joomla
Адміністративно-господарська відповідальність у СФЕРІ автомобільних вантажних перевезень
Юридичний вісник Причорномор’я

ШЕЛУХІН Микола Леонідович

Професор кафедри господарського та екологічного права

Донецького юридичного інституту, доктор юридичних наук, доцент

Анотація: стаття присвячена розгляду питань адміністративно - господарської відповідальності у сфері перевезення вантажів авто­мобільним транспортом, зокрема розгляду трьох видів процедур з відповідальності у: претензійному порядку, розгляді суперечливих питань та справ про порушення адміністративними органами, судо­вому розгляді.

Ключові слова: перевезення вантажів, автомобільний транспорт, державні органи, регулювання, контроль, відповідальність, АТП.

Аннотация: статья посвящена рассмотрению вопросов админис­тративно-хозяйственной ответственности в сфере автомобильных грузовых перевозок, а именно рассмотрению трех видов процедур ответственности: в претензионном порядке, рассмотрении спорных вопросов и дел о нарушении административными органами, рассмот­рении спорных вопросов в судебном порядке.

Ключевые слова: перевозка грузов, автомобильный транспорт, государственные органы, регулирование, контроль, ответствен­ность, АТП.

Annotation: the article is devoted consideration of questions of economic and administrative responsibility in the field of motor­car freight transportations, namely to consideration of three types of procedures of responsibility: in a claim order, consideration of the vexed questions and businesses about violation administrative organs, in a judicial order.

Keywords: transportation of cargoes, motor transport, state organs, regulation, control, responsibility, motor transport companies.

За рівнем значущості провідних місць у системі транспорт посідає одне із суспільних відносин, забезпечуючи матеріальну складову комунікативної системи суспільства. Ав­томобільний транспорт є наймобільнішою частиною у складі транспорту. За­вдяки ньому забезпечуєть­ся ефективне виробництво і обіг продукції промисло­вості і сільського госпо­дарства, задовольняються потреби капітального бу­дівництва і населення.

Законодавство України, яким регулюється діяль­ність з перевезення ванта­жів автомобільним транс­портом, складається як із нормативно-правових ак­тів колишнього СРСР, так і з новітніх українських нормативно-правових ак­тів, якіусвоєї більшостімають адміністративну при­роду. Швидкий розви­ток транспортної практи­ки та міжнародного зако­нодавства вимагає внесен­ня оперативних змін до законодавства, заміни ак­тів колишнього СРСР су­часними, прийняття но­вих нормативно-правових актів, що будуть повністю відповідати нормам між­народних конвенцій та угод. У зв’язку з цим ак­туалізується досліджен­ня щодо відповідальності сторін перевізного проце­су за порушення правил доставки вантажив, в тому числі і питань адміністра­тивної відповідальності.

Дослідженню різних пи­тань адміністративної від­повідальності сторін пере­візного процесу за пору­шення правил доставки вантажив функціонуван­ня єдиної транспортної системи України, їх окре­мих елементів досліджу­валися впливовими віт­чизняними та російськи­ми вченими-правознавця - ми у різних галузях права:

В. В. Вітрянським, В. К. Гі - жевським, В. А. Єгіазаро - вим, В. Й. Развадовським, Г. П. Савічевим та ін. Од­нак дослідження процесу­ального порядку застосу­вання заходів адміністра­тивної відповідальності у сфері перевезення ванта­жів автомобільним транс­портом остались по за ін­тересами вищезазначених науковців.image019

Метою даної статті є розгляд процедур застосу­вання заходів адміністра­тивної відповідальності у сфері перевезення ванта­жів автомобільним транс­портом та надання прак­тичних пропозицій з їх удосконалення.

Особливістю явища ад­міністративно-правової відповідальності є відсут­ність її визначення у зако­нодавстві, а також те, що її суб’єктом може бути не лише порушник - грома­дянин, але і порушник - юридична особа.

Характерною рисою за­стосування заходів адмі­ністративної та іншої від­повідальності у сфері пе­ревезення вантажів авто­мобільним транспортом є наявність процедур трь­ох видів. Перший вид по­лягає у претензійному по­рядку. Другий - у розгляді суперечливих питань та справ про порушення ад­міністративними органа­ми. Третій - у судовому розгляді.

Загальний порядок ви­рішення спорів щодо пе­ревезень визначено стат­тею 315 ГК України: до пред’явлення перевізни­кові позову, що випли­ває з договору перевезен­ня вантажу, можливим є пред’явлення йому пре­тензії. Претензії можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претен­зії щодо сплати штрафів і премій - протягом соро­ка п’яти днів. Перевізник розглядає заявлену пре­тензію і повідомляє заяв­ника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо пре­тензії з перевезення у пря­мому змішаному сполучен­ні - протягом шести міся­ців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розгля­даються протягом соро­ка п’яти днів. Якщо пре­тензію відхилено або від­повідь на неї не одержано у названий вище строк, за­явник має право звернути­ся до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді [4]; а також стат­тею 925 ЦК України: до
пред’явлення перевізни­кові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можли­вим є пред’явлення йому претензії у порядку, вста­новленому законом, транс­портними кодексами (ста­тутами). Позов до перевіз­ника може бути пред’яв­лений відправником ван­тажу або його одержува­чем у разі повної або час­ткової відмови перевізни­ка задовольнити претен­зію або неодержання від перевізника відповіді у мі­сячний строк. До вимог, що випливають із догово­ру перевезення вантажу, пошти, застосовується по­зовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспорт­них кодексів (статутів) [3].

Як бачимо, тут також міститься неузгодженість між ЦК України та ГК Ук­раїни. Першим строк, на­даний АТП для відповіді на претензію контрагентів передбачено в 1 місяць, а другим - у 3 місяці, а що­до претензії з перевезен­ня у прямому змішаному сполученні - у шість міся­ців, претензії щодо сплати штрафу або премії розгля­даються протягом сорока п’яти днів. Слід зазначи­ти, що статтею 166 САТ Ук­раїни строк, наданий АТП для розгляду заявленої претензії та повідомлення заявника про її задоволен­ня або відхилення визначе­но строк 3 місяці, тобто як в ГК України [1].

Якщо виходити з необ­хідності захисту інтересів АТП як основного суб’єкта нашого дослідження, то не­обхідно положення ЦК Ук­раїни приводити до від­повідних положень ГК Ук­раїни та САТ України. Якщо виходити із необхід­ності застосування більш суворого механізму відпо­відальності та якнайшвид­шого застосування санк­цій або відновлення пору­шеного становища, - то тут слід керуватися поло­женнями ЦК України, до яких приводити відповід­ні положення ГК України та САТ України.

При перевезеннях ванта­жів автомобільним транс­портом право на пред’яв­лення АТП претензій ма­ють вантажовідправник або вантажоодержувач у ви­падках втрати, недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу, у випадку про­строчення доставки ванта­жу.

Претензії, які виника­ють із перевезення ванта­жів, включаючи повну або часткову втрату вантажу, порушення строків чи ін­ших умов доставки ванта­жу, пред’являються АТП, з яким укладено договір на перевезення.

АТП зобов’язане роз­глянути заявлену претен­зію і повідомити заявника про її задоволення або від­хилення протягом трьох місяців. При частковому задоволенні або відхилен­ні претензії АТП у пові­домленні про це повинно вказати мотиви прийнято­го рішення і повернути за­явнику додані до претензії документи (в тому числі й інші додані докази) у 10- денний термін. У разі за­доволення претензії у пов­ному розмірі прикладені до неї документи (інші до­кази) не повертаються.

Якщо сторони не дій­дуть згоди, то, як випли­ває із Правил перевезен­ня вантажів автомобіль­ним транспортом в Ук­раїні, спори вирішуються згідно з чинним законо­давством України, а от­же, - тепер повноважни­ми адміністративними ор­ганами або у судовому по­рядку [2].

КоАП України містить три статті з кількома скла­дами правопорушень, що найбільше притаманні до­сліджуваним правовідно­синам:

133-1 «Порушення пра­вил надання послуг та ви­мог безпеки при наданні послуг з перевезення па­сажирів чи вантажів авто­мобільним транспортом», 133-2 «Порушення умов і правил здійснення міжна­родних автомобільних пе­ревезень пасажирів і ван­тажів», 136 «Порушення правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на залізнично­му, морському, річковому та автомобільному транс­порті» [6].

Справи про порушення, передбачені частинами 6 і 9 статті 133-1, розглядають органи внутрішніх справ (міліція); органи автомо­більного транспорту роз­глядають справи про ад­міністративні правопору­шення, передбачені стат­тею 133-2; адміністративні комісії при виконавчих ор­ганах міських, сільських, селищних рад розглядають справи про адміністратив­ні правопорушення, перед­бачені статтею статтею 136 за вчинення порушень на автомобільному транспор­ті [6].

Для недопущення вчи­нення правопорушень та скоєння злочинів при пе­ревезеннях вантажів ав­томобільним транспор­том важливе значення має профілактична робота. За аналогією із залізничним транспортом органи внут­рішніх справ та інші де­ржавні органи, а також власники вантажу та АТП повинні виявляти причи­ни та умови, що сприя­ють правопорушенням та злочинам, виявляти осіб, схильних до цього [8, с. 24­25], широко використову­вати можливості преси, радіо та телебачення, ін­формуючи про покарання винних осіб [8, с. 29], си­лами оперативно-розшукової діяльності спонука­ти потенційних поруш­ників до добровільної від­мови від правопорушень та злочинів на транспорті [8, с. 32-33].

Судовий порядок перед­бачає, як правило, розгляд суперечливих питань гос­подарськими судами.

Тут найчастіше діє пре­зумпція вини АТП. Ос­таннє намагається довес­ти свою невинуватість у вчиненому порушенні за­конодавства чи договір­них зобов’язань або не­можливість належного ви­конання через дію певних об’єктивних несприятли­вих обставин. Статтею 314 ГК України так і передба­чено, що перевізник несе відповідальність за втра­ту, нестачу та пошкоджен­ня прийнятого до переве­зення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник від­повідає:

- у разі втрати або неста­чі вантажу - в розмірі вар­тості вантажу, який втра­чено або якого не виста­чає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

- у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цін­ності, - у розмірі оголоше­ної цінності, якщо не бу­де доведено, що вона є ни­жчою від дійсної вартості вантажу [4].

Пунктом 133 САТ Ук­раїни передбачається, що АТП несуть відповідаль­ність за збереження ван­тажу з моменту прийнят­тя його до перевезення і до видачі вантажоодер­жувачу або до передачі ін­шим підприємствам, орга­нізаціям, установам, якщо не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу ста­лися через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслі­док:

- вини вантажовідправ­ника (вантажоодержува­ча);

- особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться;

- дефектів тари або упа­ковки, які не могли бу­ти виявлені по зовнішньо­му вигляду при прийман­ні вантажу до перевезен­ня, або застосування тари, що не відповідає власти­востям вантажу або вста­новленим стандартам, при відсутності слідів пошкод­ження тари у дорозі;

- здачі вантажу до пере­везення без вказівки в то­варно-транспортних доку­ментах на його особливі властивості, що вимага­ють особливих умов або за­стережних заходів для збе­реження вантажу при пе­ревезенні або зберіганні;

- здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищу­ють встановлені норми [1].

Відповідальність за ці­лісність і збереження ван­тажів до моменту фактич­ної їх передачі покладаєть­ся на сторону, що їх здає, а після фактичної переда­чі - на сторону, що прий­няла вантаж. Обставини, що виключають відпові­дальність співперевізників за незбереження ванта­жів у момент передачі йо­го на інший вид транспор­ту, можна поділити на дві групи, керуючись принци­пом розподілу обов’язку доказування. Перша гру­па передбачає презумп­цію вини перевізників, які зобов’язуються довес­ти свою невинуватість. В іншому випадку він буде нести відповідальність за відсутність вантажу.

До обставин, що визна­чають презумпцію неви­нуватості перевізника, на­лежать прибуття вантажу у справному стані з неушкодженими пломбами ван­тажовідправника; переве­зення вантажу у неукри - тому вигляді за умови, що даний вантаж знаходить­ся у переліку видів ванта­жів, перевезення яких у відкритому автомобілі, ва­гоні, на палубі судна до­пускається; наявність псу­вання чи нестачі вантажу у межах природної втрати [9, с. 84-89].

АТП несе відповідаль­ність за прострочку в до­ставці вантажу. При ць­ому діє загальноюридичний принцип, що знайшов відображення у пункті 3 статті193 ГК України: «За­стосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобо­в’язання в натурі, крім ви­падків, коли інше перед­бачено законом або дого­вором, або управнена сто­рона відмовилася від прий­няття виконання зобов’я­зання» [4]. У пункті 138 САТ України він вигля­дає як «сплата штрафу за прострочку в доставці ван­тажу не звільняє АТП від відповідальності за викли­кані цією прострочкою втрату, недостачу, псуван­ня або пошкодження ван­тажу» [1].

У сфері автотранспор­тних перевезень повинен діяти принцип невідворот­ності майнової відповідаль­ності. І тут слід навести міркування Г. П. Савічева, оформлені ще в радянські часи, що застосування сан­кцій є не лише правом уп - равненого контрагента по відношенню до порушни­ка, але і його обов’язок пе­ред державою. Невідворот­ність майнової відповідаль­ності відносно зобов’язання перед державою передба­чає зобов’язання кредитора пред’явити претензію (по­зов) до контрагента-порушника й отримати згідно з винесеним рішенням відш­кодування (платежі). У да­ному випадку не може бути альтернативи: пред’являти претензію (позов) чи не пред’являти, добивати­ся виконання винесеного у справі рішення чи не роби­ти цього. Претензія (позов) повинна бути пред’явлена в усіх випадках винувато­го невиконання транспор­тного зобов’язання і при задоволенні її (його) - ви­конана. Пропонується три шляхи подолання пробле­ми - закріплення у законі зобов’язання застосуван­ня санкцій до винуватого контрагента; надання кре­дитору права вирішувати питання на власний роз­суд; рішення питання ста­вити у залежність від сту­пеня публічності інтере­сів - державне замовлення чи договірне не виконане, законна чи договірна не­устойка передбачена за не­виконання зобов’язання. У третьому випадку при ви­конанні державного замов­лення контрагенти є не ли­ше носіями суб’єктивних прав та обов’язків, але і носіями адміністративно- правових зобов’язань. А тому кредитор повинен пред’явити вимогу про стягнення нормативно пе­редбачених штрафів навіть у тому випадку, коли неви­конання зобов’язання не викликало збитків чи ін­ших негативних наслідків [7, с. 143-144].

image020Відповідно до САТ Ук­раїни (пункт 140) ванта­жовідправник і вантажо­одержувач мають право вважати вантаж втраче­ним і вимагати відшкоду­вання за його втрату, якщо цей вантаж не було видано вантажоодержувачу на йо­го вимогу: при міському і приміському перевезен­ні - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському перевезен­ні - протягом 30 днів піс­ля закінчення строку до­ставки, а при перевезенні у прямому змішаному спо­лученні - після закінчен­ня чотирьох місяців з дня прийняття вантажу до пе­ревезення [1].

Позови вантажовід­правників і вантажоодер­жувачів до АТП можуть бути пред’явлені тільки у випадках повного або часткового відмовлення АТП задовольнити пре­тензію або неодержання від них відповіді протягом строків, вказаних у пун­кті 166 САТ та статті 315 ГК України або статті 925 ЦК України (аналізова­ний раніше суперечливий випадок).

Позови пред’являються відповідно до встановле­ної підвідомчості або під­судності в господарський або місцевий суд за міс­цем знаходження АТП, до яких була пред’явлена претензія, у двомісячний строк з дня одержання від­повіді АТП або з дня закін­чення строку, встановле­ного для відповіді.

Слід зазначити, що до претензійного та судово­го порядку або в процесі їх проходження правова робота залишається най­більш впливовим засобом у боротьбі з порушеннями законодавства та юридич­ної практики. І краще із самого початку якісно про­вести правову роботу - ще до виникнення правовід­носин - до підписання до­говору чи видання наказу компетентним органом. У такому випадку необхідно підтримати думку російсь­ких практиків і рекоменду­вати АТП детально пропи­сувати у договорі усі май­бутні операції, пов’язані з перевезенням вантажів. У «предметі договору» необ­хідно вказувати, що саме буде робити АТП, експеди­тор та інші сторони, зокре­ма чи повинен експедитор сам перевозити вантаж чи має можливість уклас­ти угоду на перевезення з АТП. У «порядку розра­хунків» слід окремо про­писувати вартість переве­зень та витрати, що підля­гають відшкодуванню екс­педитору. При виконанні експедиційного договору, експедитором за яким мо­же бути АТП, слід виділя­ти суму його винагороди [10, с. 19]. Такі заходи по­винні сприяти запобіган­ню несприятливим пуб­лічно-правовим наслід­кам, пов’язаним із різним режимом оподаткування винагороди та витрат екс­педитора, а також сприяти відстоюванню вантажовід­правниками та вантажо­одержувачами або клієн­тами своїх прав у досудовому та судовому порядку.

І тут слід не погодити­ся із іншими російськи­ми вченими - С. С. Крикуновим та В. Д. Путятіним, які стверджують, що усі положення транспортно­го законодавства, а також відомчих нормативних ак­тів не повинні включатися у текст договору, оскіль­ки сторони повинні їх до­тримуватися в силу зако­ну [9, с. 14].

Повне прописування умов договору є запору­кою захисту інтересів. І як з метою унеможливлення клієнта уникати відпові­дальності експедитор у до­говорі має чітко визначати підстави та обсяг витрат, що підлягають відшкоду­ванню клієнтом. В іншо­му випадку при виник­ненні спору про обґрунто­ваність витрат судом може бути відмовлено у відшко­дуванні з клієнта витрат експедитора [5, с. 20], - так само і клієнт має ре­тельно прописувати усі складові елементи прав та обов’язків АТП - експеди­тора, щоб забезпечити пов­ноту та якість виконання і унеможливити ухилення від відповідальності.

На основі викладеного зроблено наступні виснов­ки:

Процедури з адміністра­тивної та іншої відпові­дальності у сфері переве­зення вантажів автомобіль­ним транспортом можуть бути трьох видів: у пре­тензійному порядку, у роз­гляді суперечливих питань та справ про порушення ад­міністративними органа­ми, у судовому розгляді.

Положення ГК України та САТ України необхидно узгодити з відповіднимі положеннями ЦК Украї­ни, що надасть можливість застосування більш суво­рого механізму відпові­дальності та якнайшвид­шого застосування санк­цій або відновлення пору­шеного становища.

Слід рекомендувати АТП та його контрагентам де­тально прописувати у дого­ворі усі майбутні операції, пов’язані з перевезенням вантажів.



Література

1. Про затвердження Статуту автомобільного транспорту УРСР : постанова Ради Міністрів Української РСР від 27 чер­вня 1969 року № 401 [Електронний ресурс] / Рада Міністрів Української РСР. — Режим доступу : Www. rada. gov. ua.

2. Про затвердження Правил перевезення вантажів автомо­більним транспортом в Україні : Наказ Міністерства транс­порту України від 14 жовтня 1997 року № 363 / Міністерс­тво транспорту України // Офіційний вісник України. — 1998. — № 8. — С. 283.

3. Цивільний кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 року № 435-^ / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 40-44. — Ст. 356.

4. Господарський кодекс України : Закон України від 16 січня 2003 року № 436—IV / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18—22. — Ст. 144.

5. Соловых А. Ответственность клиента по договору транс­портной экспедиции / А. Соловых // Хозяйство и право. — 2007. — № 8. — С. 18—23.

6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 року № 8073—Х / Верховна Рада України / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради Ук­раїнської РСР. — 1984. — додаток до № 51. — Ст. 1122.163

7. Савичев Г. П. Проблемы эффективности законодательства

О транспортных обязательствах / Г. П. Савичев. — М.: Изд. Моск. ун—та, 1979. — 152 с.

8. Організаційно—правові засади боротьби з крадіжками ван­тажів на об’єктах залізничного транспорту / [Грохольсь - кий В. Л., Платіка В. М., Продайко С. В., Соломко В. Є.]. — Одеса: ОЮІ НУВС, 2003. — 170 с.

9. Крикунов С. С. Транспортный договор как правовое средс­тво обеспечения сохранности грузов / С. С. Крикунов,

B. Д. Путятин // Транспортное право. — 1998. — № 1. —

C. 14—18.