joomla
ДЕЯКІ ПИТАННЯ СПАДКУВАННЯ АВТОРСЬКИХ ПРАВ
Юридичний вісник


УДК 347.78:347.68



В. Володіна,

Асистент кафедри цивільного та господарського права і процесу Міжнародного гуманітарного університету

Перехід України до нової ринкової економіки, розвиток нових економічних відносин, набуття державою статусу не­залежної зумовили виникнення нових об’єктів спадкування, в тому числі та­ких, як авторські та суміжні права.

Все більше людей залучаються до роботи у сферах науки, літератури, мистецтва. І саме тому, спадкування ав­торських прав набуває важливого зна­чення.

Законодавство України не приділяє належної уваги питанням спадкування цього об’єкта, а саме не встановлені особливості порядку спадкування, не достатньо розкрито питання, які саме авторські права переходять до спад­коємців. Ці та інші прогалини можуть призвести до виникнення порушень під час оформлення свідоцтва про право на спадкування авторських прав, тому це питання потребує ретельного вивчення.

Слід зазначити, що у вітчизняній лі­тературі ці питання ще не були достат­ньо досліджені, окремі питання права інтелектуальної власності та спадкового права у своїх працях розглядали такі вчені, як О. Підопригора, О. Святоць - кий, О. Сергєєв, Б. Антімонова та ін. Але здебільшого розглядалися загальні аспекти спадкування авторських прав. Тому цей напрям дослідження є не тіль­ки новим, а й актуальним для сучасної правової науки.

Спадкоємні відносини регулюються Цивільним кодексом України [1] (далі ЦК). Серед законів про інтелекту­альну власність лише Закон України «Про авторське право і суміжні права» [2] (далі — Закон) містить статтю про перехід авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону «Пе­рехід авторського права у спадщину» проголошує: «Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне ав­торське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті не - майнові права автора».

Інші закони про інтелектуальну влас­ність не містять норм про перехід майно­вих прав суб’єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб’єктів права інтелектуальної власності не мо­жуть передаватися у спадщину.

Отже, авторські права поділяються на майнові та особисті немайнові. За­кон чітко встановлює, що в спадщину переходять лише майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право. Однак чи можна так без­застережно стверджувати, що особисті немайнові права автора не можуть пе­реходити в спадщину?

Питанню спадкування авторського права було присвячено досить цікаву статтю професора Н. Райгородського, в якій виявлено певні особливості ав­торського права. Так, Н. Райгородський розкладає «авторське немайнове право на дві складові:

- позитивну, в силу якої автор вправі здійснювати певні дії, тобто змінювати твір та дозволяти це робити іншим осо­бам;

- негативну, на основі якої автор має право забороняти всім іншим осо­бам здійснювати ці самі дії.

Коли ми говоримо про невідчужу­ваність особистих прав автора, маємо на увазі невідчужуваність позитивного елемента цих прав».

Наприклад, І. Силонов зазначає, що «не переходит по наследству ряд лич­ных неимущественных (моральных) прав: право авторства, право на имя, право на защиту репутации автора; дру­гие же личные неимущественные права наследуются: право на обнародование произведения в любой форме и любым способом, право на отзыв произведе­ния» [6]. Виникає запитання, чи можна віднести право на оприлюднення до осо­бистих немайнових прав? Однак доки законодавець не дав чіткої відповіді на це запитання.

Серед особистих немайнових прав автора Закон називає право вимагати збереження цілісності твору і протидія­ти будь-якому перекрученню, спотворен­ню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може за­шкодити честі і репутації автора. Разом з тим спадкоємці відповідно до цього За­кону наділяються правом захищати ав­торство на твір, протидіяти перекручен­ню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Тому питання, пов’язані з переліком прав автора, які переходять у спадщи­ну, потребують ретельного вивчення.

Двома підставами для спадкування залишаються закон та заповіт. Спадку­вання за законом виникає лише у разі відсутності заповіту, визнання його не­дійсним, неприйняття спадщини або від­мови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Не допускається прийняття спадщи­ни під умовами або із застереженнями. Спадкоємець не може які-небудь права або обов’язки прийняти, а від якихось прав або обов’язків відмовитися: він по­винен прийняти або всі, або від усього відмовитися. Можна стверджувати, що спадкоємець прийняв спадщину, коли він фактично вступив у володіння спад­коємним майном або коли він подав но­таріальному органу за місцем відкриття спадщини заяву. Зазначені дії повинні бути зроблені протягом 6 місяців від дня смерті. Тому, якщо спадкоємець фактич­но вступив у володіння спадщиною про­тягом півроку, то він став і власником авторських прав.

Прийняття спадщини є правочином, тобто актом, що здійснюється у певній формі. Існує два способи прийняття спадщини: 1) шляхом спільного про­живання спадкоємця разом із спадко­давцем; 2) шляхом подання заяви про прийняття спадщини [7].

Згідно з ч 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прий­няв спадщину, якщо протягом встанов­леного для її прийняття строку він не здійснив відмову від неї. Іншими слова­ми, в даному випадку закон встановлює правову презумпцію прийняття спадщи­ни тією особою, яка постійно проживала в одному житловому приміщенні разом із спадкодавцем на час відкриття спад­щини. Спростувати таку презумпцію спадкодавець може шляхом звернення до нотаріуса із заявою про відмову від прийняття спадщини.

Оформлюючи своє право на спад­щину, такий спадкоємець зобов’язаний підтвердити факт постійного проживан­ня разом із спадкодавцем. Доказами можуть бути: довідка житлово-експлуа-


Таційної організації, правління житлово - будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо пе­ред смертю проживав разом зі спадко­давцем; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєст­раційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно про­живає разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та інші документи, що підтверджують факт постійного про­живання разом зі спадкодавцем.

Другим способом прийняття спадщи­ни є подання заяви про її прийняття до нотаріальної контори за місцем відкрит­тя спадщини. Цей спосіб застосовуєть­ся спадкоємцями, які не проживали із спадкодавцем на час прийняття спад­щини. Водночас подання заяви до но­таріуса може бути додатковим доказом прийняття спадщини і тими спадкоєм­цями, які формально мають право на її прийняття.

Одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину за загальним правилом є правом самого спадкоєм­ця. Існують випадки, коли оформлення свідоцтва є обов’язком спадкоємця. Як виняток, ч. 1 ст. 1297 ЦК України за­кріплює у спадкоємців, чию спадщину складає рухоме майно, обов’язок звер­нутися до нотаріуса за видачею свідоц­тва про право на спадщину на неру­хоме майно. І в такому випадку право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця не з часу відкриття спадщи­ни, і навіть не з моменту видачі нотаріу­сом свідоцтва про право спадкоємця на нерухоме майно, а з моменту державної реєстрації права власності на нерухо­мість, що практично здійснюється лише тоді, коли спадкоємець зареєстрував у державних органах.

Існують випадки, коли право на спад­щину у спадкоємця формально виникає з того моменту, коли він прийняв спад­щину, але юридично здійснити повною мірою права, що складають його зміст, неможливо до тих пір, поки не буде оформлено свідоцтво. В таких випадках оформлювати свідоцтво не обов’язково, адже закон такої вимоги не пред’являє, проте доцільно, адже неодержання сві­доцтва буде перешкоджати як самому спадкоємцеві у здійсненні його права, так і його власним спадкоємцям після його смерті, оскільки вони задля належ­ного оформлення свого права на спад­щину зобов’язані будуть подати нотаріу­су документи, які підтверджують право на майно колишнього носія цього права. Саме до таких випадків, зокрема, можна віднести оформлення свідоцтв про пра­во на спадщину на авторські права.

Для оформлення свідоцтва про право на спадщину нотаріусом перевіряються юридичні факти, які є підставою спад­кування в осіб, що подали заяву про його одержання, — факти смерті спад­кодавця, наявності родинних зв’язків певного ступеня, перебування у шлюбі зі спадкодавцем або на його утриманні протягом встановленого законом стро­ку при спадкуванні за законом, факту складання заповіту при спадкуванні за заповітом, час і місце відкриття спад­щини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спад­щину. На підтвердження цих обставин нотаріус вимагає від спадкоємців від­повідні документи.

За наявності у складі спадщини ав­торського права, окрім встановлених за­коном документів, нотаріус, як правило, вимагає від спадкоємця надання довідки, підтверджуючої той факт, що спадкода­вець був автором. Таку довідку можна отримати в будь-якому видавництві, що публікувало твори автора. При цьому в довідці зовсім не повинні перераховува­тися всі твори, створені автором протя­гом життя (інколи нотаріуси вимагають надати саме такий документ), оскільки в свідоцтві про право на спадщину вка­зується лише те, що предметом спадку­вання є «авторське право», а не конк­ретні твори. Якщо спадкоємців декілька, то в документах проставляється лише їх доля, а не перераховуються конкретні твори, які інколи нотаріуси пропонують спадкоємцям поділити. Таке можливе лише за наявності заповіту, в якому, наприклад, спадкодавець виділив одному спадкоємцеві права на якийсь конк­ретний твір.

Документом, підтверджуючим факт прийняття спадщини, є свідоцтво про право на спадщину, що видається но­таріусом у будь-який час після закінчен­ня 6-місячного терміну з дня відкриття спадщини. Згодом даний документ буде підставою для того, щоб користувачі, що бажають використовувати твори спадкодавця, точно знали, хто є право­наступником автора і, відповідно, з ким необхідно укладати договори.

Відповідно до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Мініс­терства юстиції України від 03.03.2004 року № 20/5, спадкоємцям, які одер­жали свідоцтво про право на спадщину певної частини спадкового майна, у по­дальшому видаються наступні свідоцтва про право на спадщину іншого спадко­вого майна, яке не перераховується в раніше виданому свідоцтві [3].

На жаль, на практиці інколи дово­диться стикатися з неправильним офор­мленням нотаріусами свідоцтв про пра­во на спадкування авторського права: як вже наголошувалося вище, успадко­вується авторське право в цілому, а в свідоцтвах вказується, наприклад, лише право на здобуття винагороди за вико­ристання творів за кордоном та інше.

Такі документи, що завдають шкоди інтересам спадкоємців, необхідно пере­оформляти.

Порядок державної реєстрації ав­торського права було встановлено пос­тановою Кабінету Міністрів України від 18.07.1995 року № 532 «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва» [4]. На даний час державна реєстрація здійснюєть­ся відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1756 «Про державну реєстрацію ав­торського права і договорів, які стосу­ються права автора на твір» [5] (далі

— Порядок).

Реєстрацію авторського права в Ук­раїні здійснює Державний департамент інтелектуальної власності. Заявки на реєстрацію авторського права подають­ся в Українське агентство по авторських і суміжних правах, що є структурним підрозділом Департаменту.

Відповідно до Порядку, для держав­ної реєстрації авторського права необ­хідно подати такі документи:

- заявку на реєстрацію авторського права на твір, яка повинна містити:

А) заяву, викладену українською мо­вою, що складається за формою, затвер­дженою Державним департаментом;

Б) примірник твору (оприлюднений чи неоприлюднений) у матеріальній формі, визначеній пунктом 15 Порядку;

В) документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору;

Г) документ про сплату збору за під­готовку до реєстрації авторського права на твір або копія документа, що підтвер­джує право на звільнення від сплати збору;

Ґ) документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва або копія до­кумента, що підтверджує право на звіль­нення від сплати мита за видачу свідоц­тва. Зазначений документ подається до Державного департаменту після одер­жання заявником рішення про реєстра­цію авторського права на твір;

Д) довіреність, оформлену в установ­леному порядку, якщо заявка від імені автора або його спадкоємця подається довіреною особою, або копію довіреності, засвідчену відповідно до законодавства;

Е) документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора);

Є) інші документи згідно з переліком, наведеним у пунктах 8, 9 і 10 цього По­рядку.

Отже, подати заявку на реєстрацію авторського права може автор, його спадкоємець або їхній правонаступник, як фізична, так і юридична особа, як са­мостійно, так і через довірену особу.

Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір або про відмову в реєстрації здій­снюються протягом місяця від дати над­ходження правильно оформлених доку­ментів заявки.

Якщо заявка відповідає встановле­ним вимогам, приймається рішення про реєстрацію авторського права. В іншому випадку заявнику надсилається обґрун­товане рішення про відмову в реєстрації. При цьому документи, подані заявником на реєстрацію, йому не повертаються.

Заявник у тримісячний термін від дати одержання рішення про реєстра­цію авторського права на твір повинен подати документ про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва.

На підставі рішення про реєстрацію та за наявності документа про сплату збору за оформлення і видачу свідоцтва до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір заносяться відомості про реєстрацію ав­торського права на твір.

Датою реєстрації авторського права на твір є дата занесення відомостей про реєстрацію до Державного реєстру сві­доцтв про реєстрацію авторського права на твір.

Видача свідоцтва здійснюється Де­ржавним департаментом інтелектуаль­ної власності Міністерства освіти і на­уки України в місячний строк від дати реєстрації. Свідоцтво видається безпо­середньо заявнику, його довіреній особі або надсилається на адресу, зазначену в заяві.

Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновки, що, по-перше, при спадкуванні авторських прав у спадщи­ну можуть переходити не лише майнові права автора, по-друге, законодавство встановлює лише загальний порядок спадкування такого об’єкта, не врахову­ючи його специфічні особливості. Отже, було б доцільно внести певні зміни в ЦК України та Закон України «Про ав­торське право і суміжні права» і вста­новити, які саме права автора можуть переходити у спадщину.

Ключові слова: авторські права, спадкування, свідоцтво про право на спадщину, автор, реєстрація, заявка.

У статті розглядається загаль­ний порядок переходу прав автора у спадщину, встановлюються особли­вості такого специфічного об’єкта, як майнові та особисті немайнові права автора, пропонується внести деякі зміни в законодавство.

В статье рассматривается об­щий порядок перехода прав автора по наследству, устанавливаются особенности такого специфического объекта, как имущественные и лич­ные неимущественные права автора, предлагается внести некоторые из­менения в законодательство.

An article deals with a general pro­cedure of succession of copyright. There are also prescribed peculiarities of such a specific object as property and per­sonal nonproperty rights of an author. And it is offered to make some changes to the legislation.

Література

1. Цивільний кодекс України / / Ві­домості Верховної Ради України. — 2003.

— № 40-44. — Ст. 356.

2. Про авторське право і суміжні пра­ва : Закон України від 11.07.2001 року № 2627-III / / Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43. — Ст. 214.

3. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за­тверджена Наказом Міністерства юстиції

України від 03.03.2004 року № 20/5 / / Офіційний вісник України. — 2004. — № 10.

— Ст. 639.

4. Про державну реєстрацію прав ав­тора на твори науки, літератури і мистец­тва : постанова Кабінету Міністрів Украї­ни від 18.07.1995 року // Офіційний вісник України. — 1998. — № 47. — Ст. 1727.

5. Про державну реєстрацію ав­торського права і договорів, які стосу­ються права автора на твір : постанова Кабінету Міністрів України від 27.12. 2001 року № 1756 // Офіційний вісник України.

— 2002. — № 52. — Ст. 2369.

6. Силонов И. О наследовании авто­рских прав и случаях прекращения авто­рских прав до истечения срока их действия (охрана) // Интеллектуальная собствен­ность. — 2000. — № 2. — С. 45—47.

7. Яровий Я. Відкриття і прийняття спадщини та здійснення спадкових прав // Юридичний журнал. Аналітичні матеріа­ли. Коментарі. Судова практики. — 2005.

— № 10. — С. 88-93.