joomla
МОВНА КУЛЬТУРА ТА ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ МАЙБУТНІХ ПРАВНИКІВ
Юридичний вісник Причорномор’я

ГАПОНЕНКО Алла Дмитрівна

Старший викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено проблемам виховання у курсантів вищих нав­чальних закладах системи МВС України мовної культури.

Ключові слова: комунікативні якості правоохоронця, професій­на деформація, імідж міліціонера, лінгвістична компетентність пра­воохоронця, лексичний запас.

Статья посвящена проблемам воспитания у курсантов высших учебных заведений системы МВД Украины речевой культуры.

Ключевые слова: коммуникативные качества юриста, професси­ональная деформация, имидж милиционера, лингвистическая ком­петентность юриста, лексический запас.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідними на­уковими та практичними завданнями. Комунікатив­ні якості, мовна культура потрібні будь-якому про­фесіоналові, але особливо гостро це питання стосуєть­ся працівників правоохоронних органів. Професійно важливими якостями тут є контактність, відкритість, культура поведінки та спіл­кування, наявність адек­ватного іміджу.

Ступінь залучення мо­лодого спеціаліста до ду­ховних цінностей є основ­ним мірилом його освіче­ності та інтелігентності.

Відомо, що людина не народжується культур­ною, а стає нею у процесі здобуття освіти. Саме осві­тянський процес включає в себе засвоєння мораль­них цінностей народу, до­сягнення науки, культу­ри, мистецтва. Все це мо­лода людина переймає від своїх наставників, учите­лів, які не просто навча­ють, а й виховують її.

Вдосконалюючись куль­турно і духовно, індивід зрештою відчуває потребу й культурного спілкуван­ня, що можливо лише за умов досконалого володін­ня мовою й мовною куль­турою. “Мова, труд, куль­тура - це все форми сим­волічного буття людини. Християнські богослови вважали, що здатність мо­ви дарована людині Богом. Відповідно до установки на мислення як сутності люд­ського буття мова підлягає логічному аналізу, який прояснює її зміст. Мова виступає засобом мислен­ня” [1, с. 10].

Аналіз останніх дослі­джень і публікацій з цієї проблематики. Проблемам мовної культури присвя­чено чимало досліджень. Учені надають пропозиції щодо правильного словов­живання (П. Білоусенко, Ю. Арешенков, Г. Віняр), вивчають становлення мов­ної особистості (Л. Пала­мар, В. Регульський), а та­кож конкретно вивчають формування мовленнєвої компетентності сучасного правоохоронця в межах його загального іміджу (Л. Шевченко). Останній категорії присвячено ос­таннім часом чимало до­сліджень, проте недостат­ньо уваги приділяється са­ме мовленнєвому аспекту.

Цілі та завдання стат­ті. Ми у цій статті зроби­мо спробу проаналізува­ти саме мовний аспект за­гального образу (іміджу) сучасного правоохоронця та визначити засоби його більш ефективного форму­вання.

Виклад основного ма­теріалу. Мова має індиві­дуально-суспільну форму, завдяки якій суб’єкти в процесі комунікації ро­зуміють одне одного.

За роки незалежності в Україні відбувалися пе­ребудови і зміни не ли­ше в соціально-економіч­ній сфері, а й у духовному світі народу. У програмі “Міліція і народ - партне­ри” були чітко визначені завдання щодо розбудо­ви та координації право­охоронних органів з ура­хуванням нових підходів до взаємовідносин з насе­ленням, що вимагає висо­кої психологічної культу­ри спілкування, форму­вання свідомої національ­но-мовної особистості. За рівнем мовного розвит­ку можна судити і про за­гальний рівень розвитку держави. “Саме мовлен­ня є тим необхідним ком­понентом, що забезпечує не лише успішне функціо­нування мови в суспільно­му житті, а й виражає стан національної духовності, культури українського на­роду” [2, с. 60].

Вбираючи в себе знан­ня, відображені в мовлен­ні, людина вибудовує влас­ний внутрішній світ, фор­мує себе як особистість. Щодня ми реалізуємо себе, виявляючи своє ставлення до навколишнього світу, і найповніше, найглибше цей процес відбувається у мовленні під час повсяк­денного спілкування. Ко­ли людина добре володіє мовою, вона має могутній засіб для впливу на інших людей і досягнення постав­леної мети. І тут особливо важливо, щоб цей засіб ви­користовувався для при­множення добра, а не зла, щоб особисті цілі не су­перечили суспільним, за­гальнолюдським. Як відо­мо, словом можна і вбити, і повернути до життя. Лю­дину, що вміє добре гово­рити, шанують, нею захоп­люються, прагнуть бути в її товаристві. Французь­кий письменник Антуан де Сент-Екзюпері писав, що єдина справжня роз­кіш - це розкіш людського спілкування [1, с. 38-44].

Сьогодні імідж право­охоронця, правника набув багатьох негативних рис, які стосуються низького професіоналізму, слабкої фізичної підготовки, недо­статнього рівня загальної освіченості й надзвичайно незадовільна мовна куль­тура. Сьогодні примітив­ний, недоладний міліціо­нер - улюблений персо­наж багатьох коміксових тележурналів і гуморис­тичних телесеріалів. Його
мова - суцільний суржик, судження - примітивні та недолугі.

Як відомо, за радянсь­ких часів у громадян бу­ло сформовано шанобли­ве ставлення до працівни­ків міліції. За допомогою багатьох кінематографіч­них образів міліціонерів на психологічному рівні було вмотивована значу­щість професії правоохо­ронця, йому протистав - лявся вкрай негативний образ порушника закону й порядку. Що ж маємо сьогодні? Серіалові “Мен­ти”, який не лише ок­реслює важкі професійні будні міліціонерів, а й ак­центує увагу на пияцтві як невід’ємній рисі образу су­часного міліціонера, про­тиставлений серіал “Бри­гада”, де бандити поста­ють майже як національні герої. “Перчені” слівця ге­роїв цих телесеріалів уже не дивують нікого і стають начебто мовленнєвою нор­мою. Мимоволі виникає думка, що образи право­охоронців і бандитів май­же тотожні, єдина відмін­ність у тому, що вони по різні боки закону.

Зовсім протилеж не ставлення до правоохорон­ців сформоване в інших країнах, зокрема в США. Завдяки новому підходу до вирішення цієї пробле­ми за участю кінематогра­фії вдалося створити об­раз поліцейського як силь­ної та непересічної осо­бистості. Його професій­на діяльність викликає за­хоплення і повагу, хоча поза сумнівом залишаєть­ся той факт, що робота у нього важка і невдячна. Однак автори поліційних телесеріалів наділяють своїх героїв ще й неабия­кою здатністю до психо­логічного аналізу, намага­ються висвітлити їх бага­тий внутрішній світ. У ре­зультаті своєрідного куль­ту “копа” громадськість США найбільше довіряє поліції як основному пред­ставникові суспільних інс­титутів.

Звісно, у процесі здійс­нення будь-якої діяльності відбувається професійна деформація. Це явище іс­нує не лише у професії міліціонера, правника, а й у інших. Воно виникає тоді, коли особа пристрас­но захоплюється своєю діяльністю, що дає не ли­ше позитивний наслідок у плані власне професіо­налізму, а й стає основ­ним чинником, який при­зводить до деформації осо­бистості працівника ОВС. На нашу думку, якщо на­віть таке явище існує, то з ним слід активно боро­тися у межах самої систе­ми, але не оприлюднювати так широко, оскільки за­гальний образ міліціонера у свідомості народу є біль­ше негативним, ніж пози­тивним.

Численні виступи ке­рівників МВС по телеба­ченню, інтерв’ю з міліціо­нерами молодшого офі­церського складу, пові­домлення з місця скоєння злочинів чи інших кримі­нальних подій свідчать, що рівень володіння дер­жавною мовою у держав­них службовців правоохо­ронної сфери є ще низь­ким. У спадок від радянсь­кого режиму, коли штучно гальмували розвиток і по­ширення української мо­ви, активно пропагуючи програму злиття російсь­кої та української мов, залишалася сила-силенна калькованих висловів, зросійщених професійних термінів й простомовних покручів на зразок: прово­дити досмотр (проводити огляд); заграничний пас­порт (закордонний пас­порт); заказне вбивство (убивство на замовлен­ня); занімається контра­бандою (займається кон­трабандою); здійснюють тиск (чинять тиск); ку­дись пропав (кудись зник); курсантами засипано рів (курсанти засипали рів); став у караул (став на вар­ту); автобусний білет (ав­тобусний квиток); любий з нас (кожний з нас) тощо.

Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує цілу низку функцій, жит­тєво важливих для цього суспільства, окремих груп і кожної людини. Куль­тура спілкування - най­важливіша функція мови.

Суть її полягає в тому, що мова використовується для інформаційного зв’яз­ку між членами суспільс­тва [3, с. 209-212].

Для спеціаліста ново­го покоління надзвичай­но важливою ознакою про­фесіоналізму є вільне во­лодіння мовою. Потрібно, щоб він умів не лише вис­ловлюватись на професій­ному рівні, оперуючи при цьому юридичною термі­нологією, а й досконало во­лодів загальновживаною лексикою. Тому вихован­ня особистості лише на ос­нові професійної підготов­ки, не приділяючи уваги комплексному розвитку її, є вузьким і обмеженим ро­зумінням формування су­часного спеціаліста.

Працівники правоохо­ронних органів є безпосе­редніми представниками державної влади, з якими громадяни мають пряме спілкування. Саме правники, юристи першими да­ють оцінку різноманітним антидержавним кримі­нальним діям відповідно до вимог закону та реагу­ють на них. Тому будь-яке порушення загальноприй­нятих морально-етичних норм працівниками пра­воохоронних органів за­знає суворого осуду і на­лежної реакції громадсь­кості. Це свідчить про те, що образ правника, право­охоронця, юриста має бу­ти сформований з ураху­ванням таких якостей, як освіченість, майстерність, професійний досвід, мо­ральна зрілість, зразко­ва поведінка, мовна куль­тура. У жодному випадку працівник правоохорон­них органів не повинен бу­ти зверхнім, різким, зух­валим; жодним рухом, поглядом, а тим паче, сло­вом не принижувати люд­ську гідність громадян.

image042Висновки. Мовна куль­тура підростаючого поко­ління мають стати загаль­нодержавною метою, досяг­ненню якої будуть підпо­рядковані не лише освітні заклади, всі державні уста­нови, а й ЗМІ. У молоді слід виховувати насамперед де­ржавницьке ставлення до мовної проблеми, з ураху­ванням ролі загальнолюд­ських цінностей і надбань світової культури. Тільки тоді ми матимемо духов­но багату, національно сві­дому особистість. “Особли­во це стосується майбутніх працівників органів внут­рішніх справ, які мають стати провідниками і пра­вової, і мовної культури, втілюючи в життя прого­лошену Конституцією Ук­раїни (стаття 10) держав­ність української мови, сприяючи функціонуван­ню української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України” [4, с. 59].



Література:

1. Учіться висловлюватися / П. І.Білоусенко, Ю. О.Арешенков, Г. М.Віняр та ін. - К.: Рад. шк., 1990. - С. 108;

2. Паламар Л. Методологічні основи формування мовної осо­бистості // Третій Міжнародний конгрес україністів: Мо­вознавство / Паламар Л. - Х., 1996. - С. 57-60;

3. Шевченко Л. Формування іміджу правоохоронця у громад­ській думці / Шевченко Л. // Комунікативна компетент­ність правників і їх зв’язки з громадськістю: Зб. наук. пр. - Л., 2003. - С.43-45;

4. Регульський В. Мовна культура й виховання особистості / Регульський В. // Мова і культура нації: Зб. наук. пр. - Л., 2001. - С.58-61.