joomla
ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ МЕХАНІЗМУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ
Юридичний вісник Причорномор’я

ЛИТВИНОВ О. М.

Доктор юридичних наук, доцент, начальник кафедри кримінального права та кримінології ХНУВС

ТАЦІЙ М. С.

Здобувач ХНУВС

Статтю присвячено аналізові основних елементів механізму індиві­дуальної злочинної поведінки та визначенню даного поняття.

Ключові слова: механізм, злочин, поведінка, структура, ситуація, фактори.

Статья посвящена анализу основных элементов механизма индиви­дуального преступного поведения и определению данного понятия.

Ключевые слова: механизм, преступление, поведение, структура, ситуация, факторы.

Litvinov A., Tatsiy M. Problems of determination of individual crime behavior mechanism.

The article is devoted to analysis of the main elements of individual crime behavior mechanism and to definition of this phenomenon.

Keywords: mechanism, crime, behavior, structure, situation, facts.

Злочин є системою, яка підпорядковується дії пев­них закономірностей. Вони різні за суттю, вихідними засадами, динамікою фор­мування і функціонування. Зазнаючи впливу з боку ок­ремих факторів соціального середовища, психологічних підструктур особистості, її мотиваційної сфери тощо, вони динамічно трансфор­муються і впливають на ін­ші елементи механізму ін­дивідуальної злочинної по­ведінки. Тож їх визначення, опис та аналіз через призму названого механізму висту­пають важливими приклад­ними завданнями даного до­слідження.

З метою правильного, методично та методоло­гічно зваженого розгляду проблем, винесених у на­зву цієї статті, необхідно, насамперед, підготувати понятійний апарат, що бу­де використовуватись для опису відповідних явищ та процесів. В першу чергу це стосується понять „ме­ханізм” та „індивідуальна поведінка”, що мають важ­ливе теоретичне значен­ня з точки зору предметної сфери дослідження.

У спеціальній літературі термін „механізм” викорис­товується під час аналізу різних процесів, коли є не­обхідність відобразити ди­наміку їх змін. Під „ме­ханізмом” взагалі, як по­няттям, в юридичних на­уках розуміється взаємодія деяких елементів, суб’єктів і об’єктів будь-якої діяль­ності [1, с.76]. В окремих роботах, кажучи про ме­ханізм вчинення конкрет­ного злочину, кримінологи підкреслюють, що „кожен злочин - це результат взає­модії особи і ситуації зло­чину” [2, с.92] і звертають увагу на детермінізм і зако­номірність об’єкту, що вив­чається (наприклад, утво­рення патологічних рис осо­би) [3, с.17]. Розвиваючи да­ну теоретичну конструкцію, дослідники дійшли вис­новку про детермінованість конкретного злочину комп­лексом причин та умов.

У вітчизняній криміно­логії досить докладно роз­глянуті види детермінації, їх значення в генезисі кон­кретного злочину, систе­ма детермінації. Зокрема обґрунтовано, що провід­не місце в системі детермі­нації конкретного злочи­ну належить причинності, тож є коректним застосу­вання терміна „механізм” для опису даної системи, оскільки в ньому відобра­жено головну залежність, коли рух одних елементів є причиною руху інших.

Механізм конкретного злочину є відкритою сис­темою, як і всі системи, що існують у реальному світі. Отже, на розвиток взаємо­дії його елементів, що при­водить до злочинного ре­зультату, впливає значна кількість факторів. Однак вплив цих факторів неод­наковий, що дозволяє виді­ляти основні і другорядні фактори, а головне - об’єк­тивні та суб’єктивні озна­ки. Злочинна поведінка за­вжди вивчається в двох ас­пектах: як об’єкт соціаль­них зв’язків і впливів і як форма втілення активної, цілеспрямованої, перетво­рюючої діяльності індиві­да із психологією, що сфор­мувалася.

Вплив соціального на ге­незис і механізм злочинної поведінки досить значний, і дані ознаки є об’єктивними по суті. А. І. Алексєєв вва­жає, що це соціально зна­чимі властивості, що впли­вають у поєднанні із зов­нішніми умовами (ситуа­цією) на злочинну поведін­ку [4, с.84-86], тому кримі­нологічне їх вивчення по­винно бути вичерпним до­слідженням усієї склад­ної проблеми людини та її діяльності. Виникає зав­дання вичленовування ко­ла тих ознак (характерис­тик), що дозволять вия­вити найближчі до злочи­ну і злочинності причинні зв’язки і причинні відно­сини. Для їх поглиблено­го аналізу і складання по­дальшого прогнозу та про­грами запобіжного впливу необхідно використовува­ти дослідження фахівців у таких областях науково­го знання, як психологія, соціологія, психіатрія, пе­дагогіка тощо. За основу ж варто брати наведені у ро­ботах вчених-кримінологів шість основних груп ознак: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціа­льні прояви в різних сфе­рах життєдіяльності, або со­ціальні зв’язки; моральні властивості; психологічні та фізіобіологічні характерис­тики [5, с.19].

Істотну роль у механізмі індивідуальної злочинної поведінки відіграють со­ціальні прояви або соціаль­ні зв’язки (позиції), адже в наш час відзначається підвищена значимість со­ціального статусу в різних життєвих ситуаціях. Лю­дина займає певні позиції і виконує певні ролі, кож­на з яких має свій зміст (сценарій ролі). Без ураху­вання соціальної ролі в ін­дивідуальному запобіган­ні злочинів зникає вплив соціальних зв’язків і по­зицій, отже, зменшуєть­ся вірогідність досягнення цілей корекції.

Соціальна позиція - своє­рідний вузол зв’язків у со­ціальних відносинах, а роль - зміст вимог, які ви­суваються до особи, що зай­має дану позицію. Варто мати на увазі, що для люди­ни важлива значимість со­ціальної позиції й очікува­них норм поведінки, оцінка особистості, що залежить від умов виконання нею ролі. Її тривале виконан­ня завжди накладає пев­ний відбиток, розвиває одні якості, блокуючи інші.

Позиція особи впливає на вибір соціальних ролей та на їх творче виконання. При цьому існує конфлікт об’єктивний, коли дійс­ний зміст ролі суперечить ситуації, та суб’єктивний, коли особа сприймає роль в якості суперечливої та не може з нею погодитись.

Психологічні ознаки - одні з найбільш важли­вих факторів, що вплива­ють на скоєння індивідом суспільно небезпечних дій тому, що вибір способу дії здійснюється з урахуван­ням психологічних особли­востей і психічної специфі­ки злочинця [6, с.101-107]. Це проявляється в рисах характеру, вольових і емо­ційних якостях, ціннісно-нормативних характерис­тиках свідомості, у потреб-нісно-мотиваційній сфері злочинної поведінки, стані злочинця в момент скоєн­ня злочину і механізмі на­ступної злочинної поведін­ки [7, с.44-115].

Риси характеру в пси­хологічній літературі виз­начаються як стійкі, пов­торювані в різних ситуа­ціях особливості поведін­ки індивіда. Обов’язковими властивостями є ступінь їх виразності в різних людей, здатність прояву в будь-яких ситуаціях і потенцій­ній здатності до вимірюван­ня за допомогою спеціально розроблених для цього ме­тодик. Розрізняють пози­тивні й негативні риси ха­рактеру, які, врешті-решт, і визначають різні профілі особистості.

На злочинну поведінку значний вплив спричиня­ють психічні аномалії, які, з одного боку, істотно усклад­нюють засвоєння суб’єктом моральних і правових норм, а з іншого боку - перешкод­жають адекватному спри­йняттю й оцінці життєвих ситуацій, що складаються. Самі по собі ці аномалії не виступають як мотиви зло­чинів, але значно вплива­ють на поведінку та спосіб життя [8].

Вольові ознаки - свідо­ма саморегуляція суб’єктом своєї діяльності і поведін­ки, що забезпечує подолан­ня труднощів при досягнен­ні мети, створені суб’єктом додаткові спонукання до зовнішніх або внутрішніх дій, які володіють недостат­ньою мотивацією [9, с.35]. Вольові дії в індивіда ви­конують дві взаємозалеж­ні функції - спонукальну, що забезпечує активність, і гальмівну, що проявляєть­ся в її стримуванні. Остан­ня спостерігається в ситуа­ціях вибору рівних по зна­чимості мотивів і цілей, що породжують боротьбу мотивів при відсутності в суб’єкта актуальної потре­би в дії при наявності зов­нішніх і внутрішніх пере­шкод.

Емоційні властивості - психічне відображення у формі безпосереднього упе­редженого переживання життєвого змісту явищ і си­туацій, обумовленого відно­шення їх об’єктивних влас­тивостей до потреб суб’єкта. Найпростішими формами емоцій є так звані емоційні відчуття, тобто безпосеред­ні переживання, що супро­воджують життєво важливі впливи і спонукують люди­ну до їх збереження або усу­нення.

Сфера потреб та моти­вації має велике значення в механізмі злочинної по­ведінки і містить у собі два поняття. Перше - потреби, що є джерелами розумової і поведінкової активності людини та відображають її природні властивості, що прямо залежать від со­ціальних характеристик, сформованих у суспільст­ві [7, с.8-18]. Інтереси або емоційно фарбовані пот­реби, значною мірою зале­жать від системи ціннісних орієнтацій особи, інших змістовних характеристик її свідомості, а також со­ціального середовища, у якій формувалась, діє або до якої прагне людина. Потреби й інтереси впли­вають на мотиваційну сфе­ру особистості. Під моти­ваційною сферою особис­тості вчені розуміють „су­купність мотивів і цілей, що формуються і розвива­ються протягом життя лю­дини” [10, с.107].

image007До потреб безпосеред­ньо примикає система спо­нукальних факторів: пере­конання, погляди, праг­нення, інтереси, ідеали. В основі людської актив­ності поряд з потребами перебуває категорія інте­ресу, що є відбиттям со­ціальних та індивідуаль­но-психологічних зв’язків особистості. Інтерес як со­ціально-психологічна ка­тегорія об’єктивно обу­мовлена і суб’єктивно де­термінована. Об’єктом ін­тересу є потреби людини, обумовлені її соціальним станом і властивостями са­мої особистості.

Потреби й інтереси, про­ходячи через свідомість, стають активною спону­кальною силою, що фор­мує мотиваційний про­цес. Мотивації, що не ви­ходить із потреб, не існує. Разом з тим потреба, що не стала мотивацією, ціл­ком можлива, вона нерід­ко формується в організ­мі і психіці індивіда. Так, потреба організму у вітамі­нах, не усвідомлена люди­ною, не стає мотивацією.

У злочинній поведінці мотиви можуть проявля­тись у різних поєднаннях і типах ситуацій. Ціннісно - нормативні характеристи­ки свідомості особистості вказують на найбільш зна­чимі для неї об’єкти, що цінуються нею. Як прави­ло, говорять про ієрархію ціннісних орієнтацій, що відображає певну перева­гу одних цінностей над ін­шими.

Важливе значення має також стійкість орієнтації, її інтенсивність. Криміно­логічні дослідження свід­чать, що в системі цінніс­них орієнтацій окремих груп злочинців перше міс­це займають індивідуаль­ні або кланово-егоїстичні орієнтації. Вище за все в таких випадках цінують­ся особисте матеріальне благополуччя, необмеже­ний прояв свого „Я”, ство­рення для цього найбільш комфортних умов або кла­новий, груповий егоїс­тичний інтерес [11, с.128- 129].

Керуючись вимогами системного підходу до вив­чення соціально-правових феноменів, а також вихо­дячи з того, що механізм за визначенням є систе­мою, робимо висновок, що в його структурі цілком можливо виділити кіль­ка елементів і етапів. В ок­ремих наукових працях з цієї проблеми етапи і еле­менти механізму індивіду­альної злочинної поведін­ки ототожнюються або змішуються. Наразі з цим аж ніяк не можна пого­дитися: оскільки злочин­на поведінка представляє собою процес тривалий у часі, тож слід виділяти певні етапи, або відносно відокремлені часові про­міжки, у її розвитку.

До основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, на нашу думку, варто віднес­ти: умови морального фор­мування особистості, мо­тивацію, конкретну жит­тєву ситуацію, прийнят­тя рішення про вчинення злочину і сам процес його скоєння (акт поведінки). Названі елементи мож­на розділити на дві гру­пи: елементи психологіч­ної структури поведін­ки (мотивація і прийнят­тя рішення про вчинення акту поведінки) і продук­ти взаємодії об’єктивного і суб’єктивного в індиві­дуальній поведінці (умо­ви морального формуван­ня особистості, конкретна життєва ситуація і акт по­ведінки).

Що стосується взає­модії названих елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки, то у більшості кримінологіч­них досліджень головна роль у структурі названої системи відводиться моти­вації, що розглядається як внутрішній стрижень ге­незису названого механіз­му. Причому мотивація розглядається як процес і як сукупність мотивую­чих факторів. Прийняттю рішення про вчинення ак­ту поведінки відводиться прогностична і спонукаль­на функції, що спричиня­ють визначальний вплив на обрану модель поведін­ки. Об’єктивні соціальні умови формування особис­тості, до яких відносяться спосіб життя і мікросере - довище (соціальні групи), є визначальним чинником у структуруванні рис ха­рактеру, світогляду, нави­чок та іншого досвіду, які в результаті визначають структуру особистості та її зміст. Конкретна життє­ва ситуація містить у собі властивості взаємодії осо­бистості й соціального се­редовища та особливості суб’єктивного відображен­ня об’єктивної дійсності.

Соціальна поведінка ін­дивіда формується в ор­ганічному зв’язку із со­ціальною дійсністю і за­лежно від сформованої в певний момент життєвої ситуації лінія поведінки може повернути в ту або іншу сторону. Не слід гі­перболізувати, так само як і зменшувати, значення об’єктивних умов, що виз­начають людську поведін­ку, адже вони перебува­ють у постійній взаємодії психологією, світоглядом, інтересами індивіда. В ос­нові індивідуальної зло­чинної поведінки, як уяв­ляється, в причинній пло­щині лежать як ситуація, так і негативні психологіч­ні деформації, що прийня­ли форму суспільно небез­печної установки особис­тості. Зовнішні фактори діють опосередковано, че­рез риси характеру, воль­ові й емоційні якості, цін­нісно-нормативні харак­теристики свідомості, мо­тиваційну сферу та сферу потреб [7, с.66]. Умовою переходу зовнішніх фак­торів у внутрішні є різно­манітні форми діяльності людини, кожна з яких ві­дображається у внутріш­ньому світі людини.

Таким чином, конкретна життєва ситуація хоча і є однією з основних детермі­нант поведінки, опосеред­ковується психологічними структурами особистості. Результатом взаємодії і роз­витку всіх вищеназваних елементів є конкретний акт поведінки - злочин. Буду­чи, по суті, процесом зміни зовнішнього середовища, цей акт представляє собою складне психофізіологічне явище, в якому сконцент­ровані всі психічні і фізич­ні потенції індивіда.

Підбиваючи підсумок проведеному досліджен­ню, варто зробити наступ­ні висновки:

По-перше, під механіз­мом індивідуальної зло­чинної поведінки в загаль­ному виді варто розуміти ідеальну модель взаємодії особистості і зовнішнього середовища, результатом якої стало вчинення зло­чину;

По-друге, злочинна по­ведінка обумовлюється як особистісними, так і ситу­аційними факторами, і є результатом їхньої взає­модії. Особистісні власти­вості і особливості ситу­ації, взаємодіючи, впли­вають один на одного і на поведінку. В результаті виникає циклічний про­цес безперервної взаємодії і перетворення, в якому суб’єкт, діяльність і ситуа­ція обумовлюють один од­ного;

image008По-третє, вивчення струк­турних складових механіз­му індивідуальної злочин­ної поведінки дозволяє виді­лити основні суб’єктивні та об’єктивні явища, взає­модія яких і розкриває сут­ність функціонування цієї системи. Ці суб’єктивні та об’єктивні явища є елемен­тами названого механізму, які беруть участь у генезисі поведінки на всіх етапах її розвитку. До основних еле­ментів механізму індивіду­альної злочинної поведін­ки, на нашу думку, варто віднести умови морально­го формування особистості, мотивацію, конкретну жит­тєву ситуацію, прийняття рішення про вчинення зло­чину і сам процес вчинення злочину (акт поведінки).



Список використаних джерел:

1. Клюєв О. М. Взаємодія підрозділів органів внутрішніх справ на регіональному рівні: Монографія. - Харків: Ос­нова, 2005. - 380 с.

2. Давыденко Л. М., Мычко Н. И. Криминология: Учебное по­собие. - Донецк, 2005. - 176 с.

3. Механизм преступного поведения / Отв. ред. В. Н. Кудряв­цев. - М.: Наука, 1981. - 248 с.

4. Алексеев А. И. Криминология. Курс лекций. - М.: Изда­тельство “Щит-М”, 1999. - 340 с.

5. Антонян Ю. М., Кудрявцев В. Н., Эминов В. Е. Личность преступника. - СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс»,

2004. - 366 с.

6. Побегайло Э. Психологические детерминанты криминаль­ной агрессии // Уголовное право. - 2002. - № 1. - С. 101­107.

7. Криминальная мотивация / Под ред. В. Н. Кудрявцева. - М.: Наука, 1986. - 304 с.

8. Антонян Ю. М., Бородин С. В. Преступное поведение и психические аномалии / Под ред В. Н. Кудрявцева. - М.: Спарк, 1998. - 214 с.

9. Психология: Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. - 2-е изд. доп. и перераб. - М.: Поли­тиздат, 1990. - 494 с.

10. Лунеев В. В. Мотивация преступного поведения. - М.: Нау­ка 1991. - 383 с.

11. Голіна В. В. Кримінологічні та кримінально-правові про­блеми боротьби з бандитизмом: соціально-правове та кримінологічне дослідження: Монографія. - Харків: Ре - гіон-інформ, 2004. - 212 с.