joomla
АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ ДжЕРЕЛ Міжнародного адміністративного права
Юридичний вісник Причорномор’я

ОВСІЄНКО-МИРОНОВА Галина Володимирівна

К. ю.н. доцент кафедри конституційного та адміністративного права Вищого навчального закладу «Університет економіки та права «КРОК»

У статті висвітлено проблеми визначення, відмінності та класи­фікації джерел міжнародного права. Запропоновано аналіз правових джерел з позицій адміністративної регулятивної методології, запро­поновано аспекти майбутнього розвитку міжнародної системи ад­міністративних джерел права.

Ключові слова: джерело права, джерело міжнародного права, між­народні договори, міжнародні звичаї, модернізація, глобалізація.

В статье освещены проблемы определения, отличий и классифи­кации источников международного права. Предложен анализ право­вых источников с позиций административной регулятивной методо­логии, предложены аспекты будущего развития международной сис­темы административных источников права.

Ключевые слова: источник права, источник международного права, международные договора, международные обычаи, модерни­зация, глобализация.

The problems of determining, distinguishing and classification of the sources of international law is lighted in the article. Analysis of legal sources from positions of administrative regulatory methodology is proposed at; aspects of future development the international legal administrative sources is proposed at.

Key words: sources of law, sources of international law, international treaties, international customs, modernization, globalization.



Місце та роль міжнарод­но-правових актів в сис­темі джерел адміністра­тивного права України, їх класифікація та види в науці адміністративного права є новим, і, за своєю суттю, дискусійним пи­танням. Про міжнарод­ні джерела адміністратив­ного права почали згаду­вати впродовж останніх 10-15 років, коли Україна стала на шлях інтеграції до Світового та Європейсь­кого Співтовариства і ві­добразила це прагнення в ст. 9 Конституції України [4]. Наведене обумовлює актуальність визначення джерел міжнародного ад­міністративного права в умовах глобалізації, що можна вважати метою цієї статті. Завданнями нашої роботи є визначення понят­тя джерел міжнародного права в контексті їх відне­сення до джерел галузі віт­чизняного адміністратив­ного права, їх видів, нау­кові погляди та підходи до їх класифікації. Питання вивчення джерел міжна­родного адміністративного права досліджувалось у працях таких вчених: Баймуратова М. О. [2], Буроменського М. В. [9], Лисовського В. І. [5], Тимченка Л. Д. [11], Лукашук І. І. [6], Стеценка С. Г. [10], Ху­доби В. М. [14] й ін.

У теорії держави і права зазначено, що термін «дже­рело» є багатозначним тер­міном і є швидше своєрід­ною метафорою, ніж на­уковим терміном, який має чіткий зміст. Однією з причин різного розумін­ня поняття «джерело пра­ва» вважається недостат­ньо чітке розрізнення між двома окремими поняття­ми: нормативної концеп­ції джерел права та тео­рії джерел права [8, с. 40]. Нормативна концепція джерел права певної сис­теми права являє собою сукупність норм, за допо­могою яких відбувається конструювання цієї систе­ми права. Так, норматив­на концепція джерел пра­ва охоплює: 1) сукупність так званих «валідаційних» норм; 2) норми екзе­гези правотворчих фактів.

Під валідаційними нор­мами мається на увазі су­купність норм, пов’язаних з визнанням якихось соціаль­них фактів як правотворчих фактів у контексті цієї системи права. Норми екзе­гези - це сукупність норм, які пов’язують з певними правотворчими фактами певні норми поведінки. До норм екзегези, зокрема, від­носять правила інтерпре­тації юридичних приписів, правила логічних висновків щодо обов’язковості якихось норм з огляду на визнання інших норм обов’язковими в цій системі права, а та­кож колізійні норми, які визначають способи усу­нення суперечностей між нормами цієї системи права [8, с. 41].

Задля досягнення ме­ти та завдань нашої робо­ти слід розмежувати виз­начення терміну «джерела права». Так, в загальній те­орії права термін «джерела права» вживається в двох значеннях — матеріально­му і формальному. Під ма­теріальними джерелами розуміються матеріальні умови життя суспільства. Під формальними ж дже­релами розуміють ті фор­ми, у яких знаходять своє вираження і закріплення норми права. Тільки фор­мальні джерела права є юридичною категорією і складають предмет вив­чення юридичних наук, у тому числі міжнародного права [2, с. 32].

На нашу думку, слід по­годитись з думкою Худо­би В. М., який зазначає про наявність проблеми співвідношення норм між­народного права з норма­ми внутрішньодержавно­го права [15, с. 328]. Бу- роменський М. В. вказує на те, що в сучасному світі внутрішнє і міжнародне право є взаємозалежними системами права, серед яких «має місце і проник­нення і взаємовплив при­нципів і норм цих систем одна на одну» Разом з тим, підкреслює цій автор, між­народне право є окремою правовою системою [9, с. 9, 11]. Норми міжнарод­ного права, як і інші юри­дичні норми, завжди існу­ють у якійсь формі і зафік­совані в якому-небудь пра­вому джерелі, «резервуарі правових норм» [1, с. 93]. Джерелом міжнародного права прийнято вважати форму вираження міжна­родно-правової норми.

Слід мати на увазі, що жодний із документів між­народного права не містить вичерпного переліку його джерела. Деякі учені вва­жають, що перелік джерел сучасного міжнародного права міститься в ст. 38 Статуту Міжнародного Су­ду ООН, прийнятого 26 червня 1945 р. [14]. Цей Статут, що є невід’ємною частиною Статуту ООН, виступає в якості міжна­родного договору, у якому беруть участь майже всі держави світу. Відповід­но до цього документа до джерел міжнародного пра­ва належать:

А) міжнародні конвен­ції як загальні, так і спе­ціальні, що встановлюють правила, точно визнані де­ржавами, що сперечають­ся;

Б) міжнародний звичай як доказ загальної практи­ки, визнаної в якості пра­вової норми;

В) загальні принципи права, визнані цивілізова­ними націями;

Г) судові рішення і до­ктрини, найбільш кваліфі­кованих фахівців із пуб­лічного права різних націй у якості допоміжного засо­бу для визначення право­вих норм.

Всі ці джерела міжна­родного права в залежності від їхньої обов’язковості розділяють на основні і допоміжні. Питання про джерела міжнародного права, взагалі, і утворен­ня цих джерел, зокрема, значною мірою сприяє, як додатковий матеріал, більш глибокому розумін­ню і з’ясуванню юридич­ної природи міжнародно­го права. У свою чергу, ро­зуміння юридичної приро­ди міжнародного права дає можливість краще засвої­ти питання про джерела міжнародного адміністра­тивного права.

Така взаємодія і взаємо­залежність цих питань по­яснюється тим, що в їхній основі лежить єдиний еле­мент - міжнародно-право­ва норма. Ця норма, як першоцеглинка, являє собою як основу всього міжна­родного права, так і основу найважливіших його джерел, у якості яких висту­пають міжнародні догово­ри і міжнародні звичаї. У загальному плані джере­ла міжнародного права - це форми, за допомогою яких виражається і за­кріплюється якесь прави­ло (або комплекс правил) поведінки суб’єктів між­народного права. В основі цих правил (норм) лежить міжнародне визнання, що досягається, як це вже від­значалося, узгодженням воль суб’єктів міжнарод­ного права або визнанням із боку цих суб’єктів пра­вомірності довгостроково існуючої практики засто­сування.

Не виключені й інші випадкипоявиджерелміжна-родного права. У доктрині міжнародного права при­йнята класифікація його джерел, що визнає, як бу­ло зазначено вище, таких два види джерел: основні і допоміжні. До основних належать міжнародні до­говори і міжнародні зви­чаї. У якості допоміжних можуть розглядатися ре­золюції Міжнародних ор­ганізацій, рішення міжна­родних судів та арбітраж­не, а також положення до­ктрин. Можливі її інші форми допоміжних дже­рел. Дуже характерними у сфері визначення джерел міжнародного права є по­ложення Статуту Міжна­родного Суду ООН [14].

Міжнародно-правовий договір, за змістом Ві­денської конвенції про право міжнародних до­говорів 1969 р. [3] є най­важливішим джерелом су­часного міжнародного ад­міністративного права.

У процесі народжен­ня міжнародного догово­ру чітко визначаються дві стадії формування право­вої норми:

- вироблення змісту правила (норми) як поча­ток процесу усвідомленого узгодження воль суб’єктів;

- визнання цього прави­ла як обов’язкової норми, як кінцевого моменту уз­годження воль суб’єктів, що породжує юридично обов’язкову силу норми.

Друга стадія є вирішаль­ною, тому що саме вона надає змісту правила зо­бов’язуючий (юридичний) характер, оскільки об’єкти міжнародного права, схва­люючи зміст правила, тим самим визнають його юри­дичною нормою і зв’язують себе зобов’язанням її вико­нання. Договір і звичай є універсальними, тобто за­гальними джерелами між­народного права, і їхня юридична чинність обґрун­тована самою суттю між­народного права (тобто за­гальним визнанням і доб­ровільним дотриманням). Це традиційні джерела. Однак вони, як джерела, не єдині.

До інших джерел су­часного міжнародного ад­міністративного права варто віднести резолюції міжнародних організацій (особливо спеціалізованих установ ООН), акти між­народних конвенцій і на­рад, резолюції міжнарод­них організацій та акти міжнародних конференцій і нарад [6, с. 29]. До числа таких актів можна віднес­ти Заключний акт НБСЄ 1975 р. і Резолюції з про­блем захисту навколиш­нього середовища Конфе­ренції в Ріо-де-Жанейро 1992 р., Паризьку хартію для нової Європи 1990 р. Однак, щоб акти міжна­родних конференцій і на­рад стали джерелами між­народного права, необхід­на яскраво виражена згода на це учасників конферен­ції або наради. Щодо ре­золюцій міжнародних ор­ганізацій, то необхідне ще й визнання цих резолю­цій як джерела державами членами організацій Суду ООН та ін., а також різні прецеденти. Практика ви­користання прецедентів ос­таннім часом розширюєть­ся і навіть одержала назву “прецедентне право”.

Певної уваги в даній ро­боті заслуговує визначен­ня місця міжнародного договору, який, на нашу думку, займає окреме міс­це в системі джерел між­народного адміністратив­ного права. Так, Лісовський В. І. під міжнародним договором розумів основ­не джерело міжнародного права, за умови добровіль­ного та рівноправного во­левиявлення держав, що його заключають та що не суперечить загальновиз­наним нормам міжнарод­ного права [5, с. 9]. Таким чином можна зробити ви­сновок, що міжнародно­му договору властиве уз­годження воль, в основі якого лежить усвідомлен­ня і публічне вираження своєї волі шляхом голосу­вання. Для міжнародного звичаю властива практика спонтанного і мовчазного застосування залежно від випадку, в чому прогляда­ються елементи стихійно­го розвитку міжнародного права.

До того ж, роль догово­ру і звичаю в системі ос­новних джерел, їхня юри­дична чинність, середови­ще застосування та інші параметри їхнього існу­вання неоднозначні, як не­однозначні в цьому питан­ні й думки юристів-міжна - родників. Ця неоднознач­ність відноситься до обсягу сфери застосування дого­вору і звичаю (одні ствер­джують, що сфера договір­ного права розширюється, а звичаєвого звужується, інші дотримуються проти­лежної думки), до пробле­ми ієрархії між цими дво­ма джерелами, до питань виникнення так званих нетрадиційних (нових) звичаїв, а також до про­блеми кваліфікації норми поведінки, що склалася як міжнародний звичай.

У питанні про інші дже­рела міжнародного права насамперед виникає про­блема поняття і практич­ного застосування назва­ного у ст. 38 Статуту Між­народного Суду [14] тако­го джерела, як “загальні принципи права, визнані цивілізованими націями”. У доктрині міжнародно­го права протягом трива­лого часу йде полеміка про юридичну сутність, зна­чимість, склад і формулю­вання цих загальних при­нципів права. З огляду на наявну неясність у цьому питанні при викладі нав­чальних курсів міжнарод­ного права ряд авторів об­ходить його стороною [7]. Однак необхідність хоча б короткого висвітлення цього питання є істотною.

У літературі з міжнарод­ного права можна зустріти думку, що “під загальни­ми принципами права вар­то розуміти основні при­нципи міжнародного пра­ва”. Однак, як справедли­во відзначає І. І. Лукашук, це не так [6, с. 18]. На дум­ку більшості юристів-міжнародників, автори ст. 38 Статуту Міжнародного Су­ду, включаючи до скла­ду джерел міжнародного права “загальні принципи права, визнані цивілізова­ними націями” розуміли під цим такі правила [14]:

- спеціальний закон скасовує загальний закон;

- наступний закон ска­совує попередній;

- ніхто не може пере­дати іншому більше прав, ніж він сам має;

- закон, що володіє біль­шою юридичною силою, ска­совує закон, що володіє мен­шою юридичною силою;

- рівний над рівним влади не має та ін.

image061Такого роду положен­ня, - відзначав Тункін Г. І., - хоча і є правовими, не є нормами права. Вони ви­користовуються при засто­суванні і тлумаченні норм міжнародного права [12]. Дещо іншого погляду до­тримується Ж. Тускоз [13]. Він надає загальним при­нципам права деякий уні­версалізм, хоча і визнає, що в сучасному світі, тако­му роз’єднаному, складно мати загальні принципи, прийнятні для всіх. У чис­лі загальних принципів права він називає принцип необґрунтованого збага­чення, принцип зворотної вимоги неналежно випла­чених сум, принцип відш­кодування збитків та ін. Ж. Тускоз також відзна­чає, що загальні принци­пи права можуть існувати в міжнародному праві, не будучи обов’язково прий­нятими всіма національ­ними правовими система­ми. Вони є вираженням специфічної функції між­народного права, яка поля­гає у сприянні миру і роз­витку, вони підтримують міжнародний порядок, створюючи для нього необ­хідні основи. “Так, напри­клад, - зауважує Тускоз, - невтручання у внутрішні справи або дотримання ос­новних прав людини є ви­раженням на найвищому рівні міжнародної етики” [13]. Однак такі суджен­ня не переважають у до­ктрині міжнародного пра­ва, і в той же час не зазна­ють критики. З огляду на викладене, використан­ня загальних принципів права як джерела права у практиці міжнародного розгляду незначне.

Так чином, підсумову­ючи усе вищеподане, мож­на зробити висновок про те, що глобалізація, і, зок­рема, регіоналізація пов’я­зані із структуруванням європейського простору, зі зростанням взаємодії дер­жав та поглибленням їх взаємозалежності, а тому аналіз зазначених джерел міжнародного адміністра­тивного права, особливо аналіз процесу їх появи, по­казує, що їхні характерис­тики мають як спільні ри­си, так і певні відмінності. До спільних рис основних джерел варто віднести ха­рактер їхньої юридичної природи, що виражається в узгодженості, загальновиз - наності та в добровільно­му і сумлінному дотриман­ні всіма суб’єктами міжна­родного права. Відмінності ж виражаються в тому, що процес утворення їхньої юридичної природи не іден­тичний. Зазначені обстави­ни обумовлюють потребу в наступних наукових до­слідженнях у цій сфері.



Список використаної літератури:

1. Алексеев С. С. Теория права / С. С. Алексеев. - М.: БЕК, 1995. - 320 с.

2. Баймуратов М. О. Міжнародне право [навч. посібник] / М. О. Баймуратов. - Х. : Одіссей, 2001. - 672 с.

3. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 г. [Електронний ресурс] - Режим доступу

До сайту : Http://zakon. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=995_i35

4. Конституція України : прийнята 28 червня 1996 р. // Відо­мості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

5. Лисовский В. И. Международное право [учебник] / В. И. Ли­совский. - М. : Юрид лит-ра, 1967. - 484 с.

6. Лукашук И. И. Международное право. Общая часть [учеб­ник] / И. И. Лукашук. - 3-е изд. - М. : Волтерс Клувер, 2005. - 432 с.

7. Международное право [учебник] ; [под ред. Колосова Ю. М., Кузнецова В. И.]. - М., 1995. - 165 с.

8. Мережко О. Теорія джерел міжнародного права / О. Ме­режко // Юридичний журнал. - 2009. - № 1. - С. 40-49.

9. Міжнародне право [навч. посібник] ; [за ред. М. В. Буро- менського]. - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 336 с.

10. Стеценко С. Г. Адміністративне право України [навч. посібник] / С. Г. Стеценко. - Вид. 2-ге. - К. : Атіка, 2009. - 640 с.

11. Тимченко Л. Д. Международное право [учебник] / Л. Д. Тим­ченко. - Х. : Консум, 1999. - 528 с.

12. Тункин Г. И. Международное право в международной сис­теме. - М. : Юрид лит-ра, 1978. - 218 с.

12. Тускоз Ж. Мировая система торговых обменов: некоторые юридические проблемы / Ж. Тускоз // Московский жур­нал международного права. - 1996. - № 1. - С. 63-92.

13. Устав Организации Объединённых Наций и Устав Между­народного Суда от 26 июня 1945 г. [Електронний ресурс] - Режим доступу до сайту : Http://zakon. rada. gov. ua/cgi- bin/laws/main. cgi? nreg=995_010

14. Худоба В. М. Міжнародні договори України як джерела цивільного процесуального права / В. М. Худоба // Уче­ные записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. - Юридические науки. - 2008. - Т. 21. - № 1. - С. 323-331.

15.

16.