ЛуКАШЕВИЧ Володимир Олександрович
Викладач кафедри тактико-спеціальної підготовки Херсонського юридичного інституту ХНУВС
Статтю присвячено питанням діяльності фінансових установ у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом.
Ключові слова: банки, банківська система, кредитні організації, банківський нагляд, режим законності.
Статья посвящена вопросам деятельности финансовых учреждений в сфере противодействия легализации (отмывания) доходов, которые получены преступным путем.
Ключевые слова: банки, банковская система, кредитные организации, банковский контроль, режим законности.
Постановка проблеми та її зв’язок із провідними науковими та практичними завданнями. Банки й інші кредитні організації відіграють важливу роль в економічному житті суспільства та держави. Забезпечення стабільності банківської системи становить значний інтерес для суспільства і є однією з важливих функцій держави, здійснення якої пов’язано з вирішенням завдань зміцнення правопорядку у сфері банківської діяльності. У стратегії розвитку банківського сектора України наголошується, що разом із проблемами банківського нагляду в даний час є актуальними такі питання, як контроль за валютними операціями, дотримання податкового й антимонопольного законодавства в банківській сфері, боротьба з відмиванням доходів, отриманих злочинним шляхом.
Аналіз останніх досліджень і публікацій з цієї проблематики. Проблеми діяльності фінансових установ у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, вирішуються законодавчим шляхом - у Кримінальному кодексі України від 5 квітня 2001 року, в Указі Президента України “Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом” за № 532 від 19 липня 2001 р. Приділено їм увагу в юридичній літературі й інших країн (Е. Іванов, РФ).
Цілі та завдання статті - розглянути та проаналізувати виконання фінансовими організаціями обов’язків, передбачених законодавством про протидію (легалізації) доходів, отриманих злочинним шляхом, яке слід розглядати як важливий напрямок їх діяльності зі здійснення повноважень щодо контролю за дотриманням їх клієнтами чинного законодавства.
Виклад основного матеріалу. Залежно від рівня контролюючих суб’єктів у сфері банківської діяльності можна розрізняти такі напрямки, як державний контроль за діяльністю НБУ, а також діяльність НБУ з контролю і нагляду за кредитними організаціями.
У Конституції містяться певні контрольні повноваження у сфері банківської діяльності Президента України, окремі питання даної діяльності підлягають контролю Рахунковою палатою, органами прокуратури, ОВС, податковою й іншими контролюючими органами держави відповідно до їх компетенції і повноважень.
У свою чергу контроль і нагляд за діяльністю кредитних організацій здійснює НБУ шляхом безперервного аналізу і зіставлення економічних показників їх діяльності на основі щомісячних звітів, а також інспекції та проведення перевірок дотримання ними законодавства України і нормативних актів НБУ.
З розвитком суспільства і держави відбувається пошук нових форм і методів контролю і нагляду, націленого на створення в суспільстві режиму законності, зокрема у банківській сфері. У зв’язку з цим з’являється самостійний напрямок контролю у сфері банківської діяльності - контроль кредитних організацій за дотриманням їх клієнтами фінансового законодавства. Кредитні організації зобов’язані стежити за законністю розрахункових і інших операцій своїх клієнтів, дотриманняними валютного законодавства, законодавства про податки і збори, законодавства про протидію легалізації (відмиванню) доходів отриманих злочинним шляхом. При цьому кредитні організації виступають в ролі агентів держави, на яких відповідно до законодавства покладені обов’язки зі здійснення контрольних повноважень відносно своїх клієнтів.
Таким чином, проблема контролю і нагляду у сфері банківської діяльності має комплексний характер, а її рішення знаходиться у сфері компетенції як органів держави і НБУ, так і самих комерційних банків.
У даний час питання контролю і нагляду у сфері банківської діяльності перебуває в центрі уваги українських політиків, державних і суспільних діячів. Вони є предметом гострих дискусій вчених.
Поняття “відмивання” грошових коштів міститься в ч.1 ст.209 КК України, де дане порушення розглядається як “вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом” [1].
“Відмивання” грошей є складним, достатньо тривалим процесом, що включає безліч різноманітних операцій. Для зручності вивчення і висвітлення цього процесу вироблено декілька моделей, хоча слід сказати, що на практиці вони не завжди чітко простежуються.
Найпоширенішою є трифазна модель “відмивання” грошей, відповідно до якої:
- у першій фазі відбувається введення “брудної готівки” в легальний господарський обіг;
- у другій фазі в результаті численних операцій гроші відділяються від джерела їх походження і втрачають “сліди”;
- у третій фазі гроші знаходять нове “легальне джерело” походження й інвестуються в легальну економіку [2, с. 176].
При цьому кожна фаза характеризується певним набором форм “відмивання” грошей.
Перша фаза. Тут відбувається попереднє “відмивання” грошей (перетворення в інші види валют, цінні папери). В банківському секторі форми цієї фази направлені на обхід існуючих в багатьох країнах положень про обов’язкову ідентифікацію клієнта. В країнах Європи саме ця фаза вважається критичною.
До основних форм першої фази відносяться:
- шахрайство з використанням підставних осіб і фірм;
- підкуп або залякування осіб, відповідальних за проведення ідентифікації клієнта;
- смарфінг-організова - на купівля легко перетворюваних майнових цінностей, переважно фінансових інструментів. Кожна покупка здійснюється на суму нижче за ту, з якою виникає обов’язок ідентифікації;
- структуринг - здійснення платежів невеликими сумами на один банківський рахунок;
- обмінні операції - організований обмін грошей на купюри іншого номіналу або іншу валюту без використання банківських рахунків;
- використання підприємств з великим наявним оборотом, до легальної виручки яких додаються “брудні кошти”;
- створення власних фіктивних підприємств, що декларують “брудні кошти” як виручку.
Друга фаза. Тут відбувається відділення злочинних доходів від джерела їх походження шляхом проведення комплексу фінансових операцій, в результаті яких обривається ланцюжок слідів і забезпечується анонімність майнових цінностей. Ці операції мають, як правило, міжнародний характер, а “відмивання” всередині країни проводиться як первинний захід.
Для проведення цих операцій широко використовуються підставні особи і фіктивні фірми, які надають фіктивні рахунки для руху грошей.
На наш час для проведення операцій другої фази велику роль відіграють офшорні зони й країни з м’яким податковим режимом і слабкорозвиненою системою фінансового контролю.
Слід відзначити умови, характерні для країни, в якій здійснюється “відмивання” грошей: відсутність обов’язкового бухгалтерського обліку для банків; допустимість анонімних банківських рахунків; необов’язковість ідентифікації банківських клієнтів; недостатня ефективність роботи органів юстиції; відсутність правової допомоги при вилученні грошей, що мають злочинне походження; відсутність відповідних законів і правозастосовчої практики.
У даний час відомо понад 70 місць “податкового раю”, переважно розташованих у Карибському басейні. Гроші перекладаються на рахунки фірм, утворених в цих країнах (“офшорні фірми”) на основі фіктивних експортно - імпортних контрактів або контрактів із завищенням ціни товару.
Третя фаза. Тут гроші знаходять нове, легальне джерело походження й інвестуються в легальну економіку.
Багато форм, що використовуються в третій фазі, давно відомі і застосовуються зокрема для зниження рівня оподаткування.
Можна навести як приклад операцію з нерухомістю: купується будинок за заниженою ціною. Різниця з реальною ціною доплачується “чорними грошима”. Після цього “проводиться ремонт”, і будівля продається за більш високою ціною. В результаті утворюється легальний доход. Аналогічні операції проводяться і з акціями за умов ринкових цін.
Трансферпрайсинг. Поширений в експортно-імпортних операціях. Укладаються два договори: реальний і фіктивний (із завищеною сумою операції). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі - посереднику - як правило, зареєстрованої в офшорній зоні. Різниця між реальною і фіктивною ціною залишається на рахунку цій фірмі як доход.
До моменту початку ринкових реформ в СРСР, пізніше в Україні, існували значні тіньові капітали. В умовах недостатнього контролю за походженням грошових коштів ці капітали були інвестовані в створені легальні комерційні структури і державні підприємства, що приватизуються. В результаті значна кількість економічних суб’єктів виявилася під контролем кримінальних структур.
Низька податкова культура і високі ставки податків стали причиною ухилення багатьох підприємств від сплати податків в повному об’ємі, що призвело до формування нелегального обороту готівки.
Певними повноваженнями у сфері протидії (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, у межах своєї компетенції володіють Мінфін, а також правоохоронні органи (прокуратура, ОВС) [3].
На працівників кредитних організацій покладається обов’язок ідентифікації клієнтів, виявлення неповної або явно помилкової ідентифікації партнерів клієнтів і інших учасників операції. Зазначене вище відноситься до порушень вимоги про запобігання легалізації засобів, отриманих незаконним шляхом.
Відповідно до цих вимог на обмінні пункти покладений обов’язок ідентифікації клієнтів, а на банки - обов’язок зберігання документів.
Крім того, кредитні організації зобов’язані в цілях запобігання легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, розробляти правила внутрішнього контролю і програми його здійснення, призначати спеціальних посадовців, відповідальних за дотримання вказаних правил, і реалізацію вказаних програм, а також вживати інших внутрішньоор - ганізаційних заходів у зазначеній меті.
Ці прави ла повинні включати порядок документальної фіксації необхідної інформації, порядок забезпечення конфіденційності інформації, кваліфікаційні вимоги до підготовки і навчання кадрів, а також критерії виявлення й ознаки незвичайних операцій з урахуванням особливостей діяльності цієї контролюючої ланки.
Кредитні організації зобов’язані документально фіксувати інформацію, отриману від застосування цих правил і реалізації програм здійснення внутрішнього контролю, і зберігати її конфіденційний характер.
У випадку, якщо у працівників кредитної організації виникають підозри, що деякі операції здійснюються з метою легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, дана організація зобов’язана направляти до уповноваженого органу зведення про такі операції.
Висновки. Таким чином, на думку фахівців у галузі фінансової діяльності, виконання фінансовими організаціями обов’язків, передбачених законодавством про протидію (легалізації) доходів, отриманих злочинним шляхом, слід розглядати як важливий напрямок їх діяльності зі здійснення повноважень щодо контролю за дотриманням їх клієнтами чинного законодавства, який у свою чергу розглядається як самостійний напрямок контролю і нагляду у сфері банківської діяльності.
Література:
1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року;
2. Иванов Э. А. Отмывание денег и правовое регулирование борьбы с ним. - М.: Российский Юридический издательский Дом, 1999;
3. Указ Президента України “Про додаткові заходи щодо боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом” № 532 від 19 липня 2001 р.
|