joomla
Запобіжний вплив правозастосовної ПРАКТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ
Юридичний вісник Причорномор’я

ПОЛІЩУК Г. С.

Доцент кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права

Національної академії внутрішніх справ, кандидат юридичних наук,

Доцент

У статті досліджено дієвість та запобіжний вплив застосування кримінально-правових норм, що встановлюють відповідальність за вчинення злочинів проти довкілля. З використанням узагальнюю­чих статистичних показників проаналізовано практику притягнен­ня порушників екологічного законодавства до кримінальної відпові­дальності та призначення їм покарання в Україні. Визначена струк­тура пеналізації злочинів проти довкілля за період 2008-2009 років. Зроблено висновок про необхідність декриміналізації та депеналіза - ції кримінально-правових норм екологічного характеру.

Ключові слова: кримінально-правова охорони довкілля, запобі­гання екологічної злочинності, покарання, пеналізація

В статье исследованы действенность и меру влияние применения уголовно-правовых норм, устанавливающих ответственность за со­вершение преступлений против окружающей среды. С использова­нием обобщающих статистических показателей проанализированы практику привлечения нарушителей экологического законодательс­тва к уголовной ответственности и назначения им наказания в Укра­ину. Определена структура пенализации преступлений против окру­жающей среды за период 2008-2009 годов. Сделан вывод о необходи­мости декриминализации и депенализации уголовно-правовых норм экологического характера.

Ключевые слова: уголовно-правовая охраны окружающей сре­ды, предотвращение экологической преступности, наказания, пена - лизация

The article examines the effectiveness and safety impact of applying criminal law provisions that establish responsibility for crimes against the environment. Using generalized statistics analyzed practice bringing violators of environmental laws to criminal liability and punishment assigned to them in Ukraine. Determined the structure penalizatsiyi crimes against the environment for the period 2008-2009. Has been concluded that decriminalization and depenalization criminal law ecological character.

Key words: Penal protection of the environment, preventing environmental crime, punishment, penalization.



Однією з найбільш акту­альних глобальних проб­лем сучасності є охорона навколишнього середови­ща. Неконтрольовані на­слідки науково-технічного прогресу, що істотно роз­ширив масштаби природо­користування, привели до порушення об’єктивних за­кономірності взаємодії су­спільства і природи. Гло­бальна екологічна криза, зокрема забруднення ат­мосферного повітря, вод, ґрунтів, зменшення ви­дового різноманіття фло­ри та фауни, поставила під загрозу здоров’я і саме життя людини на Землі. Ця проблема стосується як планети в цілому, так і її регіонів та практично усіх країн. Україна не є винят­ком серед них. Українсь­ке сьогодення характери­зується складною еколо­гічною ситуацією, надз­вичайно низьким рівнем екологічної освіти і свідо­мості більшості населен­ня, надмірною експлуата­цією природних ресурсів, забрудненням та накопи­ченням шкідливих від­ходів у навколишньому се­редовищі.

Екологічні проблеми Ук­раїни значною мірою зу­мовлені існуванням мас­штабної екологічної зло­чинності, яка, у силу ви­сокого рівня латентності, не знаходить свого адек­ватного відображення в кримінальній статистиці. Враховуючи надзвичайно високий ступінь суспіль­ної небезпеки екологічної злочинності, неможли­вість усунення в багатьох випадках наслідків вчи­нення злочинних пося­гань на природне середо­вище (забруднення дов­кілля, знищення об’єктів рослинного та тваринно­го світу, захворювання, смерть людей), пріоритет­ним напрямком протидії екологічній злочинності має бути запобіжна діяль­ність.

У залежності від мас­штабів і мети застосуван­ня запобіжних заходів у кримінологічній літературі виділяють загальсоціаль - ний і спеціально-криміно­логічний рівні запобігання. Спеціально-кримінологіч­ний рівень характеризуєть­ся сукупністю заходів, спе­ціально спрямованих на усунення причин злочин­ності чи конкретних зло­чинних проявів.

Здійснення цієї діяль­ності потребує застосуван­ня спеціальних методів і засобів, та відрізняється від загальносоціального запобігання саме спеціаль­ним призначення і цілес­прямованістю. Об’єктами запобіжного впливу є де­термінуючи чинники, що зумовлюють існування еко­логічної злочинності, а та­кож особи, які схильні до вчинення злочинів даної категорії, або ж які мають намір вчинити злочин або вже розпочали його вчи­нення.

Небезпечність таких осіб полягає в здатності за­подіювати шкоду як дов­кіллю, так і, опосередко­вано, здоров’ю та життю людей. Враховуючи таку суспільну небезпеку, дер­жава визначає та застосо­вує найдоцільніші заходи репресивного характеру, направлені на її усунен­ня: позбавлення фізичної можливості вчиняти за­боронені діяння (напри­клад, шляхом ізоляції від суспільства або звільнен­ня від посади), виправлен­ня, загальну та спеціальну превенцію.

У кримінологічній лі­тературі [1, с. 98] такі пре­вентивні заходи визнача­ють як кримінально-пра­вове запобігання, що здій­снюється у процесі при­значення покарання та йо­го виконання. На думку

А. П. Закалюка [2, с. 328], кримінально-правові запо­біжні заходи є складовою спеціально-кримінологіч­ного запобігання злочин­ним посяганням чинять вплив: лише після вчинен­ня злочину для запобіган - ня рецидиву; засобами, що мають інше спеціаль­не призначення і лише «попутно» відіграють за­побіжну роль; у сфері, що регулюється нормами пра­ва; у межах, які визнача­ються нормами права.

Погоджуючись із виз­наченими А. П. Закалю - ком особливостями кримі­нально-правових запобіж­них заходів, слід зауважи­ти, що превентивний вплив кримінально-правового запобігання цим не обме­жується.

Відомо, що саме видан­ня нормативного акту, існування кримінально - правової заборони здатне регулювати поведінку лю­дей та має запобіжну, ут­римуючу властивість. За - гальнопревентивна влас­тивість кримінально-пра­вової охорони довкілля не проявляється безпосеред­ньо в обмеженнях прав гро­мадян, а є фактором, що впливає на їх свідомість, волю та емоції, тобто спри­ймається суб’єктивно та стримує негативні прояви особи.

З прийняттям чинно­го Кримінального кодексу з’явилося чітке визначен­ня в законі кола екологіч­них злочинів, що дозволяє побудувати їх у систему, та узаконити саму назву цих посягань. Указані норми являють собою системне утворення, поєднані єди­ним об’єктом та спільною функцією - охороною нав­колишнього природного середовища та забезпечен­ня екологічної безпеки як умови нормального існу­вання та життєдіяльності людини. Це безпосередньо вказано в ст. 1 Криміналь­ного кодексу України. Са­ме вказівка в кодексі на те, що кримінальне зако­нодавство має своїм за­вданням охорону довкілля та запобігання злочинам підкреслює його активний запобіжний характер що­до найбільш небезпечних екологічних посягань.

Суспільна небезпека злочинних посягань на довкілля й особи злочинця відображається в санкціях кримінально-правових норм екологічного харак­теру за допомогою таких засобів, як види і розмір покарання, тобто у кіль­кісній стороні криміналі - зації таких посягань, їх пеналізації. У науковій лі­тературі під пеналізацією розуміють процес визна­чення характеру каранос­ті суспільно небезпечних діянь, а також їх практич­ну караність, тобто процес призначення криміналь­ного покарання у судовій практиці [3, с. 137].

Слід зазначити, що на сьогоднішній день теоре­тичні основи конструю­вання санкцій криміналь­но-правових норм достат­ньою мірою не розроблені, що призводить до встанов­лення санкцій на ґрун­ті суб’єктивних міркувань авторів законопроектів. Са­ме тому в окремих випад­ках має місце певна нело­гічність та непослідовність у визначення санкцій. Так, співвідношення санкцій основних та кваліфікова­них складів значної кіль­кості злочинних посягань на довкілля (Розділ VIII Особливої частини Кримі­нального кодексу України) засвідчує парадоксальну ситуацію, коли за вчинен­ня злочину, передбаченого частиною 1 цієї статті (ос­новний склад), покарання у межах запропонованих санкцій може бути жорс­ткішим ніж за вчинення злочину з кваліфікованим складом. На наш погляд, побудова санкцій кримі­нально-правових норм бу­де більш обґрунтованою, якщо максимальний роз­мір покарання за менш небезпечний злочин буде співпадати з мінімальним розміром покарання за йо­го кваліфікований вид.

Але удосконалення кри­мінального закону у сфері охорони довкілля не приз­водить автоматично до під­вищення дієвості кримі­нально-правового запобі­гання екологічної злочин­ності, адже, за слушним висловлюванням В. М. Куд­рявцева «результати дії правових приписів знахо­дяться не в світі належно­го, а у світі дійсного. Їх не вичитаєш в тексті закону, не витягнеш з нього, як йо­го не читай та не тлумач» [4, с. 41].

Дослідження ж резуль­татів дії кримінально-пра­вових норм екологічного характеру засвідчує крім високої латентності зло­чинів даної категорії фак­тичну безкарність злочин­ців навіть за тими нечисельними справами, що були розслідувані та пере­дані до суду.

Аналіз статистичних ві­домостей Державної судо­вої адміністрації України (форма статистичної звіт­ності № 6 «Звіт про кіль­кість осіб, засуджених, виправданих, справи щодо яких закрито, неосудних, до яких застосовано при­мусові заходи медичного характеру та види кримі­нального покарання») доз­воляє дослідити дієвість кримінально-правового за­побігання екологічної зло­чинності, зокрема підста­ви закриття судами справ і структуру пеналізації зло­чинів проти довкілля.

З процесом пеналізації тісно пов’язана мож­ливість депеналізації еко­логічних злочинів. Причо­му депеналізація може бу­ти як законодавчою (коли в кримінальному законо­давстві визначені можли­вості відмови від покаран­ня), так і правозастосовною (коли органи кримінальної юстиції в силу певних при­чин не застосовують пере­дбачені законом санкції). Останній вид депеналізації може істотно знизити ефективність криміналь­но-правового запобігання екологічної злочинності, створюючи у злочинців та населення уявлення про безкарність злочинної по­ведінки.

На наш погляд, правозастосовна депеналізація має місце у сфері охоро­ни довкілля. Аналіз кіль­кості засуджених за вчи­нення злочинів даної кате­горії осіб та застосованих до них мір покарання свід­чить, що 96,2 % засудже­них за злочини проти дов­кілля були або звільнені від покарання, або ж до них застосовувався такий вид покарання як штраф. Інші види покарання, що передбачені санкціями кри­мінально-правових норм екологічного характеру, що встановлюють відпові­дальність за посягання на довкілля, практично не за­стосовуються.

Так, із усієї кількості осіб, вироки (постанови) щодо яких набрали закон­ної сили у 2009 році (1472 особи), питома вага засуд­жених за злочини проти довкілля становила у серед­ньому 78,1 % (1150 особи).

У відношенні 320 осіб справи судом були закриті. Майже половина усіх ви­падків закриття справ да­ної категорії пов’язана із обранням судами як під­стави для закриття спра­ви амністії - 48,4 % (155).

У зв’язку із дійовим ка­яттям закрито 26,3 % (84 особа) справ, зміною обста­новки -14,7 % (47 осіб), у зв’язку з передачею особи на поруки - 7,8 % (25).

image039Щодо видів призначених покарань, то найчастіше до засуджених застосовував­ся штраф - у 65,0 % від за­гальної кількості засудже­них (748 із 1150). До позбав­лення волі засуджено усьо­го 11 осіб, до обмеження волі - 13 осіб, арешту - 7, громадських робіт 12.

Звільнено від покаран­ня 31,2 % (359) засудже­них осіб, майже всі з вип­робуванням -331 засудже­них.

Додаткові види пока­рання за даною категорією справ практично не за­стосовуються - у 2008 ро­ці судом до засудженого за незаконну порубку лі­су (ст. 246 КК) було обрано як додатковий вид пока­рання позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю (ст. 55 КК). Жодно­го разу не застосовувався такий вид покарання як конфіскація майна.

На наш погляд, зважа­ючи на специфіку вчи­нення злочинів проти дов­кілля, що пов’язані з за­хопленням природних ре­сурсів, зокрема незакон­ної порубки лісу та бра­коньєрських посягань, що часто пов’язані з викорис­танням автотранспортних засобів, вогнепальної зброї та моторизованих плавзасобів, застосування такого виду покарання як позбав­лення права обіймати пев­ні посади або займатися певною діяльністю мало б певний запобіжний вплив.

Отже, аналіз практики призначення покарання за злочини проти довкілля засвідчує невідповідність правозастосовної діяль­ності небезпечним наслід­кам екологічних пося­гань.

Особливо дивує «без­межний гуманізм» судів за даною категорією справ у відношенні рецидивістів. Звертає увагу те, що на­віть наявність декількох незнятих і непогашених судимостей (дві, три і біль­ше) у злочинців не ставало для суду аргументом для застосування до засудже­них більш суворого пока­рання у виді позбавлення волі.

Як наслідок такого не­виправдано поблажливо­го ставлення до злочинців, лише за 2009 рік з числа звільнених від покарання було засуджено за вчинення злочинів проти довкіл­ля 15 осіб. У період іспи­тового терміну було засуд­жено 23 особи, вчинили злочин не відбувши пока­рання 8 осіб.

Вищенаведене перекон­ливо засвідчує невисоку ефективність криміналь­но-правової охорони дов­кілля, тобто недосягнення цілей правових норм у сфері охорони навколиш­нього природного середо­вища засобами криміналь­ного права та реального результату його застосу­вання.

Причинами цього мо­жуть бути, на наш пог­ляд, визнані недооцін­ка небезпеки посягань да­ної категорії працівника­ми органів кримінальної юстиції та інші фактори правового, організаційно­го, економічного та ідеоло­гічного характеру.

Підвищенню ефектив­ності кримінально-право­вого запобігання могли б сприяти процеси криміналізації та декриміналізації екологічних пося­гань.

Слід зауважити, що аналіз передумов кримі- налізації суспільно небез­печних діянь, у тому чис­лі й екологічного харак­теру, входить до сфери до­сліджень кримінологічної спрямованості, а саме пи- таньзапровадженнякримі - нологічної експертизи іс­нуючих та нових кримі­нально-правових законів. Така позиція поділяєть­ся і А. П. Закалюком, адже «соціальне обґрунтуван­ня кримінально-правової норми за значущістю його зумовлювальних елемен­тів є переважно криміно­логічним, становить кри­мінологічне підґрунтя ос­танньої і є предметом не кримінального права, а широкого спектру сус­пільних наук, у тому чис­лі соціології, а в юридич­ній їх царині - предметом кримінології» [5, с. 12].

На наш погляд, підви­щенню запобіжного випли­ву правозастосовної діяль­ності у сфері охорони дов­кілля могла б сприяти, як це не парадоксально зву­чить, часткова декримі - налізація екологічних по­сягань, що не становлять великої суспільної небез­пеки, і до яких суспіль­на думка ставиться більш поблажливо. Мова йде про некваліфіковані види бра­коньєрства, незаконної по­рубки лісу, що станов­лять близько 2/3 у струк­турі екологічної злочин­ності. Зважаючи на те, що у практиці призначен­ня покарання за справа­ми даної категорії доміну­ючим видом покарання за­лишається штраф, засто­сування за певну частину злочинів штрафу як захо­ду адміністративного стяг­нення (унаслідок декримі - налізації частки еколо­гічних посягань) мало б сприяти досягненню ме­ти охорони довкілля, адже можна вважати аксіома­тичним твердження, яке неодноразово висловлюва­лось в юридичній літера­турі про те, що сила утри­муючої дії законодавства та дієвість притягнення до відповідальності значною мірою залежить не від су­ворості покарання, а відневідворотності відпові­дальності, що ґрунтуєть­ся на юридичній практиці. Для дієвості запобіжного впливу адміністративних стягнення необхідно пере­глянути і розміри штра­фів за вчинення екологіч­них правопорушень. Пев­на робота на законодавчо­му рівні у цьому напрямку вже зроблена (Проект За­кону про внесення змін до Кодексу України про ад­міністративні правопору­шення та Кримінального кодексу України щодо по­силення відповідальності за порушення вимог приро­доохоронного законодавс­тва № 4341 від 13.04.2009, Закон України «Про вне­сення змін до деяких зако­нодавчих актів України з питань мисливського гос­подарства, полювання та рибальства, охорони, ви­користання і відтворення тваринного світу № 1827-

VI від 21.01.2010 року).

Одним із додаткових аргументів на користь де- криміналізації є й значно вища оперативність засто­сування адміністративно­го стягнення у порівнянні з кримінальним покаран­ням.

Також одним із варіан­тів розв’язання зазначе­ної проблеми є пропозиція М. І. Хавронюка [6] щодо розмежування злочинів і кримінальних проступків з визнанням криміналь­ними проступками у сфері охорони довкілля пору­шення правил поводжен­ня з об’єктами тваринного або рослинного світу.

Отже, низький запобіж­ний потенціал правозасто - совної діяльності у сфері охорони довкілля, невико­нання каральної та превен­тивної функції практики притягнення порушників до кримінальної відпові­дальності та призначення покарання за порушення екологічного законодавс­тва потребує змін у конс­трукції кримінально-пра­вових норм екологічного характеру.

image039Проведене авторами до­слідження практики засто­сування норм, що встанов­люють кримінальну від­повідальність за злочини проти довкілля, у контек­сті оцінки її впливу на за­побігання екологічній зло­чинності дозволяє зроби - ти припущення, що процес удосконалення даних норм, їх подальшої декриміналізації та депеналізації не бу­де обмежений.



Список літератури:

1. Джужа О. М. Кримінально-правова охорона довкілля як складова спеціально-кримінологічного запобігання еколо­гічної злочинності / О. М. Джужа, В. В. Василевич, Г. С. По­ліщук // Шлях до кримінології. Пам’яті Анатолія Петро­вича Закалюка : зб. матеріалів - К. : Нац. акад. прав. наук України; Запоріжжя : КПУ, 2010. - С. 97-104.

2. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: те­орія і практика: у 3 кн. / А. П. Закалюк - К.: Вид. Дім “Ін Юре”, 2007. - Кн. 1: Теоретичні засади та історія українсь­кої кримінологічної науки. - 424 с.

3. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: про­блемы криминализации и пенализации. - Владивосток, Изд-во Дальневосточного ун-та, 1987. - 268 с.

4. Кудрявцев В. Н., Никитинский В. И., Самощенко И. С., Гла - зырин В. В. Эффективность правовых норм. - М., 1980.

5. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: тео­рія і практика: У 3 кн. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2007, Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобіган­ня вчиненню окремих видів злочинів. - 712 с.

6. Хавронюк М. До питання про кримінальні проступки в контексті спеціалізації органів досудового розслідування / М. Хавронюк // Право України. - 2010. - № 9. - С. 120­131.