joomla
ВЗАЄМНЕ ПОГЛИНАННЯ СУТНІСНИХ ТЕОРІЙ ДЕЛІКТУ У МІЖНАРОДНОМУ ПРИВАТНОМУ ПРАВІ
Юридичний вісник Причорномор’я

МАКОВІЙ Віктор Петрович

Кандидат юридичних наук, начальник кафедри цивільно-правових дисциплін Херсонського юридичного інституту ХНУВС

Статтю присвячено проблемі взаємного поглинання сутнісних те­орій делікту у міжнародному приватному праві

Ключові слова: національні системи приватного права, правові норми, зобов’язальні відносини, делікт, деліктні зобов’язання.

Статья посвящена проблеме взаимного поглощения смысловых теорий деликта в международном частном праве.

Ключевые слова: национальные системы частного права, правовые нормы, обязательные отношения, деликт, деликтные обязательства.



Постановка проблеми та її зв’язок із провідними на­уковими та практичними завданнями. Аналіз націо­нальних систем приватного права країн сучасності на­дає можливість виділити в системі цивільно-правових інститутів правові норми, що окреслюють юридич­ну сутність зобов’язальних відносин у широкому спек­трі правотворчої та право - застосовчої цивільно-пра­вової практики. При цьо­му в системі зобов’язань за підставою виділяють ті, які виникають з договорів, та ті, що виникають з інших правомірних й неправомір­них дій та подій. Серед ос­танніх вагоме місце займа­ють зобов’язання з неправо­мірних дій або з деліктів.

Аналіз останніх дослід­жень і публікацій з цієї проблематики. Зазначеним питанням вчені приділяли увагу завжди. Ще на почат­ку ХХ ст. Г. Дернбург, і да­лі - Жюлліо де ла Моран - дьєр, Сакае Вагацума та То­ру Аріїдзумі аналізували ситуацію в своїх країнах, а


Ю. Матвєєв - у США. Як ба­чимо, бракує таких аналі­тичних праць з метою вико­ристання зарубіжного дос­віду в українському праві.

Цілі та завдання стат­ті. Ставимо за мету дослі­дити явище деліктних зо­бов’язань у цивільних ко­дексах різних держав про­тягом кількох століть - з метою визначити сприят­ливі моменти для ситуації розбудови права в Україні.

Виклад основного ма­теріалу. Поняття “делікт” (від латинського delictum) розглядається у правовій доктрині у широкому й вузькому розумінні. У ши­рокому розумінні деліктом визначається будь-яка не- дозволена дія, правопору­шення, що має наслідком застосування покарання до особи, яка його вчинила. Тобто делікти за сферою їх виникнення та реаліза­ції можуть бути поділені на публічно-правові й при­ватноправові, серед остан­ніх виділяють цивільно - правові правопорушення, або делікти у вузькому ро­зумінні, що в подальшому ми будемо розуміти під цим поняттям.

Деліктні зобов’язання за своєю етимологією сягають первісних джерел приватно­го права будь-якої країни су­часності - правових надбань римського приватного пра­ва. В римському приватному праві деліктні зобов’язання виникли в результаті цивілі­зованої відмови від звичаю помсти, що викладався у словесній формі “око за око, зуб за зуб”. Дійсно, в резуль­таті реалізації такого зви­чаю забезпечувалась само­стійна реалізація потерпі­лим права на притягнення до відповідальності особи, що вчинила правопорушен­ня, шляхом заподіяння їй відповідної шкоди. Однак здійснення потерпілим пра­ва на помсту не передбача­ло виникнення зворотного обов’язку заподіювача шко­ди стосовно її відшкодуван­ня, при тому, що таке право реалізувалось без посеред­ництва державних струк­тур, що повністю відповіда­ло вимогам часу.

У зв’язку з утвердженням державних інституцій, які прагнули до встановлення єдиного порядку і недопу­щення неправомірної сва­волі учасників суспільних відносин, у стародавньому Римі помста була поступо­во витіснена відшкодуван­ням шкоди в тій чи іншій формі. За наслідками тако­го розвитку серед правопо­рушень досить чітко у рим­ському праві виділились приватні делікти як проти­правні посягання на інтере­си приватних осіб. Складо­вими елементами приват­ного делікту, що породжує відповідне зобов’язання, ще в римському приватному праві було прийнято виді­ляти: протиправну дію або діяльність стосовно прав та інтересів потерпілого, від­повідне виникнення нега­тивного правового наслід­ку для потерпілого (шкоди), пов’язаність вказаної про­типравної поведінки з та­кою шкодою, наявність ви­ни особи, що заподіяла шко­ду (делінквента). Водночас римське приватне право не знало сутності генерально­го делікту в сучасному ро­зумінні [1, с.336-338].

Після розпаду Західної Римської імперії на її тери­торії було створено держа­ви, які хоча і звернулись до норм звичаєвого права, але разом із тим постійно і надмірно здійснювали ре­цепцію положень римського права. Спектр зобов’язань, зокрема й деліктних, теж був прийнятий у тій чи ін- шійінтерпретаціївцихкраї - нах. Найбільшого розвит­ку та систематизації набули інститути зобов’язального права з прийняттям цивіль­них кодексів та укладень у державах Західної Євро­пи в нові часи. Серед них - Цивільний кодекс Наполео­на (1804 р.), який уособив у собі основні напрацювання романської правової роди­ни, Німецьке цивільне ук­ладення (1896 р.) як осно­воположний нормативний акт германської правової родини та інші. Переважна частина напрацювань цих нормативних актів у части­ні правового регулювання деліктних зобов’язань від­творена й у національних правових системах країн сучасності.

Зокрема за Цивільним кодексом Наполеона пра­вові норми, що регулюють деліктні зобов’язання, міс­тяться в главі ІІ “Про де­лікти і квазіделікти” роз­ділу IV “Про зобов’язання, що виникають без домовле­ності” книги третьої (1382­1386). Критерієм відмежу­вання деліктів від квазі - деліктів у даному норма­тивному акті є цільова направленість протиправ­ної поведінки заподіюва - ча шкоди: якщо він діяв з метою обману чи злого умислу, то маємо делікт­ні зобов’язання; коли ж ме­тою є вчинення дій без зло­го умислу, але внаслідок необачливої необережності, то маємо квазіделікти. Ці статті містять лише загаль­ні положення щодо деліктів і відповідних зобов’язань, що з них виникають. Спе­ціальні положення міс­тяться у спеціальних нор­мативних актах, як-то Ко­декс законів про цивільну та торгову авіацію чи За­кон 1966 року про чартерні та морські перевезення то­що [2, с.220].

У той же час французьке законодавство чітко стоїть на позиції генерального делікту, оскільки ст. 1382 Французького ЦК визна­чено, що будь-яка дія лю­дини, що спричиняє іншій шкоду, зобов’язує ту особу, з вини якої заподіяна шко­да, відшкодувати таку [3, с.305-307].

Німецьке цивільне укла­дення приділяє деліктним зобов’язанням дещо біль­ше уваги як у кількісному, так і змістовному напов­ненні відповідних норма­тивних приписів. Парагра­фи 823-853 двадцять п’ятої глави “Недозволені дії” сь­омого розділу “Окремі види зобов’язань” другої книги “Зобов’язальне право” Ні­мецького цивільного укла­дення містять загальну ха­рактеристику зобов’язань із заподіяння шкоди та ок­ремих їх різновидів. Тоб­то на відміну від категорії генерального делікту у французькому законодавс­тві німецьке йде шляхом виділення деліктної від­повідальності не тільки за вчинення правопорушень, визначених законом, але й у випадку вчинення будь-яко­го іншого правопорушення, як те передбачає параграф 823 НЦУ [4, с.190-196].

Англо-американське пра­во на відміну континенталь­ного пішло шляхом виді­лення переліку самостій­них цивільних правопору­шень або системи сингу­лярних деліктів. Дійсно, як в Англії, так і Сполучених штатах головне місце у вре­гулюванні зобов’язань із від - шкодуваннязаподіяноїшко - ди відіграє саме судовий прецедент. Однак поряд із судовим прецедентом у пра­вовому регулюванні делікт­них зобов’язань певну роль відіграють закони в сфе­рі притягнення до відпові­дальності за шкоду, завдану повітряним судном, за шко­ду, завдану діями посадових осіб, а також так звані при­ватні кодекси, як-то створе­ний в межах з 1923 по 1939 рік Кодекс у сфері деліктно­го права (Restatement of the Law of Torts) [5, с.8-13].

Цивільне законодавство Японії містить як загальні приписи про деліктні зобов’я - зання й окремі їх різнови­ди у Цивільному кодексі (ст. ст. 709, 714, 715, 717, 718), так і спеціальні положення що­до окремих деліктів в інших нормативних актах, як-то Закон про зобов’язання з на­дання матеріальної допомо­ги працівникам при нещас­них випадках на виробниц­тві та страхуванні працівни­ків, Закон про компенсацію шкоди, заподіяної автотран­спортними засобами, Закон про відшкодування шко­ди, завданої використанням атомної енергії тощо. Тоб­то японська цивілістична доктрина деліктного права стоїть на позиції утверджен­ня принципу генерального делікту [6, с.132-135].

У законодавстві Росій­ської Федерації як уособ­ленні основних цивілістич - них ідей на пострадянсько­му просторі відображені де­ліктні зобов’язання теж із дотриманням принципу ге­нерального делікту, що під­тверджується положення­ми ст. 1064 ЦК. Разом із тим положеннями росій­ського цивільного законо­давства пропонується низ­ка спеціальних деліктів, серед яких зобов’язання з відшкодування шкоди, за­подіяної джерелом підвище­ної небезпеки (ст.1079 ЦК), зобов’язання з відшкодуван­ня шкоди, заподіяної дефек­тним суб’єктом (ст. ст. 1073­1078 ЦК), зобов’язання з відшкодування шкоди, зав­даної незаконними діями органів дізнання, поперед­нього слідства, прокурату­ри та суду (ст. 1070 ЦК) та інші випадки, врегульовані також спеціальними норма­тивними актами.

Висновки. Порівнюючи правові аспекти застосу­вання договірної й делікт­ної відповідальності у су­часних правових системах необхідно вказати на домі­нантну роль у цьому аспекті законодавчої та судової по­зиції, згідно з якою роман­ська правова родина, націо­нальні правові системи країн пострадянського простору дотримуються пріоритетно­го значення саме договору, а в германській правовій родині та англо-американ - ському праві перевага на­дається автономії волі ви­бору учасниками таких відносин деліктного або до­говірного їх врегулювання.

Викладене дає можли­вість зробити висновок про наявну тенденцію взаємно­го поглинання сутнісних теорій делікту у правових системах сучасності.



Література:

1. Дернбург Г. Пандекты. - Т.2. - Ч.2. - Москва., 1911. - 396 с.;

2. Франция. Законы. Французский гражданский кодекс 1804 года: с позднейшими изменениями до 1939 года / Перевод И. С. Перетерского. - М.: Юр. изд., 1941. - 471 с.;

3. Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции. В 3-х т. - М.: Издательство иностранной литературы, 1960. - Т.3. - 748 с.;

4. Германское право. Ч. 1. Гражданское уложение / пер. с нем. - М.: Международный центр финансово-экономического раз­вития, 1996. - 552 с.;

5. Матвеев Ю. Г. Англо-американское деликтное право / Ю. Г. Мат­веев. - М.: Юридическая литература, 1973. - 176 с.;

6. Сакаэ Вагацума, Тору Ариидзуми. Гражданское право Япо­нии: В 2 кн. - М.: Прогресс, 1983. - Кн. 2. - 335 с.