joomla
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА НОРМА: ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ
Юридичний вісник Причорномор’я

ГАЛУНЬКО Валентин Васильович

Доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та адміністративної діяльності Херсонського юридичного інституту, Харківського національного університету внутрішніх справ

На основі сучасної «людиноцентриської» концепції розвитку ад­міністративного права України у статті сформульоване новітнє по­няття та розкрита методологічна характеристика основних елемен­тів норми адміністративного права

Ключові слова: норма права, структура, гіпотеза, диспозиція, санкція, класифікація, функція.

На основе современной концепции развития административного права Украины, в которой человек есть наибольшая социальной цен­ность в статье сформулировано новейшее понятие и раскрыта мето­дологическая характеристика основных элементов нормы админис­тративного права

Ключевые слова: норма права, структура, гипотеза, диспозиция, санкция, классификация, функция.

On the basis of the modern concept of development of administrative law in Ukraine, in which a man is the greatest social value in the article the latest concept and revealed to the methodological characteristics of the main elements of the rules of administrative law

Are keywords: norm of right, structure, hypothesis, disposition, approval, classification, function.



Первиною складовою будь-якого права, зокрема й адміністративного, є нор­ма права. В теорії права під нормою права розуміють загальнообов’язкове пра­вило поведінки, яке вста­новлене або санкціонова­не державою і за порушен­ня якого держава засто­совує державний примус [1, с. 107].


Проблемам методології адміністративно-правових норм присвячували свої праці вчені - адміністра - тивісти В. Б. Авер’янов, Ю. П. Битяк, А. С. Василь­єв, В. М. Гаращук, Є. В. До - дін, Р. А. Калюжний, С. В. Кі - валов, Л. В. Коваль, В. К. Кол­паков, Т. О. Коломоєць, Є. О. Курінний, В. К. Шка - рупа та ін.. Поряд з цим у теорії адміністративно­го права залишаються не врегульованими та потре­бують подальшого дослід­ження деякі положення зазначеної проблематики.

Мета статті полягає в тому щоб га основі роз­витку сучасної «людино - центриської» концепції адміністративного права сформувати новітнє по­няття та розкрити ме­тодологічну характерис­тику норм адміністра­тивного права.

В юридичній літера­турі з адміністративного права на категорію «Ад­міністративно-правової норми» існують сталі пог­ляди [2, с. 14-16; 3, c.32], найбільш ж вдало вона розкрита в академічному курсі з “Адміністративно­го права України” (голова редколегії В. Б. Авер’янов) [4, с. 110-111].

З урахуванням поло­жень, викладених у ньо­му, визначимо основні особливості адміністратив­но-правової норми: 1) во­на встановлюється Конс­титуцією та іншими зако­нами України, Загальною декларацією з прав лю­дини, Конвенцією про за­хист прав людини і осно­воположних свобод Ради Європи, іншими ратифі­кованими Верховною Ра­дою України міжнародно- правових актами, підзаконними нормативно-пра­вовими актами публічної адміністрації; 2) її зміст зумовлюється своєрідніс­тю положення суб’єктів і об’єктів управління в пуб­лічному праві: суб’єкти управління наділяються юридично-владнимиповно - важеннями, а об’єкти уп­равління зобов’язані вико­нувати їх вимоги; 3) виз­начає міру встановленої свободи для об’єктів управ - ління, які не є владними, та суворо регламентовані дії для суб’єктів публіч­ної адміністрації; 4) через її опосередкування забезпе­чуються публічні права й свободи людини і громадянина, нормальнефункціону - вання громадянського сус­пільства та держави; 5) за її порушення застосовується державний примус.

Адміністративно-пра­вові норми як первинний елемент адміністративно­го права виконують певні функції: публічного забез­печення прав і свобод лю­дини та громадянина, нор­мального функціонування громадянського суспільс­тва та держави; організа­ції управлінських (влад­но-розпорядчих) відносин; публічного регулювання сфери соціального захисту громадян, галузей еконо­міки, правоохоронної сфе­ри та ін.; охоронну, яка спрямована на забезпечен­ня законності й дисциплі­ни у публічному управлін­ні; інформаційну, яка за­безпечує правовий зв’язок суб’єкта й об’єкта публіч­ного управління, бо саме адміністративно-правові норми визначають права і обов’язки учасників ад­міністративно-правових відносин; заохочувальну, в результаті чого забезпе­чується творча активність учасників адміністратив­но-правових відносин, роз­виток їх ініціативи й само­стійності у розв’язанні за­вдань публічного управлін­ня; соціально-моральну, через яку забезпечується формування у громадян та публічної адміністрації ви­сокої правової культури та правосвідомості.

Норми адміністратив­ного права забезпечують людині й громадянину не тільки міру особистої сво­боди, але й визначену під­тримку з боку правлячої влади.

Таку підтримку публіч­на адміністрація зобов’я­зана надати у випадку, ко­ли 1) для задоволення при­родних невід’ємних пот­реб людині недостатньо її власних зусиль чи добро­вільної допомоги громад­ськості - наприклад, за­безпечення в холодну пору року безхатченків житлом і харчуванням; 2) засо­би для задоволення пот­реб людини можуть бути забезпечені не інакше, як у примусовому порядку - наприклад, держава засо­бами державного примусу змушує злісних неплатни­ків сплатити податки (ін­ші обов’язкові соціальні платежі) та спрямовує їх на виплату соціальної до­помоги непрацюючим.

В юридичній літературі існують різні класифікації адміністративно-право­вих норм. Найбільш часто здійснюється вони за кри­теріями: функціонально­го призначання, ступеня загальності, спрямованіс­тю змісту, форми припису, за межами дії та повнотою викладення змісту.

За функціональним при­значенням виділяють регу­лятивні та охоронні; за зміс­том - матеріальні та про­цесуальні; за ступенем за­гальності - загальні, між­галузеві, локальні.

За спрямованістю зміс­ту адміністративно-право­ві норми поділяють на ви­ди, які: визначають пра­вовий статус суб’єктів і об’єктів адміністративно - правових відносин, форми і методи адміністративної діяльності, порядок про­ходження державної служ­би; забезпечують закон­ність у державному управ­лінні; регулюють публіч­не управління в окремих галузях (сферах); визнача­ють підстави притягнен­ня до адміністративної від­повідальності та процедур­ні питання її реалізації.

За формою припису ад­міністративно-правові нор­ми класифікують на: зо­бов’язуючі, які зобов’я­зують здійснити певні дії; заборонні - забороняють вчиняти певні дії; доз­вільні (повноважні, упра- воможні, диспозитивні) - надають дозвіл діяти в ме­жах вимог норми, вчиняти активні дії; стимулюючі (заохочувальні) - забезпе­чують вплив на поведінку учасників правовідносин за допомогою засобів мо­рального і матеріального характеру.

Адміністративно-пра­вові норми поділяються за межами дії: у просторі, часі та за колом осіб. За пов­нотою викладення змісту виділяють: абсолютно виз­начені та відносно визначе­ні; відсильні та бланкетні.

Більшість адміністра­тивно-правових норм ма­ють імперативну природу, що виявляється у прямих приписах, які зобов’язують суб’єкт публічного управ­ління діяти тільки певним чином без вибору варіан­та поведінки, а об’єкту пуб­лічного управління заборо­няють здійснювати шкід­ливі діяння, надаючи певні межі для вибору варіанта поведінки.

Практичне використан­ня правил поведінки, які містяться в адміністратив­но-правових нормах, озна­чає їх реалізацію. Реалі­зація - це втілення при­писів правових норм у діяльність суб’єктів пра­ва. Реалізація адміністра­тивно-правових норм здій­снюється у трьох безпосе­редніх та одній особливій формах:

1) виконання - це форма безпосередньої реалізації зобов’язуючих адміністра­тивно-правових норм, яка проявляється в активних діях суб’єктів і об’єктів публічного управління, що здійснюються ними не за­лежно від їхнього власно­го бажання, а в силу ви­конання своїх юридичних обов’язків. Наприклад, чер­говий органу внутрішніх справ зобов’язаний прийня­ти та зареєструвати у гро­мадянина заяву про скоєне правопорушення (злочин);

2) використання - фор­ма безпосередньої реаліза­ції уповноважуючих адмі­ністративно-правових норм, коли об’єкт публічного уп­равління за власним ба­жанням використовує мож­ливості, надані йому ад­міністративно-правовою нормою. Наприклад, гро­мадяни мають право на свободу об’єднання у полі­тичні партії для здійснення і захисту своїх прав і сво­бод та задоволення політич­них, економічних, соціаль­них, культурних та інших інтересів.

3) дотримання - форма безпосередньої реалізації за­бороняючих юридичних норм, коли суб’єктам і об’єк­там публічного управлін­ня заборонено здійснюва­ти недозволені дії. Напри­клад, забороняється, крім спеціально відведених для цього місць, куріння тютю­нових виробів: у закладах громадського харчування; у приміщеннях органів де­ржавної влади та органів місцевого самоврядування, інших державних установ; у приміщеннях закладів культури; у приміщеннях закритих спортивних спо­руд; у приміщеннях під­приємств, установ та ор­ганізацій всіх форм влас­ності.

Особливою формою реа­лізації є застосування ад­міністративно-правових норм - це організаційно - правова діяльність публіч­ної адміністрації, яка по­лягає у встановленні фор­мально-обов’язкових інди­відуальних правил поведін­ки для персоніфікованих об’єктів публічного управ­ління з метою створення умов, необхідних для без­посередньої реалізації ни­ми адміністративно-право­вих норм.

Адміністративно-право­ва норма визначає права і обов’язки учасників відно­син, що регулюються нею, передбачає наслідки, які настають у результаті неви­конання або неналежного виконання приписів нор­ми. Такою складністю і ба - гатофункціональністю по­яснюється наявність у норм адміністративного права певної структури. Структу­ра правової норми - це іде­альна логічна конструкція, яка виражає взаємозв’язок її складових елементів.

Структура (внутрішня форма) адміністративно-пра­вової норми - це об’єктивно зумовлена потребами адмі­ністративно-правового ре­гулювання внутрішня орга­нізація, що передбачає по­діл на окремі елементи, пов’язані між собою. Як пра­вило, складається з гіпоте­зи, диспозиції та санкції.

Гіпотеза - частина адмі­ністративно-правової нор­ми, в якій зазначаються обставини, вказуються умо­ви, за настання яких мож­на чи необхідно виконува­ти правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сфе­ру та межі регулятивної дії диспозиції адміністра­тивно-правової норми.

Встановлюючи обстави­ни й сферу дії норми, гі­потеза одночасно окрес­лює коло суб’єктів відно­син, яких диспозиція “пов’я­зує” взаємними правами та обов’язками. Іншими сло­вами, за допомогою гіпоте­зи передбачений диспози­цією абстрактний варіант поведінки пристосовуєть­ся до конкретних осіб, до того чи іншого життєвого випадку, події, дії, місця, часу, віку й інших конк­ретних життєвих обста­вин.

Залежно від будови гі­потези поділяються на прості та складні. Проста гіпотеза припускає якусь одну умову, через яку ре­алізується юридична нор­ма. Якщо гіпотеза пов’язує дію адміністративно-пра­вової норми з наявністю двох чи більше умов, во­на називається складною. Різновидом складної гіпо­тези є альтернативна гі­потеза. Її складність поля­гає в тому, що вона також передбачає дві чи більше умови здійснення правової норми, але для вступу нор­ми права в дію досить од­нієї з наведених у ній фак­тичних обставин.

За формою вираження гіпотези поділяються на абстрактні й казуальні. Абстрактна гіпотеза, вка­зуючи на умови дії ад­міністративно-правової норми, акцентує увагу на їх загальних, родових оз­наках. Казуальна гіпотеза пов’язує реалізацію юри­дичної норми з окремими, чітко визначеними певни­ми випадками, які важко або неможливо відобрази­ти за допомогою абстракт­ної гіпотези.

Диспозиція - частина ад­міністративно-правової норми, в якій записане са­ме правило поведінки, ви­ражене в юридичних пра­вах і обов’язках суб’єктів та об’єктів публічного уп­равління. Це центральна, основна частина адміні­стративно-правової нор­ми, яка вказує на дозволе­ну (необхідну) чи непри­пустиму поведінку.

Вона є головним еле­ментом, серцевиною адміні­стративно-правової норми. За формою вираження дис­позиції поділяються на ті, що уповноважують, зо­бов’язують і забороняють.

Диспозиції, що уповно­важують, надають об’єк­там публічного управління право на здійснення перед­бачених для них позитив­них дій, визначають той чи інший варіант їхньо­го можливого, дозволено­го поводження. Ці диспо­зиції містять слова вправі, має право, може. Диспо­зиції, що зобов’язують, покладають на суб’єктів обов’язок здійснення виз­начених в нормі позитив­них дій, наказують здійс­нити той чи інший варіант належного поводження. Ці диспозиції містять сло­ва зобов’язаний, повинен, підлягає. Диспозиції, що забороняють, містять за­борону здійснення визна­чених у нормі протиправ­них дій (чи бездіяльності). Ця диспозиція містить ви­могу утримуватися від пев­ного варіанта негативного поводження, що законом визнається правопорушен­ням. Як правило, ці диспо­зиції містять слова заборо­няється, не вправі, не мо­же, не допускається.

За способом викладення диспозиція може бути пря­мою (прямо вказує на права й обов’язки), альтернатив­ною та бланкетною. Аль­тернативна диспозиція дає можливість учасникам правових відносин варію­вати свою поведінку в ме­жах, встановлених ад­міністративно-правовою нормою. Бланкетна міс­тить правила поведінки в найзагальнішій формі, відсилаючи суб’єкт реалі­зації до інших правових норм.

У разі порушення дис­позиції правової норми вступає в дію передбаче­на даною нормою санкція. Санкція - частина адмі­ністративно-правової нор­ми, в якій закріплено за­ходи державного при­мусу у разі невиконання обов’язків, якщо вимоги диспозиції не дотримують­ся. Санкція реалізується у випадках протиправної, винної, суспільно-шкідли­вої діяльності чи бездіяль­ності. Призначення санк­ції - забезпечувати реалі­зацію диспозиції.

За ступенем визначеності адміністративно-правові санкції, як правило, є відносно-визначеними та альтернативними. Відносно-визначені санкції вста­новлюють нижчу та вищу чи тільки вищу межі захо­ду державного впливу на правопорушника. Альтер­нативні санкції дозволя­ють вибрати з двох чи кіль­кох можливих варіантів заходу державного впли­ву якийсь один - найвід- повідніший конкретним обставинам скоєного пра­вопорушення.

image022На відміну від класич­ної, що має трьохелемен­тну структуру, частіше використовується адмі­ністративно-правова нор­ма, що складається з двох елементів (гіпотези і дис­позиції або диспозиції і санкції), а інколи і з одно­го елементу - диспозиції.

Слід звернути увагу на особливості структури ад - міністративно-процесуаль - них норм. Маючи тричлен­ну структуру, як і норми матеріального права, во­ни визначаються гіпоте­зою, диспозицією і санк­цією норм матеріального права і є формами їхньої реалізації. Обставини ре­алізації гіпотези, диспози­ції, санкції матеріальної адміністративно-правової норми можуть стати умо­вами гіпотези такої норми. Норма адміністративно­го права ніби “є присутнь­ою” у гіпотезі адміністра­тивно-процесуальної нор­ми [5, с. 58-66].

Отже, адміністративно-правова норма - це встано­влене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене, юри­дично обов’язкове, охоронюване засобами держав­ного примусу правило по­ведінки учасників адміністративно-правових/

СПИСОК використаних джерел

1. Теорія держави і права : термінологічний словник : / [ав- тори-упорядники : Пихтін М. П., Галунько В. В., Нові - ков М. М., Новікова М. М., Онищук О. О.] ; за заг. ред.

B. В. Галунька. - Херсон : ХЮІ ХНУВС, 2010. - С. 107.

2. Адміністративне право України : підручник / за ред. Ю. П. Битяка. - Х. : Право, 201. - 528 с.

3. Адміністративне право України : підручник / за ред. Т. О. Коломоєць. - К. : Істина, 2010. - 480 с.

4. Адміністративне право України : академічний курс : [під­ручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл.] : [у 2 т.] / [Авер’янов В. Б., Битяк Ю. П., Зуй В. В. та ін.] ; голова ред. кол. В. Б. Авер’янов. - К. : Юридична думка, 2004.- Т. 1 : Загальна частина. - 591 с.

5. Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2365-Ш “Про полі­тичні партії в Україні” : за станом на 1 вересня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 23. -

C. 118.

6. Закон України від 9 грудня 1995 р. № 481 “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, конь­ячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових ви­робів” : за станом на 1 вересня 2010 р. // Відомості Верхов­ної Ради України. - 1995. - № 46. - С. 345.

7. Адміністративне право України в сучасних умовах (викли­ки початку XXI століття) : монографія / [В. В. Галунько,

В. І. Олефір, М. П. Пихтін, О. О. Онищук, Ю. В. Гридасов, М. М. Новіков, У. О. Палієнко, І. А. Дьомін, О. М. Єщук, ] ; за заг. ред. В. В. Галунька. - Херсон : ВАТ “Херсонська міська друкарня”, 2010. - 376 с.