joomla
ОСОБЛИВОСТІ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННИМ ПОСЯГАННЯМ У СФЕРІ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
Юридичний вісник Причорномор’я

БЕРИСЛАВСЬКА Анна Володимирівна

Викладач кафедри економіки і фінансів Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено питанням запобігання злочинним посяган­ням у сфері банківського кредитування.

Ключові слова: банківська система, фінансові ресурси, комерцій­ні структури, торговельні угоди, економічна криза, грошові кошти.

Статья посвящена вопросам предупреждения преступных пося­гательств в сфере банковского кредитования.

Ключевые слова: банковская система, финансовые ресурсы, ком­мерческие структуры, торговые соглашения, экономический кризис, денежные средства.

Постановка проблеми та її зв’язок із провідни­ми науковими та практич­ними завданнями. Аналіз криміногенної ситуації в банківській системі Украї­ни свідчить про її подаль­шу криміналізацію. З ме­тою особистого збагачення посадові особи банківсь­ких установ сприяють зло­вживанням з фінансовими ресурсами, що вчиняють­ся представниками комер­ційних структур, спрямо­вують грошові кошти на обслуговування шахрайських торговельних угод, без­посередньо беруть участь “у відмиванні брудних коштів”, сприяють відто­ку цінностей за кордон і, як наслідок, своїми діями поглиблюють економічну кризу в державі.

Разом з тим відзначено подальше зростання інте­ресу злочинного світу до процесів, які відбувають­ся в банківській системі, що пояснюється в першу чергу метою наближення до грошових коштів (які проходять через банківсь­кі установи), встановлення контролю над ними, зло­чинного впливу на ці про­цеси.

Тому одним із голов­них завдань оперативних підрозділів ОВС, які спе­ціалізуються на викрит­ті та розкритті злочинів у банківських установах, є контроль за проведенням кредитних операцій.

Аналіз останніх дослі­джень і публікацій з цієї проблематики. Проблеми банківської сфери, зокрема порушень у сфері банківсь­кого кредитування мають законодавче вирішення у Положенні про кредиту­вання (затверджене Пос­тановою правління Націо­нального банку України від 28 вересня 1995 р. № 246), Кримінальному кодексі Ук­раїни, Законі України “Про заставу”, розписані у Ме­тодичних рекомендаціях стосовно взаємодії НБУ з правоохоронними органа­ми щодо передачі їм ма­теріалів перевірок комер­ційних банківських уста­нов, які можуть свідчити про злочинну діяльність, в Узагальненні практики за­стосування судами Украї­ни законодавства про шах­райство з фінансовими ре­сурсами (Верховний Суд України 1995-1996 роки).

Цілі та завдання статті. Ми ставимо за мету визна­чити засоби контролю опе­ративними підрозділами ОВС за проведенням кре­дитних операцій.

Виклад основного ма­теріалу. Надання кредитів є однією з основних еко­номічних функцій банків, що здійснюється з метою фінансування інвестицій­них і споживчих цілей фі­зичних та юридичних осіб. Від того, наскільки ста­більно банки реалізують свої кредитні функції, за­лежить економічне стано­вище регіонів, які вони об­слуговують, оскільки за­вдяки банківським кре­дитам засновуються нові підприємства та збільшу­ється кількість робочих місць у цих регіонах, за­

Безпечуються їх економіч­на стабільність [1].

Процес формування рин­кових відносин в еконо­міці України об’єктивно зумовлює необхідність під­вищення ролі банківсько­го кредиту.

Кредитні операції бан­ків є найбільш ризикова­ною і доволі криміноген­ною сферою. У зв’язку з цим актуальності набу­ває кримінально-правова охорона банківських інте­ресів від злочинних пося­гань. Діяння, спрямовані на незаконне одержання банківських кредитів, по­рушують нормальне функ­ціонування фінансово-кре­дитної системи, знижують її ефективність як важли­вого джерела фінансуван­ня економічного зростан­ня та виконання цільо­вих програм, позбавляють фінансової допомоги тих суб’єктів підприємницької діяльності, які її насправді потребують і намагаються отримати у встановленому законом порядку. Доволі часто до злочинних пося­гань причетні працівники кредитної установи, що на­дає кредитні кошти.

Для визначення тенден­цій розвитку злочинів у сфері банківського креди­тування необхідно зверну­ти увагу на специфіку вчи­нення злочинів, а саме:

- на предмет злочину (великі суми обернених на власну користь коштів);

- на досвідченість зло­чинців (якщо вони є поса­довими особами банківсь­ких установ), які добре ро­зуміються на економічних та юридичних питаннях банківських операцій, во­лодіють інформацією на грошовому ринку, яка дає можливість отримувати кредитні кошти (під не­значні відсотки) у націо­нальній валюті до початку процесу її різкої девальва­ції (знецінення) та вкла­дати їх у матеріальні цін­ності, валюту тощо. А вже після стабілізації націо­нальної валюти на більш низькому рівні, ніж в пе­ріод видачі кредиту, по­вертати кредит за номіна­лом оформленої кредитної угоди. Прикладом може
слугувати фінансова криза в Україні у серпні-грудні 1998 року, а також кризи попередніх років, коли від­бувалась різка девальва­ція грошової одиниці Ук­раїни.

Для досягнення злочин­ної мети злочинці вико­ристовують різні способи:

- створення “фіктив­них фірм” частіше на під­ставних осіб винятково з метою отримання кредиту і привласнення його;

- при укладанні кре­дитних договорів підроб­ка документів, що створю­ють видимість фінансової спроможності, недостовір­ні бізнес-плани і техніко- економічні обґрунтування майбутніх інвестицій за рахунок кредитних кош­тів;

- фабрикація підробле­них документів на обґрун­тування кредитного запи­ту, договорів про нібито укладені угоди;

- надання підроблених документів про право одер­жання кредиту на пільго­вих умовах (по заниженій відсотковій ставці);

- надання у забезпечен­ня повернення кредиту підроблених або отрима­них неправомірним шля­хом гарантійних листів від імені солідних державних або комерційних структур;

- надання за застави не­повноцінного або вже за­кладеного, а іноді й не при - належного одержувачу кредиту майно;

- підкуп банківських працівників з метою схи­лити їх до видачі кредитів із порушенням економіч­них нормативів, вимог за­безпечення повернення кредиту [2].

Не виключено варіант, коли працівники кредит­ної установи самі висту­пають ініціатором у вида­чі кредитних коштів для фіктивних фірм і підстав­них осіб.

З урахуванням цих тен­денцій необхідно визнати важливість профілактич­ної роботи щодо умов забез­печення мінімізації кредит­них ризиків та економічної безпеки фінансово-кредит­ної системи. Адже у пере­кладі з латині кредитуван­ня означає “довірливі пар­тнерські взаємовідносини” між банком та його клієн­том, а довіра в свою чергу обов’язково передбачає пе­ревірку не лише об’єктів, а й суб’єктів кредитних угод. Банк аналізує, вив­чає діяльність потенційно­го позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповер­нення кредиту.

Ризик неповернення - кредитний ризик, який є характерним для даного виду операцій, - зумовле­но рядом причин:

- недоступністю досто­вірної інформації про кре­дитну історію клієнта;

- незадовільним фінан­совим станом більшості показників, якими пере­важно є державні підпри­ємства й організації;

- надмірною політизованістю економіки в Ук­раїні (захист інтересів де­яких галузей і підпри­ємств зацікавленими в них політичними силами);

- недосконалістю пра­вової бази щодо захисту інтересів кредиторів [3].

Звісно, на три останні причини банківські уста­нови та правоохоронні ор­гани вплинути не можуть, тому всі зусилля зосеред­жуються на профілактич­них заходах та тісній взає­модії оперативних підроз­ділів зі службою банківсь­кої безпеки.

З метою організації взає­модії необхідно звернути увагу на такі важливі мо­менти:

1. Необхідно чітко визна­чити основні способи вчи­нення злочинів при здійс­ненні кредитних операцій, що найчастіше зустріча­ються на практиці:

- надання фальшивих документів недобросовіс­ним позичальником;

- підробка гарантійних зобов’язань чи надання підробленого балансу;

- обман банку-гаранта при страхуванні кредитів чи наданні застави;

- створення фіктивної фірми (на короткий промі­жок часу), яка зникає піс­ля отримання кредиту;

- більш складна схе­ма - створення фіктивних фірм, які шляхом пере­гонки коштів з рахунку на рахунок імітують успіш­ну діяльність з метою от­римання кредиту та зник­нення в подальшому са­мих фірм;

- “підкормка” банку - безперечне та точне вико­нання й дотримання умов низки послідовних пред­метних договорів з посту­повим збільшенням суми кредиту, а в подальшому зникнення самого розпо­рядника зі значною сумою наданого кредиту.

2. Необхідно визначи­ти ключові посади, тобто посадових осіб кредитної установи, які навмисно (з будь-яких мотивів) або че­рез злочинну недбалість можуть сприяти злочин­цям в отриманні кредиту.

Орієнтовний перелік та­ких посад : керуючий бан­ком; заступник керуючого банком; начальник кредит­ного управління; заступ­ник начальника кредит­ного управління; кредитні інспектори.

3. Після проведення за­значених дій служба без­пеки банку скеровується на цілеспрямовану діяль­ність з попередження злов­живань чи помилок з боку осіб, визначених у переліку та інших працівників бан­ківської установи. А у ви­падку неможливості здій­снення таких дій визна­чається порядок звернення за допомогою до правоохо­ронних органів. Служба безпеки банку скеровуєть­ся на виявлення обставин, що свідчать про злочинну діяльність при кредитних операціях, та повідомлен­ня у правоохоронні орга­ни у встановленому зако­ном порядку. До таких об­ставин відносяться:

- велика кількість по­зичальників (одержувачів кредиту);

- великі суми кредитів, що вказуються в кредит­ній заявці без відповідного забезпечення;

- фіктивні адреси одер­жувачів кредиту;

- однакові адреси для різних одержувачів креди­ту;

- фіктивні фінансові зві­ти одержувачів позичок;

- наявність позичок і банківських рахунків за межами сфер діяльності позичальника;

- видача позичок за до­рученням;

- участь банку в позичці, виданої іншим банком;

- невідповідність витрат одержувача кредиту його прибуткам;

- суттєве порушення про­цедури виділення кредиту;

- підроблені документи, надані в обґрунтування кредитного запиту, про га­рантії його повернення, про витрату отриманих кре­дитів;

- неповернення отрима­них кредитних коштів піс­ля відповідного судового рі­шення [4];

- комерційне викорис­тання отриманих на пільго­вих умовах кредитних кош­тів;

- витрата бюджетних кредитів на інші платежі (наприклад, на закордонні відрядження) [5].

З метою забезпечення по­вернення кредитних кош­тів та недопущення вчи­нення злочинних посягань з боку позичальників і пра­цівників банку здійснюєть­ся обмін певною інформа­цією між зацікавленими в цьому сторонами. Це на­самперед відомості про:

- особу клієнта;

- активи клієнта (роз­міри установчого капіта­лу, співвідношення між власними коштами та ти­ми, що перебувають в уп­равлінні, вкладання кош­тів у нерухомість тощо);

- склад засновників, на­явність інших фірм, які очо­люються засновниками да­ного підприємства (кіль­кість фірм, зареєстрованих за цією адресою, а також ад­реси цих фірм, їх рахунки в банках тощо);

- форма, в якій створе­на юридична особа (най­менш надійними є това­риства з обмеженою від­повідальністю);

- час перебування на рин­ку та на обслуговуванні в певному банку;

- проект бізнес-плану (призначення кредитних коштів);

- забезпечення кредиту (гарантія, застава тощо) [6];

- результати обов’язко­вого виїзду на об’єкти клієн­та, огляд застави тощо;

- використання відкри­тих і нетрадиційних дже­рел фінансування;

- осіб - працівників фі­нансово-кредитної устано­ви, які брали участь в офор­мленні документів на вида­чу кредиту, та тих праців­ників, які були зацікавлені в видачі цього кредиту;

- іншу інформацію, що може вказувати на про­типравну діяльність при здійсненні банківського кредитування.

При цьому слід зверта­ти увагу не лише на ці відо­мості, але й на інші обста­вини щодо проведення бан­ківських операцій клієн­том в минулому. Особливу увагу необхідно приділя­ти перевірці бізнес-плану, оцінці ринку з точки зору його криміналізації.

Для цього необхідно:

А) визначити, чи підтри­мує банк та його співробіт­ники безпосередній контакт з одержувачем кредиту;

Б) визначити шляхи та способи надходження в банк запиту на отримання креди­ту;

В) вивчити всю докумен­тацію, що пов’язана з отри­манням грошей, приділяю­чи увагу можливим змінам чи її перекручуванням;

Г) отримати всі відо­мості про одержувача кре­диту чи про всі комерцій­ні структури, з якими він співпрацював, їх керівни­ків та співробітників;

Д) розглянути всі ма­теріали, складені спів­робітником банку, який оформляв видачу креди­ту, при цьому: перевіри­ти відомості, що характе­ризують співробітника, включаючи відомості про можливі контакти з одер­жувачем кредиту; ознайо­митись з надходженнями на його власний рахунок, реєстрові номери транс­портних засобів, які нале­жать йому чи членам йо­го сім’ї; встановити основ­ні джерела доходів; порів­няти відповіді вказаного співробітника про доку­менти, які пов’язані з ви­дачею кредиту, з відомос­тями, отриманими при не­ гласному аналізі його те­лефонних переговорів, за­писів у нотатнику [7].

Для більш чіткого вико­нання своїх функцій служба безпеки банку співпрацює з контролюючими підроз­ділами НБУ. Згідно із Зако­ном України “Про банки та банківську діяльність” НБУ виконує контрольно-нагля­дові функції щодо діяль­ності комерційних банків. З цією метою створено службу банківського контролю, яка через відповідні структур­ні підрозділи в регіональ­них управліннях НБУ здій­снює нагляд за дотриман­ням суб’єктами банківської діяльності чинного законо­давства, економічних нор­мативів та нормативних ак­тів НБУ.

image043Завданням служби бан­ківського нагляду є забез­печення фінансової стабіль­ності та безпеки банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів, регулювання банківської діяльності з метою приве­дення її у відповідність до встановлених норм і зако­нодавчих вимог. Взаємодія під час проведення пере­вірок служби банківсько­го нагляду та правоохо­ронних органів (МВС, СБУ, Генеральної прокуратури) дозволяє виявляти шах­райства з фінансовими ре­сурсами та попереджувати “відмивання” грошей через банківську систему на на­ціональному та міжнарод­ному рівнях. У свою чергу така взаємодія уможлив­лює виявлення злочинів на стадії підготовки та при­тягнення винних до кримі­нальної відповідальності і при цьому забезпечення за­хисту інтересів вкладників та кредиторів.

Таким чином, праців­ники служби безпеки бан­ку та оперативні працівни­ки у профілактиці злочин­них посягань при прове­денні кредитних операцій повинні скеровувати зу­силля на такі ключові мо­менти, як виявлення осіб, що сприяли вчиненню зло­чину; визначення основ­них способів і можливих схем розкрадання кредит­них коштів; налагодження тісної взаємодії між оперативними працівниками та працівниками служби без­пеки банку, а також взає­модія з іншими державни­ми органами, що здійсню­ють контроль за кредитни­ми операціями.

Висновки. Отже, систе­матизація позитивних напрацювань оперативних підрозділів у даному на­прямку та їх теоретичне обґрунтування уможли­вить ефективніше вико­ристання засобів і методів профілактичної діяльнос­ті з метою детального відстеження всіх операцій при здійсненні кредиту­вання, виявляння при­чин та умов, що сприяють цьому, атакожвідповідних заходів реагування, що спрямовані на запобіган­ня та припинення злочин­них дій.



Література:

1. Положення про кредитування, затверджене Постановою правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246;

2. Осадчий В. И. Мошенничество с финансовыми ресурсами // Все о бухгалтерском учете. - 1996. - 27 ноября - № 46/128;

3. Узагальнення практики застосування судами України за­конодавства про шахрайство з фінансовими ресурсами: Верховний Суд України 1995-1996 роки;

4. Рішення Верховного Суду України // Щорічник. - 1998. - 99 с.;

5. Кримінальний кодекс України (коментований). - К.: “Юрінком”, 1997;

6. Закон України “Про заставу” // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 47;

7. Методичні рекомендації стосовно взаємодії НБУ з правоохо­ронними органами щодо передачі їм матеріалів перевірок ко­мерційних банківських установ, які можуть свідчити про злочинну діяльність // МВС України, Національний банк України, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України № 3784/Шт, №43-210/299, № 25/2-99, 2/2-13925.