joomla
ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ договору подружжя ПРО НАДАННЯ УТРИМАННЯ ТА ФОРМА
Юридичний вісник Причорномор’я

ЛУЦЕНКО Л. А.

Викладач кафедри цивільно-правових дисциплін

Статтю присвячено розгляду проблемних питань порядку укла­дання договору подружжя про надання утримання та його форми

Ключові слова: договір подружжя про надання утримання, фор­ма, нотаріальне посвідчення, шлюб, нотаріус.

Статья посвящена проблемным вопрсам порядка заключения до­говора супругов о предоставлении содержания и его формы.

Ключевые слова: договор супругов о предоставлении содержа­ния, форма, нотариальное удостоверение, брак, нотариус.

The article is devoted to problematic questions concerning the procedure of concluding contract for maintenance between the married couple and its form.

Keywords: contract for maintenance between the married couple, form, notarization, marriage, notary.

Взаємна моральна та матеріальна підтримка - один з основних принци­пів, на яких грунтуєть­ся шлюб між чоловіком та дружиною. Чинним Сі­мейним кодексом Украї­ни предбачено можливість подружжя врегулювати відносини з надання ут­римання за допомогою до­говору, в якому передба­чається форма, спосіб та строк надання утриман­ня. Однак практика засто­сування даної норми СК є незначною, що є оберне­но пропорційним до кіль­кості дискусійних питань з приводу даного договору у науковій літературі, зок­рема і щодо порядку на­дання утримання та фор­ми укладання договору.

Оскільки цей інститут є новим для сімейного пра­ва України, він не одер­жав достатньої наукової розробки. Питання алімен­тних відносин подружжя були розглянуті у роботах Антокольської М. В., Афа - насьєвої Л. В., Антошкіної В. К, Белякової А. М., Гра­ве К. А., Єршової Н. М., Ко­сової О. Ю., Пергамент О. Й., Маслова В. Ф, Нікітіної В. П., Рабець Г. М., Роговіч Л. Н., Тархова В. А., Червоного Ю. С., Чиквашвілі Д., Жи - лінкової І. В. та ін. Однак комплексного досліджен­ня порядку укладання до­говору подружжя про на­дання утримання та йо­го форми на сьогоднішній день немає.

Можливість подружжя регулювання відносин за допомогою домовленості (договору), передбачено у ст. 7 СК України. При ць­ому слід звернути увагу на вживання законодавцем термінів «договір» та «до­мовленість». З філологіч­ної точки зору ці два понят­тя вважаються синоніміч­ними. [1] Про тотожність цих двох термінів свідчить також поняття договору наведене у ст. 626 ЦК, від­повідно до якої договір - це домовленність двох або більше сторін, спрямова­на на встановлення, змі­ну, чи припинення цивіль­них прав та обовязків. Як влучно зазначає А. Гриняк, під договором слід розумі­ти зафіксовану у встанов­леній законом формі сис­тему компромісів (домов - леностей).[2] Водночас, з такого розуміння догово­ру витікає висновок про те, що поняття «домов­леність» більш вузьке, аніж поняття договір, і та­ким розумінням автор ото­тожнює поняття «домов­леність» та «компроміс».

Про відмінності між до­говором і домовленістю пи­ше й С. І. Шимон, яка від­значає, що хоча у СК тер­міни «домовленість», «до­говір» вживаються як то­тожні, однак при набли­женні до сутності термінів очевидна їх відмінність. Так, домовленість, навідмі - ну від договору не може бу­ти забезпечена силою дер­жавного примусу, і існує виключно за умов, що во­на підтримується учасни­ками правовідношення.[4]

Вказані точки зору що­до різниці між поняттями «договір» та «домовленість» видаються вірними. З цієї позиції можна стверджу­вати, що виключно про до­говір йдеться у статті 78 СК, оскільки невиконан­ня сторонами нотаріаль­но посвідченого догово­ру про надання утриман­ня гарантується можливіс­тю примусового стягнення аліментів на підставі ви­конавчого напису нотаріу­са. Тому, стосовно договору подружжя про надання ут­римання у письмовій фор­мі з нотаріальним посвід­ченням, слід вважати, що мова йде виключно про до­говір, тоді як домовленніс - тю можна вважати надан­ня утримання за догово­ром, укладеним в усній або простій письмовій формі.

При аналізі питання форми договору подружжя про надання утримання слід також зазначити, що з точки зору філософії, фор­ма є способом зовнішньо­го виявлення змісту від­носно стану, визначенос­ті зв’язку елементів зміс­ту, їхньої взаємодії, типу і структури змісту. Форма є завжди формою певного змісту, його внутрішньою структурою і зовнішнім волевиявленням. Форма - це єдність внутрішнього і зовнішнього, вона є ор­ганізацією стійких звяз - ків між її елементами. У цьому сенсі вона стано­вить структуру об’єкта і стає ніби моментом зміс­ту, оскільки структурує порядок надання утриман­ня, його розмір, періодич­ність, спосіб надання утри­мання, тощо. А як спосіб звязку даного змісту із змістом інших речей фор­ма є щось зовнішнє. Інши­ми словами форма є зов­нішнім вираженням внут­рішньої волі сторін, змісту правовідносин. Як зазна­чає А. Гриняк, форма дого­вору є способом виражен­ня волі сторін, спрямова­ної на вступ і перебування договірних відносин, тоб­то для того, щоб воля осо­би як явище суб’єктивне отримала юридичне зна­чення, їй необхідно надати певне об’єктивне виражен­ня, тобто певну форму.[3]

Відповідно до статті 78 СК договір про надання ут­римання між подружжям укладається у письмовій формі і підлягає нотаріаль­ному посвідченню.

Звичайно, виходячи з того, що у випадку укла­дання договору між под­ружжям має місце доб­ровільне взяття алімен­тного обов’язку платни­ком утримання, можна припустити, що плат­ник у майбутньому не бу­де відмовлятися від сво­го обов’язку за договором. Однак, якщо така ситуа­ція все ж станеться то ін­шій стороні буде складно захистити свої права, так як у випадку укладення договору в усній або про­стій письмовій формі, не­обхідним буде звернен­ня до суду. Відповідно до ст 61 ЦПК кожна сторо­на зобов’язана навести до­кази обставин, на які вона посилається як на підста­ву своїх вимог чи запере­чень. А отже, сторонам до­ведеться прикласти значні зусилля - збирати довід­ки, інші документи, які можуть стати доказами у цій справі, тоді як у випад­ку нотаріального посвід­чення договору стягення за договором відбуваєть­ся за виконавчим написом нотаріуса.

При посвідченні догово­ру подружжя про надання утримання нотаріус пере­віряє, щоб його зміст від­повідав загальним вимо­гам, передбаченим ст. 203 ЦК до правочинів: 1) зміст правочину не може су­перечити вимогам законо­давства, а також мораль­ним засадам суспільства.; 2) особа, яка вчиняє пра - вочин, повинна мати не­обхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевияв­лення учасника правочи - ну має бути вільним і від­повідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчи­нятися у формі, встанов­леній законом; 5) право - чин має бути спрямований на реальне настання пра­вових наслідків, що обу­мовлені ним. Розглянемо їх детальніше.

image084

По-перше, слід зазна­чити, що вимога щодо від­повідності правочину мо­ральним засадам суспіль­ства є новелою щодо умов його дійсності. Як заува­жує С. С.Алексєєв, право повинно відповідати дале­ко не всім і не всяким, а тим більш - не іделогізова - ним (таким як вимоги ко­муністичної моралі), а за­гальноприйнятим, загаль­нолюдським, елементар­ним етичним вимогам, що відповідають основним за­садам християнської куль­тури або культури, яка є однопорядковою з христи­янською, в тому числі куль­тури буддизму, ісламу. Ав­тор вказує, що «право за своєю органікою є явище глибоко морального поряд­ку і його функціонування виявляється неможливим без прямого включення у тканину права моральних критеріїв та оцінок» [5] Аналізуючи вказану точ­ку зору А. Гриняк під­креслює, що категорія «мо­раль» вживається саме у контексті «святая святих» цивільного права, а саме у праві власності, договірно­му праві, право - та дієздат­ності фізичних осіб [6] Так, прикладом невідповідності змісту договору подружжя про надання утриманя мо­ральним засадам суспільс­тва та вимогам законодавс­тва може бути надання ут­римання у вигляді немай - нових благ, таких як вияв поваги одним з подружжя до іншого, здійснення мо­ральної підтримки, та ін. Безумовно, при наявності подібних пунктів у дого­ворі нотаріус зобов’язаний відмовити сторонам у його посвідченні.

По - друге, при перевірці дієздатності осіб нотаріус повинен перевірити, чи є у отримувача за догово­ром про надання утриман­ня підстави для законно­го утримання. У випад­ку якщо є, нотаріус зобо - вязаний визначити, яким би був розмір такого утри­мання, якби воно надава­лося у випадку звернення до суду, і роз’яснити сторонам наслідки добровіль­ної відмови від стягнення алментів у законному по­рядку тощо.

Сімейний кодекс Украї­ни, на відміну від СК РФ, не врегульовує порядку укладення договору, якщо одна із сторін є недієздат­ною чи обмежено дієздат­ною. Застосовуючи загаль­ні положення ЦК, прихо­димо висновку, що в та­кому випадку, від імені недієздатної особи вказа­ний договір повинен ук­ладати її опікун (якщо ж платник аліментів є обме­жено дієздатним - за зго­дою піклувальника). Від­повідно до ст. 71 ЦК опі­кун чи піклувальник не може від імені підопічного укладати договір, що під­лягає нотаріальному пос­відченню без дозволу орга­ну опіки та піклування. А отже, при посвідченні до­говору, стороною якого є особа, щодо якої встанов­лено опіку чи піклування, нотаріус зобов’язаний пе­ревірити наявність дозво­лу органу опіки та піклу­вання на укладення цьо­го договору. При наданні такої згоди орган опіки та піклування повинен вста­новити чи не погіршує до­говір про надання утри­мання становище отриму­вача порівняно з законним режимом аліментування. Недотримання цієї вимоги матиме наслідком нікчем­ність правочину. Проте, як зазначається у ст. 224 ЦК, на вимогу зацікавле­ної особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде вста­новлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опі­ку та піклування.

Крім цього, при недо­статній дієздатності од­нієї з сторін, виникають певні питання: а як бути, якщо опікуном чи піклу­вальником є особа, яка бу­де виступати платником утримання за договором? У цьому випадку опікун (піклувальник), як закон­ний представник підопіч­ного, укладатиме договір у своїх інтересах, що супере­чить положенням статей 68, 238 ЦК, і навіть якщо такий договір буде укла­деним, він буде визнаний недійсним. Для вирішен­ня подібної проблеми, оче­видно, необхідно буде при­пинити виконання даною особою обов’язків опікуна (піклувальника) з метою усунення можливості зло­вживання правами.

Можлива й інша ситу­ація. Так, наприклад, на момент укладення догово­ру один з подружжя - от­римувач аліментів - був дієздатним, а з часом стан його здоров’я погіршив­ся настільки, що його бу­ло визнано недієздатним і опікуном призначено плат­ника аліментів - другого з подружжя. У цьому випад­ку можливі два рішення. Так, при призначенні дру­гого з подружжя опікуном орган опіки та піклування повинен з’ясувати відсут­ність суперечностей між інтересами опікуна та пі­допічного, а наявність до­говору про надання утри­мання потенційним опі­куном майбутньому підо­пічному, безумовно, буде абсолютною перешкодою для такого призначення. Якщо ж таку особу все ж буде призначено опікуном, договір припинятиметь­ся поєднанням боржника і кредитора в одній особі, відповідно до ст. 606 ЦК.

По-третє, за загальни­ми правилами вчинен­ня нотаріальних дій, но­таріус при посвідченні да­ного договору зобовязаний переконатися чи відпові­дає вчинюваний правочин дійсній волі сторін, чи не прикриває цей договір ін­ший правочин. Для цьо­го, зокрема слід з’ясувати, чи має отримувач алімен­тів право на їх одержн - ня за законом, і можливо, метою укладення догово­ру є не бажання допомог­ти дружині (чоловікові), а запобігти стягненню біль­шої суми таких аліментів у судовому порядку. За на­явності законних підстав для аліментування но­таріус повинен повідоми­ти отримувача про мож­ливість судового стягнен­ня більшої суми утриман­ня, однак, якщо останній не бажає звертатися до суду, а наполягає саме на до - говорній формі надання ут­римання, нотаріус, очевид­но, посвідчить такий до­говір, оскільки відмова від такого посвідчення супере - читиме одній з засад сімей­ного законодавства - мож­ливості врегулювання сі­мейних відносин за домов­леністю (договором) між їх учасниками (ч.2 ст. 7 СК).

По-четверте, нотаріус повинен перевірити від­повідність форми правочину, встановленій законо­давством. Як вже зазнача­лося, відповідно до ст. 78 СК договір подружжя про надання утримання пови­нен укладтися у письмовій формі з нотаріальним пос­відченням.

Відповідно до ст.54 ЗУ «Про нотаріат» від 2 ве­ресня 1993 р., метою і за­вданням нотаріального по­свідчення договору є пере­вірка відповідності зміс­ту посвідчуваного догово­ру вимогам закону і дій­сним намірам сторін. Як зазначає Є. О. Харитонов, нотаріальне посвідчення правочину означає, що його зміст, час і місце здій­снення, наміри суб’єктів правочину, його відповід­ність закону та інші обста­вини перевірені та офіцій­но зафіксовані нотаріусом, а тому розглядаються як встановлені та офіційні.[7] Крім цього, юридичне зна­чення посвідчення догово­ру подружжя про надання утримання нотаріусом по­лягає в тому, що договір, який підлягає нотаріаль­ному посвідченню, вва­жається укладеним з мо­менту його нотаріально­го посвідчення. Однак, він же відзначає, що закріп­лення в законі нотаріаль­ної форми договору не пер - шкоджає подружжю ук­ласти такий договір в ус­ній чи простій письмовій формі [8]. В. К. Антошкі - на також зауважує, що у випадку відсутності но­таріального посвідчення договору його можна са - нувати шляхом визнання дійсним за рішенням суду на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України. У цій статті пере­дбачено можливість виз­нання судом договору, ук­ладеного з недотриманням нотаріальної форми, дій­сним, за умови досягнен­ня сторонами згоди сто­совно всіх істотних умов, що підтверджується пись­мовими доказами, і повно­го або часткового виконан­ня договору [9] Відповід­но до ст. 64 ЦПК письмо­вими доказами є будь які документи, акти довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що міс­тять відомості про обста­вини, які мають значен­ня для справи. Відповідно, таким доказом може бути письмовий договір. Тому, якщо таку домовленість укладено в усній формі, то процес доказування у суді стане для сторін дуже уск­ладненим.

image085
По-п’яте, нотаріус пере­віряє спрямованість пра - вочину на реальне настан­ня правових наслідків, що обумовлені ним. Від­повідно до ст. 234 ЦК пра - вочин, який вчинено без наміру створення право­вих наслідків, які обумо­влювалися цим правочи - ном, є фіктивним. Зокре­ма, відповідно до ст.70 ЗУ «Про виконавче провад­ження» у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліц­твом або іншим ушкод­женням здоров’я, а також втратою годувальника, та збитків, заподіяних зло­чином, стягнення відрахо­вуються у розмірі 50% за­робітної плати боржника. І метою укладення догово­ру подружжя про надання утримання може бути, на­приклад, зменшення роз­міру інших обовязкових виплат: аліментів іншим утриманцям платника, зменшення розміру виплат за кредитами тощо. То­му нотаріус зобов’язаний опитати платника про роз­мір доходу, з якого буде виплачуватися утримання за договором, і попереди­ти, що при виконанні дано­го договору може погірши­тися майнове положення інших кредиторів платни­ка. Якщо ж сума аліментів складатиме більше, ніж 50 відсотків від заробіт­ку платника, то нотаріус може відмовити у посвід­ченні такого договору, ос­кільки в такому випадку буде порушено права ін­ших отримувачів алімен­тів. Іним прикладом пере­вірки спрямованості пра - вочину на реальне настан­ня правових наслідків, що обумовлені ним, може бу­ти з’ясування нотаріусом, чи не є потенційний плат­ник аліментів суб’єктом кримінального провад­ження, оскільки сторони можуть укладати договір про надання утримання з тим, щоб у майбутньому укласти договір про при­пинення права на утри­мання взамін набуття пра­ва власності на нерухоме майно (відповідно до ст. 89 СК), адже на нього не мо­же бути звернено стягнен­ня, і тим самим врятува­ти це майно від накладен­ня на нього в майбутньому арешту.

Крім перевірки відпо­відності договору под­ружжя про надання утри­мання загальним вимогам дійсності правочинів, но­таріус зобовязаний вчи­нити дії, передбачені пун - тктом 177 Інструкції про порядок вчинення нота­ріальних дій нотаріусами України, відповіднодояко - го, при посвідченні дого­вору про утримання нота­ріусом перевіряється факт непрацездатності того з подружжя, на користь яко­го укладається угода. Вва­жаємо, що оскільки мова йде про договірні відноси­ни з надання утримання, нотаріусу достатньо буде преконатися, що укладен­ня договору про надання утримання відповідає во­левиявленню сторін. Ад­же при укладенні цього договору відбувається доб­ровільне взятття на себе аліментного обовязку, то­му наявність підстав для виникненняаліментнихзо - бовязань, передбачених СК, є непотрібною. Таким чи­ном, встановлення в Інс­трукції обов’язку нотаріу­сам зясовувати вказану об­ставину (непрацездатність отримувача аліментів), на нашу думку суперечить природі договірних відно­син з надання утримання.

Про роз’яснення змісту пункту 4 статті 77 СК Ук­раїни нотаріусом зазна­чається у тексті договору. Крім того, у тексті догово­ру нотаріусом зазначаєть­ся можливість вчинення виконавчого напису но­таріусом у безспірному по­рядку у випадку невико­нання умов договору про надання утримання з по­силанням на пункт 2 стат­ті 78 СК.

Слід зазначити, що до­говір подружжя про на­дання утримання може та­кож укладатися колиш­нім подружжям. При ць­ому доцільним видається закріплення в Інструкції норм, за якими нотаріус повинен перевірити, чи на­явні в такому випадку під­стави, і чи дотримано стро­ки для надання утримання за законом.

Так, на відміну від осіб, які перебувають у не - розірваному шлюбі, ко­лишні подружжя можуть укласти договір про надан­ня утримання лише у ви­падку, якщо потенційний отримувач аліментів має законні підстави для алі - ментування, передбачені частинами 2-4 ст. 76 СК. Зокрема, якщо він став не­працездатним до розірван­ня шлюбу або протягом од­ного року від дня розірван­ня шлюбу і потребує ма­теріальної допомоги, або став інвалідом після сп­ливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо інвалідність була резуль­татом протиправної по­ведінки щодо неї колиш­нього чоловіка, колишнь­ої дружини під час шлю­бу. Якщо ж на момент розірвання шлюбу жін­ці, чоловікові до досягнен­ня встановленого законом пенсійного віку залишило­ся не більш як п’ять років, вона, він мають право на укладення договору про надання утримання і після досягнення цього пенсій­ного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно про­живали не менш як десять років. Крім цього, якщо в зв’язку з вихованням ди­тини, веденням домашньо­го господарства, піклуван­ням про членів сім’ї, один із членів подружжя не мав змоги отримати осві­ту, зайняти певну посаду, працювати, він має пра­во на утримання і будучи працездатним. Це право триває протягом 3 років з дня розірвання шлюбу (ч.4 ст. 76 СК України).

Безумовно, поширюю­чи вищеозначені підста­ви для можливості укла­дення договору подружжя про надання утримання і на колишнє подружжя, до їх кола не слід відносити можливість майбутнього платника аліментів нада­вати це утримання, як при законному режимі алімен - тування. Укладення дого­вору про аліментування є добровільним актом, і то­му нотаріус не повинен пе­ревіряти платоспромож­ність платника.

Однак, наявність підс­тав у отримувача алімен- тів-колишнього подружжя є обов’язковою умовою при укладенні договору, оскільки в іншому випад­ку такий договір буде зви­чайним цивільно-право­вим договором.

Підсумовуючи вищена - ведене, можна стверджува­ти, що колишнє подружжя може укладати договір про надання утримання за на­явності 2 умов:

1) наявність законних підстави для надання ут­римання з боку отримува­ча аліментів;

2) дотримання строків, встановлених у СК для за­конного стягнення алі­ментів колишнього под­ружжя.

Виходячи з можливос­ті законного аліментуван - ня між жінкою та чолові­ком, які не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім’єю (ст. 76 СК України), очевидним ви­дається й надання цим осо­бам права на укладення до­говору про надання утри­мання. Однак, на відміну від законного режиму алі - ментування, де такі особи повинні прожити однією сім’єб тривалий час (оче­видно, не менше 10 років), для укладення догово­ру про добровільне надан­ня утримання, тривалість перебування у таких кон - кубінатних відносинах, вочевидь не повинна ма­ти настільки важливого значення. При укладен­ні подібного договору но­таріус повинен буде лише пересвідчитися, чи було встановлено факт прожи­вання однією сім’єю у судо­вому порядку (наприклад, таке рішення суд міг ви­нести при поділі спільно­го майна). Якщо ж такого підтвердження немає, то це буде звичайний цивіль­но-правовий договір, який не регулюється СК, і но­таріус повинен відмовити у посвідченні такого догово­ру як сімейно-правового.

Виходячи з вищенаве - деного, можна дійти вис­новків:

1. стосовно договору под­ружжя про надання утри­мання у письмовій формі з нотаріальним посвідчен­ням, слід вважати, що мо­ва йде виключно про до­говір, тоді як домовленніс - тю можна вважати надання утримання за договором, укладеним в усній або про­стій письмовій формі;

2. при посвідченні дого­вору, стороною якого є осо­ба, щодо якої встановлено опіку чи піклування, но­таріус зобов’язаний пере­вірити наявність дозволу органу опіки та піклуван­ня на укладення цього до­говору; наявність догово­ру про надання утриман­ня потенційним опікуном майбутньому підопічному, безумовно, буде абсолют­ною перешкодою для тако­го призначення.

3. встановлення в Інст­рукції про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України обо­в’язку нотаріусам зясо - вувати вказану обставину непрацездатності отриму­вача аліментів суперечить природі договірних відно­син з надання утримання

4. колишнє подружжя може укладати договір про надання утримання за наявності 2 умов: 1) наяв­ність законних підстави для надання утримання з боку отримувача алімен­тів; 2)дотримання строків, встановлених у СК для за­конного стягнення алі­ментів колишнього под­ружжя.

5. виходячи з можливості законного аліментування між жінкою та чоловіком, які не перебувають у шлюбі між собою, але тривалий час проживали однією сім’єю (ст. 76 СК України), очевид - ним видається й надання цим особам права на укла­дення договору про надання утримання. При укладенні подібного договору нотаріус повинен буде лише пересвід­читися, чи було встановле­но факт проживання однією сім’єю у судовому порядку.


image086


Література:

1. Словник синонімів української мови. - К.:Наукова думка,

2001. -С.440( Бервено с.11)

2. Гриняк А. Б. Цивільно - правовий договір як підстава ви­никнення права спільної власності фізичних осіб/ Моно­графія.- Тернопіль, Підручники і посібники,2008.- с. 50

3. Гриняк А. Б. Цивільно-правовий договір як підстава ви­никнення права спільної власності фізичних осіб/ Моно­графія.- Тернопіль, Підручники і посібники,2008.- с. 63

4. Шимон С. І.// Диспозитивне регулювання у сімейному праві.. - Наукові засади та практика застосування нового Сімейного кодексу їни України. Матеріали Круглого сто­лу. 25 травня 2006 р., м. Київ. - Ксилон,2007.-с.23-24

5. Алексеев С. С. Философия права.-М.: Издательство Нор­ма, 1999.-С.56-57.

7. Гриняк А. Б. Цивільно-правовий договір як підстава ви­никнення права спільної власності фізичних осіб/ Моно­графія.- Тернопіль, Підручники і посібники,2008.- с. 58

8. Цивільне право України: підручник./ Є. О.Харитонов,

Н. О. Саніахметова.- К.: Істина,2003.-С.209

9. Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины. Изд. Второе, с изменениями и дополнениями/ Под ред. Е. О. Харитонова.- Х. ООО « Одиссей».-2007.- с.158

10. Антошкіна В. Договірне регулювання відносин з надан­ня утримання між подружжям ( колишнім подружжям)// Право України, 2004, № 11. с 81