «всеохоплюючої» зони вільної торгівлі [22], що передбачає право України на свою власну «част­ку» у внутрішньому ринку ЄС через запровадження «чотирьох свобод» ЄС для руху товарів, послуг, капіталів та осіб, означатиме практично набуття Україною статусу економічного учасни­ка ЄС. Такий формат участі означав би надання Україні статусу, що відповідав би статусу учасника Спільного ринку Європейського економічного співтова­риства зразка 50-90-х років минулого сторіччя. Варто зазначити, що у той період відбувався конституційний про­цес приведення правового поля країн - членів у відповідність до принципу пріо - рітету права ЄС. Цей процес, як відомо, відбувався або за допомогою конститу­ційної юстиції (наприклад, у Німеччині та Італії), або шляхом внесення попра­вок до конституції (у Франції), або при­йняття спеціального закону (у Велико­британії).

На нашу думку, для того, щоб за­конодавчі акти ЄС мали в Україні притаманні їм властивості — пряму дію і обов’язковий характер стосовно суб’єктів права та верховенство стосов­но національного законодавства, необ­хідним було б внести ці положення до змісту угоди з ЄС про асоціацію і під­писати угоду після внесення відповід­них змін до Конституції України згідно з частиною другою її статті 9. Важливі­шим з цих змін мало б бути доповнення Конституції положенням, що прямо ви­знавало би колізійний пріоритет міжна­родного договору стосовно внутрішньо­го законодавства України.

Ключові слова: інтеграція, Євро­пейський Союз, адаптація, конверген­ція, гармонізація законодавства, уніфі­кація законодавства.

Стаття має за мету, з урахуван­ням «обмеженої інтеграції» України


До ЄС, викласти науковий підхід до інтеграційно-правових механізмів: адаптації, який має місце на першо­му, підготовчому етапі інтеграції, та конвергенції, який застосовува­тиметься при входженні України до внутрішнього ринку ЄС незалежно від її повноформатного членства в ЄС.

Цель статьи, с учетом «огра­ниченной интеграции» Украины в ЕС, изложить научный подход к интеграционно-правовым механиз­мам: адаптации, который имеет место на первом, подготовитель­ном этапе интеграции, и конверген­ции, который будет применяться при вхождении Украины во внутренний рынок ЕС независимо от ее полнофор­матного членства в ЕС.

The article has for an aim to ex­pound the scientific approach to inte­gration-legal mechanisms taking into account the «limited integration» of Ukraine to the EU: adaptation, which takes place on the first, preparatory stage of integration, and convergence which will be used while joining of Ukraine the EU internal mark regard­less of full membership of Ukraine in the EU.

Література

1. Про Загальнодержавну програму адап­тації законодавства України до законодав­ства Європейського Союзу: Закон України від 18.03.2004 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 29. — Ст. 367.

2. Угода про партнерство та співро­бітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та державами-членами. Повний текст Угоди, підписаної між Євро­пейським Союзом та Україною в Люксем­бурзі 16 червня 1994 р. // Офіційний вісник України. — 2006. — № 24. — Ст. 1794.

3. Partnership and Cooperation Agree­ment between the European Communities and their Member States, and Ukraine // Official Journal of the European Communities, 1999 L 49. Хоча англомовна та україномовна версії вважаються автентичними, наш висновок підтверджується франкомовною автентичною версією УПС.

4. План дій Україна — Європейський Союз. — К.: ТОВ «Компанія Лік», 2006. —

С. 6. Proposed EU/ Ukraine Action Plan [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://www. delukr. ec. europa. eu

5. EU-Ukraine Association Agenda to prepare and facilitate the implementation of the Association Agreement / Partnership between the European Union and Ukraine. The Co­operation Council, Brussels, 15 October 2009, UE-UA 1056/2/09 REV 2 [Електронний ре­сурс]. — Режим доступу: http: / / euro pa. eu Порядок денний асоціації Україна — ЄС для підготовки та сприяння імплемента­ції Угоди про асоціацію / Партнерство між Україною та Європейським Союзом. Рада з питань співробітництва, Брюссель, 15 жовтня 2009, UE-UA 1056 / 2/ 09 REV 2 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://europa. eu

6. Підрозділ 1 Розділу 1 Стратегії ін­теграції України до Європейського Союзу, затвердженої Указом Президента України від 11.06.1998/ / Офіційний вісник Украї­ни. — 1998. — № 24. — Ст. 870.

7. Consolidated versions of the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union / / Official Journal of the European Union. —

2008, C. 115. — P. 1-388.

8. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament «Wider Europe — Neighbourhood: A New Framework for relations with our Eastern and Southern Neighbours». — Brussels,

11. 3.2003. — COM (2003) 104 final, 11.3.2003. [Електронний ресурс]. — Режим досту­пу: Http://europa. eu ; Commission of the European Communities. Communication from the Commission. European Neighbouhood Policy. Strategy Paper. C0M(2004) 373 — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: Http://europa. eu ; Communication from the Commission to the Council and the European Parliament on strengthening the European Neigbourhood Policy, Brussels, 4 December2006 / Strengthening the European Neigbourhood Policy. — [Електронний ресурс]. — Ре­жим доступу: http:/ / Www. delucr. cec. eu. int ; Communication from the Commission to the Counsil, the European Parliament, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions «Global Europe: a stronger partnership to deliver market access for European exporters». — Brussels. — COM /2007/final, 18 April 2007 [Електронний ре­сурс/. — Режим доступу: Http://europa. eu.

9. Evans, Andrew Voluntary Harmonisation in Integration between the European Community and Eastern Europe / A. Evans // European Law Review, June, 1997. Vol.22, № 3. — P. 201-205.

10. Державний класифікатор Украї­ни. ДК 017-98. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльнос­ті. Видання офіційне. — К.: Держстан­дарт України, 1998. — С. 3. Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р. № 1354 з 01.07.2001 р. введено в дію УКТЗЕД в редакції товарної номенклату­ри Митного тарифу України (Про Митний тариф України: Закон України від 5.04.2001 / / Офіційний вісник України. — 2001. — № 18. — Ст. 781).

11. Regulation (EEC) 2658/ 87 on the tariff and statistical nomenclature and on the Common Customs Tariff (Official Journal of the European Communities 1987 L 256, p. 1).

12. Про внесення змін до Закону «Про Митний тариф України»: Закон України від 31.05 2007 // Офіційний вісник Украї­ни. — 2007. — № 49. — Ст. 2020.

13. Regulation (EC) No 450/2008 of the European Parliament and of the Council of 23 April 2008 laying down the Community Customs Code (Modernised Customs Code) (Official Journal of the European Union 2008 L 145, р.1).

14. Гнатовський М. М. Європейський правовий простір. Концепція та сучасні проблеми / Гнатовський М. М. — К.: Ви­давничий дім «Промені», 2005. — 224 с.

15. Алексеев С. С. Линия права / Алек­сеев С. С. — М.: Статут, 2006. — 461 с.

16. Council Regulation (EC) No 384 / 96 of 22 December 1995 on protection against dumped imports from countries not members of the European Community / / Official Journal of the European Communities, 1996 L 56, p.1 (Art. 1 (2)); Council Regulation (EC) No 2117/2005 of 21 December 2005 amending Regulation (EC) No 384/96 on protection against dumped imports from countries not members of the European Community (Official Journal of the European Union, 2005, L 340, p.17).

17. Commission Regulation (EC) No 110/2009 of 5 February 2009 (Official Journal of the European Union, 2009, L 37. — P. 4).

18. Договір про заснування Енергетично­го Співтовариства від 25.10.2005 [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу: http:/ / zakon1.rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=994_926 (Див. Про ратифікацію Протоколу про приєднання України до Дого­вору про заснування Енергетичного Співто­вариства: Закон України від 15.12.2010 // Урядовий кур’єр. — 2011. — № 9. — Ст. 11).

19. Shaw J. Law of the European Union / Shaw J. — New York: Palgrave, 2000. — 591 р.

20. Про ратифікацію Угоди про форму­вання Єдиного економічного простору: За­кон від 20.04.2004 // Відомості Верховної Ради України. — 2004. — № 32. — Ст. 388.

21. Case 9/70 Grad (Franz) v. Finanzamt Traunstein (1970) Reports of cases before the Court (ECR) 825.

22. EU-Ukraine Association Agenda to prepare and facilitate the implementation of the Association Agreement / Partnership between the European Union and Ukraine. The Co-operation Council, Brussels, 15 October

6. UE-UA 1056/2/09 REV 2 [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу: http:/ / Www. delukr. ec. europa. eu.Вишинець І. Проблеми удоскона­лення права автора на розповсюдження у чинному законодавстві України / / Ін­телектуальна власність. — 2004. — № 1.

— С. 11-17.

7. Гаврилов Э. П. Комментарий к Зако­ну об авторском праве и смежных правах / Э. П. Гаврилов. — М. : Фонд «Правовая культура», 1996.

8. Право інтелектуальної власності : підручник / О. П. Орлюк, Г. О. Андрощук,

О. Б. Бутнік-Сіверський [та ін. І ; за ред.

О. П. Орлюк, О. Д. Святоцького. — К. : Вид. дім «Ін Юре», 2007. — С. 187.

9. Дроб’язко В. С. Право інтелек­туальної власності : навч. посіб. /

В. С. Дроб’язко, Р. В. Дроб’язко. — К. : Юрінком Інтер, 2004. — С. 190.