joomla
КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ КУЛЬТУРНОЇ ПОЛІТИКИ СОЮЗУ (НА ПРИКЛАДІ
Юридичний вісник

УДК 342:008(485+480)

Н. Мельниченко,

Аспірантка кафедри конституційного права Національного університету «Одеська юридична академія»

У самому загальному вигляді куль­туру можна визначити як спосіб життя того чи іншого народу або етнічної спіль­ноти. Це широке трактування феномена культури природним чином дозволяє включити в нього все те, що протягом багатьох століть складалося та оформ­лялося в народній свідомості у вигляді традицій, звичок, звичаїв, вірувань, сте­реотипів поведінки і відповідно переда­валося з покоління в покоління, стаючи основою існування нації, визначаючи спосіб життя її членів [1]. Це обумовлює необхідність регулювання культури на державному рівні. Культурна політика

— це система постійної взаємодії де­ржавної влади, недержавних структур (політичні партії, громадські організа­ції), особистостей ( або соціальних груп) з питань культурного розвитку суспіль­ства [2]. Національна культурна політи­ка знаходить своє відображення перш за все на конституційному рівні. Майже в усіх європейських конституціях при­сутні норми про підтримку культури, які розглядаються як умова формування вільної особистості, яка поважає свою державу та інші держави та народи [3].

Проблема регулювання культур­ної політики на законодавчому рівні в Україні, а також на міжнародному та регіональному рівнях привертає увагу багатьох вчених: О. Водопьянової [4],

О. Копієвської [5], К. Груздової [6] та ін. Проте існує мало досліджень у галузі регулювання культурної політики окре­мих країн Європи, зокрема країн ЄС. Досвід цих країн має бути корисним у зв’язку з євроінтеграційними процеса­ми, які проходять в Україні.

Метою даної статті є аналіз культур­ної політики ЄС та держав — членів цієї організації.

Культура ніколи не була у центрі уваги європейської інтеграції. Історія економічної, політичної інтеграції країн Європи налічує близько п’ятдесяти років, а перші аспекти співробітництва між державами — членами ЄС у куль­турній сфері можуть бути спостережені лише у 1970-х роках [7].

Однак лише в останнє десятиріччя минулого століття культурна політика отримала офіційний юридичний статус у Договорах про ЄС 1992 та 1997 років. Стаття 151 Договору про ЄС визначає роль Європейського Союзу у культурно­му просторі та ставить чотири основні цілі:

• сприяти розквіту культур держав

— членів Європейського Союзу, які ві­дображають їх національне та регіональ­не різноманіття та одночасно висувають на передній план їх спільну культурну спадщину;

• підтримувати сучасну культурну творчість;

• враховувати реалії культурної політики у всіх сферах політики Євросоюзу;

• заохочувати до співробітництва між державами — членами ЄС та треті­ми країнами, а також з міжнародними організаціями [4].

Таким чином на рівні ЄС культурна політика обмежується заохоченням до співпраці між державами-членами, під­тримує їх ініціативи у цій сфері, але не вимагає погоджувати культурну політи­ку між країнами-учасницями і не втру­чається у ведення національної культур­ної політики. ЄС сприяє співробітництву країн-учасниць у галузі культури, під­тримує їх ініціативи, надає фінансуван­ня культурним проектам. Інструменти сприяння культурному співробітниц­тву — це програми підтримки культу­ри, найбільш значні з яких на даний момент — «Культура» (ціль програми сприяти мобільності та співробітництву працівників культури, міжкультурному діалогу) та «Європа для громадян» (ціль програми сприяти активному втягненню громадян ЄС, тобто жителів та громад­ські організації, у заходи по підтримці культурного різноманіття) [8].

У той же час Євросоюз намагається розвивати наднаціональний культурний простір європейського рівня. В останні роки все частіше обговорюють питання створення європейського культурного простору та проекту Міжнародної Конс­титуції Культури Європи [9].

І навіть сьогодні ми не можемо гово­рити про створення єдиної європейської політики у сфері культури, тому що Лі­сабонський договір 2007 року передба­чає, що культурна політика залишається в межах компетенції держав-членів при додаткових функціях зі сторони ЄС.

Національна культурна політика країн Європи, у тому числі Фінляндії та Швеції, базується перш за все на конс­титуційних положеннях.

Конституція Фінляндії присвячує регулюванню культури статті 16 та 17. Стаття 16 встановлює свободу заняття наукою, мистецтвом та отримання ви­щої освіти [10]. Положення, визначені Конституцією Фінляндії, знайшли своє продовження у законодавстві Фінляндії. Законодавство у сфері культури склада­ють: Акт «Про фінансування освіти та культури» (Act on Financing Education and Culture) — цим законом визначені правила для розрахунку та розподілу урядових дотацій на діяльність місце­вих та регіональних театрів, музеїв, біб­ліотек; Акт про музеї (Museums Act),

Акт про театри та оркестр (Theatres and Orchestras Act), Акт про бібліоте­ки (Library Act) — усі три акти тісно пов’язані з Актом про фінансування освіти та культури; Акт про лотерею (Lottery Act) передбачає державну мо­нополію на деякі види лотерей, Акт про Національну галерею Фінляндії (Act on Finnish National Gallery Act) регулює організацію трьох державних музеїв мистецтв: місцевого мистецтва, інозем­ного мистецтва та сучасного мистецтва та ін. Уряд прийняв і інші програми, пов’язані з культурною політикою. Се­ред них програма архітектурної політи­ки у 1998 р., резолюція уряду про декан політику у 2000 році, Національна стра­тегія про архітектурну спадщину у 2001 році [11].

Міністерство освіти Фінляндії підго­тувало стратегію культурної політики до 2020 року. Стратегія 2020 є резуль­татом довготривалої роботи та орієнто­вана на майбутнє, тому в неї закріплені більш загальні цілі культурної політики держави. Несподівані та непередбачувані зміни у суспільному житті трапля­ються постійно, тому програма не може бути надто деталізованою.

Прагненнями культурної політики є культурна різноманітність та справед­ливість. Цілями культурної політики є реалізація культурних прав, гарантуван­ня доступу усіх мешканців Фінляндії до культури та мистецтва. Іншою ціллю є гарантування стабільної фінансової бази для розвитку культури. Культурна політика є значним фактором задля за­безпечення добробуту суспільства, а та­кож національної політики. Ключовими позиціями цієї стратегії є:

• Гарантування рівного доступу до освіти та культури.

• Просування інтелектуального роз­витку та навчання.

• Забезпечення джерелами задля покращення культурного та економічно­го життя фінського суспільства.

• Створення сприятливих умов праці робітникам культури.

• Збереження культурної спадщини.

• Посилення культурної основи сус­пільства.


• Відкриття нових культурних ка­налів для просування Фінляндії у між­народне співтовариство [12].

Культурна ідентичність та різно­манітність завжди були пріоритетни­ми напрямами культурної політики Фінляндії. Культурна різноманітність є також пріоритетним напрямом Євро­пейського Союзу. Бажання Євросоюзу зберегти багате різноманіття культур та мов виражається через девіз «Єдині у різноманітності». На цьому засновуєть­ся обов’язок кожної держави-учасниці піклуватися про збереження та розвиток своєї культури, традицій та мови [13].

Законодавство Фінляндії багато ува­ги приділяє культурній різноманітності. Перш за все це конституційні норми. Стаття 17 закріплює право на свою мову та свою культуру. Ця стаття га­рантує, що влада повинна задовольняти культурні та суспільні потреби фінсько - та швецькомовного населення на основі однакових принципів. Саамі як старо­давні мешканці країни, а рівно цигани та інші групи вправі зберігати та розви­вати власні мови та культуру [10].

Законодавство виділяє дві категорії меншин:

- конституційно захищені меншини (швецькомовні фіни та саамі);

- історичні меншини (цигани, росія­ни старого походження, чиї сім'ї оселя­лися у Фінляндії у період Czarist rule, татари, євреї).

Основні групи меншин у Фінляндії

— швецькомовні фіни та саамі.

Стаття 121 Конституції Фінляндії виз­начає, що саамі мають на своїй території проживання мовну та культурну автоно­мію. У зв’язку з їх особливою історич­ною позицією вони мають високий рівень культурної автономії з власними куль­турними установами, особливі мовні та освітні права та свою фінансову статтю у державному та місцевих бюджетах.

Швецькомовних фінів Конституція Фінляндії розглядає як другу націо­нальну культуру по відношенню до фінськомовного населення. Це положення Конституції Фінляндії знайшли своє продовження в Акті про мови, який у сукупності з деякими іншими зако­нами забезпечує рівність у офіційному (адміністративному та судовому) вико­ристанні рідної мови та доступ до освіти та громадської діяльності. Швецька як друга рідна мова підлягає обов’язковому вивченню у школах. Акт про мови ра­зом із Актом «Про мову саамі» забезпе­чує право використання саамі як офіцій­ної мови на батьківському просторі з 2004 року. Саамі єдина визнана місцева культура у Фінляндії [14].

Стаття 2 глави 1 Конституції Швеції закріплює, що особистий, економічний, культурний добробут приватних осіб по­винен бути основою діяльності держави [15].

Білль про культуру 1974 р. визнав культуру загальним суспільним надбан­ням, тому що культура об’єднує суспільствою. Культура є важливою умовою демократії, основним джерелом особис­того та колективного добробуту.

Офіційного національного визначен­ня культури у швецькому законодавстві немає. Білль про культуру визначає по­няття культурної політики як «заходи у галузі мови, звуку, зображень, засобів масової інформації. Крім того культур­на політика повинна включати в себе певні заходи у сфері освіти дорослих та організаційні заходи щодо збереження культурної спадщини».

Основні цілі культурної політики Швеції визначені у Біллі про культуру з невеликими змінами у 1996 році. На цей час основними цілями культурної політики є:

- забезпечення свободи вираження думок і створення реальних можливос­тей для кожної людини скористатися цією свободою;

- створювати заходи, що дозволяють кожному брати участь у культурному житті, творчій діяльності;

- сприяти культурному різноманіттю;

- збереження культурної спадщини;

- сприяння розвитку культурної ос­віти;

- сприяння міжнародному культур­ному обміну.

У цілому культурна політика Швеції може розглядатися як інструмент націо­нальної єдності [16].

Як і у Фінляндії одним з пріоритетних напрямів культурної політики Швеції є культурна різноманітність. Швеція також є багатонаціональною країною. Офіційно культурними меншостями ви­знані народ саамі, швецькі фіни, цигани та євреї. Мови цих народів є офіційно визнаними на державному рівні як мови національних меншин.

Швеція і Фінляндія є країнами емі­грації. Сучасне фінське та швецьке сус­пільство можна назвати мультикультур - ним, тобто різнорідним, яке включає в себе представників різних етносів та культур. Культурне різноманіття та інтеграція емігрантів у швецьке та фінське суспільство є одним з пріори­тетів культурної політики цих держав. Треба зауважити, що уряди обох країн роблять кроки за для покращення об­становки у країнах, удосконалюючи за­конодавство, створюючи спеціалізовані структури, які займаються цією пробле­матикою [17]. У Швеції, наприклад, був прийнятий Білль «Швеція, майбутнє та різноманіття — від еміграційної політи­ки до інтеграційної політики». Етнічне та культурне різноманіття є відправною точкою для формування загальної полі­тики в усіх сферах та на всіх рівнях суспільства. Ціллю уряду Швеції є до­сягнення згоди, дієвої політичної, куль­турної, соціальної рівності різних груп населення [18].

2006 рік у Швеції був визнаний роком культурного різноманіття. Основною ціллю цього проекту є надання можли­вості кожному, хто живе у Швеції, бра­ти активну участь у культурному житті, а також підтримка взаємодії між різни­ми культурними традиціями.

Обидві країни, Швеція та Фінляндія, є активними учасниками ЄС.

Беручи до уваги швидко зростаючу роль культури у соціально-економіч­ному розвитку ЄС, все більше коштів для цієї сфери передбачається у рамках структурних фондів ЄС. Важлива роль у фінансуванні структурних фондів від­водиться здійсненню крупних культур­них проектів, наприклад реставрації та збереженню об’єктів культурно-істо­ричної спадщини, сприяння культурній освіті [19]. На основі цієї програми у 2007 році Міністерство освіти і культу­ри Фінляндії почало велику шестирічну програму розвитку і прискорення еконо­мічного зростання та інтернаціоналіза­ції фінських творчих галузей. ЄС також розподіляє фінансування зі структурних фондів на культурні програми Швеції та на проект, пов’язаний з доглядом куль­турного ландшафту Швеції [20].

Таким чином, культурна політи­ка країн — членів ЄС ( Фінляндії та Швеції) направлена на підтримку та розвиток національної культури, ство­рення можливостей для розвитку куль­тури національних меншин, а також на активну участь у культурних програмах та ініціативах ЄС, які надають широкі можливості для отримання фінансуван­ня зі структурних фондів ЄС, а також можливості співробітництва та розвит­ку культурного діалогу з іншими євро­пейськими країнами.

Ключові слова: конституція, куль­турна політика, законодавство про куль­туру, Швеція, Фінляндія.

Стаття присвячена конституцій­но-правовому регулюванню культур­ної сфери у двох країнах ЄС — Швеції та Фінляндії. Проведено аналіз су­часного культурного законодавства обох країн, визначені основні цілі культурної політики цих країн та перспективи розвитку культурного законодавства.

This article examines the constitu­tional regulation of the cultural sphere in two EU countries — Sweden and Fin­land. The Author analyzed the modern cultural laws of both countries, identi­fied the main objectives of cultural pol­icy in these countries and prospects of cultural legislation.

Література

1. http: / / bibliotekar. ru / biznes-40/ 18.htm

2. http//glossariy. com

3. Ковачев А. Конституционное право государств Европы. — Режим доступу : Http://in1.com. ua/book/l0710/Водопьянова Е. Культурная политика Европейского Союза и вызовы времени. — Ре­жим доступу : http//cultgeo/narod/ru.

4. Копіевська О. Правове регулювання відносин у сфері культури// Право Украї­ни. — 2004. — № 8. — С. 82-86.

5. Груздова К. Є. Про практику впро­вадження міжнародного досвіду в державне регулювання сфери культури в Україні на початку XXI століття / / Державне уп­равління. — 2009. — № І. — С. 52-54/

6. Http://137.204.115.130 / activities / download/Bozoki/Cultural%20Policy%20a nd%20Politics%20in%20the%20European% 20Union. pdf

7. http: / / euro pa. eu / legislation_ summaries/culture/index_en. htm

8. Молчанов С. H. Международная Конституция Культуры Европы (проект).

— 2007. — 35 с.

9. Http://www. constitution. garant. ru/ D0C_3864909.htm

10. Http://www. culturalpolicies. net/ web/finland. php

11. Strategy for cultural policy. — Ре­жим доступу : http: / /Www. minedu. f/ publications/culture

12. Http://ec. europa. eu/culture/our- programmes-and-actions/doc411_en. htm

13. Http://www. culturalpolicies. net/ down/finland_112008.pdf

14. Http://www. constitution. garant. ru/ DOC_3864917.htm

15. Http://www. culturalpolicies. net/ down/sweden_042009.pdf

16. Http://www. culturalpolicies. net/ web/countries. php#googtrans%28enu%29

17. Http://www. culturalpolicies. net/ down/sweden_042009.pdf

18. Http://ec. europa. eu/culture/our- programmes-and-actions/doc411_en. htm

19. Http://www. sweden. gov. se/sb/ d/8371/a/74131.