joomla
Окремі питання кваліфікації злісного ухилення від виконання робіт засудженим, що відбуває покарання у виді обмеження волі
Юридичний вісник Причорномор’я

СОКУРЕНКО О. М.

Викладач кафедри кримінального права та кримінології Кіровоградського юридичного інституту ХНУВС к. ю.н., капітан міліції

Стаття присвячена застосуванню дворазової дисциплінарної пре - юдиції при кваліфікації злісного ухилення від робіт засудженим, що відбуває покарання у виді обмеження волі. Дане дослідження роз­криває проблематику застосування дворазової дисциплінарної пре - юдиції та висвітлює ці проблеми у судовій практиці. Підсумовуючи роботу автор робить висновок, що в диспозиції ст. 69 КВК потрібно закріпити дворазову дисциплінарну преюдицію за вчинення такого діяння, що буде обов’язковою підставою притягнення засудженого до кримінальної відповідальності.

Ключові слова: відбування покарання, правова держава, позбав­лення волі, засуджений, запобігання, злочин, криміналізація.

Статья посвящается применению двуразовой дисциплинарной преюдиции при квалификации злосного уклонения от выполнения работ осужденным, отбывающим наказание в виде лишения свобо­ды. Данное исследование раскрывает проблематику использования дворазовой дисциплинарной преюдиции и освещает эти проблемы в судебной практике. В конце исследования автор приходит к заклю­чению, что в диспозиции ст..69 Криминально исполнительного ко­декса следут закрепить двуразовую дисциплинарную преюдицию за содеяние такого деяния, что и будет основаним привлечения осуж­денного к уголовной ответственности.

Ключевые слова: отбывание наказания, правовое государство, ли­шение свободы, осужденный, предупреждение, преступление, крими­нализация

The article is devoted to usage of double reiterated disciplinary preyudiction affiliated the qualification of malicious wriggling out of the work of a convicted, that serves one’s sentence in the form of


Limitation of once freedom. Research investigation discloses the problem of usage double reiterated disciplinary preyudiction and enlightens these problem in judicial practice. Sunnaving the article the author nukes the conclusion that in the disposition of the article 69 of Criminal Executive Code to attach double reiterated disciplinary preyudiction for committing this action and will be as compulsory grounds for calling the convict to the criminal account.

Key words: punishment serving, jural state, lifelong imprisonment, convicted, prevention, crime, criminalization.



З моменту проголошен­ня Україною незалежності в її соціально-політично­му й економічному житті відбулися суттєві позитив­ні зміни. Прийнято новий Кримінальний та Кримі­нально-виконавчий кодек­си, низку законів та інших нормативно-правових ак­тів, які регулюють діяль­ність кримінально-вико­навчих установ, безпосе­редньо пов’язаних із сфе­рою забезпечення порядку та умов виконання та відбу­вання кримінальних пока­рань, зміною компетенції адміністрації цих держав­них органів, врегулюванню питання застосування ос­новних методів та заходів впливу на засуджених, змісту прав і обов’язків за­суджених до позбавлення та обмеження волі.

Постановка проблеми:

В ст. 124 Конституції Ук­раїни передбачено, що су­дові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконан­ня на всій території Украї­ни [1]. В зв’язку з цим, осо­ба, яка ухиляється від ви­конання судового рішення порушує норму основного закону держави, а також норму кримінального за­кону. В Кримінальному ко­дексі України в ХУІІІ роз­ділі Особливої частини пе­редбачено ряд статей, що передбачають криміналь­ну відповідальність за ухи­лення від відбування пока­рання. Так, ч. 1 ст. 390 КК України передбачено кри­мінальну відповідальність за ухилення від відбуван­ня покарання у виді обме­ження волі, а однією із та­


Ких форм ухилення є зліс­не ухилення від робіт, осо­бою засудженою до обме­ження волі.

Проблеми ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі з по­зицій кримінального та кримінально-виконавчого права досліджували такі вчені: Л. В. Багрій - Шахма­тов, В. Б. Василець, А. М. Джу - жа, В. І. Єгоров, В. А. Кли­менко, С. Ю. Лукашевич, Ю. С. Міхлін, О. І. Плужнік, Х. Степанюк, П. В. Теп - ляши, Ю. М. Ткачевський, М. Трубніков ,Ю. А. Чебо - тарьова, О. І. Шинальський, Т. А. Шулежко, А. О. Яро­вий та інші.

Проте, слід визнати, що, незважаючи на до­сить детальне розроблен­ня даної проблеми в нау­ковій літературі, такі пи­тання, як визначення по­няття злісності, значення застосування дисциплі­нарних стягнення до осіб, що відбувають покарання у виді обмеження волі, за­лишаються спірними в на­уці кримінального права, та не знаходять єдиного вирішення в судовій прак­тиці.

Метою даного дослід­ження є розробка пробле­ми застосування дворазо­вої дисциплінарної пре - юдиції при кваліфіка­ції злісного ухилення від робіт з боку засудженого, який відбуває покарання у вигляді обмеження волі, та виявлення проблем у су­довій практиці.

Однією із форм ухилен­ня від відбування пока­рання у вигляді обмежен­ня волі, що передбачено ч. 1 ст. 390 КК України, - є злісне ухилення від робіт. Відповідно до ч. 1 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримі­нально-виконавчих уста­новах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим за­лученням засудженого до праці [2]. Отже, залучен­ня засудженого до праці під час відбування такого виду покарання є однією із обов’язкових складових цього покарання. Якщо засуджений ухиляється від робіт, то цим самим він по­рушує мету даного виду покарання (виправлення з обов’язковим залученням до праці), тому, законода­вець і передбачив кримі­нальну відповідальність за таке діяння.

Умови праці засудже­них, які ухиляється від робіт, закріплено у ст. 60 КВК України де сказано, що засуджені до обмежен­ня волі залучаються до праці, як правило, на ви­робництві виправного цен­тру, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організа­ціях усіх форм власності за умови забезпечення на­лежного нагляду за їхнь­ою поведінкою.

В окремих випадках, з дозволу начальника уста­нови, допускається залу­чення до праці засудже­них за межами території виправного центру, але в межах району дислокації установи — за умови що­денного повернення їх до житлової зони установи, а також постійного зв’язку з черговою частиною. Це дає можливість забезпечи­ти засуджених відповід­ною роботою у разі її від­сутності на виробництві виправного центру, і спри­яє бажанню засуджених працювати за раніше об­раною професією чи спе­ціальністю. Дійсно, піс­ля відбуття покарання та­ка особа матиме більше шансів працевлаштувати - ся на роботу і зможе за­безпечувати себе та свою сім’ю, швидше пройде про­цес соціальної адаптації після звільнення. У свою чергу, якщо власник під­приємства, установи, ор­ганізації або уповноваже­ний ним орган залучає до роботи засуджених, то він зобов’язаний забезпечи­ти їм можливість участі у суспільно корисній праці за місцем роботи з ураху­ванням стану здоров’я та, за можливістю, спеціаль­ності, організовувати пер­винну професійну підго­товку і створити необхідні побутові умови [3].

Категорично забороня­ється постійне проживан­ня засуджених на робочих об’єктах виправних цент­рів, а також ухилення від визначених маршрутів пе­ресування та їх викорис­тання у якості водіїв лег­кового транспорту. Якщо засуджений, працюючи на підприємстві, з яким на договірній основі укла­дено угоду між адмініст­рацією виправного цент­ру і підприємством чи ор­ганізацією незалежно від форми власності, заблукав під час виконання певних робіт і не може повернути­ся вчасно до вказаного міс­ця, то така особа не підля­гає кримінальній відпові­дальності за самовільне за­лишення місця обмеження волі. Але якщо ця особа, заблукавши, через деякий час знайшла дорогу і не по­вернулася до місця відбу­вання покарання, то така особа повинна притягува­тися до кримінальної від­повідальності за самовіль­не залишення місця обме­ження волі. Вважається, що початковим моментом вчинення такого злочин­ного діяння є той момент, коли засуджений знайшов дорогу і міг повернутися до місця відбування пока­рання.

У разі самовільного за­лишення засудженим міс­ця обмеження волі, вжи­ваються всі невідкладні заходи щодо встановлення його місцезнаходження. Якщо такі заходи не дають позитивних результатів, то відповідно до ч. 2 ст. 68 КВК України, адмініст­рація виправного центру надсилає прокуророві ма­теріали для вирішення пи­тання про притягнення за­судженого до криміналь­ної відповідальності від­повідно до ч. 1 ст. 390 КК України [3].

Відповідно до криміналь­ного законодавства Украї­ни ухилення від відбуван­ня покарання у виді об­меження волі, що прояв­ляється в формі ухилен­ня від робіт, повинно бути обов’язково злісним. Що ж розуміється під злісним ухиленням від робіт? Від­повідно до ст. 133 КВК Ук­раїни злісним порушни­ком установленого поряд - ку відбування покарання у виді позбавлення волі є засуджений, який не ви­конує законних вимог ад­міністрації, необґрунтова - но відмовляється від пра­ці (не менш як три рази протягом року) та вчинив протягом року більше трь­ох інших порушень режи­му відбування покарання за умови, якщо за кожне з цих порушень за поста­новою начальника колонії або особи, що виконує його обов’язки, були накладені стягнення, що достроково не зняті або не погашені у встановленому законом по­рядку [3]. Тобто, злісним порушником у виді позбав­лення волі буде вважатися така особа, що не виконала законних вимог адмініст­рації устави відбування по­карання не один раз, а де­кілька. В даному випад­ку мова йде, як мінімум, про три таких порушення і обов’язковою умовою є те, що до такої особи були за­стосовані міри дисциплі­нарного характеру.

У теорії кримінально - виконавчого права, не іс­нує єдності стосовно по­няття “злісного порушни­ка”, у зв’язку з цим нау­ковцями сформовано два різних погляди відносно такого поняття, а саме:

А) за характером вчине­них проступків, що є тяж­кими і зухвалими навіть у одиничному числі;

Б) у якості тяжкого, зліс­ного за видом стягнення.

Як вказує професор В. М. Трубников, думка де­яких вчених про особливо зухвалий характер остан­нього порушення або на­віть одного з порушень ви­мог режиму є помилковою [4, с. 43]. Такі міркування приводять до висновку про певну винятковість остан­нього (третього) порушен­ня вимог режиму, тому що злісним вважається тільки таке порушення, що безпо­середньо пов’язане з особ­ливо зухвалою поведінкою засудженого.

У визначенні поняття “злісний”, лежить тяж­кість проступків та їх кількість. Відносно тяж­кості проступків, то вони в певній мірі подібні, а саме ухилення (невиконання) від роботи. Відносно кіль­кості, то потрібно зверну­ти увагу на те, що засуд­жений повинен ухилятися від робіт мінімум три ра­зи, за що до такої особи в обов’язковому порядку, за перші два порушення по­винні були накладатися дисциплінарні стягнення, що передбачені ч. 1 ст. 68 КВК України. У зв’язку з цим, злісне ухилення від робіт, за яке передбаче­на кримінальна відпові­дальність, буде визнава­тися тоді злісним, коли за­суджений скоїть не менше трьох таких ухилень від робіт, і за перші два з таких порушень, обов’язково до засудженого повинні бу­ли застосовуватися заходи дисциплінарного стягнен­ня, і не будуть погашені строки давності за перші два стягнення.

Якщо розглядати такі два поняття, як система­тичне та злісне ухилення від робіт, то при їх визна­ченні є одна головна відмін­ність, а саме: при система­тичному порушенні йдеть­ся мова лише про сам факт вчинення засудженим, та­ких проступків. В визна­ченні злісності йдеться мова про неодноразове по­рушення (складне систе­матичне діяння), і голо­вною умовою злісності є той факт, що до засудже­ного застосовувалися за­ходи дисциплінарного ха­рактеру (мінімум два ра­зи), і лише за вчинення третього такого ухилен­ня від робіт засуджена осо­ба буде притягуватися до кримінальної відповідаль­ності. Дійсно, держава в особі компетентних ор­ганів, не має на меті відра­зу ж притягувати таку осо­бу до кримінальної від­повідальності за вчинен­ня одного факту ухилення від робіт, а лише після то­го, як вона вчинила два та­ких проступки і не випра­вилася, представники ад­міністрації КВУ повинні відреагувати більш жорс­токішими методами впли­ву на порушення такої осо­би - вжити заходів кримі­нально-правового харак­теру.

У разі визначення зліс­ного ухилення від робіт, можна виділити характер­ні ознаки:

1) вчинення тих діянь, які заборонені Криміналь­но-виконавчим кодексом України та іншими норма­тивно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконан­ня покарання, тобто здійс­нення вузького, установ­леним законом, кола діянь (ухилення від робіт засуд­женим, що відбуває пока­рання у виді обмеження волі);

2) така злісність утво­рюється лише за наявності трьох самостійних діянь (ухилення від робіт), що вчинені однією особою. Але обов’язково, за перші два діяння, за умови яких особа ухилялася від робіт, до такої особи, застосову­валися заходи дисциплі­нарного стягнення. Остан­нє (третє) діяння (ухилен­ня від робіт) являє собою підвищену суспільну не­безпеку і тому винний при­тягується до кримінальної відповідальності;

3) засуджений притя­гується до кримінальної відповідальності не за те, що вчинив три ухилення від робіт, а лише за одне таке ухилення, але за умо­ви, якщо за два перших та­ких ухилення, що вчинені раніше, він піддавався за­ходам дисциплінарного впливу;

4) потрібне дотримання відповідного строку дав­ності притягнення до дис­циплінарної відповідаль­ності, строку звернення стягнення до виконання і строку погашення право­вих наслідків дисциплі­нарних заходів впливу.

Надання кримінально-правового значення попе­редньому застосуванню до винного заходів дисциплі­нарного впливу в теорії кримінального права но­сить найменування дис­циплінарної преюдиції [5, с. 51].

Кримінально-правова норма, щопропонуєтьсянами до введення у КК Украї­ни є нормою із дворазової дисциплінарною преюди - цією, оскільки настання кримінальної відповідаль­ності обумовлюється дво­разовим попереднім засто­суванням відповідних за­ходів дисциплінарного впли­ву. При цьому встановлен­ня дворазової дисциплінар­ної преюдиції дозволить ад­міністрації кримінально-виконавчої установи від­критого типу, застосувати різні заходи дисциплінар­ного впливу перш, ніж при­тягнути засудженого до кримінальної відповідаль­ності за злісне ухилення від робіт засудженим, що від­буває покарання у виді об­меження волі.

Дворазова дисциплінар­на преюдиція пов’язується із вчиненням двох само­стійних порушень встанов­леного порядку відбування покарання у виді обмежен­ня волі, а саме ухилення від робіт засудженого, що відбуває покарання у виді обмеження волі. Кожне із цих порушень не підпадає під дію кримінального за­кону, а тягне за собою від­повідальність лише в дис­циплінарному порядку. Тому систематичні (неод­норазові) порушення вста­новленого порядку відбу­вання покарання (ухилен­ня від робіт під час відбу­вання покарання засуд­женим у виді обмеження волі) не перетворює такі діяння в кримінально-ка - рані. Вирішальне ж зна­чення щодо притягнення до кримінальної відпові­дальності за злісне ухилен­ня від робі, має попереднє застосування заходів дис­циплінарного впливу до засудженого за порушен­ня режиму відбування по­карання у виді обмеження волі. Тільки в тому випад­ку, коли за перші два по­рушення режиму, засуд­жений піддавався заходам дисциплінарного впливу і вони не дали позитивно­го результату, не вплину­ли на його поведінку, вчи­нення третього порушення порядку відбування пока­рання повинно розгляда­тися як злочин. Це вка­зує на те, що поведінка за­судженого після відбуття двох попередніх дисциплі­нарних стягнень не зміни­лася у кращій бік.

Також, можна відміти­ти те, що засуджений при­тягується до кримінальної відповідальності не за вчи­нення трьох порушень ре­жиму відбування покаран­ня, а лише за третє пору­шення, але обов’язковою умовою є те, що за перші два порушення він підда­вався заходам дисциплі­нарного впливу, що не да­ло позитивного результа­ту. Але трапляються такі випадки, що коли засудже­на особа, яка відбуває по­карання у виді обмеження волі, ухиляється від вико­нання робіт (чотири рази), і до такої особи за кожне із чотирьох таких ухилень від робіт застосовуються міри дисциплінарного ха­рактеру. Потім коли осо­ба відбуває дисциплінарне стягнення за четверте таке ухилення, суд без належ­них на те підстав, визнає чотири таких ухилення від робіт - злісними, і при­тягує таку особу до кримі­нальної відповідальності за злісне ухилення від робіт. На нашу думку це є невірно, адже така особа повинна притягуватися до кримінальної відповідаль­ності за третє (чи четвер­те, чи п’яте, і т. д.) таке по­рушення, а за перші два до неї застосовувалися міри дисциплінарного характе­ру. Тобто, обов’язково пот­рібно відмітити, що за тре­тє порушення засуджений, який ухилився від робіт не повинен був притягу­ватися до дисциплінар­ної відповідальності. Інак­ше, якщо за третє ухилен­ня від робіт правами на­чальника виправного цен­тру буде застосоване дис­циплінарне стягнення, то в такому разі особу при­тягнути до кримінальної відповідальності за зліс­не ухилення від робіт (ч. 1 ст. 390 КК України), пот­рібно притягувати лише за четверте ухилення, і обов’язково те, що вона за таке ухилення не притягу­валася до дисциплінарної відповідальності. Отже, злісне ухилення від робіт носитиме характер “зліс­ності” лише тільки тоді, коли такі діяння свідчи­тимуть про складний сис­тематичний характер вчи­нюваних діянь. Свідчен­ням цього є той факт, що відповідно до вироку суду засуджений М., який від­бував покарання у виді об­меження волі 28.11.2002 самовільно залишив ро­боче місце, за що правами начальника установи був поміщений до дисциплі­нарного ізолятора строком на 10 діб. Після чого за­суджений М. 5.02.2003 без поважних причин не вий­шов на роботу, у зв’язку з чим йому було оголоше­но сувору догану. Потім

19.03.2003 засуджений М. без поважних причин не виконав змінне завдання, за що йому було оголоше­но сувору догану. Також

8.04.2003 засуджений М. без поважних на те причин не вийшов на роботу, за що був поміщений до дис­циплінарного ізолятора, строком на 7 діб. Після чо­го засудженого М., що від­бував покарання у виді об­меження волі притягнули до кримінальної відпові­дальності за злісне ухи­лення від відбування по­карання у виді обмеження волі, що передбачено ч. 1 ст. 390 КК України [6].

Однією із складових оз­нак злісного ухилення від робіт, засудженою осо­бою до обмеження волі, є вирішення питання про строк давності притягнен­ня до дисциплінарної від­повідальності за порушен­ня встановленого поряд­ку відбування покарання, точне дотримання якого є передумовою законно­го і обґрунтованого вста­новлення дворазової дис­циплінарної преюдиції. У зв’язку з цим варто пого­дитися з думкою X. Шейніна, який підкреслює, що обставинами, які виклю­чають ознаку повторності, є закінчення строку, у пе­ріод якого до винного мо­жуть бути застосовані за­ходи адміністративного або дисциплінарного впли­ву, а також зняття зазна­чених стягнень [7, с. 42].

Строк давності притяг­нення до дисциплінарної відповідальності вказаний у ч. 5 ст. 69 КВК України, яка передбачає, що стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок не пізніше деся­ти діб з дня виявлення про­ступку, а якщо у зв’язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закін­чення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення про­ступку [3]. Із змісту закону вбачається, що коли після закінчення десятиденного строку (або максимально­го - шестимісячного) стяг­нення не було накладено, то воно визнається юридич­но неіснуючим і не може спричинити будь-яких пра­вових наслідків.

Крім строку давності при­тягнення до дисциплінар­ної відповідальності, при характеристиці злісності як конструктивної ознаки складу злочину, що перед­бачений ч. 1 ст. 390 КК Ук­раїни, необхідно з’ясувати питання про строк звернен­ня стягнення до виконан­ня. Відповідно до ч. 6 ст. 69 КВК України накладене стягнення звертається до виконання, як правило, не­гайно, а у виняткових ви­падках - у строк не пізніше одного місяця з дня його на­кладення [3]. Якщо протя­гом одного місяця з дня на­кладення стягнення воно не було звернено до виконан­ня, то це стягнення не вико­нується. У цьому положен­ні закону йдеться про термі­ни виконання накладених стягнень.

Важливу роль при ха­рактеристиці злісності, та­кож має з’ясування пи­тання про строки пога­шення правових наслідків дисциплінарних заходів впливу. Відповідно до ч. 7 ст. 69 КВК України вка­зано, якщо протягом шес­ти місяців з дня відбуття стягнення, засуджений, не буде підданий новому стягненню, він визнається таким, що не має стягнен­ня [3]. В разі вчинення за­судженим, що відбуває по­карання у виді обмежен­ня волі, нового порушення режиму відбування пока­рання (ухилення від ро­боти), протягом шестимі­сячного строку з моменту накладення дисциплінар­ного стягнення за перше порушення режиму, то від­повідно до ч. 7 ст. 69 КВК України накладене в цей період нове стягнення на засудженого перериває пе­ребіг зазначеного строку і його обчислення розпочи­нається знову з дня відбут­тя останнього стягнення.

Пояснюючи це, мож­на відмітити те, що в разі якщо засуджений, який відбуває покарання у виді обмеження волі, з дня застосування дисциплінарного стягнення за перше ухи­лення від робіт, знову буде притягнутий до дисциплі­нарної відповідальності за вчинення другого ухилен­ня від робі, то строк пере­бігу давності, що йшов за вчинення першого ухилен­ня від робіт, буде перерива­тися і знову розпочнеться з моменту застосування дис­циплінарного стягнення за друге ухилення від робіт. Потім, якщо засуджений вчиняє третє ухилення від робіт протягом 6 місячно­го строку з дня застосуван­ня другого дисциплінарно­го стягнення, то таке третє ухилення від робіт і буде підставою притягнення йо­го до кримінальної відпові­дальності, що свідчитиме про злісний характер ухи­лення від робіт. Виходячи з цього, можна відмітити те, що лише за третє ухилення від робіт, засуджений, що відбуває покарання у виді обмеження волі буде при­тягуватися до криміналь­ної відповідальності.

Проаналізувавши об’єк­тивну сторону ухилення від відбування покаран­ня у виді обмеження волі, що проявляється у фор­мі злісного ухилення від робіт засудженою особою, що відбуває покарання у виді обмеження волі, можна прийти до виснов­ку, що в диспозиції да­ної статті потрібно закрі­пити дворазову дисциплі­нарну преюдицію за вчи­нення такого діяння, що буде обов’язковою підста­вою притягнення засуд­женого до кримінальної відповідальності, а саме: злісне ухилення від робіт, якщо воно скоєно засудже­ною особою до обмеження волі, до якої двічі, протя­гом шести місяців, застосовувалися дисциплінар­ні заходи за такі ж пору­шення. Але з диспозиції статті не буде чітко зро­зуміло протягом якого ча­су діє дисциплінарна преюдиція. Виходячи з цього, потрібно відмітити те, що помилковою є та позиція, яка полягає в тому, що час відраховується з моменту вчинення таких ухилень. Адже в законі буде конк­ретно вказано, що відпові­дальність настає з моменту застосування заходів дис­циплінарного характеру. Також на перший погляд буде не зрозуміло, чи вір­ною буде позиція, що пер­ші два порушення, за які засуджена особа підлягала застосуванню заходів дис­циплінарного характеру, повинні бути скоєні про­тягом 6 місячного строку, а третє ухилення від робіт, що явилося підставою при­тягнення такої особи до кримінально відповідаль­ності, було скоєно до то­го, як пройшло 6 місяців з дня застосування заходів дисциплінарного харак­теру за перше порушен­ня. Як відмічає професор В. М. Трубников, така пози­ція є помилковою, адже во­на значною мірою звужува­тиме період часу, що буде необхідний для застосуван­ня виховних заходів щодо засудженого, а також бу­де суперечити положенням кримінально-виконавчо­го законодавства відносно строку давності погашення дисциплінарно-правових заходів [8, с. 100-101].

Висновки та пропози­ції, викладені у науковій статті, можуть бути вико­ристані у науково-дослід­ній роботі — як матеріал для подальшого дослід­ження інституту ухилен­ня від відбування пока­рання у виді обмеження волі; у правотворчості — для вдосконалення норм кримінального законодав­ства та постанов Пленуму Верховного Суду, пов’я­заних із проблемами ква­ліфікації злочинів проти правосуддя та можуть слу­гувати підґрунтям для по­дальших розроблень нау­кових пропозицій у цьому напрямку.


Список літератури:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25 - 26. - Ст. 131.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України // Відомості Вер­ховної Ради України. - 2004. - № 3 - 4. - Ст. 21.

4. Кримінально-виконавче право України: Підручник для сту­дентів юридичних спеціальностей вищих навчальних за­кладів / За ред. В. М. Трубникова - Харків: Право, 2001. - 384 с.

5. Малков В. П. Повторность проступка и уголовная ответс­твенность / Под ред. А. Т. Баженова. - Казань: Изд-во Ка­зан. ун-та, 1968. - 123 с.

6. Архів місцевого суду Конотопського району Сумської об­ласті, справа № 1-152/2003.

7. Шейнин Х. О повторности совершения преступлений // Соц. законность. - 1963. - № 5. - С. 40 - 42.

8. Науково-практичний коментар до Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”. Х.: “Рубікон”, 1998. - 112 с.


200