joomla
ПРОФЕСІЙНА ЗЛОЧИННІСТЬ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Юридичний вісник Причорномор’я

ПРУТЯНИЙ Сергій Олександрович

Викладач кафедри основ управління та інформаційно-технічного забезпечення Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено явищу професійної злочинності на території України, зокрема її історичному аспектові. Також розглянуто умови її розвитку в сучасній українській державі.

Ключові слова: професійна злочинність, злочинні групи, струк­тура та динаміка професійної злочинності, кваліфікація професій­них злочинців, злочинні професії.

Статья посвящена явлению профессиональной преступности на территории Украины, в частности ее историческому аспекту. Рассмот­рены условия ее развития в современном украинском государстве.

Ключевые слова: профессиональная преступность, преступные группы, структура и динамика профессиональной преступности, квалификация профессиональных преступников, преступные про­фессии.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідними науковими та практични­ми завданнями. Злочин­ність у світі є тим лихом, яке переслідує суспільство на всіх етапах його розвит­ку. Беззаперечним є факт, що злочинність у цілому і такий її найбільш небез­печний вид, як професій­на зокрема, залежать від соціальних умов. Ефек­тивна протидія професій­ній злочинності не можли­ва без вивчення її історич­них передумов і практики боротьби з нею правоохо­ронних органів.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Вивченням професійної злочинності за дорадянських часів займа­лися вчені-криміналісти, кримінологи та письмен - ники-публіцисти того ча­су. До них можна віднести


Б. С. Утєвского, А. І. Купріна, Г. Н. Брейтмана, А. Е. Заріна та інших. На сучасно­му етапі цією проблемою займаються А. І. Гуров, Р. С. Мулукаєв, І. М. Даньшин, О. М. Джужа та інші. Вченими переважно даєть­ся кримінологічна харак­теристика професійної зло­чинності того часу, проте не всі праці вчених вико­ристовуються у сфері прак­тичного застосування.

Цілі та завдання статті. Метою цієї роботи є допов­нення результатів історич­них досліджень проблеми на підставі вивчення праць, які раніше не публікували­ся і не досліджувалися.

Виклад основного ма­теріалу. Слід зазначити, що професійна злочин­ність у світі виникла в се­редньовіччя. Перша згадка про неї відома в період ца­рювання Людовика XIV. У той час у Франції існувала Асоціація Жебраків, чле­ни якої жили за рахунок злочинів. Асоціація пе­ребувала в Парижі, маю­чи відділення в провінції, а також у багатьох закор­донних містах. Вона мала ієрархічну організацію та свою мову - арго (argot).

Виникнення професій­ної злочинності в Україні, на думку вчених, обумо­влено історичним пара­доксом. Одними з перших професійних злочинців бу­ли так звані “злодії з вели­кої дороги”, тобто розбій­ники, для яких грабунок був не просто злочинним заняттям, а способом жит­тя. Київська Русь спромог­лася проминути рабовлас­ницький лад, але монго - ло-татарська навала від­кинула її розвиток далеко назад. На теренах Київсь­кої Русі було утворене Московське князівство, а згодом Російська імперія, в якій узаконене кріпац­тво існувало аж до 1861 року. Тяжкі умови жит­тя змушували селян тіка­ти від гнобителів, а оскіль­ки легалізація на іншій те­риторії була неможлива (крім козацьких земель), розбій став єдиним засо­бом до існування [1, с.55].

В ті часи Україна входи­ла до складу Російської Ім­перії, що була переважно аграрною країною, в якій більшість складало сіль­ське населення. Кріпацтво призводило до зубожіння населення, що в свою чер­гу призводило до втеч. Се­ляни, які тікали, збирали­ся у групи та здійснювали грабежі та розбої у помі­щиків і купців. Не можна сказати, що в цей період така злочинність мала всі ознаки професійної, але це були переважно корисливі та корисливо-насильни­цькі злочини, притаман­ні й сучасній професійній злочинності. Патріархаль­ний лад країни, примітив­ні засоби виробництва, низькокваліфікована пра­ця обумовлювали і при­мітивізм діяльності про­фесійних злочинців, біль­шість з яких були негра­мотними. Злочинці діяли відкрито, оскільки дер­жавних органів, які б мог­ли ефективно їм протидія­ти, фактично не було ство­рено. Боротьба зі злочин­ністю в ХУІ-ХУП сторіччі здійснювалася на місцях губернськими староста­ми, серед яких було досить мало професійних служ­бовців. Розбійний наказ, який існував в країні з 1539 року, діяв скоріше як державний орган політич­ного та духовного розшу­ку. Щодо такого виду про­фесійного злочинця, як крадій, то до початку індус­тріального розвитку краї­ни вони не отримали знач­ного поширення. Це обумо­влено цілою низкою фак­торів, серед яких основ­ним є те, що в той час не існувало великих міст, де б можна було б сховатися крадіям. Люди знали од­не одного в обличчя. То­му крадії не могли вести осілого способу життя. Кра­діжки вчинялися на пос­тоялих дворах, поштових станціях та інших місцях, де потерпілі особи зупиня­лися ненадовго.

При царюванні Петра І спостерігалося підвищен­ня рівня злочинності, до якого призводили числен­ні реформи, пов’язані з по­рушенням звичного спо­собу життя, часті війни та неврожаї.

Середина XVIII сторіч­чя характеризувалася се­лянськими повстаннями, а це призводило до того, що злочинний світ почав наповнюватися селянами, які втікали від своїх гос­подарів. Тоді ж почина­ють з’являтися злодійсь­кі групи. На цей час при­падає діяльність Ваньки - Каїна (Іван Осипов). Його особа є найбільш “леген­дарною” в цей період. В іс­торію професійної злочин­ності він увійшов одночас­но як крадій та шахрай та як працівник Розшуково - го наказу. Упродовж двох років він разом із коман­дою, яка була виділена йо­му губернатором, затри­мав чимало професійних злочинців Москви. При цьому Осипов використо­вував власні знання зло­чинного світу та недозво - лені методи. Але разом з тим він не припиняв вчи­няти злочини - крадіж­ки, шахрайство, вимаган­ня. Так, наприклад, ви­магав гроші у купців, пог­рожуючи знищенням їх майна шляхом підпалу.

1 дійсно, в 1748 році ста­ли частими пожежі, хо­ча літо не було спекотним. Всього згоріло близько

2 тисячі дворів і загинуло близько 100 осіб. У цьому обґрунтовано підозрював­ся Осипов. Зрештою зло­чинна діяльність його була припинена.

Автори підручника з кримінологіївважають, що час зародження рекету на теренах Росії слід обрахо­вувати з часу діяльності са­ме цієї особи [2, с.362]. До­слідженню біографії Вань - ки-Каїна присвятив свою працю Д. Л. Мордовцев (Мор - довець) - письменник та іс­торик. Він наголошував на тому, що народна пам’ять зберегла декілька імен: Степан Разін, Ємельян Пу - гачов, Григорій Отрєп’єв та інші. Серед них також є ім’я Ваньки-Каїна [3, с.12]. Вчений також зазначає, що вже в той час у злочин­ному світі існували прави­ла прийому в злочинне се­редовище й інші елементи субкультури. Саме XVIII сторіччя є часом виник­нення злочинного жарго­ну та інших елементів цієї субкультури.

Структура та динамі­ка професійної злочин­ності в цей час стали цик­лічними. Це було обумо­влено бурхливим еконо­мічним розвитком країни, збільшенням кількості ко­рисливих злочинів, їх ін­телектуалізацією [1, с.56]. Така тенденція збереглася і на початку ХХ сторіччя. Хоча злочинність у цілому і професійна зокрема зрос­тала досить повільно. Це було обумовлено декілько­ма факторами. Першим з них є те, що це були роки перших революцій, і від­повідні державні органи сконцентрували свою ува­гу на політичних злочи­нах і політичних злочин­цях. Другим фактором бу­ла русько-японська вій­на, яка відволікла значну кількість чоловічого насе­лення до діючої армії.

Але і на той час, як пові­домляє Р. С. Мулукаєв, у поліції встановлювалися три окремі спеціалізації працівників із протидії професійній злочинності - вбивства, розбої, грабежі та підпали; крадіжки та професійні злодійські ор­ганізації (конокради, ки­шенькові, магазинні, за­лізничні та інші злочинні групи); шахрайство, фаль - шивомонетництво, підроб­ка документів, шулерство, контрабанда, продаж жі­нок до публічних будинків за кордон [4, с. 84]. Це доз­воляє говорити про те, що і в цей час проблема ефек­тивної протидії професій­ній злочинності була до­сить актуальною.

Після придушення пер­шої революції, починаю­чи з 1906 року спостері­гається зростання рівня професійної злочинності. Професійні злочинці по­чинають об’єднуватися в злочині угруповання, які мають організований ха­рактер. Створюються їх бази - “малини”. Серед злочинців починають по­ширюватись певні нефор­мальні норми поведінки, готуються нові злочини, приймаються у склад нові члени груп, здійснюється підготовка та підвищення кваліфікації професійних злочинців. Г. Н. Брейтман наголошував на тому, що світ професійних злочин­ців - це світ, в якому не визнається чужа власність, не поважається чуже жит­тя, царюють свої особ­ливі погляди на мораль та обов’язок, існують свої традиції та звичаї. Цей світ має свою особливу чіт­ку організацію; у кожного злочинця є своя спеціаль­ність, кожна категорія зло­чинців має характер окре­мого прошарку в злочин­ному світі.

Окремого розгляду пот­ребують деякі злочинні професії, що були пошире­ні в той період. Найбільш організованою тапрофесій - ною злочинною діяльністю було конокрадство. Зло­чинні групи конокрадів тримали в страху населен­ня цілих регіонів. Вони жорстоко розправлялися з тими, хто набирався хоро­брості свідчити проти них. Д. Л. Виговський вказує, що найбільшу кількість конокрадів у тій частині Російської імперії, яка за­раз є територією сучасної України, складали етнічні меншини (цигани, бесса­рабські молдавани, руму­ни), що мали свій, внутріш­ній “кодекс честі”, який суттєво відрізнявся від за­гальноприйнятого в сере­довищі професійних зло­чинців. Конокрадство за­лишалося досить пошире­ним явищем навіть за часів бурхливого капіталістич­ного розвитку Російської імперії. Дослідники цієї проблеми констатували се­ред конокрадів вузьку спе­ціалізацію та високий рі­вень організованості. Фік­сувалися непоодинокі ви­падки затримання на кор­доні з Манчжурією табу­нів коней у конезаводчиків Причорномор’я. Практич­но в кожному регіоні були спеціалісти, які докорінно змінювали зовнішній виг­ляд коней. Сучасні вчені проводять аналогію тако­го виду професійної зло­чинної діяльності з викра­даннями транспортних за­собів. Вони вказують на схожість способів злочин­ного заволодіння майном, де змінився лише предмет злочину [1, с.56].

Окрім вищенаведених, залежно від спеціаліза­ції та кваліфікації можна виділити й інші категорії професійних злочинців то­го періоду:

1. “Громили” (це бу­ли одні з найбільш небез­печних професійних зло­чинців. Вони заволодіва­ли майном потерпілого насильницьким шляхом. Звичним способом було ви­лучення майна, пов’язане з убивством).

2. Залежно від місця вчинення злочину та спо­собу заволодіння майном виділялися декілька груп професійних крадіїв:

- “шніфери” (викрадачі грошей з сейфів. В окре­мих випадках вони вчиня­ли і вбивство охоронців. Це була невелика, але від того не менш небезпечна група злочинців. Вони мали до­сить великий авторитет у злочинному середовищі);

- image065“марвіхери” або “фор - тицери” (це були кишень­кові злодії найвищої ква­ліфікації. Вони вчиняли злочини поза місцем свого проживання. Викрадали головним чином гроші та коштовності. Ці злочин­ці в свою чергу поділяли­ся на кілька груп, кожна з яких мала свою назву за­лежно від предмета викра­дення);

- “скачки” або “підпіль­ники” (категорія квартир­них крадіїв. При вчиненні злочину вони застосовують спеціальні засоби. Досить часто для підготовки і вчи­нення злочинів викорис­товуються навідники, які поділялися на “зрячих” та “темних”, тобто залеж­но від того, чи усвідомлю­ють для чого ними пере­дається інформація, яка необхідна для вчинення злочину);

- “шопенфелери” (це кра­дії, які вчиняють крадіж­ки з магазинів. Предме­том викрадення можуть бути продукти харчуван­ня, одяг і навіть коштов­ності. Серед них було бага­то жінок. Цією злочинною спеціалізацією володіла і всім відома Сонька “Золо­та Ручка”).

Висновки. Досліджен­ня розвитку професійної злочинності того часу доз­воляє зробити висновок, що злочинність взагалі та професійна зокрема, як живий організм, можуть еволюціонувати. Зміню­ються соціальні, культур­ні, економічні умови існу­вання суспільства, одно­часно з цим змінюється і злочинність. У зв’язку з цим правоохоронним ор­ганам потрібно адекватно протидіяти цим явищам. Для цього, на наш погляд, доцільним є вивчення до­свіду протидії професійній злочинності в дореволю­ційні часи, бо деякі з цих злочинів залишаються не­змінними і на сьогодні. Це дозволить ефективніше застосовувати заходи спе­ціально-кримінологічно - го попередження злочин­ності.



Література:

1. Курс кримінології: Особлива частина: [підруч. у 2 кн.] / М. В. Корнієнко, Б. В. Романюк, І. М. Мельник та ін; За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 480 с.;

2. Криминология: [учеб. для юрид. вузов] / В. Н. Бурлаков, В. П. Сальников. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - 576 с.;

3. Мордовцев Д. Ванька Каинъ (исторический очеркъ) // В кн. Антология сыска: от полиции к внешней разведке: [в

14 т.] - Сыск, сыщики, преступный мир. - Т.2 / Сост.: Ю. И. Рымаренко, Е. И. Моисеев, В. Н. Чисников. - К.: Киевский национальный университет внутренних дел, 2006. - 504 с.;

4. Мулукаєв Р. С. В борьбе с профессиональной преступностью (Из опыта российской полиции) // Государство и право. - 2007. - № 9. - С. 81-88.