joomla
«КРАДІЖКА ПРИВАТНОСТІ» ЯК ПРАВОВИЙ ФЕНОМЕН
Юридичний вісник


УДК 343.301

Г. Пімонов,

Прокурор Приморського району м. Одеси

Відомо, що визначення ознак харак­теристик діянь, що криміналізуються, є важливим етапом кримінальної політи­ки, оскільки саме правильне з’ясування характеру діяння завдяки положенням норм вищезазначених нормативно - правових актів та практичному досві­ду правозастосовувача, а також точне встановлення спричинених наслідків та інших обов’язкових для певних те­оретичних конструкцій складів ознак злочинів (спосіб, місце) дозволить від­межувати вказані діяння від суміжних злочинів, передбачених статтями інших розділів Кримінального кодексу, на­лежним чином виконати покладені на компетентних осіб функції по здійснен­ню правосуддя та досягти таким чином поставлених цілей.

Саме цьому нашим завданням буде розгляд первинних особливостей такого специфічного діяння, як крадіжка при - ватності. З одного боку, приватність як невід’ємну якість особистості немож­ливо викрасти. З другого, — розпов­сюдження інформаційних технологій зробило можливим існування віртуаль­ної приватності особистості, посягання на яку здебільшого отримує відповідні кримінально-правові ознаки.

Це комплексне посягання на інфор­маційну та особисту безпеку людини та громадянина.

Стаття 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» особ­ливо підкреслює: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонден­ції». З цього приводу кримінально-пра­вовий захист посягань на приватність особи набуває особливого значення. Так, відоме прагнення Європейської спільноти створити єдиний склад злочи­ну «крадіжка приватності» на теренах союзу. Це не тільки надає можливості поступового наукового обговорення цієї проблеми і в українській юридичній лі­тературі, починаючи із системних пере­думов криміналізації діянь проти особи та її прав та фундаментальних свобод, закінчуючи юридичним аналізом складу злочину та відповідних заходів кримі­нально-правового впливу на правопо­рушників, які його скоїли, але наполя­гає на такому підході.

У сучасній доктрині значне місце займає дослідження питань захисту особистості, її прав та свобод. Загалом питання посягань на приватне життя та фінансовий стан особистості, які у за­хідній літературі охоплюються поняттям крадіжка приватності, було розглянуто у працях О. П. Горпинюк, О. В. Кур - мана, О. В. Лисодєда, В. Р. Мойсика,

О. В. Смаглюка та інших вчених, які так чи інше торкалися проблеми шах­райського заволодіння майном засобами викрадення ідентичності. Але незважа­ючи на досить поширений обсяг робіт з цього приводу, безліч питань залиша­ються відкритими. Насамперед це сто­сується проблеми аналізу об’єктивної сторони складу злочину «крадіжка при­ватності (identity theft)», як криміналь­ного правопорушення, що пов’язане із незаконним заволодінням та/або вико­ристанням персональної інформації.

Термін «крадіжка приватності» охоп­лює широкий перелік діянь, відносно яких можна казати про необхідність додаткової кримінально-правової охо­рони. Це пов’язане як із послідовним розвитком сучасних технологій, так із поширенням використання електронних відомостей про особу у різноманітних галузях.

Крадіжки приватності пов’язані із організованою злочинністю та тероризмом. Фальшиві посвідчення особистості чи крадіжки інформації самі по себе є злочинами, проте саме вони є також предикатами незаконної міграції, тор­гівлі людьми, відмивання коштів, неза­конного обігу наркотиків, шахрайства з фінансовими ресурсами.

Сам термін «крадіжка приватності» виник у кримінально-правовій доктрині США з метою опису специфічних видів кримінальної активності репрезентації злочинця як іншої особи. Тобто злочи­нець привласнює інформацію або доку­менти, які належать іншій особі (прізви­ще, дата народження, ідентифікаційний код, номер соціальної страховки, номер паспорту, комп’ютерні коди чи інші носії інформації про особу), та використовує їх, видаючи себе за жертву злочину.

Крадіжка приватності є достатньо поширеною формою кримінальної прак­тики у США. За даними дослідження Федеральної торгівельної комісії, 9,9 мільйона жертв злочинів, пов’язаних із крадіжкою приватності, було зареєст­ровано в США.

За даними американських дослідни­ків, крадіжки приватності можуть бути розподіленими на декілька груп. Серед них:

• Клонування ідентичності, за яким хтось бажає якимось чином змінити ха­рактеристики своєї особистості на ті, що належать іншій особі (нелегальні іммігранти, особи, які бажають стати анонімними з особистих мотивів), або хтось видає себе за іншу особу у со­ціальних мережах з метою спілкування, сексуальних девіацій тощо;

• Шахрайське використання при - ватності з метою отримання кредитів та інших преференцій з використан­ням вкрадених ідентифікаційних даних чи вкрадених даних кредитних кар­ток, сплати адміністративних штрафів тощо;

• Комбіноване (синтетичне) вико­ристання приватної інформації (у США це часткова підробка документа, пов’язана із внесенням підроблених даних про осо­бистість в оригінал документу);

• Незаконне використання приватної медичної інформації для отримання ме­дичних послуг чи ліків за певними пре­ференціями чи знижками;

• Незаконне використання персо­нальних даних про особу дитини для використання особистих даних непов­нолітніх з корисливою метою;

• Незаконне використання даних про юридичну особу з метою шахрайського заволодіння майном чи майновими пра­вами.

Поруч з цим зазначені питання не отримали такого розповсюдження та верифікації у Європі. Це обумовлене особливостями регулювання європей­ських традицій захисту особистості, що відрізняють особливості забезпечення приватності на теренах Європи.

Це пов’язане із наступними факто­рами:

• Обмеженість застосування кредит­них карток (на відміну від США євро­пейці застосовують дебетові картки, що знижує ризик зняття певних грошових сум).

• Обмеженість баз даних з відкри­тим доступом (приватна інформація на­лежить особі, в силу чого не розповсюд­жується у відкритих мережах).

• Обмеженість використання іден­тифікаційних карток (карток соціаль­ного забезпечення) у якості загальних ідентифікаторів особи.

• Використання смарт-карт та карт з іншими типами чипів, які не дозволяють шахраям копіювати магнітний носій та використовувати кредитні картки, що належать особі.

Проте на теренах Європи також зустрічаються ситуації, згідно яким крадіжка приватності експлуатує сис­темні недоліки механізмів контролю та визначення особистості, залишаю­чись вельми латентним та динамічно зростаючим злочином. Частіше за все крадіжка приватності пов’язана із ор­ганізованою злочинністю та терориз­мом, оскільки надання фальшивих пріз­вищ передує вчиненню таких злочинів, як шахрайство, крадіжка комп’ютерної інформації, незаконна міграція, торгівля людьми, відмивання злочинних коштів, незаконний обіг наркотиків, фінансове шахрайство [1]. Проте відсутність єди-


Них підходів до концепції захисту недо­торканості особи, її особистої автономії на фізичному, інформаційному та мо­ральному рівнях, відсутність у Європі єдиного складу предикатного злочину «крадіжка приватності», звинувачення крадіїв приватних даних у більш серйоз­них злочинах (поширена кваліфікація) вимагає сьогодні більш чіткого визна­чення цієї проблеми.

Якщо ж ми розглянемо це питання згідно законодавству України, то по­бачимо, що значна частина діянь, що аналізуються, охоплюється диспозиція­ми певних норм Кримінального кодексу України. Значний аспект характеристик крадіжок приватності було розкрито у роботах О. П. Горпинюк [2], яка роз­глядає характеристики кримінально - правової охорони інформаційного ас­пекту приватності з точки зору аналізу захисту конфіденційної інформації про особу, лікарської таємниці, таємниці листування, телефонних розмов, бан­ківської таємниці та ін. Українськими науковцями встановлено що «специфіка захисту приватності персоніфікованої інформації обумовлюється необхідніс­тю забезпечення конкуруючих інтересів людини у захисті від несанкціонованого розголошення чи іншого використання персоніфікованої інформації без її відо­ма, а також інтересів держави та інших осіб у використанні персоніфікованої ін­формації» [3, 5].

Проте термін «крадіжка приватності» охоплює значно ширшій перелік діянь, відносно яких можна казати про необ­хідність додаткової кримінально-право­вої охорони. Це пов’язане як із послі­довним розвитком сучасних технологій, так із поширенням використання елек­тронних відомостей про особу у різно­манітних галузях.

З приводу цього слід зробити висно­вок, що для послідовного забезпечення кримінально-правового захисту приват - ності необхідна подальша робота щодо виявлення особливостей та можливос­тей криміналізації даного виду правопо­рушень в українському законодавстві.

Ключові слова: крадіжка, приват - ність, шахрайство, інформаційна безпе­ка.

У статті мова йде про загальні характеристики крадіжки приват­ності. Це дозволило стверджувати, що крадіжка приватності може бути розглянутою у майбутньому як пре - дикатне кримінальне правопорушен­ня, яке відрізняється особливостями об’єктивних ознак складу та повинне бути криміналізоване.

В статье речь идет об общих ха­рактеристиках кражи приватности. Это позволило утвержать, что кра­жа приватности может быть рас­смотрена как предикатное уголовное правонарушение, которое отличает­ся особенностями объективных при­знаков состава и должно быть кри­минализированным.

Common characteristics of identity theft are analyzed in this issue. It is stressed that identity theft could be viewed as predicate criminal offence that differs by object matters and had to be criminalized.

Література

1. ROADMAP Legislative proposal on criminalisation of identity theft (included in the European strategy on identity management) [Електронний ресурс]. — Режим доступу : Http://ec. europa. eu/governance/impact/ planned_ia/docs/2011_home_013_identity_ theft_en. pdf.

2. Горпинюк О. П. Стан дослідження проблеми кримінально-правової охорони приватності в юридичній літературі // Науковий вісник Львівського державного університети внутрішних справ. — 2009.

— Вип. 4. — С. 198-206.

3. Пазюк А. В. Міжнародно-правовий захист права людини на приватність пер­соніфікованої інформації : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.11 / А. В. Пазюк.

— К, 2004. — 15 с.