joomla
ПРОБЛЕМИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИН, ПЕРЕДБАЧЕНИЙ СТ.255 КК УКРАЇНИ “СТВОРЕННЯ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ”
Юридичний вісник Причорномор’я

ДІДЕНКО Сергій Володимирович

Кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, перший заступник начальника Херсонського юридичного інституту ХНУВС з навчальної та методичної роботи

Статтю присвячено проблемам кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, яку передбачено ст. 255 Кримі­нального кодексу України.

Ключові слова: злочинна організація, кримінальна відповідаль­ність, злочинна група, банда, суспільна небезпека.

Статья посвящена проблемам криминальной ответственности за создание преступной организации, которая предусмотрена ст. 255 Уголовного кодекса Украины.

Ключевые слова: преступная организация, криминальная от­ветственность, преступная группа, банда, общественная опасность.

Постановка проблеми та її зв’язок із провідними на­уковими та практичними завданнями. Усвідомлення суспільно-небезпечного ха­рактеру і реальних масш­табів погрози, створюваної злочинними організаціями в Україні, є актуальним за­вданням юридичної, еконо­мічної та політичної науки, широкої громадськості, за­конодавчої, виконавчої і су­дової влади в країні.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Поняття злочинної організації так само, як і банди, були сфор­мовані ще в період розробки радянського кримінально­го законодавства. Так, ще в Кримінальному кодексі Ук­раїнської РСР 1927 року во­ни були офіційно закріплені відповідно в ст. ст. 56-28 та 56-17 [1, с.31, 34]. А відмін­ність між організацією таimage049 бандою була проведена саме за метою формування гру­пи: банда створювалася для вчинення загальнокримінальних злочинів шляхом нападу, а злочинна органі­зація переслідувала антирадянські цілі.

Цілі та завдання статті. Ми ставимо за мету дослі­дити зазначену проблему в реаліях України, базую­чись на положеннях чинно­го Кримінального кодексу.

Виклад основного ма­теріалу. Відомості про кіль­кість злочинних груп, що мають ознаки організова­ності, по СРСР стали зби­ратися з 1986 р. За 1986­1988 р. було виявлено 2607 таких груп, що вчинили близько 20 тис. злочинів, зокрема 218 убивств і 285 розбійних нападів. Близь­ко 50 груп були глибоко за­конспіровані і діяли протя­гом 3 і 6 років [2, с.104].

Завідсутностізаконодавчого визначення злочинної організації в кримінально­му кодексі радянської Ук­раїни і при традиційному прагненні правоохоронних органів перебільшувати свої досягнення не можна виключити того, що до чис­ла злочинів, вчинених зло­чинною організацією, мог­ли включатися групові зло­чини інших видів.

На початку 90-х рр. ХХ сторіччя в науці кримі­нального права було загаль­ноприйнятим положен­ня про те, що підвищений ступінь суспільної небез­пеки злочинної організації зумовлено метою і способом об’єднання злочинців. То­му специфічними для цієї форми співучасті були виз­нані такі ознаки:

1) наявність не менш, а головним чином більш як двох осіб;

2) організованість;

3) стійкість;

4) спеціальна мета об’єд­нання [3, с.232].

Таким чином фахівці кримінального права дій­шли висновку про те, що ознаками злочинної ор­ганізації, які відмежову­ють її від організованої групи, є більш високий рі­вень стійкості та організо­ваності, а також спеціаль­на мета об’єднання.

Водночас ні в законі, ні в науці кримінального пра­ва до цього часу не проведе­но чіткої межі між понят­тями організованої групи та злочинної організації. Так, М. Й. Коржанський пе­реконаний, що організова­на група - це стійке об’єд­нання кількох осіб, які спеціально зорганізували­ся для більш-менш трива­лої злочинної діяльності [4, с.81]. Мова йде про пошук демаркаційної лінії між стійкістю зв’язків, харак­терної для злочинної органі­зації та такою ж самою оз­накою, притаманною орга­нізованій злочинній групі. Ознаками організованої гру­пи він називає:

1) наявність статуту - розробленого (хоча б у за­гальних рисах) і схвалено­го учасниками групи пла­ну злочинної діяльності і визначеної мети діяльнос­ті групи;

2) створення організа­ційної структури;

3) наявність організато­ра (керівника);

4) конспірація -прикрит­тя своєї діяльності, налагод­ження корупційних зв’яз­ків з органами влади;

5) вербування нових чле­нів;

6) наявність загальних правил поведінки, ієрар­хія стосунків між учасни­ками організації;

7) наявність матеріальної бази - приміщень, транс­порту, сховищ, коштів то­що.

Таким чином, М. Й. Коржанський не надав чітких розмежувальних критеріїв понять “організована зло­чинна група” і “злочинна організація”.

У Кримінальному ко­дексі України 2001 ро­ку вперше закріплено по­няття злочинної організа­ції та передбачено відпові­дальність за її створення. Аналіз історії прийняття даного нормативно-право­вого акту свідчить про те, як складно вирішувало­ся питання про включен­ня цієї форми спільної зло­чинної діяльності у кримі­нальне законодавство Ук­раїни. Так, у першому ва­ріанті проекту Криміналь­ного кодексу, поданого на розгляд до Верховної Ра­ди України 12 червня 1997 року, поняття злочинної організації було визначено у ч.4 ст.27 проекту як згур­тована організована гру­па, утворена для вчинен­ня тяжких чи особливо тяжких злочинів, або об’єд­нання організованих груп, утворених з тією самою ме­тою [5, с.11].

image050Слід зазначити, що це практично дослівно від­творювало поняття злочин­ної організації, закріплене у КК Російської Федерації 1996 року. Зокрема відмін­ною ознакою злочинної ор­ганізації, яка відрізняла її від організованої злочинної групи, була вказана згур­тованість. Проте в процесі доопрацювання проекту, за пропозицією народних депутатів Ю. А. Кармазіна та О. М. Бандурки, поняття злочинної організації вза­галі було виключено з тек­сту проекту Кримінально­го кодексу України. При цьому в Особливій частині проекту залишилася нор­ма про відповідальність за створення злочинної орга­нізації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяж­кого злочину, керівництво нею або участь у ній, якщо такі дії не мають наслідком більш суворе покарання за статтями Особливої части­ни КК (ст. 230). В остаточ­ній же редакції проекту, за сприяння народних депу­татів України - членів Ко­мітету з питань боротьби з організованою злочинніс­тю та корупцією і Коміте­ту з питань законодавчого забезпечення правоохорон­ної діяльності, - було вирі­шено зберегти поняття зло­чинної організації, але зі змінами.

У ч.4 ст.28 КК України законодавець дає достат­ньо широкий перелік оз­нак злочинної організації. До них зокрема віднесено:

- мінімальна кількість учасників на рівні п’яти осіб;

- стійкість;

- зорганізованість за по­передньою змовою;

- ієрархічність;

- спільність злочинної діяльності;

- складна мета, яка по­лягає у спрямованості та­кої організації на безпо­середнє вчинення тяжких чи особливо тяжких зло­чинів або на керівництво чи координацію злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціону­вання як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Для тлумачення змісту вказаних ознак слід звер­нутися до Постанови Пле­нуму Верховного Суду Ук­раїни від 23.12.2005 №13 “Про практику розгля­ду судами кримінальних справ про злочини, вчи­нені стійкими злочинними об’єднаннями”. Так, у п.11 Постанови зазначено, що “стійкість організованої групи та злочинної органі­зації полягає в їх здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціо­нування, тобто ефектив­но протидіяти факторам, що можуть їх дезорганізу­вати, як внутрішнім (нап­риклад, невизнання авто­ритету або наказів керів­ника, намагання окремих членів об’єднання відо­кремитись чи вийти з ньо­го), так і зовнішнім (не­дотримання правил безпе­ки щодо дій правоохорон­них органів, діяльність конкурентів по злочинно­му середовищу тощо). На здатність об’єднання про­тидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам ука­зують зокрема такі озна­ки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасни­ками, їх централізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведін­ки, а також наявність пла­ну злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його до­сягнення.

Ознаками зовнішньої стійкості злочинної органі­зації можуть бути встанов­лення корупційних зв’язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяльності конкурен­тів по злочинному середови­щу, створення нелегальних (тіньових) страхових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо” [6, с.481].

До того ж там зазначено, що набуття організованою групою крім ознак внут­рішньої ще й ознак зовніш­ньої стійкості (за наявності ієрархічної побудови та ме­ти вчинення тяжких і особ­ливо тяжких злочинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформу­валась у злочинну органі­зацію [6, с.481].

У літературі висловлю­ються різні думки з приво­ду визначення критеріїв стій­кості. Наприклад, А. А.Гер - цензон, В. Д.Меньшагін,

A. Л. Ошерович, А. А.Піонт - ковський та деякі інші про­понують розглядати як кри­терій стійкості кількість запланованих і вчинених злочинів [5, с.128]. П. І.Гри - шаєв, Г. А.Кригер, вважа­ють, що стійка спільна ді­яльність може бути і при вчиненні одного злочину [7, с.606]. Автори науково - практичного коментарю до Кримінального кодексу Ук­раїни під загальною ре­дакцією М. О.Потебенька і Г. Гончаренка визначають під ознакою стійкості не тільки тривалість злочин­ної діяльності, але й забезпеченістьнадійногозахисту від її викриття [8, с.205]. На думку П. С.Матишевського, стійкість злочинної органі­зації означає:

А) наявність постійної гру­пи (членів) такого угрупування;

Б) наявність стійких зв’яз­ків між її членами і взає­модії між її групами;

В) наявність визначено­го рівня ієрархічного під­порядкування;

Г) здатність і готовність кожного члена угрупування виконати будь-яке за­вдання, що входить у плани спільної діяльності злочин­ної організації [9, с.173].

З точки зору соціальної психології основною ха­рактеристикою будь-якого колективу, що відображає сформовану в групі форму міжособистісних відносин, опосередкованих спільною груповою діяльністю, є згуртованість [10, с.43-44].

У літературі висловле­на думка про те, що згур­тованість є суб’єктивною характеристикою стійкос­ті і свідчить про те, у яко­му стані учасники об’єд­нання бажають залиша­тися в ньому [11, с.242- 243]. Проте питання про взаємозв’язок та співвідно­шення понять “стійкість” і “згуртованість” залиша­ється дискусійним. Так, на думку одних авторів, ці поняття є синонімами [12, с.49], а інші переко­нані у тотожності їх змісту [13, с.45]. Треті вважають, що поняття “стійкість” і “згуртованість” відрізня­ються за змістом. При цьо­му ознака “згуртованості” характеризує внутрішній стан злочинної організації, а “стійкості” - її зовніш­ній бік [14, с.10]. Четверті пропонують відмежувати ознаку стійкості, по-пер­ше, від попередньої змови групи осіб, а по-друге - від згуртованості. При цьому вони зазначають, що стій­кість - це попередня змо­ва групи з двох чи більше осіб про спільне вчинен­ня злочину, яка поєдна­на з іншими підготовчими діями, а згуртованість - це об’єднання, засноване на родинних, земляцьких або кримінальних зв’язках, які утворюються в попе­редніх спільних злочинах чи під час спільного відбут­тя покарання в тому само­му місці позбавлення волі [15, с.42]. Проте такі ха­рактеристики не можуть бути покладеними в осно­ву визначення ознак “стій­кості” та “згуртованості”, оскільки вони мають місце в конкретних ситуаціях.

Наступна ознака - “ієрархічність” - визначена в абз.2 п.12 вказаної Пос­танови, а саме: “ієрархіч - ність злочинної організа­ції полягає у підпорядко­ваності учасників останнь­ої організатору і забезпечує певний порядок керуван­ня таким об’єднанням, а також сприяє збереженню функціональних зв’язків та принципів взаємозалеж­ності його учасників або структурних частин при здійсненні спільної зло­чинної діяльності» [6, с.481]. Структура злочин­ного об’єднання - це його внутрішня побудова, яка визначається відповідною конфігурацією і змістом стійких зв’язків учасни­ків об’єднання та забезпе­чує психологічну єдність і стабільність останнього.

Поняття “ієрархія” в ети­мологічному розумінні (від гр. hieros - “священий” і arche - “влада”) оз­начає розташування час­тин чи елементів цілого в порядку від вищого до нижчого [16, с.476]. Той факт, що злочинна органі­зація має певну організа­ційну структуру, заснова­ну на засадах підпорядко­ваності, не викликає за­перечень. Проте не можна ігнорувати можливість ієрархічної побудови де­яких організованих груп. На підставі викладеного цю ознаку навряд чи мож­на вважати відмінною оз­накою злочинної організа­ції у всіх випадках.

У літературі ієрархічність злочинної організа­ції визначається по-різно­му. Так, наприклад, авто­ри науково-практичного коментарю до Криміналь­ного кодексу України за редакцією М. О. Потебень - ка, В. Г. Гончаренка під ієрархічністю розуміють наявність у середині ор­ганізації зв’язків по вер­тикалі між верхніми, се­редніми і нижніми лан­ками [8, с.205]. На думку М. І. Мельника і М. І. Хав - ронюка, ієрархічність при­пускає системно-структур­ну побудову об’єднання, що включає в себе загаль­не керівництво (лідерів), чітко визначену підпоряд­кованість рядових членів об’єднання його керівни­кам (зокрема керівникам структурних частин), вер­тикальні зв’язки між ниж­чими і вищими структура­ми об’єднання, наявність загальновизнаних правил поведінки і забезпечення дотримання їх учасника­ми організації [17, с.112].

Для правильного вияв­лення специфічних ознак злочинної організації слід насамперед з’ясувати сут­ність самого поняття “ор­ганізація”. Так, під орга­нізацією в широкому ро­зумінні цього слова ро­зуміють:

- особливості будови чо­го-небудь; структура - внут­рішня впорядкованість, уз­годженість, взаємодія ди­ференційованих і автоном­них частин цілого, що обу­мовлені її будовою;

- об’єднаннялюдей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій тощо [16, с.945].

На підставі проведено­го дослідження при визна­ченні злочинної організа­ції, слід враховувати, що вона має ті ж властивості, як і будь-яка інша органі­зація, і відрізняється ли­ше злочинним характером спільної мети, на базі якої вона утворилася.

У свою чергу злочинна організація відрізняється від організованої злочин­ної групи особливістю зло­чинної мети, яка слугувала підґрунтям її виникнення. Отже, наступною якісною ознакою злочинної органі­зації є її суб’єктивна озна­ка - мета створення.

Аналіз визначення зло­чинної організації, яке міститься у ч.4 ст.28 КК України, прямо вказує, що така організація створю­ється для спільної діяль­ності з метою безпосеред­нього вчинення не одного, а декількох тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організа­ції. Проте статті Особливої частини Кримінальногокодексу, які визначають по­няття окремих видів зло­чинних організацій, не пе­редбачають мети вчинен­ня декількох злочинів. Во­ни сформульовані таким чином, що при вчиненні, навіть, одного злочину мо­же бути визнано наявність відповідної організації. Так, наприклад, у ст.255 КК України “Створення злочинної організації” мо­ва йде про створення ор­ганізації з метою вчинен­ня хоча б одного тяжкого або особливо тяжкого зло­чину. В ст.257 КК Украї­ни “Бандитизм” - про ор­ганізацію озброєної банди з метою нападу, про участь у нападі.

Це в свою чергу зумови­ло наявність в теорії кримі­нального права та правозастосовчій діяльності конк­ретних питань:

- чи є обов’язковою оз­накою злочинної організа­ції множинність злочинів, що вчиняють або мають на меті вчинити її члени?

- чи можливе застосу­вання статей 255,257 КК України, якщо доведеною є мета вчинення тільки од­ного злочину?

До сьогодні ці питання залишаються дискусійни­ми. На міжнародному на­уково-практичному семі­нарі “Проблеми відпові­дальності за злочини про­ти громадської безпеки за новим Кримінальним ко­дексом України”, який від­бувся 1-2 жовтня 2002 р. в м. Харкові, було вказано на існування цієї проблеми на необхідність її вирішен­ня. При цьому одні учасни­ки, зокрема Н. О. Гуторова, вказували на пріоритет по­ложення, закріпленого в

Ч.4 ст.28 КК України, а ін­ші, зокрема В. В.Сташис, переконані, що навіть при вчиненні учасниками зло­чинної організації одного злочину слід застосовува­ти статті 255 та 257 КК Ук­раїни [18, с.137-138,285].

image051Аналізуючи визначення злочинів, вчинених злочин­ною організацією, в дже­релах кримінального пра­ва зарубіжних країн слід відзначити положення ст. 19 КК Республіки Біло­русь, відповідно до якого злочинною організацією визнається об’єднання ор­ганізованих груп або їх ор­ганізаторів (керівників), інших учасників для роз­робки чи реалізації заходів для здійснення злочинної діяльності або створення умов для її підтримання та розвитку [19, с.18].

Відповідаючи на постав­лені запитання слід згада­ти про універсальний ха­рактер кримінально-пра­вових норм Загальної час­тини, який зобов’язує за­стосовувати норми Особ­ливої частини на підставі тих загальних та принци­пових положеннях, які за­кріплені в нормах Загаль­ної частини.

image052Аналізуючи запропоно­вані шляхи вирішення вищеозначеної проблеми ква­ліфікації злочинів, вчине­них членами злочинної ор­ганізації, слід зазначити, що оскільки дана супереч­ливість закону допущена самим законодавцем, то іс­нуючу невідповідність норм Загальної та Особливої час­тини неможливо усунути, виходячи з чинних поло­жень КК України.

Оскільки положення

Ч.4 ст.28 КК України є більш пільговими, порів­няно з тими, що закріплені у ст. ст.255,257 КК Украї­ни, це дає підстави для за­стосування загального пра­вила про те, що всі сумніви та суперечності закону по­винні вирішуватися на ко­ристь особи, щодо якої за­стосовується закон.

Висновки. З метою ви­рішення проблемних пи­тань кваліфікації злочи­нів, вчинених злочинною організацією, а також від­межування їх від інших видів групового злочину, пропонуємо відмовитися від використання оціноч­них ознак, а також таких, які не виражають соціаль­но-правову особливість і не підкреслюють ступінь сус­пільної небезпечності та­кого об’єднання.



Література:

1. Уголовный кодекс УССР. Постановление ЦИК УССР от 8 июня 1927 г., утвержденное 2-й сессией ЦИК УССР VII со­зыва. Официальный текст с изменениями на 1 июля 1950 г. И с приложением общесоюзных актов уголовного законода­тельства. - М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. - 127 с.;

2. Лунев В. Организованная преступность: осознание, исто­ки, тенденции // Государство и право. - 1998. - №4;

3. Организованная преступность - 2 / Под ред. А. И.Долговой,

С. В.Дьякова. - М.: Криминолог. ассоц., 1993;

4. Коржанський М. Й. Кваліфікація злочинів. - К.:Юрінком Інтер, 1998;

5. Герцензон А. А., Меньшагин В. Д., Ошерович А. Л., Пион - тковский А. А. Государственные преступления. - М.: Юр. Изд-во НКЮ, 1938;

6. Курс советского уголовного права. Часть Общая. Т.1. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1968. - 679 с.;

7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Під загальною ред. Потебенька М. О., Гончарен­ка В. Г. - К.: «Форум», 2001;

8. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримі­нальних справах (2-ге вид., змін. і доп.). - К.: Видавничий дім «Скіф», 2006. - 492с. (Серія: «Кодекси і закони Украї­ни);

9. Матишевський П. С. Кримінальне право України. За­гальна частина: підруч. для студ. юрид. вузів і фак. - К.: А. С.К., 2001;

10. Донцов А. И. Методологические проблемы исследования групповой сплоченности // Социологические исследова­ния. - 1975. - №2;

11. Курс советского уголовного права. В 6-ти т. / Под ред. Г. Н.Борзенкова, В. С.Комиссарова. - М.: ИКД «Зерцало­М», 2002. - Особенная часть. - Т.4;

12. Агапов П. Бандитизм и организация преступного сообщес­тва (преступной организации): проблемы соотношения // Законность. - 2002. - №4;

13. Мондохонов А. Банда - форма соучастия в преступле­нии? // Законность. - 2002. - №11;

14. Шутелова Т. В. О некоторых проблемах уголовно-право­вой характеристики бандитизма // Следователь. - 1999. - № 6;

15. Мордовец А. Преступное сообщество: уточнение условий ответственности // Законность. - 2001. - №9 (803);

16. Советский енциклопедический словарь. Изд. 3-е./ Гл. ред.

А. М. Прохоров. - М.: «Советская енциклопедия», 1984;

17. Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года/ Под ред. Н. И.Мельника,

Н. И.Хавронюка. - К.: Каннон, А. С.К., 2002;

18. Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України;

19. Уголовный кодекс Республики Беларусь: 9 июля 1999 г. № 275-З: текст по состоянию на 21 января 2008 г. - Минск: Амалфея, 2008. - 352 с.