joomla
Покарання у виді обмеження ВОЛІ потребує вдосконалення
Юридичний вісник Причорномор’я

БОГАТИРьОВ Іван Григорович

Поліцейська фінансово-правова академія, ректор доктор юридичних наук, професор

МАКОВІЙ Віктор Володимирович

Ад’юнкт кафедри кримінально-правових дисциплін ХНУВС

У статті аналізується покарання у виді обмеження волі як реаль­на альтернатива позбавленню волі на певний строк.

Ключові слова. Покарання, обмеження волі, позбавленню волі, засудженій.

В статье анализируется наказание у виде ограничения свободы на определений строк как реальна альтернатива лишению свободы на определенный строк.

Ключевые слова. Наказание, ограничение свободы, лишение сво­боды, осужденный.

The article analyzes punishment in the form of custodial restraint for the definite term as a real alternative to imprisonment for a definite term.

Key words: punishment, custodial restraint, imprisonment, accused.

Постановка проблеми.

Розбудова демократичної, соціальної, правової дер­жави та прагнення Ук­раїни увійти повноправ­ним членом у міжнародне співтовариство обумовлю­ють перегляд окремих на­прямів державної політи­ки, у тому числі політики у сфері виконання кримі­нальних покарань. Пріо­ритетами цієї діяльності є докорінна зміна існуючих кримінально-виконавчих правовідносин та їх урегу­лювання відповідно до ви­мог Конституції України і міжнародно-правових ак­тів. За таких умов, серед багатьох теоретичних і прак­тичних завдань, які потре­бують розв’язання, своєю актуальністю і новизною виділяється розробка пра­вових і організаційних за­сад виконання і відбуван­ня покарання у виді обме­ження волі.

Покарання у виді обме­ження волі розглядається нами як ефективний пре­вентивний захід. Вико­нують цей вид покарання згідно зі ст. ст. 16 і 56 КВК України, виправні центри, їх роль як суб’єкта вико­нання покарання постійно зростає. За офіційними да­ними Державної пенітен­ціарної служби України, за останні п’ять років про­стежується тенденція не стабільності призначення покарання у виді обмежен­ня волі. Зокрема, якщо у 2006 році у виправних центрах відбуло даний вид покарання - 4 816, у 2007­4 911, у 2008 - 5 000, то у 2009 році наступив пев­ний спад всього відбуло - 608, поряд з тим, на 1.02 2010р їх перебуває 4 253 а на 1.01. 2011 4716 від­булося збільшення на 352 особи[2,].

За правовою природою покарання у виді обмежен­ня волі для Кримінального кодексу є новим видом по­карання, як за змістом так і з позиції прогресивності та гуманності.

Джерельна база. Ва­гомі здобутки в розробку проблем виконання пока­рання у виді обмеження волі внесли: Л. В. Багрій - Шахматов, Ю. В. Баулін,

О. В. Беца, І. Г. Богатирьов, Є. М. Бодюл, В. О. Глушков, Т. А. Денисова, М. Г. Дєт - ков, О. М. Джужа, А. Ф. Зе - лінський, М. Й. Коржансь - кий, В. О. Корчинський, М. Костенко, В. А. Льо- вочкін, М. П. Мелентьєв, П. П. Михайленко, О. Є. На - ташев, І. С. Ной, В. П. Пєт- ков, О. Б. Пташинський, Г. О. Радов, О. Л. Ременсон, С. Сергеєв, В. М. Синьов, А. Х. Степанюк, В. М. Труб­ников, І. В. Шмаров і бага­то інших вчених.

Однак слід визнати, що цілий ряд проблем по­карання у виді обмежен­ня волі все-таки залиша­image019Ються не вирішеними як в науковій літературі, так і у нормативно-правово­му просторі вітчизняно­го законодавства. Однією із проблем виконання по­карання у виді обмеження волі є не дотримання місце­вими органами виконавчої влади та органами місце­вого самоврядування ч. 2 ст. 56 КВК України, де пе­редбачено обов’язок цих державних органів спри­яти адміністрації виправ­них центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Основний зміст стат­ті. Проведений нами аналіз даної проблеми показав, що шляхи її вирішення знаходяться у площині співпраці виправного цен­тру з цими органами. На - жаль, нами не було вста­новлено випадку де про­блеми виправного центру були б предметом розгля­ду на засіданнях місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого са­моврядування.

Не було встановлено на­ми і подання хоча би одно­го припису прокуратури щодо не належного вико­нання місцевими органа­ми ч. 2 ст. 56 КВК України. Виникає питання - хто за­важає виправному центру тісно співпрацювати з міс­цевими органами виконав­чої влади? Нажаль, ми не отримали позитивної від­повіді. На наш погляд, все дуже просто - « хто стукає в двері тому відчиняють» [4 с.235].

Наступна проблема, яка потребує розв’язання - це особливий порядок направ­лення засуджених до об­меження волі у виправ­ні центри. Так, відповідно до статті 57 КВК України особи, засуджені до обме­ження волі, прямують за рахунок держави до міс­ця відбування покарання самостійно. Кримінально - виконавча інспекція згід­но з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбуван­ня покарання. Не пізніше трьох діб з дня одержан­ня припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покаран­
ня і прибути туди відповід­но до вказаного в приписі строку (ч. 1 ст. 57 КВК Ук­раїни).

Крім цього, з урахуван­ням особи й інших обставин справи суд може направити засудженого до обмежен­ня волі до місця відбування покарання у порядку, вста­новленому для осіб, засуд­жених до позбавлення волі. У цьому випадку засудже­ний звільняється з-під вар­ти при прибутті до місця відбування покарання (ч. 2 ст. 57 КВК України). Засуд­жені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 КК України, направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покаран­ня у порядку, передбачено­му (ч.1 ст.57 КВК України).

З цього приводу прове­дений нами контакт опиту­вання засуджених, які від­бувають покарання у виді обмеження волі на предмет прибуття їх у виправний центр за рахунок держави чи за власні кошти, пока­зав, що засуджені дістають­ся до ВЦ, як правило, само­стійно. Таким чином, пору­шується ч 1. статті 57 КВК України в якій передбаче­но, що особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до міс­ця відбування покарання самостійно.

Важливе значення для практики виконання по­карання у виді обмеження волі є проблема ухилення засудженого від одержан­ня припису про виїзд або не виїзд у встановлений строк до місця відбування пока­рання. Відповідно до ч.4 статті 57 КВК України та­кий засуджений за подан­ням кримінально-виконав­чої інспекції затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку сліду­вання до місця відбування покарання [ 3,].

У разі невиїзду засуд­женого без поважних при­чин суд за поданням кримі­нально-виконавчої інспек­ції направляє його до місця відбування покарання в по­рядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі. У випадку неприбуття засудженого у строк до міс­ця відбування покарання орган внутрішніх справ за поданням кримінально-ви­конавчої інспекції оголо­шує його у розшук.

image020Після затримання роз­шукувана особа направ­ляється до місця відбуван­ня покарання як і засудже­ний до позбавлення волі. На нашу думку, порядок направлення до виправних центрів засуджених, яким не відбута частина позбав­лення волі замінена на об­меження волі, не відпові­дає правовій природі дано­го виду покарання[ 8,]. Ло­гіка підказує, що до осіб, які потребують конвою­вання при слідуванні з міс­ць позбавлення волі до вип­равного центру, взагалі за­стосовувати таку заміну нераціонально і навіть не­безпечно, адже у виправно­му центрі вони будуть зна­ходитися без охорони. Чи доцільно буде після цього тримати таких осіб у вип­равних центрах? Скільки правопорушень, а можливо і злочинів вчинять ці осо­би в умовах відсутності су­ворого режиму і належних умов ізоляції.

Така заміна повинна роз­цінюватися засудженими як привілей і застосовува­тися до осіб, які дійсно за­слуговують довіри та дове­ли своє виправлення. Ана­логічний підхід повинен застосовуватися і до за­суджених, які без поваж­них причин ухилилися від прибуття у виправний центр. У чинному КВК Ук­раїни встановлено, що за­суджений, який ухиляєть­ся від одержання припи­су про виїзд або не виїхав у встановлений строк до міс­ця відбування покарання, за поданням криміналь­но-виконавчої інспекції за­тримується органом внут­рішніх справ для встанов­лення причин порушення порядку слідування до міс­ця відбування покарання.

Таким чином, діюча про­цедура направлення засуд­жених до місця відбуван­ня покарання у виді обме­ження волі є доволі склад­ною, забирає багато часу у працівників Державної пе­нітенціарної служби Ук­раїни і органів внутрішніх справ, а тому нами пропо­нується внести у статтю 57 КВК України наступні змі­ни. У ч.1 - особи, засуд­жені до обмеження волі, прямують самостійно до місця відбування покаран­ня за власний рахунок, що стосується ч.2, то дані осо­би направляються у вип­равний центр за рахунок держави, ч.5 - після роз­шуку і затримання засуд­жених до обмеження волі у разі неявки їх у випрані центри без поважних при­чин персонал криміналь­но-виконавчої інспекції на­правляє в суд мотивоване подання про заміну обме­ження волі на позбавлення волі, або заміну даній особі на інший вид покарання.

Ми підтримуємо пози­цію Є. М. Бодюла, що дані заходи будуть направлені на формування у засудже­них дисципліни і належ­ної правосвідомості. Во­ни будуть сприяти вироб­ленню у них ставлення до обмеження волі як до пев­ної привілеї і створення відчуття тієї довіри, яку їм виявили держава і сус­пільство. Крім цього, вони будуть виступати при ви­конанні кримінальних по­карань як елементи вихов­ного і попереджувального характеру [ 1 с.242].

Проведений нами аналіз ст. 59 КВК України пока­зав, що засуджені до обме­ження волі мають право: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цін­ні речі, а також користува­тися ними без обмежень; відправляти листи, отри­мувати посилки (переда­чі) і бандеролі, одержува­ти короткострокові поба­чення без обмежень, а три­валі побачення - до трьох діб один раз на місяць, їм можуть бути дозволені ко­роткочасні виїзди за межі установи.

Причому, крім обставин, передбачених законом для осіб, засуджених до поз­бавлення волі, встановлю­ються інші поважні при­чини для надання таких виїздів: необхідність звер­нутися в медичний заклад з приводу захворювання чи лікування за наявнос­ті відповідного медично­го висновку, складання іс­питів у навчальному за­кладі; виклик судових і слідчих органів; попереднє вирішення питань трудово­го і побутового влаштуван­ня після звільнення; ви­никнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності за­судженого. Крім того, ми підтримуємо пропозицію ДПС України про надання засудженим, які відбува­ють покарання у виді обме­ження волі користуватися телефонним зв’язком без обмежень із таксофонів та інших стаціонарних теле­фонів в межах виправного центру [ 4, с.246].

Окремого удосконален­ня виконання покарання у виді обмеження волі пот­ребує процедура розміщен­ня та утримання засудже­них у виправних центрах. Враховуючи те, що дер­жава, на жаль, не виді­ляє кошти на створення виправних центрів, кіль­кість засуджених, що року зростає, так, наприклад, з 2001 року їх кількість зросла у 12 разів. Невре-гульованість у законодавс­тві роздільного тримання засуджених до обмеження волі, як показує наше до­слідження, створює багато питань щодо забезпечення безпеки засуджених, пер­соналу виправного цент­ру та інших осіб, виявлен­ня та запобігання вчинен­ню засудженими нових злочинів тощо. Однією із основних причин такого явища є середовище засуд­жених яким суд призна­чив покарання у виді об­меження волі.

Сьогодні у виправних центрах відбувають пока­рання: особи засуджені вперше, які були переве­дені з місць позбавлення волі в порядку заміни пока­рання, а також особи, рані­ше судимі або які вчинили злочини у співучасті.

image021З метою врегулювання відбування покарання цих категорій засуджених, ми підтримуємо пропозицію Є. М Бодюл про закріплен­ня в законі норми про роз­дільне тримання на тери­торії виправних центрів різної категорії засудже­них^,].. На наш погляд, виправні центри взагалі можуть бути спеціалізо­ваними, тобто для осіб, за­суджених вперше, і осіб, раніше судимих, а також осіб, які звільнені з місць позбавлення волі в поряд­ку заміни покарання. Зап­ропонована диференціація дозволить краще організу­вати процес виправлення і ресоціалізацію, а також запобігти можливості ви­никнення не передбаченої криміногенної обстановки у виправних центрах.

Особливого значення на­буває для персоналу вип­равного центру виконання засудженими законних ви­мог адміністрації виправ­ного центру. В першу чер­гу, це стосуються порядку відбування призначеного покарання, сумлінної пра­ці у місці визначеному ад­міністрацією виправного центру, постійно знаход­ження в межах виправно­го центру під наглядом.

Засуджені до покаран­ня у виді обмеження волі мають право залишати йо­го межі, лише за спеціаль­ним дозволом адміністра­ції цього центру, прожива­ти за особистим посвідчен­ням, яке видається взамін паспорту і як правило, у спеціально призначених гуртожитках.

Згідно чинного законо­давства, перебування за­судженого у вільний від роботи час поза гуртожит­ком, допускається з дозво­лу адміністрації виправ­ного центру, з цього приво­ду начальник ВЦ виносить вмотивовану постанову. На наш погляд, така проце­дура повинна бути зміне­на, ми пропонуємо з цього питання виносити не вмо­тивовану постанову, а ви­давати наказ начальника виправного центру.

Важливою проблемою для засуджених які від­бувають покарання у виді обмеження волі є їх ліку­вання. Чинне законодавс­тво передбачило, що засуд­жені, які направлені на лі­кування до лікувальних закладів охорони здоров’я, забезпечуються цими ліку­вальними закладами всіма видами забезпечення на за­гальних підставах. У необ­хідних випадках адмініст­рація виправного центру або підприємства, устано­ви чи організації, де праце­влаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуван­ням.

На жаль, проведений нами контакт-опитування засуджених показав, що проблемою їх лікування не хто не займається, охоро­на здоров’я системою медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних заходів не забезпечується, вся проце­дура лікування побудова­на на платних форм медич­ної допомоги. Лікуваль­но-профілактична і про­тиепідемічна робота у вип­равних центрах організо­вується і проводиться на загальних підставах від­повідно до законодавства про охорону здоров’я орга­нами і закладами охоро­ни здоров’я і визначається згідно з порядком обслуго­вування населення органа­ми охорони здоров’я.

Ситуація ще і усклад­нюється тим, що значна кількість засуджених має хронічні захворювання, і тому перебуває на різних диспансерних обліках і пот­ребує постійного медичного контролю. Крім того, біль­шість засуджених грубо по­рушують режим лікуваль­них закладів, за що їх до­строково виписують не про­вівши весь курс лікування. Най проблематично для виправних центрів є те, що багато засуджених є носія­ми інфекційних захворю­вань, в більшості випадків лікувальні заклади відмо­вляються їх приймати, по­яснюючи це тим, що засуд­жені грубо порушують ре­жим лікувальних закладів, за що їх достроково випису­ють не провівши весь курс лікування [9.с2 ].

Однією із умов виправ­лення засуджених їх ресоціалізація є праця. Згід­но чинного законодавства всі засуджені до обмежен­ня волі зобов’язані сумлін­но працювати у місці, виз­наченому адміністрацією випраного центру. Умови праці засуджених до обме­ження волі визначені ст. 60 КВК України. Вони залу­чаються до праці, як пра­вило, на виробництві вип­равних центрів, а також на договірній основі на під­приємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпе­чення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Кримінально-виконав­чий кодекс України містить положення, в яких закріп­лені обов’язки адміністра­ції виправного центру (ст. 61 КВК України), а також обов’язки власника підпри­ємства, установи, органі­зації або уповноваженого ним органу за місцем ро­боти засуджених до обме­ження волі (ст. 62 КВК Ук­раїни). Так, адміністрація виправного центру веде об­лік засуджених, роз’яснює порядок і умови відбуван­ня покарання, організо­вує трудове і побутове вла­штування засуджених; за­безпечує додержання умов праці засуджених, поряд­ку і умов відбування пока­рання; здійснює нагляд і заходи з попередження по­рушень порядку відбуван­ня покарання; проводить із засудженими соціально - виховну роботу; застосовує встановлені законом захо­ди заохочення і стягнен­ня; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем роботи засуд­жених до обмеження волі зобов’язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці з ураху­ванням стану здоров’я та, за можливістю, спеціаль­ності, організовувати пер­винну професійну підго­товку і створити необхід­ні побутові умови. Про за­пізнення засудженого на роботу та його відсутність на роботі з невідомих при­чин власник підприємс­тва, установи, організації або уповноважений ним орган зобов’язаний негай­но повідомити адміністра­цію виправного центру.

Адміністрацією виправ­ного центру, а також влас­ником підприємства, уста­нови, організації або упов­новаженим ним органом, де працюють засуджені, і громадськими органі­заціями проводиться со­ціально-виховна робота. Активна участь засудже­них у виховних заходах заохочується і враховуєть­ся при визначенні ступеня їхнього виправлення.

За сумлінну поведінку і ставлення до праці до за­суджених можуть застосо­вуватися такі заходи заохо­чення: подяка; нагороджен­ня похвальною грамотою; грошова премія; нагород­ження подарунком; достро­кове зняття раніше накла­деного стягнення; дозвіл на виїзд до близьких роди­чів за межі виправного цен­тру на святкові, неробочі та вихідні дні.

Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці дове­ли своє виправлення, мо­жуть бути у встановленому законом порядку представ­лені до заміни не відбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-до­строкового звільнення від відбування покарання.

Висновки. Вищевикла - дене дозволяє на зробити наступні висновки: дію­че Кримінально-виконав­че законодавство України потребує змін і доповнень, щодо виконання і відбу­вання покарання у виді об­меження волі, з метою усу­нень деяких прогалини та протиріччя у його правому регулювання; є нагальна потреба у розробці сучас­ної моделі виправного цен­тру, як суб’єкта виконан­ня покарання у виді обме­ження волі; пропонується ввести у штат виправних центрів посаду медично­го працівника, з метою на­дання засудженим до по­карання у виді обмеження волі медичної допомоги, обладнати з цього приводу медичну кімнату.


86

Бібліографія:

1. Бодюл Є. М. Особливості та деякі проблеми виконання по­карання у виді обмеження волі за кримінально-виконав­чим кодексом України. Проблеми пенітенціарної теорії і практики: Щорічний бюлетень Київського інституту внут­рішніх справ// - К.: КВІС, 2004.-№9.-с.241-246.

2. Довідка про чисельність осіб, які відбувають покарання в установах Державної пенітенціарної служби України ста­ном на 01.01.2011 р. : Головна » Довідкова інформація » Статистика » [Електронний ресурс] : Режим доступу:Ийр:// Www. kmu. gov. ua/punish/control/uk/publish/article? art_ id=59402&cat_id=45687

3. Кримінально-виконавчий кодекс України: прийн. 11 лип­ня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003. - №33. - Ст. 1767.

4. Кримінально-виконавче право України : Підручник /

О. М. Джужа, І. Г. Богатирьов, О. Г. Колб, В. В. Василевич та ін.; За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. О. М. Джужи. - К.: Атіка, 2010. - 752 с.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодек­су України: 4-ге вид., переробл. та доповн. / Відп. ред.

В. В. Сташиса - Х., 2007. - 986 с.

6. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання по­карань: Затв. наказ. Держ. департ. України з питань вико­нання покарань від 25 грудня 2003 р. №275 // Офіційний вісник України. - 2003. - №52.

7. Інструкція про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, за­суджених до таких покарань: Затв. наказ. Держ. департ. України з питань виконання покарань, МВС України від 19 грудня 2003 р. №270/1560 // Офіційний вісник України. -

2004. - №2. - Ч. 1 -2. - Ст. 90

8. Маковій В. В. Актуальність теми дослідження покарання у виді обмеження волі / В. В. Маковій // Влада. Людина. Закон. Міжнародний науковий журнал № 8 -2009р. С.123 - 125

9. Усик Н. Модель виправного центру обговорили на кругло­му столі. // Газета Закон і обов’язок, 2007.-№16-17.- С.2