joomla
МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ ТА ЗВИЧАЇВ ВІЙНИ
Юридичний вісник Причорномор’я

МИРОНОВА Валентина Олександрівна

Кандидат юридичних наук, начальник кафедри кримінального права та

Кримінології Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено міжнародно-правовій систематизації відпові­дальності за порушення законів і звичаїв війни - з метою віднайти найбільш вдалі засоби вирішення таких конфліктів.

Ключові слова: військові витрати, міжнародно-правова система­тизація, види озброєнь, воєнні злочини, кримінальна відповідаль­ність.

Статья посвящена международно-правовой систематизации от­ветственности за нарушение законов и обычаев войны - с целью най­ти наиболее удачные способы решения таких конфликтов.

Ключевые слова: военные затраты, международно-правовая сис­тематизация, виды вооружения, военные преступления, криминаль­ная ответственность.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідними науковими та практични­ми завданнями.

Неможливо зазначити всю кількість міжнарод­них документів, які рег­ламентують протиправ - ність діянь, що вчиняють­ся під час збройних конф­ліктів, - як міжнародного, так і неміжнародного ха­рактеру. Проте не всі вони на наш час діють як хоті­лося б - ефективно та без­заперечно. Практика ос­танніх війн свідчить, що необхідно мати такий за­конодавчий базис.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Більшою мірою ця проблема стала вивчатись ученими на базі матеріалів Нюрнберзько­го процесу (Н. Лебедева),


Що виявив їх у найбільш об’ємному комплексі, але події після тієї війни за­свідчили чимало нових проблем Гериханов И. Б.

Цілі та завдання статті. У статті ми робимо спро­бу проаналізувати міжна­родно-правову системати­зацію відповідальності за порушення законів і зви­чаїв війни - з метою від­найти найбільш вдалі засо­би вирішення таких конф­ліктів.

Виклад основного ма­теріалу. Перша система­тизація законів і звичаїв війни відбулася на конфе­ренціях у Гаазі в 1899 та 1907 роках. Перша кон­ференція зібралася в Гаа­зі 18 травня 1899 року, у ній взяли участь 26 дер­жав. Вона одержала назву “мирної”, оскільки це була міжнародна конференція з обмеження певних видів озброєнь. І хоча жодних конкретних рішень прий­нято не було, все-таки сто­рони погодилися, що обме­ження військових витрат, які тяжіють над миром, досить бажано в інтересах збільшення матеріального добробуту людства й під­няття його морального рів­ня, зменшити, а тому по суті ця конференція ста­ла першим досвідом пос­тановки питання про роз­зброєння на базі багатобіч­ної дипломатії.

У першому пункті про­грами конференції пере­дбачався висновок між­народної угоди, що вста­новлював положення що­до незбільшення існуючих розмірів складу сухопут­них і морських сил на пев­ний строк. На той же строк пропонувалося заморози­ти й існуючий рівень вій­ськових бюджетів.

Учасники Конференції підписали 17 липня 1899 року ряд міжнародних до­кументів: про мирне вирі­шення міжнародних су­тичок; про закони та зви­чаї суходільної війни; про застосування до морської війни начал Женевської конвенції від 10 серпня 1864; Декларацію про забо­рону на п’ятирічний строк метання снарядів і вибу­хових речовин з повітря­них куль або за допомо­гою інших подібних нових способів 1899 року; Дек­ларацію про незастосу - вання снарядів, що мають єдиним призначенням по­ширювати задушливі або шкідливі гази 1899 року; Декларацію про незастосу - вання куль, що легко роз­вертаються або сплющу­ються в людському тілі. Таким чином, було дано потужний імпульс і виз­начено основні напрям­ки розвитку так званого Гаазького права, що поряд із Женевським становить основу сучасного міжна­родного права, що застосо­вується в період збройних конфліктів.

Отже, було б неправиль­но вважати, що Гаазька конференція 1899 року виявилася марною в полі - тико-правовому плані. Її історичне значення важ­ко переоцінити: воно по­лягає в тому, що ця кон­ференція прийняла ряд документів, які ознаме­нували новий важливий етап у справі кодифікації й прогресивного розвит­ку права збройних конф­ліктів.

Досвід конференції 1899 року був врахований при проведенні наступної, Дру­гої Гаазької конферен­ції миру 1906-1907 років, скликаної з ініціативи Ро­сії й США. Цього разу учас­ники зосередили свою ува­гу лише на юридичних пи­таннях права війни. На цій конференції був зроблений важливий крок на шляху кодифікації й прогресив­ного розвитку права зброй­них конфліктів, у зв’язку з прийняттям понад де­сятка міжнародно-право­вих актів, що регламенту­вали дії держави в умовах війни. На конференції бу­ли прийняті: Гаазька кон­венція про мирне вирішен­ня міжнародних сутичок (I Гаазька конвенція); Га­азька конвенція про обме­ження застосування сили у разі стягнення договір­них боргових зобов’язань

(II) ; Гаазька конвенція про відкриття воєнних дій

(III) ; Гаазька конвенція про закони та звичаї су­ходільної війни (IV); Га­азька конвенція про права та обов’язки нейтральних держав та осіб у разі су­хопутної війни (V); Гаазь­ка конвенція про станови­ще ворожих торговельних суден на початок військо­вих дій (VI); Гаазька кон­венція про перетворення торговельних суден у вій­ськові судна (VII); Гаазька конвенція про встановлен­ня підводних мін, що авто­матично підриваються від зіткнення (VIII); Гаазька конвенція про бомбарду­вання морськими силами під час війни (IX); Гаазька конвенція про деякі обме­ження користування пра­вом захоплення у морській війні (XI); Гаазька конвен­ція про права і обов’язки нейтральних держав у разі морської війни (XIII); Га­азька декларація про за­борону метання снарядів та вибухових речовин із повітряних куль.

Слід зазначити, що ці конвенції стали результа­том першої в історії між­народного права великої кодифікації правил веден­ня війни та мирного роз - в’язання міжнародних су­перечок.

image069Проте події Другої сві­тової війни вразили світ масовим терором віднос­но цивільного населення, нелюдським ставленням до військовополонених та поранених і показали, що дієвість Гаазьких кон­венцій 1899 та 1907 років та Женевської конвен­ції 1864 року не була до­сить значною, хоча вони, безсумнівно, обмежували в ряді випадків свавілля воюючих сторін. Як пра­вильно в цьому зв’язку за­значає Н. С. Лебедєва, роз­в’язавши другу світо­ву війну, гітлерівська Ні­меччина повністю відки­нула загальноприйняті та встановлені гаазькими й женевськими конвенція­ми правила ведення вій­ни. Вона не рахувалася ні з якими нормами міжнарод­ного права, ні з якими ви­могами людської моралі, застосовуючи найжорс - токіші методи і засоби, не­щадно руйнуючи без вій­ськової необхідності міста й села, винищуючи мирне населення, перетворюючи окуповані території у “ви­палену землю”, застосову­ючи нелюдські катування, проявляючи жорстокість і звірства до військовопо­лонених і цивільних осіб [4, с.6].

Конкретно норми

Кримінальної відповідаль­ності окремих фізичних осіб за воєнні злочини під час Другої світової війни були сформульовані в ус­тавах і вироках Міжнарод­них військових трибуналів для суду над головними ні­мецькими і японськими військовими злочинцями. Це зокрема Статут Міжна­родного військового три­буналу для суду та пока­рання головних військо­вих злочинців європейсь­ких країн від 08 серпня 1945 року (далі - Статут Нюрнберзького трибуна­лу) [5]. У цьому статуті бу­ли сформульовані норми, що встановлювали відпові­дальність за злочини про­ти миру, воєнні злочини та злочини проти людяності. Воєнними злочинами Ста­тут Нюрнберзького три­буналу встановлював по­рушення законів і звичаїв війни. До цих злочинів на­лежать: вбивства, кату­вання, віддання в рабство або з іншою метою цивіль­ного населення окупова­ної території, вбивства чи мордування військовопо­лонених, вбивства заруч­ників, пограбування сус­пільної або приватної влас­ності, безглузде руйнуван­ня міст і сіл, руйнування, не виправдане військовою необхідністю, й інші зло­чини [5].

З метою утримання в міжнародних відносинах держав від загрози си­лою або її застосування як проти суверенітету, тери­торіальної цілісності чи політичної незалежності будь-яким державам, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Ор­ганізації Об’єднаних На­цій, та з метою підтверд­ження та розвитку поло­ження, що передбачають захист жертв збройних конфліктів, 12 серпня 1949 року були прийняти чо­тири Женевські конвен­ції про захист жертв вій­ни: Женевська конвенція про поліпшення долі по­ранених і хворих в діючих арміях (далі - I Женевсь­ка конвенція); Женевська конвенція про поліпшен­ня долі поранених, хворих та осіб, які зазнали кора­бельної аварії, із складу збройних сил на морі (II); Женевська конвенція про поводження з військово­полоненими (III); Женев­ська конвенція про захист цивільного населення під час війни (IV).

Ці конвенції пошири­ли правила ведення війни на збройні конфлікти не - міжнародного характеру, заборонили не обумовлене військовою необхідністю знищення майна, що на­лежить цивільним особам, державним і громадським організаціям. Ними був зроблений важливий крок для встановлення правово­го режиму цивільного на­селення в районах зброй­них конфліктів.

Як і в Гаазьких, так і у Женевських конвенціях не були визначені прави­ла безпосереднього веден­ня збройних конфліктів, а ступінь захисту учасників внутрішніх збройних кон­фліктів не відповідала ви­могам часу. Тому виник­ла нагальна необхідність прийняття нових міжна­родних документів. Ними стали додаткові протоко­ли до Женевських конвен­цій 1949 року, які з деяки­ми змінами були прийняті в 1977 році.

Хоча Конвенції 1949 ро­ку і Додаткові протоколи до них 1977 року є основ­ними чинними документа­ми, що містять положення міжнародного гуманітар­ного права, міжнародною спільнотою були прий­няті й інші договори, що закріплюють норми цього права.

Неможливо зазначити всю кількість міжнарод­них документів, які регла­ментують протиправність діянь, що вчиняються під час збройних конфліктів, як міжнародного, так і не - міжнародного характеру. Але слід обов’язково вка­зати і на Римський статут міжнародного криміналь­ного суду, що був прий­нятий у 1998 році (далі - Римський статут). Ідея створення постійного між­народного кримінального суду неодноразово розгля­далася в ООН після закін­чення Другої світової вій­ни. В 1993 і 1994 роках ООН створила два спеціальні трибунали для покарання винних у серйозних пору­шеннях міжнародного гу­манітарного права, здійсне­них відповідно у колишній Югославії та Руанді. Почи­наючи з 1994 року прово­дилися переговори зі ство­рення постійного кримі­нального суду, що мав би юрисдикцію щодо серйоз­них міжнародних зло­чинів. У результаті в 1998 році був прийнятий Рим­ський статут Міжнародно­го кримінального суду. Під його юрисдикцію підпада­ють такі злочини: воєнні, геноцид, проти людяності, агресія. Статут набув чин­ності після 60 ратифика - цій держав 1 липня 2002 р. На сьогодні Статут підпи­сали 139 держав миру й ратифікували 92 держави. Україна підписала Римсь­кий статут 20 січня 2000 року, проте ще не завер­шила процес його ратифі­кації. Як відомо, Украї­на почала процес ратифі­кації, але він був припи­нений у червні 2001 року, коли Конституційний суд ухвалив висновок, що не­обхідно внести зміни до Конституції країни до ра­тифікації Римського ста­туту [6]. Отже, для прове­дення повної імплемента­ції міжнародноправових норм, що регламентують відповідальність за пору­шення законів та звичаїв війни, в законодавство Ук­раїни, з метою його при­ведення у відповідність з чинними нормами між­народного права, перш за все необхідно ратифікува­ти Римський статут Між­народного кримінального суду.

1. Международное право: Словарь-справочник. М.: ИНФРА - М, 1997;

2. Кримінальний кодекс України: текст відповідає офіц. ста­ном на 1 червня 2008 р. - К.: Школа, 2008. - 208 с.;

3. Гериханов И. Б. Отсылочные нормы внутригосударственно­го права к международным договорам и их роль во взаимо­действии двух правовых систем. Автореферат дис... канд. юрид. наук: 12.00.08. - К, 1991. - 19 с.;

4. Лебедева Н. С. Подготовка Нюрнбергского процесса. I Отв. ред. - докт. юрид. наук. А. И. Полторак. - М.: Наука, 1975. - 237 с.;

5. Статут Міжнародного військового трибуналу для суду та покарання головних військових злочинців європейсь­ких країн осі від 08 серпня 1945 року [Електронний ре­сурс] II Закон. - 2007. - Режим доступу: http:IIzakon. rada. gov. uaI;

6. Про надання висновку щодо відповідності Конституції Ук­раїни Римського Статуту Міжнародного кримінального су­ду: Висновок Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України від 11 лип­ня 2001 року № 3-в!2001 [Електронний ресурс] II Закон. - 2007. - Режим доступу: http:II zakon. rada. gov. uaI.