ЛуКАШЕВИЧ Володимир Олександрович

Викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено питанням діяльності фінансових установ у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочин­ним шляхом.

Ключові слова: банки, банківська система, кредитні організації, банківський нагляд, режим законності.

Статья посвящена вопросам деятельности финансовых учрежде­ний в сфере противодействия легализации (отмывания) доходов, ко­торые получены преступным путем.

Ключевые слова: банки, банковская система, кредитные органи­зации, банковский контроль, режим законности.

Постановка проблеми та її зв’язок із провідни­ми науковими та практич­ними завданнями. Бан­ки й інші кредитні органі­зації відіграють важливу роль в економічному жит­ті суспільства та держа­ви. Забезпечення стабіль­ності банківської системи становить значний інте­рес для суспільства і є од­нією з важливих функцій держави, здійснення якої пов’язано з вирішенням завдань зміцнення право­порядку у сфері банківсь­кої діяльності. У страте­гії розвитку банківського сектора України наголо­шується, що разом із проб­лемами банківського на­гляду в даний час є акту­альними такі питання, як контроль за валютними опе­раціями, дотримання по­даткового й антимонополь­ного законодавства в бан­ківській сфері, боротьба з відмиванням доходів, от­риманих злочинним шля­хом.

Аналіз останніх дослі­джень і публікацій з цієї проблематики. Проблеми діяльності фінансових ус­танов у сфері протидії ле­галізації (відмиванню) до­ходів, отриманих злочин­ним шляхом, вирішуються законодавчим шляхом - у Кримінальному кодексі Ук­раїни від 5 квітня 2001 ро­ку, в Указі Президента Ук­раїни “Про додаткові захо­ди щодо боротьби з відми­ванням доходів, одержаних злочинним шляхом” за № 532 від 19 липня 2001 р. Приділено їм увагу в юри­дичній літературі й інших країн (Е. Іванов, РФ).

Цілі та завдання стат­ті - розглянути та проана­лізувати виконання фі­нансовими організаціями обов’язків, передбачених за­конодавством про протидію (легалізації) доходів, отриманих злочинним шляхом, яке слід розглядати як важ­ливий напрямок їх діяль­ності зі здійснення повно­важень щодо контролю за дотриманням їх клієнтами чинного законодавства.

Виклад основного ма­теріалу. Залежно від рівня контролюючих суб’єктів у сфері банківської діяль­ності можна розрізняти та­кі напрямки, як держав­ний контроль за діяльніс­тю НБУ, а також діяль­ність НБУ з контролю і на­гляду за кредитними ор­ганізаціями.

У Конституції містяться певні контрольні повнова­ження у сфері банківської діяльності Президента Ук­раїни, окремі питання да­ної діяльності підлягають контролю Рахунковою па­латою, органами прокура­тури, ОВС, податковою й іншими контролюючими органами держави відпо­відно до їх компетенції і повноважень.

У свою чергу контроль і нагляд за діяльністю кре­дитних організацій здійс­нює НБУ шляхом безпере­рвного аналізу і зіставлен­ня економічних показни­ків їх діяльності на основі щомісячних звітів, а та­кож інспекції та проведен­ня перевірок дотримання ними законодавства Ук­раїни і нормативних актів НБУ.

З розвитком суспільст­ва і держави відбуваєть­ся пошук нових форм і ме­тодів контролю і нагляду, націленого на створення в суспільстві режиму за­конності, зокрема у бан­ківській сфері. У зв’язку з цим з’являється самостій­ний напрямок контролю у сфері банківської діяль­ності - контроль кредит­них організацій за дотри­манням їх клієнтами фі­нансового законодавст­ва. Кредитні організації зобов’язані стежити за за­конністю розрахункових і інших операцій своїх клієнтів, дотриманняними валютного законодавства, законодавства про подат­ки і збори, законодавства про протидію легалізації (відмиванню) доходів от­риманих злочинним шля­хом. При цьому кредитні організації виступають в ро­лі агентів держави, на яких відповідно до законодавс­тва покладені обов’язки зі здійснення контрольних повноважень відносно сво­їх клієнтів.

Таким чином, проблема контролю і нагляду у сфері банківської діяльності має комплексний характер, а її рішення знаходиться у сфері компетенції як ор­ганів держави і НБУ, так і самих комерційних банків.

У даний час питання контролю і нагляду у сфері банківської діяльності пе­ребуває в центрі уваги ук­раїнських політиків, де­ржавних і суспільних дія­чів. Вони є предметом го­стрих дискусій вчених.

Поняття “відмивання” грошових коштів містить­ся в ч.1 ст.209 КК Украї­ни, де дане порушення роз­глядається як “вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочин­ним шляхом, а також вико­ристання зазначених кош­тів та іншого майна для здійснення підприємниць­кої або іншої господарської діяльності, а також ство­рення організованих груп в Україні чи за її межа­ми для легалізації (відми­вання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шля­хом” [1].

“Відмивання” грошей є складним, достатньо трива­лим процесом, що включає безліч різноманітних опе­рацій. Для зручності вив­чення і висвітлення цього процесу вироблено декіль­ка моделей, хоча слід ска­зати, що на практиці вони не завжди чітко простежу­ються.

Найпоширенішою є три­фазна модель “відмиван­ня” грошей, відповідно до якої:

- у першій фазі відбу­вається введення “брудної готівки” в легальний госпо­дарський обіг;

- у другій фазі в резуль­таті численних операцій гроші відділяються від джерела їх походження і втрачають “сліди”;

- у третій фазі гроші знаходять нове “легальне джерело” походження й інвестуються в легальну економіку [2, с. 176].

При цьому кожна фаза характеризується певним набором форм “відмиван­ня” грошей.

Перша фаза. Тут від­бувається попереднє “від­мивання” грошей (пере­творення в інші види ва­лют, цінні папери). В бан­ківському секторі форми цієї фази направлені на обхід існуючих в багать­ох країнах положень про обов’язкову ідентифікацію клієнта. В країнах Європи саме ця фаза вважається критичною.

До основних форм пер­шої фази відносяться:

- шахрайство з викорис­танням підставних осіб і фірм;

- підкуп або залякуван­ня осіб, відповідальних за проведення ідентифікації клієнта;

- смарфінг-організова - на купівля легко перетво­рюваних майнових ціннос­тей, переважно фінансових інструментів. Кожна по­купка здійснюється на су­му нижче за ту, з якою ви­никає обов’язок ідентифі­кації;

- структуринг - здійс­нення платежів невели­кими сумами на один бан­ківський рахунок;

- обмінні операції - ор­ганізований обмін грошей на купюри іншого номіна­лу або іншу валюту без ви­користання банківських рахунків;

- використання підпри­ємств з великим наявним оборотом, до легальної ви­ручки яких додаються “бруд­ні кошти”;

- створення власних фік­тивних підприємств, що де­кларують “брудні кошти” як виручку.

Друга фаза. Тут відбу­вається відділення злочин­них доходів від джерела їх походження шляхом прове­дення комплексу фінансо­вих операцій, в результаті яких обривається ланцю­жок слідів і забезпечуєть­ся анонімність майнових цінностей. Ці операції ма­ють, як правило, міжна­родний характер, а “від­мивання” всередині краї­ни проводиться як первин­ний захід.

Для проведення цих операцій широко викорис­товуються підставні особи і фіктивні фірми, які нада­ють фіктивні рахунки для руху грошей.

На наш час для прове­дення операцій другої фа­зи велику роль відіграють офшорні зони й країни з м’яким податковим режи­мом і слабкорозвиненою системою фінансового кон­тролю.

Слід відзначити умови, характерні для країни, в якій здійснюється “від­мивання” грошей: відсут­ність обов’язкового бухгал­терського обліку для бан­ків; допустимість анонім­них банківських рахунків; необов’язковість ідентифі­кації банківських клієн­тів; недостатня ефектив­ність роботи органів юс­тиції; відсутність правової допомоги при вилученні грошей, що мають злочин­не походження; відсут­ність відповідних законів і правозастосовчої прак­тики.

У даний час відомо по­над 70 місць “податкового раю”, переважно розташо­ваних у Карибському ба­сейні. Гроші переклада­ються на рахунки фірм, утворених в цих країнах (“офшорні фірми”) на ос­нові фіктивних експортно - імпортних контрактів або контрактів із завищенням ціни товару.

Третя фаза. Тут гроші знаходять нове, легальне джерело походження й ін­вестуються в легальну еко­номіку.

Багато форм, що вико­ристовуються в третій фа­зі, давно відомі і застосо­вуються зокрема для зни­ження рівня оподатку­вання.

Можна навести як при­клад операцію з нерухо­містю: купується будинок за заниженою ціною. Різ­ниця з реальною ціною до­плачується “чорними гро­шима”. Після цього “про­водиться ремонт”, і будів­ля продається за більш високою ціною. В резуль­таті утворюється легаль­ний доход. Аналогічні опе­рації проводяться і з акція­ми за умов ринкових цін.

Трансферпрайсинг. По­ширений в експортно-ім­портних операціях. Укла­даються два договори: ре­альний і фіктивний (із за­вищеною сумою операції). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі - посереднику - як правило, зареєстрованої в офшорній зоні. Різниця між реаль­ною і фіктивною ціною за­лишається на рахунку цій фірмі як доход.

До моменту початку рин­кових реформ в СРСР, пізні­ше в Україні, існували знач­ні тіньові капітали. В умо­вах недостатнього контролю за походженням грошових коштів ці капітали були ін­вестовані в створені легаль­ні комерційні структури і державні підприємства, що приватизуються. В резуль­таті значна кількість еконо­мічних суб’єктів виявилася під контролем криміналь­них структур.

Низька податкова куль­тура і високі ставки подат­ків стали причиною ухи­лення багатьох підпри­ємств від сплати податків в повному об’ємі, що при­звело до формування неле­гального обороту готівки.

Певними повноважен­нями у сфері протидії (від­мивання) доходів, отрима­них злочинним шляхом, у межах своєї компетенції володіють Мінфін, а та­кож правоохоронні органи (прокуратура, ОВС) [3].

На працівників кре­дитних організацій пок­ладається обов’язок іден­тифікації клієнтів, вияв­лення неповної або явно помилкової ідентифіка­ції партнерів клієнтів і ін­ших учасників операції. Зазначене вище відно­ситься до порушень вимо­ги про запобігання легалі­зації засобів, отриманих незаконним шляхом.

Відповідно до цих вимог на обмінні пункти покла­дений обов’язок ідентифі­кації клієнтів, а на бан­ки - обов’язок зберігання документів.

Крім того, кредитні ор­ганізації зобов’язані в ці­лях запобігання легалізації (відмивання) доходів, от­риманих злочинним шля­хом, розробляти правила внутрішнього контролю і програми його здійснення, призначати спеціальних по­садовців, відповідальних за дотримання вказаних правил, і реалізацію вказа­них програм, а також вжи­вати інших внутрішньоор - ганізаційних заходів у за­значеній меті.

Ці прави ла повинні включати порядок доку­ментальної фіксації необ­хідної інформації, порядок забезпечення конфіденцій­ності інформації, кваліфі­каційні вимоги до підготов­ки і навчання кадрів, а та­кож критерії виявлення й ознаки незвичайних опера­цій з урахуванням особли­востей діяльності цієї конт­ролюючої ланки.

Кредитні організації зо­бов’язані документально фік­сувати інформацію, отри­ману від застосування цих правил і реалізації програм здійснення внутрішнього контролю, і зберігати її кон­фіденційний характер.

У випадку, якщо у пра­цівників кредитної орга­нізації виникають підоз­ри, що деякі операції здій­снюються з метою легалі­зації (відмивання) дохо­дів, отриманих злочинним шляхом, дана організація зобов’язана направляти до уповноваженого орга­ну зведення про такі опе­рації.

Висновки. Таким чином, на думку фахівців у га­лузі фінансової діяльнос­ті, виконання фінансови­ми організаціями обов’яз­ків, передбачених законо­давством про протидію (ле­галізації) доходів, отрима­них злочинним шляхом, слід розглядати як важ­ливий напрямок їх діяль­ності зі здійснення повно­важень щодо контролю за дотриманням їх клієнта­ми чинного законодавс­тва, який у свою чергу роз­глядається як самостій­ний напрямок контролю і нагляду у сфері банківсь­кої діяльності.

Література:

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року;

2. Иванов Э. А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. - М.: Российский Юридический издатель­ский Дом, 1999;

3. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо бо­ротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шля­хом” № 532 від 19 липня 2001 р.